ПВШ (асп.) Ф.3.04 Зеленська. Г. С. Сковороди Кафедра загальної педагогіки та педагогіки вищої школи " затверджую " Проректор з навчальної роботи Якушко Н. М. " " 2015 року робоча програма
 Скачать 291 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки України Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди Кафедра _загальної педагогіки та педагогіки вищої школи “ЗАТВЕРДЖУЮ” Проректор з навчальної роботи ______________________Якушко Н.М. “______”_______________2015 року РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Педагогіка та психологія вищої школи (розділ «Педагогіка вищої школи) (шифр і назва навчальної дисципліни) напрям підготовки ___________________________________ (шифр і назва напряму підготовки) Спеціальність ________________________________________ (шифр і назва спеціальності) відділ докторантури та аспірантури (назва інституту, факультету, відділення) 2015 – 2016 н. р. Робоча програма _з_«Педагогіки та психології вищої школи» (розділ «Педагогіки__вищої школи») для аспірантів денної та заочної форм навчання „_28__”серпня 2015__ року - 41 - с. Розробники: Золотухіна Світлана Трохимівна, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи; Рибалко Людмила Сергіївна, доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи; Зеленська Людмила Дмитрівна, доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи; Робоча програма затверджена на засіданні кафедри загальної педагогіки_та педагогіки вищої школи Протокол №1 від. “_28___”_серпня ____2015__ року __ Завідувач кафедри __загальної педагогіки та педагогіки вищої школи__ ____________ (__Золотухіна С. Т. _) (підпис) (прізвище та ініціали) “28_”серпня 2015 року Схвалено методичною комісією вищого навчального закладу за напрямом підготовки (спеціальністю)___________________________________________________ (шифр, назва) Протокол від. “____”________________20___ року № ___ “_____”__________20__ року Голова (_______________ ) (підпис) (прізвище та ініціали)
Мета: забезпечення процесу психолого-педагогічної підготовки аспірантів до викладацької діяльності, формування їхньої професійно-педагогічної компетентності та розвиток науково-дослідницьких умінь. Завдання:
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: науково-понятійний апарат педагогіки вищої школи як науки; методи науково-педагогічних досліджень; зміст і напрями діяльності викладача вищого навчального закладу; основи дидактики вищої школи; історію вітчизняної та зарубіжної вищої школи. вміти: самостійно та вільно орієнтуватися у змісті педагогіки вищої школи; обґрунтовувати власну точку зору щодо актуальних проблем вищої школи; застосовувати знання з педагогіки вищої школи в процесі вивчення фахових дисциплін; розробляти і запроваджувати педагогічні технології у практику підготовки студентів, визначати внесок видатних вітчизняних і зарубіжних учених у розвиток педагогіки вищої школи; оцінювати практичну значущість нововведень у вищій школі; створювати умови для самореалізації студентів; удосконалювати навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі; проводити виховну роботу серед студентів; здійснювати пошукову діяльність з базових дисциплін.
Модуль 1 Змістовий модуль 1. Вища школа та освіта Тема 1. Вища школа як педагогічна система Мета і завдання, структура і функції вищої школи; вища школа як науково-педагогічна система (вищий навчальний заклад, наглядова рада, вчена рада, спеціалізована рада, робочі і дорадчі органи, ректорат, відділи, факультети, кафедри, викладачі, співробітники, студенти, магістри, спеціалісти, аспіранти, докторанти). Вищий навчальний заклад (державної, комунальної і приватної форми власності) як освітня установа, котра має статус юридичної особи й реалізує професійні освітні програми вищої професійної освіти; його завдання, структура і напрями діяльності; види вищих навчальних закладів (університет, академія, інститут, консерваторія, музична академія). Вища освіта як результат засвоєння такої сукупності систематизованих знань і навичок діяльності, яка дає можливість фахівцеві самостійно й відповідально вирішувати дослідницькі і практичні завдання, творчо використовуючи й розвиваючи досягнення культури, науки, техніки; мета, завдання, принципи побудови системи вищої освіти України (доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок освіти з національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий світський характер освіти; інтеграція з наукою та виробництвом; взаємозв’язок із наукою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність системи освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті); ключові позиції Болонського процесу із удосконалення вищої освіти в Україні (двоциклове навчання; кредитна система; контроль якості освіти; розширення мобільності; забезпечення працевлаштування випускників; забезпечення привабливості європейської системи освіти); ступневість вищої освіти (підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр»); приватна освіта в Україні. Офіційно-нормативні документи, що регламентують діяльність вищих навчальних закладів, а