«Давньогрецька міфологія». Міфи. Давньогрецька міфологія Що таке міфологія, історичні етапи її формування, суспільні функції
 Скачать 81.95 Kb.
|
|
19. Міфи про Орфея. Орфей і Евредика. Орфей у підземному царстві, Смерть Орфея. На півночі Греції, у Фракії, жив співак Орфей. Еврідіка була його дружиною, але щастя їх було недовговічне. Одного разу Орфей і Еврідіка були в лісі. Еврідіка гуляла по лісу і ступила в зміїне гніздо, а змія її вжалила. Смерть забирала Еврідіку в підземне царство. Велике було горе Орфея. Він пішов від людей і цілі дні проводив один, блукаючи по лісах, виливаючи в піснях свою тугу. І така сила була в цих тужливих піснях, що дерева сходили зі своїх місць і оточували співака. Звірі виходили з нір, птиці покидали свої гнізда, камені зсувалися ближче. І все слухали, як він сумував за своєю коханою. Потім Орфей вирішив сам відправитися в царство мертвих. Довго шукав він входу в підземне царство і, нарешті, в глибокій печері Тенара знайшов струмочок, який тік в підземну річку Стікс. По руслу цього струмка Орфей спустився глибоко під землю і дійшов до берега Стикса. За цією річкою починалося царство мертвих. Перевізник мертвих, Харон, плив за новими прибульцями, і відмовився брати Орфея до човна. Тоді Орфей заспівав, і Харон слухняно перевіз його на інший берег. Дійшов він до палацу повелителя підземного царства – Аїда. Високо на золотому троні сидів грізний Аїд і поряд з ним його прекрасна цариця Персефона. Багато дивних і незвичайних міфічних істот він побачив. Співак наблизився до трону похмурого владики і заспівав ще натхненніше: він співав про своє кохання до Еврідіки. Всі милувалися його піснями. Тоді підняв голову Аїд і спитав: – Чого ти шукаєш, співак, в царстві мертвих? Скажи, чого ти хочеш, і я обіцяю тобі виконати твоє прохання. Орфей попросив Аїда – повернути йому Еврідіку! – Нехай буде так, як ти просиш! – Сказав Аїд Орфею. – Я поверну тобі Еврідіку. Ти можеш відвести її з собою наверх, на світлу землю. Але ти повинен обіцяти … Ти не повинен бачити її, поки не вийдеш на світ. -Не озирайся назад і не дивись на неї. Оглянешся – втратиш її навіки! І Аїд наказав Еврідіці слідувати за Орфеєм. Попрямував Орфей до виходу з царства мертвих. Нарешті попереду стало світлішати, близький був вихід на землю. Тривога стиснула серце Орфея: тут чи Еврідіка? – Де ти, Еврідіка? Дай поглянути на тебе! На мить, зовсім близько, побачив він милу тінь, дороге, прекрасне обличчя … Але лише на мить. Негайно відлетіла тінь Еврідіки, зникла, розтанула в мороці. Довго сидів Орфей на березі Стіксу один і чекав. Він не дочекався нікого. Довелося йому повернутися на землю і жити. Але він не міг забути свою єдину любов – Еврідіку, і пам’ять про неї жила в його серці і в його піснях. 20. Міфи про Сізіфа, Тантала, Беллерофонта. МІФ ПРО СІЗІФА Сізіф, син бога повелителя всіх вітрів Еола, був засновником міста Корінфа, який за найдавніших часів звався Ефірою. Ніхто в усій Греції не міг зрівнятися підступністю, хитрістю і спритністю розуму з Сізіфом. Сізіф, завдяки своїй хитрості, зібрав незліченні багатства у себе в Корінфі; далеко йшла слава про його скарби. Коли прийшов до нього бог смерті похмурий Танат, щоб звести його в сумне царство Аїда, Сізіф, який уже відчув наближення бога смерті, підступно обманув бога Таната і закував його в кайдани. Перестали тоді на землі вмирати люди. Ніде не справлялися більше пишні похорони; перестали приносити й жертви богам підземного царства. .