історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
 Скачать 397 Kb.
|
|
19.Люблінська унія та її наслідки для України. В 1569 р. в Любліні була проголошена унія, що утворювала нову державу - Річ Посполиту – зі спільним королем, сеймом, сенатом, спільною зовнішньою політикою. З цього моменту українські землі опиняються в складі Польщі, де починається ополячення та окатоличення українського народу. Незважаючи на певні позитивні наслідки таких змін в суспільстві починає наростати незадоволення соціальними, релігійними та національними утисками. Під час Польсько-литовського панування в Україні було запроваджено Магдебурзьке право, яке встановило виборчу систему органів міського самоуправління та суду, регулювало питання торгівлі і т. д. Але користуватися Магдебурзьким правом могли лише католики. Українські землі складали основу польсько-литовської держави. Їх було поділено на 6 воєводств. Король почав роздавати українські землі польській шляхті. Відбувається інтенсивна колонізація південної Київщини і Полтавщини. Польські пани наполегливо запроваджували тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Наступ католицької церкви викликав спротив у міщан, селянства та значної частини української шляхти. Велику роль у 6 ст. відігравали братвста, їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Вони перетворились у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві. Перед православ’ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву врятувати цю самобутність. Після тривалих дискусій та суперечок в 1596 р. в Бресті було проголошено союз з католицькою церквою. Але в результаті цієї унії релігійні протиріччя ще більш загострилися. Отже феодальний, національний та релігійний гніт посилюється. 20.Православні братства в Україні. Брестська церковна унія: передумови та наслідки З другої чверті 16 ст. в більшості країн Західної та Центральної Європи набув поширення соціально - політичний та ідеологічний рух спрямований на реформування основних доктрин організації Римо-Католицької церкви, - так звана Реформація. Утворюється нова течія в християнсві, така як протестантизм. Проникнення і поширення ідей протестантизму на територію Речі Посполитої особливо активно проходить із середини століття. Не менше поширення реформаційні ідеї мали і на Українських землях. Реформаційне вільнодумство справляло потужний вплив і на життя православних громад, які не мали намірів поривати з релігією своїх батьків. Зокрема виразний вплив протестантських ідей простежується в спробі перекладу Святого Письма на народну мову та організації протидії наступу католицизму. Своєрідним уособленням реформаційних ідей у православ’ї стали православні братства. Одне з найвідоміших і найдавніших з них – Львівське братство. Наприкінці 16-на початку 17 ст. православні братства діяли в Луцьку, Острозі, Києві, Перемишлі, Тернополі та деяких інших містах. Членами братств були переважно ремісники та купці, але інколи провідні ролі в них відігравали й представники шляхти, світської та духовної еліти. Наслідуючи приклад протестантських громад, православні братства засновують власні друкарні, відкривають братські школи. Львівська братська школа за своєю програмою відповідала рівню освіти, що на той час існував у передових єзуїтських і протестантських гімназіях. Спочатку братчики переважно читали та тлумачили Святе Письмо. Згодом вони почали активно втручатися в справи церковної ієрархії. Претендували на роль своєрідного наглядового інституту за дотриманням церковниками норм моралі. Свої претензії на право контролю за діяльністю духовенства члени братств намагалися поширити й на єпископат. Такі претензії провокували спротив духовенства, а особливо його вищих ієрархів, породжували конфлікти і занепад авторитету православ’я. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві. Перед православ’ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву врятувати цю самобутність. Після тривалих дискусій та суперечок в 1596 р. в Бресті було проголошено союз з католицькою церквою. Але в результаті цієї унії релігійні протиріччя ще більш загострилися. Отже феодальний, національний та релігійний гніт посилюється. Це не могло не привести до великих кривавих повстань. 22. П.