історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
 Скачать 397 Kb.
|
|
50.Суспільно-політичний рух Галичини та Буковини.. "Руська трійця". В Галичині, де давно було втрачено традиції державності, а панівна верства виявилася покатоличеною і спольщеною, роль лідера культурно-національного руху взяло на себе уніатське духовенство. Процеси на західноукраїнських землях значною мірою були спровоковані соціальними й культурно-адміністративними заходами австрійського уряду.Австрійський уряд покращив матеріальне становище духовенства та підняв рівень народної освіти. Це відповідало ідеології просвічених монархів, згідно з якою благоденство і добробут суспільства залежать від рівня його освіченості і культури. У 1774 р. в Австрійській державі введено закон про обов’язкову шкільну освіту для дітей від 5 до 12 років. У 1784 р. у Львові був відкритий перший на українських землях світський університет, де викладання філософських та богословських дисциплін з 1787 р. велося слов’янською мовою. Нове піднесення культурно-національного відродження Галичини починає пробиватися у 10 – 20-хрр. ХІХ ст. Ідеологами і провідниками цього руху виступають представники вищого уніатського духовенства. Іван Могильницький доклав великих зусиль для видання і поширення шкільної літератури українською мовою та пропаганди освіти в народних масах. Наступний етап у розвитку галицького відродження пов'язаний з діяльністю «Руської трійці» - гуртка львівських романтиків, вихідців з сільського духовенства, студентів греко-католицької духовної семінарії у Львові Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького.«Руська трійця» розгорнула велику фольклорно-збиральницьку роботу. У 1836 р. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У 1837 р. члени «Руської трійці» видали в Будапешті альманах «Русалка Дністрова». У ньому були поміщені народні пісні, думи, легенди, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, культуру українського народу. 51.Характер політики австрійського уряду щодо українців. Продовження реформ Марії-Терези Йосифом ІІ, їх роль у розвитку національно-культурного життя Галичини та Буковини. Входження західноукраїнських земель до складу австрійської імперії збіглася в часі з першою хвилею модернізацій них реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися в життя в 70 – 80 роках 18 ст. Марією-Терезою та Йосипом ІІ. Вони мали на меті не допустити відставання Австрії від основного суперника – сусідньої Пруссії. В ході реформ дворянське самоврядування було замінене бюрократично-чиновницьким управлінням, що підпорядковувалось безпосередньо імператорському двору. Панщина обмежувалася 3-ма днями на тиждень. Була створена постійна армія на основі обов’язкової військової повинності. Йосиф ІІ, який правив у 1780 – 1790 рр. продовжив реформи своєї попередниці. Він прагнув створити уніфіковану абсолютистську адміністративно-бюрократичну систему управління, ліквідувавши залишки автономії в її окремих землях. При цьому австрійський уряд намагався протиставити польсько-шляхетському опору свою політику на галицьких і буковинських землях, українське селянство, надаючи йому певні свободи. Однак спроби Йосифа ІІ скасувати кріпосницьку залежність, замінити панщину єдиним поземельним податком через опір поміщиків не були реалізовані. У той же час була ліквідована особиста залежність селян від поміщиків. У релігійній сфері результатом реформ було підпорядкування церкви державі, а основні християнські конфесії зрівняні в правах. Австрійський уряд покращив матеріальне становище духовенства та підняв рівень народної освіти. У 1774 р. в Австрійській державі введено закон про обов’язкову шкільну освіту для дітей від 5 до 12 років. У 1784 р. у Львові був відкритий перший світський університет, де викладання філософських та богословських дисциплін навчання велося слов’янською мовою. Нове піднесення культурно-національного відродження Галичини починає пробиватися у 10 – 20-хрр. ХІХ ст. Ідеологами і провідниками цього руху виступають представники вищого уніатського духовенства. Іван Могильницький , який приклав зусиль для видачі творів, і пропогандував поширення освіти. Наступний етап у розвитку галицького відродження пов'язаний з діяльністю «Руської трійці» - Львівського гуртка: Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького.У 1827 р. вони видали в Будапешті альманах «Русалка Дністровая». «Руська трійця» намагалася поширювати українські традиції, ідеї об’єднання українських земель. Заслугою об’єднання було також те, що вони зробили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину. 52.