гігієна води. Методична розробка лекції Гігієна води й водопостачання населених місць Дисципліна снови екології та профілактичної медицини спеціальність акушерська справа Викладач Сима О. Й

• Название: Методична розробка лекції Гігієна води й водопостачання населених місць Дисципліна снови екології та профілактичної медицини спеціальність акушерська справа Викладач Сима О. Й
• Дата: 04.11.2022
• Размер: 222.5 Kb.
• Имя файла: гігієна води.doc
• Тип: Обґрунтування; #769775
• страница: 3 из 4

Температура води є важливим фактором, який впливає на функції організму: може змінювати температуру тіла, артеріальний тиск, процес травлення. Температура води є показником забруднення джерела водопостачання. Висока температура води у колодязі влітку і низька взимку свідчить про поверхневе розміщення підземної води, отже, про велику можливість її забруднення ззовні.

Підвищена температура води спричиняється до розмноження сапрофітів. Питна вода повинна мати сталу температуру, це свідчить що немає припливу поверхневих, забруднених вод.

Оптимальною температурою питної води є 7-12⁰С. Вода, яка має більш високу температуру, неприємна на смак. Температура води нижча 5⁰С небезпечна для здоровя, тому що може викликати простудні захворювання, утруднювати травлення та ін. Дуже холодна вода, яку вживають одразу після прийому гарячої їжі, здатна викликати порушення цілості емалі зубів.

Температуру води вимірюють у самому водоймищі під час відбору проби. Для цього використовують водяний або звичайний термометр, який обгортають товстим шаром вати або марлі. Водяний термометр міститься у металевому футлярі; в ньому кулька термометра занурена у чашечку, яка наповнюється водою у момент відбору проби. Коли термометр виймають, вода у чашечці захищає кульку термометра від впливу коливань температури води на різних рівнях водоймища і зовнішньої температури. Внаслідок такої будови спеціальні термометри, крім більш точних показань, дають можливість визначити температуру води на різній глибині і у різних місцях водоймища, що має велике практичне значення, наприклад, для визначення ступеня прогрівання водоймищ за день у літній час, для виявлення виходу із холодних джерел у разі планування природного басейну для плавання та інші.

При визначенні температури води термометр слід тримати у воді протягом 5-10 хв. У водопровідних і насосних установках температуру визначають, занурюючи термометр у струмінь води, що стікає. Відлік проводять не виймаючи термометр з води.

Методика відбору проб води для лабораторного дослідження.

Пробу води з колодязя відбирають за допомогою батометра, який перед зану­рю­ванням стерилізують факелом, попередньо змоченим спиртом. З мережі центра­лі­зо­ваного водопостачання забір проби води проводиться в бутель з водопровідного кра­на (попередньо спустити воду впродовж 10-15 хв.). Бутель ополіскують два рази дослід­жуваною водою, потім заповнюють його водою і закривають корком. У ла­бо­ра­торію пробу доставляють з протоколом, який містить такі дані:

1. 
   Для колодязя - номер колодязя; його розташування; дата відбору проби; мета дослідження води; посада і підпис особи, яка проводила відбір проби води. На бутель наклеюють етикетку із зазначенням місця і часу відбору проби.
   

Визначення органолептичних властивостей води.

Визначення органолептичних властивостей води (запах, смак, колір, про­зо­рість, каламутність) має велике гігієнічне значення тому, що наявність у воді сторонніх запахів, присмаків, забарвлення може свідчити про забруднення води сторонніми речовинами. Крім того, така вода негативно впливає на естетичні почуття споживача. Каламутна вода утруднює процес її знезараження.

Визначення запаху води.

Питна вода не повинна мати ніякого запаху. Розрізняють запахи природного та штучного походження. Запахи води характеризуються термінами: землистий - запах вологого грунту, болотний - запах торфу, аптечний - запах йодоформу, вугле­вод­невий - запах нафти, хлорний, гнильний, затхлий, рибний, сірководневий тощо. Запах визначають при кімнатній температурі. Для цього у колбу обємом 200 см³ наливають 100 см³ досліджуваної води, закривають предметним скельцем, збов­ту­ють, зсовують скельце і визначають характер та інтенсивность запаху. Кількісно запах оцінюють за пятибальною шкалою (табл. 1). Запах води, що підлягала хлоруванню, визначають через 30 хв після введення хлору.

