1. Сутність та основні етапи організації проведення досліджень

• Название: 1. Сутність та основні етапи організації проведення досліджень
• Анкор: vidpovidi.doc
• Дата: 01.09.2018
• Размер: 244.5 Kb.
• Имя файла: vidpovidi.doc
• Тип: Документы; #23891
• страница: 2 из 4

Методи аналізу

Економічний аналіз – це науковий спосіб пізнання сутності економічних явищ через визначення їх структури, змісту та взаємозв’язків.

Як відомо, в економіці розподіляють три рівні аналізу макроекономічний (рівень світової та національної економік); регіональний та мікроекономічний (на рівні окремих суб’єктів підприємництва. Всі види економічного аналізу можна систематизувати за галузевими, часовими, просторовими, функціональними ознаками, а також за ознакою використовуваних методів, суб’єктів користувачів, ступеня охоплення об’єктів, що вивчаються, змісту (спрямованості, головної ідеї) тощо.

Методи прогнозування

Прогнозування – це дослідження, що базується на всебічному аналізі ретроспективного розвитку та глибокому знанні об’єктивних законів і має на меті наукове обґрунтування можливого стану об’єктів у майбутньому, а також визначення альтернативних шляхів термінів та умов досягнення такого стану.

Прогнози, що розробляються на науковій основі, можуть бути розподілені на 9 груп залежно від:

1)    відношення до об’єкта прогнозу:

-         активні;

-         пасивні;

2)    мети прогнозу:

-         конформативні (спрямовані на підтвердження або спростування певного уявлення про об’єкт);

-         планіфікаційні (розробляються для того, щоб слугувати основою для побудови плану директивного документа);

3)    характеру використовуваних обґрунтувань (у тому числі методів):

-         інтуїтивні;

-         логічні, або науково-теоретичні;

4)    форми результату прогнозування:

-         кількісні (які описують у формалізованому, кількісному вимірі параметри мабутнього стану об’єкта);

-         якісні (засвідчують зміну якісних характеристик або перехід предметів чи явищ у нову форму);

5)    кількості досліджуваних факторів, врахованих при розробці прогнозу:

-         індивідуального фактору;

-         емпіричних залежностей;

-         детермінованих (функціональних) залежностей;

-         стохастичних ( факторних) залежностей;

6) характеру застосовуваних методів:

- за характером застосовуваної інформації: евристичні , які у свою чергу поділяються на інтуїтивні та аналітичні; фактографічні (виходять з аналізу накопиченої інформації про об’єкт прогнозування, що поділяються на статистичні і випереджувальні;

7) кількості методів, що використовуються для прогнозування:

- симплексний ( один метод);

- дуплексний (два методи застосовуються і взаємно доповнюють один одного);

- комплексний (більше двох методів);

8) терміну, на який цей прогноз поширюється:

- довгостроковий ( в економіці понад 5 років);

 - середньостроковий (до 5 років);

- короткостроковий ( на 1 рік);

9) поставлених завдань:

 - нормативний (визначаються шляхи досягнення поставлених цілей у послідовності від бажаного майбутнього до сучасного);

- дослідницькі, або пошукові ( визначаються можливості досягнення цілей, виходячи із закономірностей розвитку та наявних тенденцій).

До основних принципів прогнозування належать:

-         цілеспрямованість;

-         системність;

-         наукова обґрунтованість;

-         багаторівневе описання;

-         інформаційна єдність ;

-         адекватність об’єктивним закономірностям розвитку;

-         альтернативність;

-         послідовне вирішення невизначеності.

Основні функції економічного прогнозування є такими:

1)    науковий аналіз процесів і тенденцій;

2)    дослідження об’єктивних зв’язків;

3)    визначення факторів та рівнів їх впливу;

4)    оцінка об’єкта прогнозування;

5)    виявлення альтернатив розвитку економіки;

6)    нагромадження наукового матеріалу для планування, проектування та вибору управлінських рішень.

