Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова

• Название: Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова
• Анкор: Mova_gotovi_shporill.docx
• Дата: 10.03.2017
• Размер: 117.38 Kb.
• Имя файла: Mova_gotovi_shporill.docx
• Тип: Документы; #3625
• страница: 4 из 6

Білет 34.

Джерела медичних термінів.

Термінологія медицини – одна з найскладніших терміносистем сучасної науки. Загальна кількість медичних термінів невідома. В основі української медичної термінологій лежать два основних джерела: народна побутова мова та мова наукова.

Серед загальновживаних слів, зокрема побутового призначення, можна виділити кілька тематичних груп: назви речей хатнього вжитку: миска, таз (миска ниркова, таз). назви речей господарського призначення: мішок (сльозовий, ендолімфатичний, аневризматичний); назви частин будівель і будівельних пристроїв: поріг (виведення, видимості, відчуття); назви вживаних у побуті предметів: вінець (голівки); гребінці (шкіри); ландшафтні назви (долина мозочка, ямка скронева); реалії сільськогосподарських робіт (борозна барабанна); назви тварин (грудна жаба).

Наукова термінологічна лексика. З генетичного боку вони пов’язані з численними мовами-джерелами.

Грецизми – запозичення з грецької мови. Термометр, ізоляція, псевдопухлина, агрохімія, автотип, ізованілін, ізодіагностика, ізотоп, мікроб.

Латинізми. Основна маса латинізмів була запозичена українською мовою у ХV-ХVІ ст., коли латинську мову запроваджено в школах України, а також у зв’язку з захопленням українських земель Польщею, у якій до ХVІІ ст. літературною мовою була латинська.

з англійської мови: гайморит, дальтонізм, блокада; з німецької: шприц, штатив, бинт, пластир, лазарет, курорт, фельдшер; з французької: бюлетень, грип, бандаж, , коклюш, лосьйон, тюбик; з польської: мавпа, скарга, хвороба, ліжко, панцир; з арабської: алкоголь, халат, атлас.
Білет 35.

Антоніми, омоніми (повні, неповні омоніми), пароніми у складі медичної термінології.

Антоніми– це слова, які мають протилежне значення. Наприклад: любов - ненависть, щастя - горе,.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Повні омоніми — це такі слова, які за звуковим складом і граматичною формою є завжди однаковими: коса—коси— косі—косу—косою—на косі. Такі слова ще називаються власне омонімами.

Неповні омоніми поділяються на кілька підгруп: 1. Омофони — це слова, у яких однаковим є тільки звучання, а значення й написання різні: сонце — сон це; орел, сокіл (птахи), Орел, Сокіл (прізвища). 2.Омографи — це слова, у яких однаковим є тільки написання, а звучання і значення різні:орган—орган, замок—замок, білизна—білизна. Такі слова розрізняються наголосом. 3.Омоформи — це однакові форми слів. Іншими словами можна сказати, що це збіг форм слів тільки в одному якомусь граматичному значенні: у називному відмінку дорога і дорога (але у родовому відмінку омонімічність зникає — дороги і дорогої); три (числівник) і три (дієслово у наказовому способі).
Білет 36.

Засоби милозвучності української мови. Основні чергування голосних і приголосних звуків.

Можна виділити три основні засоби милозвучності, які використовує українська мова.

1. Вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Вони ритмізують усне мовлення, надають йому співучості.

2. Уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів.

3. Важливим засобом милозвучності є також уникання збігів голосних (насамперед) та збігів приголосних. Цим досягається плавність у вимові слів, словосполучень і речень.

Для цього використовуються: а) вставні та приставні голосні: вікно — вікон, весна — весен.б) фонетичні варіанти слів: прийменник з, із і зі; частки би, б, ж; варіанти частки -ся і -сь, варіанти префікса від- і од- тощо; в) чергування у—в, і—й.

4. Крім, так би мовити, природних, є й художні засоби милозвучності мови. Сюди належать, зокрема, асонанси, алітерації, анафори, епіфори.

Асонанс — повторення підряд чи близько однакових голосних звуків: Які вогні в височині! Свій зір туди зведи. Вони зрідні тобі й мені.

Алітерація — повторення підряд чи близько однакових приголосних звуків.

Анафора — повторення на початку речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: В вирі вирію вирла вирлаті вирують — просто вирла вирують високих вирлатих зірок.

Епіфора — повторення в кінці речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: Виють собаки, віщують недолю, і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю. І реве худоба вночі і віщує недолю (О.Довженко).

Найпоширеніші випадки чергування голосних звуків: [е] - [о]: брести – бродити; [і] - [а]: лізти – лазити; [е] - [і]: гребти – вигрібати; [о] - [а]: допомогти – допомагати. [е] - [и] – нуль звука: беру – збирати – брати.