Порушився на землі лад, заведений Зевсом. Тоді громовержець Зевс послав до Сізіфа могутнього бога війни Ареса. Він звільнив Таната з кайданів, а Танат вирвав душу Сізіфа і відвів її в царство тіней померлих. Але й тут зумів зарадити собі хитрий Сізіф. Він сказав дружині своїй, щоб вона не ховала його тіла і не приносила жертви підземним богам. Послухалася чоловіка дружина Сізіфа. Аїд і Персефона довго чекали похоронних жертв. Усе нема їх! Нарешті, наблизився до трону Аїда Сізіф і сказав володареві царства померлих Аїду: (Міф про Сізіфа) — О, володарю душ померлих, великий Аїде, рівний могутністю Зевсові, відпусти мене на світлу землю. Я звелю дружині моїй принести тобі багаті жертви і повернуся назад у царство тіней. Так обманув Сізіф владику Аїда, і той відпустив його на землю. Сізіф не повернувся, звичайно, в царство Аїда. Він залишився в пишному палаці своєму і весело бенкетував, радіючи, що один з усіх смертних зумів вернутися з похмурого царства тіней. (Міф про Сізіфа) Розгнівався Аїд, знову послав він Таната по душу Сізіфа. З’явився Танат до палацу найхитрішого зі смерт-них і застав його за розкішним бенкетом. Вирвав душу Сізіфову богам і людям ненависний бог смерті; назавжди відлетіла тепер душа Сізіфа в царство тіней. Тяжку кару відбуває Сізіф у загробному житті за всю підступність, за всі обмани, які вчинив він на землі. Його засуджено викочувати на високу круту гору величезний камінь. Напружуючи всі сили, працює Сізіф. Піт заливає йому очі від тяжкої праці. Все ближче вершина; ще зусилля — і скінчена буде праця Сізіфа; але виривається з рук його камінь і з шумом котиться вниз, здіймаючи хмари пилу. Знову береться Сізіф до роботи. Так вічно котить камінь Сізіф і ніколи не може досягти вершини гори. МІФ ПРО ТАНТАЛА В Лідії, біля гори Сіпілу, було багате місто, що звалося за назвою гори Сіпілом. У цьому місті правив улюбленець богів син Зевса Тантал. Усім у великій кількості нагородили його боги. Не було на землі нікого, хто був би багатший і щасливіший за царя Сіпіла Тантала. Незліченні багатства давали йому найбагатші золоті рудні на горі Сіпілі. Ніхто не мав таких родючих ланів, нікому не давали таких прекрасних плодів сади й виноградники. На луках Тантала, улюбленця богів, паслися величезні отари тонкорунних овець, череди круторогих биків, корів і табуни швидких, як вітер, коней. Цар Тантал мав достаток у всьому. Він міг би жити в щасті й розкошах до глибокої старості, але згубили його надмірна гордість і злочинства. Боги дивилися на свого улюбленця Тантала, як на рівного собі. Олімпійці часто приходили в сяючі золотом чертоги Тантала і весело бенкетували з ним. Навіть на світлий Олімп, куди не сходить жоден смертний, не раз сходив на поклик богів Тантал. Там він брав участь у раді богів і бенкетував з ними в палаці свого батька, громовержця Зевса. Від такого великого щастя загордів Тантал. Він вважає себе рівним навіть самому хмарогонцеві Зевсу. Часто, повертаючись із Олімпу, Тантал брав з собою їжу богів — амброзію і нектар — і давав їх своїм смертним друзям, бенкетуючи з ними у себе в палаці. Навіть про ті рішення, які приймали боги, радячись на світлому Олімпі про долю світу, Тантал розповідав людям, він не ховав таємниць, які повіряв йому батько його Зевс. Одного разу під час бенкету на Олімпі великий син Крона звернувся до Тантала і сказав йому: — Сину мій, я виконаю все, що ти забажаєш, проси у мене всього, що хочеш. З любові до тебе я виконаю всяку твою просьбу. Але Тантал, забувши, що він тільки смертний, гордо відповів батькові