Практикум МПП. Методичні вказівки до вивчення курсу Міжнародне приватне право
 Скачать 1.59 Mb.
|
|
Тема 18. Спадкове і сімейне право в міжнародному приватному праві Спадкове право Питання для обговорення 1. Питання спадкування в договорах про правову допомогу. 2. Колізії законодавства в сфері спадкування. 3. Спадкові права іноземних громадян в Україні. 4. Охорона спадкових прав громадян України за кордоном. 5. Особливості переходу спадкового майна до територіальних громад як відумерлого. Нормативні акти Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40– 44. – Ст.356; з наступними змінами і доповненнями. Література Беленчук И.А. Права иностранцев, относящиеся к собственности и наследованию в Украинской ССР. – Автореф. дисс... к. ю. н. – К., 1965. Богуславский М.М. Международное частное право. – М., 1994. – С. 293–334. Волчков А.Ф. Оговорка о взаимности в советско-американских наследственных отношениях. – М., 1960. Гольская Д.Х. Основные вопросы производства по наследственным делам, возникающим в отношениях между странами с различным социальным строем. Автореф. дисс... к. ю. н.. – М., 1976. Гольская Д.Х. Правовые проблемы сотрудничества социалистических и капиталистических стран в делах о наследовании. – М., 1980. Кармаза О.О. Спадкування у сучасному міжнародному приватному праві: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун–т ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. Лунц Л. А. Курс международного частного права. Особенная часть. – М., 1975. – С. 410–485. Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. Международное частное право. – М., 1984. – С. 240– 260. Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. – 1972. – № 2. – С. 99– 105. Международное частное право: сборник документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. – М., 1997. – С. 659– 736. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно– правовое исследование / В. В. Залесский, Г. Е. Авилов, М. М. Вильданова и др. – М., 1999. Претерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. – М., 1959. – С. 157– 187. Рубанов А.А. Заграничные наследства. – М., 1975. Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве (отношения между социалистическими странами. – М., 1972. Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве. – М., 1966. Рубанов А.А. Наследственные права граждан социалистических стран и американские законы о выгоде пользования и контроле // Советский ежегодник международного права 1961 г. – М., 1962. Степанюк А.А. Застосування колізійних норм щодо спадкування в міжнародному приватному праві: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. Методичні вказівки Істотні розбіжності у законодавчих підходах різних держав до визначення вимог до форми та порядку складання заповіту, кола спадкоємців за законом, підстав та порядку вжиття заходів до охорони спадщини, повноважень виконавця заповіту та інших питань обумовлюють необхідність існування численних колізійних норм з питань спадкування та уніфікації законодавства в цій сфері. Міжнародно-правові норми з питань спадкування є частиною національного законодавства України тією мірою, якою вони містяться у договорах про правову допомогу та правові відносини, укладених Україною з іншими державами. Багатосторонні конвенції в цій сфері, що присвячені окремим питанням спадкового права (Конвенція про колізію законів, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, ухвалена в Гаазі 5 жовтня 1961 р., Конвенція про право, що підлягає застосуванню до спадкування нерухомого майна, ухвалена в Гаазі 1 серпня 1989 p. та інші), хоча і є поширеними серед окремих держав, проте не є чинними в Україні, що пояснюється принципового різними підходами до регулювання спадкових відносин в Україні та державах Заходу. Відтак основну увагу слід звертати на колізійні норми з питань спадкування, що містяться у внутрішньому законодавстві України. Основна колізійна прив’язка, якою регулюються спадкові відносини з іноземним елементом, передбачена у ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно якої спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. У міжнародній практиці під місцем проживання розуміється саме юридичне місце проживання особи, тобто територія тієї держави, право проживання на якій підтверджується наявністю відповідного адміністративного факту (реєстрації, прописки). Це положення є надто важливим, адже ч. 1 ст. 1221 Цивільного кодексу (ЦК) України визначає місце відкриття спадщини як останнє, а не останнє постійнемісце проживання спадкодавця, а місце проживання фізичної особи регламентує надзвичайно широко, зараховуючи до нього житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України). Крім того, за ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Але для цілей спадкового законодавства під місцем