Конспект лекцій МЕ. Конспект лекцій з дисципліни міжнародна економіка для студентів освітньокваліфікаційного рівня бакалавр
 Скачать 0.8 Mb.
|
|
Майкл Портер, який на підставі проведеного ним чотирирічного дослідження особливостей міжнародної торгівлі десяти країн (Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції, Японії) в 1991 році опублікував теорію конкурентних переваг (або теорію міжнародної конкурентоспроможності – МКС). Згідно з цією теорією міжнародна конкурентоспроможність економічних суб’єктів певної країни обумовлюється наявністю чотирьох властивостей, які М.Портер назвав детермінантами: 1. Параметри факторів, тобто забезпеченість виробничими факторами, зокрема, набутими – науково-технічні знання, ринкова інфраструктура, висока кваліфікація робочої сили певного профілю тощо. 2. Параметри попиту, тобто обсяг попиту на внутрішньому ринку на продукцію чи послуги, що пропонуються певною галуззю. 3. Розвиненість споріднених галузей та галузей, що підтримують певне виробництво товарів, конкурентоспроможних на світових ринках. 4. Досконалість стратегії фірми і розвиненість конкурентної ситуації в країні. Сукупність детермінантів міжнародної конкурентоспроможності складає динамічну систему, яка постійно розвивається, і в якій кожний детермінант впливає на всі інші. М. Портер назвав цю систему «ромбом» детермінантів, оскільки графічне відтворення взаємозв’язків між детермінантами, нагадує таку геометричну фігуру. Рис. 3.1. Ромб детермінантів М.Портера Стратегії фірм, їх суперництво Споріднені і підтримуючі галузі Параметри факторів виробництва Параметри попиту Уряд Випадок 23 Щоб зробити теорію завершеною, М.Портер додає до «ромба» дві змінні, які можуть вплинути на міжнародну конкурентоспроможність країни: випадкові події (винаходи, зміни цін на ресурси, політичні та війскові зрушення тощо) та дії уряду (політика протекціонізму, податкова, фінансова, бюджетна політики). Дія системи детермінантів веде до того, що конкурентоспроможні національні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а поєднані у так звані «кластери», які складаються з взаємопов’язаних галузей. Наприклад, в Італії приблизно 40% експорту припадає на кластер галузей, пов’язаних з їжею, модою, дизайном житла. У Швеції майже 50% експорту складає продукція кластеру галузей, пов’язаних з перевезеннями, металургією, деревообробкою. Перевагою цієї теорії є те, що вона характеризує роль, яку відіграють особливості середовища, в якому функціонують фірми: економічне, політичне, культурне, а також роль лідерів країни і бізнесу в конкретних галузях економіки. Таким чином вона пояснює, що саме є передумовою успіху національної економіки у міжнародній конкуренції. 3.4. Види, об’єкти, суб’єкти та інфраструктура міжнародної торгівлі Основні види міжнародної торгівлі це – експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт. У фіксовані митною статистикою обсяги міжнародних торгових операцій включають: Е К С П О Р Т - вивезення товарів, виготовлених в певній країні; - вивезення сировини, напівфабрикатів та готових виробів для комплектації з метою переробляння (складання) за кордоном під митним контролем з наступним поверненням; - тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки, аукціони тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на виставки, ярмарки, аукціони); - поставки в рамках транснаціональних корпорацій, а також вивезення продукції на основі прямих виробничих зв’язків. Р Е Е К С П О Р Т - вивезення товарів, раніше завезенних з-за кордону, включаючи товари, які продано на міжнародних аукціонах, товарних біржах. І М П О Р Т - ввезення з-за кордону товарів для реалізації на внутрішньому ринку; - ввезення сировини, напівфабрикатів то готових виробів для комплектації з метою переробляння (складання) в певній країні і вивезення за кордон під митним контролем; - тимчасово завезені товари (на виставки, ярмарки, аукціони тощо) з наступним їх поверненням за кордон та повернення з-за кордону тимчасово вивезених товарів на міжнародні виставки, ярмарки, аукціони; - ввезення продукції на основі прямих виробничих зв’язків та постачання товарів на національний ринок в рамках процесу транснаціоналізації. 