«Давньогрецька міфологія». Міфи. Давньогрецька міфологія Що таке міфологія, історичні етапи її формування, суспільні функції
 Скачать 81.95 Kb.
|
|
«Давньогрецька міфологія» 1. Що таке міфологія, історичні етапи її формування, суспільні функції. Міфоло́гія, або мітоло́гія, — сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли. Етапи: 1 етап: хтонічна міфологія. «Хтон» = «земля». Існують боги, демони, абстрактні безликі сили природи, вшанування Матері-Землі. ІЄРАРХІЇ БОГІВ, ПАНТЕОНУ БОГІВ ЩЕ НЕ ІСНУЄ. Матріархат у сусп.. ладі. +2 етап (архаїчний період Д.Греції): становлення патріархату і відображення сусп.. змін у міфології: боротьба богів із титанами, героїв – із амазонками. 3 етап : від розквіту до занепаду Еллади. Героїчний період – міфи будуються навколо ідеї сили, якій підкорюється все (подвиги Геракла). Теми невблаганності долі та богів, тема покарання – міфи про Сізіфа, Едіпа, Тантала, Іксіона. Ідея слабкості богів і їхнього страху перед долею – міф про Прометея. Непокірність людини – Тантал, Сізіф. «Самозаперечення міфології» - Лосєв. Суспільні функції: Для ранніх культур найважливішими були дві функції міфу — соціально-інтегративна та нормативно-регуляторна. У межах соціально-інтегративної функції за допомогою міфу відбувається процес інтеграції індивідів у соціум. Глибинна суть міфу як “антропологічного феномену” полягає в тому, що він є первинною формою усвідомлення світу й безпосередньо впливає на соціологізацію людини на різних етапах її розвитку. Саме соціально-інтегративна функція міфу відповідає за організацію цілісності колективу через самоіден- тифікацію індивіда із соціальною спільнотою, з державою, природою, історичними подіями заради усвідомлення себе частиною єдиного живого організму. Міф постає тут як осно- 370 Ірина КОСТЮК вний засіб соціального зв’язку між людьми, форма організації та регулювання, що дозволяє чинити спільні дії для досягнення мети свого існування. Ця функція мала конструктивний харак- тер для встановлення людської соціальності, для закріплення в міфі та соціумі установок на подолання залежності від при- роди. У сучасних умовах вона забезпечує групову свідомість колективу для досягнення певного колективного успіху (через повне поглинання індивіда). Тобто міфологеми окремих культів — сили, техніки, заперечення Бога формують субкультурну єдність металістів, рокерів, сатаністів і т.д. З іншого боку, ця функція є засобом при формуванні національної самосвідомос- ті, суспільного менталітету. Нормативно-регуляторна функція. Міфологія підміняла суспільні та правові інституції, які ще не виникли, закріплю- вала порядки та звичаї, увічнювала та оберігала їх. Суттєву роль міф відіграє у первинній соціалізації людини, задоволь- няючи за допомогою емоційно-ціннісних уявлень суттєві по- треби в освоєнні світу. Але й під час вторинної соціалізації, у формальній системі освіти, відбувається боротьба між уста- леними в суспільній психології міфами — ірраціональними формами свідомості та раціональними формами свідомості (наука, філософія, мистецтво, мораль), що становлять зміст процесу творення особистості. Міф був регулятором життя первісного колективу. У результаті культурно-антропологічних і структурно-семіотичних досліджень (переважно післявоєн- ного часу) стала очевидною саме регуляторна функція міфу як одного з найважливіших механізмів організації соціального, господарського та культурного життя колективу 2. Давньогрецька міфологія, її зміст і значення. Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основи теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо. 3. Бог Зевс, його функції та пов’язані з ним міфи. Зевс (римський Юпітер) — верховний правитель, володар небес і землі, цар богів і людей. Його атрибути — егіда, скіпетр, інколи — жмут блискавок у руці. Центр культу Зевса — о. Крит. Міф про народження Зевса Згідно грецької міфології Зевс народився на Криті. Дві критські печери претендують на честь бути батьківщиною найбільшого бога Стародавньої Греції – печера в східній частині Криту – Діктеон і печера Ідеон – на найвищій горі Іда (Псілоріте). Немає достовірної інформації, що пояснює, де саме народився Зевс, і в кожної печери є свої прихильники. Кронос і Рея, Народження Зевса на Криті Така ж доля, як його батька спіткала Кроноса. Боячись прокляття – пророцтва батька, він ковтав своїх дітей, щоб не бути скинутим з трону. У Кроноса з його дружиною Реєю до Зевса народилися п’ятеро дітей, яких батько проковтнув. Виношуючи Зевса, Рея, не бажаючи, щоб ще одного її сина спіткала доля попередніх дітей, звернулася за допомогою до своїх батьків (Урана і Геї). За їхньою порадою, вона вирушила на Крит і сховалася в одній з гірських печер, щоб принести в світ дитину в таємниці від чоловіка – Кроноса. Родові болі Рея терпіла, зануривши свої пальці в землю. З кожного пальця, зануреного в землю, з’явилися десять Дактілус (пальців) – добрих істот, що мешкають в критських горах. Під час пологів Реї вхід у печеру охороняли легендарні Курітес, які в багатьох міфах називають дактиліт. Рея, народивши Зевса, здорового хлопчика, який згодом став батьком олімпійських богів, передала його Курітес для виховання. Вони сильно стукали ногами, танцюючи, і били в барабани, щоб заглушити плач дитини. Щоб обдурити свого чоловіка Урана, Рея, замість новонародженого дала йому камінь, загорнутий в пелюшку. Він одразу ж проковтнув його і знову був упевнений, що ніхто не загрожує його трону. Зевс виростає, захований в горах Криту Тим часом, Зевс виріс у печері, де залишався захованим, в горах Криту. У вихованні Зевса важливу роль зіграла коза Амальтея і німфа Меліса. • Амальтея (коза або німфа) годувала своїм молоком божественну дитину і з її рогу достатку він отримував все необхідне. • Німфа Мелісса дбала про дитину і давала йому все, в чому він міг потребувати, а також живильний мед, щоб він ріс швидше. Битва Титанів – Зевс займає трон Урана Виріс Зевс, скинув Урана і отримав владу, проливши багато крові після страшної Битви Титанів. Коли Зевс, щоб утвердити свою владу, розрізав живіт Кроноса, з нього вийшли діти, проковтнуті в минулому: Гера, Посейдон, Гестія, Деметра і Аїд. З їх допомогою Зевс бився проти Титанів, які були господарями Всесвіту на чолі з Кроносом. Ця війна (Битва Титанів) тривала 9 років і було дуже важкою, але в кінцевому підсумку Зевс і його брати перемогли. Три брата – Зевс, Посейдон і Аїд – розділили владу між собою. Зевсу дісталося панування на небі, Посейдону – море, Аїду – царство мертвих. У найдавніші часи Зевс володарював над землею і в підземеллі, вершив суд над мертвими. У період патріархату Зевс локалізується на горі Олімп і іменується Олімпійським. 4. Бог Посейдон, його функції та пов’язані з ним міфи. Посейдоп (Нептун) — брат Зевса, володар морів та океанів, покровитель мореплавства й конярств роняючи лад і правду в усьому світі. Посейдон і божества моря Глибоко в безодні моря стоїть чудовий палац великого брата громовержця Зевса, землетрясця Посейдона. Панує над морями Посейдон, і хвилі моря слухають найменшого руху його руки, озброєної грізним тризубцем. Там, у глибині моря, живе з Посейдоном і його пре-красна дружина Амфітріта, дочка морського віщого старця Нерея, у якого її і викрав великий володар морської глибини Посейдон. Одного разу він побачив, як водила вона танок із своїми сестрами — нереїдами на березі острова Наксос. Захопився бог моря прекрасною Амфітрітою і хотів вивезти її на своїй колісниці. Але Амфітріта заховалася в титана Атласа, який тримає на своїх могутніх плечах небозвід. Довго не міг Посейдон знайти прекрасну дочку Нерея. На-решті відкрив йому її притулок дельфін, за цю послугу Посейдон помістив дельфіна серед небесних сузірїв. Посейдон викрав в Атласа прекрасну дочку Нерея і одружився з нею. Відтоді Амфітріта живе з чоловіком своїм Посейдоном у підводному палаці.