шпора з регіон. Фактори регіональної економіки та розміщення продуктивних сил
 Скачать 440 Kb.
|
|
Розселення населення, його основні форми, особливості за регіонами світу. Розселення населення—розміщення населення на території, сукупність насел пунктів. Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середовища, задіяності його в господарській діяльності. За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Критерій міста закріплюється законодавчо в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чоловік в Японії. Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає. Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %). До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій. До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія. Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреаційних та інших зв'язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація - це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв'язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа, Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака - Кобе - Кіото, Ріо-де-Жанейро. В США налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70 % населення країни, у Великобританії - 8 агломерацій з населенням понад 2 млн. чоловік кожна. Швидкими темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються. Мегаполіс--злиття зон суцільної урбанізації(н: мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн чоловік). Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70 % кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80 % усього населення. Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів і розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розкидана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як СТА, Канада, Австралія. Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин(субурбанізація). Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзеркалюючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста(у Німеччині,Бельгії,Фрнації,США).
Меблева промисловість відноситься до тих галузей промисловості, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори. Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко транспортується. Значною мірою розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо. Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревостружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни. Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосередженна у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.). У Карпатському ек.р-ні є в наявності значна матеріаломістка база для виробництва меблів, тому дана промисловість є тут розвинена. Основні регіони розвитку промисловості: Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна тощо. У місті Надвірна є в наявності матеріали, потрібні для даної промисловості - ДСП, яке виробляється потужною фірмою "Інтерплит". У Північно-Західному ек.р-ні розміщена у: Костопіль, Ківерці, Луцьк, Рівне. Для Придніпровського ек.ра-ну меблева промисловість, яка входить до лісовиробничого комплексу має виключно обслуговуюче значення. Але, дніпропетровська меблева фабрика "Дніпромеблі" - одна з найстаріших в Україні.У Північно-Східному ек.р-ні меблева промисловість орієнтується на споживача і розташовується у великих містах: Харків, Суми, Полтава. У Причорноморському ек.р-німеблева промисловість не є провідною, але вона тут присутня і орієнтується на споживача. Котовська меблева фабрика в Одеській області є відомим виробником меблів на українському ринку та за кордоном. Для вдалого розміщення меблевої промисловості потрібна велика кількість кваліфікованих фахівців. На жаль, в нашій країні технічна освіта розвинена недостатньо (немає достатньої кількості фахівців). Тому підприємства меблевої промисловості не мають можливості розташовуватися вільно, а залежать від наявності на території трудових ресурсів потрібного призначення. Розміщення виробників меблевої промисловості більш за все залежить від сировинної бази, матеріалів для виробництва меблів, потрібного устаткування та споживачів. Підприємства, які виготовляють меблі з натуральної деревини залежать більше від сировини, ніж від розташування підприємств, які є виробниками ДСП, ДВП, МДФ та інших матеріалів. А інші виробники меблів (крім м'яких) розміщуються поблизу виробників відповідних матеріалів або близько до портів, куди постачають імпортні матеріали.
Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Продовольчий комплекс є складовою частиною агропромислового комплексу. Крім того, до продовольчого комплексу входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін. Продовольчий комплекс в залежності від виду сировини, що використовується, поділяється на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Продовольчий комплексзабезпечує населення продуктами харчування. В продовольчий комплекс входять такі підкомплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, картоплепродуктовий, плодоовочепродуктовий, олійнопродукто-вий, винограднопродуктовий, тютюнопромисловий, хмелепромисловий, м'ясопродуктовий, яйцепродуктовий, рибопродуктовий, бджолопродуктовий. Головними компонентами продовольчого комплексу є: сільське господарство (виробництво сировини); виробництво засобів виробництва для всіх галузей ПК; харчова промисловість; рибне господарство; виробнича інфраструктура; роздрібна торгівля продовольчими товарами.).
