Державне управлiння. Курс лекцій ІваноФранківськ, 2010 Анотація
 Скачать 45.97 Mb.
|
|
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
– політична проблема для Вас не є життєво важливою; – Вам необхідний час, щоб серйозно підготуватися до участі у вирішенні даної проблеми; – Ви відчуваєте, що протилежна сторона має більше шансів отримати перемогу. ГЛОСАРІЙ Автократичний керівник – лідер, що покладається на законні повноваження, прагне сконцентрувати у своїх руках усю владу, засновану на винагороді й примусі. Авторитарний стиль управління – стиль діяльності керівника, менеджера, в основі якого лежить абсолютизація принципу єдиноначальності й повне заперечення колегіальних (колективних) методів прийняття рішень. Адаптація соціальна – а) процес активного пристосування індивіда до умов соціального середовища, що змінилося; б) результат цього процесу. А.с. має дві форми: активну, коли індивід прагне впливати на середовище для того, щоб змінити його (пристосувати) до своїх потреб, і пасивну, коли він не прагне до такого впливу і зміни. Адаптивна структура – організаційна структура, що дозволяє гнучко реагувати на зміни навколишнього середовища. Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності у державному управлінні, яка настає за невиконання або неналежне виконання державними службовцями своїх обов'язків, тобто за здійснення адміністративного правопорушення. Такі характерні особливості адміністративного правопорушення, як суспільна небезпека, протиправність, винність є складовими А.в. Особливістю підстав для А.в. посадових і службових осіб є те, що вони несуть таку відповідальність за порушення встановлених загальнообов'язкових правил власними діями, у т. ч. неправомірними вказівками, виконуючи які, їх підлеглі, інші працівники порушують встановлені правила. Крім того, посадові особи можуть нести А.в. і за невжиття заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола їх службових обов'язків. Адміністративна наука – одна з галузей науки про управління. А.н. розробляє адміністративно-управлінські методи – засоби безпосереднього (прямого), оперативного впливу на керований об’єкт із метою забезпечення однозначної поведінки і дії виконавців у даній ситуації, у досягненні відповідного результату. Адхократія – організаційні утворення, які займаються всіма тими новими питаннями, які або провалюються в бюрократичні ущелини, або зачіпають так багато бюрократичних рівнів, що зовсім не зрозуміло, хто що конкретно має робити, і, отже, ніхто нічого не робить. Зміст адхократії складають дрібні організаційні одиниці, що виступають під різними ярликами: ентузіасти, команди, спеціальні робочі групи, проектні центри, ударні бригади, гуртки якості, цільові групи. Загальною рисою цих організаційних одиниць є те, що вони ніколи не зображуються на формальній структурній схемі організації. Аналіз політики – 1) прикладна сусп.-наукова дисципліна, яка користується різноманітними методами соціол. дослідження і добору аргументації для накопичення й переробки пов'язаної з політикою інформації, що може використовуватися для розв'язання політичних проблем; 2) порада щодо державних рішень, орієнтована на клієнта й базована на суспільних цінностях; 3) сукупність різних методик, за допомогою яких можливе дослідження конкретних політичних подій і ситуацій, розробка передбачень з приводу їх можливого розвитку і прийняття якісних політичних рішень. Асиметрична інформація – ситуація, у якій одна зі сторін економічних відносин краще інформована, ніж інша. Атестація за результатами діяльності – метод розвитку ефективної робочої сили, що полягає в розгляді показників виконання робочих завдань із метою оцінки продуктивності праці, установлення зворотного зв’язку, заохочення співробітників. Багатофункціональні команди – група співробітників різноманітних функціональних відділів, що беруть на себе відповідальність за діяльність команди і спільно працюючих над розв’язанням поставлених завдань. Біхeвіористський науковий підхід – одна з галузей гуманістичного менеджменту, що припускає застосування соціальних наук (соціології, психології, антропології, економіки) в організаційному контексті. Бюджетний процес знизу вверх – бюджетний процес, відповідно до якого менеджери більш низьких рівнів організації формулюють ресурсні потреби своїх відділів і передають свої пропозиції нагору за ієрархією. Бюджетний процес зверху вниз – бюджетний процес, у якому менеджери середньої ланки і першої лінії одержують бюджетні завдання, виходячи з оцінок вищим керівництвом організації її прибутків і витрат. Бюрократія – тип організації, для якої є характерним спеціалізований розподіл праці, чітка управлінська ієрархія, правила і стандарти, показники оцінки роботи, принципи наймання, що засновуються на компетенції працівників. Бюрократизм– це всесильний, замкнений, чинний за законами ієрархії, твердий механізм влади, що стоїть над законом і волею членів суспільства. Владу перетворено у самодостатню організацію, що