дпм. Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с

• Название: Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с
• Анкор: дпм.doc
• Дата: 19.09.2017
• Размер: 2.02 Mb.
• Имя файла: дпм.doc
• Тип: Документы; #8673
• страница: 10 из 36

(71) Ложки для їжі бувають різноманітної форми і величини: звичайні, малі (дитячі) й великі (ополоники). Містка частина для наповнення їжею мав округлу, овальну, овоїдну форму. Ручка-держак (також різної довжини) кріпиться під більшим або меншим кутом, має неоднакову пластику осьової лінії. Ложки прикрашують плоским геометричним та плоскорельєфним різьбленням, інколи розписують барвисти­ми візерунками. Відомі такі локальні типи ложок: полтавська, подільська, гуцу­льська та ін. Ополоники бувають овальні, мілкі з довгим, ледь піднесеним держаком та округлі, глибокі, з дуже піднесеним держаком (близько прямого кута). У XIX ст. майстри-ложкарі почали виготовляти для міського населення дерев'яні виделки на три-чотири зубці.

Сільнички — дерев'яні місткості для зберігання солі. Великі сільнйці, довбаної або бондарної роботи, вміщують близько одного кілограма солі; малі — для подачі солі на стіл та для її несення до обіду на полі, у дорозі тощо. Звідси різні конструкції та локальні художні рішення. Так, на Чернігівщині сільниця типової форми була у вигляді качечки, вирізана, видовбана з одного шматка дерева. Місткість на спинці пташки закривалася кришкою. У Карпатах сформувалася своєрідна конструкція у вигляді багатокутної призми з відкидним вічком. На Закарпатті дорожні сільнички мають форму циліндричних коробочок з відношенням основи до висоти 1 : 3, прикра­шені контурним геометричним різьбленням.

Коновки — типологічна група бондарних виробів з ледь завуженим верхом і одним вухом для ношення води, поширені майже на всій території України. Конов­ки бувають різної величини. Маленькі мають накривку і використовуються як місткість для молока, сметани тощо.

Близнюки — характерна група карпатських бондарних виробів, зрідка зустрі­чаються на Поділлі. Це посуд для носіння обіду на місце праці селян: у поле, ліс або луг. Має своєрідну конструкцію — дві, три, чотири коновочки з накривками, з'єднані посередині спільною круглою ручкою. Звідси їхні назви — двійняки, трійняки, чвурняки.

Діжки — типологічна група бондарного посуду, об'єднує кілька типів: діжки вели­кі, малі (в трьох місцях набиті по парі півкруглих обручів) для квашення овочів та зберігання сипких продуктів; діжа, дещо нижча від діжки (дві пари обручів), вико­ристовувалася для приготування тіста, а тому її ошатно декорували випалюваними візерунками. На Гуцульщині найбільше оздоблювали пасківник — невеличку діжу для замішування тіста на паску.

Пасківці, святильні, або бамбораки — типологічна група святкового дерев'яного посуду, в якому носили святити яйця, ковбасу, хрін, сир, масло, сіль та ін., побутувала на Бойківщині. Найбільш відомі такі типи: довбана святильня — кругла, овальна, бондарна, циліндричної або конічної форми, їх прикрашували контурним та виїм­частим різьбленням.

Міртуки, мірки — циліндричні місткості (довбано-різьблені або бондарні) із розши­ренням до вінець для зберігання та відмірювання збіжжя, борошна тощо. Основні типи: міртук великий, довбано-вирізуваний з розписом характерний для Придні­пров'я; мірка довбана з ручкою і різьблена (Київщина); мірка бондарна з вушком, декорована випалюванням (Гуцульщина). Бондарна мірка з двома рогатими ручками називається рогачем (Гуцульщина).

Дійниці, або скіпці — типологічна група посуду для доїння молока. Відомий довбаний бойківський тип дійниці з ручкою-вушком та гуцульський бондарний тип з носиком і високим вушком (орнаментований випалюванням). Другий тип (без оздоблення) поширений майже по всій Україні. (72)

Ступки, салотовки бувають довбано-вирізані та точені, різної величини, круглі та овальні, на ніжці або з вушком. Прикрашують різьбленням, випалюванням, інколи розписом.

Рахви — циліндричний посуд з накривкою (висота його не більша за радіус основи), переважно точений, для зберігання масла або сиру. Декорований різними техні­ками. Поширений на Гуцульщині.