своєму, егідодержавному Зевсові: — Я не потребую твоїх милостей. Мені нічого не потрібно. Жереб, що випав мені на долю, кращий від жеребу безсмертних богів. Громовержець нічого не відповів синові. Він насупив грізно брови, але стримав свій гнів. Він ще любив свого сина, незважаючи на його зарозумілість. Незабаром Тантал двічі жорстоко образив безсмертних богів. Тільки тоді Зевс покарав зарозумілого сина. На Криті, батьківщині громовержця, був золотий собака. Колись він охороняв новонародженого Зевса і чудесну козу Амалфею, яка його годувала. Коли ж Зевс виріс і відняв у Крона владу над світом, він залишив цього собаку на Криті охороняти своє святилище. Цар Ефесу Пандарей, спокушений красою і силою цього собаки, таємно приїхав на Крит і вивіз його на своєму кораблі з Криту. Але де ж заховати чудесну тварину? Довго думав про це Пандарей, пливучи морем, і нарешті вирішив віддати золотого собаку на схов Танталові. Цар Сіпілу заховав від богів чудесну тварину. Розгнівався Зевс. Покликав він сина свого, вісника богів Гермеса, і послав його до Тантала зажадати від нього, щоб той повернув золотого собаку. Миттю примчав з Олімпу в Сіпіл швидкий Гермес, став перед Танталом і сказав йому: — Цар Ефесу Пандарей викрав на Криті зі святилища Зевса золотого собаку і віддав його на схов тобі. Все знають боги Олімпу, нічого не можуть заховати від них смертні! Поверни собаку Зевсові. Остерігайся накликати на себе гнів громовержця! Тантал так відповів вісникові богів: — Даремно погрожуєш ти мені гнівом Зевса. Не бачив я золотого собаки. Боги помиляються, немає його в мене. Страшною клятвою заприсягнувся Тантал у тому, що говорить правду. Цією клятвою ще більше розгнівив він Зевса. Така була перша образа, заподіяна Танталом богам. Але й тепер не покарав його громовержець. Кару богів накликав на себе Тантал іншою, другою образою богів і страшним злочином. Коли олімпійці зібралися на бенкет у палаці Тантала, то він задумав вивірити їхнє всевідання. Цар Сіпілу не вірив у всевідання олімпійців. Тантал наготував богам жахливу трапезу. Він убив свого сина Пелопса і його м’ясо під виглядом чудової страви подав богам під час бенкету. Боги зараз же збагнули злий замір Тантала, ніхто з них не доторкнувся до жахливої страви. Лише богиня Деметра, сповнена скорботи за викраденою в неї дочкою Персефоною, думаючи тільки про неї і в своєму горі нічого не помічаючи навколо, з’їла плече юного Пелопса. Боги взяли жахливу страву, поклали все м’ясо й кістки Пелопса в казан і поставили його на яскраво палаючий вогонь. А Гермес своїми чарами знов оживив хлопчика. Став він перед богами ще кращий, ніж був раніше, не вистачало йому тільки того плеча, що з’їла Деметра. З веління Зевса великий Гефест зараз же зробив Пелопсу плече з блискучої слонової кості. З того часу в усіх нащадків Пелопса яскраво-біла пляма на правому плечі. Злочин Тантала переповнив чашу терпіння великого царя богів і людей Зевса. Громовержець скинув Тантала в похмуре царство брата свого Аїда, там він і відбуває страшну кару. Змучений спрагою й голодом, стоїть він у прозорій воді. Вода доходить йому до самого підборіддя. Треба йому тільки нахилитися, щоб загасити свою нестерпну спрагу. Та ледве нахилиться Тантал, як зникає вода, і під ногами його лише суха чорна земля. Над головою Тантала схиляються віти родючих дерев; соковиті фіги, рум’яні яблука, гранати, груші та оливи висять низько над його головою; майже торкаються його волосся важкі стиглі грона винограду. Зморений голодом, Тантал