функціонує, виходячи лише із власних інтересів, що повертає в небуття (забуває про) благо суспільства. Бюрократичний стиль управління – прихильність менеджера до відживаючих методів і прийомів роботи: небажання досконало знати справу і нести за неї відповідальність; затягування вирішення справи, створення тяганини; безініціативність, націленість на вказівки зверху; у ставленні до підлеглих непотрібне, а часом і шкідливе втручання в їхні поточні справи. Бюрократичні організації – одна зі сфер класичного напряму менеджменту, у якій основна увага приділяється раціональному, безособовому управлінню, здійснюваному за допомогою чіткого визначення посадових обов’язків і відповідальності робітників, ведення формальної звітності, поділу власності та управління. Бюротика – засоби системного діловодства. Поширення бюротики ламає сформовані раніше традиційні взаємини, характерні для бюрократичної структури, підвищує значущість взаємозв’язків між конкретними виконавцями і керівництвом. Вертикальна команда – формальна команда, що включає в себе менеджера і його офіційних підлеглих відповідно до командного ланцюжка організації. Вертикальні зв’язки – інформаційні відносини, побудовані на засадах підпорядкованості між керівниками та їх підлеглими, коли перші наділені правом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати. Виконавча влада (executive (administrative) power) – влада, що забезпечує безпосереднє управління державними справами. Висхідні комунікації – повідомлення, передані з нижчих рівнів організації на вищі рівні ієрархії. Витрати на координацію – час та енергія, необхідні для координації, спрямованої на досягнення поставлених цілей діяльності команди. Вихідне інтерв’ю – співбесіда зі співробітником, що звільняється, мета якої - ідентифікація причин такого рішення. Вихідний план – план виконання робіт програми, що містить вихідні відомості про основні тимчасові й вартісні параметри робіт, що прийнято до виконання. У вихідному плані, як правило, фіксуються обсяги робіт, планові дати початку і закінчення завдань проекту, тривалості завдань, розрахункові вартості завдань. Вищий керівник – у матричній структурі керівник, що відповідає як за продуктові, так і за функціональні командні ланцюжки, за підтримку балансу влади між двома боками матриці. Вищий менеджер – менеджер, що досяг вершини організаційної ієрархії і несе відповідальність за діяльність організації в цілому. Відкрита система – система, що взаємодіє із зовнішнім середовищем. Відкриті комунікації – обмін інформацією всіх типів між усіма членами організації, її функціональними відділами і рівнями ієрархії. Віртуальна команда – команда, члени якої широко використовують комп’ютерні технології і програмне забезпечення спільного доступу так, що географічно віддалені її члени мають можливість додати свій внесок у досягнення загальних цілей. Влада – реальна здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів. Влада державна – політико-правовий інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільногоінтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві. В.д. за обсягом і засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади, поширюючись на всі сфери життєдіяльності суспільства. Вона здійснюється державою за посередництвом спеціального апарату примусу або переконання, володіє монопольним правом видавати нормативно-правові акти, обов'язкові для всіх громадян даної держави. В.д. складається із трьох гілок: законодавчої, виконавчої, судової. Влада в організації – обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля працівників організації на виконання завдань. Владні повноваження – офіційне законне право менеджера приймати рішення, віддавати накази і розподіляти ресурси для досягнення бажаних результатів організації. Внутрішні змінні – ситуаційні фактори всередині організації (цілі, структури, завдання, технології і люди). Внутрішня винагорода – задоволення, яке людина одержує у процесі виконання певної роботи. Горизонтальні зв’язки – інформаційні відносини між рівноправними керівниками і структурними підрозділами, які взаємодіють у процесі управлінської діяльності, побудовані на засадах інтердепенції (взаємозв'язку, взаємозалежності) або констеляції (опосередкованої залежності). Делегування – процес передачі менеджерами владних повноважень і відповідальності працівникам, що посідають позиції на інших рівнях ієрархії. Дельфі-група (метод Дельфі) – форма групового прийняття рішень, коли фахівці висловлюють своє ставлення до проблеми в письмовому вигляді, керуючись запитальниками, а керівник групи узагальнює їх у спеціальному резюме, після чого експерти одержують новий запитальник проблеми і так доти, поки не буде досягнутий консенсус. Демократичний лідер – керівник, що делегує владні повноваження співробітникам, сприяє їхній участі в управлінні і при впливі на підлеглих покладається на референтну й експертну владу. Державна цільова програма – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Д.