Визначення смаку і присмаку.

Розрізняють чотири види смаку води: гіркий, кислий, солоний та солодкий. Інші види смакового відчуття називають присмаками. Питна вода повинна мати приємний смак без сторонніх присмаків. Смак води залежить від її мінерального складу, температури і розчинених газів (кисень та вуглекислий газ). Погіршення смаку води зумовлено, насамперед, вмістом органічних речовин тваринного і рослинного походження. Смак води рекомендується визначати в момент відбору проби води тільки тоді, коли є повна гарантія її нешкідливості в токсичному і епідеміологічному відношенні. Визначення проводять органолептичним способом: воду набирають у рот невеликими порціями, тримають кілька секунд (воду не ковтають) і визначають смак якісно та кількісно - за пятибальною системою, так само як і запах (табл. 1).

Смак і присмак води, яку хлорували, визначають через 30 хв після введення хлору. Смак води відкритих водоймищ і джерел, сумнівних у токсикологічному та епідеміологічному відношенні, визначають після її кипятіння і охолодження до кімнатної температури.

Бали	Інтенсивність запаху або присмаку	Характеристика інтенсивності
0	Відсутня	Відсутність відчуття запаху або присмаку.
1	Дуже слабка	Не відчувається споживачем, але визначається в лабо­ра­торії досвідченим аналітиком.
2	Слабка	Не привертає уваги споживача, але стає відчутним, коли його зазначають .
3	Помітна	Легко виявляється і може дати привід сумніватися в якості води.
4	Чітка	Привертає увагу і робить воду неприємною для вживання.
5	Дуже сильна	Настільки сильна, що робить воду непридатною до пиття.

Визначення прозорості.

Питна вода має бути прозорою. Прозорість води є важливою ознакою її доброякісності. Прозорість води погіршується при бактеріальному забрудненні, вмісту в ній механічних часток, цвітінні. Крім того, іноді у підземній воді, що залягає глибоко, міститься велика кількість двовуглекислих солей заліза, які під впливом кисню повітря перетворюються у гідрат оксиду заліза. Це сприяє утворенню осаду і погіршенню прозорості води.

Прозорість води визначають шляхом читання стандартного шрифту Снеллена через стовпчик досліджуваної води, що налита у градуйований в сантиметрах циліндр з плоским дном і випускним краном біля дна. Циліндр кріпиться на висоті 4 см над шрифтом Снеллена. За допомогою крана випускають з циліндра воду, поки читання стандартного шрифту не стане можливим. Вистота стовпчика води у сантиметрах і буде показником прозорості даної води. Для доброякісної води цей показник має бути не меншим 30 см. Вода прозорістю від 20 до 30 см вважається слабокаламутною, від 10 до 20 см - каламутною, до 10 см - дуже каламутною.

Ступінь прозорості води можна характеризувати також її зворотньою вели­чиною - каламутністю. Кількісно каламутність визначають за допомогою спеціаль­ного прилада - мутноміра, в якому досліджувану воду порівнюють з еталонним роз­чином, приготовленим з каоліну та дистильованої води. Мутність води виражається в міліграмах на дм³. Каламутність води можна визначати також за допомогою фотоелектроколориметра.

Визначення колірності.

Питна вода повинна бути безбарвною. Колірність води може бути зумовлена наявністю в ній гумінових речовин, сполук заліза, забрудненням стічними водами, а також процесами цвітіння. Колірність води визначають шляхом порівняння досліджуваної води зі шкалою стандартних розчинів. Колірність води позначають в умовних градусах шкали. Стадартним еталоном є хромово-кобальтова і платиново-кобальтова шкали.

Для визначення колірності 100 см³ досліджуваної води наливають в калориметричний циліндр і на білому фоні порівнюють із забарвленням циліндрів шкали.

