Ekzamen_vidpovidiсссс. Білет 1 Проаналізуйте діяльність політичних сил української революції 18 ст
 Скачать 120.12 Kb.
|
|
2. Ординація Війська Запорізького–постанова польського сейму , ухвалена в січні 1638. Видана після придушення національно-визвольного повстання 1637-1638рр. Згідно з ординацією було скасовано виборність козацької старшини і ліквідовано козацький суд. Козацький реєстр зменшувався до 6 тисяч осіб — 6 полків по тисячі козаків у кожному. До реєстру вносили тількі тих козаків, які не брали участі у повстанні. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги передРіччю Посполитою. Усі виключені з реєстру повинні були повернутися до свого попереднього стану. Замість гетьмана призначали старшого комісара козацького війська, який підлягав безпосередньо коронному гетьманові Польщі. Йому віддавалась уся військова і судова влада в реєстрі. 3.2. Грецька колонізація. Давньогрецька колонізація, часто Велика грецька колонізація(VIII—VI ст. до н. е.)—процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Білет № 34 1. Рух опору в Україні. 2. Козацтво Запорізьке низове – 3.1. Тестове завдання. (Дисиденство). 3.2. Декларація про державний суверенітет України. Його внутрішня і зовнішня політика. Білет 34 1.Рух опору в Україні. 22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Причинами розгортання руху: 1)окупація батьківщини іноземними загарбниками; 2)жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів. Форми опору були різноманітними: —саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства); —відмова співпрацювати з окупаційними властями; —антигітлерівське підпілля; Путивльський партизанський загін на чолі з С. Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани під проводом О. Федорова, а на території Сумської і Брянської областей загін О. Сабурова. У західних областях України збройний опір окупантам чинили загони і групи М. Конищука, Ю. Собесяка, П. Самчука, П. Кундіуса. Зі створенням 30 травня 1942 p. 2.Козацтво Запорізьке низове–державне утворення українського козацтва, яке виникло наприкінці XVII ст. на територіїї Запорожжя через розкол у Війську Запорозькому. Очолювалося кошовим отаманом. Центром Війську слугувала Запорозька Січ. Устрій Низового Війська базувався на демократичних засадах. Головою Війська був кошовий отаман, якого обирала січова рада, що складалася з усіх запорожців. Кошовий затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана. Владу кошового отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козацтво було невдоволене його діями, то кошовий покидав свою посаду і починалися вибори нового кошового отамана.Кіш збирався щороку на загальній козацькій раді 1 січня, 1 жовтня (свято Покрови) та на 2—3 день Великодня. 3.1. Тестове завдання. (Дисиденство). 3.2. Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. Билет 35 1.Застійні тенденції в економічному та соціально-політичному житті України. П.Шелест та В.Щербицьки Після приходу до влади М. Хрущова (вересень 1953 р.) в СРСР намітилися докорінні зміни в організації керівництва країною. Було зроблено спробу переходу від жорсткого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Резонансною реформою «великого десятиріччя» була заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин шляхом деяких послаблень пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил села. Наприкінці 1963 р. М. Хрущов, усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільського господарства, зробив крутий поворот в аграрній політиці партії, а можливо, і крок на шляху демократизації системи управління. Рішення двох пленумів ЦК КПРС (грудень 1963 р. та лютий 1964 р.) заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Але ліміт часу, що відвела Хрущову історія, через кілька місяців був вичерпаний. У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва. високоіндустріальними східними і південними областями та значно менше промислово розвинутими західними регіонами. Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, які впродовж 70-х рр. посилювалися, Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня1918 року.Тоталітари́зм (італ. totalità і прикметник італ. totalitario, від лат. totalitos цілісний — той, що охоплює усе загалом) — система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство,культура, виховання, релігія[1][2].