1. Сутність та основні етапи організації проведення досліджень
 Скачать 244.5 Kb.
|
|
1.Сутність та основні етапи організації проведення досліджень Складність наукових досліджень, комплексність і тривалість виконання зумовлюють необхідність у виділенні основних етапів організації досліджень: - визначення проблеми та її конкретизація; - попередня розробка теоретичних положень; - вивчення історико-економічного та сучасного стану опрацьованості проблеми; - збір, систематизація та вивчення інформації; - розробка гіпотези; - визначення методики та методів дослідження; - складання робочого плану; - опрацювання інформації; - розробка висновків і пропозицій; - письмове викладення матеріалів дослідження; - обговорення ходу та результатів дослідження, рецензування; - впровадження результатів дослідження. Послідовне чергування етапів необхідне, коли складність дослідження потребує розділити його на кілька самостійних частин. Дотримання послідовності етапів сприяє формування у дослідника вміння планувати й організовувати свою працю. 2. Вибір проблеми та вимоги до обґрунтування теми,а такожїї конкретизація. Дослідницька робота – особливий вид творчої діяльності. Дослідницька робота розпочинається з вибору проблеми або теми дослідження. Проблему або тему наукових досліджень вибирають, виходячи з фахової готовності та зацікавленості: планів науково-дослідних робіт установи, цільових комплексних, галузевих і регіональних науково- технічних програм. Суть проблеми полягає в тому, щоби чітко, стисло та лаконічно показати різницю між дійсним станом ситуації та бажаним результатом. Однією з головних вимог, що обов’язково ставиться перед дослідницькою роботою, є її актуальність – важливість, необхідність вирішення саме зараз. Під час оцінювання прикладних наукових розробок найбільш актуальною визначається тема, що може забезпечити найбільший економічний ефект. Визначення мети і завдань наукового дослідження – один із важливих творчих етапів вирішення проблеми. Мета дослідження – це кінцевий результат, на досягнення якого воно спрямоване. Завдання підпорядковуються основіній меті і спрямовані на послідовне її досягнення. Під об’єктом у наукових дослідженнях зазвичай розуміють процес або явище, що породжує проблемну ситуацію чи вимагає отримання більш детального знання. Предметом виступає явище або процес, що знаходиться в межах об’єкта та розглядається як елемент, частина об’єкта дослідження. Під час формулювання проблеми є вивчення стану наукових розробок у цьому напрямку, у процесі якого дослідник повинен зробити систематизацію, відповідно розподіливши: - знання, що набули загального визнання наукової спільноти та перевірені на практиці; - питання, які є недостатньо розробленими і вимагають наукового обґрунтування; - невирішені питання, сформульовані у процесі теоретичного осмислення, запропоновані практикою або ті, що виникли під час вибору теми. Такий підхід при початковому ознайомленні з літературою дає можливість з’ясувати зміст проблеми, її зв’язок із загальними тенденціями розвитку предмета дослідження, його об’єктивними закономірностями 3. Роль інформації у наукових дослідженнях Усвідомлення всеосяжності інформації в природі та суспільних явищах стало об’єктивним чинником виникнення нового фундаментального методу наукового пізнання - інформаційного підкоду, який дає змогу дослідити об’єкти, процеси та явища з інформаційного погляду, виявити нові якості, важливі для розуміння їх сутності та можливих напрямів розвитку на основі знання загальних властивостей та закономірностей інформаційних процесів. Інформаційний підхід тісно пов'язаний із системним, що дає змогу уявити сучасний світ як складну глобальну багаторівневу інформаційну систему, яку утворюють три взаємопов’язані системи нижчого рівня: система "Природа", система "Людина" і система "Суспільство". Кожна з цих підсистем є, по суті, інформаційною. Інформаційна система "Людина" посідає центральне місце в інформаційній моделі сучасного світу, оскільки саме через неї здійснюється взаємодія інформаційних систем "Природа" і "Суспільство". Це зумовлено двоїстою сутністю людини, яка одночасно є природним і соціальним організмом. Це створює методологічну базу для дослідження проблем людини і суспільства як цілісних багаторівневих, багатофункціональних інформаційних систем. Для вчених, науковців інформаційна діяльність е невід’ємною складовою творчого процесу, одним із важливих обов’язкових елементів наукового дослідження, одним із основних засобів досягнення мети і завдань