24 Р Е І М П О Р Т - зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених для продажу на зарубіжних ринках. Поняття об’єктів міжнародної торгівлі (чим торгують) остаточно сформувалось в другій половині ХХ століття. Воно базується на розумінні, що здатність продукувати товар (послугу) для внутрішнього ринку не означає, що цей товар (послуга) буде купуватись і за кордоном. Товари можуть не продаватися за кордоном з різних причин: 1) в зв’язку з їхньою неконкурентоспроможністю, що в принципі можна змінити, поліпшуючи технологію та умови виробництва; 2) з причини неможливості поставляти ці товари на зовнішній ринок, тобто їх принципової «неторговості». Тому з позицій міжнародної мобільності всі товари поділяються на «торгові» і «неторгові». - Торгові товари (tradable goods) – товари, які можуть пересуватись між різними країнами; - Неторгові товари (nontradable goods) – товари, які споживаються в тій країні, де вони виробляються, та не пересуваються між країнами. Чи є товар торговим, чи неторговим – залежить як від описаних вище причин, так і від транспортних витрат на його переміщення за кордон, а також протекціоністських бар’єрів на цьому шляху. Наприклад, вартість перукарської послуги в Києві значно дешевша, ніж у Вашингтоні, але вартість квитка Київ- Вашингтон на два порядки вища, ніж ціна перукарської послуги. Тому київський перукар і не їде до Вашингтону, а продовжує обслуговувати клієнтів на батьківщині. Або інший приклад – рибопродукти в Японії в два рази дорожчі, ніж в Росії, але якщо на російсько-японському кордоні буде введено митний тариф на рибопродукти розміром в 100% від їхньої вартості, то недоцільно везти цей товар для продажу в Японію, оскільки таку ж виручку можна отримати і в Росії. Очевидно, будь-яка відмінність між торговими і неторговими товарами є умовною. Найчастіше використовують розподіл, оснований на Стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій ООН, яка визнається більшістю країн світу. Відповідно до цієї класифікації всі існуючі товари та послуги поділяються на дев’ять великих груп, показаних в таблиці 3.6. Таблиця 3.6 Стандартизована промислова класифікація ООН Тип товарів Група товарів (галузь) ТОРГОВІ 1. Сільське господарство, мисливство, лісове господарство, рибальство 2. Добувна промисловість 3. Обробна промисловість НЕТОРГОВІ 4. Комунальні послуги та будівництво 5. Гуртова та роздрібна торгівля, ресторани і готелі 6. Транспортування, зберігання, зв’язок, фінансове посередництво 7. Оборона і обов’язкові соціальні послуги 8. Освіта, охорона здоров’я, громадські роботи 9. Інші комунальні, соціальні та особисті послуги 25 З наведеної класифікації існують численні винятки, пов’язані, наприклад, з будівництвом, транспортними послугами, фінансовим посередництвом тощо. Тому в кожному конкретному випадку слід оцінювати реальну відповідність товарів (послуг) торговим чи неторговим. Суб’єкти міжнародної торгівлі (хто планує, здійснює, регулює, контролює зовнішньоторговельні операції) розрізняють в залежності від рівня управління економічними процесами. На мікрорівні це фізичні особи-підприємці та юридичні особи (підприємства, організації, установи будь-якої форми власності); на мезорівні – галузеві або регіональні органи управління; на макрорівні – державні органи управління; на мегарівні – міжнародні (наднаціональні) організації та установи. Інфраструктура міжнародної торгівлі – це система, яка забезпечує просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. Ця система містить такі складові: - матеріально-технічна база (склади з відповідним обладнанням, в тому числі консигнаційні); - спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування; - транспортні організації; - торгові доми, торгові палати; - страхові організації; - банківські та інші фінансові установи; - інші організації та установи (зв’язок, інформація, сертифікація товарів тощо). 3.5. Показники міжнародної торгівлі Показники міжнародної торгівлі включають характеристики її обсягів і динаміки, оцінку товарної та географічної структуриекспорту, імпорту, реекспорту, реімпорту, ступінь активності країни у світовій торгівлі, результативність торгівлі. Обсяг будь-якої зовнішньоторгової операції визначають в натуральних і вартісних вимірниках. Натуральні залежать від особливостей товару – штуки, кілограми (тонни), літри, кубометри, квадратні метри, погонні метри, машинокомплекти, барелі, бушелі, мішки тощо. Вартісні вимірники використовують в двох видах – в національній валюті та у валюті платежу (або в одній зі світових валют – USD, GBP, EUR, JPY). Використання натуральних вимірників обумовлено потребами оцінки необхідних складських приміщень та інших елементів інфраструктури міжнародної торгівлі. Для встановлення вартісної оцінки обсягів ввезення або вивезення товарів ціну товару визначають на основі«ПРАВИЛ ІНКОТЕРМС» – офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торгових термінів, де представлено перелік типових цін, об’єднаних в тринадцять груп (класів), в яких наводяться характеристики прав та обов’язків продавців і покупців щодо поставки проданого товару. Для статистичної оцінки динаміки міжнародної торгівлі використовують такі показники: товарооборот (торговий оборот) і торгове сальдо. Торговий оборот визначається як сума обсягів експорту та імпорту у вартісному вимірі 26 за певний період часу (місяць, квартал, рік). Торгове сальдо – це різниця між обсягами експорту та імпорту у вартісному вимірі за певний період часу. Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту у порівнюваних одиницях виміру, то має місце активне сальдо, а якщо обсяг експорту менший обсягу імпорту, сальдо пасивне. Очевидно, що будь-який суб’єкт міжнародної торгівлі (і держава в цілому) зацікавлені в активному сальдо, оскільки це створює умови для ефективності зовнішньоторгових операцій і зменшує економічну залежність держави від інших країн. Тим не менше в багатьох країнах періодично виникає пасивне сальдо, яке можна покривати золотом, конвертованою валютою, або іншими складовими офіційних резервів платіжного балансу країни. Географічна структура – це розподіл торгових потоків між окремими країнами та їх групами, об’єднаними за територіальними або організаційними ознаками. Наприклад, Азія, Африка, Європа, Америка – за територіальною ознакою; країни ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР тощо – за організаційною ознакою. Товарна структура характеризується наповненням зовнішньоторгових операцій різновидами товарів (сільськогосподарська продукція, продукти видобувної промисловості, промислові товари тощо). З розвитком міжнародної торгівлі в товарній структурі світових торгових потоків відбулись суттєві зрушення, зокрема, постійно скорочується питома вага сировини, матеріалів, напівфабрикатів, а зростає частка готових виробів. Так, в обсязі експорту Німеччини, Японії, деяких інших високорозвинених країн частка готової продукції становить близько 90%. З другого боку, в товарній структурі експорту слаборозвинених країн та країн з перехідною економікою, як і раніше, переважає продукція низького ступеня обробки (чорні і кольорові метали, деревина, напівфабрикати тощо). Це є характерною ознакою недостатнього інноваційного спрямування економіки країни, обумовленого застарілою структурою основних засобів промисловості, недосконалістю макро- і мезоменеджменту, низьким фінансово-економічним рівнем та іншими причинами. Ступінь активності у світовій торгівлі є однією з головних ознак участі країни у міжнародних економічних відносинах. Для оцінки активності використовується низка показників, до яких відносяться: - експортна квота (відношення обсягу експорту країни за певний період часу до обсягу ВВП за такий же період часу); - імпортна квота (відношення обсягу імпорту країни за певний період часу до обсягу ВВП за такий же період часу); - зовнішньоторгова квота (відношення суми експорту та імпорту країни за певний період часу до обсягу ВВП за такий же період часу); - товарна структура експорту (частка окремих товарних позицій); - товарна структура імпорту (частка окремих товарних позицій); - порівняльне відношення частки, яку становить ВВП країни у світовому ВВП, та частки, яку становить торговий оборот країни у світовому торговому обороті. Результативність міжнародної торгівлі оцінюється за допомогою показника «умови торгівлі»(УТ), тобто відношення експортних цін країни до її імпортних цін (Р х /Р м ). В загальному випадку зростання цього показника означає 27 підвищення добробуту країни, а зниження – падіння добробуту. Цей показник розраховується на основі індексів цін для експорту та імпорту (індекс Ласпейреса): , o mj t mj o xi t xi t P P УТ де t УТ - умови торгівлі певної країни в t-тому періоді часу; t xi P - відношення експортної ціни і-тої товарної групи в t-тому році до її ціни в базовому році; o xi - частка експорту і-тої товарної групи в сукупному експорті певної країни в базовому році; t mj P - відношення імпортної ціни j-тої товарної групи в t-тому році до її ціни в базовому році; o mj - частка імпорту j-тої товарної групи в сукупному імпорті певної країни в базовому році. Також слід враховувати, що розмір виграшу, який отримає країна, залежить не тільки від цін, але і від обсягів експорту та імпорту. 