Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова

• Название: Білет 1 Мова як суспільне явище. Мова і мовлення. Мова
• Анкор: Mova_gotovi_shporill.docx
• Дата: 10.03.2017
• Размер: 117.38 Kb.
• Имя файла: Mova_gotovi_shporill.docx
• Тип: Документы; #3625
• страница: 6 из 6

Український мовленнєвий етикет - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.

Український мовленнєвий етикет - явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність - склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія в основному стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна - утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.

Український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника та привернення його уваги, вітання, знайомство, вдячність, пробачення, прощання тощо.
Білет 52.

Мовленнєвий етикет лікарів, фармацевтів

Лікареві необхідно вміти будувати діалог. Щоб одержати зрозумілу відповідь від пацієнта, направити процес передачі інформації в потрібне русло, перехопити й удержати ініціативу в бесіді, активізувати увага пацієнта, зробити спілкування більш ефективним, треба знати техніку постановки питань і техніку відповідей на них. Шляхом свідомого використання різного типу питань сучасний лікар повинен уміти "розговорити" мовчазного, закритого пацієнта й у той же час повинен уміти вчасно зупинити занадто говіркий хворого.

Лікар повинен уміти не тільки говорити, але й слухати. Уміння слухати є одним з головних показників риторичної культури, оскільки одним з найважливіших принципів роботи медробітника повинно бути виняткова увага до пацієнта. Лікар повинен уміти володіти певними формулами мови. Лікар повинен уміти використати весь багатий потенціал лінгвістичних засобів впливу.

Лікар повинен володіти нормами мовного етикету, основою якого є категорія ввічливості.

Лікар повинен уміти мати поняття про невербальні засоби спілкування таких, як: поза, жест, погляд, дистанція, маніпуляція із предметами. Він повинен уміти інтерпретувати невербальні засоби спілкування, щоб зрозуміти те, що пацієнт не хоче або не може виразити вербально.

Таким чином, можна констатувати величезну роль риторики й культури мови в підготовці сучасних медиків.


Білет 53.

Лікарі-письменники: діяльність і творчість

Степан Васильович Руданський – визначна й трагічна постать в історії української культури. Здібний стипендіат Петербурзької медично-хірургічної академії, лікар, що безкоштовно лікував бідняків і завжди був їхнім заступником, чоловік, який мужньо протистояв власній хворобі, смілива людина. Він рішуче викривав махінації чиновників, зокрема, під час епідемії холери. Демократ, котрий бачив усі несправедливості та бажав поліпшити долю народу.
Талановитий український поет, який поєднав у творчості і романтичні, і гостро-соціальні, і фольклорно-гумористичні мотиви, але став відомим тільки по смерті.

Творчий розвиток Руданського-поета мав чітко визначені періоди: кам 'янець-подільський – з 1851 по 1855 р., петербурзьский – з 1856 по 1861 р. та ялтинський – з 1862 по 1873 р. З кам 'янець-подільським періодом зв 'язується літературне початківство Руданського.Як і всі українські романтики, почав він з балад та романсів, на котрих бачимо виразні сліди захоплення поезією Метлинського, Костомарова,Жуковського, Пушкіна, Міцкевича, раннього Шевченка, а також польських романтиків Гощинського, Осташевського, Мальчевського. Петербурзький період найкоротший, зате найпліднійший – це час творчого розквіту поета. Нарешті, в ялтинський період Руданський визначився головним чином як перекладач.

Одним з письменників, які найбільшою мірою втілили у своїй творчості драматичні колізії епохи і мали найбільший вплив на формування художнього обличчя минулого століття, став Михайло Опанасович Булгаков. Він надає нового звучання реалістичним традиціям («Записки юного врача»), поглиблює психологізм, поєднуючи його з аналізом суспільної драми («Белая гвардия»), надає нового дихання гоголівській художній традиції, створює меніппею (тобто багатоплановий, багатожанровий твір) «Мастер и Маргарита», поєднавши в ньому романтичну, сатиричну, філософську, релігійну. містичну. сатиричну складові. Твори Булгакова перекладені на численні іноземні мови, багаторазово екранізувалися.

