Документ Microsoft Word. Формування творчих здібностей підлітків у позаурочній роботі засобами музичного мистецтва зміст вступ
 Скачать 0.55 Mb.
|
|
6-й учень. Останнє видання „Кобзаря” було значно повніше за попередні. За останні місяці життя поет склав підручник для навчання народу грамоті - „Букварь южнорусский”. Це був один з перших букварів, за якими навчання учнів ( у недільних школах ) повинно було провадитися українською мовою. Але значення його не тільки в цьому: він був першим на той час українським букварем. 7-й учень. Більшість із нас знають Шевченка як поета, прозаїка, драматурга. І мало хто знає, що він був прекрасним художником, гравером, живописцем. Його художні картини в академії мистецтв в Петербурзі, де він навчався, були удостоєні високих нагород, йому присвоєно почесне звання Академіка художеств. 8-й учень. Як майстер образотворчого мистецтва він стояв на рівні світової художньої культури, він був мислителем, фольклористом, істориком, а як музикант (а Шевченко був справжнім музикантом) він – представник передової музичної інтелігенції середини ХІХ століття. Додаток Е (продовження) Значення творчості Тараса Шевченка в ідейній спрямованості українського музичного життя дуже велике. Перша половина ХІХ ст. була часом зростаючого інтересу до української народної пісні. Цей інтерес виявляли передові представники тодішньої громадської думки. Уже в колах декабристів пісенну творчість українського народу розглядали як мистецтво великої художньої пізнавальної цінності. В ній бачили прояв душі українського народу, його сподівань, радощів й суму, відображення його історичного життя. Ці погляди Шевченко утвердив усією своєю поетичною творчістю, і вони визначили спрямованість розвитку української музики. Вся система поетичних образів і поетичної мови великого Кобзаря зросла з практики народного творення пісень. Він глибоко знав і любив народну пісню. Маючи прекрасний від природи голос (тенор), Шевченко сам любив співати народні пісні. Цікаві відомості щодо цього знаходимо в численних спогадах про Тараса Шевченка. Із спогадів П.Куліша: „Знали Шевченка по його творах та його та жартівливій, то поважній або сумній розмові. Ніхто ще не знав, що він предивний, може найлуччий співака народніх пісень на всій Україні обох дніпровських берегів, і сам я не думав, що почую в його піснях щось ще нечутеє... Як у ту пору своєї жизні співав Шевченко, ... такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях... Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини, а не в зимному захисті серед народу. І, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він співав і співав людям на втіху, а собі самому ще й на більшу”. 9-й учень. За спогадами М.М. Бєлозерського про спів Шевченка: „В Борзнянському повіті він гостював у Каганівці в Григорія Степановича Тарновського, де збиралися літератори, художники. Мою матір, – згадував М. Бєлозерський, – особливо чарував Шевченко своїм співом: ходить, бувало, по залі, заклавши руки назад, нахиливши вниз думну голову, шия зав’язана шарфом, вираз лиця смутний, голос тихий і тонкий; мати, бувало, плаче від Додаток Е (продовження) його пісень. Найулюбленішими його піснями були „Ой зійди, зіронько вечірняя!, „ Ой, горе, горе який я вдався, брів через річеньку та й не вмивався”, „Де ж ти, доню, барилася, барилася?” (Звучить укр. нар. пісня „Де ж ти, доню, барилася, барилася” у виконанні студентки І курсу Київського національного університету культури і мистецтв кафедри кобзарського мистецтва та бандури Лариси Ейдейнальт. (Концертмейстер Руденко Л.С.) Н.А. Власенко пригадує, яке сильне враження Шевченко справляв на слухачів своїм співом: „Шевченко гостював у Сребдольських... і в присутності М.Білозерського, людини дуже строгої, заспівав; і цей незворушний старий заплакав...” Про спів Шевченка згадує М.О. Максимович, В.