наукового дослідження, забезпечення достовірності його наукових положень, висновків і рекомендацій. Інформація – сукупність повідомлень, яка визначає міру знань про ті чи інші явища, факти, події та їх взаємозв’язок. Цінність інформації визначається економічним ефектом, який досягається від її використання. Практичне завдання, що стоїть перед науковцем, визначає характер та обсяг необхідної інформації і вимагає відмовитись від такої інформації, що немає прямого відношення до об’єкта дослідження. У такий спосіб забезпечується достатність або повнота інформаційної бази дослідження. Організування і проведення досліджень значною мірою залежить від складу, змісту й характеру залучених джерел, які у свою чергу визначаються метою і практичним призначенням розробок. Наприклад, економічні дослідження потребують багатоаспектної інформації, яку можна класифікувати так: теорії і концепції ринкової економіки; законодавчі акти; нормативні матеріали; звітні та статистичні матеріали; матеріали анкетного спостереження й особистих спостережень; програмні облікові, статистичні матеріали; матеріали конференцій, симпозіумів, нарад, наукові документи, тощо. Вихідними джерелами наукової інформації служать документи, в яких зафіксована вище наведена інформація. Серед множини документів центральне місце посідають літературні джерела, матеріали практики, результати наукових досліджень. Науковий документ – це різновид матеріального носія із закріпленою за цим науковою інформацією, що характеризується певною логічною завершеністю і призначена для її передачі у часі і просторі та використовується у суспільній практиці. Сукупність наукових документів складає науково-технічну літературу, тобто матеріальну форму існування науки. 4. Класифікація наукових документів Залежно від способу подання вся інформація, що міститься в науковому документі, поділяється на сигнальну, релевантну (виправдану), бібліографічну, нову (основну). Сигнальна інформація допомагає досліднику орієнтуватися у змісті документа і включає титульний лист, анотацію, заголовок, зміст та ін. Релевантна (виправдана) інформація міститься у тексті, в примітках, авторських поясненнях і має на меті уточнити основну інформацію або дати певні тлумачення. Бібліографічна інформація – це дані про використання дослідником літературних джерел із зазначенням автора, назви його праці, місця видання, видавництва, і рок видання. Новою (основною) інформацією є зміст роботи, подані автором нові положення, система доказів, правила, формули. Пошук літературних джерел зазвичай розпочинається з вивчення таких форм сигнальної інформації, як реферат, анотація, тезис, резюме. Реферат – це короткий виклад змісту наукової роботи або її частини. Техніка реферування близька до логіки наукового дослідження і передбачає відображення погляду автора роботи, що реферується. Реферат, як правило, передбачає висвітлення таких позицій: - проблема або тема дослідження; - сфера дослідження; - мета і завдання дослідження, метод дослідження, вид дослідження - фундаментальне, пошукове, прикладне; - отримані результати та їх значення для науки і практики. Згідно з вимогами до реферату як стислого викладу суті наукової роботи мова вторинного документа має бути досить лаконічною, мати велику інформативну насиченість. Анотація – це коротка характеристика книги, статті або рукопису, в якій викладається зміст першоджерела, перелік ключових питань і дається його оцінка. В анотації як і в авторефераті, викладаються основні положення оригіналу, що вказують на значення та наукову новизну роботи, на основі якої підготовлена анотація. Теза – основна думка або ключове положення доповіді, лекції, статті чи іншого авторського первинного документа. Теза може бути короткою або розгорнутою. Вона відрізняється від повного тексту оригіналу тим, що в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації. Резюме – це анотація з елементами попереднього рецензування. Резюме як і анотація, має акцентувати увагу на ключових моментах роботи, що розглядається, а також відображати її композицію. Оскільки резюме носить оціночний характер, воно може бути позитивним і негативним. Рецензія – це вид наукової, літературної і художньої критики, науково-критична стаття, що дає оцінку досліджуваному твору. Як правило рецензія відображає: актуальність теми; повноту розкриття поставлених питань; новизну і оригінальність рішень їх обґрунтованість; практичне значення розробок і можливість їх використання; ступінь оволодіння методами наукового дослідження тощо.
