Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова
 Скачать 117.38 Kb.
|
|
Білет 15 Українські правописні системи. Четверте видання „Українського правопису”. **Український правопис — система загальноприйнятих правил української мови, які визначають способи передавання мовлення на письмі. Редакція українського правопису четвертого видання, яка вийшла в 1993 році, а також її неофіційні перевидання видавництвом «Наукова думка» (останнє вийшло в 2012 році), Кабінетом Міністрів України досі так і не були затверджені. **Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер), орфографії (способів поєднання звуків) і пунктуації (розділових знаків). Українська графіка бере свій початок від старослов'янського письма. У нинішньому українському алфавіті є тільки дві літери, що їх не було в кирило-мефодіївській абетці — це ґ та ї. Слід ще згадати про специфікацію в українському правописі літер е, є, відсутню в інших кириличних правописах. Графіка відтоді не переглядалася, якщо не брати до уваги, що з 1933 року й до нинішнього видання «Українського правопису» з неї було вилучено літеру ґ. Орфографія ж постійно вдосконалювалась, охоплюючії написання тих слів, які раніше не регулювалися силою закону. Особливо це стосувалося слів іншомовного походження. Тому одні правила застосовуються до власної та давно запозиченої побутової лексики (типу вино, левада), інші — до так званих інтернаціоналізмів, тобто поширених у більшості європейських мов слів-термінів, слів на позначення багатьох абстрактних понять (типу авангард, ботулізм. Білет 16. Форми й стилі сучасної української літературної мови. Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Стилі сучасної української літературної мови. 1.Мовний стиль. 2.Стилі писемної форми мови: науковий; публіцистичний; інформаційний; художній; епістолярний; конфесійний; Виробничо-професійний. 3.Стилі усної форми мови:розмовно-побутовий;ораторський. Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурноосвітня діяльність, навчання. Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати у собі всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію. Епістолярний стиль. Стиль приватного листування. Основні ознаки епістолярного стилю: наявність певної композиції; початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа;кінцівка, де підсумовується написане та іноді постскриптум (приписка до закінченого листа після підпису).Основні мовні засоби епістолярного стилю: поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів Конфесійний стильСфера використання: релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Він реалізується у релігійних відправах, проповідях, молитвах, церковних книгах. Розмовний стильОбслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом. Ораторський стильЦе стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін. Білет 17. Функція, основне завдання, характерні ознаки наукового стилю, його підстилі. Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки: ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація і переконливість тверджень; детальні висновки. Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються: використанням наукової термінології; наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків; залученням цитат і посилань на першоджерела; відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики; чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації); окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти. Форма реалізації наукового стилю – монолог. Науковий стиль має такі підстилі: 1) власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні; 2) науково-популярний , мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах , книгах тощо; науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності. Білет 18. Мета наукового твору. Види наукового твору: тези, конспект, анотація, рецензія. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Тези (від. грец. thesis - "основна думка") - коротко сформульовані положення наукових матеріалів (статей, лекцій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації. Конспект (від. лат. соnspectum - "огляд") - стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Анотація - стисла характеристика змісту книги, статті. Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Білет 19. Реферат, типи рефератів; етапи підготовки до написання реферату; структура, система мовних засобів. Реферат — це стислий виклад змісту кількох наукових робіт, що стосуються певної проблеми. Основна мета реферату — передача цілісної інформації, одержаної з різних джерел. На основі кількох текстів потрібно створити один відповідно до теми реферату. Реферат готується за одним чи кількома джерелами. У зв’язку з цим реферати поділяють на монографічні та оглядові. Структура реферату: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності); вступ; суть реферату (основна частина); висновки; список використаних джерел (перелік посилань); додатки (за необхідності). Послідовність дій у роботі над рефератом така: Добір літератури відповідно до теми (не менше 2-3 джерел). Обдумування меж теми, осмислення головної думки реферату. Опрацювання дібраних джерел (помітки, виписки, систематизація виписок за змістом). Складання плану реферату в чорновому варіанті. Концентрація дібраних фактів, цитат навколо кожного з пунктів плану. Робота над остаточним варіантом плану з урахуванням головної думки реферату та його обсягу; обмірковування цікавого вступу. Продумування вичерпних висновків та узагальнень. Останній етап — складання тексту реферату на чернетці, написання та редагування тексту реферату. Білет 20. Основні вимоги до мовлення Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: *Правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним); *Змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого; *Послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень; *Точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найповніше відповідають висловлюваному змісту; *Виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошувати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення; *Доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі. Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами. Білет 21. Структурно-функціональна характеристика офіційно-ділового публіцистичного, художнього, розмовно-побутового стилів. **Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів. Риси ділового стилю:*1. Виклад інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: 1) об'єктивність змісту, 2) повнота інформації у стислій формі, 3) логічність і послідовність, 4) обґрунтованість, 5) нейтральний тон. *2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з та ін.). *3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість.* 4. Лексика нейтральна, вживається в прямому значені. *5. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти. *6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу.* 7.Найхарактерніші речення – прості поширені. Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: 1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами; 2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.; 3) юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях. **Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно освітня діяльність, навчання. Основне призначення:1. Інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні, злободенні, суспільно-політичні проблеми. 2. Активний вплив на читача (слухача) , спонукання його до діяльності.3. Пропаганда певних думок. Основні ознаки:1) доступність мови і формулювань; 2) поєднання логічності доказів і полемічності викладу; 3) висловлювання точних найменувань, дат, подій. 4) наявність яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення. Основні мовні засоби публіцистичного стилю:1. Поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовного стилів. 2. Лексика насичена суспільно-політичними, соціально-економічними термінами. 3. Наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполучень, перифрази. 4. Уживання у переносному значенні термінів. 5. Короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання. Публіцистичний стиль поділяється на підстилі: 1) художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси); 2) есе (короткі нариси вишуканої форми); 3) науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії). **Художній стиль. Реалізується в художній літературі. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Ознаки художнього стилю: образність (образ-персонаж, образ-колектив); естетика мовлення (можливість викликати у читачів почуття прекрасного); експресія, як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе мовлення); зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори…) суб'єктивне розуміння. Основні мовні засоби художнього стилю: 1)лексика найрізноманітніша (синоніми, антоніми, омоніми…); 2) уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів; 3) запровадження авторських новотворів; 4) широке використання різноманітних типів речень. Художній стиль поділяється на підстилі: 1) епічні (прозові: казка, роман, байка, повість…) 2) ліричні ( поезія, поема, балада, пісня, епіграма) 3) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама) 4) комбіновані (ода, художня публіцистика, усмішка). **Розмовний стиль. Обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне та формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом. Основні ознаки:1) безпосередня участь у спілкуванні;2) усна форма спілкування;3) невимушеність спілкування;4) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);5) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);6) емоційна реакція. Основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, прості, переважно короткі речення, часте використання займенників, фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова. Розмовний стиль поділяється на:1) розмовно-побутовий; 2) розмовно-офіційний. Розмовно-побутовий стиль мови й мовлення характеризують такі властиві йому ознаки:— залежність вислову від конкретної ситуації, контексту мовлення;— майже постійний і очевидний, достатньо усвідомлюваний мовцем і слухачем (адресантом і адресатом) вияв певної почуттєвості, емоційності співрозмовників;— інтонаційне оформлення висловлюваного в параметрах розмовно-побутового стилю, яке в поєднанні з конститутивністю й емоційністю також видозмінює зміст висловлюваного; Білет 22. Особливості писемного мовлення Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Головними особливостями писемного мовлення є: 1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. Це пов'язане з тим, що писемне мовлення вторинне, воно виникло пізніше. 2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене). 3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором. 4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця. 5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування. 6. У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб'єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі. 7. Значну роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи іншого тексту. 8. У писемному мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам'ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби. 9. У писемному тексті наявна ще така його особливість, здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного тексту. Білет 23 Державний стандарт на оформлення та складання документів. Реквізит. Вимоги до мови ділових паперів. **Стандарти встановлюють найзагальніші правила складання документів, а також регламентують машинописне оформлення їхніх окремих реквізитів. Реквізитами називають структурні елементи, з яких складається документ. Формуляр-зразок - це єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розміщених в усталеній послідовності. Кількість реквізитів у кожному документі не однакова. Вона визначається видом документа та його змістом. Діють такі єдині вимоги щодо оформлення ділової документації. 1. Для складання службових документів в установах належить використовувати папір форматів А4 та А5. 2. Як правило, усі службові документи мають оформлятися на бланках установи. Бланки виготовляються згідно з вимогами державних стандартів з обов'язковим додержанням таких правил: |