проживання спадкодавця слід розуміти територію тієї держави, де він мав право на проживання, що підтверджене відповідними документами, незалежно від того, чи проживав він у даній державі більшість календарних днів протягом року. Винятки з викладеного у ст. 70 правила обумовлюються двома випадками: 1) якщо спадкодавець обрав у заповіті право держави свого громадянства, що існує на момент складання (посвідчення) заповіту, і таке право не співпадає з правом держави місця проживання заповідача (ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право»). При цьому положення заповіту про вибір права держави громадянства є нечинним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Очевидно, що в даному випадку доцільніше було б стверджувати про нечинність відповідного положення заповідального розпорядження у разі зміни громадянства саме на час відкриття спадщини, адже від моменту складання заповіту до настання смерті особа може змінити своє громадянство кілька разів і саме на час відкриття спадщини встановлюються усі правовідносини, наявність яких є підставою для закликання до спадкування певних суб’єктів, рівно як і перешкоди до спадкування; 2) незалежно від того, яке місце проживання мав спадкодавець на час відкриття спадщини, правила спадкування нерухомого майна визначаються правом держави, на території якої знаходиться дане майно, а якщо майно підлягає реєстрації в Україні – правом України (ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Виходячи з того, що згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» об’єктом державної реєстрації є тільки нерухомість, яка розташована в Україні (ч. 1 ст. 4), спадковим законодавством України регулюватимуться усі відносини, які виникають у зв’язку зі смертю фізичної особи незалежно від її особистого закону, якщо об’єктом спадкування є нерухоме майно, яке знаходиться в Україні. Відповідно, право іноземної держави підлягає застосуванню до спадкових відносин у випадку знаходження (реєстрації) на її території нерухомого майна – об’єкта спадкування. Як відомо, спадковим правом регулюються не тільки суто спадкові відносини, тобто ті, які виникають після смерті спадкодавця. Важливе значення мають також правовідносини, які виникають у зв’язку зі складанням заповіту. За ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» засади заповідальної правоздатності особи (здатність на складання і скасування заповіту), форма заповіту і акта його скасування визначається правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта (мається на увазі – заповіту – Є.Р.) або в момент смерті. Іншими словами, заповіт має відповідати вимогам права держави постійного проживання спадкодавця на момент складання заповіту або права держави постійного проживання спадкодавця на час відкриття спадщини. Чинне вітчизняне законодавство досить лояльно підходить до вирішення питання про умови дійсності заповіту. Це виражається в тому, що за змістом ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам: 1) права місця складання заповіту, або 2) права громадянства заповідача (імовірно, цю норму слід тлумачити як таку, що встановлює відповідність форми заповіту вимогам права держави громадянства заповідача на час відкриття спадщини – Є.Р.), або 3) права звичайного місця перебування спадкодавця в момент складання акта чи в момент смерті, або 4) права держави, у якій знаходиться нерухоме майно, що є об’єктом спадкування. Наприклад, спадкодавець – громадянин України, який проживає в Україні, склав заповіт на території Англії, де допускається складання цього акту в формі письмового розпорядження, зробленого в присутності свідків (олографічний заповіт). Незважаючи на те, що вітчизняне законодавство обов’язковою умовою чинності заповіту визнає його нотаріальне посвідчення в даному випадку такий заповіт має визнаватися чинним і в Україні, оскільки він відповідає вимогам держави місця перебування спадкодавця на момент його складання. Слід також звернути увагу, що посилання у ст. 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» на те, що «заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними (виділено мною – Є.Р.)» є не зовсім точним, адже згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (виділено мною – Є.