історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція

• Название: 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
• Анкор: історія 2.doc
• Дата: 20.12.2017
• Размер: 397 Kb.
• Имя файла: історія 2.doc
• Тип: Документы; #12314
• страница: 4 из 7

28.Перемоги козацько-селянського війська під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Битва під Зборовом. Зборівський мир.

Визвольну війну очолював чигиринський сотник Б. Хмельницький, його було обрано гетьманом. Запорізько Січі, такий переворот подій став базою для розгортання визвольного руху. Намагаючись придушити повстання, Польща кинула проти козаків численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу в 1648 р. отримали блискучі перемоги в битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Бойові дії продовжилися у1649 р. 5-6 серпня в бою під Зборовим Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України і пішов на таємні переговори з польським королем і змусив Хмельницького укласти з поляками договір. Під тиском обставин Хмельницький змушений був піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до умов цього договору козацький реєстр зростав до 40 тис. чол., а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих територіях влада належала гетьману та його адміністрації. Але магнати та шляхта мали право повернутися до своїх маєтків, більшість селян знову поверталася у кріпацтво.

Зборівська угода не зняла протиріч між Україною та Польщею і боротьба спалахнула з новою силою. Вирішальна битва відбулася в червні 1651 р. під Берестечком, де 200 тисячному польському війську протистояли 100 тисяч козаків та 50 тисяч татар. У вирішальний момент татари не витримали артилерійського обстрілу і втекли. Коли Хмельницький зробив спробу зупинити відступаючих, то сам опинився у татарському полоні, з якого визволився через деякий час за викуп.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов нового Білоцерківського договору (вересень 1651 р.) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол., влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися відносини з іншими державами. Шляхта повернулася до своїх маєтків.

Бойові дії продовжились і в наступному році в травні 1652 р. Б. Хмельницький у битві біля гори Батіг розгромив 20 тисячне польське військо. Близько 15 тисяч поляків загинуло. це була найблискучіша перемога Хмельницького.

29. Битва під Зборовом. Зборівський мир. Відновлення української державності.

5-6 серпня 1649 р. в бою під Зборовим Хмельницький завдав відчутних втрат польській армії але її врятував від розгрому татарський хан, який не хотів посилення України і пішов на таємні переговори з польським королем і змусив Хмельницького укласти з поляками договір. Під тиском обставин Хмельницький змушений був піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до умов цього договору козацький реєстр зростав до 40 тис. чол., а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих територіях влада належала гетьману та його адміністрації. Але магнати та шляхта мали право повернутися до своїх маєтків, більшість селян знову поверталася у кріпацтво.

У ході національно-визвольної війни відбувався процес формування української державності. За часів Хмельницького територія Української держави простяглася майже на 200 тис кв. км. і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. чоловік. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах організуватися на боротьбу. Столицею держави було місто Чигирин. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада. Проте Хмельницький частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Могутня влада зосереджувалася в руках гетьмана. Він очолював адміністрацію, військо, фінансову і судову систему, скликав ради, видавав нормативні акти-універсали, вів дипломатичні переговори. Генеральна старшина, перетворилася на урядових міністрів. Сюди належали генеральний писар, обозний, два осавули, двоє суддів, пізніше увійшли також підскарбій, хорунжий та бунчужний. Генеральний писар очолював гетьманську канцелярію і займався зовнішньою політикою. Іноземці часто називали його «канцлером», тобто першим міністром. Осавули були помічниками і заступниками гетьмана у військових справах, обозний очолював артилерію і займався постачанням армії. Підскарбій відав фінансовими справами.

Хмельницький проводив незалежну зовнішню політику, вів переговори з Туреччиною, Кримом, Росією, активно втручався в молдавські справи. В Україні почала складатися своєрідна правова система. Зберігався Литовський статут, Магдебурзьке право, які діяли з польських часів. Але з’явились і нові правові акти – гетьманські універсали, зросло значення козацького, так званого «звичаєвого» права. Утворення української державності і визволення значної частини українських земель від польського гніту були найважливішими наслідками визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Разом із тим, несприятлива зовнішньополітична обстановка і нестача внутрішніх сил не дали змогу створити в цей період незалежну Українську державу. Смерть Б.Хмельницького стала поворотним моментом в історії України. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення стабільної держави, де б існувала спадкова монархія. Але трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, який був здібним політиком і талановитим воєначальником, перешкодила здійсненню планів гетьмана.

