Метод реком до мас роб студентів розширене. Методичні рекомендації до їх виконання. Самостійна робота складається з підготовки до семінарських та індивідуальних занять шляхом виконання визначених навчальною програмою завдань теоретичного та практичного характеру
 Скачать 1.22 Mb.
|
Література [1,2,5,28,41,49,60,62,69,91,92]Методичні вказівки: При вивчення даного питання слід виходити з того, що правову основу розрахунків різних форм і видів у підприємницькій діяльності складає досить велика кількість нормативно-правових актів. До них насамперед відносяться ЦК та ГК (ст. 341, ст. ст. 343-344) України, закони України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», від 6 липня 1995 р. «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», та ін. Підзаконні нормативні акти представлені Указом Президента України від 12 червня 1994 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обіг/ готівки» (в редакції Указу від 11 травня 1999 р. № 491/99), а також численними актами Національного банку України. Зважаючи на те, що грошові кошти існують у готівковій формі - формі грошових знаків або у безготівковій формі - формі записів на рахунках у банках (п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»), розрахунки за їх допомогою мають, відповідно, дві форми - розрахунки за готівку (готівкові) та безготівкові розрахунки. Вибір відповідної форми розрахунків обумовлюється як волевиявленням сторін - учасників відповідних правовідносин, так і приписами закону і залежить від ряду чинників — виду діяльності суб’єкта, економічної доцільності, залежності від часу, протягом якого повинна здійснитися операція, та інших, у тому числі правового статусу особи - платника і особи - одержувача грошових коштів. Так, відповідно до ст. 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки ж між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов’язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться переважно в безготівковій формі, проте можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Згідно з п. 1.6 Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затв. постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69 (див. також п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні), готівкові розрахунки — платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. Суб’єктами відповідних платежів є підприємства, підприємці і фізичні особи. Іншими словами, готівкова форма розрахунків може використовуватися як юридичними, так і фізичними особами (як суб’єктами, так і несуб’єктами підприємницької діяльності). Пункт 2.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні передбачає пріоритет розрахунків у безготівковій формі для підприємств (підприємців), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах. Ч. 2 ст. 1087 ЦК України надає право юридичним, а також фізичним особам проводити розрахунки, пов’язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, поряд з безготівковою також у готівковій формі, якщо інше не встановлено законом. Частина 1 ст. 198 ГК України дозволяє здійснення платежів за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Фактично ГК України дозволяється лише внесення готівкових коштів до банків для подальшого їх перерахування на відкриті рахунки одержувачів. Проте норма спеціального закону (ГК України) фразою «якщо інше не встановлено законом» встановлює диспозитивний порядок щодо вирішення питання можливості використання суто готівкових розрахунків у господарській, у тому числі підприємницькій, діяльності і означає в контексті ч. 2 ст. 1087 ЦК України дозвіл на таке використання за відсутності прямої вказівки закону про заборону. Така заборона міститься, зокрема, в ч. 2 ст. 6 Закону України від 5 травня 1999 р. «Про металобрухт», згідно з якою забороняється проведення готівкових розрахунків при здійсненні операцій з промисловим металобрухтом. Готівкові кошти можуть використовуватися для розрахунків за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги). При цьому згідно з п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться винятково в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. Зазначені обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за корпоративними картками. Зазначені обмеження не поширюються на:
Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки). Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) може здаватися операторам поштового зв’язку для її переказу на банківські рахунки підприємства (пункти 2.7, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні). Готівкові кошти можуть використовуватися для розрахунків за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна. До таких розрахунків належать, зокрема, розрахунки з оплати праці, відряджень тощо. Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» встановлені фінансові санкції у вигляді штрафу за порушення таких норм:
Згідно з п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті платником є особа, з рахунку якої ініціюється переказ грошей або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою грошей. Отримувачем, в свою чергу, є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі. Платником і отримувачем можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Для здійснення перерахування як у платника, так і у отримувача коштів повинні бути рахунки, що відкриваються банками та іншими фінансовими установами клієнтам для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (за термінологією п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, - «поточні рахунки»). Відкриття таких рахунків опосередковується укладенням між клієнтом та банком договору банківського рахунка, поняття та характеристика якого дається в окремому параграфі цієї теми. Крім того, варто звернути увагу, що необхідною умовою здійснення перерахування з відкритого платником рахунку є наявність на ньому відповідних коштів, які існують у вигляді спеціальних облікових записів. Відповідно до п. 2.22 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом. У ряді випадків законодавством встановлюються обмеження на розпорядження коштами, що означає, відповідно, і наявність обмежень на їх перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача, а також на їх одержання отримувачем. Так, згідно зі ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 000 грн., та має одну або більше ознак, що наводяться нижче:
8)переказ особою за відсутності зовнішньоекономічного контракту коштів за кордон; 9)обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;
Законодавством передбачені строки, протягом яких банки повинні здійснювати платежі між суб’єктами, а також відповідальність усіх суб’єктів безготівкових розрахунків за порушення порядку здійснення платежів. Стаття 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» передбачає обов’язок банку виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Суб’єкти безготівкових розрахунків - платники, отримувачі грошових коштів, а також банки, що їх обслуговують, несуть відповідальність за правильність та своєчасність здійснення переказу. Так, згідно зі ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов’язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню у такому самому розмірі, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Платник несе перед банком, що його обслуговує, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору, і зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведення незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). Відповідальність передбачена і щодо неналежних отримувачів коштів. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону такий отримувач зобов’язаний протягом 3 робочих днів від дати надходження повідомлення банку-порушника (тобто, банку, який здійснив помилковий переказ) про здійснення помилкового переказу ініціювати переказ еквівалентної суми коштів банку-порушнику за умови отримання повідомлення цього банку про здійснення помилкового переказу. У разі своєчасного повідомлення банком-порушником неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу та порушення неналежним отримувачем означеного строку неналежний отримувач має повернути суму переказу, а також сплатити банку-порушнику пеню в розмірі 0,1% цієї суми за кожний день, починаючи від дати завершення помилкового переказу до дня повернення коштів включно, яка не може перевищувати 10% суми переказу. За змістом ст. 1088 ЦК України (ст. 341 ГК України, пункти 1.4, 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті) при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки у формі:
• акредитива - договору, що містить зобов’язання банка-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Розрізняються відкличні акредитиви, які можуть бути змінені або анульовані банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення одержувача грошових коштів, та безвідкличні акредитиви, які можуть бути анульовані або їх умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. Також допускається використання банківських платіжних карток, векселів та інших платіжних інструментів. Варто знати, що банківські операції - це операції для залучення коштів та їх вкладення у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, а також здійснення розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: І) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків- кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.( частина 1 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Банк, крім зазначених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій( частина 2 ст.47 вищезазначеного Закону. Операції, визначені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 47, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності, дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 і 3 ч. 1 ст. 47, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України. За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції: 1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; 2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; 3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів; 4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: - з інструментами грошового ринку; - з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; - з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; 5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; і 6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 ст. 47 Закону України ”Про банки і банківську діяльність”. Слід відмітити, що у банківській практиці України, як правило, банківські ресурси залучаються за допомогою двох основних груп банківських операцій: активних та пасивних. До активних операцій банків належать операції, здійснюючи які, банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різних позичок та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів. Необхідно коротко охарактеризувати основні банківські операції. |