а. Його атрибут — тризуб у руці. 5. Бог Аїд, його функції та пов’язані з ним міфи. Аїд (дав.-гр. ᾍδης, також Аїдоней, Гадес, Плутон (лат. Pluto, дав.-гр. Πλούτων) — давньогрецький бог підземного світу, володар царства тіней померлих, син Кроноса й Реї, один з братів богів-олімпійців. Під Аїдом також розуміється підземне царство бога Аїда, куди потряпляють померлі. За пізніми давньогрецькими уявленнями в Аїді відбувається суд померлих і їх покарання чи винагорода. Глибоко під землею панує невблаганний, похмурий брат Зевса, Аїд. Повне мороку і страхіть його царство. Ніколи не проникає туди радісне проміння ясного сонця. Бездонні прірви ведуть з поверхні землі в сумне царство Аїда. Темні ріки течуть у ньому Там протікає священна ріка Стікс, яка все сковує холодом і водами якої присягаються самі боги. По похмурих полях царства Аїда, що позаростали блідими квітами асфодела, витають безтілесні, легкі тіні померлих. Вони нарікають на своє безрадісне життя без світла і без бажань. Тихо лунає їх стогін, ледве вловимий, подібний до шелесту зів'ялого листя, гнаного осіннім вітром. Немає нікому вороття з цього царства смутку. Триголовий пекельний пес Кербер, на шиї якого плазують з грізним шипінням змії, вартує при виході. Суворий старий Харон, перевізник душ померлих, не повезе через темні води Ахеронту ні однієї душі назад, туди, де яскраво світить сонце життя. На вічне безрадісне існування приречені душі померлих у похмурому царстві Аїда. В цьому царстві, до якого не доходять ні світло, ні радість, ні печалі земного життя, править Зевсів брат, Аїд. Він сидить на золотому троні зі своєю дружиною Персефоною. Йому слугують невблаганні богині помсти Ерінії. Царство невблаганного Аїда повне мороку й страхіть. Там бродить у пітьмі жахливий привид Емпуса з ослячими ногами; він, заманивши в нічній темряві хитрощами людей у відлюдне місце, випиває всю кров і пожирає їх ще трепетне тіло. Там бродить і потворна Ламія; вона вночі проби-рається у спальню щасливих матерів і викрадає в них дітей, щоб напитися їхньої крові. Над усіма привидами й потворами панує велика богиня Геката. Три тіла і три голови має вона. Безмісячної ночі блукає вона у глибокій пітьмі по шляхах і біля могил з усім своїм жахли-вим почтом, оточена стігійськими собаками. Вона посилає страхіття і тяжкі сни на землю і губить людей. Гекату проклинають як помічницю в чаклунстві, але вона ж таки й єдина помічни-ця проти чаклування для тих, які шанують її і приносять їй на роздоріжжях, де розходяться три дороги, у жертву собак. Жахливе царство Аїда, і ненависне воно людям. 6. Богиня Гера, її функції та пов’язані з нею міфи. Гера (Юнона) — сестра Зевса, його дружина після Деметри, богиня родинного щастя, подружнього кохання. Її культ особливо був поширений на Пелопоннесі — в Мікенах, Аргосі. Велика богиня Гера, дружина егідодержавного Зевса, сприяє шлюбові і пильнує святість і непорушність шлюбів. Вона посилає подружжю численних нащадків і благословляє матір під час народження дитини. Велику богиню Геру, після того як її з братами і сестрами виверг із своїх уст переможений Зевсом Крон, мати її Рея віднесла на край землі до сивого Океану; там виховала Геру Фетіда. Гера довго жила