Могила. Роль церкви у збереженні самобутності українського народу. Після підписання у 1596 р. Брестської Церковної унії становище православної церкви значно погіршилося: закривалися церкви та приходські школи. православні монастирі та церкви передавалися у власність католиків або уніатів , ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Але братства, православне духовенство, козацтво, городяни прагнули до поновлення діяльності незалежної православної церкви. Захист православ’я в той період був захистом національних прагнень українського народу. У 1634 р. київським митрополитом було обрано діяча Петра Могилу. Вподовж 14 років Могила очолював Українську православну церкву. Митрополит з давнього і знатного молдавського роду . освіту здобув у Львівській братській школі та у навчальних закладах Західної Європи. Багато зусиль доклав П.Могила для захисту і розвитку православ’я в Україні. Він добився від польського короля визнання прав православної церкви в Україні, передання їй від уніатів деяких маєтків і культурних споруд. Так православним перейшли Софійський собор і Видубицький монастир у Києві. В 1632 р. він об’єднує школу Київського братства з лаврською внаслідок чого виникає Києво - Могилянська колегія (пізніше-академія) – перший вищий навчальний заклад в Україні. П. Могила сприяв письменникам і художникам, дбав про поширення книгодрукування. Митрополит – автор відомих релігійних творів таких як «Євангеліє учительне», «Православне сповідання віри», «Требник» та ін.. крім сприяння розвитку освіти він будував і перебудовував храми, розробив заходи щодо канонізації всіх угодників Києво-Печерської лаври. Він провів низку церковних реформ. було посилено дисципліну серед ченців і духовенства. П. Могила зробив вагомий внесок в розвиток та вдосконалення освіти і доведення її до загальноєвропейського рівня. Він забезпечив викладання навчальних предметів високоосвіченими педагогами та впроваджував у навчально-виховний процес кращі освітянські наробки університетів Європи. За видатні заслуги перед православною церквою П. Могилу було канонізовано (зараховано до лику святих) 12 грудня 1996 р. 23.Причини та джерела появи козацтва. Створення Запорізької Січі. Д.Вишневецький. Устрій та військово-політична організація Запорізької Січі. У 15 – 16 століттях в українському суспільстві формується нова соціальна верства – козацтво. Основою для його формування була наявність вільних, неосвоєних земель, прагнення людей до самозбереження. Причинами виникнення козацтва була польська колонізація українських земель, посилення соціально-економічних протиріч та релігійного і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку татар та турків. Селяни й міщани, які не хотіли терпіти іноземного гніту, втікали у степові райони середньої течії Дніпра, де лежали неозорі родючі землі. У тривожні й небезпечні часи в сусідстві з Диким Полем козацтво набуло напівгосподарського, напіввійськового характеру; воно поєднувало працю зі збройним захистом своїх земель. На заселених козаками землях склалася особлива соціальна організація – без кріпацтва і примусу. Козаки становили «товариство» - громаду, яка на своїх радах вирішувала всі життєво важливі питання. Тут же обирали старшину –отаманів, суддів. Поступово влада зосереджувалася в руках заможних козаків. Польський уряд намагався використати козаків для захисту кордонів і боротьби з татарськими набігами. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ прийняв на державну службу 300 козаків, які повинні були охороняти південні кордони України. Вони були занесені польським урядом до спеціального реєстру і називались реєстровими козаками. За свою службу вони отримували платню від польського короля. Були ще й міські козаки. У першій половині 16 ст. частина козацтва відступила на південний схід і створила поселення за Дніпровими порогами. Тут виникає Запорізька Січ. Вона була своєрідною козацькою республікою. Очолював її кошовий отаман; він керував виборною козацькою радою. Рада обирала кошового отамана (гетьмана), осавула, обозного, суддю, писаря, хорунжого та ін.. козацьку старшину. За адміністративно-територіальним устроєм землі Січі у 18 ст. поділялися на паланки (округи) на чолі з полковниками. Військо складалося з куренів, якими керували курінні отамани. 24. Повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка. Поразка повстань та тимчасовий занепад Запорізької Січі. У відповідь на соціальні утиски і політичне безправ’я в Україні почали наростати обурення і протест народу, що вилились наприкінці 16 ст. у козацькі війни під керівництвом Криштофа Косинського та Северина наливайка. Повстання 1591 р. було викликане Криштофом Косинським, якому в нагороду за службу в козацькому реєстровому війську польський король надав маєток. Білоцерківський староста князь Януш Острозький цей маєток самочинно відібрав. Тоді гетьман реєстрового козацтва Косинський підняв повстання козаків до якого приєдналося багато селян. Вони напали на Білу Церкву, на маєтки князів Острозьких. Постання охопило Київщину Волинь, Поділля. Лише в 1593 між польською владою і К. Косинським була укладена угода, за якою влада прощала повстанців. Згодом козацтво переключилось на боротьбу проти турків і татар. Події 1591 – 1593 рр. були лише першим етапом великого козацького руху 1591 – 1596 рр. цікаво, що на боці влади у боротьбі з повстанцями брав участь і Северин Наливайко. Повернувшись з молдавського походу проти турків (1594 – 1595 рр.) вже досвідчений тоді командир загону С. Наливайко виступив в 1595 – 1596 рр. проти польської влади в Україні. До його козацьких загонів приєдналися селяни і міщани, а також реєстрові козаки на чолі з гетьманом Григорієм лободою і полковником Матвієм Шаулою. Повстання почалося на Поділлі. Повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, перйшли на Волинь і Галичину. Там вони захопили Луцьк, а згодом в Білорусії Слуцьк і Могилів. Придушити повстання польський уряд доручив коронному гетьманові С. Жолкевському. Проте його війська зазнали відчутних втрат від повстанці біля Білої Церкви і в урочищі Гострий камінь. Повстанці відійшли на Лівобережжя, де. Потрапивши в оточення недалеко від Лубен на р. Солониці забили гетьмана Лободу звинувативши його в поразці. Однак це їм не допомогло. Залишки повстанців були нещадно винищені дводенним артилерійським обстрілом козацького табору. Ті ж з них, хто вцілів, повіривши обіцянкам С. Жолкевського видали Наливайка полякам. Вони були обдурені поляками і жорстоко катовані, а С. Наливайка поляки стратили у Варшаві. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу оскільки суттєво гальмували процес ополячення та зменшували тиск феодального гніту, прискорювали формування національної свідомості. 25.Боротьба козацтва з турками і татарами. Гетьман П. Сагайдачний. Хотинська війна. У першій чверті 17 ст. південні кордони українських земель межували із землями Кримського ханства. Кочові орди татар мали досконало розроблену тактику дій нападів на Україну. Їхні війська оточували села, підпалювали хати чоловіків, жінок, дівчат та юнаків брали в полон, старих та тих, хто чинив опір вбивали. Тисячі українців потрапляли на невільницькі ринки в Стамбул, Кафу, Варну.Запорозька Січ перетворюється на лідера в боротьбі східних слов’ян проти Кримського ханства та султанської Туреччини. Серед видатних вождів козацтва яскравою фігурою був Петро Конашевич –Сагайдачний. Він народився приблизно в 1577 р. на Львівщині в сімї дрібного українського шляхтича. Дістав хорошу освіту в Острозькій академії. На Запорізькій Січі став загартованим воїном. Завдяки організаторським здібностям, вольовому характеру та відвазі у боях з ворогами П. Сагайдачного неодноразово обирали гетьманом. У 1606 р. бувши кошовим отаманом Сагайдачний штурмом оволодів укріпленою фортецею Кафою. Наступного року козаки на чолі із знаменитим полководцем розбили турецькі сторожові кораблі під Очаковом. Вдалим виявився морський похід на Кафу у 1616р., коли очолювані П. Сагайдачним козаки спалили фортецю та звільнили велику кількість українських бранців. У 1618 р. під час походу на Москву, польський королевич Владислав перебував у важкому становищі. За наказом короля реєстрові козаки Сагайдачного прийшли на допомогу Владиславу і визволили королевича зі скрути. Гетьман стояв біля Арбатських воріт,але штурмувати Москву не став. Повернувшись до Києва, Сагайдачний разом з усім військом Запорізьким вступив до Київського церковного братства. Це означало, що гетьман бере під захист православне населення України. У 1620 р. , під час перебування у Києві Єрусалимського патріарха , Сагайдачний добився від нього призначення нового православного Київського митрополита. Військові дії П. Сагайдачного виявилося також в ході війни з турками в 1621 р. під Хотином. П. Сагайдачний на чолі 40 тисячного козацького війська прийшов на допомогу польському війську. Бойові дії тривали понад місяць. Втративши близько 80 тисяч чоловік турки не здобули перемоги і в жовтні 1621 р. змушені були укласти мир з поляками. П. Сагайдачний у цій битві був тяжко поранений і помер 1622 р. 26.Козацькі повстання 1620-1630-х рр. Причини поразки та наслідки повстань. У 1621 р. під фортецею Хотин козаки під проводом Сагайдачного билися разом із поляками проти турків. Того ж року було укладено мир за яким турки відмовлялися від планів загарбання Речі Посполитої. За участь у війні польський король обіцяв козакам деякі пільги. Проте поляки не виконали своїх обіцянок і навіть хотіли перетворити козаків, що брали участь у Хотинській битві на кріпаків. Це викликало народні заворушення. Улітку 1625 р. польський уряд направив проти повсталих каральний загін під керівництвом С.