саме: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1993 р.), Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 р.), Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (1993 р.), Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (1993 р.), Указ Президента України «Про положення про національний заклад (установу) України» (1995 р.), Закон України «Про освіту» (1996 р.), Конвенція «Про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні» (1997 р.), Типове положення про бібліотеку вищого навчального закладу (1998 р.), Закон України «Про вищу освіту» (2002 р.), Закон України «Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008рр.» (2003 р.), Примірний статут вищого навчального закладу (2003 р.), Примірне положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах України (2007 р.). Тема 2. Загальносвітовий контекст ідеї вищої (університетської) освіти. Феномен і витоки «ідеї університету». Підходи до періодизації становлення й розвитку європейської системи університетської освіти. Концепції «материнських» та «національних» моделей університету. Реалізація ідеї університету в епоху Середньовіччя, Відродження, Нового часу. Питання автономії й академічних свобод у процесі становлення модерного університету. Дослідницький університет В. Гумбольдта. Модель «ідеального університету» Джона Ньюмена. Трансформація ідеї університету в період ХХ – XXI століття. Тема 3. Історія становлення й розвитку вищої школи й освіти в Україні Унікальність і значення братств у розвитку української вищої школи ХУІ-ХУІІ ст. (передісторія вищої школи й освіти в Україні); Київська братська школа – загальноосвітній навчально-виховний заклад підвищеного типу, який існував у Києві у першій третині ХУІІ ст. (1615 р.); Києво-Могилянська академія (1632 р.) як центр культури і освіти, її вплив на розвиток освіти в Україні, педагогічна діяльність П. Могили (1596-1647рр.), зв’язки із зарубіжними навчальними закладами – греко-слав’яно-латинською академією в Москві (1687 р.); становлення Львівського університету (1661 р.) і педагогічні праці Єпіфанія Славенецького і Симеона Полоцького (1629-1680 рр.); вища освіта в Україні у ХУІІІ ст.; педагогічна діяльність і праці Г. С. Сковороди (1722-1794 рр.); освітні реформи у ХІХ ст.; статути вищих навчальних закладів; педагогічна діяльність М. І. Пирогова (1820-1870 рр.); педагогічна система К. Д. Ушинського (1827-1870рр.); боротьба за національну школу: прогресивні освітянські ідеї О. В. Духновича (1803-1863 рр.), Т. Г. Шевченка (1814-1861рр.), Х. Д. Алчевської (1841-1920 рр.), С. Ф. Русової (1856-1940 рр.), І. Я. Франка (1856-1916 рр.), Б. Д. Грінченка (1863-1910 рр.), Лесі Українки (1871-1913 рр.). Виникнення і розвиток Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди, його минуле та сучасне. Харківська педагогічна школа: дидактична (А. І. Зільбернштейн, В. І. Євдокімов, В. І. Лозова, І. Т. Федоренко), історико-педагогічна (С. Т. Золотухіна, О. М. Микитюк, Л. Д. Попова, О. В. Попова, Л.А. Штефан). Реформування та стратегічні напрями розвитку вищої освіти в Україні: причини, які викликали необхідність реформування вищої освіти, його зміст, результати і перспективи інтеграції міжнародних освітніх систем. Тема 4. Суб’єкти вищої школи Студентство як активна соціальна група в системі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції; самореалізація студентів у фаховій підготовці як психолого-педагогічна проблема; права і обов’язки студентів; соціальний статус студента: правовий, психологічний, педагогічний аспекти; кризові явища суспільного життя сучасної молоді; питання адаптації першокурсників до умов вищого навчального закладу; робота з обдарованими студентами; специфіка роботи з іноземними студентами, студентами-інвалідами; навчання студентів за кордоном відповідно до проектів по обміну; вдосконалення і розвиток особистісно-професійного потенціалу студентів у процесі самовиховання; культура навчальної роботи студентів; характеристика студентського колективу та шляхи його згуртування; лідер студентського колективу; педагогічні умови самореалізації майбутніх фахівців: а) врахування специфіки роботи вищих навчальних закладів різного профілю підготовки студентів; б) стимулювання, розкриття та реалізації власного потенціалу студентів у навчальній, виховній, громадській, науково-дослідницькій, самоосвітній видах діяльності; в) побудова міжособистісних відносин між викладачем і студентом, між студентами у процесі сумісної діяльності; г) організація студентського самоврядування. Працевлаштування випускників. Педагогічна професія як засіб професійно-педагогічної самореалізації викладача вищого навчального закладу: особливості, структура та функції педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу; завдання, права та обов’язки викладача вищого навчального закладу; Деонтологічний кодекс педагога; педагогічна культура, її компоненти; мовленнєва культура; ораторське мистецтво викладача; педагогічна техніка, її компоненти; педагогічний такт та авторитет педагога; педагогічне спілкування як взаємодія суб’єктів педагогічного процесу, що здійснюється за допомогою