бзщасний. Конституційне (державне) право зарубіжних країн Навч посіб. В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін, С. М. Пашков За ред.
 Скачать 498.67 Kb.
|
17.2. Президент Російської ФедераціїПрезидентство є відносно молодим інститутом у російській конституційно-політичній практиці. Відповідно до Конституції (ст. 80) президент є гарантом Конституції РФ, прав і свобод людини і громадянина. У встановленому Конституцією порядку він вживає заходів для охорони суверенітету РФ, її незалежності і державної цілісності, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Президент відповідно до Конституції РФ і федеральних законів визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави. Він як глава держави представляє РФ усередині країни і в міжнародних відносинах. У російській Конституції реалізовано модель так званого "сильного" президента. Він обирається народом, отже, його повноваження похідні від народу, який довіряє президенту вищі державні функції. Так, згідно зі ст. 81 Конституції РФ президент обирається всіма громадянами Росії, що володіють активним виборчим правом, на загальних виборах. Таким чином, він одержує мандат довіри не від парламенту, як, наприклад, у ФРН або Італії, а від усього населення Росії. Президент у Росії за конституційною моделлю не входить до системи поділу влади, а стоїть над усіма гілками влади. Це можна побачити, зіставивши низку норм. Відповідно до ст. 10 Конституції державна влада в РФ здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Державну владу в РФ здійснюють президент РФ, Федеральні збори, уряд РФ, суди РФ (ст. 11). Таким чином, президент теж здійснює державну владу. Проте згідно з існуючою в російській науці конституційного права теорією влада президента не належить до жодної з трьох гілок влади, що традиційно виокремлюються. Отже, тільки перед президентом стоїть завдання забезпечити узгоджене функціонування і взаємодію всіх інших органів державної влади – і федеральних, і суб'єктів РФ (ст. 80, 85 Конституції). Жодні інші органи подібних можливостей стосовно до президента не мають у своєму розпорядженні. Президент обирається на загальних виборах і має дуже широкі повноваження: призначає голову уряду з відома Державної думи і приймає рішення про відставку Уряду; має право головувати на засіданнях уряду; на пропозицію голови уряду призначає і звільняє з посади його заступників і федеральних міністрів; представляє Раді Федерації кандидатури для призначення на посади голови Центрального банку, генерального прокурора і всі вищі судові посади; має право законодавчої ініціативи; розпускає Державну думу в разі триразового відхилення нею представлених кандидатур голови уряду, а також у разі висловлення Державною думою недовіри уряду, якщо президент з його відставкою не згоден; має право вето на закони, що приймаються парламентом. Проте це вето може бути подолане двома третинами голосів членів кожної з палат Федеральних зборів, тобто Державної думи і Ради Федерації (ст. 107 ч. 3); видає укази нормативного характеру (ст. 90). Президент у цілому є незалежним від інших органів державної влади. Парламентські та судові заборони і противаги стосовно президентської влади, а тим більше контроль існують у наймінімальніших розмірах. По суті можна говорити про відсутність конституційної відповідальності президента. Навіть якщо уявити, що президент РФ вчинить державну зраду або інший тяжкий злочин, що є підставою для його звільнення з посади (ст. 93 Конституції), подібне звільнення буде вельми проблематичним, оскільки в Конституції не передбачено відповідальність президента за грубе порушення не лише самої Конституції, а й законів, президентської присяги. Хоча формально парламент Росії в особі своїх палат на підставі ст. 93, 102 Конституції може відсторонити президента від посади. У свою чергу можливості самого президента, особливо щодо парламенту, досить значні: починаючи від послань Федеральним зборам, внесення проектів законів, які можуть бути визначені Президентом як першочергові, права вето, пропозиції кандидатур посадовців, що призначаються палатами, і закінчуючи правом розпуску нижньої палати – Державної думи і призначення позачергових парламентських виборів (ст. 84, 111, 117). Президент має право на законотворчість, тобто на прийняття актів (перш за все указів), які у разі відсутності законів на рівних з ними регулюють суспільні відносини і діють доти, доки не буде прийнято відповідні закони; з низки питань закони взагалі не приймаються, і регулювання здійснюється або самостійно президентом, або за його дорученням урядом РФ. Згідно зі ст. 90 Конституції президент РФ видає укази і розпорядження, обов'язкові для виконання на всій території Росії. Ні Рада Федерацій, ні Державна дума не мають права їх скасувати. Але ці укази і розпорядження не можуть суперечити Конституції і федеральним законам. У разі