3.6. Види сучасної зовнішньоторгової політики Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють такі види зовнішньоторгової політики: - політика вільної торгівлі (ПВТ); - політика протекціонізму (ПП) . ПВТ – це політика мінімального втручання держави у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції, при цьому усуваються будь-які перешкоди стосовно вивезення і ввезення товарів, а у митних органів є тільки реєстраційні функції. ПВТ характерна для країн з високим рівнем розвитку, що дає змогу національним підприємцям витримувати конкуренцію з боку інших держав. ПП – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з використанням системи обмежень імпорту. Держава захищає національного виробника, стимулюючи розвиток національного виробництва. Види протекціонізму в залежності від різних класифікаційних ознак: За масштабом: 1) суцільний; 2) селективний (вибірковий) За кількістю учасників: 1) індивідуальний (односторонній); 2) двосторонній; 3) багатосторонній (колективний) За механізмом: 1) відкритий; 2) прихований. Більшість країн світу проводять гнучку зовнішньоторгову політику, поєднуючи ПВТ та ПП. Україна в міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці 28 вільної торгівлі, але водночас проводить селективну політику протекціонізму стосовно певних країн та груп товарів. Оцінюючи доцільність розширення політики протекціонізму, слід враховувати переваги і недоліки такого методу захисту національного виробника. До переваг політики протекціонізму відносяться: - підвищення зайнятості; збереження робочих місць; утримання соціальної стабільності; - збільшення сукупного попиту на продукцію внутрішніх виробників в зв’язку зі зменшенням надходження імпорту і, як наслідок, стимулювання розширення національного виробництва; - захист молодих, перспективних галузей, для яких конкуренція з аналогічними галузями високорозвинених країн створює перешкоди для ефективного розвитку; - збільшення доходної частини держбюджету за рахунок надходження ввізного мита; цей метод особливо популярний в тих країнах, де податкова система в стадії становлення і збір податків організаційно складніший, ніж отримання митних платежів; - підтримання економічної безпеки і обороноздатності країни, оскільки надмірна залежність країни від імпорту може підвищити її вразливість у надзвичайних ситуаціях. Недоліками політики протекціонізму є такі її особливості: - збереження неефективного виробництва та низької якості продукції і конкурентоспроможності підприємництва; - втрата робочих місць, які створюються для торгового і сервісного супроводження імпортованої продукції; - складність визначення реальної перспективності нових галузей, які підпадають під патронат держави; - практична неможливість однозначної оцінки галузей, які обумовлюють національну безпеку, оскільки будь-яка галузь промисловості може мати значення для обороноздатності країни і заміна її продукції на імпортовану викликатиме певні побоювання щодо економічної безпеки держави; - загострення міждержавних протиріч – інші країни в таких ситуаціях застосовують аналогічні важелі, що обумовлює погіршення можливостей для експорту продукції. 3.7. Методи регулювання зовнішньої торгівлі При всіх перевагах політики вільної торгівлі на практиці теорія і практика міжнародної торгівлі – це історія розвитку і удосконалення законодавчого регулювання процедур та фінансових результатів зовнішньоторговельних операцій. Розрізняють державне (національне) і міжнародне регулювання зовнішньої торгівлі. 29 3.7.1. Державне регулювання Як правило, державне регулювання – це політика протекціонізму, який в кожній країні може мати свою специфіку, але за правовими ознаками розрізняють такі його різновиди: а) індивідуальне (одностороннє); б) двостороннє; в) багатостороннє (колективне). Індивідуальне (одностороннє) регулювання передбачає регулювання торгівлі урядами країн без погодження або консультацій з торговими партнерами (в односторонньому порядку). Такий підхід, як правило, має місце при загостренні політичних відносин між країнами. Двостороннє регулювання означає узгодження країнами-партнерами вживання якихось заходів, як правило, для сприяння торгових відносин. Багатостороннє (колективне) регулювання – це узгодження регулюючих важелів в сфері міжнародної торгівлі багатосторонніми угодами, тобто угодами з декількома країнами. Для національного (державного) регулювання міжнародної торгівлі використовують систему спеціальних методів, які включають неекономічні (правові) методи та економічні методи. Неекономічні методи: - торгові угоди, які укладаються урядами країн і ратифікуються органами законодавчої