Документ Microsoft Word. Формування творчих здібностей підлітків у позаурочній роботі засобами музичного мистецтва зміст вступ

• Название: Формування творчих здібностей підлітків у позаурочній роботі засобами музичного мистецтва зміст вступ
• Анкор: Документ Microsoft Word.doc
• Дата: 07.08.2018
• Размер: 0.55 Mb.
• Имя файла: Документ Microsoft Word.doc
• Тип: Документы; #22615
• страница: 2 из 9

Розділ 1

Теоретичні засади формування творчих здібностей учнів

1.1. Проблема формування творчих здібностей особистості в наукових дослідженнях

Проблема творчості як одна з визначальних у сфері самопізнання людини набула всебічного наукового дослідження в різних галузях гуманітарних знань.

Філософське знання розглядає творчість, як процес і результат продуктивної діяльності людини. Так, М.Бердяєв аналізує цю проблему в таких її аспектах, як детермінізм і свобода творчості, об’єктивація і відчуження, специфіка художньої, технічної, соціально-етичної, історичної діяльності, особистісний характер творчості. Він доводить неможливість жодного еталону творчості, а досягнення світової культури розглядає як підготовчі етапи до “справжньої творчості”, функціонування якої можливе лише за умов, коли її предметом стане сам „людський дух” [Error: Reference source not found, 135]. М.Бердяєв вважав, що філософія ідентична творчості. У праці “Досвід есхатологічної метафізики. Творчість і об’єктивація” (Париж, 1947) [Error: Reference source not found, 50] він наголошує, що розкриття проблеми творчості можливе лише з позиції філософської науки, з чим, на нашу думку, не можна погодитись, оскільки суспільно-історичний розвиток переконує, що творчість пов’язана з різними галузями пізнання, що уможливлює розв’язання її проблем опосередкуванням широкоспекторних форм людської діяльності. Обстоюючи ідею людини–творця, М.Бердяєв обґрунтував здатність до творчості кожної особистості, надаючи особливого значення художній творчості в її розвитку. Сутність концепції художньої творчості М.Бердяєва полягає „... у перемозі над тягарем необхідності. В художній творчості людина живе поза межами себе, поза своїм тягарем – тягарем життя. Кожен творчий художній акт – частка перебудованого життя” [Error: Reference source not found, 254]. М.Бердяєв обстоював ідею нероздільної єдності художньої творчості і свободи особистості: „Лише вільний творить. З необхідності народжується лише еволюція; творчість народжується із свободи”, – стверджував філософ [Error: Reference source not found, 368].

Саме у процесі художньої творчості особистість здійснює прорив у невідоме, відкриває нове і творить його на практиці, змінюючи себе й навколишній світ. При цьому творчість не може розглядатися окремо від проблем суспільства. Органічно вписуючись в систему соціальних відносин, вона віддзеркалює характерні ознаки і проблеми суспільства, виступає, за М.Каганом, складовою соціокультурної динамічної системи [Error: Reference source not found].

С.Безклубенко розглядає художню творчість, зокрема мистецьку, як одну з основних сфер соціальної діяльності та важливу складову суспільства [Error: Reference source not found].

Г.Рид стверджує, що саме творча естетична (художня) діяльність створює чуттєвий предметний світ свідомості, що є умовою ефективної діяльності індивідів у певному соціокультурному просторі. Розширення діапазону творчої діяльності адекватно впливає на „розширення предметного горизонту культури особистості” [Error: Reference source not found, 20]. Дослідник підкреслює, що з усіх духовних здібностей індивіда саме естетична творчість вважається справжньою творчістю, сприяючи розвитку особистості та її творчих здібностей, опосередкованих творчо-естетичною діяльністю як виявом вищих форм творчого потенціалу людини, засобом реалізації особистісної неповторності [Error: Reference source not found].

Творчість – це характерний стиль діяльності людини, спрямований на створення нових об’єктів, якостей, схем поведінки і спілкування, нових образів і знань [Error: Reference source not found, 529]. Саме з таких позицій С.Ярмошенко ототожнює феномен творчості з новаціями і відтворює кілька словникових дефініцій, в яких „творчоскість” тлумачиться як „творча сила або здатність бачити нові відносини й відходити від традиційних способів мислення” [Error: Reference source not found, 135].

