історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
 Скачать 397 Kb.
|
|
36.Політичне життя в Україні в другій половині XVII століття. Спроби об'єднання українських земель. П. Дорошенко. 17 ст. – один з найстрашніших періодів в історії України: боротьба між багато чисельними гетьманами, втручання Московії, Польщі Туреччини у внутрішні справи України мали своїм наслідком спустошення її території, зменшення кількості населення. Патріотизм і державний підхід гетьмана П. Дорошенка у цей період не в змозі були змінити загальну ситуацію на краще. У 1665 р. гетьманом Правобережжя став сподвижник Б. Хмельницького Петро Дорошенко (гетьманував з 1665 – 1676 рр.) він розпочав боротьбу проти поляків у союзі з татарами і турками. На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об’єднати Правобережну та Лівобережну Україну в єдину державу. Але це тривало лише один рік. У 1669 р. за рішенням козацької ради Дорошенко уклав союз із Туреччиною. На Правобережжі була проголошена незалежна козацька держава під протекторатом Туреччини. Гетьман Дорошенко за допомогою Туреччини розгромив Польщу. У 1672 р. було укладено Бучацький мир, за яким Польща відмовилася від Правобережної України. Але довгожданий мир на українські землі так і не прийшов. Турки та татари грабували Україну. Авторитет гетьмана падав. До Лівобережжя починають переселятися селяни та козаки. У цій ситуації Дорошенко вирішує прийняти підданство Росії для об’єднання всіх українських земель. Ця політика не мала успіху. У 1672 на Лівобережжі гетьманом став І. Самойлович. У 1676 р. московські війська вторглися на Правобережну Україну. П. Дорошенко зрікся булави на користь І. Самойловича. Так завершилася політична кар’єра гетьмана П. Дорошенка. 38.Гетьман у вигнанні - П.Орлик. Конституція П. Орлика 1711 року. Після смерті І.Мазепи навесні 1710 р. козацьке військо у вигнанні обирає гетьманом генерального писаря П.Орлика. новообраний гетьман уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорізького». Цей документ містив 16 статей і проголошував незалежність України від Росії та Речі Посполитої. Пилип Орлик мав намір побудувати державу на демократичних засадах. На перше місце висувалось питання взаємовідносин гетьмана з народом, категорично засуджувалася практика самовладного правління попередніх гетьманів. Найвищим органом влади в державі мав стати своєрідний козацький парламент – загальна рада, до складу якої мали входити старшина, представники Січі і всіх полків. Передбачалося, що засідання цієї ради відбуватимуться тричі на рік – Різдво, Великдень та свято Покрови. Це давало б можливість контролювати діяльність гетьмана. Конституція вимагала унезалежнення православної церкви. Значно обмежувалась влада гетьмана. У документі простежується узгодження з передовими політичними теоріями тогочасної Європи, зокрема у розмежуванні гілок влади. Підвищувалась роль Генерального суду, відновлювалися права і вольності Запорізької Січі. Пилип Орлик планував скасування обтяжливих податків. 37.Стабілізація політичного життя в Україні в кінці XVIII століття Гетьман І.Мазепа.. Союз І.Мазепи з Карлом XII. Полтавська битва. Найвидатнішою постаттю в історії України кінця 17 - початку 18 ст. є Іван Мазепа, з діяльністю якого пов’язана остання спроба домогтися державної незалежності. І. Мазепа народився в 1639 р. на Київщині. Походив з української шляхетської родини. Навчався у Києво-Могилянській академії та єзуїтській колегії у Варшаві. За гетьмана П. Дорошенка він став генеральним писарем, а після гетьмана І. Самойловича – гетьманом України. Одним з найважливіших напрямків діяльності гетьмана була підтримка культури – він виділяв значні кошти на розвиток освіти, мистецтва, архітектури. Він сприяв перетворенню Києво-Могилянського колегіуму на академію, був покровителем і меценатом української церкви. За його сприяння споруджено 12 храмів у стилі «мазепинського бароко» школи, бурси, шпиталі у Києві, Чернігові, Переяславі. Донедавна в радянській історичній науці І. Мазепа характеризувався як «зрадник українського народу». зараз утверджується більш зважена характеристика особи і діяльності гетьмана як видатного державного діяча, борця за незалежність Прийшовши до влади, Мазепа взявся за вирішення стратегічних проблем, пов’язаних з остаточною стабілізацією внутрішньої ситуації в Україні, за зміцнення державної влади та консолідацію провідної верстви