Найпоширеніші випадки чергування приголосних звуків *[г] - [ж] - [з]: друг – друже – друзі.[к] - [ч] - [ц]: ріка – річечка – у ріці.[х] - [ш] - [с]: цокотуха – цокотушин – цокотусі.*[г], [ж], [з] + -ськ-, -ств-= -зьк-, -зтв Прага – празький.[к], [ч], [ц] + -ськ-, -ств-= -цьк-, -цтв козак – козацький.[х] - [ш] - [с] + -ськ-, -ств-= -ськ-, -ств; чех – чеський.
Білет 37.

Особливості правопису відмінкових закінчень іменників (родовий відмінок іменників II відміни чоловічого роду однини, давальний, кличний відмінок).

**Родовий відмінок. 1. У родовому відмінку однини іменники чол. роду залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю. Іменники середн. роду закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): міста, села; плеча,

2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають: а) назви осіб, власні імена та прізвища: промовця,; Андрія; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра та ін.; б) назви тварин і дерев: ведмедя,ясеня; в) назви предметів: гвинта, замка; г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира; ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-): Дінця, Дністра,; д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, тижня; числові назви: десятка, мільйона, мільярда; е) назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля; є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса;

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чол. роду на приголосний, коли вони означають: а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту; але хліба; б) збірні поняття: ансамблю, атласу; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну; в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху; але (переважно з наголосом на закінченні):, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: еркера, карниза,; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота; г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу; ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, байраку,яру; але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, ярка; д) явища природи: вихору, вітру, вогню,; е) назви почуттів: болю, гніву; є) назви процесів, станів, властивостей, ознак: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу; ж) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси: аналізу, електролізу, імпульсу; з) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу; але: гопака, козака; и) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу; і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову; ї) назви річок, озер, гір, областей: Амуру, Дунаю, Сибіру.

** Давальний відмінок. У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -ові, -еві, -єві або -у, -ю.

Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду: будинкові, відмінкові, директорові; журавлеві, каменеві. Ці ж іменники приймають і закінчення -у (-ю): будинку, відмінку.

Паралельні закінчення -ові та -у мають також іменники середн. роду із суфіксом -к-, що означають малі істоти: дитяткові — дитятку.

2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: а) іменники середн. роду: місту, селу, святу; прізвищу. У деяких словах можливі також закінчення -ові, -еві: лихові, містові, серцеві;

б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн): Київ — Києву.

** Кличний відмінок. Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема, із суфіксами -ик, -ок, -к-о), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): батьку, синку, ударнику; Джеку, також іменники діду, сину, тату.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, вчителю.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богдане, голубе, друже.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), як Глібов, Королів, при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове та ін. Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Києве, Лебедине, Львове.
Білет 38

Відмінювання імен і прізвищ.

По-батькові. При творенні чоловічих Імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -іви(и), -ївн(и), у давальному —івн(і), -ївн(і).

Прізвища. Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові перебувають поза відмінами.Наприклад: Пансо Тетяна. Не відмінюються й жіночі українські прізвища, що закінчуються на -ко, -ло. Наприклад: Покотило Василина. Завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів. Наприклад: Русин, Турчин. Окрему групу прізвищ в українській мові становлять прізвища «спільного роду». Це українські прізвища на -а типу: Коляда, Сирота.

Жіночі прізвища на -а, -я та чоловічі прізвища на -ий, -ій, що належать до прикметникового типу, відмінюються як відповідні прикметники: Красовська, Красовської, Красовській.
3. Жіночі прізвища на -о, -й і на приголосний не відмінюються: надати право Горицвіт Любові Володимирівні.
4. Чоловічі прізвища на -о та на приголосний (крім тих, що утворилися за допомогою присвійних суфіксів) відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни: Біжко, Біжка, Біжкові.

Імена. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а, -я, відмінюються як відповідні іменники І відміни.

Жін. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі.

У жіночих іменах типу Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з'являється звук о: Парасок.

Українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний, відмінюються як відповідні іменники ІІІ відміни.

Чол. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та о, відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни .

Імена, що закінчуються в називному відмінку на -р, у родовому мають закінчення –а: Віктор – Віктора.
Білет 39.

Рід невідмінюваних іменників

1. Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, екстравагантний кутюр 'є.

2. Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам.

3. Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. — Милуйтеся-бо вашою протеже!

4. Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако,. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка.

5. Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане "так", гучне "ура", останнє "вибач".

6. Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню.

7. Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі),

а також слова; мачете, статус-кво, бренді.

8. Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака — ч. і ж. (тварина) і с. р. (шерсть), каберне — ч. р. (сорт винограду) і с. р. (вино).

9. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо); гостинне Батумі (місто).

10. За родовою назвою визначається також рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд тощо, наприклад; Про це повідомила "Торонто стар" (газета);

Білет 40.

Ступені порівняння якісних прикметників

Якісні прикметники при порівнюванні ознак предметів можуть вказувати на неоднакову міру якості. У зв'язку з цим розрізняються два ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий ступінь показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою (або меншою) мірою, ніж в іншому: сьогодні погода холодніша.