Конєцпольського. Проти карального загону виступили козаки на чолі з М. Жмайлом. Біля Курукового озера відбулася битва в якій обидві сторони зазнали значних втрат. Куруківська угода закріплювала права лише 6 тисяч реєстрових козаків, а решта були виписані з реєстру і повинні були перейти на становище залежних селян. Після Куруківської угоди становище на Запоріжжі ще більше загострилося. Нове повстання відбулося в 1630 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Полякам було завдано великих втрат. Було підписано угоду, за якою козацький реєстр збільшився до 8 тисяч чоловік. Щоб перешкодити постачанню Запорізької Січі продуктами, порохом та людьми польський уряд збудував над Дніпром фортецю Кодак і поставив там своїх солдат. Але в 1635р. козаки на чолі з Іваном Сулимою розгромили гарнізон фортеці і зруйнували її укріплення. Невдовзі Сулиму було схоплено і страчено. Це привело до нового повстання. Новим масштабним виступом народних мас стало козацько-селянське повстання 1637-1638 рр., яке очолювали Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня та Яків Остряниця. Повстання поширилось по всьому Подніпров’ї, але було придушене польськими військами. Тривала боротьба підірвала на деякий час сили козацтва. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, сприяли накопиченню досвіду боротьби, прискорювали формування національної свідомості. 27.Причини, характер і рушійні сили визвольної війни українського народу в середині 17 ст. У середині 17 ст. відбулося велике повстання проти польсько-шляхетського поневолення за свою свободу і незалежність. Визвольну війну викликали такі передумови: по-перше, відбувається різке посилення феодально-кріпосницького гніту на українських землях; по-друге, продовжують загострюватись релігійні і національні стосунки; по-третє, скасування так званою «Ординацією» значної частини козацьких привілеїв викликало серед козаків гостре невдоволення. Вони тільки чекали нагоди, аби знову вступити в боротьбу за свої вольності, які були ними втрачені в 1638 р. Українська феодальна верхівка не могла стати на чолі національно-визвольної боротьби, оскільки на той час її більшість була вже полонізована. Тому керівна роль у визвольній війні належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва були основною рушійною силою повстання. Разом із козаками активну участь у боротьбі брали селяни та міщани, нижчі верстви духовенства. Важливе значення мало уміле керівництво повстанням з боку Богдана Хмельницького. Визвольну війну можна поділити на 4 етапи: 1-й етап – 1648 р. – рік найбільших успіхів і найбільшого розмаху повстання; 2-й етап 1649 – 1653 рр., коли точилася напружена боротьба між ворогуючими сторонами з перемінним успіхом; 3-й етап 1654 – 1655 рр. – війна України проти Польщі в союзі з Росією. Переможному завершенню війни стало на перешкоді Віленське перемир’я Росії та Польщі 1656 р.; 4-й етап -1656 – 1657 рр., - союз України з Семигородським князівством і спільні дії козаків зі шведською армією. Визвольну війну очолював чигиринський сотник Б. Хмельницький, який на собі зазнав свавілля польської шляхти і не знайшовши справедливості, втік на Січ, де під його керівництвом вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. Запорізька Січ стала базою для розгортання визвольного руху. 30.Переяславська Рада. Березневі статті Б.Хмельницького 1654 року. Входження України під протекторат Московії Довготривала військова кампанія привела до відчутного виснаження сил. Україна потребувала союзника для боротьби з Польщею. В якості найбільш реальних союзників розглядалися варіанти Туреччини і Росії. Зрештою Хмельницький та більшість козацької старшини зробили вибір на користь Росії. На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. у Переяславі. Основними положеннями договору були: - антипольський військовий союз України і Росії; - протекторат московського царя над Україною; - збереження основних прав і вольностей Війська Запорізького. Ця подія увійшла в історію під назвою Переяславська Рада. Але остаточний договір було укладено в березні 1654 р. тому документ дістав назву «Березневі статті». Згідно з цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, цілковиту незалежність у проведенні своєї внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з населення здійснювався під контролем російської сторони, заборонялися дипломатичні відносини з Польщею та Туреччиною. |