виявлення такої суперечності Конституційний суд повноважний анулювати нормативні укази президента, якщо визнає, що вони не відповідають Конституції Російської Федерації. Президент тримає в руках всю внутрішню і зовнішню політику держави. Відповідно до ст. 86 Конституції він здійснює керівництво зовнішньою політикою, веде переговори і підписує міжнародні договори, ратифікаційні грамоти. Однак ці договори не набирають чинності без їх ратифікації парламентом шляхом прийняття законів обома палатами (ст. 106 Конституції РФ). Уряд РФ цілком можна назвати урядом президента РФ, оскільки президент його повністю формує, спрямовує його діяльність і у будь-який момент має право відправити у відстав-ку(ст. 83,111), хоча для призначення голови уряду президенту необхідна згода Державної думи (ст. 103, 111). Згідно зі ст. 117 Дума може також висловити недовіру Уряду, у зв'язку з чим президент постає перед дилемою – оголосити про відставку уряду або не погодитися з рішенням Державної Думи. Якщо палата протягом трьох місяців повторно висловить недовіру уряду, президент зобов'язаний або відправити уряд у відставку, або розпустити Державну думу (ч. З ст. 117 Конституції РФ). При цьому слід зазначити, що ряд членів Уряду, які займають ключові пости, працює під безпосереднім керівництвом президента (міністри закордонних справ, оборони, внутрішніх справ та ін.), президент встановлює також усю систему федеральних органів виконавчої влади. У країні існує вертикаль виконавчої влади, яка включає зверху донизу (або навпаки) всі структури, аж до глави сільської муніципальної освіти (незважаючи на проголошене Конституцією РФ відокремлення органів місцевого самоврядування від органів державної влади). Вершиною цієї піраміди можна вважати президента РФ. У суб'єктах РФ він має своїх повноважних представників. Відповідно до ст. 87 Конституції президент є верховним головнокомандучем Збройних сил. Виключно президенту належить право затверджувати військову доктрину Російської Федерації, призначати і звільняти вище командування Збройних сил Російської Федерації (ст. 83). Проте він зобов'язаний (ч. 2 ст. 87) у разі одноособового введення воєнного стану негайно інформувати про це Раду Федерації і Державну думу. Йому не належить право оголошення війни і укладення миру. Це виключна компетенція Ради Федерації (ст. 106). До того ж парламент наділений правом затверджувати федеральний бюджет, за допомогою якого законодавча влада може впливати на питання субсидування армії і флоту. Саме у віданні Ради Федерації вирішення питання про можливість використання Збройних сил Росії за її межами (її. "г" ст. 102). Конституція надала президенту право вводити на території Росії і в окремих її місцевостях надзвичайний стан. Проте та сама стаття зобов'язує президента негайно повідомити про це Раду Федерації і Державну Думу. Саме законодавчій владі належить право санкціонувати або скасувати це рішення президента. Згідно зі ст. 91 Конституції, президент володіє недоторканністю. Це означає: ніхто не може застосувати стосовно президента фізичного або психічного насильства; його не можна ні затримати, ні обшукати, ні заарештувати, ні притягти до будь-якого виду правової відповідальності, поки він перебуває на посаді президента; нарешті, президента не можна скинути або усунути від виконання обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 92 Конституції президент РФ приступає до виконання повноважень з моменту складання присяги, припиняє їх виконання із закінченням терміну його перебування на посаді з моменту складання присяги новообраним президентом РФ. 17.3. Федеральні збориФедеральні збори – парламент Російської Федерації є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації. Він складається з двох палат Ради Федерації і Державної думи. Формально Рада Федерації не є верхньою палатою парламенту, а Державна дума – нижньою (це не встановлено Конституцією). Державна дума і Рада Федерації мають різні статуси, які закріплено в Конституції Російської Федерації, Регламенті Державної думи, Регламенті Ради Федерації і чинних федеральних законах. Діяльність Державної думи ґрунтується на принципах політичного різноманіття і багатопартійності, колективному, вільному обговоренні та вирішенні питань. У Державній думі через депутатів представлено всіх громадян Російської Федерації незалежно від їх місця проживання на території Росії. Державна дума складається з 450 депутатів. Згідно зі ст. 11 Конституції Федеральні збори разом із президентом і судами Російської Федерації здійснюють державну владу Російської Федерації. На загальнодержавному рівні Федеральні збори представляють законодавчу владу Російської Федерації. Кожна палата встановлює порядок роботи в регламенті, що самостійно приймається нею (ч. 4 ст. 101 Конституції). Палати в основному засідають окремо. Єдиним сумісним органом двох палат є погоджувальна