шпора з регіон. Фактори регіональної економіки та розміщення продуктивних сил
 Скачать 440 Kb.
|
|
Структурний аналіз в регіональній економіці. Функціонально-господарська структура. Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (наскільки різноманітно представлені галузі спеціалізації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов’язаності регіонального комплексу. При структурному аналізі необхідно з’ясувати галузі спеціалізації регіону (базові). Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього визначають спеціалізацію в регіоні: управління, дослідження чи власне виробництво. Для розрахунку цих показників зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні в цілому. Також дуже важливим є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, які обслуговують виробництво і населення. Співвідношення між ними дає кількісне значення регіонального мультиплікатора (віднош. загального коеф-ту зайнятих до кількості зайнятих у спеціалізації): За показником інтенсивності виконання головних функцій розрізняють регіони:
Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) та обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей виробництв. Такі «базові» види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та інше. Мультиплікатор міжрегіональної торгівлі використовується для вивчення взаємозв’язків одного регіону з іншим, які передаються через експорт, імпорт, інвестиції, споживання і доходи. Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці в усіх його формах, в тому числі стану міжнародного поділу праці. На сьогодні, аналізуючи стан господарства не тільки економічно розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, вже недостатньо обмежуватися розглядом тільки галузей. Практично скрізь іде процес формування міжгалузевих систем, а в межах країн--і міжгалузевих комплексів. Цей процес зумовлений розвитком технологічних звязків, інвестиційної діяльності та вимогами сучасного менеджменту і маркетингу.
До промисловості будівельних матеріалів відносять виробництво скляних, кришталевих і порцеляново-фаянсових виробів, враховуючи спільність сировинної бази (пісок, глина, каолін). Скляна та фарфорова промисловості розвиваються на всій території України, орієнтуючись на споживача. Але, через низьку транспортабельність сировини, на розміщення підприємств, що виробляють скло, найбільший вплив має сировинний фактор. Скляна промисловість (стара назва-гутництво)--галузь промисловості, що виробляє будівельно-технічне, тарне, хіміко-лабораторне та приладобудів., госп.-побутове, електронно-технічне і вакуумне, медичне, оптичне й ін. види скла. В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них - Лисичанський "Пролетар", Костянтинівський склоробний та завод "Автоскло" і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного скловидного мармуру. Фарфорова промисловість має в Україні центри Коростень, Баранівка, Городниця, Кам'яний Брід, Довбичі (Житомирська обл.), Дружківка (Донецька обл.), Полтава, Кіровоград, Суми, Борислав (Львівська обл.), Синельникове (Дніпропетровська обл.) і Тернопіль.
Закономірності розміщення продуктивних сил – найзагальніші відносини між продуктивними силами і територією. Закономірності РПС виявляються у відношенні між виробничою діяльністю людей і територією, на якій вони діють. Основні закономірності: прод.сил З. територ. поділу праці. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами. З. територ. Комплексності ПС. В основі даної закономірності покладено взаємозв’язки між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою та виробничою сферами, між виробництвом і територією. Поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування територіально-виробничий комплексу. З. територ. Концентр. ПС полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного наван-таження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров’я). З. територ. диференціації ПС . Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісо-переробний. З. територ. ефективності при розміщ. ПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей, які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об’єкта.
Ефективний розвиток і діяльність залізничного транспорту та його вплив на комплексний розвиток господарств регіонів в значній мірі залежить від стану навколишнього природного середовища. Враховуючи важливу роль залізничного транспорту в комплексному розвитку регіонів та те, що в останні роки спостерігається поступове погіршення всіх показників його діяльності, доцільним є перегляд основних принципів його функціонування, розробка та впровадження комплексу заходів, які б забезпечили адаптацію галузі до ринкових умов розвитку, реформування управління, корінну зміну організаційної структури. Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрішніх перевезень. У багатьох країнах галузь залізничного транспорту належить до найважливіших інфраструктурних галузей економіки, ефективне функціонування яких є запорукою успішного розвитку економіки в цілому. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. Залізничний транспорт діє у 140 країнах світу. Останнім часом загальна протяжність залізниць зменшується. Більше половини експлуатаційної довжини припадає на розвинені країни і лише 1/5 – на ті, які розвиваються. Відповідно, у першому випадку щільність доріг набагато вища, ніж у другому. Найбільш висока вона у Бельгії, Німеччині, Швейцарії. Є країни, які не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Нігер, Чад, Бурунді, Ісландія тощо. Максимальна густота залізниць у Європі та Японії. За довжиною залізниць США випереджає інші країни світу, на 2 місці – Росія. Залізнична мережа розвинених країн вирізняється високою пропускною здатністю. Цей показник залежить від кількості прокладених ліній. Більша частина доріг – одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять приблизно 1/7 загальної довжини залізниць світу. Багатоколійні дороги розташовані на підходах до великих залізничних вузлів. Іноді у потужних індустріальних районах між постачальником та споживачем сировини прокладається декілька шляхів для безперебійної поставки вугілля, залізної руди тощо. Характерною особливістю цього виду транспорту є наявність великих за довжиною трансконтинентальних доріг. У Європі це Брест (Франція) – Париж – Берлін – Варшава – Москва – Єкатеринбург, Копенгаген – Гамбург – Франкфурт-на-Майні – Мілан – Рим – Реджо-ді-Калабрія, Амстердам – Брюссель – Париж – Мадрид – Кадіс та багато інших, що перетинають континент у різних напрямках. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла-Маншем, що з’єднала Францію та Англію.