Природна вода звичайно має слаболужну реакцію. Висока лужна реакція свідчить про приплив інших вод або цвітіння водоймищ; кисла реакція вказує на появу у воді гумінованих речовин (розкладання рослинних залишків) або приплив стічних вод. Реакцію води визначають за концентрацією водневих іонів. Нормальною вважають реакцію води у межах 6.9-9.0. Якщо рН води нижча 4, її вважають кислою, понад 10 – дуже лужною.

Лужність природних вод обумовлена вмістом у них солей лужноземельних металів: кальцію, магнію, калію і натрію. Лужність води визначають у міліграм-еквівалентах на 1 л води, що відповідає кількості мілілітрів 0.1 м. розчину хлороводневої кислоти, витраченого на титрування 100 мл. досліджуваної води.

Загальна твердість води зумовлюється наявністю в ній кальцію і літію, які містяться у вигляді карбонатів, бікарбонатів, хлоридів і сульфатів. Твердість водивимірюють у міліграмах – еквівалентах на 1 л води до 3.5 мг-ек/л твердості називають м”якою, від 3.5 до 7 мг-екв/л –середньої твердості, понад 7 мг-екв/л і понад 14 мг-екв/л – дуже твердою.

Зі збільшенням твердості води погіршується розварювання м”яса і бобових, збільшується витрата мила, зростає утворення пакету в парових котлах та радіаторах, що призводить до надлишкових витрат палива, необхідності частого очищення парових котлів.

Гіпотеза про роль твердої води в етітології і патогенезі нирковокам”яної хвороби дотепер не знайшла підтвердження, хоча експерементальні, та статистичні дослідження свідчять про те, що вживання твердої води може призвести до появи ниркових каменів або прискорити збільшення їх розмірів. Встановлено, що існує зворотна залежність між рівнем твердості води і смертністю від серцево-судинних захворювань. Це пов”язано з тим, що кальцій разом з магнієм є компонентом ферментативної системи міокарда і регулює тут баланс електролітів. Зниження рівня кальцію в крові людини ( і зміна співвідношення Са/Мд) тягне за собою подовження інтервалу Q-T на ЕКГ, схильність до артимії і ризик раптової смерті.

Окислення є непрямим показником забруднення води органічними речовинами. Під цим розуміють кількість кисню, яка необхідна для окислення органічн0 мг. Екв/их речовин, що міститься у 1 л. води. Окислення там вище, чи910м більше органічних речовин у воді.

Кисень надходить у воду з повітря дифузним способом і за рахунок виділення його хлорофільними рослинами. На насиченість води киснем впливає температура води і атмосферний тиск. Кисень, який міститься у воді, поглинає її фазною і органічними речовинами, які забруднюють воду. Отже, у забрудненій воді кисню менше, ніж у чистій. Чиста вода містить 3-6 мл кисню в 1 л. води. У воді, яка містить лише 1 мл. кисню на 1 л. не можуть жити риби.

Згідно ГОСТ 2874-82 “Вода питна” і Державних санітарних правил і норм /ДСАНПІН/ “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”, 1996 водневий показник /рН/ питної води повинен становити 6.5-8.5 одиниць, загальна твердість 7 (10) мг. Екв/дм3, а окислюваність води – 4.0 мс/дм3

При санітарно-хімічному дослідженні води велике значення має визначення солей аміаку, азотистої і азотної кислот, які є непрямим показником забруднення води органічними речовинами тваринного походження. Якщо у воді знаходять аміак, то це свідчить про свіже забруднення води, тому що він є початковим продуктом гниття органічних речовин. Виявлення у воді солей азотистої кислоти (нітритів) свідчить про те, що вона вже була забруднена і продовжує забруднюватися органічними речовинами. Виявлення у воді нітритів є ознакою недавнього її забруднення органічними речовинами. Солі азотної кислоти (нітрати) - це кінцевий продукт мінералізації органічних речовин, наявність їх свідчить про закінчення процесів мінералізації і є показником давнього забруднення джерела водопостачання. Тому потрібно диференційовано підходити до оцінки води у відношенні азотвмісних речовин.