Гетьманату – козацької старшини. Мазепа створює для старшини сприятливі умови для зростання її добробуту, здобуття дітьми належної освіти. В той же час гетьман стримував надмірні апетити нової аристократії, щоб не допустити ти до надто стрімкого закабалення українського селянства. У 1701 р. гетьман видав універсал, яким забороняв змушувати селян працювати на свого пана більше ніж 2 дні на тиждень. Продовжуючи політику своїх попередників гетьман намагався підпорядкувати Запорізьку Січ гетьманському проводу. В 1700 р. російський царизм розпочинає Північну війну з Швецією, яка не відповідала інтересам українського народу . проте козацькі полки направлялися для ведення бойових дій проти шведів. В Україні значно зросли податки і повинності, московські війська і чиновники чинили всілякі утиски українському населенню. Окрім того Петро І створюючи Російську імперію виношував плани ліквідації гетьманства та козацького устрою України. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду, що підштовхнуло І. Мазепу розпочати боротьбу за незалежність України. Після того як у жовтні 1708 р. цар повідомив І.Мазепу, що не зможе йому допомогти, якщо поляки і шведи вирушать в Україну. Гетьман вирішив приєднатися до шведської армії Карла ХІІ, що наступала. У переговорах з Карлом ХІІ І.Мазепа поставив питання про створення Української держави. Отже Мазепа, залишений без підтримки Росії, хотів знайти оптимальний варіант збереження Української автономії. Довідавшись про це Петро І наказав своїй армії зруйнувати Батурин. 27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Шведські війська на чолі з Карлом ХІІ в союзі з козацькими військами потерпіли поразку в боротьбі з Росією. Карл ХІІ разом з Мазепою втекли до Бессарабії, де в 1709 р. Мазепа помирає. Таким чином, союз Мазепи з Карлом ХІІ відіграв негативну роль для України: розпочалися репресії російського царського уряду, прискорився занепад Української автономії. 39. Посилення антиукраїнської політики російського царизму. Ліквідація Запорізької Січі 1775 року і скасування козацької автономії. Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької республіки непокоїли царський уряд — адже Запорозька Січ виступала цілковитою протилежністю кріпосницькій, монархічній Росії. Тому наміри зруйнувати Запорожжя з'явилися в російських можновладців ще в 60-х pp. XVIII ст. Щоправда, тоді здійсненню таких намірів перешкоджали невизначеність у російсько-турецьких відносинах і непевність становища в самій імперії — палацові перевороти і зміни імператорів, Селянська війна під проводом О. Пугачева тощо. Закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 pp., унаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення селянського повстання Пугачова розв'язали імперським урядовцям руки й пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. Долю козацької республіки та її столиці було вирішено у квітні 1775 р. на раді при імператорському дворі. 4 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ-столицю, де стояла невелика залога, і зажадали її капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши на сили сторін козаки вирішили скласти зброю. Наступного дня за наказом Текелія з Січі було вивезено боєприпаси, артилерію, скарб, клейноди і прапори, архів тощо. Всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, зокрема 500 козацьких майстерень і торговельних будинків. Військова операція з ліквідації Січі передбачала захоплення усього Запорожжя. Для досягнення цієї мети було залучено величезні сили - вояків. Переділена на кілька частин, російська армія протягом двох тижнів, від 25 травня до 8 червня 1775 p., повністю окупувала Запорозькі землі. Осереддя української державності й волелюбного духу було знищене. У червні 1775 р. вийшов сенатський указ, що поклав край надіям козаків на відродження Січі. Запорожцям пропонували записатися до селянського та міщанського станів, а багато старшин зазнали переслідувань. З-поміж тих, із ким розправилися найбільш жорстоко, були кошовий отаман Петро Калнишевський, військовий суддя Павло Головатий, військовий писар Іван Глоба. Останній кошовий протягом 25 літ відбував ув'язнення у земляній ямі в Соловецькому монастирі, суддя і писар жили на засланні в Тобольську 40.Гетьман К.