Начиння — типологічна група художньо вирішених предметів, необхідних для кух­ні (тачівка, товкачик, макогін, ніж-кулешірник, копистка, колотівка, дошки тощо).

З н а р я д д я п р а ц і, п р е д м е т и г о с п о д а р с ь к о г о п р и з н а ч е н н я становлять окремий рід художнього деревообробництва. їх розрізняють за видами заняття і типами предметів. Так, для жінок, які займаються прядінням і ткацтвом, виготовляли й прикрашували різьбленням щітки, гребені, кужелі, веретена, човники, рублі, праники та ін. Особливо ошатно на Придніпров'ї декорували різьбленням рублі, а на Гуцульщині — кужелі. Для косарів виготовляли різьблені кісся, кушки і бабки. Кушки мали переважно циліндричну форму, їх використовували для зберігання бруска. Різьблені та розписані вулики іноді зустрічалися на Чернігівщині та Поділлі (XIX ст.).

Окрему типологічну групу становлять контррельефно різьблені дерев'яні форми, які за функціональним призначенням поділяються на чотири типи: для виробництва ка­хель, випікання печива, оздоблення сиру та вибійчані дошки для декорування тканин.

Т р а н с п о р т н і з а с о б и і п р е д м е т и у п р я ж і — рід художньої обробки дерева, розвинений у народних художніх промислах та міських художніх ремеслах.

Вози — типологічна група транспортних засобів для перевезення певного вантажу і людей. Можна визначити три основні типи: 1) господарський віз, поширений по всій території України, інколи з різьбленим коробом чи його частинами (задок, насад, люшня тощо) та декоративними металевими окуттями; 2) великий дерев'яний віз для транспортування солі (чумацька мажа); 3) маленький віз (візок), використовуєть­ся в межах господарства.

Для заможних покупців цехові ремісники, а згодом підприємці виробляли різно­манітні розважальні, дорожні та парадні візки: карети, дрожки, брички, фаетони, тарантаси та ін.

Предмети упряжі виготовляли з дерева — хомути, ярма і притики, прикрашаю­чи часом плоско-рельєфним і навіть ажурним різьбленням (харківські притики). На Гуцульщині ярма, сідла (тарниці), стремена декорували плоским різьбленням, рідше інкрустували металом.

К у л ь т о в і й о б р я д о в і п р е д м е т и. Типологічна диференціація предметів цього роду художнього деревообробництва складається з таких груп: ікони, хрести, патериці, свічники й церковні скарбнички.

Ікони — орнаментально-знакові та фігурно-сюжетні зображення на дошці техні­кою плоского та рельєфного різьблення. Розрізняють функціональні типи: церков­ні, хатні та маленькі похідні іконки.

Хрести — стародавні дохристиянські та християнські символи, мають велику кількість композиційних відмін та окремих функціональних типів. Великі меморіаль­ні хрести, виконані технікою об'ємного профілювання та плоского різьблення, ставили на цвинтарях, на роздоріжжях, на краю села тощо. Згодом їх замінювали на кам'яні. Запрестольні виносні хрести виготовляли прийомами рельєфного й ажурного різьблення. Менші, напрестольні хрести виготовляли з підставками. Ручні різьблені хрести — найбільша типологічна підгрупа — налічує дев'ять типів форм (прикрашені численними сюжетами, написами, геометричним орнаментом тощо). (73) Маленькі на­шийні хрестики виготовляли переважно з дорогоцінних привізних порід деревини, оздоблювали різьбленням та інкрустацією.

Патериці — декоративні жезла, палиці, що символізують владу, зокрема, духовну владу церковної ієрархії. Патериці виготовляли прийомами точення, різьблення та інкрустації.

Свічники — використовувалися для обладнання церков, зустрічалися й у хатах. Відомі великі точені свічники на підлогу (ставники), прикрашені точеними частинами, профілюванням та різьбленням. Малі переносні свічники — на одну свічку, три свічки («трійці»), рідше п'ять свічок. На Гуцульщині «трійці» пишно прикрашали рельєфним і ажурним декором, на Придніпров'ї й Поділлі точені свічники розписували фарбами.

Скарбнички — невеликі орнаментовані коробки з ручкою або без неї і отвором для опускання монет. Мабуть, походять від ремісничих цехових скарбничок.