Оскільки мислення є основним засобом пізнання і перетворення світу, то категорія „творчість” в контексті навчально-виховної діяльності характеризує результати саме мисленнєвих процесів. Вважаємо за доцільне реструктурувати виховну позаурочну діяльність з учнями з орієнтацією на розвиток продуктивного мислення, що забезпечить „суб’єктивне відкриття нового (невідомого) на основі психічних перетворень (способів дій, типів їх саморегуляції, здібностей)” [Error: Reference source not found, 5].

Отже, філософське розуміння творчості становить основу розвитку особистості, специфікованим видом детермінації в сучасних варіантах життєдіяльності; у розвинутих формах є виявом нового, тобто, новації.

Психолого-педагогічні аспекти творчості перебувають в полі зору багатьох дослідників [7; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; 29; Error: Reference source not found; 43]. Так, А.Шумілін розглядає творчість як генерацію перетворювальної сутності особистості. У творчості особистість постає як самотворча, саморозвиваюча індивідуальність, як суб’єкт і водночас як результат власної діяльності. Саме творчість, на думку дослідника, складає основу якісного розвитку суспільства, навколишнього середовища та всієї культури [43].

Позиція В.Моляко полягає у широкому розумінні творчості як діяльності, властивої кожній особистості. Цей процес суттєво відрізняється від стандартизованих завдань, оскільки вимагає створення принципово нового або реконструкції старого і відомого шляхом аналогій, розуміння умови, вирішення завдань в нестандартних ситуаціях [Error: Reference source not found].

Цілісну концепцію творчості як психічного процесу обґрунтовує Я.Пономарьов, розуміючи творчість в широкому значенні цього слова – як механізм розвитку. При цьому аналіз творчості можна поєднати з аналізом явищ розвитку. За Я.Пономарьовим, творчість як механізм розвитку є атрибутом матерії, її невід’ємною властивістю. Такий механізм можна розглядати як принцип, згідно з яким етапи розвитку явища трансформуються в структурні рівні його організації, що пізніше стають функціональними ступенями подальших продуктивних взаємодій, потреба у нових утвореннях складається на вищих структурних рівнях організації явища, засіб її задоволення – на нижчих [Error: Reference source not found; 29].

В.Роменець вважає творчість втіленням певної ідеї в певному результаті. Отриманий продукт, на думку автора, не обов’язково повинен мати речову природу, він може бути й ідеальним. Дослідник акцентує на комунікативній функції творчості, оскільки саме вона і є стрижнем комунікації, продуктивність якої можлива за умови оригінальності результату творчості: „Оригінальність, – зазначає дослідник, – насамперед виявляється у творчому стилі методики людини, багатстві її індивідуальної культури” [35, 189]. Шлях до творчості постає як закономірний процес розвитку від запозичення, наслідування до оригінальності.

Такого ж погляду дотримуються М.Каган та А.Еткінд. Вважаючи процес спілкування творчим актом, вони зазначають: „Якщо спілкування – це не тільки комунікація, не лише обмін інформацією, а результат взаємодії суб’єктів, що породжує їх спільність, нову цілісність сукупного суб’єкта, то за своєю природою воно є творчою діяльністю і на внутріособистісному, і на між-, і на над-особистісному рівнях” [Error: Reference source not found, 27].

У взаємодії суб’єктів творчості, спрямованій на оригінальний результат (матеріальний чи духовний), виявляється новий важливий аспект творчості – комунікативний.

Л.Виготський головною ознакою творчості вважав новизну створеного продукту. Він обґрунтував вирішальне значення уяви і фантазії як основи художньої, наукової та психічної творчості [10].

В.Роменець, поділяючи думку Л.Виготського, вважає уяву і фантазію основою оцінного естетичного судження особистості [35].

Синкретизм уяви і творчості К.Станіславський пов’язує з іманентною динамічністю структурованості першої та її здатністю впливати на вчинковий зміст особистості. Обґрунтовуючи активізуючий фактор уяви, він умовно називає його “якби”, завдяки якому природно відбувається вчинкова дія. „Завдяки „якби” нормально, природно, органічно, самі собою створюються внутрішня і зовнішня дії” [Error: Reference source not found, 76]. „Саме завдяки „якби”, – зазначає К.Станіславський, – відбувається щось, від чого очі починають інакше дивитися, вуха по-іншому чути, розум по-новому оцінювати навколишню дійсність, а в результаті створений задум природним чином викликає відповідну реальну дію, необхідну для виконання поставленої перед собою мети” [Error: Reference source not found, 79]. Таким чином, уява і фантазія як змістовні складові творчості є підґрунтям для попереднього створення оригінальних продуктів діяльності в поліаспектних її видах.

