1. Поява і розвиток фотографії як історичного документа
 Скачать 3.19 Mb.
|
|
Література 1. Бергер А. Видеть – значить верить введение в зрительную коммуникацию. – М Киев Вильямс, – 2005. – 288 с. 2. Готлоп Ф. Практика профессиональной фотографии. – М, 1981. 3. Дегтярев А. Фотокомпозиция. – М, 1998. 4. Дыко Л.П.Основы композиции в фотографии. – М, 1988. 5. Ковалев Ф. Золотое сечение в живописи. – К Выща школа, 1989. Тема № 4. Способи зйомки. План 1. Постановочний спосіб зйомки. 2. Звична камера, сценарний план і тривалий фотонагляд. 3. Репортажний спосіб зйомки. 4. Проблема відновлення факту в фотожурналістиці. 1. При дослідженні проблем фотожурналістики варто зупинитися на такій категорії, як спосіб зйомки. Спосіб зйомки – це сукупність зображально-виражальних засобів, використовувана за певними законами. Фотограф фіксує якусь сцену або об’єкт на плівці. Цей процес може бути результатом продуманого до дрібниць задуму фотографа, який заздалегідь створив собі уявлення про ту фотографію, яку він хоче отримати. Для реалізації цього задуму він підбирає необхідні йому елементи, атрибути майбутньої композиції, до задуманої і створеної в уяві ситуації потрібні цілком певні виконавці – типажі. Дуже суттєвим є момент, який часто випускають з виду при визначенні постановочного способу зйомки. Сенс йогов тому, що даний спосіб містить у собі кілька різноманітних можливостей. Так, з його допомогою фотограф може створити новий, часом незвичайний, вигаданий, сконструйований ним самим світ; може досить точно, у деталях відновити, відтворити факт, який був у дійсності; може, нарешті, підготувати умови, у яких буде розвиватися реальна дія, тобто будь-яким чином організувати зйомку. 2. Можливий інший спосіб зйомки. Фотограф має будь-який задум того, що він хоче сфотографувати, і намагається знайти, зустріти в реальному житті об’єкт або ситуацію, що найбільш повно відповідає його задуму. У цьому випадку в майстра є, як правило, тільки загальна ідея майбутнього знімка. Запозичуючи термінологію у кінематографістів, можна сказати, що в даному випадку у фотографа є певний сценарний план. Наявність сценарного плану – момент украй істотний. Особливо, коли справа стосується якоїсь певної теми, завдання, з яким працює фотограф. Загальна ідея дозволяє 30 майстру направити в певне русло свої пошуки, сконцентрувати творчі зусилля. Вона дозволяє бачити кожну окрему фотографію в розвитку. Така методика зйомки використовується не тільки при роботі над темою, серією знімків, але й при створенні одного єдиного кадру, сюжет і приблизна форма якого у автора намічена. Документаліст завжди має справу з океаном фактів. Сценарій – це спроба прокласти курсу цьому океані. Це авторська позиція, ідеологія; це компас, який орієнтує автора це – магніт, навколо якого природно збираються тільки потрібні факти при відборі відзнятого матеріалу. І вся принадність роботи над документальним фільмом якраз в тому і полягає, що відштовхуючись від сценарію, документалістові на цьому шляху належить зробити ще багато-багато відкриттів. Ці роздуми режисера документального кіно можна розглядати і як визначення названого способу зйомки у фотографії. Сценарний план допомагає фотографу (як і кінодокументалістові) орієнтуватися в зовнішньому хаосі фактів, подій, явищ, виділити в них головне, на його думку, найбільш істотне. Специфіка попереднього сценарного плану, свого роду прогнозу події полягає в тому, що при зіткненні з життям він майже завжди досить значно змінюється. Якісь задуми виявляються не реальними, про якісь моменти автор заздалегідь не міг і здогадуватися. Але навіть сама по собі зміна сценарію – потужний імпульс для творчості. Сценарій допомагає не тільки ясніше побачити те, що передбачалося, але й виявити від протилежного реальний стан речей. Як визначити такий спосіб зйомки? Іноді його називають підготовленим репортажем. Таке визначення означає, що, по-перше, у автора є певний задум (здійснення якого він готує), а, подруге, те, що він не форсує дійсності заради здійснення своєї ідеї, а чекає, коли реально відбуватиметься щось близьке до наміченого. У даного способу є й інша назва – це зйомка звичною камерою. Що це означає? Присутність людини з фотоапаратом, якщо він помічений, викликає в оточуючих певну реакцію. Відчуваючи себе можливими об’єктами зйомки, вони втрачають природність і розкутість. У тому випадку, коли автор не збирається робити постановочний знімок, увага до його персони ускладнює роботу, майже виключає можливість отримання фотографії, де були б збережені живі характери людей, їхня безпосередня реакція. Фотографу залишається чекати, він намагається стати для своїх майбутніх героїв звичним і непомітним, викликати у них довіру, змусити забути про те, що їх будуть знімати й вони повинні гідно виглядати. Як правило, такий метод роботи пов’язаний з величезною кількістю чорнового матеріалу, з десятками знімків, які робляться просто для того, щоб клацання затвора не змушувало людей завмирати й неприродно посміхатися. Але витрати виправдовують себе. Знімки, зроблені звичної камерою несуть у своїх кращих зразках відчуття справжності. Зрозуміло, що природність поведінки людей, їхніх жестів і поз – не самоціль, а засіб до розкриття їх характерів. Причому в характері автор виокремлює й намагається висловити те, що безпосередньо 31 повязано з тим аспектом розгляду проблеми, який йогов даному випадку цікавить. 3. І, нарешті, репортажний спосіб зйомки. Фотограф спостерігає насправді сцену, у якій він вбачає естетичну, інформативну, філософську або яку-небудь іншу цінність. Або ж він знімає подія, розвиток яких непідвладний його волі. Репортажні знімки можуть з’явитися і як результат уміння автора знімати прихованою камерою, не ховаючи її від тих, кого він знімає. Які ж відмітні ознаки репортажного способу зйомки? Ця зйомка без втручання в дію, яка відбувається, компонування матеріалу безпосередньо в рамці видошукача фотоапарата. Розглянемо специфіку використання різних способів зйомки у фотожурналістиці. Виходячи з особливостей і можливостей постановочного методу зйомки, можна, на наш погляд, стверджувати наступне. Очевидно, що фотожурналіст не вільний конструювати на знімках світ своїх фантазій, світ, який він вигадав. Це завдання мистецтва, художньої фотографії. Фотожурналістика, як уже відзначалося, безпосередньо повязана з фактами реальної дійсності. 