комісія, яка утворюється палатами у разі виникнення розбіжностей під час прийняття закону (ст. 105 Конституції). За палатами парламенту збережено право контролювати виконання федерального бюджету (ст. 101), а за Державною думою – також повноваження вирішувати питання про довіру уряду Російської Федерації. Державна дума дає згоду президентові Росії на призначення голови уряду. У разі триразового ухвалення думою рішення про відхилення представлених президентом кандидатур на посаду голови уряду президент без попередньої згоди Державної думи призначає голову уряду, розпускає Державну думу і призначає нові вибори. До виключної компетенції Державної думи віднесено рішення питання про довіру Уряду, що є юридичною формою відповідальності уряду перед парламентом. У випадку якщо президент Росії не погодився з рішенням Державної думи про недовіру уряду, Державна дума протягом трьох місяців має право провести повторне голосування з питання про вираження недовіри уряду. Залежно від того, хто є ініціатором розгляду питання, встановлюється різний режим відносин президента і Державної думи у разі ухвалення останньою рішення про недовіру Урядові. Загальним і головним моментом тут є те, що висловлення Державною Думою недовіри Уряду не тягне за собою обов'язку президента ухвалити рішення про відставку уряду. Державна дума призначає на посаду і звільняє а посади Уповноваженого з прав людини. Державною дума призначає голову Центрального банку Російської Федерації, кандидатура на посаду голови Центрального банку представляється Президентом Росії. Державна Дума може винести пропозицію про висунення звинувачення проти президента Росії для звільнення його з посади. Така пропозиція може бути внесена з ініціативи не менше однієї третини від загальної кількості депутатів Державної думи. У ній мають міститися конкретні вказівки на ознаки злочину, який ставиться у вину президенту Російської Федерації. У віданні Державної думи також питання амністії. На рівні суб'єктів федерації рішення про амністію прийматися не можуть. Ці питання – виключна компетенція Російської Федерації в особі Державної думи. Державна дума або з власної ініціативи, або у зв'язку зі зверненням Президента, або за доповідями і повідомленнями уряду і комітетів палати розглядає зовнішньополітичні питання. Однією з форм зовнішньополітичної діяльності Державної думи є ратифікація міжнародних договорів, до яких приєдналася Росія. Процедура прийняття федерального закону Державною думою відповідно до її регламенту здійснюється в трьох читаннях. Під час першого обговорюються основні положення законопроекту. Обговорення починається з доповіді ініціатора проекту, потім заслуховують співдоповіді і проводяться дебати. Після закінчення дебатів депутати приступають до прийняття рішення за законопроектом з урахуванням усіх зауважень і пропозицій. У разі прийняття рішення про схвалення законопроекту і продовження роботи над ним проект передається на обговорення комітету, відповідальному за його підготовку. Після того як комітет знову представить палаті допрацьований проект закону, проводиться його друге читання на пленарному засіданні. На цьому етапі відбувається постатейне детальне обговорення законопроекту, кожної його статті та внесених депутатами поправок. Завершальною стадією є трете читання законопроекту, під час якого вже не дозволяється вносити жодних поправок. Третє читання передбачає лише голосування "зa" або "проти" законопроекту в цілому. Державна дума може ухвалити рішення про всенародне обговорення законопроекту, прийнятого в першому читанні. Державна дума може прийняти закон після його обговорення в першому читанні. Для ухвалення федерального закону необхідна більшість голосів від загальної кількості депутатів Державної думи, якщо інше не передбачено Конституцією. Обов'язковому розгляду в Раді Федерації підлягають прийняті Державною думою федеральні закони з питань: федерального бюджету; федеральних податків і зборів; фінансово-валютного, кредитного, митного регулювання, грошової емісії; ратифікації і денонсації міжнародних договорів Російської Федерації; статусу і захисту державного кордону Російської Федерації; війни і миру. Слід особливо відзначити закріплену в Конституції відмінність функцій палат щодо прийняття федеральних законів. Відповідно до Конституції законодавча діяльність зосереджена переважно в Державній думі: законопроекти вносяться в Державну думу; є можливість подолання незгоди Ради Федерації із законом, прийнятим Думою; обмежено терміни, протягом яких Рада Федерації зобов'язана розглянути закони, передані їй Державною думою. Рада Федерації фактично розглядає закони, прийняті думою, схвалює або не схвалює їх. Прийнятий федеральний закон протягом 5 днів направляється президенту Росії, який протягом чотирнадцяти днів підписує федеральний закон і обнародує його. Якщо президент протягом цього