далеко від Олімпу, у тиші і спокої. Великий громовержець Зевс побачив її, покохав і викрав у Фетіди. Боги пишно справили весілля Зевса і Гери. Іріда і харити прибрали Геру в розкішні шати, і вона сяяла своєю юною величною красою серед сонму богів Олімпу, сидячи на золотому троні поруч з великим царем богів і людей Зевсом. Всі боги підносили дари володарці Гері, а богиня Земля Гея виростила з надр своїх у подарунок Гері чудову яблуню з золотими плодами. Все в природі славило царицю Геру і царя Зевса. Гера царює на високому Олімпі. Панує вона, як і чоловік її Зевс, над громами й блискавками, за словом її темні дощові хмари вкривають небо, помахом руки здіймає вона грізні бурі. Прекрасна велика Гера, волоока, лілейнорука, з-під вінця її спадають хвилею чудові кучері, владою і спокійною величчю горять її очі. Боги шанують Геру, шанує її і чоловік, хмарогонець Зевс, і часто радиться з нею. Але нерідкі й сварки між Зевсом і Герою. Часто заперечує Гера Зевсові і сперечається з ним на радах богів. Тоді гнівається громовержець і погрожує своїй дружині карами. Замовкає тоді Гера і стримує гнів. Вона пам'ятає, як катував її Зевс, як скував золотими ланцюгами і повісив між небом та землею, прив'язавши до її ніг два важких ковадла. Викладено за поемою Овідія "Метаморфози" Часто зазнає образ Гера від чоловіка свого Зевса. Так було, коли Зевс полюбив прекрасну Іо і, щоб сховати її від дружини своєї Гери, обернув у корову. Але цим громовержець не врятував Іо. Гера побачила білосніжну корову Іо і зажадала від Зевса, щоб він подарував її їй. Зевс не міг відмовити в цьому Гері. Гера ж, заволодівши Іо, віддала її під охорону стоокому Аргусу. Страждала нещасна Іо, нікому не могла вона розповісти про свої страждання; обернена в корову, вона була позбавлена мови. Невсипущий Аргус стеріг Іо, не могла вона сховатися від нього. Зевс бачив її страждання. Покликавши свого сина Гермеса, він звелів йому викрасти Іо. 7. Богиня Деметра, її функції та пов’язані з нею міфи. Деметра (Керера) — сестра і дружина Зевса, богиня хліборобства та родючості, покровителька шлюбу. Атрибут її — кошик з овочами і фруктами, центром культу стало місто Елевсін. Могутня велика богиня Деметра. Вона дає родючість землі, і без її благотворної сили ніщо не зростає ні в тінистих лісах, ні на лугах, ні на буйних ланах. Викрадення Персефони Аїдом Велика богиня Деметра мала юну прекрасну дочку Персефону. Батьком Персефони був сам великий син Крона, громовержець Зевс. Одного разу прекрасна Персефона разом зі своїми подругами, океанідами, безтурботно гуляла на квітучій Нісейській долині. Як легкокрилий метелик, перебігала юна дочка Деметри від квітки до квітки. Вона рвала пишні троянди, запашні фіалки, білосніжні лілії і червоні гіацинти. Безжурно гуляла Персефона, не відавши тієї долі, яку призначив їй батько її Зевс. He думала Персефона, що не скоро побачить вона знову ясне світло сонця, не скоро буде милуватися квітами і вдихати їх солодкі пахощі. Зевс віддав її за похмурого свого брата Аїда, володаря царства тіней померлих, і з ним мала жити Персефона в пітьмі підземного царства, позбавлена світла гарячого південного сонця 8. Богиня Гестія, її функції та особливості її культу. Гестія (Веста) — сестра Зевса, богиня вогню, домашнього вогнища, сімейного шастя і добробуту. Її свято шанували в кожній родині. Ніколи не залишала Олімпу. Поклоніння Гестії було зосереджено навколо вогнища. Вогнище було необхідним для тепла, приготування їжі та здійснення жертовних приношень божествам. Звичайною практикою було те, коли їй підносили перші й останні узливання вина на бенкетах. Павсаній писав, що елейці приносили жертви спочатку Гестії, а потім іншим