М у з и ч н і н а р о д н і і н с т р у м е н т и поділяються на дві типологічні гру­пи — струнні та духові. Струнні: скрипка, кобза, бандура, ліра, цимбали та ін. Духові:

сопілка, флояра, жоломига (подвійна сопілка), дуда. їх також оздоблювали різьбленням та випалюванням.

П р и к р а с и т а о с о б и с т і р е ч і — загалом невеликий, але характерний рід художнього деревообробництва. Предмети, пов'язані з ансамблем одягу, свідчать про соціально-майновий стан людини, її смаки та уподобання.

Прикраси з дерева зазнали найбільшого поширення в наш час. Колись з дерева виготовляли нашийні хрестики, вервечки, гребінці до волосся, ґудзики і под. У 60-х роках XX ст. почали виробляти майже повний набір дерев'яних жіночих прикрас (намиста, кулони, сережки, брошки, персні, браслети, обручки тощо).

Палиці належать до типологічної групи особистих предметів. У XIX ст. виходити з дому без палиці й головного убору вважалося нечемністю для шанованої людини і навіть було ризиковане. Тому кожен господар за власними уподобаннями замов­ляв собі в майстра палицю. У Карпатах чоловіки завжди мали при собі своєрідну палицю-сокирку, на яку спиралися при ходьбі і яка служила водночас зброєю при обороні. Жінки ходили з так званими «челядинськими» палицями, прикрашеними різьбленням, випалюванням або окуттям з латунної бляхи.

Курильне приладдя — типологічна група, в яку входять люльки, мундштуки, тютюнярки, сигаретниці тощо.

Народні майстри й цехові ремісники оздоблювали різьбленням та інкрустацією дерев'яні частини вогнепальної зброї — пістолей, рушниць, дубельтівок та поро­хівниць.

Д и т я ч і і г р а ш к и й «м о р о к и». З дерева виготовляли дитячі шумові іграшки: калатальця, тріскачки, свищики, розписуючи їх. Іграшки-моделі створювали на основі зменшеного масштабу відповідних побутових речей — меблі, посуд, зброя, човники, візочки, санчата, знаряддя праці і т. ін., також розписуючи яскравими барвниками (Полтавщина і Львівщина).

Рухомі іграшки — це різноманітні «фуркальця», «коники», «пташки», «візочки», «метелики», «ковалі» тощо.

«Мороки» — типологічна група оригінальних іграшок і речей для розвитку мислен­ня, винахідливості й уяви. Виготовлялися технікою різьблення й профілювання. Підгрупа «великі мороки» — гуцульські (полонинські) вироби для розваги, складені з окремих модульних елементів, наприклад, «віночок», «хрести» або «морока-ланцюг», виготовлений з одного шматка дерева. (74)

Таким чином, складна й функціонально розгалужена типологія художніх виро­бів з дерева налічує понад 50 типологічних груп предметів і близько 200 їх типів, охоплюючи майже всі сфери людської діяльності.

ХУДОЖНЄ ПЛЕТІННЯ
Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означав процес виготовлення творів з природних рослинних матеріалів, інколи на ребристій основі. Плетені вироби, відомі з епохи неоліту, відзначаються легкістю і зручністю в користуванні, їх пружна, наповнена форма, насичена своєрідною фактурою пере­плетення, ритмікою ажурних смужок, дає неповторний художньо-образний ефект.

Матеріали. Для плетіння використовують гнучкі легкодоступні матеріали, які мають різноманітні художні та технологічні властивості. Лоза — основний матеріал — тонкі гнучкі прути довжиною близько 2 м. Доброякісна лоза повинна бути без бокових паростків, мати невелику серцевину і легко розколюватися на дві-чотири смужки. Обкоровані прути піддаються вибілюванню та пофарбуванню у різноманітні відтін­ки. Лозу інколи можна замінити тонким сосновим або ялиновим корінням, смужками з лубу або лика.

У художньому плетінні широко застосовують також трав'янисті рослини, які ростуть у воді, на берегах водойм і болотах (рогіз, ситник). Відомий широколистий і вузьколистий рогіз (шувар, боднар), ситник — з трубчастими, рідше лінійновидовже-ними листками. Для плетіння виробів із рогози спочатку заготовляють стрічки, тоді як ситник здебільшого використовують у вигляді цілих стебел. Звідси й фактура речей, плетених з рогози, інша, ніж у плетених із ситника.

Стебла соломи із жита, пшениці, рідше ячменю були не лише зручним для плетіння матеріалом, а й вигідно вирізнялися, порівняно з рогозою, золотавим кольором і глянцевим полиском.