ц.п. поділяються на: 1) загальнодержавні (економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля) – програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; 2) інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку суспільства та економіки, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки. Державне управління – 1) вид державної діяльності, у межах якого практично реалізується виконавча влада; 2) цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією. Державний апарат – публічно-правова інституційна система органів державної влади, їх підрозділів і посад, віднесених до державної служби. Децентралізація – передача владних повноважень щодо прийняття рішень у напрямі нижніх рівнів організації. Децентралізована мережа – командна комунікативна структура, яка припускає, що при розв’язанні проблем або прийнятті рішень усі члени вільно спілкуються між собою, однаковою мірою опрацьовують інформацію і приймають узгоджене рішення. Ефективність управління (administration effectiveness) (від лат. effectivus – досягаючий певного ефекту, необхідного результату) – це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями. Загальна соціальна ефективність (general social effectiveness) державного управління – ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер. Зв'язки з громадськістю (public relations) – «паблік рилейшнз» (від англ. public relations – відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) – одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування, взаєморозуміння та співробітництва між організацією і громадськістю. Інноваційна політика держави – сукупність форм, методів і напрямів впливу держави на виробництво з метою випуску нових видів продукції і технології та розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів. Інноваційна програма – комплекс інноваційних проектів і заходів, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами їх здійснення, що забезпечує ефективне розв’язання завдань з освоєння і поширення принципово нових видів продукції (технології). Інноваційна сфера – система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції (послуг) і розвиненої інфраструктури. Інноваційний менеджмент – один з основних напрямів стратегічного менеджменту, здійснюваного на вищому рівні управління комерційною організацією. Головна мета інноваційного менеджменту – визначення напряму інноваційної діяльності організації таких галузей як: розробка і впровадження нової продукції і технології; раціоналізація менеджменту організації, удосконалювання організації виробництва продукції або послуг, економічні й соціально-психологічні зміни. Інноваційний потенціал – сукупність різноманітних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності. Кар’єра – у широкому розумінні – послідовність розвитку людини в основних сферах життя (трудовій, родинній, творчій). Кар’єра характеризується динамікою соціально-економічного становища, статутно-рольових характеристик, форм соціальної активності особистості. У вузькому розумінні вищезазначене поняття зв’язується із просуванням особистості у трудовій діяльності. Керівник – особа, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення і здійснювати організацію їхнього виконання. Керівники, що трансформують – лідер, що відрізняється особливими здібностями у впровадженні інновацій і здійсненні змін. Керівництво – а) управління, що характеризується цілком визначеними функціональними пріоритетами; б) функція управління у складі основних функцій, які розкривають зміст управління. Керівництво (лідерство) – управлінська функція, що припускає використання впливу менеджера для мотивації робітників до досягнення цілей організації. Керованість – а) реакція керованої системи на вплив керуючої системи; б) характер і міра сприйняття колективом управлінських рішень, прийнятих менеджером. Кібернетика – інтеграційна наука про оптимальне управління складними динамічними системами незалежно від того, яка природа і сутність системи - біологічна, технічна, соціальна тощо. Класична модель – модель прийняття рішень, яка базується на припущенні, що менеджери приймають логічно обгрунтовані рішення відповідно до економічних інтересів організації. «Класична» (адміністративна) школа управління – одна зі шкіл розвитку управлінської думки в першій половині XX в (1920-1930 рр). Її виникнення зв’язують з ім’ям Анрі Файоля. Важливу роль у розвитку ідей цієї школи зіграли Л. Урвік, Д. Муні та ін. Усі вони намагалися подивитись на організацію з погляду широкої перспективи, намагаючись визначити загальні характеристики і закономірності організацій у цілому. Основний внесок представників цієї школи в теорію управління полягав у тому, що вони розглядали управління як універсальний процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій, і виклали основні принципи управління. Компетенція органу державної влади – це владні повноваження органу, той чи інший обсяг державної діяльності, покладений на певний