П. Маслов. З віршів Шевченка, покладених на голос, найулюбленішими були такі: ”Тяжко – важко в світі жити сироті без роду”, „Нащо мені чорні брови, нащо карі очі”. (Звучить пісня „Нащо мені чорні брови, нащо карі очі” у виконанні студентки ІV курсу кафедри кобзарського мистецтва та бандури Київського національного університету культури і мистецтв Ірини Левченко. (Концертмейстер Руденко Л.С.) 10-й учень. Ідейна змістовність і справжня народність, громадянський пафос поезії Т.Г. Шевченка, міцний її зв’язок з українською народною творчістю, неперевершена краса і реалізація образів, виняткова музикальність віршів великого Кобзаря – все це відіграло надзвичайно важливу роль у розвитку української музики. Шевченко і музика, вплив Шевченка на розвиток української і слов’янської музики - одна з найпрекрасніших сторінок української культури. В образах поета - невичерпне джерело ліризму української музики... А яка прекрасна симфонія всеперемагаючої любові звучить у ліричних поемах і віршах Кобзаря! Нев’янучі квіти чарівних мелодій української музики зросли, зростають і будуть виростати на плодючому ґрунті цих поем і віршів... Поет подарував словам своїх віршів, поем незрівнянну красу мелодійності, Додаток Е (продовження) гармонійної співучості. На думку багатьох фахівців, Шевченко належить до числа наймузикальніших поетів світу. Є підстави твердити, що майже всі поетичні твори Шевченка дістали друге, музичне життя. З поетичною творчістю Шевченка і зверненням до неї композиторів в українській музиці пов’язана справді нова епоха – поява багатьох творів, сповнених соціального звучання, пройнятих пафосом протесту проти насильства і гноблення. В українській музиці на слова Тараса Шевченка народилася ціла галерея справді народних образів - від втілення сумної лірики й скорботи до відображення могутніх народних повстань і їх героїв. 11-й учень. У 1868 році група західноукраїнських діячів ухвалила відзначити роковини смерті Т.Г. Шевченка урочистим концертом у Львові. З метою поповнення шевченківського репертуару М.Лисенку було запропоновано написати музику до слів „Заповіту”. Лисенко радо прийняв цю пропозицію і надіслав свій новий твір до Львова, де його виконали на урочистому концерті пам’яті Т.Г. Шевченка. Згодом на слова „Заповіту” було написано понад півсотні музичних творів: кантати С.Людкевича і Б.Лятошинського, хори В.Заремби, Г.Гладкого, М.Вербицького, О.Кошиця, П.Демуцького, К.Стеценка, Я.Степового, Л.Ревуцького,Б.Лятошинського та багатьох інших. Мелодія „Заповіту”, що її знає кожен в Україні і багато хто за її межами, належить полтавському вчителеві Гордієві Гладкому. Секрет популярності твору у глибині змісту, щирості, величі і суворості, надзвичайній емоційності, а головне - в повній відповідності музики ідеї поезії . Слід, залишений „Заповітом” Шевченка у духовному житті нашого народу, не має аналогів.( Звучить „Заповіт” у виконанні всіх присутніх.) 1-й учень. М.Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл до „Кобзаря”. „Музика до „Кобзаря” Шевченка” складає близько 100 творів різноманітних вокальних жанрів, починаючи з пісень, дум, тріо і до хорових поем і кантат. Хоч в цьому циклі багато композицій суто ліричного та лірико-побутового змісту, проте у великих творах Лисенко натхненно втілює закличні, Додаток Е (продовження) полум’яні образи громадянської поезії Шевченка. Це хорова поема „Іван Гус”, кантати „Б’ють пороги”, „На вічну пам’ять І.