1. Поява і розвиток фотографії як історичного документа
 Скачать 3.19 Mb.
|
|
Література 1. Вартанов А. Момент истины и истина момента // Советское фото. – 1969. – №10. 2. Барт Р. Camera lucida. Комментарий к фотографии. – М, 1997. 3. Бергер А. Видеть – значить верить введение в зрительную коммуникацию. – М Киев Вильямс, – 2005. – 288 с. 4. Морозов С. Творческая фотография. – М, 1989. 5. Мисонжников Б. Иллюстрирование как элемент текстообразования.//Невский наблюдатель. – 1998. – № 1. 6. Раушенбах Б.В. Восприятие и перспективные изображения пространства // Искусство и точные науки. – М, 1979. 22 Тема 3. Образотворчі та виражальні засоби фотожурналістики План 1. Поняття картинної (образотворчої) площині і рамки кадра, композиції та лінійної композиції. Можливості кадрування. Поняття «золотий перетин». 2. Поняття загального, середнього та великого плану. Роль точки зйомки і ракурсу. 3. Світовий, кольоровий і тональний малюнок у фотографії. 1. Поняття картинна (образотворча) площина, лінійна, світлова композиція прийшли з теорії образотворчого мистецтва; ракурс, рамка кадра, загальний, середній, великий план, поняття кадрування були вироблені вже при розвитку фотографічної творчості та розвинені в епоху кінематографа. Знайшовши підтримку в законах живопису, творчість перших фотографів-художників стала називатися теоретиками мистецтва картинною фотографією» і аналізувалася за образом аналізу живописних полотен. Питання при цьому ставилися приблизно такі: – як позначена картинна площина, тобто матеріальний простір (у живописі – полотно, тут – прямокутник видошукача і паперу), у межах якого скомпоновані портрет, пейзаж, або жанрова сцена – яка композиція зображення, включеного в картинну площину; – чи правильно вибрав фотограф тему і об’єкт для зйомки, розташував йогов рамці кадру – чи вдалося «схопити» характер людини, ритм міста, стан природи тощо. Вибір для зйомки того чи іншого об’єкта, його певної частини, повинні були мати свою основу, бути вмотивованими. У цьому прямокутнику повинна була схоплена головна думка, позначений головний центр події. Ці початкові принципи фотозображення, ці основні поняття й жанри фототворчості існують і сьогодні. Вони отримали свій розвиток, розширення, заглибилися їхні смисли, але суть залишається незмінною. Зокрема, в теорії фотомистецтва і фотожурналістики закріпилися такі визначення перерахованих вище понять. Простір, обмежений прямокутною рамкою матового скла або видошукача фотоапарата називають кадром. Кадр (від франц. Up kadre) у буквальному перекладі означає рама, в переносному – «межі», «оточення». Але частіше вживається, здавалося б, тавтологічне поняття рамка кадру. Під кадром тоді мається на увазі площину знімка, простір, включене в його рамку. Звідси походять і поняття поле кадру, кадровий простір, кадрування, за кадром, стоп-кадр, кадроплан. 23 Важливо відзначити, що уявлення про фотознімок, як про фотокартину, створену за допомогою об’єктива та світла на картинній площині, зобов’язує до багато чого і не дозволяє тому, хто знімає, вибирати об’єкти й суб’єкти зйомки, тематики фотографічної творчості випадково. Композиція кадру – основоположна формальна характеристика фотознімку. Переклад терміну з латинської мови означає «твір», «з’єднання», «зв’язок». Іншими словами, композиція – це побудова зображення шляхом гармонійного з’єднання окремих його частин в єдине ціле. Це фотографічне відображення дійсності повинно бути цілком закінченим з точки зору лінійного, світлового та тонального ладу. Оскільки фотографія виникла не на порожньому місці, а розвивала теоретичні принципи образотворчого мистецтва, то вже перші фотознімки відрізняла висока композиційна досконалість. Поняття композиції першим увів в європейське мистецтвознавство Леон-Батіста Альберті в «Трьох книгах про живопис» у 1436 році. Композиція знімка вбирає в себе три композиційні структури: лінійну, тональну і кольорову. Для більш зручного аналізу знімка їх часто теж називають композиціями лінійною, тональною, і колірною. Розподіл лінійних, світлових і колірних мас у рамці кадру або на картинній площині здійснюється як організацією об’єкта в просторі кадру, так і вибором точки зйомки перед її об’єктом. Останнє найбільш часто застосовується при хронікально-документальних, репортажних зйомках. Перспектива кадру в першу чергу залежить від: – вибору точки зйомки; – від трьох координат, які визначають її положення в просторі (віддаленість, напрям і висота); – у ряді випадків – від фокусної відстані