4. А чи можливий у фотожурналістиці метод відновлення фактів? Адже він, здавалося б, спрямований якраз нате, щоб зобразити на фотографії подію, що відбуваласяя насправді; подію, яка залишилася в минулому. Треба пам’ятати, що неможливо силою навіть найбільш блискучих організаторських і режисерських здібностей повторити або зобразити життя для зйомки. Тому що в даному і подібному випадках ми маємо справу з бажанням підробитися під «життя як воно є, під правду. Атака підміна протипоказана фотожурналістиці, може бути розцінена як свого роду фальсифікація. Такою ж фальсифікацією обертаються, наприклад, знімки урочистого вручення нагород ювіляру, диспути, повторені, програні ще раз на прохання фотожурналіста, який запізнився на зйомку або не зумів домогтися успіху при безпосередній зйомці самої події. Звичайно, якщо фотожурналіст методом відновлення факту знімає фотоінформацію фальш фотографії, можливо, буде мало відчутна. Але цене змінює принципової сторони справи. Існує певна професійна етика, існують закони, які не можна порушувати, незалежно від того, чи буде порушення виявлено. Мабуть, найпоширенішим варіантом постановочного способу зйомки є підготовка, вибір умов, у яких буде розвиватися реальна дія, організація ситуацій. Очевидно, що при цьому методі зйомки активно проявляється воля автора, його суб’єктивні уявлення про те, як повинен виглядати той чи інший факт дійсності. Якщо ці уявлення засновані на глибокому дослідженні реальності, розумінні глибини явища, якщо в результаті задуму автора форма знімка набуває виразності, то обраний метод можна визнати плідним. Але досить часто організація дії призводить до умовності, схематичності, банальності знімків. Як правило, це наслідок того, що у 32 фотокореспондента просто не було ні часу, ні бажання, а, можливо, і здібностей вникнути у те, що відбувається, вловити в дійсності те, що може розповісти глядачеві про досліджуваний факт. Фотожурналіст орієнтується на ті асоціації та уявлення, що лежать на поверхні, на вже розроблені варіанти формального рішення. І у результаті – ще один штамп, скажімо, усміхнений робочий у верстата тощо. Важливою умовою даного способу зйомки є вміння автора організувати її таким чином, щоб людина, яку фотографують, не втратила своєї природності, невимушеності, щоб умови, поставлені фотожурналістом, не подавили індивідуальності його героя. Таким чином, можна зробити висновок, що постановчий спосіб у фотожурналістиці можливий у тому випадку, якщо він передбачає створення умов для розвитку реальної події, а не підміняє цю подію чимось вигаданим, сконструйованим автором. Постановочні фотографії можуть бути правдиві, глибокі за змістом і виразні за формою, але вони не дають такого відчуття справжності, як фотографії, зроблені репортажним методом. Останні показують дійсність такою, якою вона постає перед фотографом у процесі свого постійного руху й зміни. На репортажних фотографіях ми бачимо життя таким, як воно є, хоча саме це поняття пов’язане з суб’єктивним сприйняттям дійсності, з тим, що сам авторвін у ній зазначає, воліє, що він хоче сказати глядачеві. Репортажний спосіб зйомки знаходить дуже широке використання в журналістиці. Він відповідає вимозі відображення конкретних фактів реальної дійсності, послідовно виявляє документальну специфіку фотографії. І в тих випадках, коли документальність, достовірність зображеного, у силу тих чи інших обставин, набуває особливої важливості та цінності, репортажні знімки виграють у порівнянні з постановочними. Для сучасної фотографії характерно шанобливе ставлення до дійсності, до людей і ситуацій, що стають об’єктами зйомки. Воно полягає в тому, що фотожурналіст частіше сам намагається пристосуватися до умов зйомки, ніж пристосовує їх до себе, виходячи зі свого попереднього задуму. Цю тенденцію можна зводити до ідеї про те, що тепер у фотожурналістиці панує репортаж. Ні, постановочні роботи продовжують посідати своє визначенне місце майже серед усіх жанрів. Але справа в тому, що при сучасній постановці майстер намагається виявити й зберегти в характері свого героя те, що дійсно в ньому є, а не те, що повинно в ньому бути. Таке ж завдання вирішується і при використанні репортажного методу зйомки. Отже, способи зйомки можна умовно розділити натри види: постановочний, тривале фотоспостереження, репортаж. Найбільш органічним для фотожурналістики є репортажний спосіб зйомки. Репортажні знімки показують дійсність такою, якою вона постає перед фотографом у процесі свого постійного руху, зміни. На репортажних фотографіях видно реальне життя. Репортаж найбільш послідовно виявляє документальну природу фотографії. 33 Алене можна применшувати і значення постановки або тривалого фотоспостереження. Вони можуть з великим успіхом бути використані в фотожурналістиці, звісно, при умові, якщо вони не фальсифікують дійсність. Тема № 5. Жанри фотожурналістики. Інформаційні жанри. План 1. Поняття жанру у фотожурналістиці. Аспекти розподілу жанрів. 2. Інформаційні жанри. 2.1. Фотозамітка. Особливості жанру. 2.2. Фоторепортаж. Особливості жанру. 2.3. Фотозамальовка та її особливості. 1. Найбільш невизначеним у науці про мистецтво (можна віднести цеце й до фотопубліцистики) є поняття жанр. Цим поняттям зазвичай позначаються будь-які специфічні структурні модифікації, за винятком видових і родових. Вид – це найбільш загальне поняття, що означає формальну спільність діяльності. Наприклад, фотопубліцистика – вид журналістської творчості, фотографія – вид художньої діяльності, вид мистецтва. Поняття «рід» застосовно до наступного рівня класифікації явищ того чи іншого виду діяльності. У мистецтві відображення дійсності здійснювалося і відбувається у рамках таких родів, як епос, лірика й драма. І, нарешті, жанр – це наступний щабель класифікації. У його основі лежить певний тип зображення людини, події, явища, тип зображення самого життєвого процесу, певний спосіб зображення характеру й вчинків людини, людської спільноти. Жанри журналістики багато в чому мають витоки в жанрах літератури так само, як жанри фотожурналістики – в жанрах фото- та образотворчого мистецтва. Але, якщо говорити про видові та родові сутності фотожурналістики, вона, звичайно, ближче журналістиці. А в журналістиці є щей такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І з усіма цими жанрами упрямому й безпосередньому зв’язку перебуває фототворчість, фотожурналістика. До цих жанрів варто додати й такі, що були запозичені з декоративно- прикладного та оформлювального мистецтва, мистецтва дизайну – колаж, монтаж, композиція, фотоілюстрації. У практиці фотожурналістів можна виділити два види жанрів – інформаційні та публіцистичні. До першого належать фотозамітка, фотозамальовки, фоторепортаж, фотосерія. До другого – фотокореспонденція, фотонарис, фотомонтаж. 34 Розмежуванням за видами служить характер відображення дійсності: констатація, тобто опис, і інтерпретація, тобто аналіз, узагальнення, вираження своєї точки зору автором. 