31.Становище Гетьманщини після смерті Б.Хмельницького. Основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики І.Виговського. Гадяцька унія. Битва під Конотопом.

Період від смерті Б. Хмельницького до початку гетьманування І. Мазепи історики називають Руїною. Руїна характеризувалась внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу та іноземним вторгненням в Україну. Причинами Руїни були:

-Розкол серед української еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики: частина орієнтувалася на Москву, частина на Річ Посполиту.

-Нездатність старшини поставити державні інтереси над особистими.

-Гострі соціальні конфлікти, небажання рядового козацтва і селянства підпорядковуватись уряду.

-Втручання у внутрішньоукраїнські справи іноземних держав.

Восени 1657 р. до влади приходить І.Виговський. У відносинах з Польщею та Росією він балансує, намагаючись зберегти автономію України. Виговський спираючись на козацьку старшину та шляхту, в які сконцентровують в своїх руках велике землеволодіння, знову повертає кріпацтво, що привело до масового невдоволення. Проти політики Виговського виступають народні маси, боротьба переростає в громадянську війну. Виговський придушує повстання у травні 1658 р. під Полтавою де загинуло 50 тис. українців. Незадоволений втручанням Росії в справи України, Виговський розпочав переговори про мир з Польщею. 16 вересня 1658 р. між Україною та Польщею було підписано Гадяцький трактат. За ним Україна в складі трьох воєводств – Брацлавського, Київського й Чернігівського під назвою великого князівства Руського – переходила до складу Речі Посполитої як рівна з Польщею і Литвою. Зберігався свій суд, грошова система, військо. Скасовувалась унія, православна церква зрівнювалася в правах з католицькою. Однак Україна позбавлялася права зовнішньополітичних зносин а козацький реєстр із 60 тисяч осіб скорочувався наполовину.

Новий союз України з Польщею, підписаний Виговським призвів до вторгнення російських військ в Україну. В червні 1659 р. відбулася битва під Конотопом між українською та російською арміями, де українці перемогли. Проти гетьмана Виговського почалося нове повстання козаків і він втікає до Польщі.

32.Гетьманування Юрія Хмельницького. Поглиблення руйнівних процесів в Українській державі.

У вересні 1659 р. знову проголошує гетьманом Ю.Хмельницького. Доки в Україні тривали міжусобиці за владу, московське військо знову зайняло Лівобережжя. Не наважуючись продовжувати війну проти Москви Ю. Хмельницький приїхав на переговори з її представниками до Переяслава. Там російський уряд примусив молодого гетьмана прийняти ганебні Переяславські статті, за умовами яких обрання нового гетьмана дозволялося лише зі згоди російського уряду. Російські війська повинні розміщатися у всіх великих містах України, гетьман не мав права на зв’язки з іноземними державами. Гетьман з свого боку не міг ані призначати, ані звільняти полковників без згоди Ради старшин. Гетьман також не мав права розпочинати походи без царського дозволу: за наказом царя гетьман мав йти з усім військом, куди йому звелять. Київський митрополит попадав у підлеглість до московського патріарха. Ю. Хмельницький згадував: «Я два тижні був в’язнем; що хотіли те й робили зі мною».

В 1660 р. після невдалого російського походу на Львів Ю.Хмельницький підписує Слободищенський трактат з Польщею. Відповідно до нього Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком цього договору став початок територіального розколу України. У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Отже, період з 1657 по 1663 рр. приніс жахливе спустошення українських земель, громадянську війну, розкол України на Лівобережну та Правобережну.