об’єктива. Масштаб зображення предмета на знімку визначається відношенням розміру зображення до дійсних розмірів предмета. Він прямо пропорційний фокусній відстані об’єктива і знаходиться в зворотній залежності від відстані, з якого ведеться зйомка. Різниця в масштабах близьких і віддалених композицій визначають лінійну перспективу. Якщо врахувати цю обставину, томи приходимо до висновку: для утворення динамічного та виразного знімка, з виявленою глибиною простору, потрібні такі точки зйомки, які підкреслять цю різницю масштабів. Низку правил перспективи виклав у своїй книзі «Настанови у вимірі циркулем і лінійкою» німецький художник епохи Відродження Альфред Дюрер. Він вперше запропонував користуватися при перспективному проектуванні методом ортогональної (прямокутної) проекції, який більш докладно був розроблений французьким ученим Гаспаром Монжем. Книга Дюрера має чотири частини. У першій йдеться про лінії, у другій про площини, у третій – про тіла, а в четвертій частині міститься коротке вчення про перспективу. 24 Композиція відноситься до формальних сторон твору, хоча, як відомо, неможна різко відділяти форму від змісту. Форма завжди несе в собі змістовні боку картини або фотознімку. Один і той же зміст може бути відображено в різних формах, по-різному композиційно побудовано. Не злічити, наприклад, художніх творів, написаних на біблійні сюжети. Людство завжди шукало відповідь на питання, яка форма найбільш точно передає зміст того чи іншого сюжету. Л.П. Дико (Дико Л.П., 1988, с. 32) вказує, що композиційний малюнок визначається: – розміщенням фігур і предметів на картинній площині, виділенням смислового та образотворчого центру кадру – характером і напрямом руху, що відбувається в кадрі; – розташуванням основних ліній; – ритмічними повторами – перспективними побудовами, у тому числі светотональной перспективою тощо. У теорії композиції існує термін «сюжетно важливий композиційний центр. Його наявність робить знімок ефектним, естетично організованим, таким, що запам’ятовується. Він виноситься на передній плана також в активні для сприйняття точки, або ж виділяється світлом (кольором), або ж розміщується в розриві ряду об’єктів, або позначається сходом ліній зорового сприйняття, або нарешті, більш точною різкістю. Важливі характеристики композиції кадру – його врівноваженість (неврівноваженість), замкнутість (розімкнення). Якщо одна сторона знімка більш зайнята зображенням, ніж інша, то треба вжити принцип «святе місце порожнім не буває». Але є і більш складні лінійні залежності картинній площині. Про них писав Арнхейм (Арнхейм Р. 1974, 1999). Сукупність ліній, що сходяться в центрі, він називав структурним планом площині. Всякий пункт, розташований на лініях структурного плану або поблизу від нього здається спокійним. Але варто його видалити від ліній, відразу відчувається напруга. Воно виникає в сприйнятті такого неврівноваженого зображення. Художник Кандинський дав метафоричне тлумачення врівноваженості: Сама площина внизу важка, нагорі – легка зліва вона як «далечінь», праворуч – як «дім». Тобто будинок як осередок спокою. Щодо другої характеристики треба розрізняти замкнутість (розімкнення) з графічного побудови та по відображенню дії в кадрі. Що це означає? Головними композиційними структурами є лінійні і тональні структури. Вони не повинні на площині йти в «нікуди», повинні існувати якісь центри, точки перетинань, схождений і розбіжностей. Існує навіть поняття «золотий перетин». Поговоримо про це докладніше. Ще в епоху Відродження художники відкрили, що будь-яка картина має певні крапки, що мимовільно приковують нашу увагу, так звані зорові центри. При цьому абсолютно неважливо, який 25 формат має картина – горизонтальний або вертикальний. Таких крапок всього чотири, і розташовані вони на відстані 3/8 і 5/8 від відповідних країв площини (мал. 6). Це відкриття одержало назву золотого перетину» картини. Тому, для того, щоб привернути увагу до головного елемента фотографії, малюнка, скульптури, архітектурного ансамблю необхідно сумістити цей елемент з одним із зорових центрів. Без нього неможливо уявити собі гармонію, красу, симетрію, визначити їхню протилежності. Існує кілька правил для отримання візуально гармонійних фотографій. Найбільш популярним і корисним є правило золотого перетину». Розроблене живописцями, це правило діє за принципом, що якщо ви ділите зображення у співвідношенні 2:1, композиція набуває завершеності. Усе, що необхідно для застосування цього правила – розділити