2. Що характерно для інформаційних жанрів? Фоторепортера часто називають ловцем миттєвостей. Під поняттям «мить» мається на увазі новий факт. Фотожурналіст знімає для газети й журналу, а читачам не потрібен застарілий матеріал. Тому від фоторепортера потрібна оперативність у роботі. І не тільки це. У різноманітті дійсності фоторепортер повинен знаходити і запам’ятовувати суспільно важливі, злободенні моменти. Отже, для творів інформаційних жанрів характерні: – констатація нового факту чи події, які відбувається; – оперативність відображення; – злободенність змісту. Творам публіцистичним властиве більш широке охоплення дійсності. Відображається, як правило, не один факта декілька. Факти в даному випадку являють собою не емпіричну констатацію реальності, а служать засобом аргументації, розкриття явища. Навіть тоді, коли фотожурналіст загострює увагу на одному факті, розглядає його не ізольовано, а намагається виявити ті нитки, якими він пов’язаний з однією або декількома сторонами дійсності. Відображення різних моментів суспільного життя в даній групі жанрів носить інтерпретуючий характер. Для жанрів публіцистичного виду властиві: – широта охоплення дійсності; – багатоаспектність дослідження; – масштаб узагальнень і висновків. Слід зазначити, що, як і самі жанри, їхні види у практиці рідко виявляються в чистому вигляді. Нерідко доводиться спостерігати проникнення елементів однієї форми в іншу. Отже, зупинимося на першій категорії жанрів фотожурналістики – інформаційних. 2.1. Фотозамітка являє собою форму оперативного відображення позитивних і негативних сторін соціальної дійсності. Цей жанр раніше інших виділився у фотожурналістиці. Знімки з’явилися на газетних і журнальних сторінках як ілюстрації до текстових публікацій. Фотоілюстрація вже містила в собі деякі ознаки фотозаметкі. Справді, знімок пояснювальний текст, зовсім не дублював у буквальному сенсі словесний опис якого-небудь об’єкта, він повідомляв додаткову та якісно іншу інформацію. Фотографічне зображення не може бути рівнозначним, тотожним словесному. В іншому випадку в ньому відпала б необхідність. Але воно включається в текст на правах візуального абзацу. Про фотозамітку ми говоримо тоді, коли акцент в інформуванні переноситься на знімок, коли знімок відіграє провідну роль у відображенні факту, повідомленні новини. 35 Фотозамітка відома з двадцятих років минулого століття. Репортажний спосіб зйомки стає плідним у розвитку фотозаміткі, а людина – головним об’єктом відображення. Не тільки автомобілі, домни, ай факти трудової двяльності людини опинялися в полі зору фоторепортерів. Але найсуттєвіші досягнення пов’язані саме з використанням у фотозамітці репортажного підходу до відображення реалій. Фотозамітка в сучасній пресі неоднотипна. Її характеризують відмінності творчих підходів до відображення дійсності – така реальність. Можна лише говорити про перспективність або неперспективність того чи іншого підходу. Тому, визначаючи особливості розвитку жанру, слід мати на увазі використання обох способів зйомки – репортажного і постановочного. Перспектива, як вважають дослідники, за репортажним способом відображення, так як він повніше відповідає історичному моменту, здатний давати інформацію, яка відповідає суспільній потребі та інтересам мас. Зміни, які проявляються у фотозамітці, торкаються обох його компонентів – фотографічного й текстового. В останньому знаходимо приклади подолання стереотипності, він стає засобом розмови з читачем. Характерна структурна ознака сучасної фотозамітки – націленість на органічний зв’язок обох компонентів. Якими ж вимогами керується фоторепортер, створюючи фотозамітку? Уміння підготувати фотозамітку передбачає здатність фотожурналіста знайти об’єкт, який буде цікавий газеті або журналу, і подивитися на нього очима даного жанру. Будь-який жанр відрізняється насамперед гносеологічної вибірковістю, тобто певним «ділянкою» пізнання дійсності. З цієї точки зору фотозамітка являє собою форму відображення фактів суспільного життя. У газетах нерідко публікації цього жанру мають позначення «фотофакт». Тим самим зазначається їх сутнісна ознака, точно вказується на призначення фотозамітки. Але в житті незліченна безліч фактів. Фотожурналіст же може фіксувати тільки ті моменти, очевидцем яких він є. Таким чином, це повинен бути новий факт, почерпнутий із сучасності. Не випадково багато фотозаміток починаються словами «вчора» і навіть «сьогодні» або публікуються під рубрикою типу Фото номера або розміщуються в новинних підбірках разом із текстовими нотатками. Наступна характеристика факту – це його актуальність. Газета або журнал віддадуть перевагу тій фотозамітці, яка повязана зі злобою дня, тобто з тими моментами суспільного життя, які хвилюють читачів. До таких моментів відноситься коло загальнолюдських проблем, скажімо, збереження миру на землі, а також коло питань внутрішнього життя країни, політична активність мас, проблеми господарської діяльності, питання культури та низка інших тем. Яким би соціально значущим факт не був, але, якщо він вчасно не потрапив на газетну смугу, його вплив на читача знизиться. Оперативність – 36 неодмінна вимога до роботи фоторепортера. Зазначені дві якості факту у фотозамітці – новизна й актуальність – існують у нерозривній єдності саме завдяки оперативності фотоінформації. Важливою ознакою фотозамітки є й характер відображення. Фотозаметка констатує факт. І хоча констатація факту обмежується фіксацією його як такого, без прояснення зв’язків з іншими фактами або лише позначенням таких зв’язків, це зовсім не означає, що фоторепортеру відводиться роль пасивного реєстратора дійсності. Навпаки, оперативність фотожурналіста передбачає активність його життєвої позиції, яка знаходить вираз у відборі фактів. Характер же відображення вказує насамперед на особливість оповіді, яка не завжди безпосередньо розкриває ставлення фотожурналіста до дійсності. Нарешті, фотозамітка повинна нести достовірну інформацію. Нерідко достовірність невірно ототожнюють з наочністю фотоінформації. Не можна ототожнювати названі поняття. Наочність – властивість мови фотографії. Достовірність – показник справжності, правдивості. Отже, відображення факту у фотозамітці опосередковано соціальною позицією автора, його світоглядом. Фотожурналіст повинен керуватися принципами, які зумовлюють правдивий показ фактів. Такі основні характеристики фотозамітки. Охоплення дійсності в публікаціях цього жанру зазвичай обмежується питаннями: що? хто? де коли Отже, фотозамітка – жанр оперативної інформації про актуальні факти сучасної дійсності. Цей жанр використовується в періодичній пресі для відображення як позитивних сторін суспільного життя, так і негативних. Фотозаміку, яка викриває недоліки в соціальній сфері, нерідко називають фотозвинуваченням. У сучасній практиці вітчизняної фотожурналістики можна виділити три різновиди фотозаметок: некоментовану, коментовану і розгорнуту. Розглянемо кожну з них. Нерідко на газетних і журнальних сторінках читач знайомиться з новинами, поданими в короткій формі. Фотознімок відображає суспільно важливий факт, текстове пояснення (текстовка) наближена до телеграфного повідомленням. Показано шматочок життя без будь- якої авторської трактування, оцінки. мал. 8 На Львівщину зі Сходу повернулися прикордонники» газета День 37 Читач сприймає відображений факту контексті своїх знань, уявлень, досвіду, а також в контексті інших газетних матеріалів. Такий різновид фотозаміток називається не коментованою (мал. 8). У періодичній пресі можна зустріти й такі