терміну відхилить його, то Державна дума і Рада Федерації знову розглядають цей закон. Якщо у разі повторного розгляду федеральний закон буде схвалений у раніше прийнятій редакції більшістю (не менше двох третин) голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і депутатів Державної думи, такий закон підлягає підписанню протягом 7 днів і обнародуванню. У Росії за всю історію її державно-правового розвитку поняття "федеральний конституційний закон" вперше закріплене Конституцією Російської Федерації 1993 р. Особлива юридична сила федеральних конституційних законів набуває втілення в тому, що їм не повинні суперечити звичайні федеральні закони. Визнання за федеральними конституційними законами принципу верховенства виражається також у тому, що, будучи прийнятими палатами Федеральних зборів, вони, як і прийняті поправки до Конституції, не можуть відхилятися президентом і бути повернені до парламенту на новий розгляд, що є можливим стосовно федеральних законів. Конституція зобов'язує президента Росії незалежно від того, чи є у нього заперечення щодо прийнятого конституційного закону, підписати документ у тій редакції, в якій він прийнятий Федеральними зборами, і обнародувати його. Конституція Російської Федерації дає перелік питань, з яких приймаються федеральні конституційні закони. Це закони про умови і порядок введення надзвичайного стану на території Росії або в її окремих місцевостях; про прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб'єкта, а також про зміну конституційно-правового статусу федерації; про державні прапор, герб і гімн Російської Федерації, їх опис і порядок офіційного використання; про референдум; про режим військового стану; про Уповноваженого з прав людини; про порядок діяльності уряду Російської Федерації; про судову систему РФ; про повноваження, порядок утворення і діяльність Конституційного суду, Верховного суду, Вищого арбітражного суду та інших федеральних судів; про Конституційні збори. Федеральний конституційний закон вважається прийнятим, якщо він схвалений кваліфікованою більшістю, а саме не менш ніж три чверті голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менше ніж дві третини голосів від загальної кількості депутатів Державної думи, тоді як для прийняття федеральних законів достатньо простої більшості. Прийнятий закон також протягом 14 днів підлягає підписанню та обнародуванню. Державна дума у своїй роботі керується не лише Конституцією Російської Федерації і регламентом, а й законами, які дають можливість нормально функціонувати депутатам і палаті в цілому. 17.4. Уряд Російської ФедераціїУряд очолює систему федеральних органів виконавчої влади. Відповідно до Конституції в межах відання РФ і повноважень РФ щодо предметів спільного відання РФ і суб'єктів РФ федеральні органи виконавчої влади та органи виконавчої влади суб'єктів РФ утворюють єдину систему виконавчої влади в РФ. Одним із найголовніших завдань уряду є забезпечення здійснення повноважень федеральної державної влади на всій території РФ. Цю функцію уряд здійснює разом із президентом. Відповідно до Конституції уряд складається з голови уряду РФ, його заступників і міністрів. Голови державних комітетів, комітетів РФ, федеральних служб, агентств до складу уряду РФ не входять. Конституція встановлює, що голова уряду РФ призначається президентом за згодою Державної думи. Вона також встановлює точні терміни, протягом яких президент повинен представити Державній думі кандидатуру глави федерального уряду. Ці терміни залежать від обставин, у зв'язку з якими відбувається внесення кандидатури голови уряду: не пізніше двох тижнів після вступу на посади новообраного президента РФ; не пізніше двох тижнів після відставки уряду РФ; протягом тижня з дня відхилення внесеної кандидатури голови уряду Державною думою. Кандидатуру на пост голови уряду представляє Державній думі президент або його повноважний представник у Федеральних зборах. Згідно з Конституцією Державна дума розглядає кандидатуру, запропоновану президентом, протягом тижня. Кандидат на посаду голови уряду подає Державній думі програму основних напрямів діяльності майбутнього уряду РФ, відповідає на запитання депутатів. Після цього відбувається таємне голосування за запропоновану кандидатуру або проти неї. Рішення ухвалюється більшістю голосів. Якщо запропонована кандидатура відхиляється в процесі голосування, то президент зобов'язаний запропонувати на посаду голови уряду нову кандидатуру, обговорення якої відбувається в тому самому порядку. У разі відхилення другої кандидатури відбувається обговорення третьої запропонованої президентом кандидатури. У разі відхилення третьої кандидатури на посаду голови уряду РФ президент має право призначити главу уряду сам, а Державну думу розпустити й оголосити нові вибори Державної думи. Цю можливість Конституція надає президентові у зв'язку з тим, що