Загострення соціально-класових протиріч. Селянські повстання. Скасування кріпосного права в Російській імперії У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи загострювалися соціальні суперечності, посилювалася антикріпосницька боротьба. Щоб збільшити прибутковість своїх господарств, поміщики посилювали експлуатацію селян: підвищували норму панщини або розширювали орну землю за рахунок віднятих у селян наділів. Це розорювало селянське господарство і викликало протидію в пригнічених народних мас. Ця протидія набуває різних форм. Поширеними формами селянського протесту були скарги до урядових установ та цареві, відмова платити оброк, непокора, втечі – в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. Особливо широкого розмаху селянський антикріпосницький рух на-брав на Поділлі у першій третині ХІХ ст., охопивши також деякі повіти Волині та Київщини. Очолив його У. Кармалюк. Кілька разів Кармалюка заарештовували, засилали до Сибіру, але він тікав звідти і, повернувшись на батьківщину продовжував боротьбу. Загалом вона тривала майже 23 роки. Мужній народний месник загинув у 1835 р. Однак це не зупинило антикріпосницький рух в Україні. Незадоволеність кріпосницькими порядками поширюється і на частину передового дворянства. Війна 1812 р. привела до поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи. Це стало причиною декабристського руху. Декабристи не лише висунули політичну програму, а й організували збройне повстання проти царського режиму. 19 лютого 1861 р. було скасовано кріпосне право. Селяни отримали особисту свободу, проте втрачали частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. Всі селяни повинні були сплачувати викупні платежі за отриману землю протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності. Аграрна реформа призвела до швидкого розшарування селянства, утворювався клас підприємців і клас найманих працівників таким чином було дано могутній імпульс розвиткові капіталістичних відносин 53.Шляхи розвитку буржуазних відносин у сільському господарстві. Особливості завершальної фази промислового перевороту. Скасування кріпацтва та низка буржуазних реформ не привели до автоматичної ліквідації феодального ладу. Оскільки реформи проводилися згори, влада потурбувалася про збереження своїх привілеїв та певних феодальних структур. Залишилися поміщицьке землеволодіння, селянська община і самодержавство. Непослідовність, незавершеність реформ та особливості соціально-економічного становища різних регіонів України в складі Російської імперії зумовили той факт,що перехід аграрного сектора на капіталістичні дії здійснювався водночас двома шляхами прусським та американським. Якщо прусський шлях передбачав уповільнене вростання поміщицького господарювання в капіталізм за рахунок напівфеодальної експлуатації селянства, то американський відкривав зовсім інші перспективи – швидке зростання фермерських господарств, звільнення від будь яких залишків феодальної залежності, ліквідація поміщицького землеволодіння. У пореформений період прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні та лівобережні губернії України. У цих регіонах діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення основної маси селянства. На півдні України, де гальмуючий вплив залишків феодалізму був менш відчутний, набув поширення американський спосіб переходу до капіталізму – поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтувалися на використанні машин та вільнонайманої праці; заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу. Бурхливо розвиваючись, капіталізм стимулював появу в сфері с/г виробництва низки прогресивних тенденцій, процесів та явищ – застосування техніки в землеробстві, використання вільнонайманої праці, зростання посівних площ та поліпшення структури посівів. Особливо поширеним було використання удосконалених знарядь праці, с/г машин та нових прийомів агротехніки в південноукраїнському регіоні. Процес модернізації с/г мав тенденцію до пришвидшення темпів та зростання масштабів. У 60 – 80-х р..завершився промисловий переворот суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва - до широкомасштабного, від ручної праці – до застосування парових двигунів та системи машин. Натомість вперед вийшли галузі важкої індустрії, які забезпечували технічний прогрес та модернізацію економіки –залізорудна, металургійна, вугільна, машинобудівна. Будь - які докорінні зміни в економіці як правило, ставлять перед суспільством три проблеми – робочої сили, капіталів, сировини.. Основними джерелами фінансування були урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині ХІХ ст..підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу. Розгортанню промислового перевороту сприяла і урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, кредитуванні промисловості державним банком. запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів у економіці стало залізничне будівництво. Розвиток промисловості хар. більш швидкими порівняно з загальноімперськими темпами розвитку, високим рівнем концентрації виробництва та значним проникненням іноземного капіталу. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнюється соціальна структура суспільства: в межах селянства та дворянства, крім того, виникли нові класи – буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція 54.