видошукач камери на 9 секторів уявними вертикальними і горизонтальними лініями – побудувати своєрідні грати. Важливі частини композиції мають бути розташовані уздовж цих ліній, або на їх перетині. Якщо наявний очевидний центр композиції (наприклад, єдине дерево в полі, червона квітка серед жовтих), то необідно розташувати її на одному з чотирьох перетинів решітки, таким чином, щоб вона була на третину зверху чи знизу рамки і на третину – з кожного боку мал. 7). Можна використовувати будь-яку точку, але, будуючи об’єкт таким чином, автоматично отримується найбільш виграшна композиція. Вертикальні лінії решітки можна також використовувати для розділення рамки по вертикалі. Наприклад, при фотографуванні ландшафту іноді розташовують лінію горизонту по центру. Однак при дзеркальному відображенні об’єкта, скажімо, на поверхні озера – цього слід уникати, адже лінія горизонту ділить зображення на дві рівні частини, що зумовлює статичну композицію. 2. Поняття загального, середнього і великого плану. Роль точки зйомки і ракурсу. мал. мал. 7 26 Умови подієвої зйомки, як правило, не дозволяють тривало й ретельно організовувати мізансцени з людьми, оформляти інтер’єри, монтувати світлові установки, як це робиться зазвичай в павільйонних зйомках. Тому оперативна фотожурналістика бере на озброєння найбільш поширений у фотографії спосіб композиційного рішення – вибір точки зйомки. Вибираючи точку зйомки, фотограф знаходить таке місце для установки фотоапарата і таке його положення по відношенню до об’єкта, при яких подія або будь-який інший обраний для зйомки об’єкт найбільш правдиво, виразно, вражаюче відтворюється на фотографії. Положення будь- якої точки в просторі визначається трьома її координатами. Для точки зйомки цими координатами є • віддаленість від об’єкта; • висота установки фотоапарата; • напрямок зйомки. Ці принципи побудови композиції важливі для розуміння поняття крупності плану і поняття ракурсу. Зупинимося на поняттях «крупності плану і ракурсу як центральних в композиційному рішенні фотозображення. Наближення точки зйомки до об’єкта або видалення від нього дає ефект зміни масштабу зображення. Він збільшується з наближенням точки зйомки до об’єкта і зменшується зі збільшенням відстані до нього, а також залежить від фокусної відстані об’єктива. Вибір відстані точки зйомки до об’єкту зйомки впливає на крупність зображення або ж, мовою фотографії, – на крупність плану. Залежно від тієї чи іншої відстані «суб’єкт-об’єкт», кадри поділяються на загальні, середні і великі плани. Загальні та середні плани характерні для образотворчих позначень місця проходження події, окреслення станів природи, характеру діяльності соціальних груп, загальної характеристики певної спільноти людей. Великі плани деталізують події, характерні риси в портреті людини та соціуму. Експресивними виразними засобами є надвеликий план і ракурс. Вони дозволяють фотожурналісту виділити найбільш суттєві елементи й деталі загальної фотокомпозиції, образно акцентувати думку фоторепортажу або фотокомментарія. Поняття ракурс безпосередньо повязано з висотою точки зйомки і з спрямованістю об’єктива щодо вісі координат. Зйомка з нормальних точок зору – з висоти людського зросту – є в фотожурналістиці загальним правилом. Для надання більшої виразності фотозображення, утілення в ньому інших ідей (проникнути всередину явища, події) використовують верхні і нижні точки зйомки. При цьому або трохи, або ж вельми істотно деформується саме зображення, гіперболізуються ті чи інші її деталі та елементи. Подовжуються 27 одні лінії, коротшають інші. «Скорочений» по-французьки означає «raccourci», звідси і термін ракурс. Експресивна і конструктивістська композиція кадру створювалася фоторепортерами насамперед за допомогою вибору незвичайних точок зйомки, незвичайних ракурсів. А.М. Родченко (1891-1956) стверджував у своїй творчості нові принципи фотографування: показувати звичайне і знайоме з незвичайних точок зору. Наприклад, з верхніх або нижніх. Він підкреслював у фото творчості роль ракурсів і деформацій, цінував властивість фотографії передавати фактуру предметів. Часто застосовував при зйомках крупний план і проводив експерименти з освітленням. 