влади, здебільшого на десять років, але можуть продовжуватись на інші терміни; - правові режими, а саме, режим найбільшого сприяння (надання певному партнеру таких же прав і пільг, як і будь-якому іншому партнеру), або національний режим (встановлення для інозекмного партнера такого ж режиму, як і для національного партнера). Економічні методи включають тарифні і нетарифні методи. Тарифні методи – це головний інструмент протекцонізму, як різновиду зовнішньоторгової політики, який базується на застосуванні «Митного тарифу». «Митний тариф» – це систематизований перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону, розроблений на основі уніфікованих міжнародних товарних класифікаторів. Нині в якості такого класифікатора використовують «Гармонізовану систему опису і кодування товарів», яку Україна застосовує з 1991 року. До тарифних методів відносять мито і тарифну квоту. Мито – це обов’язковий грошовий збір, який отримує держава через мережу митних закладів, з товарів під час перетину ними кордону країни. Основні функції мита – захист національного виробника, а також джерело надходження коштів до державного бюджету. В сучасній світовій практиці використовують такі види мит (в залежності від класифікаційної ознаки): - за способом збору – адвалорне (відсоток від вартості товару); специфічне (у вигляді твердої ставки зі штуки чи одиниці виміру –кілограм, літр тощо), змішане (товар обкладаєтья одночасно адвалорним і специфічним митом, наприклад, 20% від вартості, але не більше ніж 10 американських доларів за тонну); - за об’єктом – імпортне (накладається на імпортні товари під час їх ввезення у країну), експортне (накладається на експортні товари під час їх 30 вивезення за межі митної території держави), транзитне (накладається на товари, що перевозяться транзитом через територію країни); - за характером – сезонне (для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру), антидемпінгове (застосовується, якщо на територію країни завозять продукцію за демпінговими цінами), компенсаційне (накладається наімпорт тих товарів, у виробництві яких прямо або непрямо використано субсидії і імпорт цих товарів, може завдати шкоди національним виробникаманалогічних товарів); - за типами ставок – постійне (за ставками, які не змінюються залежно від обставин), змінне (за ставками, які можуть змінюватися в установлених органами державної влади випадках, наприклад, за умови зміни рівня світових цін на енергоресурси або інші складові продукції); - за способом обчислення – номінальне (наведене в «Митному тарифі»), ефективне (фактичне), розраховане на кінцевий товар з врахуванням мит на імпортні складові кінцевого товару; - за видами надходжень – автономне (за односторонньою угодою), конвенційне (за дво- або багатосторонніми угодами), преференційне (пільгове – для товарів з країн, що розвиваються). Тарифна квота – це різновид змінного мита, ставка якого залежить від обсягу імпорту товару: якщо обсяг імпорту більше певної кількості, то встановлюється підвищена ставка мита. В практиці справляння мита формулювання «мито» і «тариф» часто взаємозамінюються, тому і в спеціальній літературі, і в навчальних підручниках, і в митній документації можна зустріти ці поняття як синоніми. В цілому від введення імпортного мита отримують економічний ефект, який має такі різновиди: перерозподілювальні ефекти (ефект доходів і ефект переділу), ефекти втрати (ефект захисту та ефект споживання). Кожний з наведених ефектів має свою специфіку, а саме: ефект доходів – обсяг збільшення доходів державного бюджету внаслідок обкладання імпортних товарів митом; ефект переділу – перерозподіл доходів від споживачів продукції до виробників тих товарів, які конкурують з імпортом; ефект захисту – економічні втрати країни внаслідок необхідності виробляти додаткову кількість товару для компенсації зменшення його пропозиції, що обумовлюється митом на імпорт; ефект споживання – скорочення споживання товару через зростання його ціни за рахунок імпортного мита. Нетарифні методи включають три групи методів: кількісні, приховані, фінансові. В кожній групі є декілька різновидів, які характеризуються відповідною специфікою: К І Л Ь К І С Н І квотування, тобто обмеження щодо вартості або кількості товарів, які вводяться на певний період; за напрямом квотування може бути імпортне або експортне, за ступенем охоплення – глобальне (на всі види товарів) або індивідуальне (на деякі різновиди); 31 ліцензування, тобто видача імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на