Якщо поряд з аміаком у воді виявляють нітрати, то це свідчить про систематичне забруднення води впродовж нетривалого часу, а якщо виявляють аміак, нітрити і нітрати, то це вказує на надзвичайну неблагополучність джерела - давнє і постійне забруднення. У випадку, якщо у воді виявляють тільки нітрати, а аміаку і нітритів немає, то це свідчить про завершення процесів мінералізації і що забруднення джерела органічними речовинами припинено.

Водно-нітратна метгемоглобінемія - це захворювання, що розвивається внаслідок вживання питної води з перевищенням допустимого вмісту нітритів та нітратів. Хворіють переважно діти грудного віку при вигодовуванні їх поживними сумішами, для приготування яких використовувалася колодязна вода. Причини ураження дітей першого року життя:

• 
  недостатня активність метгемоглобінпродуктази;
  
• 
  знижена кислотність шлункового соку;
  
• 
  високий вміст фетального гемоглобіну;
  
• 
  діти грудного віку вживають у перерахунку на кг маси в 10 раз більше води, ніж дорослі.
  

При надходженні в ШКТ нітрати всмоктуються в тонкому кишківнику і потрапляють в кров де перетворюються у нітрити і звязуються з гемоглобіном. В результаті утворюється метгемоглобін та NO - комплекси і розвивається гемічна та тканинна глюксія.

З метою профілактики захворювання, слід контролювати вміст нітратів та нітритів у питній воді, особливо в індивідуальних джерелах водопостачання.

Згідно ГОСТ 2874-82 «Вода питна» у воді повинно бути не більше 0,1 мг/дм³ солей амонію, не більше 0,002 мг/дм³ нітритів і не більше 45 мг/дм³ нітратів.

Чиста питна вода містить звичайно не більше 30 мг/дм3 хлоридів. Велику кількість хлоридів у воді можна виявити в місцях з солончаковим грунтом. Хлориди, що потрапляють у воду внаслідок вимивання, з грунту, не є показником забруднення. Наявність їх у воді понад 350 мг/дм3 додає їх солоного смаку. Хлориди можуть потрапити у воду з побутовими стічними водами (екскременти людини і тварин, кухонні помиї містять багато хлориду натрію). У цьому випадку вміст хлоридів свідчить про забруднення води. Високий вміст хлоридів аміаку у поєднанні з несприятливими бактеріологічними показниками свідчить про санітарну неблагополучність даного джерела.

При вмісті сульфатів понад норму смак води псується і вона може викликати розлад системи травлення. Великий вміст сульфатів у воді є показником забруднення її тваринними покидьками, складовою частиною яких є сірка, яка при розкладанні та подальшому окисленні перетвоюється в солі сірчаної кислоти.

Солі заліза, які потрапляють у воду тим чи іншим шляхом, зберігаються в ній найчастіше у вигляді двовуглекислого закису. Якщо вміст солей заліза перевищує 1 мг/дм3, утворюється неприємний в”яжучий присмак, неприємний запах і зменшується прозорість води внаслідок перетворення закису заліза під впливом кисню повітря у гідрат окису заліза, який випадає у вигляді бурого осаду. Під час прання в залізистій воді утворюються іржаві плямі на білизні, ваннах, псуються водопровідні труби у зв"”зкуз осадом на їхніх стінках гідрату окису заліза і розвитком залізистих бактерій.

Згідно ГОСТ 2874-82 “Вода питна” і Державних санітарних правил і норм /ДСАНПІН/ “Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання”, 1996 питна вода повинна містити не більше 250 (350) мг/дм3 хлоридів, 250 (500) мг/дм3 сульфатів і 0.3 мг/дм3 заліза.

Внаслідок використання води для господарсько-побутових і промислових потреб утворюється велика кількість стічних вод, які є основним джерелом забруднення водоймищ.

