Документ (1). Характеризується серозним чи серозногеморагічним вогнищевим запаленням
Скачать 79.47 Kb.
|
подібність дочірніх везикул до вивідних проток звичайного карбункула (мал. 61, див. кольорову вклейку). Діаметр такою ураження варіює від кшькох міліметрів до 10 см. Струп може бути великим, твердим, нагадує обгорілу горбисту кірку. Під струпом виявляють інфільтрат, який у вигляді багряного валу підвищується над рівнем ітсіри. Між струпом і валом є жовтувато-гнійна зона, що облямовує її, — виникає феномен триколірного забарвлення. До цього процесу зазвичай приєднується набряк периферичних тканин. Особ¬ ливо різко він виражений у місцях із пухкою підшкірною жировою клітковиною. Поширеність набряку чітко корелює зі ст>ттенем тяжкості — що вона більша, то тяжчі прояви, пов’язані із виникненням гіповолемічного шоку через депонування рідини в набряковій структурі й зменшення ОЦП, яке спричинює значні гемоди- намічні розлади. При ударі перкусійним молоточком у ділянці набряку може спостерігатися драглисте тремтіння (симптом Стефанського). Тяжчий перебіг хвороба має при локалізат^ії карбункулів на голові, шиї й, особливо, па слизових оболонках губ і носа. При ураженні голови та шиї утво¬ рюється невеликий карбункул, який не видно на тлі значного набряку, через що раніше навіть видшяли едематозний варіант перебігу шкірної форми сибірки. При При повітряно-пиловому шляху зараження розвивається легенева сибірка, яка починається з різкої слабості й розбитості, з’являються кашель і сіільний озноб, температура тіла підвищується до 40 °С. Піп час перкусії відзначають вогнища притуплення, а аускультативно — різноманітні хрипи. Мокротиння рідке, кров’янисте, через деякий час у стакані перетворюється на своєрідне желе; у ньо¬ му виявляють величезну кількість сибіркових паличок. Часто спостерігають роз¬ виток ексудативного іілевриту. Хвороба має дуже тяжкий перебіг і без призначен¬ ня етіотропних засобів закінчується летально на 2-у—3-ю добу. УСКЛАДНЕННЯ. При шкірній формі можливий гіповолемічний шок, при всіх формах сибірки можуть розвиватися ІТШ, менінгіт, ГДН. ДІАГНОСТИКА. Клініто-діагносттпі критерії. Діагноз сибірки встановлюють на підставі епідеміологічних даних (догляд за хворими тваринами, білування померлих тварин, оброблення м’яса, робота із забрудненою сировиною, споживання м’яса невідомого походження та іи.), клінічних і лабораторних даних. У більшості розви¬ нених країн вважають, що за наявності типової клінічної картини і позитивного епідеміологічного анамнезу лабораторне підтвердження антраксу не є необхідним. До клінічних особливостей шкірної форми сибірки належать: • поява плями, що супроводжується свербежем, і її швидка трансформація (протягом кількох годин) у пухир, а потім і виразку; • характер виразки (темний струп, набряклий валик, триколірне забарвлення межі запалення, відсутність болю в міспі локалізації виразки); • дочірні пухирці навколо виразки; • желеподібний безболісний поширений набряк тканин. У загальному аналіізі крові спостерігають лейкоцитоз, нейтрофільоз, збіль- іігення ШОЕ. Під час рентгенологічного дослідження легень або КТ визначають розширення середостіння, ознаки медіастиніту, однак відсутня інфьтьтрація ле¬ гень. У спинномозковій рідині за наявності сибіркового менінгіту виявляють по¬ мірний нейтрофільний плеоцитоз із ДОМІНІКОЮ вилужених еритроцитів. Специфічна діагностика включає: • бактеріологічний метод (матеріалом для бактеріологічного дослідження мо¬ жуть бути вміст карбункула, кров, мокротиння, плевральна і спинномозкова ріди¬ на, блювотні маси і випорожнення). Колонії сибіркового збудника у процесі росту на косому агарі утворюють фігуру перевернутої ялинки; на горизонтшіьному по¬ живному середовищі колонії великі, волокнисті (“голова медузи” або “грива лева”), із бахромчастими краями. Характерні морфологічні особливості збудника (розта¬ шування збудників у вигляді “потяга з товарними вагонами”, а окремі збудники нагадують бамб^тсову тростиїту), що їх виявляють під час бактеріоскопії, і результа¬ ти рост>^ на біохімічному ряді Гіса дають змогу підтвердити діагноз; • можливе патоморфологічне