історія 2. 1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція
 Скачать 397 Kb.
|
|
Становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувається в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). В 10 – 12 ст. активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалась не територія, а право стягувати податки. Це була помісна форма феодального землеволодіння, що не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З послабленням князівської влади у державі поширюється вотчина – спадкове володіння. В 10 – 13 ст. на Русі склалася ієрархічна структура панівного класу основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними його категоріями були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи. Посилення експлуатації панівною верхівкою виробників у містах і селах викликало опір народних мас, що часто виявлялось у формі збройних повстань. Відомо, що у класичному феодальному суспільстві первісною формою повинностей були відробітки. Під час подальшого розвитку класового суспільства практикувалася натуральна форма ренти, а в період розвитку торгівлі і ремесла – грошова. Характерною формою феодальних відносин у Київській Русі було панування від самого початку натуральної форми земельної ренти. Збір данини отримав назву “полюддя”. З другої половини Х ст. ця форма данини втрачає своє значення. У літописах є згадки, що східнослов’янські племена платили князям податки від кожного окремого будинку – “диму”. Подимова данина переросла в поземельну й платилася від рала або плуга. Практикувалися також податки – “віри”. Це – штрафи, які пла- тилися князям за скоєні общинниками злочини, потім вони переросли в постійні продуктові та грошові податки. Літописи свідчать, що на Русі мали місце також податки під назвою – “повози”. Це так звана гужова повинність населення на користь князя, це постійне забезпечення його тяглом і транспортом. Практикувалися на Русі і відробітки. Число відробіткових днів залежало від попиту на сільськогосподарську продукцію, від вироб- ництва зерна на продаж тощо. Поряд з продуктовою даниною та відробітками мали місце і грошові податки, які пізніше стали найпоширенішими. Найбагатшими на Русі були давньоруські князі. Великий київський князь вважався верховним власником землі і держави, удільні князі володіли окремими землями – Чернігівською, Пе реяславською, Волинською, Галицькою та іншими. Княжі волості во лоділи меншими земельними округами, бояри – окремими містами і селами. У Х ст. почала формуватися великокнязівська вотчина, яка згідно з реформою Володимира Великого всі найбільші давньоруські землі передавала в управління його синам. Велике значення у господарському житті Русі мали двори бояр, представників вищої адміністрації. Давньоруська земельна знать, проживаючи в містах, мала якнайтісніший зв’язок з помістями в се лах, які з часом ставали її вотчиною. У ХІ–ХІІІ ст. дрібними землевласниками ставали дружинники, яких князі і бояри наділяли землею і селами за військову службу. Пізніше ця категорія князівських службовців склала основу форму- вання російського дворянства. Одночасно варто відзначити, що крупним землевласником на Русі стала православна церква. Центрами феодальних володінь були панські маєтки, в яких жили господарі, обслуговуючий та адміністративний персонал. Основою феодального господарства було вирощення зерна, проте помістя широко культивували тварин ництво, при замках розвивалося ремесло, залізоплавні та гончарні майстерні. 12.Зовнішня політика київських князів. Стосунки Русі з Візантією, Західною Європою, арабським світом. Русь ікочівники. Внутрішня і зовнішня політика київських князів тісно перепліталася. Військові походи, здійснювалия з метою розширення територіальних меж Київської держави. Адже землі часто-густо доводилося відвойовувати у сусідів. Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших стосунків з багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Німеччина, Болгарія. Дослідники твердять, що жваві відносини зав'язуються із Римом як центром християнської церкви. Розвитку взаємин із Заходом сприяли шлюби дітей Володимира з представниками королівських династій окремих європейських країн. Наприклад, Святополк був одружений з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав — з донькою шведського короля Олафа, одна донька була дружиною угорського короля, друга — польського, третя — чеського. Отже, Володимир прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід'ємною складовою процесу формування європейської цивілізації. уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння. Традицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Європою та Візантією. Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами. Особливо зміцніли зв'язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава із шведською принцесою Інгігердою. Добросусідські відносини пов'язували Русь із Норвегією. Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв'язки Русі з Угорщиною. Важливою галуззю економічного розвитку Русі була міжнародна торгівля. Вже на ранніх стадіях Київська Русь торгувала з Арабським Сходом, Хазарією, Волзькою Булгарією, а також Візантією та країнами Подунав’я. В ХІ–ХІІ стч. стабілізувалися торговельні шляхи Києва з краї-нами Середньої Азії, Іраком, Кавказом і продовжувалися аж до та-таро-монгольської навали. Головним напрямком зовнішньоторговельних зв’язків Київської Русі був південний, де активним партнером була Візантія. У суперництві з Візантією Київська Русь відстояла своє право на гирла Дунаю, Дністра, Дніпра, з яких торгові судна ходили до Києва. З Візантії до Києва завозили шовкові і парчеві тканини, килими, багатий одяг, прикраси, посуд, вино, дорогі предмети побуту, оливкову олію. Русь за ці товари розраховувалась рабами, медом, воском, хутрами. Активно торгувала Київська Русь із країнами Центральної та За-хідної Європи. Писемні джерела засвідчують торговельні зв’язки з Англією, Ірландією, Скандинавією, про що згадується у стародавніх сагах та Новгородському літописі. 14.Тимчасова політична стабілізація суспільства: Володимир Мономах, Після смерті київського князя Святополка й повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах. Причому зробив він це на запрошення бояр. Його батько був переяславським князем. А мати дочкою візантійського імператора Мономаха, за що й самого Володимира почали звати Мономахом. За князювання в Чернігівському. А потім в Переяславському князівствах Володимир Мономах здобув собі гучну славу поборника єдності Київської Русі, переможця половців, талановитого й доброго правителя. Зайнявши великокнязівський стіл у 60 років, Мономах втілив свої задуми в життя всієї держави. Він зумів відновити політичну єдність більшості руських земель, не зупиняючись при цьому перед покаранням тих хто її порушував. Мономах продовжував справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові правової держави, знятті соціальних суперечностей у суспільстві. Він встановлював єдиний процент на взятті у позику гроші, обмежував використання рабської праці і джерела її поповнення. Повчаючи синів Мономах заповідав не забувати убогих і не давати «сильним» погубити людину, захищати і бідного смерда, і вбогу вдовицю. При цьому швидко забудовуються Київ, Чернігів, Переяслав та інші міста, розвивається господарство і торгівля, зміцнюються зв’язки Русі із зарубіжними країнами. Централістську політику батька продовжував продовжував також його син Мстислав (1125 – 1132). Але йому випало бути останнім з Київських князів періоду політичної єдності Київської Русі. 15.Культура Київської Русі. Київська Русь проіснувала з середини 9 ст. до середини 13 ст. і відіграла важливу роль в історії середньовічної Європи. Об’єднавши східних слов’ян вона створила умови для їх економічного, політичного та культурного розвитку. Розвиток продуктивних сил, формування державності сприяли культурному прогресу. Ще до прийняття християнства на Русі вже існувала писемність, про що свідчать багато археологічних знахідок. Після 988 р. найпоширенішою абеткою на Русі стала «кирилиця», розроблена для слов’ян грецькими ченцями Кирилом та Мефодієм. Київська Русь вирізнялась в тогочасному світі великою кількістю освічених людей. Цьому сприяли різноманітні школи, які створювалися при церквах та монастирях. Там же відкривалися бібліотеки та майстерні з перекладу та переписування книг. Серед монастирських шкіл на першому місці була школа при Києво-Печерському монастирі. Найвидатнішими творами того часу були: «Повість временних літ» літописця Нестора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Поучення дітям» князя Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім». Унікальною була архітектура Київської Русі, що формувалась на основі поєднання кращих візантійських та слов’янських традицій у будівельній справі. Чудовими взірцями давньоруського архітектурного мистецтва в Києві були Софійський собор, Десятинна церква, Золоті ворота. Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий монастир та інші архітектурні пам’ятки. Таким чином. за часів Київської Русі було досягнуто високого рівня розвитку в соціально-економічній, політичній та культурній сферах, що відповідало загальносвітовому рівню тогочасної цивілізації. 