Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова
 Скачать 117.38 Kb.
|
|
Кожний документ умовно можна поділити на три частини: 1) заголовна (до неї відносять усі реквізити, передбачені до тексту документа); 2) основна (реквізити: "Текст"; "Відмітка про наявність додатків"); 3) оформлення (реквізити, що розміщуються нижче від додатків). Розглянемо найзагальніші правила оформлення найважливіших реквізитів організаційно-розпорядчих документів. ГЕРБ. ЕМБЛЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ. НАЗВА ОРГАНІЗАЦІЇ. ІНДЕКС ПІДПРИЄМСТВА ЗВ'ЯЗКУ, ПОШТОВА І ТЕЛЕГРАФНА АДРЕСА, НОМЕР ТЕЛЕТАЙПА, ТЕЛЕФОНУ, ФАКСУ, РОЗРАХУНКОВОГО РАХУНКА В БАНКУ. **Вимоги до ділових паперів: З огляду на підстилі та жанри офіційно-ділового стилю найголовнішими його мовними засобами є такі. Лексика. В основі ділової української мови лежить загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, міжстильова, так звана книжна лексика. Морфологія. На рівні словоформ правильне вживання передбачає вибір найточнішої граматичної форми слова. Синтаксис. Документ, в основному, має бути розповідним, а отже, повинен містити розповідні поширені речення, найчастіше прості з прямим порядком слів, у деяких документах - складні з умовними, причиновими підрядними частинами. Білет 24. Довідково-інформаційні документи (довідки, доповідні та пояснювальні записки, протоколи, витяги з протоколу, плани роботи, звіти, акти, оголошення, службові листи). Типові мовні звороти, вживані в цих документах. **Довідка — документ, який містить опис та підтвердження юридичних та біографічних фактів. Доповідна записка – це документ, який направляється вищому керівництву будь-якої структури. Наприклад: міліції, супермаркету, компанії, тощо. В доповідній записці зазвичай вказується інформація про факти порушення, якісь події, або, наприклад, вказується, як просувається процес роботи. Пояснювальна записка — документ, в якому: *офіційна (юридична) доповідь про певні дії в певний проміжок часу (на яку може даватись позитивна або негативна оцінка, якщо пояснювальна залишилась без відповіді — це адміністративне порушення керівництва); *міститься додаток чи доповнення до основного документа, в якому пояснюється зміст окремих його положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо). Протокол – це документ, в якому фіксується хід обговорення питань і рішення, прийняті колегіальними органами на зборах, нарадах, конференціях тощо.Це первинний офіційний документ, на підставі якого керівництво має право вимагати від підлеглих виконання доручених їм завдань, видавати розпорядчі документи. Витяг з протоколу – це частина протоколу, оформлена належним чином на загальному, спеціальному або чистому аркуші паперу. План роботи — документ, який встановлює точний перелік намічених для виконання робіт чи заходів, їх послідовність, обсяг, тимчасові координати керівників і конкретних виконавців. Звіт — це письмове повідомлення про виконання якоїсь роботи за певний період часу. Акт — це документ правової чинності, складений однією або кількома особами на підтвердження певних подій чи фактів. Оголошення — це короткі текстові повідомлення, котрі містять різну за призначенням інформацію. Переважно оголошення містять інформацію приватного рекламного характеру. Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підприємств. **Типові мовні звороти цих документів:: шлюбні стосунки (взаємини). бути вимушеним. мати намір збиратися. не мати права. стягнути з відповідача. володіти на правах особистої власності. під час мого перебування на. покласти витрати на. поновити на посаді. час перебування. у зв'язку.відповідно до викладеного. згідно з викладеним. власник (акцій). для огляду. договір про наймання житла. до досягнення. додаткові відомості. зацікавлена особа. укласти договір. Білет 25. Синтаксичні особливості та етикет ділових паперів. Етикет — зведення норм поведінки, правила чемності. Для більшості людей етикетні норми — це правила, яких дотримуються в усному спілкуванні (форми ввічливості, привітання, вибачення тощо). При складанні документів теж потрібно дотримуватися етикетних норм. Проте вони дещо відмінні від правил чемності усної форми.Особливої ваги етикетні норми набувають при листуванні, коли іде обмін інформацією і відбувається спілкування на письмі.У діловому листуванні розрізняють листи-запити, листи-відповіді, пропозиції, вимоги. претензійні листи.Усі види листів оформлюються за єдиними вимогами, але різняться змістом. При складанні службових листів та інших документів потрібно пам’ятати про такі правила етикету: 1. Чітко дотримуватися вимог оформления. 2. При звертаннях використовувати супровідні слова: пан, товарищ, добродій. шановний. вельмишановний.При безпосередньому звертанні нормою української мови є кличний відмінок. 3. Займенники Ви, Вас пишуться з великої літери. 4. Виклад змісту повинен бути обов’язково аргументованим, тому обов’язковими є посилання на інші документи: договори, розрахунки, комерційні акти та ін.). 5. Вимоги й претензії не повинні висловлюватися в категоричній формі, потрібно замінити особові форми дієслів безособовими. Наприклад, замість Ви не виконали писати Вами не виконано. 6. Підписуючи лист, можна використати словосполучення з повагою. 