У наш час на Закарпатті набули поширення вироби, плетені з обгорток качанів кукурудзи. Такі обгортки вирівнюють, вибілюють, фарбують та розділяють на стрічки для плетення кошичків, торбинок тощо.

Техніки. Художня виразність плетених виробів значною мірою залежить від тієї чи іншої техніки виконання. За зовнішнім виглядом плетеної площини розрізняють суцільне, візерунчасте й ажурне плетіння, а також зшивання.

С у ц і л ь н е п л е т і н н я характеризується щільністю й простотою фактури виробу, яку дістаємо шляхом переплетення навхрест вертикальних каркасних прутів з горизонтальними стрічками. Хрестикова техніка — одна з найдавніших і нагадує звичайне ткання. Залежно від способу переплітання прутів між ребрами каркасу розрізняють такі її різновиди: плетіння просте, шарами, рядами, квадратами і мотуз­кою. Окремо необхідно сказати про косу хрестикову техніку, яка застосовується лише для плетіння серветок і килимків із соломи. Спіральна техніка суцільного плетіння дає змогу прослідкувати послідовність роботи майстра і рух витків, що завжди почи­нається від центру основи і йде по спіралі вбік і вгору. Розріаняють спірально-валикову (для плетіння із соломи) та спірально-каркасну (для плетіння з лози й коріння) техніки.

В і з е р у н ч а с т е п л е т і н н я відзначається винятковою привабливістю по­верхні виробів і»дещо подібне на чиновате ткання. (75) Найпростіший орнаментальний прийом — чергування площин — дістаємо внаслідок плетіння через два ребра карка­су — так звана шахівничка (застосовується у лозоплетінні). Фактурний контраст тут інколи підсилюється контрастом кольору, для цього використовують світлу і темну (фарбовану) лозу.

Ефектний вигляд мають поверхні плетених речей, виготовлених технікою кіски. Три стрічки або три пари прутів переплітають між собою таким чином, що утво­рюється рельєфно переплетена площина у вигляді коси. Техніку застосовують у лозо­плетінні при виготовленні солом'яних брилів тощо.

Своєрідної зубчастої фактури поверхні виробів досягають технікою плетіння у зубчики. Для цього водночас переплітають чотири смужки із соломи або рогози. Техніка плетіння ланцюжком із рогози справляє враження дугоподілних кілець і виконується дерев'яним гачком.

Ажурне плетіння характеризується оригінальною структурою й фактурою поверхні. Це відкривання певних проміжків, каркасу або рідке, вишукане плетіння, яким можна досягти великої складності ажуру на зразок мережок, мережива тощо. Ажурні техніки застосовують у виготовленні виробів з лози, рогози, обгорт-ків кукурудзяних качанів та ін. Назви залежать від характеру мотиву: «павуч­ки», «віконця», стовпчики, ромбики, розетки тощо. Ажурні фігури прекрасно контрастують і поєднуються із суцільним, густим плетінням, надаючи творам особливої привабливості.

Зшивання — це техніки декоративного переплетення для з'єднання бокових стінок виробів в об'ємну конструкцію, прилаштування дугоподібних ручок та інших деталей. Техніки зубчастого і дугастого зшивання найчастіше застосовуються у рого-зоплетінні. Своїми рельєфними формами у вигляді зубчиків і дуг вони посилюють де­коративність контурів. Тут ми не розглядаємо просте зшивання нитками луб'янок і деяких виробів із соломи, оскільки факт декоративності при цьому майже відсутній.

Типологія виробів. Плетені вироби умовно утворюють шість родів: меблі, декоратив­на пластика, побутові предмети, кошики, предмети одягу та іграшки.

Меблі — рід художнього плетіння, об'єднує типологічні групи предметів, які майже аналогічні виробам з дерева. Столи виготовляють обідні, журнальні і дитячі, з різноманітною формою стільниць — квадратні, прямокутні, круглі, багатокутні. Предмети для сидіння — типологічна група, до якої входять стільці, крісла, дивани (подвійне крісло) різної конструкції і величини. Колиски бувають кількох типів: підвісні (у вигляді великого овального кошика) і на ніжках-кругля­ках. Сюди ж віднесемо плетені дитячі ліжечка і кошики для візочків.

Плетені меблі найкраще застосовуються для обладнання дач, напіввідкритих літніх приміщень — ґанків, альтанок, зони відпочинку в саду тощо.