Михайло Опанасович Булгаков провів дитинство і молодість у Києві, закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира. Коли почалася перша світова війна ще студентом працював у військових шпиталях міста. Пізніше працював тут приватнопрактикуючим венерологом. Тему впливу цього етапу життя на творчість письменника неодноразово порушували вітчизняні й зарубіжні літературознавці. М.Павловський образно висловився так: «Булгаков макав свої пензлі в Київ, щоб йому не доводилось зображати». Ю.Віленський зібрав багатий матеріал про лікарські витоки художнього світу Майстра. Цей аналіз дає право, за висловом Ю.Щербака, стверджувати також, що «Булгаков макав свої пензлі в медицину, щоб йому не доводилось зображати».
Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію вітчизняної медицину ХХ сторіччя. Валер'ян Петрович Захаржевський почав вчитися на медичному факультеті Київського університтету ще до першої світової війни, у 1916 р. склав іспити за університетський курс, а в 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники». Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-і роки повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мценська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню. Його повісті, оповідання, есеї, об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки. «Записки польового хірурга» П.Є.Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ–2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан виплився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном.
Історично виникнення української літературної мови пов’язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював по спеціальності. 1 вересня 1917 р. поступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок.
Білет 54.

Технічні правила переносу

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціяли або инші умовні скорочення, що до них належать. Якщо імена подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік.

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- // й).

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ин., та ин., т-во тощо.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
Білет 55

Основні правила українського правопису. Вживання великої літери. Вживання апострофа. Позначення м’якості приголосних. Правопис префіксів. Спрощення груп приголосних. Подвоєння і подовження приголосних. Правопис часток. Частка не. Зміни приголосних при їх збігу. Чергування голосних. Чергування приголосних. Правопис складних слів. Правопис слів іншомовного походження. Правопис прислівників

**Правила вживання великої літери

З великої літери пишуться:— перше слово в тексті, реченні, після крапки, після трьох крапок, знака оклику і знака питання, якщо ними закінчується попереднє речення;— перше слово вірша в рядок (наприклад, при цитуванні), якщо у вірші кожен рядок писався з великої літери;— ремарки та посилання, взяті в дужки, що стоять після закінченого речення;— перше слово рубрик тексту (після двокрапки), які закінчуються крапкою (якщо рубрики (після двокрапки) закінчуються крапкою з комою, то перше слово в них пишеться з малої літери);— перше слово після двокрапки, якщо далі йде власне пряма мова.

З великої літери пишуться такі власні назви:— імена, імена по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей.
**Вживаня апострофа

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [йа; йу; йе; йі], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках:

1. Після б, п, в, м, ф: б'є, в'ється, в'ялий.

2. Після твердого р у кінці складу: пір'я, сузір'я, матір'ю.

3. Після к в імені Лук'ян і похідних від нього словах: Лук'яненко.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий, від'їхати, дит'ясла.

Апостроф не ставиться перед я, ю, є:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний.

2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м'якість звука [р]): буря, буряк.
**Позначення м*якості приголосних

М'який знак пишеться:

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль;

2. У середині складу перед о: льотчик, сьомий;

3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий) : український, ткацький;

4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк_, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, тихесенький,;

5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька);;

6. Після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки: рибальський, сільський.

М'який знак не пишеться:

1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач;

2. Після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький);

3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: знання, стаття;

4. Між двома м'якими приголосними - м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: ніжність, майбутнє;

5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка);

6. Після н перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о) : менший, тонший, громадянство.
**Правопис префіксів

1.Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у ссказати, спалахнути . Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести. 1.1 Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, з'єднувати, згаслий, змазати. 1.2 У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: зібгати, зігнути. 1.3 Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів'ялий, зім'яти. 1.4 У деяких словах префікс зі- чергується з зо-зігрівати й зогрівати.

2. У всіх префіксах — без-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, роз-, через- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкорисливий, відстань, міжпланетний.

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-. Префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний.

4. Префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання: прибудувати, прикрутити.

5. Префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний.

6. Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва .
**Спрощення груп приголосних

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);- здн – зн (проїздити – проїзний);- стн – сн (честь – чесний);- стл – сл (стелити – слати);- слн – сн (ремесло – ремісник); - стц – сц (містити) – місце);- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);- рдц – рц (серденько – серце);- сткл – скл (скло від стъкло);- рнч – нч (горно – гончар);- скн – сн (тріск – тріснути);- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ястний і похідних від них.
**Подвоєння і подовження приголосних

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати;

б) кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат;

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день —денний.

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка -ся: винісся, розрісся, трясся.

Буквосполучення нн пишеться:

а) в суфіксі -енн(ий): здоровенний;

б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний;

в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний.

2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

а) перед я, ю, і, е в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знання; сторіччя; життя;

б) якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття — почуттів;

в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини з закінченням -ей): суддя, судді; стаття, статті;

г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м'який або шиплячий приголосний: тінь — тінню; мить — миттю;

д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння, навмання та ін.;
**Правопис часток

Разом пишуться:

а) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абищо, щодуху;

б) частки би (б), то, що у складі сполучників: щоб, якби, немовбито;

в) частка -ся (-сь) у зворотних дієсловах: будується, наївся (наївсь);

г) частка -сь у складі займенників і прислівників: котрийсь, якийсь, щось.