33.Історичне значення Визвольної війни українського народу.Оцінка особи Богдана Хмельницького в науковій літературі

Національно- визвольна війна стала переломним етапом у житті України, який визначив напрямки її розвитку на багато десятиліть. У ході війни зміцнювалась ідея боротьби за державну самостійність України, були закладені основи української національної державності. Була створена сильна народна за своїм характером армія. У результаті війни на більшості територій України було ліквідовано шляхетське і магнатське землеволодіння, кріпосне право. Переважна більшість селян одержали особисту волю і право на володіння землею. Значно зміцнилося козацтво, яке стало привілейованим станом. Православна церква стала панівною в Україні.

Разом з тим, Б. Хмельницький, як і більшість козацької старшини не виходив за рамки феодального світогляду. Козацька верхівка прагнула не до встановлення демократичного республіканського устрою в новій державі, а до того, щоб зайняти місце магнатів і польської шляхти. Звідси – прагнення значної частини козацької старшини до встановлення феодальних повинностей на свою користь. Таке прагнення старшини зайняти місце правлячого класу привело до розколу серед козацтва, а після смерті Б. Хмельницького – до громадянської війни. Лідером національно –визвольної боротьби середини 17 ст. був талановитий та воєнний діяч – чигиринський сотник, гетьман України Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький (1595 – 1657 рр.

Приводом до його виступу проти польського панування стала особиста трагедія – шляхтич Чаплинський розорив хутір Хмельницького в Суботові та забив до смерті сина. На Січі він був обраний гетьманом і розпочав бойові дії проти поляків.

Б.Хмельницький був першим українським політиком, котрий зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й об’єднати для досягнення цієї мети всі соціальні групи українського суспільства.

За Б. Хмельницького був в основному завершений процес формування української держави – Війська Запорізького.

Державотворчим зусиллям Б. Хмельницького заважала вкрай несприятлива для України міжнародна ситуація.( Проти намірів гетьмана виступили сусідні монархи: польський король, турецький султан, кримський хан, московський цар.)

Завдяки винятковим дипломатичним здібностям Б. Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду спрямовані на створення антиукраїнської коаліції, утвердити престиж України на міжнародній арені – козацьку державу визнали 10 країн. Події визвольної війни засвідчили блискучий полководницький талант Б. Хмельницького.

Викликають повагу висока освіченість гетьмана , його тонкий розум, уміння передбачати розвиток подій його сталева воля.

Б. Хмельницький назавжди увійшов в історію як творець нової держави, великий державний діяч, геніальний політик, полководець та дипломат.


34.Економічне піднесення в Україні після приєднання Північного Причорномор'я.. Активізація зовнішньої торгівлі.

Росія хотіла перетворити Північне Причорномор’я в основний плацдарм для здійснення своєї експансії. Крім того вихід до Чорного моря був необхідний для розвитку торгівлі, особливо експорту зерна. Російсько-турецькі війни показали слабкість Османської імперії, котра раніше була грозою Європи. У війнах разом з російськими військами активну участь брали українські козаки. Після ліквідації Гетьманату 1764 р., на південноукраїнських землях створено Першу Новоросійську губернію на півночі та Землі Вольностей Запорозьких на півдні. Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р. територія була поділена на Новоросійську та Азовську губернії. В 1782 р. ході чергової адміністративної реформи Новоросійську та Азовську губернії об’єднали в Катеринославське намісництво, адміністративним центром якого спочатку був Кременчук, а з 1784 р. – Катеринослав. Вирішальним чинником соціально-економічного життя. був процес колонізації, тобто господарського і культурного освоєння краю. Цей процес мав 3 напрямки: поміщицька, іноземна та народна колонізація.

