Вівчарстворозвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо у південних – тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво(виробництво кролячого м’яса в У досягло 69-80 т. на рік). Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків, водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.
Поняття про природно-ресурсний потенціал, його структура і оцінка.
Потенціал природно-ресурсний — теоретична кількість, природних ресурсів, які без шкоди для природи і людства можуть бути використані в господарських цілях.
Структура ПРП:
Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу.
Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна--різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна--можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів; функціональна-- відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.
За економічною класифікацією розрізняють:
– ресурси матеріального виробництва, у тому числі промисловості (паливо, метали, деревина, риба) і сільського господарства (грунти, води для зрошення, кормові рослини, промислові тварини);
– ресурси невиробничої сфери, у тому числі прямого споживання (питна вода, дикорослі рослини і тварини) і непрямого (наприклад, використання для відпочинку зелених насаджень та водоймищ).
За походженням і природними властивостями виділяють: мінеральні ресурси (корисні копалини), земельні, водні, біологічні (зокрема лісові), агрокліматичні (сонячне тепло, світло, опади), ресурси енергії природних процесів (енергія сонця, вітру, землі), а також рекреаційні (вони поєднують в собі різні види ресурсів).
Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна.
При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.
Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.
Місце Північно-Східного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
До складу району входять Харківська, Полтавська й Сумська області. За територією – 84 тис. км2 (13,9% території України) та кількістю населення – 6,1 млн чол. (12,1%). Північно-Східний район найменший. Він входить до ек.р-нів з високим рівнем розвитку. Проте його роль в економічному потенціалі держави досить велика. Північно-Східний район дає 13,7% валового внутрішнього продукту. Його частка в обсязі валової сільськогосподарської продукції становить 14,6%.
Географічне положення району створило передумови для формування економічних зв’язків з Росією, більш міцних, ніж це характерно для інших реґіонів України. Таке положення посилювалося розміщенням району на перетині напрямків масових перевезень вантажів між двома індустріальними велетнями: Донецько-Придніпровським районом України й Центральним районом Росії. Безпосередня близькість Північного Сходу до української металургійної бази сприяла розвитку тут важкого, металомісткого машинобудування. Районотвірним фактором є дуже розвинена транспортна мережа з магістралями загальнодержавного й міжнародного значення--залізницями, автошляхами, трубопроводами, авіалініями.
Провідною галуззю економіки Північно-Східного району є машинобудування, де працює 61% промислово-виробничого персоналу. Воно представлено як металомісткими, так і працемісткими галузями: енергетичне, електротехнічне, гірничошахтне, будівельно-шляхове, підйомно-транспортне, тепловозобудування. Близькість металургійної бази, кваліфіковані трудові ресурси й потреби транспорту – все це сприяло розвиткові тут транспортного машинобудування. Потреби промислового комплексу викликали необхідність розміщення сільськогосподарського машинобудування, виробництва тракторів, обладнання для харчової промисловості.
Агропромисловий комплекс посідає друге місце в районі за часткою в валовій продукції. Він представлений, в першу чергу, виробництвом цукру, зерна, соняшнику й олії, м’яса, молока. За виробництвом цукрового буряка й соняшника район посідає третє місце. Найбільші цукрові заводи діють у Лохвиці, Сумах (рафінадний завод), Куп’янську. Найпотужніші м’ясокомбінати – в Полтаві, Харкові, Сумах, Охтирці.
ПЕК базується як на місцевій сировині – видобуток і переробка нафти, газ, – так і на довізному з Донбасу вугіллі, а також поставках нафти й газу з-за кордону.
В електроенергетиці переважають теплові електростанції, з них найбільша – Зміївська.
Хімічна промисловість характеризується перевагою нематеріаломістких виробництв. Виняток становить завод фосфатних добрив у Сумах. Хімічна промисловість також характеризується наявністю підприємств з виготовлення фото- і кіноплівки (Шостка), гумових виробів (Суми), фармацевтичною промисловістю (Харків), виробництвом пластмас, лаків, фарб.
Проблеми:
1.Відсутність поновлення основних виробничих фондів(зношення фондів у багатьох галузях сягає 65% і існує тенденція до подальшого погіршення їх стану).
2.Застарілість матеріало-технічної бази машинобудівний комплекс, автомобільного парку.
3.Перенасичення Північно-Східного району галузями важкої індустрії
4.Існівання територіальної концепції промисловості у великих індустріальних центрах, особливо у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуку, що зменшує використання трудових ресурсів в середніх і малих містах.
5.Низька ефективність сільськогосподарського комплексу району.
6.Висока трудомісткість культури
7.Жахлива екологічна ситуація, внаслідок надмірної концепції забруднювальних виробництв із застарілими технологіями, нагромадження токсичних відходів, високого рівня урбанізації
Прості методи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил.
Картографічний метод
Зображення просторової локалізації явищ та їх зв’язків. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.
Порівняльний метод
Визначення відмінних та подібних рис розвитку. За його допомогою на основі аналізу статистичних даних і основних економічних показників визначається місце галузі серед інших галузей р-ну чи серед інших районів.