16.Галицько-Волинське князівство як одна із форм української державності. Підкарпаття входило до складу Київської Русі ще з 10 ст. Із розпадом Київської держави над Дністром виникло Галицьке князівство, а над Бугом Волинське князівство. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочових племен. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їх міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, Галичина славилася родовищами солі – товару, що відігравав важливу роль у житті Давньоруської держави. Галичина стала окремим князівством під проводом Ростиславичів, онуків Ярослава Мудрого. Які управляли своєю державою понад століття. Галичину об’єднав князь Володимирко , обравши столицею Галич над Дністром. Його син Ярослав Осмомисл , досяг розквіту своєї держави та значно розширив її кордони. Волинь стала відігравати важливу роль у період правління Романа Мстиславовича (1173 -1205), який об’єднав Галицьку і Волинську землі. Таким чином відбулося об’єднання двох наймогутніших князівств Південно-Західної Русі в одне. Роман став князем під владою якого опинилася величезна територія, що охоплювала майже половину України. Проте після трагічної смерті Романа Галицькі та Волинські землі перетворюються на тривалий час на арену внутрішніх чвар. У середині 13 ст. Галицько-Волинське князівство знову відроджується під владою Данила Романовича. З 1221 р. він князював на Волині, а в 1238 р. утвердився і в Галичині. В цьому ж році Данило розгромив війська тевтонського ордену під Дорогочином. У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак у період коли Данило вже відбудовував свою державу, на руські землі напали монголо-татари. Після зруйнування в 1240 р. Києва монголи пішли на Галичину і Волинь. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відбудовувати економіку. У 50-х роках Данило зробив спробу визволитися від татарської залежності. Він завдав поразки татарському війську Куремси. звернувся до Заходу із закликом про допомогу. Сподіваючись на сприяння Папи римського, він дав згоду на унію з католицькою церквою і був коронований у 1253 р. але хрестовий похід до якого закликав Папа римський так і не відбувся. В 1258 – 1259 рр. Данило змушений був підкоритися татарському війську на чолі з Бурундаєм. На вимогу татар, більшість фортець збудованих Данилом, були ним же тепер зруйновані. Галицько-Волинське князівство до початку 14 ст. залишається могутньою державою. Син Данила Лев, який правив в усі часи приєднав до своїх володінь Закарпаття і частину польських земель. У першій половині 14 ст. все виразніше відчувається занепад Галицько-Волинського князівства. Здобутки Данила і Лева були втрачені, знову посилюється тиск із зовні , як з боку татар, так і з боку Польщі й Угорщини. Крім того, набирає сили Литва. Останній галицько-волинський князь Юрій ІІ був отруєний у 1340 р. боярами, після чого галицько-волинські землі стали здобиччю сусідніх держав. Галицько - Волинське князівство слід розглядати як спадкоємця Київської Русі, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу: -зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства; -Сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності, стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя,модернізувало давньоруську державну організацію. - продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені. 17.Включення українських земель до складу Литовської держави Після смерті Галицько-Волинського князя Юрія ІІ в 1340 р. в Галичину вдерлися польські та угорські війська. Після тривалої та виснажливої боротьби Галичина була остаточно захоплена Польщею. Волинь та решта українських земель були поступово приєднані до Литовської держави.. Таким чином у 13 – 14 ст. українські землі були розчленовані та ввійшли до складу різних держав. Основна частина українських земель ввійшла до складу литовського князівства. Українці досить спокійно поставилися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, литовські князі спочатку були православної віри, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили у литві захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад тощо. В 1385 р. між Польщею та Литвою було підписано Кревську унію, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі, шляхом укладення шлюбу між литовським князем Ягайлом та польською королевою Ядвігою. За те, що Ягайла проголошували королем двох держав, він зобов’язувався насадити католицизм в Литві, а українські землі приєднати до Польщі. Але значна частина литовської знаті не бажала Кревської унії і розпочала