Окремо пишуться:

а) частка що в сполуках: дарма що, тільки що, хіба що, що ж до;

б) частка то в експресивних сполученнях що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

Через дефіс пишуться:

а) частки бо, но, то, от, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди-бо; давай-но;

.б) компоненти будь, -небудь, казна-, хтозна-й под. у складі займенників і прислівників.
**Правопис частки "НЕ"

1. Частка "не" пишеться з різними частинами мови разом у таких випадках:

а) з усіма словами, які без частки "не" не вживаються (вона виступає префіксом): ненависть, негода; негайний; неволити, нехтуючи; непорушно.

2. У префіксі недо-, який вказує на неповну ознаку: недорід, недолік, але: не до вподоби.

3. 3 іменниками, прикметниками, займенниками і прислівниками, якщо вони з часткою "не" становлять єдине поняття і їх можна замінити синонімічними сложами без неї: неволя (рабство, полон), нещастя (лихо, біда).

4. 3 дієприкметниками частка не пишеться разом, якщо дієприкметники не є присудками і не мають при собі пояснюючих слів: незавершена робота, але робота не завершена; робота не завершена (ким?) мною;

5. 3 дієсловами нездужати, непокоїтися, неславити, але не здужати (не змогти), не славити (не прославляти).

В решті випадків частка не пишеться окремо.

**Зміни приголосних при їх збігу

*При словотворенні приголосні звуки часто змінюються. Група приголосних -цьк- змінюєтсья в -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький — вояччина.

*Групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються в -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск — вощина.

*Приголосних -ск-, -шк- змінюються в -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан-    (-ян-): віск — вощаний — вощанка.

*Групи приголосних -ск-, -ст- змінюються в щ, група -зк- у -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск — верещати.
**Чергування голосних

а) чергування о — а: могти — помагати; б) чергування е — і: плести — заплітати; в) чергування о — е — и з нулем звука: беру — брати; г) чергування і — а: сідати — садити; д) чергування и — і: бити — бій; е) чергування о, е — і: столи — стіл.
**Чергування приголосних

г — з — ж: нога — нозі — ніжка;

к — ц — ч: рука — руці — ручка;

х — с — ш: вухо — у вусі — вушко;
**Правопис складних слів

Разом пишуться:

1. Усі складноскорочені слова: держбанк. Слова з першими частинами авіа-, авто-, біо-, зоо-, водо, газо-, гідро-, електро-: стереосистема, газопостачання. 2. Складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник: двобічний. 4. Складні іменники, утворені шляхом поєднання дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником: вернигора, горицвіт, перекотиполе. 5. Іменники, утворені шляхом поєднання трьох і більше основ: веломотоспорт. 6. Складні прикметники, співвідносні з складними іменниками, що пишуться разом: електросиловий, самохідний. 7. Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: первіснообщинний. 9. Складні прикметники, у яких перша частина співвідноситься з прислівником: доброзичливий. 11. Складні прикметники, що виступають як наукові терміни: головоногі, грудочеревна, умовнорефлекторна.

Через дефіс пишуться:

1. Повторення того самого слова: писав-писав. 2. Поєднання синонімічних слів: гидко-бридко. 3. Поєднання слів, що означають приблизність: день-другий. 4. Складні вигуки та звуконаслідування: гей-гей. 6. Літерні абревіатури: Ту-154, ЗІЛ-131. 8. Терміни, до складу яких входить літера алфавіту: П-подібний, Т-подібний. 10. Іменники, що означають науковий ступінь: член-кореспондент. 11. Іменники, що означають державні посади: генерал-губернатор. 13. Іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година. 14. Складні іменники з першою складовою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-: екс-чемпіон. 16. Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ: аграрно-сировинний.

**Правопис слів іншомовного походження

-Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш в загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж.-Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка.-На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не й: індустрія, історія.-Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: легенда, лекція.-Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина.
**Правопис прислівників.

Разом пишуться: -прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір; -складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов.

Окремо пишуться:*прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.

Найуживаніші з них такі:-без: без кінця;-на: на добраніч;-до: до побачення;-з: з радості;-в/у: в разі;

*сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день. *Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем.

Через дефіс пишуться:*прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи;*прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше;*прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку;*прислівники, в яких повторюються слова або корені: довго-довго. *Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.