Котляревському” і, особливо, п’ятичастинна кантата „Радуйся, ниво неполитая!” Слідом за Шевченком Лисенко висловлює в ній тверду впевненість в тому, що „нива неполитая”, тобто знедолений царизмом український народ, „процвіте, й зазеленіє”, що „спочинуть невольничі утомлені руки”, настане час, коли „незрячі прозрять..., німим отверзуться уста, прорветься слово, як вода, і дебрь – пустиня не пошта, з цілющою водою вмита, прокинеться”, і, нарешті, (  Звучить у запису V ч. кантати „Радуйся ниво неполитая” – „Оживуть степи, озера”). Буйна волелюбність – найприкметніша риса Шевченківської поезії. Його вірші – це спів свободі, уславлення свободи, цієї першої і неодмінної передумови людського життя, добробуту і щастя. Слово „Свобода” поет супроводить найдорожчими епітетами, домінуючий настрій багатьох його поезій – смуток за втраченою свободою і порив до „волі святої”. „Встане правда. Встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки... (Звучить поема „Лічу в неволі дні і ночі” (муз. М.Лисенка) – у виконанні студента І курсу кафедри кобзарського мистецтва та бандури Київського національного університету культури і мистецтв Ярослава Олійника. (Концертмейстер Руденко Л.С.) Додаток Е (продовження) 2-ий учень. Багато творів Шевченка стали вже народними піснями, покладено на музику понад 200 віршів поета. (Звучить пісня „Зоре моя вечірняя” у виконанні студентки ІІ курсу кафедри кобзарського мистецтва та бандури Київського національного університету культури та мистецтв Вікторії Ярмольчук (Концертмейстер Руденко Л.С.) На поезії з „Кобзаря” писали музику П.Чайковськмий, С.Рахманінов, Я.Степовий, Л.Ревуцький та ін. Л.Ревуцький, досліджуючи багатошарову палітру народнопісенної творчості, яка була використана поетом у власній творчості, виділяє такі жанрові пласти, як історичні думи, балади, псалми, кріпацькі, батрацькі, бурлацькі, козацькі, рекрутські, чумацькі, родинні, обрядові, любовні, сатиричні, жартівливі пісні. Музична культура українців надзвичайно багата. Українці по праву вважаються одним із наймузичніших народів світу. І прикладом цього є нев’януче, вічно живе кобзарське мистецтво. Кобзарі-співці, музики завжди були передовою частиною народу. Одним з найвидатніших кобзарів ХІХ ст. був Остап Вересай. В репертуарі кобзаря було чимало пісень на слова Тараса Шевченка. Шевченко часто називав себе кобзарем. „Кобзарем” назвав він і свою першу друковану книжку поезій. Цим самим великий поет ніби ототожнював себе з українськими кобзарями. З того часу до наших днів у пам’яті і в свідомості народній дороге ім’я Тараса Шевченка міцно пов’язане з кобзарською долею. Про одну зустріч Шевченка з лірником можна прочитати у спогадах його родича: „ ... В 1845 Тарас знову у Кирилівці... Церковний титар Ігнат Бондаренко запросив нас до себе на мед... У титаря медував якійсь сліпий лірник, Тарас зразу до нього: „Співай думи”. Лірник ніяких дум не знав. Тарас став просити, щоб співав пісні, і сам підтягав за ним”. З наведених спогадів можна зробити висновок про зацікавленість Шевченка творчістю кобзарів, лірників. Додаток Е (продовження) Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люди, наша слава, Слава України! С  аме з піснею, з кобзарською думою пов’язував Тарас Шевченко безсмертя народного генія і славу рідної землі. (На кобзі виконує пісню на слова Шевченка „На розпутті кобзар сидить” Ігор Рідош, студент ІІІ курсу кафедри кобзарського мистецтва та бандури Київського національного університету культури та мистецтв). Для великого Кобзаря народна пісня було школою мудрості і правди, живою історією Батьківщини, щирою порадницею в житті і творчості. 3-й учень. (Звучить пісня „Реве та стогне Дніпр широкий”, у виконанні ансамблю бандуристів студентів кафедри кобзарського мистецтва та бандури Київського національного університету культури і мистецтв). 4-й учень. Своїм „Кобзарем” молодий поет перший за всю історію України запропонував задуматись над тим, „чия правда, чия кривда і чиї ми діти?” Про щоб не писав Шевченко, у центрі його уваги знедолена, скривджена проста людина. І народ на любов відповідав любов’ю. Ось лише кілька народних прислів’їв про творчість Шевченка: Додаток Е (продовження)