за відсутності голови уряду виконавча влада не може ефективно виконувати свої обов'язки, а це веде до урядової, а отже, і державної, кризи. Проте відомі випадки, коли навіть після триразового відхилення Державною думою кандидатури голови уряду президент не має права розігнати Думу, наприклад у період дії на всій території РФ надзвичайного або військового стану, а також за шість місяців до закінчення терміну повноважень президента. Відповідно до Конституції РФ Голова Уряду не пізніш як у тижневий термін після його затвердження на цій посаді повинен подати президенту пропозицію про структуру федеральних органів і виконавчої влади. Відповідно до Конституції федеральні органи РФ для здійснення своїх повноважень можуть створювати свої територіальні органи і призначати відповідних посадовців. Одним із повноважень голови уряду є підбір команди, що входить до складу уряду. Голова уряду пропонує президенту РФ кандидатури на посади заступників і федеральних міністрів. Президент у свою чергу призначає їх на посади. Відповідно до ст. 113 Конституції голова Уряду організовує роботу уряду в рамках тієї політики, яку визначає президент. Уряд РФ розробляє і подає Державній думі федеральний бюджет. Остання приймає федеральний закон про бюджет і направляє його Раді Федерації, де він підлягає обов'язковому розгляду. Після підписання бюджету президентом і набрання законом про федеральний бюджет чинності починається виконання закону про бюджет. Він є одним з основоположних документів, на яких держава будує своє життя протягом року. Забезпечення виконання закону про бюджет теж є повноваженням уряду. Крім того, уряд РФ подає Державній думі звіт про виконання закону про бюджет. Уряд забезпечує проведення в РФ єдиної фінансової, кредитної і грошової політики. А також єдиної політики у сфері культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, екології. Прерогативою уряду РФ також є здійснення заходів щодо забезпечення оборони країни, державної безпеки, реалізації зовнішньої політики РФ, забезпечення законності прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби зі злочинністю. Ці сфери діяльності уряду на сьогодні є дуже актуальними. Для діяльності новообраного президента велике значення мав те, хто є головою уряду, тому перед новообраним президентом РФ уряд повинен складати свої повноваження, навіть якщо голова Уряду був призначений особою, яка на момент призначення була президентом і новообрана на цю посаду. Політичні та інші мотиви можуть привести уряд до рішення припинити свої повноваження. У цьому випадку він має подати у відставку. Проте згідно з Конституцією останнє слово про відставку залишається за президентом, який може прийняти її або відхилити. В останньому випадку Уряд зобов'язаний продовжувати свої повноваження повною мірою. Зі свого боку президент може за Конституцією прийняти рішення про відставку уряду. Останній зобов'язаний підкоритися цьому рішенню. Відповідно до Конституції РФ Державна дума може поставити до порядку денного питання про недовіру уряду РФ. Ухвала про недовіру уряду приймається більшістю голосів. Мотиви, з яких може виникати це питання, Конституція не передбачає. Після висловлення Державною думою недовіри уряду президент на свій розсуд може або оголосити про відставку Уряду, або не погодитися з рішенням Державної думи. Якщо це питання буде порушене ще раз протягом трьох місяців, то президент РФ зобов'язаний або оголосити про відставку Уряду, або розпустити Державну думу. Голова уряду може за Конституцією поставити перед Державною думою питання про довіру Уряду. Така ситуація може виникнути, якщо уряд хоче заручитися підтримкою Державної думи перед вирішенням яких-небудь кардинальних питань політики. Якщо Державна дума висловлює довіру уряду, то він продовжує виконувати свої повноваження, якщо Державна дума в довірі уряду відмовляє, то президент РФ протягом семи днів оголошує про розпуск Державної думи або про відставку уряду і призначає нові вибори. 17.5. Федеральний устрій Російської ФедераціїЧисленні національні держави і національно-державні утворення в Російській Федерації розглядались як різноманітні форми національної державності, як форми здійснення права націй на самовизначення, втілення суверенітету націй. Федеральний устрій Росії відображає її багатонаціональний склад. Вона включає багато національних держав і національно-державних утворень, зокрема республіки, автономну область, автономні округи. Деякі автономні утворення створювались як форма національної державності не тільки одній нації, а, наприклад, двох і більше. Формами самовизначення багатьох народів, народностей є республіки, автономні утворення у складі Російської Федерації – її суб'єкти, організовані на основі національнотериторіального принципу. Усі народи, народності, етнічні групи можуть здійснювати право на самовизначення у сфері культури, освіти, розвиваючи