Залежно від способу подання вся інформація, що міститься в науковому документі, поділяється на сигнальну, релевантну (виправдану), бібліографічну, нову (основну). Сигнальна інформація допомагає досліднику орієнтуватися у змісті документа і включає титульний лист, анотацію, заголовок, зміст та ін. Релевантна (виправдана) інформація міститься у тексті, в примітках, авторських поясненнях і має на меті уточнити основну інформацію або дати певні тлумачення. Бібліографічна інформація – це дані про використання дослідником літературних джерел із зазначенням автора, назви його праці, місця видання, видавництва, і рок видання. Новою (основною) інформацією є зміст роботи, подані автором нові положення, система доказів, правила, формули. Пошук літературних джерел зазвичай розпочинається з вивчення таких форм сигнальної інформації, як реферат, анотація, тезис, резюме. Реферат – це короткий виклад змісту наукової роботи або її частини. Техніка реферування близька до логіки наукового дослідження і передбачає відображення погляду автора роботи, що реферується. Реферат, як правило, передбачає висвітлення таких позицій: - проблема або тема дослідження; - сфера дослідження; - мета і завдання дослідження, метод дослідження, вид дослідження - фундаментальне, пошукове, прикладне; - отримані результати та їх значення для науки і практики. Згідно з вимогами до реферату як стислого викладу суті наукової роботи мова вторинного документа має бути досить лаконічною, мати велику інформативну насиченість. Анотація – це коротка характеристика книги, статті або рукопису, в якій викладається зміст першоджерела, перелік ключових питань і дається його оцінка. В анотації як і в авторефераті, викладаються основні положення оригіналу, що вказують на значення та наукову новизну роботи, на основі якої підготовлена анотація. Теза – основна думка або ключове положення доповіді, лекції, статті чи іншого авторського первинного документа. Теза може бути короткою або розгорнутою. Вона відрізняється від повного тексту оригіналу тим, що в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації. Резюме – це анотація з елементами попереднього рецензування. Резюме як і анотація, має акцентувати увагу на ключових моментах роботи, що розглядається, а також відображати її композицію. Оскільки резюме носить оціночний характер, воно може бути позитивним і негативним. Рецензія – це вид наукової, літературної і художньої критики, науково-критична стаття, що дає оцінку досліджуваному твору. Як правило рецензія відображає: актуальність теми; повноту розкриття поставлених питань; новизну і оригінальність рішень їх обґрунтованість; практичне значення розробок і можливість їх використання; ступінь оволодіння методами наукового дослідження тощо.