фотозаметкі, які, повідомляючи про якийсь факт дійсності, позначають його місце в ряду інших фактів, містять оцінний елемент. У цих фотопублікаціях читач ніби чує голос автора, зауважує його ставлення до факту. Даний різновид фотозаміток, що передає ставлення автора до факту, називається коментованою фотозаміткою. У цьому різновиді фотозаміток творча активність суб’єкта зростає та виявляє себе в «тканини» публікації. Підкреслимо, оцінний момент в даному випадку не відділяється від факту, зливається з показом самого факту та не порушує інформаційно- констатуючій суті фотозамітки. Такі фотозаметкі подаються на газетній шпальті найчастіше у вигляді окремої публікації під рубриками загального плану «Фотоінформація», «Об’єктивно», «Стоп-кадр». Нарешті, слід виділити ще один різновид фотозамітки – розгорнутої. Мова йде про фотопублікації, у яких факт отримує деталізоване відображення. Деталізація міститься як в тексті, так і в знімках. В останньому випадку фотозамітка являє собою кілька знімків, пояснених текстом. У редакційних колективах такі фотопублікації іноді називають розширеною фотоінформацією. У розгорнутій фотозамітці «розширення» інформації досягається за рахунок деталізованого зображення або описи одного факту. У цьому важлива відмінність названої фотозамітки від фотокореспонденціі. Не останню роль відіграє й те, як розміщена, яке місце в газеті чи журналі посіла фотозамітка. Можна виділити кілька форм подачі публікацій цього жанру. Найчастіше фотозамітка розташовується автономно серед текстових матеріалів. Включається вона і в новинні підбірки, займаючи місце серед текстових заміток і тим самим підкреслюється жанрова спорідненість з ними. Іноді фотозамітка «відкриває» текстову публікацію, повністю зберігаючи свою структуру (фотографія і текстовка), у цьому випадку вона несе подвійне навантаження: формально є ілюстрацією текстового матеріалу, а по суті своїми засобами висвітлює тему. Показово, що настільки лаконічному жанру, яким є фотозамітка, нерідко відводиться ціла сторінка або навіть розворот. 2.2. Фоторепортаж – поняття неоднозначне. У сучасній практиці цим терміном позначають і 1) спосіб зйомки, і 2) окремий інформаційний знімок, отриманий репортажним способом, і 3) кілька фотографій, що відображають розвиток якої-небудь події. Очевидно, що в окремому знімку неможливо показати кілька моментів розвитку дійсності, не можна відобразити хід події, можна зафіксувати лише його фрагмент. Окремий знімок з пояснювальним текстом являє собою 38 фотозамітку. Для розуміння фоторепортажу як жанру прийнятне третє значення. Становлення фоторепортажу тісно пов’язане з періодичною пресою. Перші кроки він зробив на сторінках журналів, хоча витоки фоторепортажу виявляються ще в XIX столітті. Вони проглядаються в спробах фотографів опанувати зйомкою сцен з рухом». Для розуміння розвитку жанру важливо усвідомити напрямок творчого пошуку. Відкриття фотосерії як засобу розгорнутого оповідання дозволило передавати повну інформацію про об’єкт зйомки. З’явилася можливість показати об’єкт із різних сторін, а також зафіксувати йогов розвитку. Розглядаючи кілька знімків, на яких послідовно відображені окремі моменти події, читач, що володіє життєвим досвідом, здатністю до домислювання, може «домалювати» у пам’яті те, що не потрапило в кадр, здатний побачити за пунктиром фотографій суцільну лінію розвитку змісту. Поява фоторепортажу, так само як і текстового, радіо- і телерепортажу, обумовлена потребою інформування мас про ті суспільні та природні реальності, які народжувалися на очах у журналіста. Призначення даного жанру – відображення подій оточуючого нас світу. Специфіка об’єкта пізнання наклала відбиток на засоби й способи його відображення. Головне, це вміння вичленувати в суспільному житті події і донести їх у наочному вигляді до читача. Показ дійсності в розвитку обумовлює послідовну фіксацію різних її моментів. Таким чином, одна з ознак фоторепортажу – багатокадровий образотворчий ряд. Він дозволяє давати найбільш повну інформацію про об’єкт зйомки. Відповідно, у фоторепортажі, на відміну від фотозаміткі, можна виділити не тільки фабулу, але й сюжет. Уточнимо: фабулу «надає» дійсність, сюжет вибудовує автор. У фоторепортажі, як правило, кожен знімок займає природне, тобто хронологічно точне місце. Іншими словами, жанр характеризується співвідношенням фабули й сюжету. Відповідність сюжету фоторепортажу дійсному ходу події як би розчиняє його у фабулі. Але оскільки фіксується у розвитку «шматочок» життя в публікації цього жанру постає в тій чи іншій мірі як закінчена дія (знімаючи, скажімо, спортивний поєдинок, фотожурналіст простежить усі його етапи, покаже і його розв’язку). Фоторепортаж, як правило, має і фабульне завершення. Отже, певною мірою можна говорити про його фабульно-сюжетну рівність. У зв’язку з цим неважко зрозуміти, що в публікаціях цього жанру набувають значимість просторова й тимчасова координати відображення. Фоторепортаж будується, спираючись на них. Зазначена ознака виражає особливість як форми, так і змісту, оскільки обсяг змісту обумовлений формою. Фоторепортажу відкриті «двері» в усі сфери людської діяльності, він з однаковим успіхом здатний відобразити і працю, і навчання, і науковий пошук, і відпочинок людей, не тільки висвітити позитивні сторони, ай загострити увагу на недоліках. Але необмежена широта тематики у фоторепортажі характеризується однією якістю – оперативністю її відображення. Фотожурналіст, що працює в цьому жанрі, повинен тримати в полі зору те нове, що народжується сьогодні, і фіксувати його заходом розвитку. Крім того, знятий матеріал необхідно швидко донести до читача. Очевидно, що фоторепортаж має якості, які характерні для інформаційної групи жанрів. Він відповідає на ті ж питання що і фотозамітка: що? хто? де коли Але головне питання-відповідь фоторепортажу – як Образотворчий ряд із текстом дає читачеві можливість слідом за фотожурналістом простежити, як розвивалася подія. Увагу фотожурналіста може привертати не тільки те, що відбувається вперше, але й те, що вже в загальних рисах знайоме читачеві. Однак і в цьому випадку розповідь обумовлюється подієвим приводом. Такі фоторепортажі викликають інтерес у мас, оскільки в них автор розкриває якісь нові штрихи дійсності. Фоторепортаж повинен будуватися обдумано, а не складатися з випадкових знімків і поверхневого тексту. Нерідко говорять про головні кадри образотворчого ряду, тим самим підкреслюючи другорядність інших. Точніше тут згадати про кульмінаційний момент, але він не буває без попереднього розвитку сюжету, ось чому важливо виразно показати всі фрагменти події. Тут акцентовано увагу на знімках, оскільки вони є пріоритетними в будь-якому жанрі фотожурналістики. Але, тим не менш, текст до фотографій не можна вважати другорядним компонентом. Він також несе змістовне навантаження й повинен бути написаний у репортажному ключі: відрізнятися наочністю, яскравістю оповіді, передавати ефект присутності