Р.). Слід припустити, що зазначені у ст. 72 Закону «Про міжнародне приватне право» обставини дають можливість обґрунтувати чинність заповіту в цілому, не звертаючи уваги, відноситься він внутрішнім законодавством до нікчемних або оспорюваних правочинів. Посилання на вибір колізійної прив’язки у спадкових відносинах містяться також і у підзаконних актах. За змістом норми абзацу третього пункту 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, вибір колізійної прив’язки залежить того, чи був укладений відповідний договір про правову допомогу між Україною і такою державою. За наявності такого договору відносини по спадкуванню визначаються за законом країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Виняток стосується нерухомого майна, умови і порядок спадкування якого завжди визначається законом тієї держави, на території якої воно знаходиться. Аналогічний підхід спостерігається і в Конвенції СНД «Про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах» 1993 р. Згідно ст. 48, що визначає компетенцію по справах про спадкування, провадження по справах про спадкування рухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець в момент своєї смерті, а провадження по справах про спадкування нерухомого майна здійснюється установами Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно. При вивченні даної теми студентам також слід ознайомитися з Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, що затверджене наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 р., акцентуючи свою увагу на порядок посвідчення консулами заповітів, вжиття ними заходів до охорони спадкового майна, видачі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Завдання Завдання № 1 Громадянин України Віктор Юрченко, 1970 р. н., у 1992 р., перебуваючи у відрядженні в Аргентині, познайомився там з аргентинською громадянкою українського походження Іриною Круковець, яка народилась в УРСР 1971 р. і проживала в Аргентині разом з батьками з 1982 р. У 1995 р. вони одружились і після укладення шлюбу переїхали на постійне місце проживання до Києва. З 1998 р. через призначення В. Юрченка головою представництва українського підприємства в Аргентині, він разом з дружиною змушений був переїхати до Буенос– Айреса. У 1999 р. у подружжя народилася дочка Світлана. На початку 2000 р. І. Круковець раптово померла. Після неї залишилася спадщина: нерухомість в Києві і цінні папери в Києві та Буенос– Айресі. В. Юрченко звернувся до приватного нотаріуса з проханням роз’яснити, чи вправі останній оформити спадкову справу. Крім того, заявник поцікавився, за законодавством якої держави повинна здійснюватися реалізація належних йому спадкових прав. Нарешті, він просив нотаріуса підтвердити чи спростувати той факт, що кожному із спадкоємців (йому і його дочці Світлані) буде належати по 1/2 частині спадкового майна. Сформулюйте і обґрунтуйте відповідь на поставлені перед нотаріусом питання. Завдання № 2 Громадянин Російської Федерації І. Михайлов протягом кількох останніх років перед своєю смертю проживав зі своєю дружиною, громадянкою України, М. Осипенко у м. Донецьку. У січні 2004 р., за кілька днів до смерті І. Михайлова, в присутності нотаріуса м. Донецька він та його дружина уклали спільний заповіт подружжя, в якому вони призначали один одного єдиними спадкоємцями, а свого 12– річного сина Бориса – спадкоємцем після смерті останнього з подружжя. Спадщина складається з банківських рахунків та нерухомості у м. Донецьку. М. Осипенко після смерті чоловіка звернулася до суду за місцем свого проживання про видачу їй свідоцтва про право на спадщину як єдиній спадкоємиці. Яке рішення, на Ваш погляд, повинен прийняти суд? Яким чином відбуватиметься оформлення спадкових прав? Завдання № 3 Громадянин України І. Федоренко постійно проживав у м. Львові і працював в Угорщині, в м. Будапешт. Його дружина, громадянка Угорщини, проживала разом з чоловіком. Після смерті І. Федоренка залишились його син, який проживає в Будапешті, дочка, яка проживає у Львові, та рідний брат, який проживає в м. Омолоуц (Чехія). Заповіту спадкодавець не залишив. Після його смерті виникли розбіжності з приводу того, кому із спадкоємців і в яких частках повинно належати спадкове майно (жилий будинок і автомобіль – у Львові та гараж – в Будапешті). Орган якої країни є компетентним у вирішенні питання про спадкування? Яким чином повинен відбутися розподіл спадщини? Завдання № 4 Громадянин України, який постійно проживав у Австралії, за рекомендаціями лікарів переїхав до м. Ов’єдо (Іспанія), в якому прожив два останні місяці безпосередньо перед своєю смертю. В Ов’єдо на всі заощадження він придбав жилий будинок, щодо якого склав заповіт, форма якого відповідає законодавству країни його постійного проживання. Іншого майна, яке могло б бути об’єктом спадкового наступництва, у заповідача не було. Відповідно до змісту заповіту жилий будинок в Іспанії переходить до його племінника – громадянина України. Син заповідача – громадянин Австралії – звернувся до іспанського суду із заявою про визнання заповіту недійсним на тій підставі, що право Австралії як право країни останнього постійного проживання спадкодавця містить колізійну норму, яка відсилає до права країни місця знаходження нерухомого майна. В свою чергу Цивільний кодекс Іспанії передбачає, що у випадку, коли в тексті заповіту не передбачені спадкові права прямих низхідних спадкодавця