Експедиційний
Метод експедиційний або польових досліджень – застосовується для
отримання первинної оригінальної інформації, яку не може дати офіційна
статистика (карта-анкета)
Літературний
Полягає у відборі і аналізі літератури, присвяченій великій темі
Описовий
Полягає в описі розміщення явищ в сфері економічної діяльності та розселення населення
Статистичний
Дослідження на основі аналізу класичних показників
Моделювання
Дослідження на основі моделі (мисленної, матеріальної, мастатичної, ідеально-матеріальної)
Місце Столичного економічного району в територіальній та галузевій структурі господарства України. Проблеми його регіонального розвитку.
Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей.
Площа--90,7 тис.км.кв.(14,9%), населення — 7,5 млн чол.(14,4%)
Столичний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам.
Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарстварайон поступається тільки Причорноморському.
В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування та металообробка(1/4 промислової продукції району). Підприємства спеціалізуються на виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква, Київ, Ніжин), устаткування для хімічного виробництва (заводи "Більшовик" у Києві, хімічного устаткування у Бердичеві, Бахмачі, Коростені, Фастові), точне машинобудування, виробництва радіо-електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки(ВО "Арсенал","Електронмаш" у Києві, ВО "Чернігівський завод радіоприладів"). Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві.
Лісова й деревообробна промисловість працює на місцевій та привізній сировині. Продукція Столичного району становить майже 21% виробленої в Україні. Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці. Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість(у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці). Вироблюваний у Малині високоякісний папір експортується в зарубіжні країни.
Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон(Чернігов, Житомир, Київ), за виробництвом яких район займає перше місце в Україні, пластмас (Бровари, Київ, Прилуки).
Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. Асфальт, цеглу, вапно виробляють Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів. Найбільшими підприємствами скляної промисловість є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика. Однією з найстаріших у районі й Україні є фарфорово-фаянсова промисловість.
Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні.Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Переважають зернові культури, головна--озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%.
Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні,значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області(майже80%)
Показники продуктивності тваринництва (приріст живої маси тварин, середньорічні надої молока) в районі майже дорівнюють середнім по Україні. Значно вищі вони в Київській області, яка посідає перше місце в країні за обсягами виробництва м'яса, в тому числі м'яса птиці, а також яєць, молока.
Проблеми розвитку:
1.Перенасичення Київа промисловими підприємствами. Це створює багато проблем: забезпечення населення житлом, роботою, транспортом тощо.
2.Демографічна проблема. Смертність в багатьох частинах району перевищує народжуваність. Відбувається відтік населення, особливо молоді, з сільської місцевості до міст. Несприятлива ситуація склалася в Чернігівській і Житомирській областях, де середній вік сільських жителів становить 50—55 років.
3.Екологічні проблеми. Через Чорнобильську радіаційно забруднені всі області, особливо Київська та Житомирська.
4.Стан водних ресурсів. Рівень повторного її використання значно нижчий за середній по Україні. Найбільшими забруднювачами водних ресурсів району є підприємства м. Києва та Київської обл. .
5.Значне виснаження лісів, погіршення структури лісового фонду, зниження його продуктивності. Сьогодні понад 90% площі займають молоді насадження і середньостиглі ліси.
6.Через недосконалі технології видобутку та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексного освоєння родовищ у надрах залишається і губиться розвіданих запасів нафти 70%, солей 50%, вугілля 40%, металів 25%.
Сутність регіональної політики в Україні.
Регіональна політика - сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об'єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території.
Суб'єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого - управління регіональною економікою.
Стратегічні цілі регіональної політики України:
--політичні: збереження унітарної незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів;
--економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;
--соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.
Регіональна політика в Україні здійснюється на основі таких принципів:
- системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси;
- географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження самобутності окремих частин країни та ефективного використання ресурсного потенціалу регіонів;
- нституційність та законність, за якими реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
- пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
- диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес.
Регіональні особливості розвитку і розміщення світового автомобілебудування.
Автомобілебудівна галузь відноситься до машинобудівного комплексу.
Сформувалися три головних ареали світового автомобілебудування: азіатський - із провідною роллю Японії, американський - з домінуванням США й західноєвропейський - з менш вираженим домінуванням ФРН і Франції.
Найбільшу кількість автомобілів виробляє Японія (1/4 світового виробництва).
Частка країн Європи в останні роки становить біля 32-34% обсягу світового виробництва легкових автомобілів. В останні роки європейське автомобілебудування (як і світове) стає все більш інтегрованим та „глобалізованим”, зростають прямі закордонні інвестиції, як в країни регіону, так і за його межі.
США випускає 18% автомобілів світу. Американська компанія "Форд" є другим у світі виробником автомобілів, 60 % її автомобілів виробляються за межами США.
Автомобілебудування Німеччини займає третє місце у світі, що становить понад 14 % світового виробництва. П'ять найпопулярніших у світі фірм: "Даймлер-Бенц'", "БМВ", "Фольксваген", а також "Опель" і "Форд'" випускають у Німеччині понад 90% усіх автомобілів. При цьому "Форд" - німецька філія американського концерну "Форд", а "Опель" - дочірнє підприємство американської фірми "Дженерал Моторс".
Щорічно у світі випускається 40
50 млн автомобілів, четверта частина яких — вантажні автомобілі та автобуси.
|
Скачать 440 Kb.