Партизанський рух у Великій Вітчизняній війні 1941—45 , боротьба радянського народу проти фашистських загарбників на тимчасово окупованій території СРСР, головною формою якої були озброєні дії партизан і підпільників. П. д. було важливим чинником в досягненні перемоги над фашистською Німеччиною і її союзниками. Воно розвернулося на всій окупованій території і мало небачений в історії розмах і результативність. У тилу ворога за час війни діяв понад 1 млн. партизан і багатотисячна армія підпільників. Їх активно підтримували десятки млн. радянських патріотів. У П. д. брали участь робітники, селяни і інтелігенція, люди різних віків, чоловіки і жінки, представники різних національностей СРСР і деяких ін. країн. Основною тактичною одиницею був загін, що налічував на початку війни звичайні декілька десятків чіл., а пізніше — до 200 і більш за бійцівУ озброєнні переважала легка зброя (автомати, ручні кулемети, рушниці, карабіни, гранати), але багато загонів і з'єднання мали в своєму розпорядженні міномети і станкові кулемети, а деякі — артилерією. Всі особи, що вступали в партизанські формування, приймали партизанську присягу; у загонах встановлювалася строга військова дисципліна. Білет № 36. Соціально-політичне становище України в складі Росії (19-20ст). У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібніселянські господарства фактично мали натуральний характер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посилення феодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунок збільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. По суті це була форма насильницького наймання. Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії,що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицьким. Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв прирісту торгівлі на У. Велику роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на У. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями. 2.Пацифікація Західної України-державна політика масових репресій щодо українського населення Галичини, проведена урядом Польщі на чолі з головою уряду Ю. Пілсудським та міністром внутрішніх справ Ф. Славой-Складовським восени 1930 року. 3.1. Період Гетьманату(хронологічні межі).І - Період Гетьманату- квітень-грудень 1918 3.2. Смерди—основна маса вільного сільського населення Давньої Русі 11-13ст, соціально-економічний статус яких визначався таким чином: 1)за соціальноекономічним становищем — це землевласники, що мали коня, господарство та землю, яку феодал міг відібрати; 2)перебували під юрисдикцією і в «підданстві» свого князя; були членами князівського війська; 3)на час війни ставали членами князівського пішого війська і в них мобілізували коней; 4)князівський правовий захист мав забезпечувати незалежність смердів від «сильних»; 5)як вільні смерди сплачували князівському суду за здійснені злочини; 6)проживали у погості та сплачували фіксовану данину князеві Білет № 37 1.Політичні відносини між УЦР та Росією (березень-квітень 1917). Ставлення Росії до УЦР. 2. Березневі статті - 3.1. Одна із умов Люблінського сейму. 3.2. Причини розпаду УЦР. 1.Політичні відносини між УЦР та Росією (березень-квітень 1917). Ставлення Росії до УЦР. 8 березня 1917 року в Петрограді, столиці Російської імперії, почалися масові страйки. У наступні дні Державна дума Російської імперії стала в опозицію до уряду, до страйкуючих приєдналися частини столичного гарнізону. 12 березня вся повнота влади зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної думи. 15 березня члени цього комітету прийняли од монарха акт про зречення, сформували Тимчасовий уряд. Паралельно з Тимчасовим урядом в Петрограді утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів, яка згодом мала вплив на формування та діяльність уряду. На початку березня в Петрограді українці створили Тимчасовий український революційний комітет, який 15 березня звернувся до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію «на завоювання власних національно-політичних прав», наповнити її «свідомістю власних національних інтересів». Через десять днів Комітет провів багатотисячну маніфестацію в центрі Петрограда. 16—18 березня на території України практично були ліквідовані органи царської адміністрації, виконавча влада перейшла до призначених Тимчасовим урядом губернських та повітових комісарів. Як і в Росії, в Україні почали формуватися Ради об'єднаних організацій, а також Ради робітничих і солдатських депутатів. 2.