7. У відповіді на рекламацію потрібно повідомити про прийняття претензії до розгляду; зазначити термін і спосіб задоволення претензії або суму, номер і дату платіжного доручення, зазначити мотиви відмови з відповідними посиланнями на документи, що це обгрунтовують. Білет 26 Професійні ділові папери медика. Вимоги до складання медичних документів. Терміни, усталені словосполучення, географічні назви в медичних документах *Медична документація – сукупність документів – носіїв медико-статистичної інформації про стан здоров’я окремих осіб, різних груп населення, про обсяг, зміст і якість медичної допомоги і діяльність медичних закладів. В Україні медична документація є обов’язковою, єдиною і уніфікованою. Регулярно лікар складає такі документи: ● медична карта стаціонарного хворого; ● медична карта амбулаторного хворого; ● витяг з медичної карти; ● санаторно-курортна карта; ● медична довідка; ● рецепт; ● направлення. * Рецепт– письмове звернення лікаря до аптеки з проханням виготувати ліки, видати їх хворому та вказівкою, як їх приймати. Рецепт – офіційний документ, за який несе відповідальність той, хто його виписав, і той, хто виготував ліки. Рецепт пишеться на бланку за точно встановленою формою. Медична карта стаціонарного хворого (історія хвороби) – офіційний документ, що сприяє організації правильного ефективного лікування пацієнта. Пишеться на бланку Форма № 003/0. Цей документ містить відомості про хворого, перебіг захворювання, проведене лікування. Історію хвороби веде закріплений лікар, а титульну сторінку (паспортні дані) й скарги заповнюють у приймальному відділенні. Відомості з історії хвороби мають бути недоступні для пацієнта, її не дозволяється видавати хворому. Документ зберігається у палатного лікаря, а після виписування хворого – в архіві 25 років. Білет 27. Особисті ділові папери та документи з кадрово-контрактових питань (автобіографія, доручення, заява, контракт, наказ, розписка, трудова угода). Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності. Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти). Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності. Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи. Заява може бути:— простою (викладається тільки прохання);— мотивованою (вказується мотивація прохання);— складною (заява містить додатки). Контракт — це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством, установою та працівником) про засади спільної виробничої та творчої діяльності. Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи. Трудова угода — це документ, що укладається між організацією й працівником, який не входить до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах із відповідними установами та підприємствами. Білет 28 Класифікація лексики української мови за походженням (питома українська лексика та слова іншомовного походження) Лексика сучасної української мови складалася тисячоліттями. Розвиваючись, вона збагачувалася як словами власного творення, так і словами, запозиченими з інших мов. Таким чином, усі слова з погляду їхнього походження поділяються на питомі українські й запозичені. До питомої української лексики належать слова, успадковані із колись спільної для предків багатьох сучасних народів праіндоєвропейської мови, успадковані із спільнослов’янської мови і створені українським народом після виділення його в окрему спільноту. Ці слова становлять основу української лексики. Їх абсолютна більшість. Найбільше українська мова запозичувала слів зі старослов’янської (давньоболгарської), польської, грецької, латинської, німецької, французької, англійської мови, а також із тюркських мов. Слова іншомовного походження часто відрізняються від незапозичених своєю формою. Вони на відміну від українських слів, як правило: 1) можуть починатися на а, е та і : адреса, електрика. 2) в основах мають збіги голосних: ідеал, океан: у питомих українських словах збіги голосних можуть бути лише на межі префікса і кореня: виорати; 3) мають звук ф: фабрика, фініш; 4) не знають чергування о, е у відкритому з і в закритому складі: атом — атома, пост — поста, (пор. незапозичені слова: дім — дому); 5) не мають випадних о, е: бюлетень — бюлетеня (пор. незапозичені слова: куток — кутка); 6) можуть не відмінюватися: кенгуру, шосе; 7) виступають з невластивими для української мови префіксами анти-, де-, ди-, ін-, інтер-, кон-, ре-, транс-; суфіксами -изм (-ізм), -ист (-іст), -ант, -ент, -ор, -р, -ер, -ир, -ум, -ація тощо:антитеза, депресія, мінімум, кооперація. Білет 29. Класифікація лексики української мови за часом виникнення (застарілі слова, неологізми). Лексика укр. мови за часом виникнення поділяється на застарілі слова і неологізми. *Застарілі слова, тобто такі слова, які нині вийшли з ужитку поділяються на дві групи: Архаїзми – слова, які в процесі мовлення були замінені більш сучасними, оскільки явище, дія чи предмет, який вони називали, широко використовується. Наприклад, старослов’янське слово «десниця» означає права рука, а «шуйця» - ліва. Тому лівшу в давнину називали «шульгою». Зараз це не таке вже й рідке прізвище серед українців. Історизми. Ці слова виникають і виходять із ужитку разом із певними явищами, соціальними устроями, речами.