орган, або коло передбачених правовим актом питань, яке може вирішувати цей орган, сукупність функцій та повноважень органу з усіх встановлених для нього предметів ведення. Комунікація (communications, від лат. cummunicare – роблю загальним, зв'язую, спілкуюсь) – змістовний аспект соціальної взаємодії; акт або процес взаємодії між двома чи більше соціальними об'єктами шляхом безпосереднього спілкування й обміну інформацією з використанням відповідних засобів. Контрасигнатура (контрасигнація) (лат. contrasignatura – міністерський підпис, від contra – проти і signo – підписую) – політико-правовий інститут, що забезпечує гарантії від зловживань з боку глави держави і глави уряду, через процедуру підписання рішень глави держави главою уряду та відповідним міністром, відповідальним за акт та його виконання, у випадках, передбачених конституцією. Конституція України передбачає К. актів Президента України, виданих у межах тільки його окремих повноважень (ст. 106). Контроль управлінський – одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції. Він покликаний забезпечувати правильну оцінку реальної ситуації і тим самим створювати передумови для внесення коректив у заплановані показники розвитку як окремих підрозділів, так і всієї організації. Конфлікт – сутичка протилежних інтересів, ідей, які відбиваються на діяльності окремої людини або соціальної групи в цілому. Концептуальні навички – когнітивні (пізнавальні) здібності людини сприймати організацію як єдине ціле й у той же час чітко виділяти взаємозв’язки її частин. Концепція – комплекс ключових положень (ідей, принципів), які дають цілісне уявлення про будь-які явища (події), що сприяють досить глибокому їхньому розумінню, визначають методологію й організацію практичної діяльності. Концепція може бути теоретичною і практичною. Перша призначена для пояснення явищ, друга – для здійснення ефективної діяльності за допомогою обліку ключових факторів успіху. Концепція людських ресурсів – напрям менеджменту, відповідно до поглядів прихильників якого розробка робочих завдань має здійснюватися згідно з теорією мотивації, коли працівники (основний об’єкт уваги) одержують можливість цілком реалізувати свій потенціал і тим самим задовольнити свої вищі потреби. Координація (від ко… і лат. ordinatio – упорядкування) – метод управління, суттю якого є встановлення між суб'єктами і об'єктами державного управління горизонтальних зв'язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих, з точки зору визначеного критерію дій, що забезпечують досягнення запланованого результату. Координаційні відносини розрізняються за видами: узгодження, предметно-технологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія. Ланка управління – самостійний елемент структури управління, що здійснює одну чи декілька функцій управління, і наділений для цього певною компетенцією для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій та використання прав. До Л.у. відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, які виконують відповідні функції управління або їх частину. В основу утворення Л.у. покладено виконання відділом певної управлінської функції. Матрична структура управління – структура, що сполучає вертикальні лінійні та функціональні зв’язки управління з горизонтальними. Менеджер проекту – менеджер, що несе відповідальність за реалізацію визначеного робочого завдання, яке потребує участі інших співробітників того ж самого організаційного рівня. Менеджерські заповіді – розпорядження, норми, правила соціального і морального характеру, яких має додержуватися менеджер у своїй практичній діяльності. Менеджмент – ефективне і продуктивне досягнення цілей організації за допомогою планування, організації і контролю над організаційними ресурсами. Менеджмент організаційний – а) у вузькому сенсі – сукупність управлінських дій, прийомів і процедур, спрямованих на реалізацію однієї із загальних функцій управління – функції організації; б) один із напрямів (школа, навчання) менеджменту; теоретична концепція і практика управління. Менеджмент практичний – концепція менеджменту, орієнтована головним чином на практичне використання її основних положень і принципів. Метод Монте-Карло – метод імітації для наближення відтворення реальних явищ. Метод об’єднує аналіз чутливості й аналіз розподілів можливостей вхідних змінних. Методи управління – сукупність способів і засобів впливу суб’єкта, що управляє, на об’єкт управління для досягнення визначених цілей. Методи управлінського консультування – а) консультування проекту; б) консультування процесу. Різниця між ними полягає в організації поділу праці між консультантом і клієнтом у процесі виконання конкретних завдань. Методологія державного управління – універсальна інтегрована діяльнісна система, яка складається із принципів, категорій, норм, цінностей, парадигм, теорій, методів, що мають специфічне цільове призначення, пов'язане із забезпеченням пізнавальної та практичної діяльності. Кожна із складових М.