простягає руки за чудовими плодами, але налітає бурхливий вітер і відносить плодоносні віти. Не тільки голод і спрага мучать Тантала, вічний страх стискає його серце. Над його головою нависла скеля, ледве тримається вона, загрожує щохвилини впасти і роздавити своєю вагою Тантала. Так мучиться цар Сіпілу, син Зевса Тантал у царстві жахливого Аїда вічним страхом, голодом і спрагою. МІФ ПРО БЕЛЛЕРОФОНТА Був у Сізіфа син, герой Главк, який правив у Корінфі після смерті батька. А Главк мав сина Беллерофонта, одного з великих героїв Греції. Прекрасний, як бог, був Беллерофонт і рівний безсмертним богам мужністю. Беллерофонта, коли він був ще юнаком, спіткало нещастя: він убив випадково одного громадянина Корінфа і мусив тікати з рідного міста. Він утік до царя Тірінфа Пройта. З великою пошаною прийняв цар Тірінфа героя і очистив його від гріха пролитої ним крові. Недовго довелося Беллерофонтові пробути в Тірінфі. Зачарувалася його вродою дружина Пройта, богорівна Антея. Але Беллерофонт відкинув її кохання. Запалала тоді ненавистю до Беллерофонта цариця Антея і вирішила згубити його. Пішла вона до свого чоловіка і сказала йому: — О царю! Тяжко ображає тебе Беллерофонт. Ти повинен убити його. Він переслідує мене, твою дружину, своїм коханням. Ось як віддячив він тобі за гостинність! Розгнівався Пройт; сам він не міг зняти руку на свого гостя, бо боявся гніву Зевса, покровителя гостинності. Довго думав Пройт, як занапастити Беллерофонта, і нарешті вирішив послати його з листом до батька Антеї Іобата, царя Лікії (Країна на південному заході Малої Азії). В цьому листі, написаному на подвійній складеній і запечатаній таблиці, Пройт написав Іобату, як тяжко образив його Беллерофонт, і просив помститися йому за образу. Беллерофонт вирушив з листом до Іобата, не підозрюючи, яка небезпека загрожує йому. Після довгої подорожі Беллерофонт прибув у Лікію. З радістю прийняв Іобат юного героя і дев’ять днів шанував його бенкетами. Нарешті запитав його Іобат про мету прибуття. Спокійно подав Беллерофонт цареві Лікії лист Пройта. Іобат узяв подвійну запечатану табличку і розкрив її. Страх пройняв його, коли він прочитав, що було в ній написано. Він повинен був убити юного героя, якого встиг уже полюбити за ці дев’ять днів. Але сам Іобат, як і Пройт, не наважився порушити священного звичаю гостинності. Щоб згубити Беллерофонта, він вирішив послати героя на подвиг, що загрожував неминучою смертю. Іобат доручив Беллерофонтові вбити грізну потвору Химеру. Її породили жахливий Тіфон і велетенська Єхидна. Спереду левом була Химера, середина її — гірська дика коза, а ззаду вона — дракон. Вогонь вивергала вона з трьох пащ. Ніхто не міг врятуватися від грізної Химери. Саме наближення її несло з собою смерть. Беллерофонта не спинила небезпека цього подвигу — сміливо взявся могутній герой за виконання його. Він знав, що тільки той може перемогти Химеру, хто володіє крилатим конем Пегасом (Іменем Пегаса названо сузір’я. Пізніше Пегас став і конем поетів. На ньому поети підносяться на Парнас до бога Аполлона і муз), який вилетів з тіла вбитої Персеєм горгони Медузи, знав він і де знайти цього дивного коня. Пегас часто спускався на вершину Акрокорінфу (Гора, на якій була кріпость (акрополь) Корінфу) і пив там воду з джерела Пірени. Туди й вирушив Беллерофонт. Він прийшов до джерела саме тоді, коли Пегас, що спустився з-за хмар, гасив свою спрагу холодною, прозорою, немов кристал, водою джерела Пірени. Беллерофонт хотів зараз же піймати Пегаса. Дні і