Декоративна пластика — рід художніх плетених виробів для прикрашування жит­ла, виник і розвивався у другій половині XX ст. До нього належать такі типологічні групи і типи предметів, як декоративні решітки й перегородки; настінні плетені прикраси (ажурно плетені з лози тарілки, панно, солом'яні кошички); декоратив­ні вази-кошики, великі на підлогу, а менші на полички; рами для дзеркал овальної форми; декоративна пластика із соломи та рогози у вигляді плетених снопів-дерев («дідо», «дідух»); фігурні тематичні композиції тощо.

Побутові предмети — найбільший рід художніх плетених виробів для різноманіт­них побутових потреб, а тому об'єднує чимало типологічних груп і типів.

Полотнища — група плоских плетених виробів, що нагадують ткані. Скла­даються з рогожок, коберців із ситника, плетених стрічок для оздоблення меблів, солом'яних серветок і килимків тощо. (76)

Великі місткості — вироби для зберігання продуктів та інших речей: солом'яни­ки, плетені з лози короби для білизни і т. ін. Малі місткості — виготовлені з лози вироби для сервірування столу: вази-фруктівниці, хлібниці, тарілки для печи­ва, розеточки, підставки для пляшок, овальні і круглі солом'яні форми для випікання хліба, сівачки і под. Обплетене скло — типологічна група виробів із лози (обплітання різноманітних бутлів, пляшок, іншої тари). Сита й решета — традиційні предмети для провіювання і просівання зерна й муки, складаються з дерев'яного обруча (обичайки) і плетеного полотнища відповідної густоти. Сита, півсита і ре­шета, крім плетеної основи, мали прикрашені обручі. Смужки закріплювали, утворюючи рельєфні геометричні мотиви орнаменту. Коробочки — плетені з соломи скриньки для зберігання дрібних предметів, коробочки з лози для рукоділля тощо. Дитячі санчата плели з лози, застосовуючи хрестикове й ажурне плетіння.

Кошики — найдавніший рід виробів, які призначаються для транспортування най­різноманітніших «вантажів» і залежно від цього поділяються на типологічні групи: господарські кошики, зручні для перенесення овочів і фруктів; кошики для збирання лісових ягід і грибів; кошики для квітів, свячення паски; кошики-валізки тощо — виготовляють з лози. З рогози і ситника виробляють жіночі торбинки з двома ручками із застосуванням оригінальних прийомів ажурного і густого хрестикового плетіння. Своєрідні торбинки на довгих плетених пасочках виконують з обгорток кукурудзяних качанів.

Предмети одягу — рід традиційних плетених виробів і соломи, рогози і ситнику, призначений для ношення. Він складається з головних уборів, поясів та взуття. Головні убори — це широко вживані солом'яні брилі (для дорослих і дітей). Вони різняться не тільки розмірами, а й формою (співвідношенням крис до ковпака), орнаментальною фактурою плетіння («в зубчики», «в кіску»). Солом'яні паси вжива­лися ще на початку XX ст., але переважно у вертепних костюмах пастушків, їх виготовляли технікою скісного хрестикового плетіння. Взуття виробляли у вигляді солом'яних ходаків, які зимою надягали поверх чобіт. Рогозянки плели різними техні­ками, додаючи стрічки фарбованого шувару (червоні, блакитні, зелені), що збагачувало орнаментальну фактуру й посилювало кольоровий ефект.

Іграшки — рід плетених виробів, дитячих забавок. Відомі такі типи; тарахкальця, кошички і ляльки. Тарахкальця — це плетені із соломи, порожнисті подушинки, при­кріплені до паличок. Шум створюють кілька горошин або зерен пшениці, вміщених у середині тарахкальця. Рідше виготовляють тарахкальця технікою лозоплетіння у формі мініатюрної булави. Особливу групу утворюють маленькі плетені кошички для дітей та інші плетені речі, виконані у малих розмірах, що неначе є макетами справжніх предметів. Ляльки переважно виготовляли з соломи і зображали хлопців, дівчат, деяких тварин, пташок тощо.
ХУДОЖНЯ КЕРАМІКА
Художня кераміка (від гр. Ісегатов — глина) — вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при температурі 900—1500 °С.

Глина — легкодоступний та унікальний за своїми технологічними й художніми властивостями матеріал — пластична в час формування і досить тверда (міцний черепок) після випалу. Має широку розтяжку природних барв від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої.