билеты история укр — копия. Дисципліна "Історія України" як обєкт вивчення, її основні методологічні засади та джерельна база
 Скачать 313.7 Kb.
|
|
Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. - Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Як бачимо, другий період історії Київської держави був добою піднесення ЇЇ політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут, як правило, переважає внутрішній розвиток. - Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.) характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі. У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані. З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство. За формою правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією, а за державним устроєм - своєрідною федерацією князівств на чолі з київським князем. Державний устрій – див. пит. №7 9. Висвітліть особливості розвитку освіти в Київській Русі. За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розповсюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були: – про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада; – навчання в школах проводилось рідною мовою (слов’янською); – з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов’янську мову); – існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу; – школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде; – школа в Київській Русі була доступна для дівчат; – давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м’який характер, ніж у західноєвропейських школах.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була також княгиня Ольга. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій — ісламу, іудаїзму. Незадовго до прийняття нової віри відбувся ряд важливих політичних подій. - 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допомоги в київського князя Володимира. Той згодився, але за умови: імператор віддасть за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Володимир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека, імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії, рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення. - Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й авторитет самого князя. Як наслідок, На Русі поширювалась передова Візантійська культура, зокрема писемність, архітектура, мистецтво. Завдяки досить високому рівню свого розвитку Київська Русь могла творчо засвоювати зразки світової культури. Київська Русь в період князювання Володимира Великого стала однією з найбільших політично, економічно і культурно розвинутих держав Середньовіччя. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. 11. Розкрийте зміст та проаналізуйте ефективність реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію Київської Русі. 1.реформа державного устрою Київської Русі. Йдеться про реорганізацію варязької дружини, котра ставала надійним щитом для відсічі кочівникам, але у мирний час була практично некерованою. Хитрістю і підкупом князь примусив варязьких ватажків служити йому. Крім грошей, продуктів і військової здобичі, дружинники за службу отримували від князя землю разом із її населенням. У результаті у професійних військових з'явилася матеріальна зацікавленість у сумлінній і відданій службі, дотриманні усталених норм поведінки. У такий спосіб у державі було покладено початок традиції наділяти землею за службу і під умову служби. 2. релігійна реформа, суть якої полягала у запровадженні "шестибожжя" - шести божеств, котрі уособлювали регіони держави і були їх покровителями. На Перуновому пагорбі поряд із Перуном постали ще п'ять кумирів (головних богів) за кількістю князівств: Новгородського, Смоленського, Полоцького, Дреговицького і Древлянського. 3. адміністративна реформа. Намагаючись покласти край сепаратизму місцевих князів, правитель держави ліквідував племінні княжіння, де влада правителів була практично безмежною. Територія країни поділялася на вісім волостей, що їх очолювали призначені великим князем волостелі. Відтоді держава почала набувати ознак централізованої монархії. 4. військова реформа була спрямована передусім на створення загальнодержавної системи оборони. Можливість отримати від князя землю спонукала до професійної військової служби представників різних суспільних верств. Відтак було створено власну сильну професійну армію, яка за необхідності ставала ядром всенародного ополчення. Утримання армії не було обтяжливим для казни, оскільки воїни самі мали забезпечувати себе зброєю, військовими обладунками, бойовими кіньми тощо. 5. Релігійна реформа князя Володимира докорінно змінила ідеологію держави (988р.) Запровадження християнського віровчення зміцнювало авторитет і владу князя, вносило позитивний струмінь у розбудову державності. Християнізація вводила Давньоруську державу до кола християнських країн світу, зробивши можливими рівноправні й плідні відносини між нею і Візантією, іншими державами. 6. Судова реформа стосувалася розмежування сфер компетенції духовних і світських судів, а також обмеження місцевої сеньйоральної юстиції. Зазнала невдачі спроба Володимира запровадити смертну кару в судовому порядку. 12. Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздрібненості Київської Русі. Політичну роздробленість спричинило кілька факторів: 1. великі простори держави та етнічна неоднорідність населення 2. зростання великого феодального землеволодіння 3. брак чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади 4. зміна торгівельної кон’юнктури, занепад торгівлі 5. постійні напади кочовиків печенігів, половців, татар. Історики не мають єдиної думки щодо наслідків феодальної роздробленості Київської Русі. Одні з них, наприклад відзначають значне економічне й культурне піднесення руських земель(розвиток міст, ремесл, торгівлі, духовності, суспільства), а також розвиток демократичних традицій:звернення князів та бояр до підтримки міст, скликання народного віча, створення досконалішої системи управління удільних земель. Інші науковці вказують на той факт, що міжусобна боротьба підірвала сили князівств, і вони не змогли протистояти половецькій експансії. Половці перекрили найважливіші торгові шляхи Русі через Каспій. В умовах занепаду Візантії(яка, як відомо була основним торговим партнером Київської Русі) і переміщення головних торгових шляхів на Середземноморя, Русь опинилась "на узбіччі" світової торгівлі. Це призвело до занепаду економічного життя держави. 13. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Галицько-Волинської держави Геополітика визначає роль географічних факторіву потітиці : просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. Плюси:Ки́ївська Русь- середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. В часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. У 30-ті рр. X ст. економічна, військова і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання міцно утвердитися вПричорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо в Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Через Київську Русь проходив товгшовий шлях "із варяг у греки. Київ мав вигідне геогафічне положення ,бо був оточений пагорбами і річкою тому його було важко завоювати.