Метод реком до мас роб студентів розширене. Методичні рекомендації до їх виконання. Самостійна робота складається з підготовки до семінарських та індивідуальних занять шляхом виконання визначених навчальною програмою завдань теоретичного та практичного характеру
 Скачать 1.22 Mb.
|
Тема 4. Суб'єкти підприємницької діяльностіЗагальна характеристика суб'єктів підприємницької діяльності. Поняття та види підприємств. Правовий статус господарських товариств. Об'єднання підприємств. Правовий статус відокремлених підрозділів підприємств (філій, представництв). Правовий статус окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності: холдингові компанії, товарні біржі, господарські об'єднання. Література [1,2,5,10,11,12,16,20,25,31,43,44,58,60,62,77,79,80,91,92,103]Методичні вказівки: Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарської, а отже і підприємницької, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Ч. 2 ст. 55 ГК розрізняє такі категорії суб'єктів: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; Проте не слід забувати, що в цій статті не враховані суб'єкти підприємництва, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та відповідно не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки (правове становище визначається Законом України від 15.05.2003 р. «Про особисте селянське господарство»). Стаття 56 Господарського кодексу України визначає загальні засади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави, форми створення, необхідність додержання вимог чинного законодавства. При вивчення даного питання слід знати, що відповідно до ст. 62 Господарського кодексу підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством. Ознаки підприємства: • належність до основної ланки економіки; • безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної; • можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства); • установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст. ГК 82); • функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; • наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; • індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; • особливий порядок управління. Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм. Необхідно пам’ятати, що відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками. 1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: • приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); • підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності); • комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади; • державне підприємство, що діє на основі державної власності; • підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). 2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє: • підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків); • іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків). 3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства, відповідно до ч. 7 ст. 63, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств: • малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; • великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; • усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України): Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві господарського відання чи оперативного використання є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: • залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання); • контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства). У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприємство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприємства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна дочірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства). Слід звернути увагу на те, що існують окремі види підприємств, про які в ГК не згадується. Відповідно до Закону України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли» можуть існувати підприємства народних художніх промислів. Згідно із ст. 9 даного Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. На практиці існують інноваційні підприємства, особливості правового статусу яких визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність»; таке підприємство має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства. Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки з установах банків відповідно до закону. Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1-3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної особи, натомість філія може здійснювати як всі, так і окремі функції юридичної особи, у тому числі представництво і захист її інтересів. Незважаючи на вказані відмінності, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє «постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар’єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин». Дослідження правового статусу господарських товариств необхідно розпочати з того, що відповідно до чинного законодавства господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Правове становище господарських товариств регулюється Господарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства». До числа характерних рис господарських товариств належать: Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»): • наявність статусу юридичної особи; • створюється юридичними та/або фізичними особами шляхом обєднання майна та участі в підприємницькій діяльності їх засновників ( учасників); • універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів, неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств); • основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом; • корпоративний характер управління - учасниками товариства; • подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчими документами товариства; • можливість для засновників вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство; • наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації. За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господарських товариств: • повне товариство (ПТ); • командитне товариство (КТ); • акціонерне товариство (AT); • товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ); • товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ). Акціонерне товариство (AT) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усій своїм майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, У межах вартості належних їм акцій. Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть щодо боргів додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники). Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них. Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків Правове становище господарських обєднань (ГО) визначається ГК України (статті 118-124), законами «Про банки та банківську діяльність» (ст. 26), «Про кооперацію» (статті 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26) та ін. Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань. Основні риси ГО: • господарські організації корпоративного типу; • належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у т. ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами; • вимоги до учасників ГО - наявність статусу юридичної особи; • основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів); • відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку; • тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (якщо у такий спосіб здійснюється кваліфікована економічна концентрація) та здійснення цим органом контролю за дотриманням ГО вимог антимонопольно-конкурентного законодавства; • реєстрація в загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності порядку; • добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань за укладеними договорами. На практиці розрізняють наступні види ГО: 1) за ознакою засад створення: - добровільні (створюються на договірних засадах, хоча в письмовій формі - як установчий документ - договір обов'язково має бути лише в асоціації, корпорації та промислово-фінансовій групі, в решті об'єднань - концерні та консорціумі укладення договору в письмовій формі закон не вимагає, передбачаючи обов'язкову наявність статуту; учасники добровільного об'єднання мають право виходу з нього із збереженням обов'язків за раніше укладеними договорами, - державні (створюються за рішенням Уряду або господарського міністерства (відомства) та виконують функції органу, уповноваженого здійснювати управління діяльністю державних підприємств - учасників об'єднання); 2) за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень: - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), - корпорації (створюються на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням об'єднанню окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), - концерни (учасники якого перебувають у повній фінансовій залежності від одного або групи підприємців, який (і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання); 3) за ознакою обов'язкового установчого документа:
4) за галузевою ознакою: - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), - міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки); 5) за територіальною ознакою: - республіканські, - обласні, - міські. 6) за ознакою терміну діяльності: - створені на визначений термін (консорціум як тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети, а також промислово-фінансові групи) - створені без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни); 7) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юридичної особи: - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, - господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи як особливий вид господарського об'єднання). Фізичні особи є активними учасника господарських правовідносин, шляхом здійснення індивідуальної підприємницької діяльності. Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності. Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст. 128), ЦК (статті 50-54), законами «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 47) та ін. Законодавством встановлені обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (статті 42-45). Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів. Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності: а) що становлять монополію держави (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками); б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: - ліцензування певних видів господарської діяльності (частини 3 і 4 ст. 4 Закону «Про підприємництво», Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»); - патентування окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23.03.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»); - подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; - сплати податків та інших обов'язкових платежів; - ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; - додержання прав і законних інтересів споживачів; - добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; - забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; - своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах; - дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, протипожежних та інших вимог. Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство - традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи). Закінчуючи вивчення даної теми, необхідно звернути увагу на особливості правового статусу таких суб’єктів підприємницької діяльності як комерційні банки, біржі і ін. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ Завдання 1. Дайте відповіді на питання.
19. Чи потрібний повному товариству установчий договір?
29. Назвіть особливості, що характеризують правовий статус казенного підприємства.
Які особливості банкрутства і для яких категорій суб’єктів передбачені Законом? Завдання 2. Складіть порівняльну таблицю управління в різних видах господарських товариств. Завдання 3. Складіть порівняльну таблицю відповідальності учасників різних видів господарських товариств. Завдання 4. Складіть порівняльну таблицю статутних фондів різних видів господарських товариств. Завдання 5. Складіть порівняльну таблицю установчих документів і вимог до їх змісту для різних видів господарських товариств. Завдання 6. Складіть порівняльну таблицю підстав та способів припинення різних видів комерційних юридичних осіб. Завдання 7. Розв’яжіть задачу. Спільне підприємство у формі закритого акціонерного товариства звернулося з позовом до акціонерного комерційного банку про визнання недійсним кредитного договору. Справа неодноразово розглядалася в судових інстанціях. У преамбулі кредитного договору було зазначено, що генеральний директор акціонерного товариства діяв на підставі статуту товариства. Відповідно до пункту 6.2.12 даного статуту вирішення питання про укладення кредитного договору належить до компетенції правління товариства, причому за наявності одностайного рішення всіх членів правління. Генеральний директор на укладення даного кредитного договору згоди правління не одержав, наступного схвалення договору теж не було. Суд вважав, що оскільки конкретно повноваження генерального директора в статуті АТ не визначені, вони не можуть бум і перевищені, тобто дії директора не можуть бути розцінені як перевищення повноважень. Оцініть доводи суду, вирішіть справу й аргументуйте рішення. Тема 5. Кредитно-розрахункові відносини у сфері підприємницької діяльності Поняття та види розрахунків у сфері підприємницької діяльності. Порядок і форми безготівкових розрахунків суб'єктів підприємницької діяльності. Правове регулювання обігу готівки. Поняття банківських операцій та їх види. Позика. Кредит. Банківський вклад. Кредитний договір. Правове регулювання кредитного договору. Валютне законодавство у сфері підприємницької діяльності. Особливості використання іноземної валюти у розрахунках між суб'єктами підприємницької діяльності. |