проти неї боротьбу. Цю боротьбу очолив князь Вітовт, який примусив Ягайла визнати його «великим князем Литви і Руси». Для України велике значення мала так звана «чорноморська» політика Вітовта. Литовський князь скористався міжусобною боротьбою в Орді й поширив свою владу на північне Причорномор’я, включаючи Крим. Були збудовані фортеці для утвердження литовського панування в південних степах: Хаджибей (біля сучасної Одеси) звідкіля український хліб вивозився до Візантії, Каравул на Дністрі, Білгород на Дністровому лимані, фортецю св. Івана в гирлі Дніпра, та біля сучасного Кременчука. Але в 1399 р. на річці Ворсклі військо Вітовта потрапило в засідку, влаштовану татарами і зазнало страшної поразки. «Чорноморська» політика Литви потерпіла крах, і до середини 15 ст. від неї залишилася лише згадка. На початку 15 ст. знову посилюється наступ Тевтонського ордену на схід, і в цих умовах Литва і Польща виступають разом проти німецької загрози. В 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, під час якої Тевтонський орден був розгромлений. Але Грюнвальдська перемога призвела до посилення позицій Польщі в польсько-литовському союзі. Городельська унія запроваджена у 1413 р. призвела до посилення впливу в Литовському князівстві католицької віри. Невдоволення такою політикою серед православної знаті привело до виступу, на чолі якого став Свидригайло, молодший брат Ягайла. Але його боротьба не увінчалася успіхом і він змушений був припинити боротьбу. 18.Кревська та Городельська унії. Боротьба руських князів проти польсько-литовського зближення. В 1385 р. між Польщею та Литвою було підписано Кревську унію, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі, шляхом укладення шлюбу між литовським князем Ягайлом та польською королевою Ядвігою. За те, що Ягайла проголошували королем двох держав, він зобов’язувався насадити католицизм в Литві, а українські землі приєднати до Польщі. Але значна частина литовської знаті не бажала Кревської унії і розпочала проти неї боротьбу. Цю боротьбу очолив князь Вітовт, який примусив Ягайла визнати його «великим князем Литви і Руси». На початку 15 ст. знову посилюється наступ Тевтонського ордену на схід, і в цих умовах Литва і Польща виступають разом проти німецької загрози. В 1410 р. відбулася Грюнвальдська битва, під час якої Тевтонський орден був розгромлений. Але Грюнвальдська перемога призвела до посилення позицій Польщі в польсько-литовському союзі. Городельська унія запроваджена у 1413 р. призвела до посилення впливу в Литовському князівстві католицької віри. За Городельською угодою Польща визнавала автономію Литовського князівства на правах васальної залежності від польського короля. У той же час Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське) передавши владу на цих землях своїм намісникам. Невдоволення такою політикою серед православної знаті привело до виступу, на чолі якого став Свидригайло, молодший брат Ягайла. Він був активним супротивником унії з Польщею і орієнтувався на українських православних феодалів. Але його боротьба не увінчалася успіхом і він змушений був припинити боротьбу. 1481 р. українські й білоруські князі на чолі з Ф. Більським намагалися захопити владу в Литві. Однак заколот було придушено. Більський утік до Москви. У 1507 – 1509 рр. частина українських і білоруських князів на чолі з князем Глинським підтриманих Москвою, намагалися відірвати українські землі від Литви однак зазнали поразки. 21.Києво-Могилянська академія. Києво-Могилянський колегіум був заснований у 1632 р. Сталася ця подія внаслідок об’єднання двох шкіл – братської та школи Києво-Печерської лаври. Цей вищий учбовий заклад очолив Петро Могила, видатний церковний діяч. Києво-Могилянська академія за своєю структурою та процесом навчання нагадувала західноєвропейські університети. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи. В академії вивчали «сім вільних наук» - філософію, поетику, риторику, богослівя, латину, історію, математику. Навчатися в колегіумі могли діти всіх станів, але переважно діти старшини, духовенства, багатих козаків та міщан. Навчання тривало 12 років. Викладачі колегіуму створювали та вдосконалювали підручники. «Синопсис» (1674 р.) написаний вихованцем та викладачем колегіуму І. Гізелем, став першим підручником з історії в Україні, Білорусі, Росії. У 1701 р. за внесок в розвиток освіти колегіум був перетворений в академію. Києво-Могилянську академію закінчили такі відомі вчені, як Ф. Прокопович, С. Яворський, Г. Полетика, Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський та інші діячі науки й культури. |