національну культуру, свої мови, організовуючи навчання цими мовами. Сьогодні РФ включає суб'єкти федерації, утворені за національним (національнотериторіальним) принципом (республіки, автономна область, автономні округи) і за територіальним (краї, області, міста Москва і Санкт-Петербург). При цьому населення республік, автономних утворень має багатонаціональний характер; у краях, областях, двох найбільших російських містах також живуть представники багатьох націй і народностей (хоча в них, в основному, зосереджене російське населення). У сучасному федеральному устрої Росії набуває розвитку територіальний (регіональний) принцип. Ці два принципи організації суб'єктів федерації (національно-територіальний і територіальний) – також істотні характеристики федерального устрою Росії. У Росії – декілька видів суб'єктів федерації. Загальне число суб'єктів – 89: 21 республіка, 6 країв, 2 міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург), автономна область, 10 автономних округів, решта суб'єктів – області. Конституція РФ допускає можливість прийняття до Російської Федерації і утворення в її складі нового суб'єкта. Це робиться в порядку, встановленому федеральним конституційним законом. Республіки – суб'єкти РФ – це держави у складі Російської Федерації, які володіють всією повнотою державної влади поза межами компетенції Російської Федерації. Вони утворені як форми національної державності, втілюють самовизначення відповідних націй. Статус республіки визначається Конституцією РФ і конституцією республіки. Республіка має державно-правові ознаки держави у складі РФ. До них належать: конституція республіки, республіканське законодавство; система органів державної влади республіки, яка встановлюється нею самостійно відповідно до основ конституційного ладу РФ і загальних принципів організації представницьких і виконавчих органів державної влади, закріплених федеральним законом; територія, причому межі між суб'єктами можуть бути змінені лише з їх взаємної згоди; республіканське громадянство; державна мова; власні символи держави. У складі РФ як її суб'єкти сьогодні 21 республіка. Республіїса у складі РФ – це демократична правова держава, створена в рамках РФ. Згідно з Конституцією РФ (ст. 66) статус республіки визначається федеральною конституцією і конституцією республіки. Таким чином, Конституція РФ встановлює конституційно-правовий характер взаємовідносин між федерацією та її суб'єктами – республіками у складі РФ. Конституційно-правовий статус республіки у складі РФ характеризується перш за все тим, що республіка є державою у складі РФ, яка володіє всією повнотою державної влади на своїй території, крім тих повноважень, які відповідно до Конституції РФ перебувають у віданні федеральних органи державної влади. Державна влада республіки виходить від її народу, що реалізував своє право на самовизначення у формі держави у складі РФ. Конституційно-правовий статус республіки у складі РФ характеризується тим, що кожна республіка має свою територію. Межі республіки визначаються державним кордоном республіки. Республіка має внутрішню межу, що відокремлює її від іноземних держав. Республіка володіє територіальним верховенством. Її територія є просторовою межею її влади. Територія республіки встановлена без її згоди. Межі між республікою та іншими суб'єктами РФ згідно з Конституцією РФ (ст. 38) можуть бути ' змінені зі взаємної згоди відповідних суб'єктів. У конституції республіки встановлюється порядок висловлення такої згоди. Наприклад, зміни території республіки здійснюються шляхом референдуму. Обов'язково потрібно, щоб за переділ проголосували більше 50 % осіб, що проживають у суб'єкті федерації та мають право голосу. Конституційно-правовий статус республіки у складі РФ характеризується також тим, що кожна республіка має свою конституційно-правову систему, яка включає конституцію республіки, республіканські закони та інші нормативні правові акти, видані в межах її компетенції. Конституції республік приймаються ними самостійно в порядку, визначеному самою республікою, і не потребують подальшого їх затвердження найвищими органами державної влади РФ. Закони республік, прийняті В межах їх повноважень, на території відповідних республік мають верховенство і є обов'язковими до виконання всіма юридичними і фізичними особами. Республіка у складі РФ користується правом законодавчої ініціативи у Федеральних зборах РФ, а також правом самостійно визначати систему органів державної влади республіки відповідно до основ конституційного ладу, загальних принципів організації представницьких і виконавчих органів державної влади в РФ і законодавства республіки. Кожна республіка має свій представницький і законодавчий орган (парламент), главу виконавчої влади або главу республіки (президента), свій уряд, Верховний суд і Вищий арбітражний суд. Багато республік має