Забруднення мінеральними сполуками представлено у вигляді піску, частинок глини, руди, мінеральних солей, розчинів кислот, лугів тощо.

Органічне забруднення за походженням поділяється на рослинне і тваринне. Рослинні органічні сполуки - це залишки плодів, овочів, злаків, паперу тощо. Забруднення тваринного походження можуть бути фізіологічні виділення людей і тварин, останки загиблих тварин тощо.

До біологічного забруднення належить забруднення різними мікроорганізмами, зокрема, грибами, дрібними водоростями і бактеріями (як сапрофітами так і патогенними), що потрапляють у водоймище в основному з побутовими стічними водами і зі стоками таких промислових підприємств, як бойні, хутряні фабрики, фабрики первинної обробки вовни, підприємства мікробіологічної промисловості.

Викиди промислових підприємств, фекально-господарські стічні води, атмосферні опади і забруднюючі речовини, які зливаються опадами, потрапляючи в джерела водопостачання, погіршують їх санітарний стан, що, в свою чергу, утруднює використання водойм для господарсько-побутових потреб та іригації, чинить велику шкоду флорі та фауні, змушує розробляти додаткові заходи щодо охорони вод від забруднення.

Забруднення водоймищ викликають зміни фізичних і органолептичних властивостей води (прозорості, колірності, запаху і присмаку). Змінюється і хімічний склад води, бо в ній зявляються речовини, що змінюють активну реакцію води і збільшують вміст органічних і неорганічних сполук. Забруднення органічного походження потребує для свого окиснення великої кількості кисню, що в свою чергу, зменшує вміст кисню, розчиненого у воді, Змінюється кількість і види мікроорганізмів, інколи зявляються хвороботворні.

Відкриті водоймища, які використовують для централізованого водопостачання, мають більшу чи меншу ступінь забруднення, якість їх відповідає вимогам ДСТу щодо питної води і тому є необхідність здійснювати очищення і знезараження води.

Основним завданням очищення води є вилучення з неї завислих речовин, щоб вона стала прозорою і безколірною. В результаті очистки покращуються фізичні (прозорість, колірність, запах, смак) і хімічні властивості води (зменшується вміст сполук заліза, марганцю, кальцію, магнію), окремі її показники наближаються дод таких, що нормуються. Існує кілька способів очистки води:

освітлення - усунення каламутності і знебарвлення - усунення колірності води.

Кожний з цих способів складається з кількох етапів:

• 
  підготовка завислих частинок до осідання шляхом збільшення їх розмірів (коагулювання);
  
• 
  осаджування завислих частинок у повільно протікаючій воді (відстоювання);
  
• 
  затримка завислих частинок на фільтрі (фільтрування).
  

Основним недоліком вищевказаних способів очистки води є те, що вони повністю не звільняють воду від мікроорганізмів.

Суть процесу коагулювання води полягає у збільшенні завислих частинок, що знаходяться у воді в колоїдному стані (гідрозолі), за допомогою коагулянтів. Гідроксиди, що утворюються при цьому, випадають з утворенням швидко осідаючих пластівців (гідрогелі, гелі).

Як коагулянти застосовують хімічні речовини, що мають електричний заряд, протилежний заряду колоїдних часток, які знаходяться у воді і здатні коагулювати. Цим вимогам відповідають солі алюмінію (Al₂(SO₄)₃ · 18 H₂O) і заліза (FeSO₄· 7H₂O, FeCl₃).

При внесенні цих речовин у воду, заряд колоїдних часток води нейтралізується, вони обєднуються (агломерують) і випадають у осад. Під час цього сам коагулянт дисоціює на іони алюмінію і заліза, які потім перетворюються у гідроксиди, що утворюють пластівці. Пластівці адсорбують колоїдні і дрібні завислі частки і, опускаючмсь на дно, механічно захоплюють за собою велику завись. Реакція відбувається таким чином:

Al₂(SO₄)₃ + 3Ca(HCO₃)₂= Al(OH)₃ + 3CaSO₄ + 6CO₂

У процесі коагуляції відбувається швидке освітлення води, підвищується її прозорість і одночасно знижується колірність. Пластівці коагулянта адсорбують на своїй поверхні гумінові речовини.