дослідження, під час якого виявляють запальні зміни і наявність збудників у тканинах, судинах. їх кількість не корелює із тяж¬ кістю хвороби, що пояснюється переважною дією екзотоксину; • біологічний метод (зараження лабораторних тварин); • серологічні методи (РЗК, РИГА, 1ФА); • особливим методом діагностики є реакція Асколі; її використовують як у ветеринарії, роботі санітарної служби, так і в клінічній практиці. Вона є реакцією термоімунопреципітації, що її застосовують для виявлення безклітинного термо¬ стабільного сибіркового антигену як у трупах померлих тварин, шкіряній сиро¬ вині, готовім продукції, так і в некротичній тканині карбункула. Внутрішньошкірну пробу з антраксином, яку проводили раніше, нині у біль¬ шості країн використовують лише у ветеринарії. ЛІКУВАННЯ. Головним напрямом у лікуванні сибірки є антибактерійна терапія. На су'шсному етапі провідні експерти ВООЗ вважають, що пеніцилін продовжує Зсшишатися препаратом вибору для лікування як шкірної, так і легеневої форми, сибіркового менінгіту. При шкірній формі його доза становить 1—2 млн ОД кож¬ ні 4 год ВНутрІШНЬОМ’яЗОБО протягом 7—10 днів, при сибірковому менішіті добова доза сягає 24 м.тн ОД. При тяжкому перебігу шкірної форми, а також легеневій, гастроінтестинальній, септицемічній формах сибірки рекомендують додавати до пеніциліну кліндаміцин усередину або внутрішньом’язово по 0,45 г 4 рази на добу впродовж 7—10 днів, зважуючи на його антиекзотоксиновий ефект. У разі непере- носимості пеніциліну при шкірній формі застосовують доксициклін по 0,2 г 1 раз на добу протягом 10—14 днів, ципрофлоксанин по 0,75 г 2 рази на добу 7—10 днів. За потреби їх можна вводити парентерально. У дуже тяжких випадках рекоменду¬ ють левофлОкеании по 0,5 г 1 раз на добу або гатіфлоксацин по 0,4 г 1 раз на добу внутрішньовенно. Тривалість їх застосування визначають індивідуально. Патогенетичну терапію проводять шляхом внутрішньовенного введення ко¬ лоїдних і кристалоїдних препаратів з метою дезінтоксикації. При інфузійній тера¬ пії слід ураховувати схильність до серозно-геморагічного набряку внутрішніх ор¬ ганів, проявів гіповолемічного шоку із внутрішнім секвеструванням рідини, знач¬ но зміненої проникності судин. Необхідним € введення таких розчинів (декстрани, препарати кpoxмaJTю), що на початковому рівні нормалізують ОЦП, зумовивши перехід рідини із місця набряку в загальне кровоносне русло. Надалі використо¬ вують осмотичні діуретики і салуретики. Для боротьби із недостатністю наднир¬ кових залоз, корекції проникності судин застосовують ГКС; в умовах ІТШ їх доза лімітується лише ефектом. Раніше при лікуванні сибірки використовували гетерогенний протисибірко- вий імуноглобулін, однак натепер ВООЗ не вважає це доцільним через можливість виникнення хвороби ЦІК і наявність дієвіших методів лікування. Нині при шкірній формі захворювання не застосовують місцеве лікування, виразку рекомендують вести з відкритим доступом повітря. Слід пам’ятати, що хірзт?гічна обробка сибіркового карбункула недоцільна, тому шо сприяє генералі¬ зації процесу. Прогноз при шкірній формі сприятливий, навіть у доантибіотичну еру біль¬ шість хворих видужувало. Однак при інших формах без лік\^ання летальність майже стовідсоткова, лише в разі застосування сучасних етіотропних засобів мож¬ ливе одужання. ПРОФІЛАКТИКА. Основного значення набувають зусилля ветеринарної служби із запобігання і ліквідації хвороби серед сільськогосподарських тварин. При вияв¬ ленні хворих тварин їх ізолюють, а їх трупи спалюють. Заражені об’єкти дезінфі- кують. Для дезінфекції вовни і хутряних виробів використовують пароформалі- нові камери. Особи, що контактували із хворими або заразним матеріалом, підлягають лі¬ карському спостеріганню протягом 2 тиж. При значному ризику виникнення сибірки рекомендують застосовувати доксициклін по 0,1 г 1 раз на добу протягом 7—10 днів залежно від ситуації. У разі біотерористичного застосування сибірково¬ го збудника рекомендують подовжити вживання доксииикліну аж до 60 днів. Важ-'іивого значення набуває вакцинація тварин і людей. На сьогодні застосову¬ ють суху живу сибіркову вакцину. |