першого ступеня спорідненості (сина або дочки), такий заповіт визнається недійсним. Суд першої інстанції вимоги заявника задовольнив, застосувавши іспанське право на основі зворотної відсилки, оскільки право Австралії відсилає до права країни місця знаходження нерухомості. Розглядаючи цю справу в порядку касаційного провадження, Верховний суд Іспанії попереднє рішення суду скасував, обґрунтувавши це неможливістю застосовувати в даному випадку зворотну відсилку, оскільки згідно ЦК Іспанії відсилка до іноземного права розглядається як відсилання до його матеріального права; якщо колізійна норма цього права відсилає до права Іспанії, вона застосовується, якщо ні – вона не застосовується. В даному випадку відносини спадкування за заповітом визначаються за правом доміцілія спадкодавця в момент його смерті. Рішення суду якої інстанції є найбільш обґрунтованим? Від органу якої держави залежить прийняття або неприйняття зворотної відсилки? Чи всі обставини справи були враховані судом? Завдання № 5 Видатна російська балерина Анна Павлова народилася в Росії, проте останні 15 років постійно проживала в Англії. Після її смерті виникло питання про розподіл спадкового майна. Британська влада розглядала спадкодавицю як таку, що має доміцілій в СРСР, хоча після Жовтневої революції вона жодного раЗакон України в СРСР не була. В чому полягає різниця між доміцілієм за походженням (domicileoforigin) і набутим (обраним) доміцілієм (domicile of choice)? Хто і яким чином повинен довести факт набуття нового доміцілію? Яке значення для справи про спадщину А. Павлової мало збереження її доміцілію за місцем народження? Право якої держави повинно застосовуватись у відношенні її спадщини? Тести 1. Після смерті громадянина України, що сталася в м. Москві, залишилося спадкове майно: квартира в м. Москві та гараж в м. Києві. За правом якої держави регулюватимуться спадкові відносини: А) за правом України; Б) за правом Російської Федерації; В) частково – за правом України, частково – за правом Російської Федерації; Г) за правом держави, обраної спадкоємцями за угодою між ними. 2. Яка колізійна прив’язка застосовується за загальним правилом для регулювання спадкових правовідносин з іноземним елементом: А) право держави місця останнього проживання спадкодавця; Б) право держави, на території якої сталася смерть спадкодавця; В) право держави місця останнього перебування спадкодавця; Г) право держави, обраної спадкодавцем. 3. Громадянин України, перебуваючи на лікуванні в Італії, склав заповіт. Після його раптової смерті, що сталася на території Італії, виявилося, що заповіт за змістом не відповідає законодавству Італії, проте не суперечить законодавству України. Чи є такий заповіт підставою для оформлення спадщини на користь громадян України, призначених у ньому спадкоємцями: А) є, якщо на заповіті проставлено апостиль; Б) є, за умови підтвердження чинності такого заповіту в українському суді; В) є, за умови підтвердження чинності такого заповіту рішенням консула; Г) не є. 4. За правом якої держави відбувається спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України, згідно вимог Закону України «Про міжнародне приватне право»: А) тільки України; Б) України або держави місця громадянства або постійного проживання спадкодавця на час відкриття спадщини; В) України або держави місця громадянства або постійного проживання спадкоємця на час подання заяви про прийняття спадщини; Г) тієї держави, до якої звернувся перший спадкоємець із заявою по прийняття спадщини. 5. Яка з наведених нотаріальних дій не належить до повноважень посадових осіб консульських установ та дипломатичних представництв України за кордоном: А) вжиття заходів до охорони спадкового майна; Б) видача свідоцтв про право на спадщину; В) видача свідоцтва виконавцю заповіту; Г) посвідчення заповітів. Контрольні питання 1. Який правовий режим встановлюється в сфері спадкування для іноземців в Україні? 2. Яке законодавство підлягає застосуванню при спадкуванні на підставі колізійних норм вітчизняного законодавства? 3. Які колізійні норми з питань спадкування містяться в договорах про правову допомогу, укладених Україною з іншими державами? 4. Яким чином вирішуються питання, пов’язані з переходом до територіальних громад відумерлого майна? 5. Чи вправі іноземець, який не має постійного проживання в Україні, скласти і посвідчити у українського нотаріуса заповіт у відношенні свого майна, яке знаходиться за кордоном, на користь фізичних осіб, які не є спадкоємцями за чинним в Україні законодавством? 6. Чи визнаються дійсними в Україні з точки зору форми заповіти, складені за кордоном у відношенні майна, що перебуває за кордоном, якщо мова йде про власноручну (олографічну) форму заповіту, яка невідома українському законодавству? Сімейне право Питання для обговорення
