билеты история укр — копия. Дисципліна "Історія України" як обєкт вивчення, її основні методологічні засади та джерельна база
 Скачать 313.7 Kb.
|
|
53.Визначте особливості політико-ідеологічних і культурних процесів в УРСР у перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964 рр.). У процесі відродження культури у післявоєнні часи український народ зустрівся з великими труднощами: культурне будівництво як і раніше фінансувалося за принципом надлишку; перемога срср у війні посилила розвиток процесів, які взаємовиключали один одного з однієї сторони посилювався тоталітаризм(вважалося, що перемога була здобута завдяки чітко скоординованої діяльності вождя), а з іншої зростання суспільної свідомості(переміг народ, армія). Війна радикально підірвала ідеологію гвинтика(людина – гвинтик в тоталітарному режимі), адже її могли виграти лише самостійно мислячі, а не сліпі виконавці волі вождя. Суттєвій вплив на світосприйняття українців сравили часи війни, тому що частина з них побувала за кордоном, побачила світ з іншої сторони, познайомились із західним способом життя. Війна відкрила народові всю антигуманність, аморальність режиму абсолютної особистої диктатури, Існувало переконання, що після таких жертв і страждань народ заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий лад, Умови розвитку української культури в повоєнний період. Найбільше занепокоєння режиму викликало те, що близько 70 млн. радянських людей, тих, що жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили в полон, зазнали впливів західного способу життя. Почалась відновлюватись освіта, зокрема школи. Але відновлювались вони засобами самого населення. Школи відчували гостру кризу в засобах навчання, для тих кого не могли забезпечити батьки у мінімальному створювався фонд всеобуч. У селах та робітничих поселеннях навчання велось у геть не пристосованих приміщеннях. У 43р. було здійснено перехід до обов’язкової 7-річної освіти. Більше всіх як завжди попало українцям. Китичний підхід до будь яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів – це кваліфікувалось як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність. Прояви національної свідомості, КПРС принижувало більшість української інтелігенції письменників Остапа Вишню за те що він сказав що художник може помилятися у виборі творчого почерку та самобутності, В. Сосюру за «Любіть Україну», композиторів: Данькевич – опера «Богдан Хмельницький» - мало уваги приділив російському народу і багатьом іншим. «Ждановщиина» – наступ на укр. В галузі ідеології та культури з метою жорсткого контролю над духовним розвитком населення. За тодішньою термінологією боротьба велась проти безідейності, , формалізму, космополітизму і низькопоклонства. Життя за Хрущовських реформ Відлига позитивно вплинула на роз-к культ-ри. Було реабілітовано значну кількість політичних в’язнів. До читача поверталися раніше репресовані твори. Твори спрямовані на український націоналізм залишалися заборонені. Відлига давала надію населенню на краще життя, а це в свою чергу було музою багатьох творців до викриття художніми засобами жахливого минулого і оспівувування ліпшого майбутнього. 50 -60рр вихід багатьох романтичних творів, шістидесятники. Хвилю піднесення української духовності та культ-ри сприяв суспільно-політичний рух письменників. Відлига в культурі й духовній сфері була насичена суперечностями, породженими прагненнями Хрущова та його оточення щось змінити, не зачепивши основ тоталітарного режиму. Тому лібералізація суспільства супроводжувалась гоніння на діячів культури і мистецтва, критика сталінщини співіснувала з посиленням ідеологічного настуу, з адміністративно-командними методами управління суспільно-політичним, у тому числі й духовним життям, процвітанням партійно-державної бюрократії. Паростки національно-культурного відродження викликані «відлигою» загрожували існуючій політичній системі, панівній ідеології, тому тиск на творчу інтелігенцію набирав нових формі масштабів. Це призвело до ресталінізації і стагнації суспільства, але не могло знищити духовний потенціал народу. 54.