ввезення (вивезення) товару протягом встановленого періоду; за характером ліцензія може бути – генеральна (протягом року без обмеження кількості угод), глобальна (на певний вид товару протягом визначеного періоду), автоматична (ліцензія видається негайно після отримання заявки на товар – в узаконених випадках); добровільні обмеження, тобто кількісне обмеження експорту на підставі обов’язку одного з партнерів з міжнародної торгівлі обмежити обсяг експорту згідно з міждержавними угодам про експортні квоти. П Р И Х О В А Н І державні закупівлі, тобто,спеціальна політика держави, згідно з якою від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних виробників, навіть якщо вони дорожчі за імпортні; внутрішні податки і збори – це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, і, як наслідок, зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку; податки і збори можуть бути прямими (ПДВ, акцизний збір) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо); технічні бар’єри – введення таких адміністративних, технічних та інших норм та правил, які перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону; наприклад, вимоги щодо дотримання національних стандартів, спеціального пакування, маркування, вмісту місцевих компонентів (законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, завезеного в країну, яка повинна вироблятись національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку) тощо. Ф І Н А Н С О В І субсидії – грошові виплати, скеровані на підтримку національного виробника, зокрема, прямі (виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експортної операції), непрямі (дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, страхуванні тощо), внутрішні субсидії (бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними), експортні субсидії (бюджетні виплати національним виробникам, що дає змогу продавати товар за кордон за цінами, нижчими , ніж на внутрішньому ринку); кредитування – фінансове стимулювання розвитку експорту продукції національного виробництва; це стимулювання може здійснюватись за допомогою таких кредитних процедур: кредити національним виробникам-експортерам від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову; державні кредити іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов’язань купувати товари лише у певних підприємств країни; страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів; демпінг – продаж товарів на іноземних ринках за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому ринку за рахунок державних 32 субсидій експортерамабо за рахунок зацікавлених фірм; демпінг може здійснюватись в різних формах: спорадичний (епізодичний продаж товарів на зовнішніх ринках за заниженими цінами), постійний (постійний експорт товарів за заниженими цінами), зворотний (завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку), доцільний (експорт товарів за цінами, нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку, або навіть нижчими, ніж витрати виробництва), взаємний (зустрічна торгівля двох країн тим самим товаром за заниженими цінами). 3.7.2. Міжнародне регулювання Міжнародне регулювання зовнішньої торгівлі здйснюється процедурами і механізмами, які регламентуються спеціалізованою міжнародною організацією. Нині це Світова Організація Торгівлі (СОТ), яка сформована на базі Генеральної Угоди про Тарифи і Торгівлю (General Agreement for Tariff and Trade) – ГАТТ. ГАТТ була заснована в 1947 році з метою упорядкування взаємовідносин партнерів у міжнародній торгівлі. У 1996 році ГАТТ була реформована у СОТ, яка використовує структуру ГАТТ, основні положення стосовно торгівлі між країнами-членами цієї організації та принципи торгових взаємовідносин на світових ринках. Головні принципи СОТ (ГАТТ) – це: 1. Недискримінація у торгівлі, тобто зрівняння у правах товарів імпортного та внутрішнього виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю. 2. Режим найбільшого сприяння, тобто кожна країна надає певному партнеру такі ж права та пільги, як і будь-якому іншому партнеру. 3. Використання переважно тарифних методів захисту національного виробника, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень. 4. Прогресивне зниження митних тарифів, проведення з цією метою багатосторонніх переговорів. 5. Встановлення преференційного режиму торгівлі з країнами, що розвиваються. 