Нормативні акти Конвенция о взыскании за границей алиментов 1956 г. // Международное частое право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 лютого 1957 р. // www.rada.gov.ua Конвенция о согласии на вступление в брак, брачном возрасте и регистрации браков 1962 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенция об юрисдикции, применимом праве и признании решений об усыновлении 1965 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенция о признании разводов и решений о раздельном жительстве супругов 1970 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенция о праве, применимом к алиментным обязательствам, 1973 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенция о заключении и признании действительности браков 1978 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенция о праве, применимом к режимам собственности супругов, 1978 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 р. // www.rada.gov.ua. Консульский устав СССР. Утвержден Указом Президиума ВС СССР от 25.07.1976 г. // ВВС СССР. – 1976. – №27. Ст. 404. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., схвалена Генеральною Асамблеєю ООН // www.rada.gov.ua. Конвенция о защите детей и сотрудничестве в отношении иностранного усыновления 1993 г. // Международное частное право. Сборник документов. – М., 1997. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р., укладена в рамках Співдружності Незалежних Держав // www.rada.gov.ua. Германское Гражданское уложение 1896 г. // Германское право. Часть 1. Гражданское уложение / Перев. А.А. Лизунова, Н.Б. Шеленковой, Н.Г. Елисеева. – М.: Международный центр финансово– экономического развития. – 1996. Гражданский кодекс Российской Федерации. – СПб.: Герда, 2003. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: гражданские и торговые кодексы. Учебное пособие / Под. ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд– во УДН, 1986. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, монополиях и конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. – М.: Изд–во УДН, 1987. Французский Гражданский кодекс 1804 г. / Перев. И. С. Перетерского. – М.: Юриздат. – 1941. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року // Офіційний вісник України, 2002. –№ 7. – Ст. 273; з наступними змінами і доповненнями. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Голос України. – 2003. – № 47– 48; з наступними змінами і доповненнями. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 32. – Ст. 422; з наступними змінами і доповненнями. Література Богатых Е. А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. – М.: ИНФРА–М, 1996. Городецкая И.К. Вопросы усыновления в международном частном праве // Проблемы международного частного права / Под ред. Л.А. Лунца. М., 1960. Городецкая И.К. Международная защита прав и интересов детей. М., 1973. Дюжева О.А. Проблемы законодательства о международном усыновлении // Государство и право. 1995. – № 6. Завражнов В. Усыновление иностранцами детей – российских граждан // Российская юстиция. – 2001. – № 7. Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран: Учеб. пособие. – М.: Изд–во МГУ, 1992. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с. Косова О. Особенности международного усыновления // Законность. 2001. № 1. Лалетина А.С. Коллизионные нормы, регулирующие имущественные отношения супругов в законодательстве иностранных государств // МЖМП. – 2004. – № 1. Матвеев Г.К. Вопросы советского коллизионного семейного права // Правоведение. 1972. № 2. Нечаева А. Усыновление детей иностранцами в Российской империи // Российская юстиция. – 2002. – № 10. Орлова Н.В. Брак и семья в международном частном праве. – М., 1966. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно– правовое исследование / В.В. Залесский, Г.Е. Авилов, М.М. Вильданова и др. – М.: НОРМА, 1999. Очерки международного частного права / Под ред. Проф. А.Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с. Паршуткин В., Львова Е. Особенности рассмотрения дел об усыновлении (удочерении) детей иностранцами // Российская юстиция. – 1998. – № 11. Пергамент А.И. Некоторые коллизионные вопросы семейного права в СССР // Вопросы международного частного права. – М., 1976. Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты). – М.: Юрист, 1994. Сакович О.М. Правоотношения супругов по зарубіжному законодательству // Журнал российского права. – № 10. – 2003. Толстых В.Л. Международное частное право: коллизионное регулирование. – СПб.: Изд–во Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 526 с. Хазова О.А. Брак и развод в буржуазном семейном праве: сравнительно-правовой анализ / Отв. ред. А.А. Рубанов. М., 1988. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика: Учеб. пособие. – К.: АСК, 2001. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 1, 2. – К.: Ін Юре, 2003. Цивільне право України: Підручник: У 2–х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо– Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – Т. 1. – 480 с. Чернега К.А. Правовые аспекты легализации «нетрадиционной семьи» в России // Гражданин и право. – 2003. – № 4. Швыдак Н.Г Международная унификация коллизионных норм семейного права // Право и экономика. – 1999. – № 15–16. Шебанова И.А. Семейные отношения в международном частном праве. М., 1995. Методичні вказівки Враховуючи ту обставину, що фізична особа є одним із основних учасників приватноправових відносин, що регулюються нормами міжнародного приватного права, важливим є вивчення кола колізійних питань сфери сімейних відносин за участю іноземного елементу. До таких слід віднести питання щодо: права на шлюб, форми та порядку його укладання, дійсності шлюбу, правових наслідків шлюбу, шлюбного договору, майнових прав подружжя, припинення шлюбу та визнання його недійсним, прав та обов’язків батьків та дітей, усиновлення. При вивченні даної теми студентам необхідно, насамперед, керуватися вимогами Закону України «Про міжнародне приватне право» положеннями Сімейного кодексу України, правилами міжнародних конвенцій. Водночас, студенти повинні звернути увагу на специфіку та вимоги зарубіжного законодавства щодо врегулювання сімейних відносин з участю іноземного елементу у відповідній державі. Сімейні правовідносини у міжнародному приватному праві, як і інші відносини сфери міжнародного приватного права, характеризуються спеціальним колізійним регулюванням; уніфікованим та внутрішнім національно-правовим. Так, основними колізійними прив’язками, що застосовуються для врегулювання сімейних відносин за участю іноземного елементу є особистий закон фізичної особи (закон громадянства або закон постійного місця проживання) та закон місця укладення шлюбу. Застосування даних колізійних прив’язок знайшло своє відображення на рівні національного законодавства. Так, ст. 55 передбачено, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. У випадку укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства форма і порядок укладення такого шлюбу визначаються правом України (ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Слід звернути особливу увагу, що поряд із зазначеними колізійними прив’язками, до врегулювання окремих питань сімейних відносин, у випадках передбачених законом, можуть бути субсидіарно застосовані інші колізійні принципи; зокрема, принцип автономії волі сторін та принцип найбільш тісного зв’язку, закон звичайного місця перебування, закон місцезнаходження майна, закон останнього спільного місця проживання подружжя. Так, відповідно до українського законодавства принцип автономії волі сторін закріплено, наприклад ст. 59 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою визначено, що сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору, відповідно до частини першої статті 61 Закону. У даному випадку вибір права законодавцем обмежено застосуванням: особистого закону одного з подружжя або права держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, застосуванням права держави, у якій це майно знаходиться. Не менш важливим є питання щодо умов дійсності шлюбу в міжнародному приватному праві. Умови дійсності шлюбу поділяються на такі, що відносяться до форми шлюбу (умови форми), та умови, що відносяться до шлюбної право– та дієздатності (матеріальні умови). Умови форми шлюбу – це вимоги, що пред’являються до процедури оформлення шлюбу. Матеріальні умови – це обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує питання щодо дійсності шлюбу. Проте необхідно знати, що право різних держав може не співпадати навіть щодо питання про те, як кваліфікується та або інша вимога. В основі норм, що регламентують питання укладення шлюбу у більшості країн світу, за виключенням багатьох мусульманських держав, закладено принцип моногамії. Тому головною матеріальною умовою укладення дійсного шлюбу є відсутність будь-кого із майбутнього подружжя у стані іншого шлюбу. Іншою матеріальною умовою вступу до шлюбу є досягнення особами, які мають намір укласти шлюб, визначеного віку – шлюбної дієздатності. Причому такій вік в різних державах різний: в одних він може бути низьким, в інших – більш високим, в третіх – для укладення шлюбу з особами, які не досягли повноліття, вимагається згода батьків, опікунів або інших осіб. Ще однією матеріальною умовою укладення шлюбу є положення про відсутність між особами, які мають намір укласти шлюб, кровних (споріднених) відносин. Необхідно також враховувати спеціальні матеріальні вимоги, що вимагаються законодавством різних держав (наприклад, «траурний термін» в Японії, відсутність серйозної душевної хвороби – у деяких штатах США тощо). Вивчаючи дану тему студентам