богам. Ксенофонт писав, що Кір Великий приніс жертву спочатку Гестії, потім суверену Зевсу, а потім будь-якому іншому богу, якого запропонували волхви. Випадкове згасання домашнього вогнища означало провал релігійного піклування про сім'ю; нездатність підтримувати публічний вогонь Гестії в її храмі чи святині було порушенням обов'язку перед широким суспільством. Вогонь можна свідомо, ритуально гасити за потреби, і його запалювання чи повторне розпалювання має супроводжуватися ритуалами завершення, очищення та оновлення, порівнянними з ритуалами та конотаціями вічного вогню. Відповідальність за домашній культ Гестії зазвичай покладалася на провідну жінку в господарстві, хоча іноді й на чоловіка. Обряди Гестії біля вогнищ громадських будівель, як правило, очолювали посадові особи. 9. Бог Гефест, його функції та пов’язані з ним міфи. Гефест (Вулкан) — син Зевса і Гери, чоловік Афродіти, бог вогню і ковальства, покровитель ремісників. Гесрест, син Зевса і Гери, бог вогню, бог-коваль, з яким ніхто не може рівнятися в умінні кувати, народився на світлому Олімпі. Він народився кволою і кульгавою дитиною. Розгнівалась велика Гера, коли показали їй, богині, негарного, кволого сина. Вона схопила його і кинула з Олімпу вниз на далеку землю. Довго неслася в повітрі нещасна дитина і впала нарешті у хвилі безкрайого моря. Зглянулись на нього морські богині — дочка великого Океану, Еврінома, і дочка віщого морського старця Нерея, Фетіда. Вони підняли маленького Гефеста, який упав у море, і понесли його з собою глибоко під води сивого Океану. Там у лазуровому гроті виховали вони Гефеста. Виріс бог Гефест невродливим, кульгавим, але з могутніми руками, широкими грудьми і мускулястою шиєю. Яким він був чудовим митцем у своєму ковальському ремеслі! Багато викував він прекрасних оздоб із золота і срібла своїм вихователькам, Евріномі і Фетіді. Довго ховав Гефест у своєму серці гнів на матір свою, богиню Геру, і нарешті вирішив їй помститися за те, що вона скинула його з Олімпу. Він викував золоте крісло незвичайної краси і послав його на Олімп у подарунок матері. Зраділа дружина Зевсагромовержця, побачивши чудовий подарунок. Справді, тільки цариця богів і людей могла сидіти на кріслі такої надзвичайної краси. Але — о жах! Тільки-но Гера сіла в крісло, як обвили й незламні пута, і Гера була прикута до крісла. Кинулись боги їй допомагати. Даремно, ніхто з них не був спроможний визволити царицю Геру. Боги зрозуміли, що тільки Гефест, який викував крісло, може звільнити свою велику матір. Негайно послали вони бога Гермеса, вісника богів, по бога-коваля. Вихором помчав Гермес на край світу, до берегів Океану. Мов вихор, пронісся Гермес над землею та морем і з'явився в гроті, де працював Гефест. Довго просив він Гефеста іти з ним на високий Олімп — звільнити царицю Геру, але рішуче відмовив бог-коваль: він пам'ятав зло, яке зробила йому мати. He допомогли ні просьби, ні благання Гермеса. На допомогу йому з'явився Діоніс, веселий бог вина. 3 голосним сміхом підніс він Гефестові келих запашного вина, за ним другий, а потім ще й ще. Захмелів Гефест, тепер можна було з ним зробити все — вести куди завгодно. Бог вина Діоніс переміг Гефеста. Гермес і Діоніс посадили Гефеста на осла і повезли на Олімп. Похитуючись, їхав Гефест. Навколо Гефеста неслись у веселому танку повиті плющем менади з тирсами в руках. Незграбно стрибали сп'янілі сати-ри. Диміли факели, гучно лунали тимпани, сміх, гриміли бубни. А попереду йшов великий бог Діоніс у вінку з винограду із тирсом. Весело посувалася процесія. Нарешті прийшли на Олімп. Гефест в одну мить звільнив свою матір, тепер уже він не пам'ятав кривди. Гефест залишився жити на Олімпі. |