Лісовий фонд – це територія лісів і земель, покритих лісом, які призначенні для потреб лісового господарства. Загальна площа лісового фонду України--9942 тис га. У складі лісового фонду України переважають державні ліси Частка гірських лісів становить 21,8%. Забезпеченість лісом населення України —0,17 га на людину — одна із найнижчих в Європі У складі лісового фонду переважають хвойні породи. Ліси розміщені дуже нерівномірно. В Українських Карпатах ліси займають 40,5% від площі, в Кримських горах – 32%, на Поліссі – 26,1%, в Лісостеповій зоні--12,2%, в Степовій – 3,8%.До найбільш лісистих областей належать – Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька. Лісистість території України (частка покритої лісом площі) становить 15,6 % За окремими регіонами держави лісистість така Карпати — 40%, Крим — 36%, Полісся — 25,7, Лісостеп — 11,4, Степ — 3,6 %. Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом — це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень. Найбільш високий рівень інтенсивності головного та проміжного користування лісом досягнутий в Чернівецькій, Вінницькій, Івано-Франківській та Хмельницькій областях України. Найбільше використовують лісові ресурси ті області, де розвиненими є дерево-обробна, целюлозно-паперова, лісо-хімічні промисловості. Найбільшими споживачами лусових ресурсів є наступні області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,Житомирська та Хмельницька. Водні ресурси— це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту. В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання лише 60%. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік--85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40%--за її межами (транзитний стік). Доступні для широкого використання водні ресурси формуються, в основному, в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов’я та Причорномор’я Водними ресурсами найбільш забезпечені наступні області: Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Житомирська та Чернігівська. Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Найбільша кількість водних ресурсів (58 відсотків) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води. Використання водних ресурсів На потреби комунального господарства у 2008р з водних джерел забрано 18% води, промисловості – 46%, сільського господарства – 35%. У басейні Дніпра сконцентровані найбільш водоємні промислові та сільськогосподарські виробництва, розміщені великі міста, об’єкти атомної енергетики. Саме в цьому районі відбувається найбільша експлуатація водних ресурсів України. Основне споживання водних ресурсів Сіверського Дінця відбувається у Харківській, Луганській та Донецькій областях, де розташовано багато виробництв із високим рівнем споживання води. Основними водоспоживачами в басейні Західного Бугу є: промисловість, комунальне господарство, сільське господарство Волинської та Львівської областей. У річки басейну Південного Бугу споживачами водних ресурсів є підприємства харчової, хімічної промисловості, комунального господарства Вінницької, Миколаївської та Кіровоградської областей.
Соціальна сфера--сукупність галузей, підприємств, організацій, зв'язаних з рівнем життя людей, їх добробутом і вжитком. Соціальна сфера охоплює весь простір життя людини - від умов її праці і побуту, здоров'я і дозвілля до соціально-класових і національних стосунків. Соціальна інфраструктура – комплекс галузей, пов’язаних з відновленням людини та її робочої сили. Головне завдання--задоволення матеріальних та духовних потреб кожної людини. До соціальної сфери відносять перш за все сферу послуг, освіту, культуру, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, громадське харчування, комунальне обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок. До соціальної сфери належать галузі соціальної інфраструктури та такі види діяльності: - Діяльність із забезпечення ефективної зайнятості населення. - Діяльність з формування доходів членів суспільства. - Діяльність із соціального забезпечення і соціального захисту. - Діяльність, що забезпечує споживання, форми і способи їх задоволення. - Охорона здоров’я. - Народна освіта. - Торгівля та громадське харчування. - Житлове та комунальне господарство. - Діяльність з екологічного захисту громадян. - Культура і мистецтво Функцією соціальної сфери є: 1) поліпшення добробуту населення 2) задоволення потреб людей ( побутові,культурні) 3) створення умов для життєдіяльності населення 4) комплексний розвиток і підвищення ефективності функціонування галузей
АПК – сукупність ланок господарства (галузей, підгалузей, підприємств), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом с/г продукції. Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю матеріального виробництва України є її високоінтенсивне, багатогалузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показниками обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисельністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє провідну роль, то в народногосподарському комплексі України на нього припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного господарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни. В структурі сільського господарства виділяють дві основні галузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов та рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими галузями в обсягах його продукції змінюються. В останні роки у структурі продукції сг переважає продукція рослинництва. Розвиток і розміщення рослинництва: Чорноземні грунти і сприятливий клімат, велика густота населення, землеробські навички, які історично склалися на території України, її зручне економіко-географічне положення зробили рослинництво базовою галузю с/г. Україна за виробництвом озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків посідає 1, а за посівами соняшнику – 2 місце серед держав СНД. На півночі та Поліссі Південно-західного р-ну прохолодний, вологий клімат і підзолисті грунти. Тут вирощують льон і сіяні трави. Крім сіяних трав для молочної худоби використовують заплавні луги та лісовя пасовища. Більше ніж в інших районах вирощують картоплю. Із зернових культур—жито, овес, гречка. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрових буряків та озимої пшениці. Їх вирощуванню сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У районі багато садів, а в Закарпатті – виноградників. У Південно-Західному р-ніна відміну від Донецько-Придніпровського, більше значення має харчова промисловість, особливо цукрова. Вона дає країні понад 40% цукру. У Південному р-ні де мало опадів і високі літні температури, на чорноземних та каштанових грунтах сіють озиму пшеницю, ячмінь , соняшик, на поливних землях – рис. На узбережжі Чорного моря і в Криму багато садів, виноградників, а в степах – бахчанові культури. Розвиток і розміщення тваринництва: Україна має величезні природні пасовища і луки, що сприяє розвитку тваринництва. Проте для кращого розвитку треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік. У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби, через те що тут легше забезпечувати її соковитими кормами. Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовищах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні. Приблизно 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Розміщення тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Н: велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло, сир, молочні консерви. |