Проаналізуйте особливості та наслідки проведення економічних реформ у Радянській Україні наприкінці 1950-х – у першій половині 1960-х рр. Відновлювати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР. Наприклад, Дніпрогес відновлювали 120 підприємств СРСР, представники 26 національностей. Заводи, шахти, дороги, електростанції, колгоспи були відновлені ціною неймовірних зусиль, самовідданої праці мільйонів людей. П'ятирічний план відновлення народного господарства України в цілому був виконаний. Зокрема, промислове виробництво збільшилося в 4 рази і перевищило довоєнний рівень на 15%. У Західній Україні, де до війни важкої промисловості майже не існувало, виробництво у цій галузі зросло на 230%, собливо швидко розвивалася промисловість Львова. Позначилася недооцінка виробництва товарів народного споживання. До того ж, легка промисловість до кінця 1950 р. ледь досягла 80% довоєнного рівня. Грошова реформа значно девальвувала карбованець і «з'їла» особисті заощадження народу. З особливою очевидністю недоліки відновлення проявилися в сільському господарстві, що так і не виконало намічені плани. Причини цього різні: переважне фінансування важкої промисловості, зневага принципу матеріальної зацікавленості, важкі наслідки війни для українського села, посуха 1946р., мізерна вартість сільгосппродукції, значний розмір індивідуальних господарських податків, відсутність паспортів у сільських жителів. Загальна колективізація на Західній Україні здійснювалася примусово та у стислий термін (1948-1949 рр.), з обкладанням місцевого населення важкими податками, з депортацією у Сибір більш 200 тис. чол. Непоправні були і людські втрати, коли на Україні 800 тис. колгоспників загинули від голоду взимку 1946-1947 рр. На відміну від країн Західної Європи відновлення економіки України здійснювалося без упровадження нових технологій і матеріалів. Заперечувалися ринкові відносини, зміцнився командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Легка і харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відновлені не в повному обсязі тому, що їм приділялося мало уваги. Відновлення народного господарства проходило в напруженій міжнародній обстановці – почалася «холодна війна». В другій половині 50-х років почався інтенсивний пошук ефективних шляхів господарського керування, його демократизація. Особливо радикальні реформи були здійснені у промисловості. У квітні 1953 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення числа союзних (з 30 до 20) та союзно-республіканських (з 21 до 13) міністерств. Було прийнято новий розподіл країни на великі економічні райони. Уряд визнав за необхідне створити в Українській РСР три економічні райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний та Південний. У цих районах почали діяти ради по координації і плануванню, покликані сприяти удосконаленню територіальної організації господарств. Усі перші етапи економічної реформи в промисловості принесли певні позитивні зрушення, але недоторканість командно-адміністративних методів управління зумовила їх незавершеність. У розвитку аграрної політики певне значення відіграли пленуми ЦК КПРС, які відбулися у 1953-1958 рр. Вжиті тоді заходи сприяли піднесенню сільського господарства і поліпшенню становища трудящих. Серед найважливіших кроків: – підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників; – збільшення державних асигнувань на потреби села; – покращення технічного і кадрового забезпечення господарств. Істотно зросли заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію впродовж 1953-1958 рр.: – на зерно майже в 7 разів; – на картоплю майже в 8 разів; – на продукцію тваринництва – у 5,5 рази. Вже восени 1953 р. з колгоспів списано всю заборгованість за обов'язкові поставки продуктів тваринництва у минулі роки. З метою кращого стимулювання дозволено видавати колгоспникам грошевий аванс – 25% від коштів, що надходили від реалізації худоби і продуктів тваринництва. 55. Розкажіть про особливості соціальної політики в Україні за часів перебування при владі Микити Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи в у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до ров’язання проблем суспільо-плітичного життя. Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації і демократизації суспільно-політичного життя:
Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Соціальні програми М.С. Хрущова
У цілому ж рівень життя зростав повільно. Виробництво споживчих товарів, сфера послуг, громадське харчування відставали від потреб населення. Поразка хрущовських реформ
Хрущова звільнено з посади першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем був обраний Л.І. Брежнєв. Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок кардинальних змін в економіці та інших сфер, змін у сфері суспільного життя не відбулося. Більшість істориків дтримується думки,що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіі системи.