Буржуазні реформи 60-70 років та їх здійснення в Україні 19 лютого 1861 р. було скасовано кріпосне право. Селяни отримали особисту свободу, проте втрачали частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. Всі селяни повинні були сплачувати викупні платежі за отриману землю протягом 49 років. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасово зобов’язаними і мали виконувати повинності. -Аграрна реформа призвела до швидкого розшарування селянства, утворювався клас підприємців і клас найманих працівникі, таким чином було дано могутній імпульс розвиткові капіталістичних відносин. -В 1864 р. запроваджено земську та судову реформи. Земства займалися розвитком медичного обслуговування, освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, благоустроєм. Згодом земства перетворювались в осередки ліберального руху і привчали населення до самоврядування. -За судовою реформою, вводився позастановий, відкритий, незалежний від чиновників суд. Судочинство відбувалось за участю двох сторін – обвинувачення та захисту, провину підсудного визначали присяжні судді обрані населенням. - Військова реформа передбачала скорочення армії, створення військових округів, для підготовки офіцерів створювались військові училища, тривалість служби обмежувалась 6 роками в армії і 7 р. на флоті. - Міська реформа реорганізовувала систему міського самоврядування, пристосувавши його до потреб буржуазного розвитку. - Освітня реформа передбачала підпорядкування навчальних закладів царському уряду. Запроваджувалась єдина система початкової освіти. Гімназії поділялись на реальні та класичні. Збільшується кількість технічних вузів. Розширюється автономія університетів і вдосконалюються навчальні програми. - Фінансові реформи, проведені у 1860 – 1864 рр. торкнулися як податкової і кредитної систем, так і бюджету та державного фінансового контролю. Зокрема був створений Державний банк, діяльність якого позитивно вплинула на розвиток капіталістичної промисловості , розширювалися мережі приватних банків. Таким чином реформи 60 – 70-рр. в цілому сприяли утвердженню і розвитку капіталістичного ладу. В той же час незавершеність і половинчастість реформ зумовили суперечності між носіями влади і всіма верствами суспільства Падіння кріпосного права дало поштовх для швидкого розвитку капіталізму як у сільському господарстві так і в промисловості. Наявність в Україні Донецького вугільного і Криворізького металургійного басейнів, виняткова родючість ґрунтів, а також зручні морські порти для вивозу продукції привели її до прискореного економічного розвитку. В сільському господарстві дедалі ширше застосовується машинна техніка. Промисловий переворот в Україні завершився в основному протягом 60 – 80-х рр. ХІХ ст. і мав ряд характерних рис. У другій половині ХІХ ст. в Україну перемістився центр вугільної і металургійної промисловості, що перевищив за обсягами виробництво Уралу. Наступною особливістю був швидкий ріст машинобудівного комплексу, насамперед-сільськогосподарського машинобудування. Інтенсивно розвивалося залізничне будівництво.Розвиток водних шляхів і морського транспорту прискорили створення національного ринку. Швидко розвивалась в Україні також традиційні галузі пов’язані з сільським господарством. У першу чергу це стосується цукрової промисловості. Велика частка інвестицій в українській промисловості належала іноземним капіталістам. Важливим наслідком індустріалізації було зростання міст та міського населення. Великі міста перетворились також на великі культурні центри, де засновувалися університети і гімназії, діяли наукові товариства, музеї, влаштовувались художні виставки, функціонували театри. 55.М.Драгоманов і зародження українського соціалізму Діяльність Михайла Петровича Драгоманова почалася в складних умовах розвитку національно-визвольного руху в Україні. У Російській імперії розширилося коло осіб,що брали активну участь у суспільному житті. В той же час царизм боровся з національно-визвольним рухом (Валуєвський циркуляр та Емський указ), переслідувалися національно свідомі українці. Формування ідей Драгоманова, щодо перетворення України в цивілізовану європейську країну почалося ще в студентські роки. Працюючи в недільній школі, Драгоманов прагне нести освіту в широкі маси, максимально підвищити її ефективність. У своїй першій історичній праці М. Драгоманов довів,що український народ почав своє формування з часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Він сформував ідею про федеративний соціалізм, яка була новою політичною ідеєю в національно - визвольному русі українців. Драгоманов вважав, що українці мають досягти політичних свобод введенням конституції. Ідеї Драгоманова вперше об’єднали в собі необхідність широких соціально- економічних змін, створення рівноправного суспільства з широкою участю народу,боротьби за свободу особистості та захист національних інтересів українців. Теорія Драгоманова отримала назву «громадівського соціалізму» погляди Драгоманова вплинули на політико- правову думку кінця ХІХ ст..завдяки виданню проекту Всеросійської конституції «Вільний союз». У цьому документі автор відстоює ідеї федеративного союзу України з Росією. Драгоманов розвивав ідею про створення політичних партій за національним принципом, які б відстоювали інтереси своїх на-родів. У часописі «Громада», що видавався М. Драгомановим в Женеві, була викладена розгорнута політична програма українського руху . 56.Валуєвський циркуляр. Емський указ. Криза громадівського руху Повернувшись із заслання колишні члени Кирило-Мефодіївського братства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду – культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа», навколо якого групувались вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях в цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції – В. Ан-тонович, Т. Рильський та ін.. Після поразки польського повстання 1863 – 1864рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалась як загроза самодержавству. Вже 1863 р. з’явився Валуєвський циркуляр, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань. Мета цього указу: не дати можливості українському рухові стати масовим. Загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично настроєної частини національної еліти. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: настає пауза у процесі національного відродження. Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У Київській «Старій громаді» у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили – В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, М. Старицький, П. Чубинський. За ініціативою громади було створено «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». Досліджуючи етнографію, археологію, географію та історію, громадівці активно шукали модель майбутнього суспільного розвитку. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання Україні широкої автономії. Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876р., який заборонив друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Незабаром провідні діячі київської громади виїжджають за кордон. 57.Культурно-просвітницький етап національного руху. Українофіли. В.Антонович. Громадівський рух і посилення репресій з боку царизму. Пожвавлення українського національно-визвольного руху в 60-80 рр. ХІХ ст. Найвпливовішими політичними силами в Україні другої половини ХІХ ст. були загальноросійські політичні течії народників, соціал-демократів, лібералів та український національний рух. Повернувшись із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу громаду – культурно освітню організацію, яка сприяти розвитку народної освіти, свободі слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (виходить1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувались відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко, підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. З початком 50-х років ХІХ ст.. середсвіченої польської молоді виникає різновид громадського руху – хлопоманство. Рух набуває демократичних форм, що проявляється у ставленні до простого люду. Хлопомани визнавали історичні неправди з боку польської шляхти щодо українського народу, вони сповідували ідею історичної спокути, що мало виявлятися в опікуванні освітою та мовою українського народу. Згодом невелика частина поляків на чолі з В. Антоновичем перейшла на позиції українофільства. Основна мета українофілів, це освіта народу шляхом розвитку літератури, видання популярних книжок, організації шкіл з рідною мовою викладання. Ці вимоги підтримували П.Житецький, Т. Рильський, які разом з В. Антоновичем восени 1861 р. стали засновниками української громади в Києві. Після поразки польського повстання 1863 - 1864 рр. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалась як загроза самодержавству. Вже 1863 р. побачив світ сумнозвісний Валуєвський циркуляр, що забороняв видання українською мовою шкільних та релігійних видань. Мета цього указу: не дати можливості українському рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотичності людей та інтелігенції. Певною мірою царизму вдалося досягти поставленої мети: після Валуєвського циркуляру настає пауза у процесі національного відродження. Але на поч.70-х років громадівський рух знову активізується. У Київській «Старій громаді» продовжують свої ідеї:В.Антонович, М. Драгоманов, М.Старицький, П. Чубинський. За ініціативою громади було створено «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні. Відповіддю самодержавства став Емський указ 1876р., який заборонив друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Згодом провідні діячі Київської громади виїжджають за кордон. У 1878 – 1882 рр. М. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. Отже представники різних суспільно-політичних течій висунули широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку. Характерно, що представники загальноросійських рухів боролися за соціальне визволення, в той час коли український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення. Незважаючи на те, що гуртки і організації були мало чисельні і недосконалі, вони все ж відіграли помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів. |