знакових засобів і спрямоване на значущі зміни властивостей, станів, поведінки та особистісно-сенсових утворень суб’єктів; рівні педагогічного спілкування: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, діловий, особистісний; стилі педагогічного спілкування: авторитарний, демократичний, ліберальний; самореалізація викладача вищого навчального закладу в різних видах діяльності: навчальній, виховній, громадській, самоосвітній, методичній; аудиторна та позааудиторна робота зі студентами; роль та функції куратора академічної студентської групи; викладач вищого навчального закладу як консультант, який допомагає у виборі студентами навчальних курсів, складанні індивідуальних навчальних планів; підготовка тьюторів, інструкторів, модераторів з метою розкриття внутрішніх ресурсів учасників навчально-виховного процесу у вищій школі. Магістри, аспіранти, докторанти як науковий потенціал вищого навчального закладу; правила вступу до магістратури, аспірантури, докторантури, права і обов’язки магістрів, аспірантів, докторантів; робота наукового керівника, консультанта магістерської, дисертаційної роботи; етика відносин між керівником і здобувачем у процесі пошукової діяльності. Змістовий модуль2. Загальні питання педагогіки вищої школи. Тема 1. Загальні питання педагогіки вищої школи, методологія, методи науково-педагогічних досліджень Педагогіка вищої школи як наука та мистецтво: мета, завдання, об’єкт, предмет, її категорії ( людина, особистість, індивідуальність, виховання, навчання, освіта, формування, соціалізація); фактори розвитку особистості: індивідуальний розвиток, середовище, організована виховна система; система педагогічних наук, джерела їх розвитку, зв'язок педагогіки вищої школи з іншими науками (акмеологією, андрагогікою, гносеологією, етнопедагогікою, інформатикою, історією педагогіки, математичною статистикою, методиками навчальних дисциплін, педагогічними технологіями, професійною етикою, порівняльною педагогікою, психологією вищої школи, соціальною педагогікою, спеціальною педагогікою (дефектологією), соціологією, філософією). Цілісний педагогічний процес у вищій школі як спеціально організована взаємодія суб’єктів навчально-виховної діяльності, спрямованої на цілісний особистісно-професійний розвиток особистості тих, хто виховує і навчає, та тих, хто виховується і навчається; компоненти педагогічного процесу (мотиваційно-цільовий, змістово-процесуальний, оцінювально-результативний). Педагогічна взаємодія суб’єктів педагогічного процесу у ВНЗ (сутність педагогічної взаємодії, педагогічне спілкування як форма взаємодії викладача і студентів, міжособистісні відносини як результат педагогічної взаємодії, сумісна діяльність викладачів і студентів як спосіб реалізації педагогічної взаємодії). Методологія педагогіки вищої школи як вчення про структуру, логічну організацію, вимоги, методи (прийоми), форми, засоби забезпечення педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі різного профілю на філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому рівнях; характеристика окремих філософських підходів до вивчення педагогічних явищ і процесів у вищій школі (діалектичний матеріалізм, екзистенціалізм, неопозитивізм, неотомізм, педагогічна антропологія, позитивізм, прагматизм); характеристика окремих загальнонаукових підходів до вивчення педагогічних явищ і процесів у вищій школі (системний, особистісно-діяльнісний підходи); характеристика окремих загальнонаукових підходів до вивчення педагогічних явищ і процесів у вищій школі (акмеологічний, аксіологічний, гендерний, герменевтичний, гуманістичний, компетентнісний, персоналізований, ресурсний, синергетичний). Методи науково-педагогічних досліджень як упорядкована сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного й теоретичного пізнання та вивчення явищ і процесів педагогічної дійсності з метою досягнення поставленої наукової мети; теоретичні методи (вивчення та узагальнення масового та індивідуального досвіду, зокрема й педагогічного, аналіз наукової (психолого-педагогічної та іншої) літератури, архівних матеріалів, документації, продуктів діяльності людини, аналіз понятійно-термінологічної системи, аналогії, які основані на спільності фундаментальних законів діалектики для процесів природи, побудова гіпотез, уявного педагогічного експерименту, прогнозування, моделювання), емпіричні методи (спостереження (лабораторні й польові), самоспостереження, бесіда, інтерв’ю, проективні методики, анкетування, соціометрія, метод рейтингу, педагогічне тестування, педагогічний консиліум, педагогічний експеримент (глобальний, локальний, мікро-експеримент, пілотажний, природний і лабораторний), науково-педагогічна експедиція), методи математичної статистики (критерій Стьюдента). Експеримент як метод дослідження, в процесі якого створюються умови для з’ясування залежності між педагогічними засобами і результатами їх використання, його етапи (констатувальний, формувальний, контрольний), складання плану організації, проведення, оформлення результатів експерименту. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||