Розумовський. Ліквідація гетьманату Катериною ІІ. Після закінчення Північної війни була створена Малоросійська колегія для управління Україною, вперше скасована посада гетьмана. Наступні десятиліття 18 ст. були позначені, з одного боку, подальшим прагненням російського уряду підпорядкувати собі Україну, а, з іншого, — намаганням української старшини відстояти права Гетьманщини. У цей час двічі вдавалося відновити гетьманство, повернути деякі автономні права. Але в цілому, повнота автономії Гетьманщини залежала вже не стільки від її внутрішньої сили, скільки від особистої прихильності того чи іншого російського монарха. Під час правління дочки Петра І – Єлизавети, в 1750 р. було обрано останнього гетьмана К.Розумовського, який проводив самостійну зовнішню політику, обороняв фінансову самостійність України, провів судову реформу, модернізацію українських збройних сил, виношував плани відкриття українського університету. Однак прихід до влади Катерини ІІ кардинально змінив ситуацію. Проводячи колонізаторську політику, царський уряд поступово ліквідував автономію України. Катерина ІІ вирішила скасувати її остаточно. У відповідь на прохання козацької старшини у 1763 р дозволити створення шляхетського парламенту цариця наказала гетьманові К. Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 року, після невдалих спроб досягти компромісу, Розумовський відмовився від гетьманства Після ліквідації гетьманства вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. В 1775 р. з наказу Катерини ІІ Запорізьку Січ – останній оплот незалежності України, було ліквідовано. У 1781 р. – ліквідовано полкову систему та утворено намісництво за російським зразком. У 1783 році було юридично оформлено кріпацтво, крім того на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони. Намагаючись задобрити та підпорядкувати собі українську еліту, Катерина ІІ 1785 р. видала «Жалувану грамоту дворянству», відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій було остаточно скасовано українську автономію. Отже наступ російського царизму на українські землі у 18 ст. характеризувався обмеженням українських прав та вольностей; посиленням централізації, русифікації, розколом українського суспільства, хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів України. 47.Кирило-Мефодієвське братство. Т. Шевченко. У середині ХІХ ст. в Києві виникла таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847 рр.), що боролося за національне відродження України. Його засновниками були М. Костомаров, М. Гулак та В. Білозерський. У квітні 1846 р. до нього вступив Т. Шевченко. Програму товариства було викладено у «Книзі буття українського народу», «Статуті слов’янського св. Кирила і Мефодія» Програма ця передбачала повалення царизму та визволення слов’янських народів, ліквідацію кріпосництва, станів, привілеїв. Вони бачили Україну незалежною (непідлеглою) державою в союзі з іншими слов’янськими народами, а перспективи визволення пов’язували з поваленням імперії. Члени товариства пропагували ідеї національного визволення, вели просвітницьку діяльність, а їхні наукові праці, поетичні й прозові твори Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова сприяли пробудженню й подальшому формуванню національної свідомості українського народу. 41.Гайдамацькі рухи 1730-1760-х рр. Коліївщина, Рух опришків. О.Довбуш. Занепад та поділи Речі Посполитої. Нове політичне розчленування України Російською та Австрійською імперіями. На території Правобережної України народним масам жилося не краще ніж на Лівобережжі. Польща посилювала свою колоніальну політику. У відповідь на жорстокий національний і соціальний гніт на Правобережжі га Західній Україні розгорнулася визвольна боротьба. Гайдамацький рух виник у першій половині 18 ст. Це була боротьба українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина). Саме в 1768 р. польський сейм під тиском Росії прийняв постанову про зрівняння в правах православних і католиків. Це викликало негативну реакцію значної частини шляхти, яка утворила так звану Барську конфедерацію і виступила проти втручання Росії. Між конфедератами і російськими військами почалися військові дії, що було сприйнято українськими селянами як сигнал до повстання.Очолив повстання запорозький козак Максим Залізняк. Гайдамацький рух швидко охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля і Волині. Загони Залізняка зайняли Жаботин, Смілу, Черкаси, Фастів, Корсунь, Канів та інші міста.