необхідно детально розібратись із правовими наслідками шлюбу в міжнародному приватному праві, зокрема із колізійним регулюванням даного питання, причому не лише за законодавством України (ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право») і на прикладі зарубіжного законодавства (РФ, Німеччини, Швейцарії, Польщі тощо). Звертає увагу та обставина, що вітчизняний законодавець при вирішенні даного питання обмежує автономію волі подружжя при виборі ними права лише тими колізійними прив’язками, що визначені Законом України «Про міжнародне приватне право». Не менш важливим є питання регулювання майнових відносин подружжя у міжнародному приватному праві. Дані відносини наділені суттєвими особливостями правого регулювання в залежності від того, про яку систему права та про яку державу буде йти мова. Найбільш типовими відмінностями є режим спільності майна подружжя, з однієї сторони, та режим їх роздільної власності – з іншої, та окрім того такий, що встановлений законом або передбачений договором між подружжям. За українським законодавством для регулювання майнових наслідків шлюбу подружжя може обрати право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходить (ч. 1 ст. 61 Закону України «Про міжнародне приватне право»), що у свою чергу вимагає звернення до законодавства відповідної держави та врахування зазначених вище особливостей. Питання про припинення шлюбу в різних державах вирішується по-різному. При цьому можна виділити три основні підходи: розлучення дозволяється (Іспанія, Аргентина, Колумбія); розлучення допускається лише за наявності строго визначених підстав, при цьому взаємна згоді подружжя до таких підстав не включена (Італія); розлучення допускається за наявності легальних умов та підстав, у тому числі і за взаємної згоди подружжя (Англія, Німеччина, Бельгія, Данія, Норвегія, РФ). Щодо колізійного регулювання припинення шлюбу та правових наслідків такого припинення слід підкреслити, що дані питання визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Актуальним у міжнародному приватному праві є питання встановлення та оскарження батьківства, права та обов'язки батьків і дітей, аліментні зобов’язання. Національне законодавство для врегулювання даних питань застосовує, насамперед, особистий закон та принцип найбільш тісного зв’язку (див., ст.ст.65, 66, 67 Закону України «Про міжнародне приватне право»), що у свою чергу вимагає звернення до законодавства зарубіжних держав. Велика різноманітність матеріально-правових норм у внутрішньому праві держав характерна і для сфери усиновлення, що обумовлює появу колізій. Колізії стосуються, передусім таких питань, як: вік, з якого дозволено усиновлення; вимог до особи, яка може бути усиновлювачем; можливості усиновлення повнолітньої особи; необхідність згоди на усиновлення самої дитини; конкретних обставин, що слугують підставою для усиновлення тощо. Для вирішення даних питань вітчизняний закон застосовує таку колізійну прив’язку, як особистий закон (ст.69 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Завдання Завдання № 1 Громадянка України – Іщенко О. та громадянин Австрії Штольц А. уклали шлюбний договір, в якому було зазначено, що майнові відносини подружжя регулюються австрійським та українським правом. Надайте обґрунтовану юридичну оцінку даній умові шлюбного договору. Чи повинен український суд враховувати дану угоду про вибір права? Аргументуйте відповідь. Завдання № 2 У 1995 р. суд Німеччини розглядав наступну цивільну справу. Чотирьохрічна дитина була вивезена із Австралії до Німеччини своєю матір’ю – громадянкою Німеччини. Батько дитини, громадянин Австралії, вимагав повернення дитини, посилаючись на норми Гаазької конвенції 1980 р. про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей. Стаття 13 даної Конвенції містить правило, відповідно до якого судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов’язаний виносити припис про повернення дитини, якщо особа, установа або інша організація, які виступають проти її повернення, доведе, що наявний серйозний ризик того, що повернення дитини вплине на її фізичний або психічний стан або іншим чином поставить дитину у нестерпне положення (п. b). Суд, розглянувши питання щодо серйозного ризику, врахував, що дитина не розуміє найпростіших слів англійською мовою, навіть слова «daddy» (англ. – батько). Його рідною мовою є німецька мова. У зв’язку з наведеним, суд відмовився прийняти рішення про повернення дитини. Наскільки обґрунтованою, на Вашу думку, є позиція німецького суду? Аргументуйте відповідь. Завдання № 3 Громадяни іноземної держави, які перебували у шлюбі, набули, відповідно до вимог національного законодавства України, громадянство України. Через деякий час суд іноземної держави визнав шлюб між даними громадянами недійсним у зв’язку з тим, що за законодавством