також свій Конституційний суд. Систему органів прокуратури в республіці очолює прокурор республіки, підлеглий генеральному прокурору РФ. Важливим компонентом конституційно-правового статусу республіки у складі РФ є наявність республіканського громадянства. Кожна республіка має своє громадянство, яке визначається республіканським законом. Конституційно-правовий статус республіки у складі РФ характеризується наявністю республіканської власності. Вона включає землю, її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ тощо. Згідно з Конституцією РФ (ст. 68) республіки мають право встановлювати свої державні мови. Республіки визнають і гарантують різні права всіх національних мов на їх збереженні і розвиток. Республіки, крім того, володіють міжнародною правосуб'єкт-ністю. Вони мають право виступати учасниками міжнародних відносин і зовнішньоекономічних зв'язків, підписувати договори і угоди з іноземними державами, відкривати зарубіжні представництва, брати участь у діяльності міжнародних організацій. Нарешті, одним з елементів конституційно-правового статусу республік є їх право на державну символіку, що включає державний герб, прапор і державний гімн, а також на столицю. Краї, області, міста федерального значення, автономна область, автономні округи – це державні утворення у складі РФ, що володіють усією повнотою державної влади поза межами компетенції РФ. Автономії утворено за національно-територіальним принципом, а інші з названих – за територіальним. Автономії було створено як форми національної державності відповідних народів, способи їх самовизначення. Статус цих видів суб'єктів федерації (краю, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу) визначається Конституцією РФ і статутом краю, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу. Статут приймається законодавчим (представницьким) органом відповідного суб'єкта. Для конституційного статусу суб'єктів федерації характерна наявність таких елементів: статуту; свого законодавства; системи органів державної влади відповідного суб'єкта федерації, яка самостійно ним самим встановлюється відповідно до основ конституційного ладу РФ і загальних принципів організації представницьких і виконавчих органів державної влади, визначених федеральним законом; території, межі якої можуть бути змінені лише за взаємною згодою органів влади суміжних суб'єктів РФ. Становище автономії може мати особливості порівняно з іншими суб'єктами. Може бути прийнятий федеральний закон про автономну область, автономний округ за поданням їх законодавчих і виконавчих органів. Відносини автономних округів, що входять до складу краю або області, можуть регулюватися федеральним законом і договором між органами державної влади автономного округу й органами влади краю або області. Перебування у складі РФ як суб'єкта передбачає взаємодію з федеральними органами, участь у їх роботі. Рівноправність усіх суб'єктів Російської Федерації між собою, зокрема у взаємовідносинах з федеральними державними органами, зумовлює їх рівну правомочність у таких взаємовідносинах. Суб'єкти мають гарантоване представництво в Раді Федерації, їх законодавчим (представницьким) органам належить право законодавчої ініціативи в Державній думі. Конституція РФ передбачає можливість зміни статусу суб'єкта за взаємною згодою Російської Федерації і суб'єкта відповідно до федерального конституційного закону. Розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб'єктами. Російська Федерація, реалізуючи суверенітет, має і здійснює всі права незалежної держави. Водночас суб'єкти федерації також мають свою компетенцію. Конституція РФ, Федеральний договір, законодавство наділяють федерацію в особі федеральних органів державної влади широкою, багатогранною компетенцією, залишаючи, проте, широкі права її суб'єктам. Предмети відання РФ. Проблема визначення компетенції федеральних органів влади є головною і найскладнішою в будь-якій федеральній державі. Федерація не може володіти необмеженими повноваженнями щодо управління країною, вона зобов'язана ділитися цими повноваженнями із суб'єктами Федерації, без чого державна влада не може мати демократичного характеру. Суб'єкти Федерації зацікавлені в сильній федеральній владі, наділеній широкими повноваженнями для захисту і забезпечення загальних інтересів. Але водночас вони не хочуть втратити свою самостійність, мати право вирішувати лише другорядні питання життя свого населення. Це – об'єктивна суперечність будь-якої федерації, що примушує владу ретельно й оптимально розмежовувати компетенцію державних органів федерації та її суб'єктів. Світова практика виробила формулу вирішення цієї проблеми, яка полягає у встановленні: а) виключної компетенції федеральних органів влади; б) сумісної компетенції органів влади федерації та її суб'єктів; в) виключної компетенції суб'єктів федерації. Так вирішується проблема в