Під час збору матеріалів для наукового дослідження слід керуватись такими принципами: - матеріали повинні збиратися цілеспрямовано, залежно від мети і завдань наукового дослідження; - склад і структура цих матеріалів має відповідати структурі дослідження; - процес збору матеріалів складається з двох стадій: спочатку матеріал накопичується без оцінки його значення, а потім проводиться фільтрація, або відбір істотних, необхідних елементів та виключення зайвих чи дублюючих. 7. Методологія і методи наукового пізнання Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлен¬ня про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного ха¬рактеру. Передусім у цій категорії працівників бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому доцільно розглянути ці питан¬ня докладніше. Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - на¬ука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки. У широкому розумінні методологія – це спосіб усвідомлення будови науки і методів її роботи, а у вузькому – сукупність принципів, методів, прийомів та процедур дослідження, що застосовуються в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія). Методологія може бути загальною і частковою. Загальна методологія науки – це матеріалістична діалектика і теорія пізнання розвитку наукового значення в цілому.Часткова методологія базується на законах окремих наук, особливостях пізнання конкретних процесів. Вона виявляється в існуванні, з одного боку, теоретичних узагальнень і принципів цих наук, а з іншого – часткових методів дослідження. Багато зарубіжних науко¬вих шкіл не розмежовують методологію і методи досліджен¬ня. У вітчизняній науковій традиції методологію розгля¬дають як учення про науковий метод пізнання або як систе¬му наукових принципів, на основі яких базується досліджен¬ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, мето¬дів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як си-стему знань про теорію науки або систему методів дослі¬дження. Методику розуміють як сукупність прийомів дослі¬дження, включаючи техніку і різноманітні операції з фак¬тичним матеріалом. Методологія виконує такі функції: - визначає способи здобуття наукових знань, які відобра¬жають динамічні процеси та явища; - направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета; - забезпечує всебічність отримання інформації щодо про¬цесу чи явища, що вивчається; - допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки; - забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці; - створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструментарій науково¬го пізнання. Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. Загальні методи наукового пізнання використовуються упродовж всього дослідницького процесу, незалежно від галузі знань та особливостей дослідження. Загальні методи наукового пізнання зазвичай поділяють на три великі групи. 1. Емпіричні методи дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент); 2. Методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження ( абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.); 3. Методи теоретичного дослідження (від абстрактного до конкретного та ін.) 8. Методи наукового пізнання: сутність, структура. Базові закони логіки. На сьогодні існує кілька різних класифікацій методів наукового пізнання. Розрізняють, наприклад, методи евристичні та алгоритмічні, кількісні та якісні, експериментальні та теоретичні. Близьким до останнього є поділ наукових методів на емпіричні та теоретичні. До емпіричних методів у такому випадку відносять: спостереження (цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності); описання (фіксація даних про об'єкт засобами природної або штучної мови); вимірювання (порівняння об'єктів за якими-небудь спільними властивостями або аспектами); експеримент (спостереження в спеціально створених і контрольованих умовах з метою встановлення перебігу процесу чи події при повторенні даних умов). До теоретичних методів наукового пізнання належать: формалізація (побудова абстрактно-математичних моделей, що розкривають сутність процесів дійсності); аксіоматизація (побудова теорій на основі аксіом - тверджень, істинність яких не потребує доказу); гіпотетично-дедуктивний метод (створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, із яких виводяться твердження про емпіричні факти). Нерідко методи пізнання поділяють на загальні (такі, що застосовуються не тільки в науці, а й в інших сферах людської життєдіяльності), загальнонаукові (використовуються в усіх сферах науки) і конкретно-наукові (специфічні методи, придатні для окремих розділів науки та наукових дисциплін). Знання описаних загальнонаукових методів пізнання лежить в основі будь-яких досліджень. Але крім них науковцю необхідно знати й уміти використовувати певні логічні закони і правила, зокрема закон тотожності; закон протиріччя; закон виключення третього і закон достатньої підстави. Закон тотожності. Предмет думки в межах одного міркування повинен залишатися незмінним. ( А є А , А = А, де А – це думка). Закон протиріччя. Не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує, а