відповідної держави шлюби між особами, різниця у віці яких перевищує 20 років, заборонені. Чи буде рішення іноземного суду визнано та виконане в Україні? Аргументуйте свою відповідь. Завдання № 4 Суд Ірландії відмовив ірландським громадянам у розлученні, у зв’язку з тим, що право Ірландії, враховуючи релігійні приписи (які передбачені щодо даних осіб) забороняє розлучення. Пізніше подружжя переїхало на постійне місце проживання до України, залишаючись громадянами Ірландії. Подружжя звернулось до українського суду з позовом про розірвання шлюбу. Надайте обґрунтовану юридичну оцінку даній справі. Чи повинен український суд у даному випадку враховувати існуючу в ірландському праві заборону щодо розлучень? Завдання № 5 Рішенням українського суду було відмовлено у задоволенні позовної заяви подружжя Фроліш – громадян Австрії, одному з яких 75 років, іншому – 70, щодо усиновлення громадянина України – хлопчика 10 років. У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що вік усиновлювачів не відповідає інтересам дитини. Крім того, пан Фроліш має хворобу серця. Чи можна погодитись з позицією суду? Детально аргументуйте свою відповідь. Завдання № 6 Громадянин Грузії Калаідзе П. та українська громадянка Павлюченко Н. у 2003 р. зареєстрували шлюб в м. Тбілісі (Грузія). Від цього шлюбу у подружжя народилось двоє дітей – син (2004 р.н.) та донька (2006 р.н.). Оскільки подальше спільне життя подружжя не склалось, Павлюченко Н. разом із дітьми виїхала до своїх батьків в Україну до м. Севастополь. Вона вирішила оформити розлучення. Калаідзе П. не заперечував проти розлучення, проте настоював на тому, щоб син залишився з ним. Не отримавши на це згоди своєї дружини, Калаідзе П. у 2008р. приїхав до Севастополя та без відома Павлюченко Н. забрав сина та вивіз його до Тбілісі. Дізнавшись про це, Павлюченко Н. вирішила оформити розлучення, витребувати дитину назад до України та стягнути з чоловіка аліменти на утримання дітей. Надайте обґрунтовану юридичну оцінку даній справі. Яка установа є компетентною для вирішення справи про розлучення, стягнення аліментів та витребування дитини? Чи має право Павлюченко Н. звернутись до компетентної установи за місцем свого проживання у м. Севастополь? Право якої держави підлягає застосуванню при розлученні, стягненні аліментів та витребуванні дитини? Якщо рішення буде винесене в Україні, чи підлягає воно виконанню в Грузії? Завдання № 7 Українська громадянка Клименко А. уклала шлюб із громадянином Франції Шарлем М. Шлюб було укладено в 2005 р. у м. Парижі. За час перебування у шлюбі подружжям було спільно набуте нерухоме та рухоме майно. Крім того, подружжя мало майно, набуте ним до укладення шлюбу. Протягом 2005–2007 рр. подружжя спільно проживало у м. Києві. Пізніше Шарль М. повернувся на Батьківщину – до Франції. Клименко А. пред’явила до чоловіка позов про розірвання шлюбу та поділ майна. Позов було пред’явлено до українського суду. Охарактеризуйте правовідносини. Чи вправі суд, за вказаних обставин, прийняти справу про розірвання шлюбу та поділ майна до свого провадження? Вирішіть справу. Аргументуйте відповідь. Тести 1. До сімейних правовідносин застосовуються колізійні прив’язки: А) lex fori; Б) lex loci contractus; В) lex loci celebrations; Г) lex patriae; Д) lex rei sitae. 2. Колізійні норми, що регулюють сімейні відносини за участю іноземців, містяться в: А) ЦК України; Б) ГК України; В) СК України; Г) Законі України “Про міжнародне приватне право”; Д) взагалі відсутні. 3. Укладення шлюбу з іноземним громадянином на території України регулюється наступним чином: А) форма укладення шлюбу визначається законодавством громадянства чоловіка, а порядок – законодавством громадянства дружини; Б) форма і порядок укладення шлюбу визначаються правом України; В) форма укладення шлюбу регулюється законодавством України, а порядок – законом громадянства для кожної із осіб, які укладають шлюб. 4. Шлюб між громадянином України та іноземцем, що укладений за межами України, є дійсним в Україні: А) якщо він відповідає особистому закону подружжя; Б) якщо він відповідає праву місця укладення шлюбу; В) за умови додержання щодо громадянина України вимог СК України щодо підстав недійсності шлюбу. 5. За загальним правилом правові наслідки шлюбу визначаються: А) правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання; Б) спільним особистим законом подружжя; В) правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок; Г) автономією волі сторін. 6. Регулювання майнових наслідків шлюбу може здійснюватися на підставі: А) права особистого закону одного із подружжя; Б) права держави, у якій один із подружжя має звичайне місце перебування; В) права держави місцезнаходження нерухомого майна подружжя; Г) права, яке застосовується до правових наслідків шлюбу. Контрольні питання
|