Транспорт--галузь матеріального виробництва, яка забезпечує потреби господарства і населення в усіх видах перевезень. Одним із основних факторів комплексного розвитку регіонів, який забезпечує взаємозв’язок структурних елементів господарського комплексу регіонів, є транспортна система. Транспортна система--територіальне поєднання мереж, транспортних засобів і служб перевезення, що забезпечують реалізацію транспортно-економічних зв’язків з метою безперервного функціонування гоподарства На її основі формуються і функціонують всі види матеріальних потоків, що забезпечують соціально-економічний розвиток як країни так і її регіонів. Як і більшість галузей господарства транспорт здійснює вплив на екосистеми регіонів. Транспортна забезпеченість території – транспортно-географічна характеристика будь-якої території, яка відбиває співвідношення між потребами в шляхах сполучення і транспортних засобах, з одного боку, і наявністю та адекватністю транспортної мережі і транспортних засобів – з іншого. Зміни у національній економіці привели до необхідності пошуку нових шляхів регулювання та організації продуктивних сил, розробки нових напрямів раціонального використання природно–ресурсного потенціалу, створення умов для активізації соціально–економічного розвитку регіону. З переходом економіки до ринкових форм господарювання суттєво зростає роль транспортного фактора у регіональному розвитку. З чотирьох форм свобод, що необхідні для входження економіки у відкритий ринковий простір, три з них забезпечує транспорт – свободу переміщення людей, товарів і послуг. Це говорить про значну роль транспорту в просторовому розвитку економіки. У структурі транспортних шляхів найбільшу питому вагу мають автомобільні: понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії й лише 5% – на залізниці. Далі йдуть трубопровідний та внутрішній водний транспорт. За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт – 70%; потім ідуть залізничний та автомобільний транспорт. У країнах, що розвиваються, технічний рівень залізничного транспорту низький: застосовується різнотипний рухомий склад, здебільшого малопотужні локомотиви, вагони малої вантажності, значне місце належить паровій тязі.
Природно-ресурсний потенціал--важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. ПРП розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення та їх захисту.Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток їх досягається за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних благ, що й зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи. Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не в недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні. Ресурсозбереження--це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів: 1) виснаження природного середовища і природних ресурсів 2) заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для споживання
Донецький економічний р-н є найрозвинутішим у державі. Він розташований на південному сході держави та включає в себе Донецьку і Луганську області. Територія—53,2тис.км.кв(8,8%), Насел—7,8млн.ос.(15,4%) Спеціалізація—вугяльна пром., електроенергетика, чорна, кольорова мет., хім..пром., машино буд., цементна. Район виробляє 14% продукції машинобудування України. Важке машинобудування розвивалося високими темпами для задоволення потреб металургійної, енергетичної, вугільної, гірничорудної галузей промисловості. Найбільший центр важкого машинобудування - Краматорськ. За випуском чорних металів район знаходиться на другому місці після Придніпровського. У районі виробляють 50% чавуну і 33% всієї продукції металургії України. Металургія району розвивається на власних ресурсах коксівного вугілля і нерудної сировини, привізній (з Придніпров'я) залізній і марганцевій рудах. Чорну металургію обслуговує коксохімічна промисловість. Вона дає більше 50% всього коксу України. Електроенергетика представлена тепловими електростанціями. Електростанції району виробляють 30% електроенергії України. Діє могутня лінія електропередач Донбас-Західна Україна. За загальним обсягом перевезень Донецький район посідає перше місце в країні. Характерне переважання вивозу над ввезенням. Донецька залізнична дорога забезпечує 45% загального об’єму загрузки та 15% загального об’єму пасажирських перевозок. Обсяг виробництва в хімічній та нафтохімічній промисловості збільшився на 1,8%. Рубіжанський хімкомбінат - найбільший в країні виробник барвників. Район спеціалізується на виробництві залізобетонних конструкцій, віконного і технічного скла, цементу. У районі сформувався потужний АПК, 80 % сільськогосподарських угідь становлять орні землі. Всього в районі відповідно до вимог міжнародних стандартів працюють 18 підприємств харчової промисловості. Освоєно майже 100 нових видів харчової продукції. ПРОБЛЕМИ: 1.Скорочення обсягів виробництва продукції відбулося в металургії, виробництві коксу, продуктів нафтоперероблення, вугільній промисловості, добуванні корисних копалин, виробництві та розподіленні електроенергії харчовій промисловості, в 18 містах і 5 районах області. 2.Загострилася ситуація у вугільній промисловості. Обсяг виробництва продукції у порівнянних цінах скоротився на 1,6% проти передбаченого Програмою зростання на 2,0%. 3.У районах розташування електростанцій склалася дуже несприятлива екологічна обстановка. 4.Значно уповільнились темпи зростання обсягів виробництва в машинобудівному комплексі. 5.Уповільнились темпи зростання у виробництві будматеріалі
Внутрішня торгівля - сфера підприємницької діяльності по реалізації товарної продукції на внутрішньому ринку країни суб'єктами господарювання усіх форм власності, що охоплює обертання засобів виробництва і споживчих товарів і включає в себе оптову торгівлю і посередництво в торгівлі, роздрібну торгівлю. Функції торгівлі:
Роль торгівлі – надавати широкий вибір послуг та товарів населенню, а також централізація функцій господарського обслуговування торгівельної діяльності. Товарооборот—об’єм продажу товарів та послуг у грошовому вираженні за певний період часу на душу населення. Найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %). Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %). Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %. Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України. |