автора на місці події. Це додасть фоторепортажу переконливості, він стане незабутнім. Виявлення основних рис жанру дозволяє зрозуміти його зв’язок із дійсністю. Але слід мати на увазі, що характер відображення у фоторепортажі рухливий, і залежно від завдань, творчих установок він може змінюватися. Практика ілюстрування періодичних видань підтверджує це, виявляючи різновиди фоторепортажу. Нерідко фотожурналіст, очевидець події, фіксує хід її розвитку, констатуючи те, що відбувається, дає читачеві свого роду звіт про те, як відбувалася подія. Суб’єктивний момент, тобто авторська оцінка того, що відбувається, в публікаціях подібного роду виражена найменше. Лише іноді фотожурналіст вдається до конкретизації дії, і читач отримує можливість уявити картину того, що відбувається. Такого різновиду фотопублікацію можна визначити як хронікальний фоторепортаж. Викликаючи інтерес тій чи іншій стороні соціального життя, він впливає на аудиторію. Іншими словами, даний фоторепортаж виконує не тільки пізнавальну, ай мобілізуючу задачу, може спонукати до певних дій. 40 Для того щоб привернути увагу читача, повідомлення, що позбавлене коментарів, має володіти відповідними якостями. Хронікальний фоторепортаж досягає ефекту завдяки, по-перше, оперативності відображення, подруге, новизні інформації, по-третє, детальному показу події. Очевидно, що названі якості, проявившись одночасно, можуть задовольнити очікування читача: швидкість відображення й новизна змісту збуджують інтерес, а розгорнутий показ дає якоюсь мірою закінченне уявлення про подію в дійсності. У практиці ілюстрування періодичної преси виявляються публікації, у яких фоторепортер ставить перед собою завдання не тільки з достатньою повнотою показати подію, але й дати їйоцінку, тобто продемонструвати авторський погляд на неї. Таким чином, у фоторепортажі голос автора може скласти істотну частину змісту. Цей різновид публікацій у пресі називається інтерпретуючий фоторепортаж. У ньому інтерпретація може бути виражена будь-яким одним компонентом, фотографічним, текстовим, а також тим та іншим одночасно. Отже, обидва різновиди жанру – хронікальний та інтерпретуючий фоторепортаж – практикуються у фотожурналістиці. Перший фоторепортер обирає, коли йому необхідно оперативно розповісти про подію, представити її в точних просторово-часових параметрах і цим обмежити своє завдання, другий обирає тоді, коли важливо показати не тільки дію об’єкта, але й прояснити її сенс. Авторське пояснення, оцінка стають органічним елементом змісту інтерпретуючого фоторепортажу. Форми подачі фоторепортажів на газетних і журнальних сторінках різноманітні. Їх розташування залежить від актуальності теми, особливостей образотворчого ряду, сполучуваності з іншими матеріалами, оформлювальними традиціями періодичних видань. Зазвичай в газеті вони утворюють блоки. Можна зустріти в газетах так званий «наскрізний фоторепортаж – розміщення образотворчого ряду на кількох сторінках. Тут слід підкреслити, що «наскрізний фоторепортаж – термін оформлювальний, але цене жанр. Адже аналогічним чином можуть розташовуватися фотонарис, фотокореспонденція. Звичайно, розташування фотоматеріалу на шпальтах – справа не тільки фотожурналіста, ай багатьох працівників видання. Однак автор першим повинен вирішувати це питання. Не випадково досвідчені фоторепортери ще при зйомці замислюються над тим, як виглядатиме фотопублікація в номері газети чи журналу. У роботі над фоторепортажем успіх супроводжуватиме фотожурналіста тоді, коли він знайде жанрове бачення й зможе реалізовувати його на всіх етапах творчого процесу. 2.3. Фотозамальовка. Витоки жанру виявляються у далекому минулому, і пов’язані з соціальною фотографією. Ще в дореволюційний час демократично 41 налаштованих майстрів фотографії не влаштовувала стилізована зйомка «під життя» у павільйонах, вони робили спроби, наскільки дозволяла техніка, запам’ятовувати саме життя з його соціальними контрастами й суперечностями. Одним із таких фотографів був М. Дмитрієв, який працював у Нижньому Новгороді. Його знімки з берегів Волги – це свого роду фотозарисовки з натури. Відображаючи побут бурлак, «босяків», мандрівників, селян, вони в більшості своїй не знаходили місця на сторінках преси, оскільки не відповідали вимогам цензури. Правдивий показ різних сторін дійсності відрізняв цей вид фоторобіт. Однак відображення дійсності у фотозамальовці не зводилося лише до простого документування реальностей, воно включало також пошук способів передачі настрою у фотографії. Жанрові особливості фотозамальовки виявляють деяку близькість до фотозамітки. Фотозамальовка – форма відображення однієї або декількох прикмет сучасного світу. Це свого роду начерк з натури, що прочитується в самій назві жанру, тобто за ступенем повноти, завершеності картини вона всього лише штрих до неї. Фотозамальовка позначає тему і, як правило, не виявляє публіцистичного осмислення матеріалу. Публікації даного жанру часто звернені до душевного світу людини, тому можуть відрізнятися емоційною інтонацією розповіді. Фотожурналіст прагне викликати в читача той же ефект сприйняття, який відчув сам в безпосередньому зіткненні з дійсністю. У передачі чуттєвих моментів найкращим засобом є мова образів, тому останній часто використовується у фотозамальовці. Однак образність у публікаціях цього виду зазвичай не перевищує рівня фотографічної і мовної виразності, тобто різних тропів. Фотозамальовка відрізняється лаконічністю відображення. Стислість форми повязана з творчою установкою, або програмою жанру, – фіксувати прикмети сучасного життя. Локальність об’єкта, лаконічність форми, констатація як творча установка, обмежені образні можливості – усі ці ознаки вказують на інформаційну природу жанру. Фотозамальовки часто з’являються на сторінках преси без яскраво вираженого подієвого приводу. Однак ознаки оперативності вони зовсім не позбавляються. Скажімо, фотозамальовка про людину може бути поміщена в газеті чи журналі у зв’язку з її трудовою відзнакою, ювілейною датою. Публікація навіть тих із них, які розповідають про природу, може бути привязана, наприклад, до пори року. Відмінність жанрів навіть у межах одного виду – явище закономірне. У порівнянні з фотозаміткою фотозамальовка відрізняється більш пильним поглядом на дійсність, роздумом над будь-якою її стороною. Словом, вона володіє тими якостями, які менш виражені в інших інформаційних жанрах. 