Ефективність коагулювання залежить від багатьох чинників: хімічного складу, температури, реакції (рН) води, кількості і характеру зависі тощо.

Попередньо визначивши необхідну кількість коагулянту його у вигляді 5% розчину вносять у воду, що знаходиться у спеціальних баках (камерах змішування), де відбувається швидке і повне змішування його з усією масою води. Потім воду спрямовують у камеру реакції, де протягом 20 хв. проходить процес утворення пластівців разом із завислими частками і випадання їх у осад. Пластівці коагулянта, випадаючи в осад, захоплюють із собою значну кількість мікроорганізмів (бактерій і вірусів).

Флокулянтами називають речовини, які додають у воду з метою прискорення процесу коагуляції (поліакриламід у кількості від 0,1 до 2 мг/л).

Відстоювання води проводять після коагулювання для того, щоб осіли завислі частки, які утворилися. Суть відстоювання полягає в уповільненні швидкості руху води, коли швидше і в більшій кількості опускається на дно важка і велика завись. Такі умови створюються у спеціальних спорудах - відстійниках, у які вода надходить з камери реакції.

Відстійники - це резервуари, у які вода надходить по вузькій трубі. З вузького русла труби вода виливається у широкий резервуар і уповільнює свій рух так, що майже наближається до стану спокою (з 1м до кількох міліметрів за 1 с). Унаслідок цього завислі частки під впливом сили ваги осідають на дно відстійника у вигляді осаду. Швидкість осідання завислих часток залежить від температури води, а також розмірів і форм часток. Залежно від напрямку руху води відстійники поділяються на горизонтальні (звичайні і радіальні) та вертикальні. На сучасному етапі застосовують новий тип відстійників, де освітлення відбувається у шарі осаду завислих часток - відстійник - освітлювач із осадом завислих часток. Його перевагою є менша витрата коагулянту.

Фільтрування води необхідне для звільнення її від завислих часток, які не затрималися на перших етапах освітлення води - коагуляції та відстоювання. Під час фільтрування вода частково очищується і від мікроорганізмів. Фільтрують воду шляхом пропускання її через пористий матеріал, який затримує завислі частки. Як фільтрувальний матеріал часто використовують пісок. Фільтрування води здійснюється на спеціальних спорудах - фільтрах, зокрема використовують швидкі фільтри, швидкі фільтри з двошаровим завантаженням, фільтри АКХ. Очистка на фільтрах значно утруднюється, якщо попередньо не проводиться обробка води, під час якої з неї вилучають планктон, тому попередньо здійснюється обробка води на мікрофільтрах.

Для очищення води використовують також контактні освітлювачі - пристрої, у яких відбуваються всі три етапи очищення - коагулювання, відстоювання, фільтрування.

Використання контактних освітлювачів дозволяє відмовитися від обладнання спеціальних камер змішування і реакцій та відстійників, що економічно вигідніше. Але у разі значної каламутності води, яка складає більше ніж 150 мг/л, застосовувати контактний освітлювач не рекомендується.

Епідеміологічне значення води полягає в тому, що через воду можуть передаватися такі інфекційні захворювання, як черевний тиф, холера, дизентерія, гепатит тощо. Збудники цих захворювань потрапляють у воду з виділеннями хворих і бактеріоносіїв. Це може відбуватися під час масових купань у водоймищах, у разі забруднення нечистотами території, що оточує водоймище, прання білизни у водоймищі, скидання нечистот у водоймище. Збудники інфекційних захворювань можуть потрапляти у підземні води з вигрібної ями, яка неправильно облаштована та розташована, а в колодязну воду - у разі користування забрудненими відрами.

Багато збудників інфекційних захворювань, що потрапляють у воду, тривалий час можуть зберігати свою життєздатність.

Існують такі методи знезаражування води: реагентні та безреагентні. До перших належать: хлорування, озонування і обробка води іонами срібла. До безреагентних методів відносять обробку води ультрафіолетовим промінням, ультразвуком , кип’ятіння та стерилізацію.