Більшість дослідників, поділяючи думку Л.Виготського про новизну створювального продукту, вважають, що “нове” повинно мати об’єктивну значущість. Проте поширена й інша точка зору, що заперечує творчість як якісну характеристику особистості, яка створює нове. Є.Громов, І.Волощук, В.Моляко підкреслюють можливість об’єктивації творчості не лише у створенні чогось нового за вихідним матеріалом, а й у рекомбінації певних відомих елементів [Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found].

І.Глібов конкретизує зазначену точку зору на матеріалі музичної творчості: „...будь–який творчий винахід є комбінуванням по-новому попередніх даних” [13, 13]. Тому шлях до творчості через відтворення автор не вважає хибним, а навпаки: „... для музики усної традиції – це найхарактерніша ознака, вона завжди імпровізується й живе у живому процесі відтворення. Й інакше жити не може” [13, 13].

Педагогічний погляд на проблему творчості розширює можливості її тлумачення. Згідно з дослідженнями Л. Виготського, саме творчість соціальних відносин “... входить всередину людської свідомості, переструктуровує її, опосередковує функції мислення, пам’яті, художньо-образних уявлень і встановлює між ними нові зв’язки і відношення, що розкривають особистісне осмислення і самоусвідомлення картини світу ...” [Error: Reference source not found, 92]. Мета виховання – вироблення не деякої кількості умінь, а відомих творчих здібностей для швидкої та вмілої соціальної орієнтації, творчого пізнання і самооцінки власного “Я” [Error: Reference source not found]. Йдеться про створення нової дійсності як системи відносин індивіда та світу. Зважаючи на психологічну нерівноцінність різних видів творчості, можна дійти висновку, що різні види творчості по-різному співвідносяться з теоретичним мисленням, проте їх об’єднує здатність особистості діяти у невизначених ситуаціях. Умовою такої здатності вважається самореалізація особистості – саме творчість і є устремлінням до самореалізації. Це – акт саморозвитку, самовдосконалення, самотворчості.

Центральною фігурою творчості, за висновками багатьох дослідників, є творча особистість [1; 3; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; 41; Error: Reference source not found]. У науковій літературі охарактеризовано комплекс необхідних рис, якостей та властивостей особистості, що визначають становлення її як особистості творчої. До найважливіших дослідники відносять: зорієнтованість мотивації на творчість та інтелектуальну активність, спрямованість на евристичну діяльність (Н.Кичук) [Error: Reference source not found]; відмова від загальноприйнятих шляхів і засобів вирішення проблеми, розвиненість уяви, цілісність сприйняття, наполегливість у доведенні запланованого до завершення (В.Андрєєв) [3]; легкість генерування ідей, гнучкість мислення, перенесення знань у нові умови, здатність до оцінювання (О.Лук) [Error: Reference source not found]; адекватна „Я–концепція”, допитливість, сміливість, емпатійність у ставленні до людей, самовідданість, емоційна активність, асоціативність мислення й пам’яті, здатність до винахідництва, дослідницької діяльності, здатність до подолання конфліктних ситуацій (С.Сисоєва) [41]; високий рівень спостережливості, пам’яті, знань, досвіду, регуляції емоцій і вольових актів (А.Шумілін) [Error: Reference source not found].

Отже, творча особистість є складною психологічною структурою, що включає ряд індивідуальних особливостей, інтегрованих поняттям „творчі здібності”. Здібності як індивідуальні особливості складають одну з головних умов успішності творчої діяльності особистості. Між творчою і нетворчою (продуктивною і репродуктивною) діяльністю немає чіткого розмежування, що призводить до неоднозначного визначення предметного поля дослідження творчого процесу. В окремих випадках поняття творчості абсолютизується на тій підставі, що будь-який акт мислення завжди має елемент новизни, а тому може розглядатись як творчий. З таким розумінням поняття творчості важко погодитись, оскільки це призводить до „розмивання” його змісту. На нашу думку, важливими є такі вихідні позиції: а) творча діяльність може визначатись і досліджуватись лише у співвіднесені з нетворчою (репродуктивною) діяльністю; б) визначення виявів творчої діяльності можливе за ознаками, що відрізняють її від нетворчої. Такий погляд дозволяє уточнити поняття „творчі здібності” в контексті досліджуваної проблеми .

