ІДПЗК - відповіді на екзамен. 1. Предмет и методология истории государства и права зарубежных стран
 Скачать 1.31 Mb.
|
|
113. Конгресс США в конце 19 - начале 20 века. ( 16, 17 поправки к Конституции). Шестнадцатая поправка к Конституции США была принята Конгрессом 3 февраля 1913 года. Она вводит федеральный подоходный налог, поступления от которого целиком поступают в федеральный бюджет. Семнадцатая поправка к Конституции США вступила в силу 8 апреля 1913 года. Ею были введены прямые выборы в Сенат США (ранее сенаторов избирали парламенты штатов). Текст поправкиПоправка XVII. Свобода слова, свобода религии, свобода прессы, свобода собраний, право на подачу петиции Право хранить и носить оружие Запрещено размещать солдат в частных домах без согласия владельца Запрет произвольных обысков и арестов Гарантии надлежащего уголовного процесса, запрет повторного привлечения к ответственности за одно и то же правонарушение, право не свидетельствовать против себя, гарантии при реквизициях Права обвиняемого, в том числе право на суд присяжных Право на суд присяжных в гражданских делах Запрет чрезмерных залогов и штрафов, жестоких и необычных наказаний Перечисление прав в Конституции не должно трактоваться как умаление остальных прав Полномочия, которые Конституция прямо не относит к ведению Соединённых штатов, сохраняются за штатами и гражданами Принята Конгрессом 13 мая 1912 г. Ратифицирована 8 апреля 1913 г. В состав Сената Соединенных Штатов входят по два сенатора от каждого штата, избираемые населением оного на шесть лет; каждый сенатор имеет один голос. Избиратели в каждом штате должны отвечать требованиям, предъявляемым к избирателям более многочисленной палаты законодательного собрания штата. Когда в представительстве какого-либо штата в Сенате открываются вакансии, исполнительная власть такового штата издает приказ о проведении выборов для заполнения таких вакансий; при этом законодательное собрание штата может уполномочить его исполнительную власть произвести временные назначения, пока население не заполнит вакансии путем выборов, проведенных в порядке, установленном законодательным собранием. Настоящая поправка не должна толковаться таким образом, чтобы ее действие распространялось на избрание или срок полномочий сенатора, выбранного до того, как она вступила в силу как часть Конституции. 114. Объединения Германии по «бисмарсковому пути». 115. Геманский собз 1815 года. 9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських - поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався в першу чергу про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських наддержав — Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно. Союзний сейм (бундестаг) - рада уповноважених окремих німецьких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями - членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення. 116. Конституция Пруссии 1850 года. В травні 1848 року відбулись збори в пруські Національні збори, які підготували проект Конституції і який був затверджений в 1850 році. Нова пруська Конституція стала констатацією контрреволюції. Вона створила дві палати з законодавчою владою. Нижня палата була виборною, верхня створювалась по королівському указу з принципів князів. Законодавча влада палат паралізувалась абсолютним вето короля. Помимо абсолютного вето на постанови палат конституція представляла королю законодавчу ініціативу. Він залишався главою виконавчої влади. Королю не заборонялось розпускати парламент стільки разів, скільки йому заманеться. Міністри уряду не були підзвітні ландтагу, вотум недовір'я їм був не страшний. Назначав і зміщував їх король. Конституція 1850 року не була залишена і деяких демократичних прав і свобод. Разом з тим було зроблено все для того, щоб ці свободи залишались явними. Свобода зібрань, наприклад, дозволялась тільки при умові збиратись в закритих приміщеннях. Отже по своєму змісту це була конституція абсолютної монархії. 31 січня 1850 р. Пруссія знову ж таки з рук короля, а не ландтагу, одержала нову конституцію, за якою двопалатний парламент отримав право вотування законів, затвердження бюджету та податків. Члени нижньої палати обиралися на основі «трикласного закону» 1849 р. Верхня палата була задумана як наполовину виборна, але уже з 1852 р., за наполяганням канцлера Бісмарка, стала пожиттєвою і спадковою. Вона формувалася з принців крові, князів і призначуваних королем перів. Сюди ж спочатку потрапили обер-бургомістри великих міст та представники університетів, але у 1852 р. їх представництво було скасоване. За Конституцією 1850 р. король зберігав право абсолютного вето з метою не допустити «довільної зміни існуючого становища». Йому ж належало право законодавчої ініціативи. Король був главою виконавчої влади. Він міг розпускати нижню палату, що іноді й відбувалося ще навіть до першого засідання ландтагу, якщо склад обраних депутатів видавався монарху надто ліберальним. Міністри були непідзвітними ландтагу, не несли колективної відповідальності не йшли у відставку внаслідок вотуму недовіри. По суті, ландтаг залишався дорадчим органом при королі. З деякими поправками ця конституція діяла у Пруссії до 1919 р. 117. Разработка и принятие Немецкого гражданського уложения 1900 года. Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій. Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «залізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложення був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призначена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Цивільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року. Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особливостей. По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків. По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування. По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас. Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм. Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речове право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів. Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи. Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами — членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам»(§ 43). Німецьке цивільне уложення визнавало загальну цивільну правоздатність всіх громадян. Загальна правоздатність осіб розпочиналась з моменту їх народження, а цивільна дієздатність з 21 року. За виключенням приписів, що витікали із шлюбно-сімейного права, не передбачалось ніякої суттєвої різниці між правовим статусом чоловіків і жінок. Приватноправові обмеження дієздатності могли мати місце тільки внаслідок душевної хвороби, марнотратства або у випадку п’янства чи нерозсудливого нехтування своїми сімейними чи громадськими обов’язками. Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів. Головним видом виникнення зобов’язань був договір. У випадку з нерухомістю його слід було заключати тільки письмово і тільки за участю юридично уповноважених державою осіб. Традиційно вважались недійсними договори (і будь-які інші угоди), які здійснені по відношенню до неможливих речей, ті, що протирічать законам, а також ті, що порушують вимоги громадської моралі. В конкретні правила про договори були введені нові положення, які посилили захищеність однієї із сторін. Так, в договорі особистого найму закон зобов’язував наймача дотримуватися мінімальних умов безпеки, наскільки це було можливим виходячи з характеру робіт. Заборонялось укладати договори найму на все життя, в будь-якому випадку через 5 років можна було розірвати такий договір. При укладенні певних договорів передбачалась можливість при поважних причинах або обумовлених в законі випадках відмовиться від виконання зобов’язань без ніяких наслідків. Відмова від принципу обов’язковості договору як загального правила була важливою рисою зобов’язального права по уложенню. Боржник не мав права виконувати свій обов’язок частинами. Це ставило його в занадто невигідне становище. Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Наполеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906). Все це змушувало власника землі зазнавати певних незручностей (газ, дим, двигтіння ґрунту, а також подібні до цього явища, пов’язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.). Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чужу річ), докладно розробляло інститут володіння. Власник речі міг застосувати силу для того, щоб відняти її в особи, яку він застав у момент незаконного привласнення або захоплення речі. Цим положенням ще раз підкреслювалась недоторканість приватної власності. Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення дещо поліпшило становище одруженої жінки: вона дістала дозвіл розпоряджатися своїм майном, займатися своєю професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати тепер велику роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці. Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка – 16 років. Закріплювалась моногамність шлюбу і неможливість укласти інший шлюб, не розірвавши попередній. Розлучення допускалось тільки в судовому порядку і при наявності узаконених причин (перелюбодіяння, споєння злочину, порушення шлюбних обов’язків, в т. ч. жорстоке поводження по відношенню до одного з членів подружжя). Це пояснювалось впливом протестантизму. В значній мірі умовним став інститут батьківської влади по відношенню до дітей. Мати також була зобов’язана і мала право піклуватися про дітей. Батько міг користуватися майном дітей. Зберігалась можливість батька застосовувати по відношенню до своєї дитини виправні заходи, але вони накладались тільки по рішенню опікунського суду. Зберігалась різниця в правах законних і позашлюбних дітей. По відношенню до матері позашлюбні діти мали рівні права з її законними, по відношенню до батька – рідство не визнавалось. Але позашлюбні діти могли вимагати від свого батька аліменти до досягнення ними 16 років. П’ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось за ступенем спорідненості. При відкритій спадщині дозволялось відшукувати навіть далеких родичів. Разом з тим закон значно розширив свободу заповіту. Але якщо був заповіт, то залишалась обов’язкова частина для спадкоємців по закону (1/2 частини, яка б належала по закону). Право на обов’язкову частину у спадщині мали тільки законні діти. 118. Акт о парламенте 1911 г. в Англии. Акт о парламенте для определения отношений между полномочиями Палаты лордов и Палаты общин и для ограничения срока полномочий парламента Так как необходимо принять меры для урегулирования отношений между двумя палатами парламента; Так как, далее, имеется намерение заменить Палату лордов, какая существует в настоящее время, иной Палатой, основанной на начале народного представительства и не наследственной более, но такая замена не может быть осуществлена немедленно; Итак как, если парламент должен будет впоследствии в законодательной мере, осуществляющей подобную замену, установить правила касательно ограничения и определения прав новой второй Палаты, то и теперь представляется важным предписать, как это делается настоящим актом, ограничения существующих полномочий Палаты лордов, То в соответствии с сим Превосходнейшим Величеством Короля с совета и согласия духовных и светских лордов и общин, собранных в настоящем парламенте, и властью их же утверждается нижеследующее: Статья 1. Полномочия Палаты лордов в отношении финансовых биллей (1) Если финансовый закон, принятый Палатой общин и отосланный в Палату лордов по меньшей мере за месяц до окончания сессии, не будет принят без поправок Палатой лордов в течение месяца после указанной отсылки, то этот закон, если не последует иного решения Палаты общин, будет представлен Его Величеству и с изъявлением королевского одобрения станет Актом парламента, хотя Палата лордов его и не приняла. (2) Финансовым законом называется всякий закон, который по мнению спикера Палаты общин, содержит только постанов ления, касающиеся всех или какого-либо из следующих пред метов, а именно: установления, отмены, сбавки, изменения или регулирования обложений; назначения платежей из консолидированногофонда, государственного ссудного фонда или сумм, отпущенных парламентом на оплату публичного долга или на какуюлибо другую финансовую цель; изменения или отмены подобных назначений; открытия кредитов, образования запасного фонда; предназначения, получения, хранения, выдачи или проверки счетов, относящихся к публичным финансам; заключения, гарантии, погашения займа; второстепенных вопросов, связанных с вышеперечисленными или с одним из них. В этом параграфе термины обложение , публичные финансы и заем не означают соответственно обложения публичных финансов и займов, устанавливаемых местными властями и учреждениями для местных целей. (3) К каждому финансовому закону при отсылке его в Палату лордов и при представлении его на одобрение Его Величества будет прилагаться свидетельство за подписью спикера Палаты общин, удостоверяющее, что это именно финансовый закон. Прежде чем выдать это свидетельство, спикер, если возможно, советуется с двумя членами палаты, которых комитет по избраниям указывает в начале каждой сессии в списке председателей комитетов (Палаты). Статья 2. Ограничения полномочий Палаты лордов в отношении биллей нефинансового характера. (1) Если публичный закон (не являющийся финансовым законом и не увеличивающий срока полномочий парламента за пределы пяти лет) будет вотирован Палатой общин в трех последовательных сессиях (безразлично, той же легислатуры или иной) и, отосланный в Палату лордов каждый раз по меньшей мере за месяц до окончания сессии, будет этой Палатой отвергнут в каждой из этих трех сессий, то этот закон, как только он будет отвергнут в третий раз Палатой лордов и если не последует иного решения Палаты общин, будет представлен Его Величеству и, раз будет изъявлено королевское одобрение, станет Актом парламента, несмотря на отсутствие согласия Палаты лордов. Однако для применения этого постановления должно пройти два года между датой второго чтения упомянутого закона в первой из сказанных сессий Палаты общин и датой его принятия той же Палатой в третьей из этих сессий. (2) Ко всякому закону, представляемому во исполнение предписаний настоящей статьи на одобрение Его Величества, должно быть приложено свидетельство, выданное и подписанное спикером Палаты общин, удостоверяющее, что предписания упомянутой статьи были надлежащим образом соблюдены. (3) Будет считаться отвергнутым Палатой лордов закон, который не будет принят ею без поправок или же только с теми поправками, которые принимают обе палаты. (4) Будет считаться тем же законом, что и предшествующий, посланный в Палату лордов в предыдущую сессию, такой закон, который в момент отправления в Палату лордов тождествен с упомянутым предшествующим законом или содержит только изменения, необходимость которых ввиду истекшего времени со дня отправления закона удостоверена спикером Палаты общин, либо поправки, которые, по свидетельству того же спикера, внесены в предшествующий закон Палатой. лордов в предыдущую сессию. Все поправки, которые, по свидетельству спикера, были сделаны Палатой лордов в третьей сессии и приняты Палатой общин, будут включены в закон при его представлении на королевское одобрение согласно настоящей статье. Тем не менее Палата общин может, если найдет нужным в момент прохождения такого закона во второй и третьей сессиях, предложить дополнительные поправки, не включая их в закон. Предложенные, таким образом, поправки должны быть рассмотрены Палатой лордов, и если будут ею приняты, то будут считатъся поправками, вотированными Палатой лордов и принятыми Палатой общин. Но использование этого правила Палатой общин ни в чем не ограничивает действия настоящей статьи, если бы закон был отвергнут Палатой лордов. Статья 3. Свидетельство спикера. Всякое свидетельство, выданное спикером Палаты общин в силу настоящего Акта, окончательно во всех отношениях и не может быть оспариваемо ни перед каким судом. Статья 4. Формула обнародования. (1) Во всяком законе, представленном Его Величеству, в силу предыдущих постановлений настоящего акта формула обнародования будет следующей: Превосходнейшим Величеством Королем с совета и согласия общин, собранных в настоящем парламенте в соответствии с постановлениями Акта о парламенте 1911 г. и в силу этого Акта, утверждается и обнародуется нижеследующее: (2) Всякое изменение какого-либо закона, необходимое для применения этой статьи, не составляет поправки к указанному закону. Статья 5. Исключение биллей подтверждающих временные постановления. В настоящем Акте выражение публичный закон не относится к законам, содержащим подтверждение временного постановления. Статья 6. Подтверждение существующих прав и привилегий Палаты общин. Настоящий Акт ни в чем не сокращает и не ограничивает существующих прав и привилегий Палаты общин. Статья 7. Срок полномочий. Максимальный срок полномочий парламента будет пять лет, а не семь, как это определено Законом о семилетней легислатуре 1715 г. |