Його завоювали лише в 1240 році монголо-татари. Київська Русь і Галицько-Вол. держава мали вигідне геополітичне положення,бо розташ на перехресті торговельних шляхів між заходом і сходом,мали вихід до моря Недоліки розташування двох держав:набіги кочівників,пізніше кримських татар і османської імперії. обидві служили щитом для європи від монголо-татар.Їх землі зазнавали спустошень,а військо давалдо опір тим самим запобігаючи подальшому просуванню цих войовничих племен. 14.Визначте передумови об’єднання Галичини і Волині в єдину державу, дайте характеристику етапам її розвитку (1199-1340 рр.). Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об’єднання Волині й Галичини в одному князівстві, яке надалі майже впродовж 150 років відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов’ян. Його подальшу історію слід розглядати в контексті формування трьох центрів консолідації, нових державних формувань, що спиралися на моноетнічний грунт – український на півдні, білоруський на північному заході і російський на північному сході. Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло: 1. Вдале географічне положення. 2. Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга. 3. Енергійно об’єдналась політика князів Романа (1199-1205) та Данила (1238-1264). 4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі. Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався у кілька етапів. 1 етап. (1199-1205р.) - утворення та становлення. Князь Роман у 1199 р. придушує опір бояр і об'єднує Галицьке та Волинське князівство, веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. В 1201 р. Роман оволодіває Києвом. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, проте йому не вдалось об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув 2 етап (1205-1238рр.) - Тимчасовий розпад. Боротьба за галицький стіл. Характерними рисами державного життя були: -свавілля бояр -безперервне втручання Угорщини та Польщі у внутрішні справи держави -зростаюча монгольська загроза -енергійна боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності, яка успішно закінчилась у 1238 році. 3 етап (1238-1264рр.) - об'єднання та піднесення, активна боротьба з золотоординським ігом. Данило Галицький відвойовує втрачені позиції, розгромлює тевтонських лицарів Добжинського родену, поширює свій вплив на Київ, зводить низку міст-замків, одержує в 1245 р. перемогу в битві під галицким містом Ярославом над військами Ростислава і відновлює єдність Галицько-волинського князівства знов, підтримує контакти з папою римським Інокентієм ІV, приймає від нього королівську корону і в 1253 році стає першим українським королем. Данило Галицький активно проводив західну політику, підтримував західні культурні впливи, запроваджує європейське самоврядування в містах. 4 етап (1264-1323рр.) - стабільність та піднесення. Галицько-волинське князівство проводить незалежну політику на міжнародній арені. Воно досягло успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні зв'язки з німецьким орденом та Литвою і таким чином відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало за Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римом. Його дипломатичні відносини свідчать про широке міжнародне візнання Галицько-волинської держави. Значним досягнення Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303-1437рр.). Вона стала не лише символом державного суверенітету і князівства, але й сприяла зміцненню його незалежності. 5 етап (1323-1340 рр.) - поступовий занепад. У середині 14 століття польські феодали захопили Галичину і частину західної Волині. Іншу частину Волині після отруєння боярами в 1340р. останнього правителя Галицько-волинської держави Юрія ІІ успадкована князем литовським династії Рідеміновичів. Під владою Угорщини, а пізніше Молдави і Туреччини опинилась Північна Буковина. Так припинила своє існування Галцицько-волинська держава. Висновок: будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу: -у роки найвищого піднесення охоплювало близько 90% українських земель -зберегло від завоювання та асиміляції південну частину східнослов'янських земель -стало новим після занепаду Києва центром політичного і економічного життя -модернізувало давньоруську державну організацію -розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу -продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.
Шляхта -привілейований військово-службовий стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, що входили до складу ВКЛ чи Речі Посполитої Духівництво – окремий стан українського суспільства, що становив майже десяту частину населення. Вище духовенство – це верхівка людей церковних до яких відносилися київський митрополит, єпископи та архієпископи. Вони не підлягали світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Належали до панівної частини українського суспільства. Магнати – це феодали, що володіють великим земельним володінням та мають вплив на політичне життя країни, бо засідали у Пан-Раді князівства Литовського. Магнати посилали до армії одного лицаря з конем від кожних 2 400 моргів землі, якими вони володіли. Князі – найзаможніша аристократична частина суспільства, титулована знать, до якої належали нащадки удільних князів. – «княжата головні» – не підлягали місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми військовими загонами та родовими гербами. Вони посідали вищі адміністративні посади: гетьман, канцлер, підскарбія, воєвода, каштелян, староста, маршалок на сеймі. Вони ж могли посідати й менш значні посади намісників та повітових старост.; – «княжата-повітовники»– підпорядковувалися місцевій адміністрації, не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі повітового ополчення. Пани – заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом з князями становили групу магнатів – найбільших землевласників НАПІВПРИВІЛЕЙОВАНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ Міщани – це жителі міста, представники податкових верств населення Патриціат – найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців і ремісників-майстрів. Бюргерство – середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва; партачі. Плебс – міське поспільство, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торговців. «загородники» «коморники» «підсусідки», наймити, жебраки, халупники. Духовенство – парафіяльні священики. НЕПРИВІЛЕЙОВАНИЙ СТАН Селяни – це жителі сільської місцевості, що перебувають у різних формах залежності від феодалів. Слуги путні – особисто вільні селяни, які перебували на службі (охорона кордонів або фортець), отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей. Данники (чиншові селяни) – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину /чинш/ натурою (зерно, мед) або грошима в залежності від розміру землі. Тяглі (тяглові) – селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам; за користування землею вони були зобов’язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). МІЖСТАНОВИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ПРОШАРОК-КОЗАКИ |