США, ФРН, Австралії та інших федераціях. Російська Федерація йде цим випробуваним шляхом: ст. 71 Конституції містить перелік питань, що перебувають у віданні федерації; ст. 72 – перелік питань місцевого відання федерації та її суб'єктів; а в ст. 73 закріплено (без переліку питань) всю залишкову (тобто за межами відання перших двох) компетенцію суб'єктів федерації. Розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади Федерації та п суб'єктами можливе лише на основі Конституції, Федерального договору та інших договорів з цих питань. Це положення включено до основ конституційного ладу (ч. 8 ст. 11 Конституції), воно покликане перешкодити вирішенню проблеми розмежування в неправових формах або хоча б шляхом прийняття законів, а також ухвал виконавчої влади. У цьому полягає найвідчутніший аспект федералізму й одночасно запорука стабільності влади на всій території федерації. Віднесення Конституцією тих або інших питань до предметів відання федерацїї означає встановлення виключної компетенції федеральних органів (президента РФ, Федеральних зборів, уряду РФ). Ці і лише ці органи мають право видавати із зазначених питань властиві їм правові акти (укази, закони, ухвали), здійснюючи нормативне регулювання і поточне управління. Предметами відання, таким чином, є і сфери повноважень федеральних органів державної влади, в які не мають права втручатися органи державної влади суб'єктів федерації. Предмети відання і повноваження органів федерації, закріплені у 18 пунктах ст. 71 Конституції РФ, можна умовно поділити на декілька груп: питання державного будівництва; питання регулювання економіки і соціального розвитку; питання зовнішньої політики і зовнішньоекономічної діяльності; питання оборони та охорони кордонів; питання створення правоохоронних органів і правової системи; питання метеорології, статистичної звітності та ін.; державні нагороди і почесні звання Російської Федерації. З цього переліку питань, що становлять предмети відання Російської Федерації, можна зробити кілька важливих висновків стосовно конституційних прерогатив федерації, зокрема: а) лише на федеральному рівні можна змінювати Конституцію, приймати закони про громадянство тощо; б) на території суб'єктів Федерації можуть розташовувати ся об'єкти федеральної власності; в) лише на федеральному рівні розв'язуються питання ядерної енергетики, розвитку шляхів сполучення і діяльності в космосі; г) лише федеральні органи влади мають право здійснювати зовнішню політику, оголошувати війну і укладати мир; д) збройні сили є єдиними для всієї країни, жоден суб'єкт федерації не має права створювати власні збройні формування; є) судовий устрій і прокуратура є єдиними для всієї країни, тільки на федеральному рівні можна оголошувати амністію і помилування тощо. Виключні повноваження федеральних органів зачіпають далеко не всі сфери діяльності громадян і суспільного життя. Але саме в цих сферах виявляються суверенітет і територіальне верховенство Російської Федерації, її призначення забезпечувати загальні інтереси багатонаціонального населення країни. Предмети сумісного відання федерації та її суб'єктів. Під сумісним віданням розуміється віднесення певних питань до компетенції рівною мірою як федерації, так і її суб'єктів. З цих питань, отже, можуть видаватися федеральні закони і закони суб'єктів Федерації, укази президента РФ і акти президентів і глав адміністрацій суб'єктів федерації, рішення уряду РФ й акти виконавчої влади суб'єктів федерації. Питання сумісного відання не вимагають жорсткої централізації, а лише регулювання в певній частині з боку федеральних органів державної влади. Але на практиці це питання залишається дуже складним. Предмети відання і повноваження органів федерації, закріплені в 14 пунктах ст. 72, можна умовно поділити на декілька груп: питання державного будівництва і захисту прав і свобод; питання регулювання економіки і соціального розвитку; питання діяльності правоохоронних органів і правової системи; 4) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів федерації, виконання міжнародних договорів РФ. З цього переліку питань випливає, що певна частина галузей права (адміністративне, трудове та ін.) регулюється федерацією та її суб'єктами спільно, тоді як інші (цивільне, кримінальне та ін.) – лише федерацією. Федерація разом з її суб'єктами регулює таку величезну сферу суспільного життя, як соціальна сфера. Стосовно створення системи органів державної влади і місцевого самоврядування федерація претендує лише на спільне встановлення загальних принципів. Контрольні запитання і завдання У яких умовах і в який спосіб було прийнято Конституцію РФ 1993р.? У чому полягають основні принципи сучасної російської державності? Опишіть правовий статус президента РФ. Яким чином діє російський парламентаризм? В який спосіб формується уряд Росії? Дайте характеристику статусу суб'єктів РФ. |