3. Світовий, кольоровий і тональний малюнок у фотографії Головним образотворчим засобом фототворчості є світло – природне або створене за допомогою спеціальних освітлювальних приладів. Від його інтенсивності, спрямованості, насиченості залежить емоційно-образна якість фотознімку. По-перше, світлове рішення фотокадру, світловий малюнок зображення, при натурних зйомках безпосередньо залежить від характеру освітлення і змінюється в залежності від часу доби. У фото- і тележурналістиці існує поняття режимна зйомка, тобто зйомка в режимі маргінального світла (захід сонця, сутінки, досвітній час, погана погода і т.д., або ж нічні зйомки). Режимні зйомки особливо важкі, але при вмілому використанні розташування об’єкта зйомки, відповідної оптики, нічного освітлення вулиць «зняти в режимі» можна відмінні кадри. У світловий час дня реальні ефекти освітлення можуть бути самими різними, і майстерність фотожурналіста полягатиме в умінні знайти найбільш сприятливі з них для зйомки обраного об’єкта. Є лише найзагальніші правила і рекомендації. Так, наприклад, архітектурний пейзаж, пейзажі з водою найбільш ефектно виглядають при енергійної спрямованості світла, контрової освітленості, різко висвітлюють архітектурні деталі. Портрет же, навпаки, припускає м’яке, розмите, розсіяне світло. Подруге, фотожурналіст повинен вибрати напрямок і точку зйомки по відношенню до вектора основного світлового потоку. Нарешті, ефект освітлення при зйомці з освітлювальними приладами спеціально створюється фотографом. Головна причина успіху або невдачі фотографій прямо залежить від досвіду, інтуїції, знання можливостей оптичної та освітлювальної техніки. Існує дві тенденції в отриманні найбільшої виразності кадру – реалістична і формотворча. Перша шукає свій вищий ідеал у відображені реальної дійсності», друга ж ставить перед собою чисто художні цілі» Е. Кракауер, с. 35-36). На думку Е. Кракауера, переслідуючи цю мету, формотворці часто наслідують живопис і порушують тим самим основний естетичний принципа саме: твори того чи іншого мистецтва естетично 28 повноцінні тоді, коли вони створюються на основі специфіки його виражальних засобів». Тональний малюнок зображення – також найважливіший образотворчий засіб фотографії. «Відомо, що чорно-біле фотографічне зображення утворюється поєднанням ахроматичних тонів різної щільності. У невмілого фотографа це найтонший образотворчий засіб нерідко залишається невикористаним, і тоді різні тони розміщуються в кадрі в самих випадкових поєднаннях. Зображення стає строкатим, перевантаженим деталями. Але у фотографа, який володіє образотворчої палітрою, тони наводяться в певну систему, і знімки набувають чіткості, тональну стрункість, поетичність» (Л.П. Дико, с. 29). Важливо зрозуміти, що домогтися гармонійного тонального рішення кадру складно, оскільки воно складається з самих різних компонентів, у всіх ланках фотопроцесу, починаючи з особливостей самого об’єкта (його квітів, тонів і відтінків, пропорцій і контрастів світлотіні) і закінчаючи роботою над відбитком. Свою виразність надають і спеціальні технічні та хімічні пристосування та засоби. Винахід кольорової зйомки та друку зняло умовність чорно-білої гами відображення реальності і зробило революцію у фотомистецтві та фотожурналістиці. І знову із живопису прийшов термін, що виражає нову якість фотозображення – колорит. Колорит – це характер взаємозв’язку всіх колірних елементів картини. Це – узгодженість кольорів та їхніх відтінків, яка виражається в мальовничості й барвистості кольорових поєднань. Корисно знати, що сама по собі барвистість може призвести до формальної декоративності, до яскравої мозаїки фасаду події чи явища, за яким не можна побачити всю глибину внутрішніх станів. Не випадково, у фото- і тележурналістиці, щоб підкреслити всю неупередженість і кричущу значимість новини або історичного документа, повертаються до монохромної гами кольору. Словник термінів Золотий перетин – найкомфортніша для ока пропорція, форма, в основі побудови якої лежить поєднання симетрії і золотого перетину, сприяє якнайкращому зоровому сприйняттю і появі відчуття краси і гармонії. Кут зору (об’єктива) – кут, який показує сцену, що знімається через об’єктив і який залежить від фокусної відстані об’єктива. Мала фокусна відстань дозволяє збільшити кут зору й захопити більший простір для знімка; велика фокусна відстань відповідно звужує кут зору. Ракурс – незвичайне, зверху, знизу, або ж скошене відображення об’єктів, предметів зйомки, що спотворює їх природні пропорції. Застосовується у фотографії в якості експресивного виразного прийому. Точка зйомки – точка знаходження об’єктива фотоапарата в момент зйомки. Координатами для неї є віддаленість від об’єкта, висота установки фотоапарата, напрямок зйомки. Звичайна точка зйомки – на рівні очей |