42 Різноманітність виявляється також і в публікаціях одного і того ж жанру. Воно пояснюється не тим, що відображено (відображаються прикмети дійсності), а тим, як даний об’єкт показаний. На сторінках періодичної преси можна виділити фотозамальовки, що відрізняються слабовираженним авторським голосом, інтонацією розповіді, які не отримали емоційності. У образотворчій та мовній палітрі тут проглядається близькість до фотозамітки. Наприклад, лаконічною і близькою до фотозамітки є фотозамальовка О. Груздева «Провінційний етюд» (мал. 9). Фоторепортер свій знімок супроводив лаконічним текстом, який по суті є заголовком або назвою. Автор викладає матеріал в чисто інформаційному ключі, тобто лише констатує реальність. Такі фотозарисовки можна назвати інформаційно-пізнавальними. Інша інтонація у фотозамальовці І. Гаврилова «Сонце на літо» (мал. 10): «Лютий... Поки ще… Мороз-воєвода дозором обходить володіння свої. А ось снігурі сидять на гілках і чекають весни. Лютий... Під полозами скрипить сніг, і відважна трійка несе сани через зимовий ліс. «Е-гей! Уперед, мої коні!». Лютий на дворі, лютий!». У цьому уривку чути голос автора. Інтонація його задана знімками. Текст даної фотозарисовки – це покладена на слова музика фотографічного ряду об’єктив поетизує красу зимового лісу, зимовий убір, лиху трійку. Об’єктом відображення стає не сама дійсність, а чуттєвий стан людини, фоторепортера. Фотозарисовки, що поєднують у собі предметну конкретність зображення та яскраво виражену емоційність розповіді, можна віднести до різновиду ліричних. Яка б не була амплітуда відмінностей між замальовками, вони не виходять за межі інформаційного жанру. Фотожурналіст щоразу використовує ту форму, яка найкращим чином відображає особливості конкретної сторони дійсності й відповідає його творчої установці. мал. мал. 10 43 Тема № 6. Публіцистичні жанри фотожурналістики. План 1. Фотокореспонденція як особливий жанр фотожурналістики. Її ознаки та найголовніші завдання. 2. Фотонарис та його призначення. 3. Фотомонтаж як виразник творчого пошуку в галузі форми. Його різновиди. 4. Портретні фотозображення та їхнє призначення. 5. Фотосерія як найновіша жанрова форма сучасної фотожурналістики. 1. До публіцистичних жанрів в теорії і практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотокореспонденцію, фотонарис, фотомонтаж, портретні фотозображення, фотосерії. Розглянемо їх докладніше. Термін «фотокореспонденція» у фотожурналістиці порівняно новий. Але жанр вже має історію. І це можна зрозуміти, адже не завжди нове явище відразу отримує відповідне схвалення. Нерідко лише через тривалий період воно вимальовується у специфічних контурах. Фотокореспонденція часом ототожнювалася з розгорнутою фотозаміткой, а також фоторепортажем. Однак вона відрізняється від фоторепортажу тим, що не відображає розвиток події, а осмислює стан справ у тій чи іншій сфері дійсності; від розгорнутої фотозамітки тим, що фіксує не поодинокий факта розкриває взаємозв’язок між кількома фактами. Виділення та становлення фотокореспонденціі як жанру носить об’єктивний характер і відноситься до радянського періоду фотожурналістики. Офіційні установки вимагали від працівників преси знаходити зразки нової, кращої організації справ на виробництві, в інших сферах суспільного життя та розповідати про це в газетах і журналах. Природно, що фоторепортери не стояли осторонь від вирішення цих завдань. Аналітичне початок у фотокореспонденціі містить в собі не тільки текстовий, але й фотографічний компонент. Монтажний прийом зіставлення, «зіткнення» зображень, привнесений у фотографічний ряд, виявив здатність створювати «вибуховий» ефект. «Зіштовхнувши» два знімки, кожен з яких окремо «пасивний», фотожурналіст оживив їх: виявив їх суперечливість, зробив «рухливими», що розкривають сутність відображуваного. Такий ефект виявляє фотокореспонденція, Ю. Інякіна «Отруїли люди озеро в протиставленні двох видів: прекрасного і потворного, творінь природи і людських рук, які влаштували склад мінеральних добрив поблизу водойми. мал. 11). 44 Фотокореспонденція придбала аналітичні якості: зіставлення знімків водному ряду народжує думку (ідею), що не полягає в кожній окремій фотографії, але є рушійним моментом в публікації. Аналіз дійсності часто містить і текстова частина фотокореспонденціі. На відміну від фотографічн ого ряду в текстовому супроводі він приймає відкриту форму, сприймаєтьс я читачем як роздум над фактами, відображени ми в знімках. При цьому авторські судження носять чітко виражену спрямованість. Таким чином, одна з особливостей фотокореспонденціі полягає в тому, що вона не стільки повідомляє про факти суспільного життя, скільки їх осмислює, узагальнює. Аналітичність – постійна якість публікацій цього жанру. У порівнянні з інформаційним жанрами, глибина розкриття реалій життя значно зростає. Якщо фотозамітка констатує факт (скажімо, досягнення на виробництві), фоторепортаж відображає подію (процес трудового досягнення), то фотокореспонденція осмислює результати праці, співвідносячи їх із вимогами дня. Звичайно, і в даному випадку людина не випадає з поля зору, але інтерес до неї проявляється не як до особистості, а як до носія тих чи інших дій. Таким чином, виявляється гносеологічна вибірковість жанрів. Призначення фотокореспонденціі – розкриття накопиченого досвіду в різних сферах соціальної практики. Він представлений у фактах. Але призначення фотокореспонденціі не в тому, щоб констатувати, тобто описувати й повідомляти читачеві повчальні факти (це завдання інформаційних жанрів), а в тому, щоб показувати їхній взаємозв’язок, взаємозалежність. Зміст фотокореспонденціі, таким чином, становить не верхній пласт дійсності, а внутрішній. Будучи емпіричною основою фотокореспонденціі, факти характеризують своєрідність жанру. Вони є пізнавальними самі собою, але в той же час їхня основна роль – служити засобом аргументації ідеї. У структурі фотокореспонденціі факти визначають межі відображуваної дійсності, деталізують тему, а якщо мова йде про негативні моменти, вказують «вузьку ділянку», який слід виправити, ліквідувати. мал. 11 45 Розробка теми потребує систематизації фактичного матеріалу. Без цього неможливий аналіз, не прочитується авторська ідея, втрачається доказовість висновків. У фотокореспонденціі лише тоді забезпечується аргументованість висновків, коли факти розглядаються фотожурналістом як частини цілого, у їхньому зв’язку один з одним. Вони визначають масштаб узагальнень, висновків, оскільки останні обумовлюються широтою фактичного матеріалу. Реалізуючи творчі задуми, фотожурналісти виробили деякі прийоми побудови фотокореспонденцій. Нерідко образотворчий ряд будується на зіставленні знімків для виявлення подібності відображуваних фактів. Використовується й інший прийом – протиставлення знімків. Цей прийом застосовується для виявлення суперечностей, які панують у житті. У деяких випадках, насамперед у багатокадрових фотокореспонденціях, вводиться формальна деталь, присутність якої в кожній частині образотворчого ряду розглядається як прийом, що зв’язує весь фактичний матеріал. Ця деталь знаходить значення лейтмотиву. Фотожурналісти можуть знаходити й інші прийоми. Характер завдань, що вирішуються фотокореспонденцією, а також особливості відображення дійсності визначили її місце в системі жанрів фотожурналістики. Не обмежуючись констатацією фактів, вона на їхній основі розкриває різні сторони суспільного життя, розробляє злободенну соціально-політичну тематику. Фотокореспонденція відкриває групу публіцистичних