Найвищий ступінь показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з іншими предметами: Дніпро — найдовша річка України.

Кожен зі ступенів має дві форми: просту й складену.

Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш-, -ш-: милий — миліший,. У деяких прикметників при таких змінах можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: глибокий — глибший.

При додаванні суфікса -ш- у складі прикметників можуть виникати звукові сполуки (результат чергування), які на письмі позначаються літерами жч і щ. У вищому ступені прикметників г, ж, з перед суфіксом -ш- змінюються на -жч-, а с + -ш- — на -щ-: високий — вищий, вузький — вужчий.

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — найдорожчий. Значення найвищого ступеня можна посилити префіксами як-, що-: якнайзручніший.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою приєднання слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш, вдалий, більш глибокий.

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний.

Не мають ступенів порівняння прикметники, що називають абсолютну якість: голий, порожній; прикметники, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -езн-, -енн-, -уват-: гарнесенький, величезний, широченний, білуватий.
Білет 41.

Особливості відмінювання числівників. Правопис числівників.

1) В усіх відмінках, крім називного допускаються паралельні форми.
2) У назвах десятків в українській мові змінюється лише друга частина (п'ятдесятьох).
3) В числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з е, о: шести, семи.
4) В числівниках п'ятдесят, п'ятсот в українській мові не зберігається м'який знак, що є у слові п'ять. Тим більше, не може його бути після першої частини у числівниках шістдесят, сімдесят, вісімдесят, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот.
5) У числівниках одинáдцять, чотирнáдцять наголошується середня частина.
6) Числівники сорок, дев'яносто, сто, які в усіх непрямих відмінках мають закінчення -а.
7) У числівниках назвах сотень двісті - дев'ятсот відмінюються обидві частини слова: п'ятистам. В орудному відмінку можливі паралельні форми: п'ятьмастами і п'ятьомастами.
8) Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники.
9) У складених кількісних числівниках змінюються всі складові частини, у порядкових — тільки останнє слово.
10) У дробових числівниках перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга — як порядковий: дві п'ятих — двом п'ятим — двома п'ятими.
11) Порядкові числівники змінюються, як прикметники.
12) При відмінюванні перша частина порядкового числівника на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний має форму родового відмінка кількісного числівника (крім сто і дев'яносто), а друга частина має закінчення, що залежить від роду, числа, відмінка порядкового числівника: трьохсотий, трьохсотого, двохсотсімдесятимільйонний, семитисячний, семитисячного.
13) Порядкові числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, пишуться одним словом: дев’ятисотий.
14) Треба розрізняти складні порядкові числівники та складні прикметники з першою частиною числівником: стотисячний (числівник) – стокілограмовий (прикметник). Такі прикметники пишуться разом.
15) Слова типу двохсотрічний, столітній пишуться разом, і вирази 200-річний, 100-літній – через дефіс. Читається 86-відсотковий - вісімдесятишестивідсотковий.
16) У датах відмінюється числівник, а іменник стоїть у родовому відмінку.
17) Півтораста – не змінюється.
18) Півтора, півтори – змінюються за родами, не змінюються за відмінками.
19) На початку складних слів (прикметників,іменників) числівники один, два, три, чотири мають відповідно форми одно-, дво-, три-, чотири-: однозвучний, двоповерховий,триярусний, чотирикутник. Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються тільки перед частинами, що починаються з голосного: двохелементний, чотирьохосьовий.
20) Числівники п'ять і більше (крім сто і дев'яносто) на початку складних слів мають форму родового відмінка: п'ятиденний. п'ятдесятирічний. Це стосується числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складеного числівника: двадцять два роки - двадцятидвохрічний (але: дворічний).
21) Букви дописуються до цифр тільки на позначення порядкових числівників: 7-й, 9-ї, 11-го, 12-му, 70-х тощо. До римських цифр букви не дописуються: І квартал, у ІІ кварталі.Старі форми непрямих відмінків сот, стам, стома вживаються з іменниковим значенням "сотня": Дивлюся: сади над шляхами та городú з стома церквами.
У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша - як числівник два або п'ять, друга - як іменник місто в множині. Пишуться вони разом:Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрідну форму (це колишня двоїна).
Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:У кількісних складених числівниках змінюються усі складові частини:Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій - як прикметники мякої групи, усі інші - як прикметники твердої групи. Причому в складених порядкових числівниках змінюється тільки останнє слово.У дробових числівниках чисельник відмінюється, як відповідний кількісний числівник, а знаменник - як порядковий. Причому після чисельників дві, три, чотири знаменник ставиться у формі називного відмінка множини, а після п'ять та більше - у формі родового відмінка множини: дві треті (частини), три п'яті (частини), чотири десяті (частини), дев'ять десятих (частин).

Білет 42.