Найбільш вживаними методами прогнозування є:

-         методи екстраполяції та інтерполяції;

-         методи автокореляційних функцій;

-         метод регресивних та кореляційних моделей;

-         використання функцій із гнучкою структурою;

-         метод нормативного прогнозування;

-         метод експертних оцінок.

Програмно-цільовий метод

Програмно – цільови метод є одним із способів розробки програм, які мають вирішувати певні завдання або сприяти досягненню попередньо визначених параметрів розвитку економічних та інших систем.

Основними принципами програмно-цільового методу є:

-         цільова орієнтація;

-         комплексность;

-         ефективность;

-         адресность;

-         визначення ключової (провідної) ланки (розподілу всіх елементів цільової комплексної програми на основні та допоміжні, визначення їх співвідношення та обов’язкового врахування цього розподілу на всіх етап розробки і реалізації цільової комплексної програми).

Методи системного аналізу є винятково важливими під час дослідження фактичного та ретроспективного станів об’єкта, визначення факторів, що впливали та у подальшому впливатимуть на його розвиток, формулювання та систематизації проблемних питань.

Основні етапи розробки цільових комплексних програм можна подати так:

1 етап – цільове опрацювання програми;

2 етап – структурування програми;

3 етап – розробка ресурсного забезпечення програми;

4 етап – включення програми в діючу економічну систему ( підприємство, регіон, галузь);

5 етап – розробка системи управління процесом реалізації програми.

Методи моделювання

Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв'язків об’єкта дослідження суттєве значення має моделювання. 3а його допомогою вивчаються ті процеси і явища, що не піддаються безпосередньому вивченню. Метод моделювання зарекомен­дував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (концептуальної, вер­бальної, математичної, графічної, фізичної тощо).

Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, може замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт.

Метод моделювання має таку структуру:

а) постановка завдання;

б) визначення аналога;

в) створення або вибір моделі;

г) розробка конструкту;

д) дослідження моделі;

е) переведення знань з моделі на оригінал.

Всі моделі можна класифікувати за різними ознаками, наприклад:

-         статичні та динамічні (за ознакою часу та стану досліджуваної системи);

-         аналітичні та алгоритмічні (за способом математичного опису);

-         математичні у складі детермінованих і стохастичних (за видом та характером врахування чинників);

-         з програмним, оптимізаційним та імітаційним управлінням (залежно від методу відображення процесів управління).

11. Методи спостереження та збору даних

Спостереження– це початковий етап емпіричного дослідження, який полягає у цілеспрямованому сприйнятті предметів і явищ дійсності для одержання безпосередніх даних про об’єкт пізнання.

Методика є сукупністю методів, пов’язаних спільністю вирішення окремих проблем. Робоча методика розкриває прийнятний порядок і послідовність дій під час проведення досліджень, виконуючи функцію алгоритму.

До складу спеціальних методів, які широко застосовуються під час проведення соціально- економічних досліджень, входять методи збору та узагальнення інформації, аналізу, прогнозування, моделювання, програмно-цільові, евристичні методи.

Опис методів

Групування– це розподіл генеральної або вибіркової сукупності за певними сутісними варіюючими ознаками, які мають назву ознак групування або критеріїв.

Групування дає змогу упорядкувати первинний матеріал, систематизувати досліджувану сукупність та провести сортування її елементів. З цього, власне, і випливають завдання, які має вирішувавати групування у наукових дослідженняхсеред яких основними є такі:

-         розподіл генеральної або вибіркової сукупності на якісно однорідні та масштабно менші сукупності, які охоплюють всі досліджувані елементи;

-         вивчення складу сукупності за певними ознаками;

-         вивчення взаємозалежної зміни варіюючих ознак у межах сукупності.

У результаті вирішення таких завдань формуються типологічні, структурні та аналітичні групування.

Простіше формувати типологічні групування за атрибутивними ознаками втакий спосіб – кількість груп та їх чисельність визначається безпосередньо взятою за основу ознакою. Типологічні групування, побудовані за кількісними ознаками, потребують визначення меж окремих груп, які вказують на перехід певних кількісних характеристик у якісні.