жанрів фотожурналістики. Окреслені вище характеристики в сукупності створюють модель жанру. Алена газетній шпальті ми зустрічаємо не модель, а конкретні публікації. У періодичній пресі можна виділити фотокореспонденції, що не містять відкритого аналізу й відповідної йому авторської оцінки фактів і висновків. Такі публікації можуть виконуватися в репортажному ключі, мати інформаційно-описовий вигляд. Відображення дійсності в таких фотокореспонденціях не зводиться лише до констатації фактів. Відбір фактів зорієнтований на розробку теми, а їхня систематизація та подача служить проясненню ідеї публікації, допомагає прочитати авторську думку. У цьому аналітичний початок таких публікацій. Аналіз постає тут у згорнутому вигляді. Це форма оперативного відображення соціальної практики. Факти, що лежать в її основі, проявляють себе як оперативні сигнали, на які має бути звернена увага: позитивні приклади повинні отримати поширення, а недоробки мають бути усунені. Невирішені питання знаходять характер проблеми. Практика ілюстрування періодичної преси, і, насамперед газет, показує, що фотожурналіст може по-різному використовувати потенціал фотокореспонденціі. Але цене змінює загальної оцінки жанру фотокореспонденція – одна з форм газетної і журнальної фотопубліцистики. 46 2. Становлення фотонариса характеризує тяжіння до лаконічності відображення. Наприклад, фотонарис Г. Зельми «Країна вчиться», надрукований в 1935 р. Автору трьох знімках розкрив виражену в заголовку масштабну тему перший кадр – молода вчителька веде уроку школі, другий – та ж учителька на заняттях вечірніх курсів підвищення кваліфікації, які веде професор, третій – той же професор слухає лекцію. Ідея фотонариса прочитується в зіставленні знімків. Лаконічність і разом з тим переконливість розкриття теми були творчою знахідкою автора. Зароки свого становлення фотонарис зробив значний крок у своєму розвитку. Описовість, ілюстративність поступилися місцем аналізу характеру людини, утіленню його образу. Чине фактографія, фіксація подій, а осмислення реалій суспільного життя характеризує фотонарис. Це й визначило різноманіття його композиційних рішень. У чому виражається особливість жанру фотонариса? Якщо простежити, що ж фіксує об’єктив нарисовця, то можна не виявити розбіжностей між даними жанром і, скажімо, фотозаміткою, фоторепортажем. У всіх випадках ми побачимо знімки людини, її дій, станів, творінь тощо. Але це зовнішня схожість, на рівні світлини. Приміром, один і той же робочий, який досягнув значних результатів у праці, може стати героєм і фотозамітки, і фотонариса. Але якщо фотожурналіст, який готує фотозамітку, зацікавить конкретність факту, то нарисовець спробує узагальнити цей факт. При цьому, звичайно, узагальнююче начало у фотонарисі не знищує індивідуальних рис людини, а розкриє явище. Об’єкт відображення фотонариса – це явища сучасного суспільного життя. Причому розкривається воно через вчинки, відносини, устремління людини. Тому фотонарис часто постає як форма розповіді про долю людини. Жанрами, про які йшла мова раніше, притаманна одна й та ж особливість: усі вони, хоча й різною мірою, складають багатокадровий образотворчий ряд. Але одночасно з багатокадровим зображенням у практику входило й інший засіб відображення реальності – фотомонтаж, що репрезентує ще один напрямок творчого пошуку в галузі форми. Фотомонтаж являє собою з’єднання декількох фрагментів дійсності, відбитих в окремих знімках. Найпростіший його вид – це зближення й часткове або повне накладення зображень знімків, які в образотворчому ряді доповнюють один одного. Місце фотомонтажу в жанровому ряду фотожурналістики закріплено його здатністю виконувати публіцистичні завдання, перш за все, інтерпретувати дійсність. Фотомонтаж має відмінні риси від інших жанрів фотожурналістики. Одна з найбільш очевидних полягає в тому, що в ньому допускається вигадка: з’єднання в образотворчому полі різночасових відбитків дійсності. Разом із тим безперечним є той факт, що фотомонтаж здатний правдиво відображати явища сучасного життя. Більше того, видається допустимою думка про документальність фотомонтажу. Як поєднувати ці наперший погляд суперечливі твердження? Творам даного жанру властива документальність у широкому розумінні – як достовірність, що виражає соціально-історичну автентичність відображеного. Цілком очевидно, що документальність відображення у фотомонтажі постає не в зовнішньому, а в сутнісному. У даному жанрі значимі не конкретні фотодокументи, а виразність деталі, яка служить матеріалом для створення образу. Фотомонтаж не допускає прямої ілюстративності. Причому це відноситься не тільки до тексту, але й до фоторобіт, у яких використовуються засоби метафори, гіперболи, символіки тощо. Зміна характеру ілюстративності повязана з тим, що публіцист прагне оголити важливі сторони дійсності, які прикриті зовнішніми, несуттєвими деталями. Інше ставлення фотомонтажу і до фактору новизни знімка. Для фотомонтажу важлива новизна не стільки об’єкта, який він зображає, скільки погляду на даний об’єкт. Перекроювання старих знімків дозволяє витягти з них новий зміст. Роботам даного жанру характерний лаконізм відображення. Фотопубліцист навмисно «згущує фарби», прибирає з кадру все зайве, що заважає створенню образуй прочитанню авторської думки. Разом із тим важко досягти лаконізму, якщо фотомонтаж створюється без чіткої думки, покладеної в його основу. Фотомонтаж – жанр, що підсилює аналітичне начало у фотожурналістиці. Автор починає роботу над майбутнім твором із з’ясування політичної сутності матеріалу, в іншому випадку на нього очікує небезпека впасти в формалізм, естетство. У цьому жанрі інтерпретація дійсності менш залежна від слова. Хоча і тут слово зовсім не втрачає свого значення. Воно навіть може стати елементом зображення. Однак фотомонтажист більшою мірою покладається на виразні засоби фотографії. У даному жанрі вони значно розширені. Фотопубліцист у своїй композиції може «зіштовхнути» минуле й сьогоднішній день і тим самим висвітити сутність змін. Одночасно автор отримує більше можливостей для самовираження. Подолавши пряму ілюстративність, фотомонтаж надає автору багатий вибір засобів для вирішення творчого завдання. У періодичній пресі можна зустріти фотокомпозиції з позначенням «колаж». Зазвичай ці фотопублікацій, що є відгуком на актуальні моменти дійсності, носять прямий ілюстративний характер. Але серед них можна виявити фотороботи з авторським самовираженням, яскравою думкою, образністю, тобто змістовно місткі та вражаючі, що характеризує фотомонтаж як жанр. Отже, фотомонтаж як жанр являє собою синтез фотозображень, які розкривають злободенні моменти дійсності. 