інше – заперечує те ж саме. ( Неправильно, що А й не А одночасно істинні). Закон виключення третього. З двох протилежних суджень одне не має істини, а інше – істинне. Третього не існує . ( це є або Б, або не Б). Закон достатньої підстави. Усяка істинна думка має достатню підставу. Достатньою основою може слугувати будь – яка інша думка, з якої при необхідності випливає істинність цієї думки. Значна частина наукової інформації носить характер суджень, що отримані не шляхом безпосереднього сприйняття фрагментів дійсності, а з інших суджень. Одержання таких знань є умовиводом, тобто розумовою операцією, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов’язане з вихідним. Усі умововиводи можна кваліфікувати як індуктивні, дедуктивні або зроблені за аналогією. Дедуктивним називається такий умовивід, у якому висновок про певний елемент множини робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Індукцією є умововивід від часткового до загального, у процесі якого на підставі знання про частину предметів одного класу робиться висновок про клас взагалі. Об’єктом наукових досліджень можуть бути неповторні за своєю індивідуальною характеристикою події, предмети чи явища, при поясненні та оцінюванні яких практично неможливо застосувати дедуктивний чи індуктивний методи. У цьому випадку використовують умововивід за аналогією, тобто уподібнюють нове явище іншому, подібному з ним, відомому явищу та поширюють на нього раніше отриману інформацію. Аргументація – це логічний процес, сутність якого полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень ( аргументів або доводів). Аргументація досягає мети, коли дотримуються правила доказу: - тезу доказу потрібно формулювати ясно і чітко; - у ході доказу теза повинна залишатися незмінною, тобто має доводитись те саме положення. Вимоги до аргументу: - як аргументи можуть виступати лише ті положення, істинність яких була доведена або які взагалі ні в кого не викликають сумніву, аргументи мають бути істинними; - аргументи мають бути доведені незалежно від тези, тобто обов’язково слід дотримуватись правила їх автономного обгрунутування; - аргументи мають бути несуперечливими; - аргументи повинні бути достатні, тобто у своїй сукупності вони мають бути такими, щоб з них випливала теза, яка доводиться. Спростування доказів- це руйнація доказу інших дослідників шляхом встановлення хибності або необґрунтованості їх тверджень. 9. Сутність, значення та основні правила аргументації Аргументація – це логічний процес, сутність якого полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень ( аргументів або доводів). Аргументація досягає мети, коли дотримуються правила доказу: - тезу доказу потрібно формулювати ясно і чітко; - у ході доказу теза повинна залишатися незмінною, тобто має доводитись те саме положення. Вимоги до аргументу: - як аргументи можуть виступати лише ті положення, істинність яких була доведена або які взагалі ні в кого не викликають сумніву, аргументи мають бути істинними; - аргументи мають бути доведені незалежно від тези, тобто обов’язково слід дотримуватись правила їх автономного обгрунутування; - аргументи мають бути несуперечливими; - аргументи повинні бути достатні, тобто у своїй сукупності вони мають бути такими, щоб з них випливала теза, яка доводиться. Спростування доказів- це руйнація доказу інших дослідників шляхом встановлення хибності або необґрунтованості їх тверджень. 10. Спеціальні методи економічних досліджень: їх види та застосування До складу спеціальних методів, які широко застосовуються під час проведення соціально- економічних досліджень, входять методи збору та узагальнення інформації, аналізу, прогнозування, моделювання, програмно-цільові, евристичні методи. Спостереження – це початковий етап емпіричного дослідження, який полягає у цілеспрямованому сприйнятті предметів і явищ дійсності для одержання безпосередніх даних про об’єкт пізнання. Спостереження має загальноприйнятну систему класифікаці за токимиознакамиї. - за повнотою охоплення: 1) суцільне; 2) несуцільне: 2.1. вибіркове; 2.2. основного масиву; 2.3. анкетне; 2.4. монографічне. - за характером врахування чинників: 1) регулярне: 1.1. поточне (постійне); 1.2. періодичне; 2) разове. - за способом організування: 1) безпосередній збір даних у прцесі спостереження; 2) документальне збирання інформації у міру виникнення; 3) збір інформації шляхом опитування. Суцільне спостереження – це процес фіксації та збору інформації, орієнтований на повне врахування усіх одиниць сукупності, що складають досліджуване явище. На відміну від нього несуцільне спостереження охоплює лише частину одиниць такої скупності, яка повинна характеризуватись масовістю та нести на собі всі характерні риси повної сукупності. Вибіркове спостереження передбачає спеціальний випадковий відбір певного кола одиниць загальної сукупності, характеристика яких дає змогу судити про всю сукупність. Спостереження основного масиву проводиться за відібраними великими одиницями спостереження, всередині яких сконцентрована значна частина предметів або явищ, які необхідно вивчити. |