Найпоширенішим методом серед вищеназваних є хлорування води. Для хлорування води застосовують як газоподібний хлор, так і його сполуки (хлорне вапно, гіпохлорити, хлорамін, хлору (ІV) оксид).

Хлор (Cl) - це газ жовто-зеленого кольору, який має різкий специфічний запах, що подразнює слизову оболонку. Молекулярна маса його - 35,5. Хлор відноситься до отруйних речовин і тому, газоподібний хлор використовують тільки на великих водопровідних станціях, де його зберігають у стальних балонах під тиском 6-7 атмосфер.

На невеликих водопроводах і в разі місцевого водопостачання часто використовують хлорне вапно.

Знезаражувальний ефект хлору полягає у безпосередній його дії на цитоплазму та обмінні процеси мікроорганізмів, що гальмує їх. Але відома й окислювальна дія хлорноватистої кислоти, яка утворюється у разі додавання хлору до води:



HOCl - хлорноватиста кислота - речовина нестійка, за умови рН>6 дисоціює на іони Н^- і ОСl⁺ (гіпохлорит-іон) за рівнянням:



Бактерицидна дія під час хлорування відбувається так, як і утверення гіпохлорит-іона.

Хлорне вапно є продуктом взаємодії хлору і гашеного вапна:

2Са(ОН)₂ + 2Cl₂ = Ca(OCl)₂ + 2H₂O

Це білий порошок, що легко розчиняється у воді з утворенням хлорноватистої кислоти, яка забезпечує знезаражувальний ефект.

Бактерицидній дії хлорного вапна сприяє група OCl, яка у водному середовищі утворює хлорноватисту кислоту:

ClO

Са + H₂O  Ca(OH)₂ + HCl + HOCl

ClO
Свіже вапно містить близько 36% активного хлору.

Кальцію гіпохлорит - це білий порошок, що містить близько 60% активного хлору. Ця речовина стійкіша, ніж хлорне вапно, у зовнішньому середовищі.

Хлораміни органічні (хлорамін Т, дихлорамін Т, хлорамін В) є похідними NH₃, у якого один атом водню заміщений на органічний радикал, а один або обидва інші - на хлор (HCL або HCL₂). У них міститься близько 20% активного хлору, застосовуються вони для хлорування індивідуальних запасів води.

Хлораміни неорганічні утворюються безпосередньо у воді, яка має бути знезараженою, після додавання до неї аміаку або солей амонію і хлору.

У разі хлорування води будь-яким з вищеназваних засобів розраховують дозу хлору яка повинна забезпечити повне знезаражування води. У такому разі велике значення має хлорпоглинання води.

Хлорпоглинання - це кількість (мг) активного хлору, яка необхідна для знезаражування 1 дм³ води. Під час знезаражування води хлор витрачається на окислення мікроорганізмів, органічних і мінеральних речовин, частина його поглинається завислими речовинами. Усі ці форми зв’язку хлору входять у поняття хлорпоглинання.

Отже, щоб усі мікроорганізми загинули під впливом хлору, необхідно ввести таку кількість його, щоб покрити усю хлорпотребу води і отримати певний надлишок хлору, який називають залишковим хлором. За залишковим хлором судять про ефективність хлорування (норма залишкового хлору - 0,3-0,5 мг/дм³).

Т.ч., хлорпотреба води дорівнює сумі величин хлорпоглинання і залишкового хлору.

Ефективність хлорування води залежить від:

• 
  дози хлору
  
• 
  тривалості контакту хлору з водою
  
• 
  ступеня очистки води
  
• 
  від кількості та біологічних особливостей мікроорганізмів
  
• 
  активності застосовуваного препарату хлору
  
• 
  температури та рН води.
  

Залежно від величини дози хлору, яку застосовують, відрізняють звичайне хлорування з урахуванням величини хлорпотреби води та інші його модифікації: подвіне хлорування, суперхлорування, хлорування з преамонізацією.