Князі, джури, виборні, сотники, гетьмани, парторги, комісари – вже давно у минулому. *Неологізми - нові слова, що виникли з пам'яті людей, які їх використовують. Розрізняють неологізми лексичні й семантичні. Лексичні неологізми - абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Усі вищенаведені неологізми є лексичними. Семантичні неологізми - нові значення в уже наявних словах. Спершу хтось ужив якесь слово в незвичайному для нього контексті, згодом це контекстуальне значення за суспільної необхідності стає загальновживаним, тобто переходить із мовлення до мови. Білет 30. Класифікація лексики за поширенням слів у мові (загальновживані слова; лексика обмеженого функціонування: професіоналізми, жаргонізми, арготизми, діалектизми). За поширенням слів у мові лексику поділяють на загальновживану і лексику обмеженого функціонування. *Загальновживана лексика є надбанням кожного носія літературної мови і охоплює різноманітні сфери життя. *До лексики обмеженого функціонування належать: професіоналізми, жаргонізми , арготизми, діалектизми. Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (військо), однакові захоплення (спортом). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки», хвіст — «академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні. Арготизми є соціально забарвленим розрядом лексики. Арго— це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад: кимарити — «спати», батузник — «мотузка» тощо. Жаргонізми й арготизми перебувають за межами літературної мови, вони зрідка вживаються в письменстві та публіцистиці як засіб негативної оцінки та мовної характеристики персонажів. Діалектизми — це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Білет 31. Поняття про лексикографію. Енциклопедичні та лінгвістичні словники. Сучасна українська медична лексикографія. Розділ мовознавства, предметом якого є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація слів та укладання словників, називається лексикографією. Словники поділяють на енциклопедичні та власне лінгвістичні. В енциклопедичних словниках пояснюються не слова, а предмети і явища. У лінгвістичних словниках у тому чи іншому аспекті тлумачаться власне слова як одиниці мови. **Заклади сучасної української наукової термінології створювалися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Науково-технічний прогрес цього періоду сприяв активному розвитку наукової термінології в Україні: відбувалося становлення поняттєвого апарату різних галузей знань, складалися терміносистеми окремих наук, які в сукупності відтворювали стан науки на певному етапі її розвитку. У цей час почалося збирання матеріалів з української термінологій та укладання перших термінологічних словників, що були головним чином орієнтовані на внутрішні ресурси української мови. Білет 32. Синоніми, синонімічний ряд, елементи синонімічного ряду: евфемізми, перифрази, їх використання в медичній галузі. Сино́німи— це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.. Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа. Синонімічний ряд — це група слів (синонімів), що об'єднані спільним основним значенням. Синонімічні ряди об'єднують слова з гранично близькою семантикою, що належать до однієї частини мови. Відхилення пояснюється можливостями вживання однієї частини мови в значенні іншої: багато, чимало, безліч, сила, сила-силенна, маса, тьма, тьма-тьмуща, хмара. Синонімічні ряди не замкнені, вони можуть постійно поповнюватися новими словами, втрачати застарілі слова. Евфемі́зм — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями. Перифра́з, перифраза — у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне поняття за допомогою декількох. Перифраз — непряма згадка об'єкта не шляхом називання, а опису (наприклад, «нічне світило» = «Місяць»).У перифразах назви предметів і людей замінюються вказівками на їх ознаки, наприклад, «зануритися в сон» замість «заснути», «цар звірів» — «лев. Розрізняють логічні перифрази («автор „Мертвих душ“») і образні перифрази («сонце російської поезії»). Білет 33 Термін – основний елемент фахової мови медика. Основні етапи розвитку української медичної термінології. Термін – це слово або усталене словосполучення, що позначає наукове поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. Використання термінів представниками однієї професії забезпечує спілкування під час спільної діяльності та впливає на її ефективність. Основні етапи розвитку української медичної термінології. Стрижневу частину медичної професійної мови складає медична термінологія. Саме терміни є носіями спеціальної інформації. Систематичне опрацювання української медичної термінології розпочалося в другій пол. XІX ст, коли всі європейські народи «націоналізовували» латинську термінологію. Української медичної термінології на той час ще не існувало. Але була потреба популяризації медичних й усяких інших наукових знань серед народу, створення української термінології. Це визначило напрямок й характер термінологічної праці. Таким чином, у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. відбувалося накопичення термінологічного матеріалу, закладалися теоретичні основи медичної термінології. У цей час у медичній галузі починає формуватися сфера наукового спілкування: з’являються науково-популярні книжки, журнали, збірники наукових праць. Медичні науково-практичні праці українською мовою (суто науковим стилем) вперше почали друкувати «Лікарський збірник» НТШ у Львові (1898—1904), «Записки Українського наукового товариства в Києві» (1908) та «Збірник медичної секції Українського наукового товариства в Києві» (1910—1918). |