Структурні групування застосовуються для однотипних сукупностей і орієнтовані на вивчення складу таких сукупностей  за варіюючими ознаками, а також взаємозв’язків.

Аналітичні групування спрямовані на вивчення взаємозв’язків варіюючи ознак у межах однотипної сукупності.

Групування, побудовані за однією ознакою, мають назву простих, а за кількома, застосовуваними послідовно або одночасно, - складних. Останні бувають комбінованми та багатомірними.

Комбіновані групування це такі, в яких всередині визначених за однією ознакою груп за іншою ознакою формуються групи другого рівня і т.д. (зазвичай від 2 до 4 ознак). Основна характерна риса цього методу полягає в тому, що здійснюється послідовне застосування різних ознак групування.

Багатомірні групування – це розподіл сукупності на групи з одночасним використанням будь-якої кількості суттєвих ознак у комплексі. Подібні багатомірні групування дають можливість формувати однорідні сукупності, відбирати суттєві ознаки та типові групи об’єктів тощо.

Таблиця – це форма раціонального викладення інформації. Макет таблиці - це певним чином структурована система рядків і стовпців (граф), призначена для інформаційного наповнення. Першим етапом заповнення макета таблиці є розробка підмета і присудка, тобто таких ключових елементів таблиці, перший з який відображає об’єкт вивчення, а другий - перелік ознак, якими характеризується об’єкт дослідження. Всі таблиці за характером підмета можуть бути класифіковані як прості (перелікові, хронологічні, територіальні), групові, комбіновані.

Графік – це наочне подання інформації у формі кількісних показників за допомогою геометричних ліній та фігур.

Картограма та картодіаграма  - це наочне представлення показників, що характеризують окремі географічні об’єкти – адміністративно- територіальні одиниці, економічні райони, країни і т.п. Картограми структурують географічний об’єкт за основними ознаками, виділючи умовно однорідні елементи, а картодіаграми уточнюють їх, ддаючи відомості про абсолютне значення окремих показників та їх територіальну прив’язку.

Економічний аналіз – це науковий спосіб пізнання сутності економічних явищ через визначення їх структури, змісту та взаємозв’язків.

Як відомо, в економіці розподіляють три рівні аналізу макроекономічний (рівень світової та національної економік); регіональний та мікроекономічний (на рівні окремих суб’єктів підприємництва. Всі види економічного аналізу можна систематизувати за галузевими, часовими, просторовими, функціональними ознаками, а також за ознакою використовуваних методів, суб’єктів користувачів, ступеня охоплення об’єктів, що вивчаються, змісту (спрямованості, головної ідеї) тощо.

Прогнозування– це дослідження, що базується на всебічному аналізі ретроспективного розвитку та глибокому знанні об’єктивних законів і має на меті наукове обґрунтування можливого стану об’єктів у майбутньому, а також визначення альтернативних шляхів термінів та умов досягнення такого стану.

Прогнози, що розробляються на науковій основі, можуть бути розподілені на 9 груп залежно від:

1)    відношення до об’єкта прогнозу:

-         активні;

-         пасивні;

2)    мети прогнозу:

-         конформативні (спрямовані на підтвердження або спростування певного уявлення про об’єкт);

-         планіфікаційні (розробляються для того, щоб слугувати основою для побудови плану директивного документа);

3)    характеру використовуваних обґрунтувань (у тому числі методів):

-         інтуїтивні;

-         логічні, або науково-теоретичні;

4)    форми результату прогнозування:

-         кількісні (які описують у формалізованому, кількісному вимірі параметри мабутнього стану об’єкта);

-         якісні (засвідчують зміну якісних характеристик або перехід предметів чи явищ у нову форму);

5)    кількості досліджуваних факторів, врахованих при розробці прогнозу:

-         індивідуального фактору;

-         емпіричних залежностей;

-         детермінованих (функціональних) залежностей;

-         стохастичних ( факторних) залежностей;

6) характеру застосовуваних методів:

- за характером застосовуваної інформації: евристичні , які у свою чергу поділяються на інтуїтивні та аналітичні; фактографічні (виходять з аналізу накопиченої інформації про об’єкт прогнозування, що поділяються на статистичні і випереджувальні;

7) кількості методів, що використовуються для прогнозування:

- симплексний ( один метод);

- дуплексний (два методи застосовуються і взаємно доповнюють один одного);

- комплексний (більше двох методів);

8) терміну, на який цей прогноз поширюється:

- довгостроковий ( в економіці понад 5 років);

 - середньостроковий (до 5 років);

- короткостроковий ( на 1 рік);

9) поставлених завдань:

 - нормативний (визначаються шляхи досягнення поставлених цілей у послідовності від бажаного майбутнього до сучасного);

- дослідницькі, або пошукові ( визначаються можливості досягнення цілей, виходячи із закономірностей розвитку та наявних тенденцій).

До основних принципів прогнозування належать:

-         цілеспрямованість;

-         системність;

-         наукова обґрунтованість;

-         багаторівневе описання;

-         інформаційна єдність ;

-         адекватність об’єктивним закономірностям розвитку;

-         альтернативність;

-         послідовне вирішення невизначеності.

Основні функції економічного прогнозування є такими:

1)    науковий аналіз процесів і тенденцій;

2)    дослідження об’єктивних зв’язків;

3)    визначення факторів та рівнів їх впливу;

4)    оцінка об’єкта прогнозування;

5)    виявлення альтернатив розвитку економіки;

6)    нагромадження наукового матеріалу для планування, проектування та вибору управлінських рішень.

Найбільш вживаними методами прогнозування є:

-         методи екстраполяції та інтерполяції;

-         методи автокореляційних функцій;

-         метод регресивних та кореляційних моделей;

-         використання функцій із гнучкою структурою;

-         метод нормативного прогнозування;

-         метод експертних оцінок.

Програмно – цільовий метод є одним із способів розробки програм, які мають вирішувати певні завдання або сприяти досягненню попередньо визначених параметрів розвитку економічних та інших систем.

Основними принципами програмно-цільового методу є:

-         цільова орієнтація;

-         комплексность;

-         ефективность;

-         адресность;

-         визначення ключової (провідної) ланки (розподілу всіх елементів цільової комплексної програми на основні та допоміжні, визначення їх співвідношення та обов’язкового врахування цього розподілу на всіх етап розробки і реалізації цільової комплексної програми).

Методи системного аналізу є винятково важливими під час дослідження фактичного та ретроспективного станів об’єкта, визначення факторів, що впливали та у подальшому впливатимуть на його розвиток, формулювання та систематизації проблемних питань.

Основні етапи розробки цільових комплексних програм можна подати так:

1 етап – цільове опрацювання програми;

2 етап – структурування програми;

3 етап – розробка ресурсного забезпечення програми;

4 етап – включення програми в діючу економічну систему ( підприємство, регіон, галузь);

5 етап – розробка системи управління процесом реалізації програми.

Для вивчення внутрішніх і зовнішніх зв'язків об’єкта дослідження суттєве значення має моделювання. 3а його допомогою вивчаються ті процеси і явища, що не піддаються безпосередньому вивченню. Метод моделювання зарекомен­дував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ та процесів за допомогою моделі (концептуальної, вер­бальної, математичної, графічної, фізичної тощо).

Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, може замінити його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт.

Метод моделювання має таку структуру:

а) постановка завдання;

б) визначення аналога;

в) створення або вибір моделі;

г) розробка конструкту;

д) дослідження моделі;

е) переведення знань з моделі на оригінал.

Всі моделі можна класифікувати за різними ознаками, наприклад:

-         статичні та динамічні (за ознакою часу та стану досліджуваної системи);

-         аналітичні та алгоритмічні (за способом математичного опису);

-         математичні у складі детермінованих і стохастичних (за видом та характером врахування чинників);

-         з програмним, оптимізаційним та імітаційним управлінням (залежно від методу відображення процесів управління).