ночі переслідував він його, але все марно, не допомагали ніякі хитрощі. Пегас не давався до рук Беллерофонтові. Тільки-но юний герой наближався до крилатого коня, як, махнувши своїми могутніми крилами, зі швидкістю вітру нісся кінь за хмари і ширяв у них, немов орел. Нарешті, за порадою провісника Поліїда, Беллерофонт ліг спати біля джерела Пірени, біля жертовника Афіни Паллади, на тому місці, де побачив він уперше Пегаса. Беллерофонт хотів пізнати уві сні відкриття богів. Справді, уві сні з’явилася йому улюблена дочка громовержця Зевса Афіна, навчила, як піймати Пегаса, дала золоту вуздечку і звеліла принести жертву богові моря Посейдону. Прокинувся Беллерофонт. З подивом побачив він, що золота вуздечка лежить коло нього. В палкій молитві подякував Беллерофонт великій богині. Він знав тепер, що заволодіє Пегасом. Незабаром до джерела Пірени прилетів на своїх біло-сніжних крилах дивний кінь. Сміливо скочив на нього Беллерофонт і накинув на голову золоту вуздечку. Довго швидше від вітру носив Пегас у повітрі героя, нарешті вгамувався і з того часу вірно служив Беллерофонтові. Швидко помчав герой на Пегасі до гір Лікії, туди, де жила потвора Химера. Химера почула наближення ворога і виповзла з темної печери, могутня, грізна. Палючий вогонь вилітав з трьох її пащ, клуби диму оповили все кругом. Високо злетів Пегас з Беллерофонтом, і з вишини Беллерофонт одну по одній посилав свої стріли на Химеру. Шалено билася вона об скелі і перекидала їх; несамовита, носилася вона по горах. Все гинуло навколо від її полум’я. Всюди літав за нею Беллерофонт на своєму крилатому коні. Химера ніде не могла сховатися від влучних стріл героя, смертоносні стріли скрізь наздоганяли її. Убив грізну потвору Беллерофонт і з великою славою повернувся до царя Іобата. Але Іобат дав йому друге доручення. Він послав героя проти войовничих солімів (Плем’я, яке жило на північному кордоні Лікії). Багато героїв загинуло в боях із солімами, але переміг їх Беллерофонт. І цього подвигу було мало Іобату, адже він намагався згубити героя. Тому послав він героя проти непереможних амазонок. І з цієї війни вийшов переможцем Беллерофонт. Тоді вислав Іобат назустріч героєві, який повертався в славі перемоги, найсильніших мужів Лікії, щоб вони вбили непереможного Беллерофонта, напавши на нього несподівано. Лікійці заманили в засідку героя, але й тут не загинув він. Всі найсильніші мужі Лікії загинули від руки могутнього героя. Зрозумів тоді Іобат, якого великого героя прийняв він у себе як гостя. З великою пошаною зустрів він славетного переможця. Віддав за нього Іобат дочку свою, а з нею півцарства в придане. А лікійці виділили Беллерофонтові в дар із своїх ланів найродючішу землю і дали її йому у володіння. З того часу Беллерофонт залишився в Лікії і жив там, оточений шаною і славою. Але нещасливо закінчив життя своє Беллерофонт. Загордився великий герой. Він захотів стати рівним богам-олімпійцям — так засліпила його велика слава. Беллерофонт вирішив злетіти на світлий Олімп до безсмертних богів на своєму крилатому коні Пегасі. За таку зарозумілість Зевс скарав Беллерофонта. Громовержець наслав на крилатого Пегаса шалену лютість, Пегас скинув Беллерофонта на землю, коли той сів на нього, щоб вилетіти на Олімп. Від падіння на землю могутній герой позбувся розуму. Довго блукав він, безумний, по «долині блукань», поки не прилетів на чорних крилах своїх похмурий бог смерті Танат і не вирвав йому душу. Так зійшов у сумне царство тіней великий герой Беллерофонт. |