На початку червня 1768 р. гайдамаки взяли в облогу місто Умань. На бік повсталих перейшов сотник козацької міліції Іван Гонта з цілим загоном уманського гарнізону. Місто було захоплене, після чого гайдамаки розправилися зі своїми визискувачами. З-під Умані гайдамацькі загони рушили на поділля, Волинь і Полісся. Катерина ІІ наказала командуючому російською армією генералові Кречетнікову придушити повстання. Російські війська підступно схопили М. Залізняка, І. Гонту та більше тисячі гайдамаків. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р. 42.Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці XVII-XVIІI століттях. Визвольні повстання 1702-1704 рр. С.Палій. На території Правобережної України жилося не краще ніж на Лівобережжі. Польща посилювала свою колоніальну політику. У відповідь на у тиски польщі розгорнулася визвольна боротьба.Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699) потреба у козацькому війську відпала, і тому польський сейм прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба перетворити козаків на кріпаків призвела до вибуху повстання під проводом С. Палія. (1702 – 1704). В 1704 р. на Правобережжя вступили лівобережні козацькі полки на чолі з І. Мазепою. За його наказом Палія було заарештовано, а повстання придушено. Відновивши свою владу над землями Правобережжя польська шляхта почала створювати в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Це сприяло переселенню сюди селян з Волині, Полісся, Галичини. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей. Наслідком цього став Гайдамацький рух виник у 18 ст. на землях Правобережної України проти польського гніту Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р., 1768 р. гніту. (Коліївщина).Саме в 1768 р. польський сейм під тиском Росії прийняв постанову про зрівняння в правах православних і католиків. Це викликало негативну реакцію значної частини шляхти, яка утворила так звану Барську конфедерацію і виступила проти втручання Росії. Між конфедератами і російськими військами почалися військові дії, що було сприйнято українськими селянами як сигнал до повстання.Очолив повстання запорозький козак Максим Залізняк. Гайдамацький рух швидко охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля і Волині. Загони Залізняка зайняли Жаботин, Смілу, Черкаси, Фастів, Корсунь.В червні 1768 р. гайдамаки взяли в облогу місто Умань. На бік повсталих перейшов сотник козацької міліції Іван Гонта з цілим загоном уманського гарнізону. Місто було захоплене, після чого гайдамаки розправилися зі своїми визискувачами. З-під Умані гайдамацькі загони рушили на поділля, Волинь і Полісся. Близько 30 загонів повсталих діяли на території Правобережжя. Катерина ІІ наказала командуючому російською армією генералові Кречетнікову придушити повстання. Російські війська підступно схопили М. Залізняка, І. Гонту та більше тисячі гайдамаків. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р. В інших районах України у 18 ст. теж відбувалися селянські виступи. На Прикарпатті з 1738 р. до 1745 року рух опришків очолював Олекса Довбуш. Опришки нападали на польську шляхту і ділили панське майно. Після загибелі Довбуша рух опришків продовжувався. Повністю придушити його поляки не могли, оскільки опришки, спритно ховалися в Карпатах, а в разі необхідності могли переходити за кордон до Молдавії чи Угорщини. Лише після приєднання Галичини до Австрійської імперії цей рух став поступово згасати. Отже, посилення визвольної боротьби народних мас в другій половині 18 ст. було реакцією народу на нове утвердження в Україні феодально-кріпосницької системи.Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. Це пояснюється тим, що з одного боку вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, а з іншого – не хотіла, щоб антифеодальний рух поширився на російську територію. Визвольний рух на Правобережній Україні послабив польську владуПольща фактично стала некерованою і була поділеною між трьома її сусідами: Росією, Пруссією та Австрією. 1772 року відбувся перший поділ Речі Посполитої, а у 1793 р. і 1795 р. – другий і третій. Польсько-литовська держава перестала існувати. Отже в результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали знову розірваними між двома державами. І водночас відбулося їх внутрішнє сполучення під владою обох імперій: в Російській імперії були сполучені Лівобережна і Правобережна України, в Австрійській – Галичина Буковина й Закарпаття. |