6. Розв’язання торгових конфліктів за допомогою переговорів, консультацій та арбітражу. Переговори між країнами – членами Світової Організації Торгівлі проводяться у формі раундів, на яких розглядаються найбільш актуальні питання стосовно регулювання міжнародної торгівлі, і які можуть охоплювати значний період часу (декілька років). Так, перші п’ять раундів (1947, 1949, 1951, 1956, 1960-1962 роки) були присвячені проблемам зниження мит, шостий (1964-1967 роки) – проблемі торгових відносин США з країнами ЄС, сьомий (1973-1979) – питанням усунення нетарифних бар’єрів і лібералізації міжнародної торгівлі, восьмий (1986-1994) – тарифним і нетарифним бар’єрам регулювання міжнародного обміну послугами. 33 3.8. Україна на світовому ринку товарів і послуг В структурі експорту України переважають сировина та товари первинної обробки – чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондитерські вироби [19, 77]. І хоча певну частку експорту становлять готові вироби – ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, транспортні засоби, електромашини тощо, частка готових виробів за кількістю та грошовою оцінкою суттєво менша за обсяги експорту товарів первинної обробки. В структурі ж імпорту переважну частку займають готові вироби, природний газ, нафта і нафтопродукти (Таблиця 3.7). Таблиця 3.7 Структура зовнішньої торгівлі України у 2011, 2012* роках [83] % до загального обсягу Експорт Імпорт Товарні групи 2011 2012 2011 2012 Усього 100,0 100,0 100,0 100,0 Живі тварини; продукти тваринного походження 1,4 1,3 1,3 1,9 Продукти рослинного походження 8,1 11,3 2,2 3,1 Жири та олії тваринного або рослинного походження 5,0 5,8 0,6 0,4 Готові харчові продукти 4,3 4,8 3,7 3,4 Мінеральні продукти: 15,0 11,9 36,4 33,3 у тому числі палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки 8,3 5,7 34,6 31,6 Продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості 7,9 7,6 9,7 9,9 Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них 1,4 1,6 5,4 5,2 Шкури необроблені, шкіра вичищена 0,2 0,2 0,2 0,3 Деревина і вироби з деревини 1,6 1,5 0,5 0,4 Маса з деревини або інших волокнистих целюлозних матеріалів 1,6 1,6 2,2 2,1 Текстильні матеріали та текстильні вироби 1,3 1,1 2,4 2,9 Взуття, головні убори, парасольки 0,3 0,3 0,4 0,8 Вироби з каменю, гіпсу, цементу 0,8 0,8 1,4 1,3 Перли природні або культивовані, дорогоцінне або напівдорогоцінне каміння 0,1 0,2 0,9 0,6 34 Продовження таблиці 3.7 Експорт Імпорт Товарні групи 2011 2012 2011 2012 Недорогоцінні метали та вироби з них: 32,3 29,6 6,9 6,2 у тому числі чорні метали 27,0 24,2 3,4 2,9 Машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання 9,9 9,9 15,5 15,3 Засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби 7,1 8,7 7,5 10,1 Прилади та апарати оптичні, фотографічні 0,4 0,4 1,3 1,1 Різні промислові товари 0,8 0,8 1,0 1,2 Твори мистецтва 0,0 0,0 0,0 0,0 Товари, придбані в портах 0,0 0,0 0,4 0,4 Різне 0,5 0,6 0,1 0,1 *січень – липень Така товарна структура експорту характерна для країн з перехідною економікою і вимагає спеціальних дій, спрямованих на стимулювання розвитку експортоорієнтованих підприємств, оскільки без оптимізації товарної структури експорту не можна досягнути оптимального платіжного балансу країни і ефективної інтеграції у світове господарство. Зміна товарної структури експорту неможлива без відповідної державної політики, яка передбачає цілеспрямоване індикативне регулювання експортноорієнтованих суб’єктів підприємництва на основі економічних методів – лібералізації процесів ліцензування експортноорієнтованих підприємств та сертифікації продукції, призначеної на експорт, спрощення організації та реєстрації таких суб’єктів підприємництва, пільгового оподаткування, кредитування, субсидіювання тощо. Висновки. Оволодіння навчальним матеріалом теми «Теорія і практика міжнародної торгівлі» передбачає знання дисципліни «Історія економічних вчень» в частині теоретичного обґрунтування міжнародної торгілі. Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на розуміння теорій абсолютних і відносних переваг, моделі Хекшера-Оліна, парадоксу В.Леонтьєва (для цього в конспекті лекцій наведені практичні приклади пояснення причин здійснення зовнішьоторгівельних операцій на основі цих теорій). Необхідно також уважно розглянути теорії міжнародного життєвого циклу продукту та теорії міжнародної конкурентоспроможності (ромб детермінантів) М.Портера. З метою набуття практичних навиків у сфері міжнародної торгівлі слід опанувати матеріал щодо її видів, об’єктів, суб’єктів, показників, методів регулювання та інфраструктури, знайти відмінності між поняттями «експорт» й «імпорт», «реекспорт» та «реімпорт», торговий і неторговий товар. |