Вчитель. Як бачимо, Шевченко упевнено увійшов у кожну родину наших співвітчизників. Сьогодні багато хто з нас звертається до Шевченка в сум’ятті свого духу. Зовсім недавно ми пережили велике щастя воскресіння держави свого народу, здійснили святий Шевченків заповіт: В своїй хаті своя правда. І сила, і воля. З ласки Божої здійснилася мрія великого українського народу. Не лише його людський образ, а й різні моменти його долі набрали значення великих символів для українського народу в його історії. П  оки сонце світить з неба над землею, і поки б’ється серце в грудях людей, тебе, Тарасе, не забудуть. 5-й учень. Творчість Шевченка набула світового значення. Шевченків „Кобзар” могутньо залунав багатьма мовами світу. Додаток Е (продовження) 6-й учень. У статті „Тарас Шевченко” (1914) Франко писав про автора Кобзаря”: „Він був син і став княжім у царстві Духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свободніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.” - У кожного народу є свої співці-провидці, в серцях яких, мов у той океан могутній, вливаються всі радощі і болі, вся мудрість трудящих. Мудрість українського народу, всі радощі і болі, які переживав він у минулому столітті, по вінця наповнили щедре серце Тараса Шевченка. П.Тичина - „Він вогнем своєї романтичної душі, інстинктом своєї благородної раси і чуйністю своєї вірної крові - відчув і закипів таким гнівом до псевдоімперської потвори і такою любов’ю до свого загроженого народу, що і цим гнівом і цією любов’ю нарід його віджив, живе і буде жити”. Є.Маланюк - „Усе, що свідомо чи несвідомо жило і покоїлося в народі, все, що плакало, радувалося і стогнало в його серці, - все злилося в поезії Шевченка в один акорд, пристрасний, сумний, вражаючий. Шевченко все отримав від народу і все віддав народові, але вже просвітлене, перетворене в горнилі думки, почуття і страждання”. М.Славинський - „Він вивів українське слово на верховини світової культури. Він усе своє життя присвятив народові і народам. І нині український народ і всі народи світу вклоняються йому доземним уклоном.” М.Рильський - „Він народився для безсмертя, для вічного життя з живими. Геній Тараса живе з нами, з нашими дітьми, з дітьми наших дітей – і так буде довіку.” М.Бажанов Додаток Е (продовження) - „Над грядами століть людської історії здіймаються верховинами гіганти духу. Серед них, серед небагатьох, - Шевченко. Виняткове його місце в житті нашого народу, виняткова доля творчості. Думаючи над нею, переконуєшся, що є творчість, яка не відцвітає, що є в духовній сфері явища, схожі на ті непогасні, вічно діючі вулкани, надра яких завжди пашать вогнем і ніч озаглавлюють небо над собою. Хіба ж не така його поезія... ...Кожен народ читатиме Шевченка по-своєму... Але в геніальній поезії його те, що завжди, в усі часи вабитиме й чаруватиме людей, - високий гуманізм його творчості, та повнота любові, що народила художні шедеври довершеної краси, і те могутнє поетичне ясновидство, яке крізь тумани віків бачило прийдешність вселюдського миру щастя, коли на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі! Олесь Гончар Вчитель. „Шевченко – явище унікальне, – писав Володимир Базилевський, – його нема з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий від інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. В його імені вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни...Він – вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. ... Явище Шевченка – виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом, – нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям”. Отже, дорогі гості, учасники свята, ви сьогодні познайомилися з життєвим і творчим шляхом видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Хочеться вірити, що почуте вами не залишить байдужим нікого, а отже, запам’ятається надовго, збагатить ваш розум, очистить душу, пом’якшить серце, а значить - зробить кращими, добрішими й духовно багатшими. |