48 Публікації даного жанру чітко поділяються на два різновиди: героїко- патріотичні та сатиричні. Таке розмежування відображає практичні напрацювання фотомонтажу. Одна частина робіт славить творчу працю, прагнення людей до миру, дружби та співробітництва, інша – викриває пригнічення людини, інші негативні явища. Безумовно фотомонтаж може стосуватися і іншої тематики, вирішуючи її саме у відображенні названих сфер він найбільш повно розкрив свої публіцистичні можливості. Кожен різновид жанру відрізняється переважним вживанням тих чи інших виразних засобів. Для відображення героїко-патріотичної тематики, наприклад, широко використовується метафора, що можна пояснити бажанням опоетизувати кращі людські досягнення. У сатиричних же роботах звичним, нерідко необхідним явищем стають різні перетворення відображуваних об’єктів. Фотопубліцист вдається до таких засобів, коли ставить замету викрити лукавство політиків, військових, ідеологів, розкрити негативні моменти в суспільному житті. Звичайно, творча практика не обмежується тільки таким рішенням теми. Автор може надати сатиричне звучання зображенню, не перетворюючи фотодокументи, а лише відтворивши ъх, скажімо, у відповідному масштабі. Мистецтво фотомонтажу – це мистецтво викриття. Воно висунуто на передній план сучасного суспільного життя, де йде боротьба добра зі злом, де стикаються сили реакції і прогресу. 4. Портретні фотозображення. У сучасній періодичній пресі портретні фотозображення – чине найпоширеніші публікації. Зазвичай їх називають фотопортретами. Тут потрібно загострити увагу на два моментах на самому понятті фотопортрет і на функціональний відмінності таких фотопублікацій. Фотопортет – жанр мистецтва, такого його виду як художня фотографія. Сам термін портрет фотографи запозичили у живописців, які відкрили цю форму відображення значно раніше. Призначення портрета – розкриття людського характеру, того внутрішнього світу, який складає сутність даної людини, іншими словами, створення його образу. Право додати до поняття портрет приставку фото фотомайстри відстоювали багато десятиліть, спершу в павільйонній зйомці, потім у репортажній. Суперечка вирішена практикою художні достоїнства фотографічних відображень людини виявляються й визнаються в знімках багатьох авторів. Включивши в поле зору об’єктива людину, фотограф розширив діапазон творчого пошуку, чиста, безособистісна документалістика поступається місцем художньому способу освоєння дійсності. А фотохудожник мислить і творить в естетичних категоріях, оскільки в мистецтві сутність реалій світу може розкриватися лише через естетичну характеристику. Періодична преса – це сфера нехудожньої комунікації, у якій панує прагматична, інформаційна спрямованість. Таким чином, прояснюється 49 основна причина, чому сторінки преси не стають полем художніх досягнень у фотографії. У періодичній пресі фотопортрет – лише один із різновидів знімків людини, і йому визначено виконувати, насамперед, естетичну функцію. Інший різновид портретних фотозображень показує людину в якій- небудь ситуації, зазвичай актуальній. Як правило, вона має чітко виражену соціально-політичну функціональну спрямованість. Більшість таких знімків доповнює текстові матеріали, тобто служать ілюстрацією, але можуть розміщуватися і автономно, і як самостійні фотопублікації. У масі своїй ці знімки являють собою щось наближене до портрета, тобто мають із ним чисто зовнішню схожість, оскільки внутрішній світ людини вони, як правило, не розкривають. Сьогодні газетний фотопортрет усе частіше створюється репортажним способом. У зйомці репортажу вирішальне значення має вміння спостерігати, оскільки дійсність надає фотографу набагато більше життєвого матеріалу, який може втілитися у фотопортреті. І, звичайно, людина в роботі – найбільш виграшний момент для розкриття його характера. Подекуди визначальне значення має помічена в поведінці людини деталь. Але деталі повинні бути «сфокусовані» на створення образу, тобто бути змістовними, а не служити декором, просто заповнювати простір кадру. Але газетне фотозображення часто показує людей лишена роботі, не ставлячи замету розкрити їхній духовний світ. Можна констатувати деякі розрізняльні аспекти портретних фотозображень у мистецтві і в журналістській практиці. Художній портрет фотопортрет) – проникнення углиб, за зовнішній вигляд людини, відображення того постійного, що складає його характер. Фотозображення людини в пресі (портретне фотозображення) обмежується, як правило, одностороннім показом, фіксацією в певному політичному або моральному ракурсі. Життя фотопортрета, по суті, не обмежене в часі. Газетний знімок живе, поки зберігає інформаційну цінність. Нарешті, фотопортрет – це особистісна фотографія, тобто містить відбиток особистості автора. Портретні фотопублікації в періодичних виданнях у більшості своїй не відрізняються вираженим авторським поглядом і почерком. Про те, що зйомки можуть мати різну творчу спрямованість і статус, відзначають не тільки дослідники, але й практики фотожурналістики. Цим не обмежується функціональний діапазон портретних фотозображень у пресі. Деякі з них можна визначити як символіко- піктографічну. Такі знімки поміщаються на сторінках періодичної преси, щоб зорієнтувати читача в тематиці матеріалу. Вони являють собою заставку- символ невеликого розміру, як правило, на одну колонку і менше. Іншими словами, завдання подібних фотопублікацій чисто службова, свого роду знака не образ, тобто не оповідання про людину. Сам факт багаторазової публікації одного того ж знімка говорить про це. 50 Вимальовується й інша особливість портретних мініатюр – у них відсутній новинний аспект. Отже, повторна публікація переслідує одну лише мету читач повинен запам’ятати знімок і надалі при його виявленні в номері видання легко визначати тематику тексту. Зовнішня схожість відображеного людини – якість, цілком достатня для подібних портретних фотозображень. Нарешті, найбільш віддалені від сутнісних ознак фотопортрета знімки людського обличчя в рекламі. Фотожурналіст не ототожнює себе з рекламістом, творча діяльність якого специфічна. Зображення людини в рекламі не самоціль. Об’єкт відображення в цьому різновиді фотографій зовсім не внутрішній світ людини, а предмети або кошти, які останній використовує. Зображення обличчя людини – лише тло, на якому демонструються ці кошти. Привабливість та інформативність – основні критерії в оцінці рекламних фотопублікацій. Просування товарів на ринку висловлює суть створення таких фотознімків. 5. Фотосерія – одна з найновіших жанрових форму сучасній фотожурналістиці. Широкого застосування в практиці фоторепортерів вона не набула, але стала все ж з’являтися на сторінках газет і журналів. Хоча сам термін «фотосерія» побутує у фотографії не одне десятиліття, з моменту створення багатокадрових творів. Маючи на увазі лише кількісну сторону, ним нерідко позначали будь-який образотворчий ряд, що містить кілька знімків. Ще одне вживання цього терміну – позначення циклу фотопублікацій. Публікації даного жанру включають кілька фотографій. Однак кількісний аспект, хоча й важливий, але не визначає сутнісні особливості фотосерії. Багатокадровий образотворчий ряд наявний і в інших жанрах, наприклад, у фоторепортажі, фотонарисі. |