ДВАнадцяте заняття (Lectio DUOdecĭma)
Homo sum: humāni nihil
a me aliēnum puto (Terentius)
Я – людина: вважаю,
що ніщо людське мені не чуже
СИНТАКСИС ДІЄСЛОВА
Інфінітивні синтаксичні звороти
(Accusatīvus cum infinitīvo et nominatīvus cum infitīvo)
Функції інфінітива
Синтаксичні функції інфінітива визначаються ознаками дієслова та іменника.
Як дієслово інфінітив може:
керувати відмінком, якого вимагає дієслово: Quem nemo ferro potuit superāre nec auro. – Якого ніхто не зміг подолати ні мечем, ні золотом;
визначатися прислівником: Felix, qui, quod amat, defendĕre fortĭter audet. – Щасливий той, хто наважується сміливо захи-щати те, що любить;
замінювати особові форми дієслова (infinitīvus historĭcus).
Як іменник інфінітив може:
виступати у функції підмета, іменної частини присудка і до-датка: Vivĕre est cogitāre. – Жити – значить мислити. Amo legĕre. – Люблю читати;
мати означення, яке виражене прикметником чи займенни-ком середнього роду: Meumintellegĕre nulla pecunia vendo. – Свій талант я не продаю за жодні гроші;
вживатися з прийменниками: Multum interest interdareetacсipĕre. – Є велика різниця між давати і отримувати.
Види інфінітивів
У синтаксичних зворотах для позначення часових відношень вживаються шість видів інфінітивів (три – для активного стану і три – для пасивного):
1) Infinitīvus praesentis actīvi et passīvi (інфінітив теперішнього часу активного і пасивного стану);
2) Infinitīvus perfecti actīvi et passīvi (інфінітив минулого часу активного і пасивного стану);
3) Infinitīvus futūri actīvi et passīvi (інфінітив майбутнього часу активного і пасивного стану);
Інфінітив теперішнього часу виражає одночасну дію з дією ос-новного дієслова, інфінітив минулого – попередню, інфінітив май-бутнього – майбутню.
Таблиця видів інфінітивів:
Стан
|
Infinitīvus praesentis
|
Infinitīvus perfecti
|
Infinitīvus futūri
|
Аctīvum
|
I laudā-re
|
I laudav-isse
|
I laudatūrus, a, um esse
|
II docē-re
|
II docu-isse
|
II doctūrus, a, um esse
|
III leg-ĕre
|
III leg-isse
|
III lectūrus, a, um esse
|
IV audī-re
|
IV audiv-isse
|
IV auditūrus, a, um esse
|
Спосіб творення
|
Основа інфекта +
-re (I, II, IV), + -ĕre (III)
|
Основа перфекта + -isse
|
Participium futūri actīvi + esse
|
Passīvum
|
I laudā-ri
|
I laudātus, a, um esse
|
I laudātum iri
|
II docē-ri
|
II doctus, a, um esse
|
II doctum iri
|
III leg-i
|
III lectus, a, um esse
|
III lectum iri
|
IV audī-ri
|
IV audītus, a, um esse
|
IV audītum iri
|
Спосіб творення
|
Основа інфекта +
-ri (I, II, IV), +
-i (III)
|
Participium perfecti passīvi + esse
|
Supīnum + iri
|
Iri - infinitīvus praesentis passīvi від дієслова eo, ii, itum, ire – йти.
Знахідний відмінок з інфінітивом
(Accusatīvus cum infinitīvo)
Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo виступає поширеним додатком або підметом після дієслів і дієслівних сполучень зі значенням „говорити”, „повідомляти”, „відчувати”, „бажати” і т.д. Він складається з іменника, субстантивованого прикметника або займенника в аccusatīvus і дієслова в infinitīvus. Аccusatīvus виступає в ролі логічного підмета, infinitīvus – у ролі логічного присудка. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучником що (щоб, як), де аccusatīvus стає підметом, а infinitīvus – присудком. У звороті вживаються всі види інфінітива. Іnfinitīvus praesentis вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню:
1. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scribĕre. (infinitīvus praesentis) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні пишуть букви. (дія одночасна).
2. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭloslittĕrasscripsisse. (infinitīvus perfecti) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні написали букви. (дія попередня).
3. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scriptūros esse. (infinitīvus futūri) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні напишуть букви. (дія майбутня).
Примiтка.
|
1. Іменна частина присудка стоїть в аccusatīvus і узгоджується з логічним підметом в роді, числі та відмінку.
2. У звороті при одному інфінітиві буває два знахідних відмінки: аccusatīvus логічного підмета і аccusatīvus прямого додатка. Аccusatīvus логічного підмета перекладається називним відмінком, а аccusatīvus прямого додатка – знахідним:
Scio puĕrumlibrumlegĕre. – Знаю, що хлопець читає книжку.
|
Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo є залежною синтаксичною конструкцією активного стану. Він залежить від окремих груп дієслів і безособових зворотів.
Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного додатка вживається після дієслів, що стосуються сфери духовної діяльності людини і мають значення:
думати, вважати (verba putandi): puto, āvi, ātum, āre – вважати, cogĭto, āvi, ātum, āre – думати, мислити, credo, dĭdi, dĭtum, ĕre – вірити, scio, ivi, itum, ire – знати, spero, āvi, ātum, āre – споді-ватися, iudĭco, āvi, ātum, āre – думати, судити, censeo, ui, nsum, ēre – вважати, оцінювати, intellĕgo, lexi, lectum, ĕre – розуміти;
говорити, стверджувати (verba dicendi): dico, dixi, dictum, ĕre – говорити, promitto, misi, missum, ĕre – обіцяти, respondeo, ndi, nsum, ēre – відповідати, trado, dĭdi, dĭtum, ĕre – передавати, declāro, āvi, ātum, āre – заявляти, nuntio, āvi, ātum, āre – повідом-ляти, affirmo, āvi, ātum, āre – стверджувати;
відчувати (verbasentiendi): sentio, sensi, sensum, īre – відчу-вати, audio, īvi, ītum, īre – слухати, video, vidi, visum, ēre – бачити, animadverto, verti, versum, ĕre – звертати увагу;
бажати, дозволяти, забороняти (verba studii et voluntatis): studeo, ēre, studui – прагнути, cupio, īvi, ītum, ĕre – бажати, volo, ve-lle, volui – хотіти, nolo, nolle, nolui – не хотіти, malo, malle, malui – веліти, iubeo, iussi, iussum, ēre – наказувати, prohibeo, bui, bĭtum, ēre – забороняти, veto, vetui, vetĭtum, āre – забороняти, sino, sivi, si-tum, ĕre – дозволяти;
страдати, переживати, веселитися (verba affectuum): doleo, ui, ēre – сумувати, страдати, gaudeo, gavīsus sum, ēre – радіти, весе-литися, laetor, ātus sum, āri – веселитися, maereo, ui, ēre – сумувати, тужити;
Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного підмета вживається після безособових дієслів і зворотів зі значенням „говорити”, „відчувати”: constat – відомо, notum est – відомо, interest – важливо, fama est – існує чутка, oportet – треба, appāret – очевидно, placet – подобається, decet – годиться, praestat – краще, necesse est – необхідно, proverbium est – існує прислів’я.
Iam antīqui putābant victoriamamārecuram. – Вже античні люди вважали, що перемога любить турботу.
Romāni tradunt multasurbesaCaesăreexpugnātasesse. – Римляни передають, що багато міст були завойовані Цезарем.
Audio sorōremmeamcarmencantāre. – Я чую, що моя сестра співає пісню.
Belgae nolēbant GermānosdiutiusinGalliaversāri. – Бельґи не хотіли, щоб ґерманці довше перебували в Ґаллії.
Gaudeo teinBritanniamprofectumnonesse. – Я тішуся, що ти не відпривився у Британію.
Vetus proverbium est gladiatōreminarēnaconsiliumcapĕre. – Існує старе прислів’я, що гладіатор приймає рішення на арені.
Називний відмінок з інфінітивом
(Nominatīvus cum infinitīvo)
Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo – це залежна синтаксична конструкція пасивного стану, що складається з підмета, вираженого іменником, субстантивованим прикметником або займенником у nominatīvus та присудка, вираженого дієсловом в інфінітиві будь-якого часу. Якщо присудок є складним, то іменна частина теж стоїть у nominatīvus. Nominatīvus cum infinitīvo виконує роль поширеного підмета. Nominatīvus виступає підметом речення і звороту, infinitīvus – логічним присудком звороту.
Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo вживається після тих груп дієслів, що й аccusatīvus cum infinitīvo, тільки у пасивному стані.
Особливістю звороту nominatīvus cum infinitīvo є те, що дієслово, від якого залежить зворот, узгоджується з підметом в особі і числі головного речення. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучниками що або щоб.
Nominatīvus cum infinitīvo часто вживається після таких дієслів у пасивному стані:
dicor, trador, feror – говорять, що я ...
putor, iudĭcor, existĭmor – думають, що я ...
iubeor – велять, щоб я ...
vetor – забороняють, щоб я ...
prohibeor – перешкоджають, щоб я ...
sinor – дозволяють, щоб я ...
videor – здається, що я ...
habeor – вважають, що я ...
Примiтка.
|
У звороті особові займенники, що виступають у ролі підмета, опускаються і визначаються особовим закінченням дієслова-присудка:
videor sсribĕre – здається, що я пишу
vidēris scripsisse – здається, що ти написав
vidētur scriptūrus esse – здається, що він напише
vidēmur sсribĕre – здається, що ми пишемо
videmĭni scripsisse – здається, що ми написали
videntur scriptūri esse – здається, що вони напишуть
|
Dicĭtur vitanostrabrevisesse. – Кажуть, що наше життя – ко-ротке.
Putātur Cicĕroorātorclarissĭmusfuisse. – Вважають, що Цице-рон був найславнішим оратором.
Qui tacet, consentīre vidētur. – Здається, хто мовчить, той по-годжується.
Videntur milĭtesvictūriesse. – Здається, що воїни переможуть.
|
Скачать 4.37 Mb.