д.у. виконує специфічне призначення, одночасно відіграючи системоутворюючу роль. Так, принципи виступають початковою теоретичною посилкою формування знання, вказуючи правильну спрямованість пізнавального процесу. Категорії задають зміст понять, відображають найбільш суттєві, закономірні управлінські зв'язки та відносини, які є основою будівництва галузі науки державного управління, визначають рівень управлінської думки. Мистецтво управління – комплекс характеристик управлінської діяльності, що віддзеркалюють роль індивідуальних якостей менеджера в досягненні успіху чи ефективності управління. Місцеве самоврядування (local self-administration) – право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів. Місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ – державні органи, які утворюються відповідними ЦОВВ для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах. Місцеві державні адміністрації (local public administrations) – ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі, здійснюють її на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами. Модель – теоретична побудова, що має деяке відношення до реальності, яку можна незалежно обговорювати й аналізувати. Мозкова атака – метод стимулювання творчої активності, що виходить із припущення, що при звичайних прийомах обговорення і розв’язання проблем виникненню новаторських ідей перешкоджають контрольні механізми свідомості, що сковують потік цих ідей під тиском звичних, стереотипних форм прийняття рішень. Моральне старіння основних фондів – зниження вартості основних засобів унаслідок технічного прогресу і зростання продуктивності праці. Мотиватори – фактори, що впливають на задоволення від праці, обумовлені мірою насичення потреб вищих рівнів, включаючи досягнення, визнання, відповідальність і можливості для зростання. Мотивація – сили, що існують усередині або поза людиною, які збуджують у неї ентузіазм і завзятість у виконанні певних дій. Науково-технічний прогрес – це взаємообумовлений поступальний рух науки й техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання та освоєння зовнішніх сил природи. Це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології й організації виробництва, підвищення його ефективності. Науковий менеджмент – одна з галузей класичного напряму менеджменту, у якій основну увагу приділялося проблемам підвищення продуктивності праці за допомогою внесення у процес управління науково обгрунтованих змін. Невизначеність – найскладніша для розв’язання ситуація, коли управлінська мета або проблема, яку необхідно усунути, є неочевидною, ідентифікувати альтернативні рішення не вдасться, а значна частина інформації є недоступною. Неформальні канали комунікації – комунікативні канали, ніяк не пов’язані ні з формально узаконеними каналами, ні з ієрархічною структурою організації. Орган державної влади (public institution) – орган, пов'язаний із формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів; є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею її цілей і функцій. Організаційна структура державного органу (state board organization structure) (від лат. structure – будова, розташування, порядок) – сукупність структурних елементів (підрозділів, посадових осіб тощо) та взаємовідносин між цими структурними елементами. Організаційна структура державного управління – це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління. Організаційний контроль – систематичний процес, за допомогою якого менеджери регулюють діяльність організації, забезпечуючи її відповідність планам, цілям і нормативним показникам. Організаційний розвиток (ОР) – застосування поведінкових (біхевіористських) наук для поліпшення клімату організації і підвищення продуктивності за допомогою розвитку спроможностей адаптації до змін зовнішнього середовища, навичок розв’язання виникаючих проблем, удосконалювання внутрішніх взаємовідносин. Організаційні зміни – освоєння організацією нових ідей або моделей поведінки. Організаційні нововведення містять у собі три основні типи: нововведення процедурного характеру; нововведення, зв’язані зі структурними перетвореннями, і нововведення, зв’язані зі зміною виробничих елементів, з яких складається організація. Організація – 1) сукупність людей, груп, об’єднаних для досягнення якоїсь мети, вирішення якихось завдань на основі принципів поділу праці, обов’язків та ієрархічної структури; суспільне об’єднання, державне заснування, 2) управлінська функція, що припускає визначення робочих завдань, їхнє угруповання і розподіл ресурсів між ними: розміщення організаційних ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Організація як функція управління припускає вплив на свідомість і поведінку індивідів: соціальних груп з боку суб’єктів управління з метою підтримки і поліпшення діяльності господарських систем. Парадигма – спрощений набір панівних припущень, концепцій, гіпотез, моделей, теорій. Принципи державного управління (лат. рrincipium – начало, основа) – фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку державного управління, сформульовані як певне наукове положення, закріплене переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління. Процедура прийняття управлінського рішення (managerial decision-making procedure) – складова загального процесу його підготовки, прийняття і реалізації, який передбачає певні етапи і стадії: вибір мети, збір і аналіз інформації про завдання, яке підлягає вирішенню; визначення, прогнозування ситуації і виявлення проблем; генерування варіантів можливих управлінських рішень; формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень. Реординаційні відносини – самостійний вид управлінських відносин, за якого здійснення управлінського впливу є обов'язком чи правом об'єкта управління в системі органів виконавчої влади відносно керуючого суб'єкта, який, у свою чергу, зобов'язаний відповідним чином на нього реагувати. Р.в. можуть виникати за наявності або відсутності організаційного підпорядкування між органами. Рівень управління – контур управління, який об'єднує ланки управління в адміністративну структуру, що займає певний ступінь в ієрархії управління установою і наділений певною самостійністю. Р.у., поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу. Кількість Р.у. визначає тип організаційної структури з точки зору її складності. Залежно від цього адміністративні структури бувають дворівневі, трирівневі і т.ін. Система управління – сукупність взаємопов'язаних або взаємодіючих елементів, які функціонують на засадах ієрархічної побудови, під керівництвом єдиного центру, що дає змогу визначити мету та завдання діяльності, шляхи їх реалізації за посередництвом використання наявних ресурсів та механізмів управління. Суб’єкт управління – система державного управління, наділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто, це система, що управляє об'єктами управління. Територіальна громада (local society) – спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ і міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Технологічні документи – сукупність носіїв інформації, що відображають перелік технологічних операцій, вказівки з використання конкретного обладнання та оснащення, обгрунтовану послідовність виконання трудових процесів тощо. Є різновидом технологічних методів менеджменту. Технологія менеджменту – процес реалізації конкретних функцій менеджменту (управління виробництвом, фінансами, збутом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо) шляхом застосування загальних функцій менеджменту (планування, організування, мотивування, контролювання, регулювання). Топограма – графік, який відображає явища у просторі. Управління – цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин. Управління за результатами – сукупна система управління, мислення і розвитку, за допомогою якої досягаються цілі, визначені та узгоджені усіма працівниками організації. Управління за цілями – підхід, згідно з яким кожен працівник організації має чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей управлінців усіх рівнів та загальних цілей організації. Управлінське рішення – результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, адміністративних, соціально-психологічних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану. Фактори внутрішнього середовища організації – основні внутрішні змінні організації (цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси), які впливають на її діяльність із середини. Фактори впливу на організацію – рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів. Фактори зовнішнього середовища організації – рушійні сили, що визначають функціонування організації у зовнішньому середовищі. Фактори зовнішнього середовища організації поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через фактори зовнішнього середовища прямої дії). Форма влади – спосіб впливу на поведінку працівників, що реалізується через певні механізми (примус, винагороду, традиції, харизму, спеціальні знання тощо), відповідно до яких виділяють такі форми влади: примусу, винагороди, еталонну, законну та експертну. Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу. Функціональна структура державного управління (public administration functional structure) – сукупність функцій державного управління й управлінських функцій державних органів у їх взаємодії. Хронограма – графік, який характеризує зміну явищ у часі. Централізація управління – зосередження виконання управлінських функцій та прийняття важливих управлінських рішень у єдиному центрі. Цілі органу виконавчої влади – основна парадигмальна засада функціонування органу виконавчої влади, що визначається завданнями (створення правових, організаційних та інших необхідних складових розвитку відповідного сектора чи функціональної сфери державного управління), які виникають з потреб об'єкта управління. Юридична відповідальність – дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій. |