Першими переселенцями з Європи стали датчани, які оселилися в херсонській губернії. Також були, німецькі колоністи меноніти,. греки молдавани, серби, вірмени, болгари, які в такий спосіб позбулися релігійного гніту. На початку ХІХ ст.. розпочалася активна єврейська колонізація вихідцями переважно з Білорусії та Галичини. Основний потік становила народну колонізацію. Вона була найчисельнішою, і найбільшу групу становили втікачі.Завдячуючи впровадженим заходам,населення краю зростало досить швидко. Зокрема, за часів військового генерал-губернатора Новоросії А.Е. Рішельє чисельність населення збільшилася до 1 млн. осіб. Досить високими темпами протікали на Півдні урбанізаційні процеси. Найперше було відбудовано Азов і Таганрог, трохи згодом на місцях колишніх фортець виникли Єлисаветград, Олександрівськ, Нікополь, Бахмут. У 1776 р. було закладено Катеринослав, у 1778 р. був заснований Херсон з суднобудівною верф’ю. У планах Катерини ІІ йому відводилась роль «південного Санкт-Петербурга».у 1789 р. було закладено місто на ім’я святого чудотворця Миколая – Миколаїв. У 1779 р. на узбережжі Азовського моря виник Маріуполь. У 1794 р. на місці татарського містечка Хаджибей була заснована Одеса. завдячуючи вигідному географічному розташуванню як морського порту, ліберальному ставленню уряду, напливу населення,розквіту внутрішньої та зовнішньої торгівлі, відбувається надзвичайно швидкий розвиток міста. Основним видом господарської діяльності південноукраїнського населення було землеробство. Вирощений надлишок пшениці давав можливість експортувати її до країн Європи. Важливе місце в економіці Півдня посідало також тваринництво, особливо вівчарство. Високоякісна вовна була на другому місці за обсягом експорту. Центром зовнішньої торгівлі стала Одеса, яка протягом 1819 – 1859 користувалася правом вільної безмитної торгівлі. Це мало як позитивні так і негативні наслідки. Свої особливості мав і соціальний устрій південноукраїнських земель що ґрунтувався не на примусовій, а на вільнонайманій праці.Таким чином, в результаті двох російсько-турецьких війн Північне Причорномор’я увійшло до складу Російської імперії. Почалося активне господарське освоєння просторів Причорномор’я. на берегах Чорного і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса та інші. На родючих чорноземних ґрунтах півдня поширилось землеробство. Досліджувались родовища залізної руди біля Кривого Рогу. У Миколаєві та Херсоні були засновані корабельні верфі для будівництва військових та торговельних суден.

35.Зародження буржуазних відносин в Україні в XVII столітті. Зовнішньоекономічні зв'язки України в другій половині XVII- на початку XVIII століття.

Соціально економічний розвиток українських земель визначало формування ознак буржуазного суспільства в надрах існуючого натурального господарства, передусім у сільському господарстві, яке було стрижнем тогочасної економіки. Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство, а його провідною галуззю – зернове землеробство. Прискореними темпами розвивалося сільське господарство Гетьманщини, Слобожанщини й Запоріжжя. Причому в старшинських і монастирських маєтках воно базувалося на використанні переважно найманої робочої сили. Високопродуктивна праця наймитів, досконала техніка й технологія обробітку ґрунтів вивели панські господарства на досить високий рівень. Важливе місце у господарстві різних груп населення займало тваринництво. Тисячні отари овець, великої рогатої худоби, коней мали Василь Кочубей, Іван Мазепа та інша старшина. Великі тваринницькі господарства виходили за межі звичного феодального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно найманої робочої сили.

Провідними промислами в українських землях цієї доби були млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. Формується мануфактурне виробництво, де поступово розпочинається механізація виробничих процесів. До таких мануфактур належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути), поташ (буди), селітру(майдани) та ін. Розвинуті, централізовані мануфактури виникали у текстильній, насамперед суконній промисловості. Характерною рисою розвитку економіки України другої половини 17 – 18 ст. був поступовий перехід до товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяли поглиблення поділу праці, диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки в Києві, Ромнах, Ніжині, Харкові, Сумах, Львові. Незважаючи на складні політичні умови одночасно з Лівобережною Україною в систему всеросійського ринку дедалі глибше втягувалась і Правобережна. Купці з Росії та Лівобережжя все частіше бували на великих ярмарках у Білій Церкві, Бердичеві, Вінниці, Богуславі. Сільськогосподарська продукція та промислові вироби Правобережжя надходили до Росії. Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами як Туреччина, Сілезія, Пруссія, Італія, Молдавія, Персія.

Таким чином економічний розвиток приводить до формування національного ринку та зростання паростків капіталістичного укладу, але підпорядкування української економіки іноземним державам суттєво гальмує та деформує поступальний розвиток.