Дисиденський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні прошарки населення всіх регіонів республіки. Мета дисидентського руху: вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадських прав і був проявом національно-визвольного руху. Більшість дисидентів не виступали проти радянської влади і прагнули мирних форм діяльності. Укр. Дисиденти були реформістами, а не революціонерами. Представники: відомі «шістдесяники» - поети Л.Костенко, В. Симоненко, М. Вінграновький, критики І.Дзюба, І. Світличний, Є.Сверстюк, художниця А. Горська, перекладач М. Лукаш. Етапи дисидентського руху Первший етап: Середина 50-х рр.–1968 р. – зародження дисиденства, його ідеологічне та організаційне оформлення. На цьому етапі основним проявом дисиденства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які створювали національні проблеми, репресій проти інакодумців, проблеми демократизації. З метою переходу до організаційних форм боротьби утворюються легальні групи деседентів. У 1959 році на Львівщині виникла робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук’яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно ъх Конституцією. За доносом групу заарештували, Л. Лук’яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-риічним покаранням. У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація «Український національний фронт», що діяла з 1964 р.на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Укранської держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах. Другий етап: 1968-1976рр. – піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля. Активізації діяльності дисидентів сприяли: - Інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю протестів і обурень; - Видання протягом 1970-1974рр. у Львові самвидавничого журналу «Український вісник», голов. ред. – В.Чорновіл. Журнал сприяв організаці і консолідації дисидентського руху; - Нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадських прав і свобод у країнах-учасниках наради. Укр. Гельсіська Група, яку очолив письменник М. Руденко. Це була перша легальна диседенська організація. Багато письменників, що входили до організації були страчені Третій етап: З середини 80-х рр. – з початком перебудови – діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження. Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень в усіх сферах життя радянського суспільства.
Преставники: письменники і поети І. Драч, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Симоненко, В. Стус, С. Гуцало, І. Калинець, художники А. Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є. Сверстюк, діячі культури С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко та ін. Мета руху: відродження національної культури і захисту рідної мови. Їх діяльність практично мало виходила за межі радянської законності й соціалістичних цінностей. Усе це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у відході від «марксизму-ленінізму», «формалізмі», «космополітизмі», обмежувати їх творчу діяльність,а згодом перейшли до репресій проти них. Однак, частина нового покоління не зреклася своїх поглядів і пішла на конфронтацію з владою. Саме шістдесятники склали ядро дисиденського національного відродження. Національно-культурні процеси переходили встановлені партією рамки лібералізації й на поч. 60-х рр. почали переслідуватися. У 1962-1963 рр. «відлига» в національно-культурній сфері припинилася. (див. пит. 56)
Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки. То в СРСР досягнення науково-технічного прогресу запроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго-і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу. Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання. У результаті в 1950 р. важка промисловість перевищила, а легка – ледве досягла 80% довоєнного рівня. Основні здобутки: -Формування науки як соціального інституту, організаційних підрозділів та наукових шкіл. -Новітні відкриття у природознавстві на початку ХХ ст. Розвиток науки і техніки в Україні. -Створення Національної академії наук України та розвиток науки у довоєнний період. В.І.Вернадський. -Формування наукових шкіл у галузі фундаментальної науки. -Вирішення проблеми розщеплення атомного ядра. У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу. Взаємодія фундаментальних, прикладних і технічних складових національної науки. Досягнення і недоліки науково-технічного розвитку СРСР у 60-80-х роках. -Загострення проблеми впровадження наукових досягнень у виробництво. -Спроби переведення економіки країни на шлях інтенсивного розвитку. -Проблеми формування і здійснення єдиної науково-технічної політики. -Посилення мілітаризації економіки в умовах гонки озброєнь. -Безгосподарське використання Хрущовим земель: відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водойм. |