Березневі статті 1654 року—угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. 3.1. Одна із умов Люблінського сейму. -Об'єднання Польщі й Литви у федеративну державу, очолювану виборним монархом, який одночасно є польським королем і великим князем литовським. Він мав обиратися на спільному польсько-литовському сеймі й коронуватися в Кракові. -Створення єдиного сейму, грошової системи і ведення спільної зовнішньої політики. Збереження Польщею і Литвою свого державного статусу: окреме законодавство, судова система, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси. Проте в Литві власний сейм ліквідувався. -Перехід до складу Польщі українських земель — Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини. 3.2. Причини розпаду УЦР. -необґрунтовані розрахунки лідерів УЦР на підтримку українізованих полків царської армії, яка в 1917 р. втратила боєздатність і швидко розтанула внаслідок утечі солдатів у села . -відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів; -розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів; -політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції; -невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.; -відсутність міжнародної підтримки , особливо з боку Антанти. Білет № 38 1. Україна в першій світовій війні, світовий баланс сил, національні інтереси України; 2. Південне товариство декабристів - 3.1. На яких державно-правових засадах УСРР вступала до РС 1921-1922 рр.? 3.2. Періодизація Великого розселення слов’ян. 1. Україна в першій світовій війні, світовий баланс сил, національні інтереси України; Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів. Наприклад, після війни 1870–1871 рр., Великобританія, здавалось, схвалювала сильну Німеччину, оскільки це допомогло зрівноважити її традиційного ворога — Францію. Після того, як Німеччина почала свою військово-морську конкуренцію з Великобританією, ця позиція почала змінюватися. Франція, шукаючи союзника, щоб врівноважити загрозу, створену Німеччиною, знайшла його у вигляді Росії. Австро-Угорщина, стоячи перед загрозою з боку Росії, прагнула отримати підтримку Німеччини. Коли розпочалася Велика війна, ці договори лише частково визначили, хто увійшов у війну на якому боці. Великобританія не мала ніяких договорів з Францією чи Росією, але вступила у війну на їхньому боці. Італія хоча мала договір і з Австро-Угорщиною, і з Німеччиною, все ж таки не входила у війну з її партнерами по союзу, а пізніше воювала проти них на боці Антанти. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів´я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і вНаддніпрянській Україні. Якщо 1913 року тут функціювало 3381 підприємство, то 1915 — лише 2849. На 1917 рік з 4 млн. селянських господарств 1,8 млн. дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% 3.1. На яких державно-правових засадах УСРР вступала до РС 1921-1922 рр.? Характерно, що об’єднані наркомати належали до складу РНК РСФРР і мали уповноважених при РНК УСРР на правах народних комісарів. Господарський план УСРР ставав складовою частиною єдиного господарського плану всіх радянських республік. Координація планування покладалася на Росію. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви вищими органами влади й управління РСФРР. 3.2. Періодизація Великого розселення слов’ян. Розселення слов'ян. У ранньому середньовіччі слов'яни були надзвичайно численним народом, що розселився від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану і від пустель Середньої Азії до Балтійського моря. В ті часи слов'яни жили там, де тепер про них і не чутно: в Малій Азії, Італії, Іспанії, на Сицилії. Арабський географ X ст. Ібн-Хаукаль з подивом відзначав, що в м. Палермо на Сицилії два з п'ятьох кварталів заселяли слов'яни. Вони становили понад половину мешканців цього багатющого торговельного міста. Тривалий час учені вважали, що слов'ян занесла в такі віддалені від їхньої прабатьківщини місця хвиля Великого переселення народів (II — VI ст. н. е.). Але не тільки. Розселення слов'ян зумовили історично об'єктивні й носить прозаїчні процеси у їхньому середовищі, що особливо активізувалися з V—VI ст. У надрах загальнослов'янської етнокультурної спільноти тоді наростав розклад первіснообщинного ладу, зумовлений - еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Активніше, ніж раніше, розвивалися землеробство і скотарство, ремесла й промисли, усталювались торговельні взаємини всередині слов'янського світу. |