Проблема здібностей є однією з центральних у психолого-педагогічній науці [1; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; 23; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found; Error: Reference source not found]. Вивчення здібностей як „родових якостей людини” передбачає знання їх психологічного змісту й структури. Так, С.Рубінштейн під здібностями розуміє здатність індивіда до певної діяльності, головним показником якої є легкість засвоєння операцій і широта перенесення здобутих індивідом засобів сприймання й дії одного виду діяльності на інший. Здібності, на його думку, є складним, синтетичним утворенням особистості. Основою здібностей є задатки як анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини. Розвиваючись на основі задатків, здібності є функцією не задатків як таких, а їх розвитку. Здібності не зводяться до знань, вмінь та навичок, вони, за С.Рубінштейном, взаємозумовлені: з одного боку, здібності – це передумова для оволодіння знаннями і вміннями, з іншого, – у процесі такого опанування відбувається формування здібностей. С.Рубінштейн пов’язував здібності не з характером діяльності особистості, а з розвитком її психічних процесів: мислення, сприймання та ін. Здібності, на його думку, складаються з двох компонентів: виробленої сукупності операцій, засобів, за допомогою яких здійснюється відповідна діяльність, та якості процесів, спрямованих на регуляцію сукупності цих операцій. Останній компонент і є здібністю у власному значенні цього слова. Основні ідеї С.Рубінштейна виявляють механізми розумової діяльності як процесу, а також закономірності аналізу, синтезу, що призводять до певних самостійних рішень, а також сприяють узагальненням [Error: Reference source not found; Error: Reference source not found].

Подальшого розвитку теорія здібностей набула у працях О.Леонтьєва. Він диференціює здібності як природні, біологічні у своїй основі, і специфічно людські, суспільно-історичні за своїм виникненням. Природні здібності він пов’язував з вродженими задатками як анатомо-фізіологічними особливостями індивіда. Інші здібності – це властивості, що онтогенетично формуються у процесі діяльності. Формування здібностей в онтогенезі, за О.Леонтьєвим, це процес відтворення індивідом історично сформованих людських здібностей і функцій. Їх формування здійснюється шляхом оволодіння індивідом певним суспільно-історичним досвідом, набутим попередніми поколіннями. При цьому провідна роль належить соціальним умовам розвитку, виховання та освіти індивіда [Error: Reference source not found; Error: Reference source not found]. Отже, О.Леонтьєв акцентує на соціальній детермінованості здібностей, що має методологічне значення, оскільки головними чинниками розвитку здібностей постають навчання і виховання.

Засновники диференційовано психологічного підходу до проблеми здібностей Г.Костюк і Б.Теплов також вважали, що природженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, що складають основу для розвитку здібностей, а здібності як такі завжди є результатом розвитку. Однією з характерних ознак якісних задатків до розвитку певної здібності вони вважали самостійне виявлення цих здібностей, без педагогічних спеціальних втручань. „Здібності, – зазначав Г. Костюк, – це реалізовані в тому чи іншому напрямі і в тій чи іншій мірі задатки людини. В ході індивідуального розвитку людини її задатки стають конкретними здібностями до тих чи інших видів діяльності. В здібностях особисте, природне злите з соціальним, його можна виокремити тільки мисленнєво, аналізуючи процес становлення здібностей у його конкретних соціальних умовах, індивідуальну історію їх розвитку” [20, 341]. Визначаючи важливу роль задатків у розвитку здібностей, Б.Теплов зазначав, що здібності не можна зводити до них, оскільки відмінності між природними даними і здібностями психіки полягають у тому, що природні передумови розвитку не мають достатньої якісної визначеності, а також не містять змістовного аспекту. Психічні властивості, як і здібності, детерміновані умовами життя.

В структуру творчих здібностей Б.Теплов і Г.Костюк включали різні елементи, оскільки структура визначається особливістю діяльності, в якій вони існують. Кожна діяльність, на їх думку (творча також), включає знання, уміння, навички, операції і пов’язані з ними психічні особливості, необхідні для успішного її виконання. Між знаннями і здібностями існує взаємозв’язок: накопичення знань залежить від здібностей, а в результаті знань розвиваються здібності.

Уміння характеризуються тим, як знання спрямовують діяльність, забезпечують її продуктивність. Кожна діяльність включає ряд дій: пізнавальних, розумових, практичних. Окремі дії, повторюючись стають операціями. Г.Костюк акцентує увагу на відмінності між здібностями особистості і фактичним рівнем знань, умінь і навичок, оскільки творчі здібності виявляються не лише в засвоєнні і використанні накопичених знань, а і в тому, як людина на основі цих знань вирішує нові завдання, творить нове. Отже, знання є одним із важливих елементів структури творчих здібностей.