Практикум МПП. Методичні вказівки до вивчення курсу Міжнародне приватне право
 Скачать 1.59 Mb.
|
Матвеев Ю.Г. Англо-американское деликтное право. - М.: Юрид. лит., 1973. - 174 с.Международное частное право: сборник документов / Сост. К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. – М., 1997. – С. 911–914. Международное частное право: сборник нормативных документов / Сост. Н. Ю. Ерпылева. – М., 1994. – С. 208–345. Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов, 1974. Методичні вказівки У вітчизняному законодавстві недоговірні зобов’язання складають широку систему зобов’язань, охоплюючи своїм регулюванням: 1) зобов’язання із завдання шкоди; 2) зобов’язання з публічної обіцянки винагороди; 3) зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення; 4) зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи; 5) зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; 6) зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (глави 78–83 Цивільного кодексу України). Водночас чинний Закон «Про міжнародне приватне право» у розділі VII «Колізійні норми недоговірних зобов’язань» приділяє увагу лише вибору колізійної прив’язки при регулюванні зобов’язань із відшкодування шкоди (ст. 49), в тому числі завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст. 50), а також зобов’язань, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (ст. 51). Щоправда, у Законі міститься загальна норма ст. 48, яка встановлює універсальне правило стосовно вибору права при регулюванні зобов’язань із односторонніх дій: з урахуванням спеціальних правил ст.ст. 49–51 застосовується право тієї держави, на території якої мала місце така дія. Ще більш звужений підхід до визначення обсягу правового регулювання недоговірних зобов’язань спостерігається у дво– та багатосторонніх договорах про правову допомогу у цивільних справах. Так, у Мінській конвенції «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 р. з питань колізійного регулювання недоговірних зобов’язань увагу приділено лише зобов’язанням з відшкодування шкоди (ст. 42). Міжнародне законодавство в сфері недоговірних зобов’язань також тяжіє до регулювання деліктних відносин, причому тих, які виникають при здійсненні міжнародних перевезень. Цим питанням присвячені чимала кількість конвенцій, зокрема: Конвенція про шкоду, завдану іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні 1952 р., Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Віденська конвенція за шкоду від забруднення нафтою 1969 р., Гаагська конвенція про право, що застосовується до автотранспортних пригод 1971 р., Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, завдану при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом 1990 р. Таким чином, як випливає із змісту вітчизняного Закону «Про міжнародне приватне право», правовідносини, пов’язані з недоговірними зобов’язаннями, регулюються переважно законом місця здійснення акту, з яким пов’язуються відповідні правовідносини (lex loci actus comissi). Найпоширенішим видом недоговірних зобов’язань є зобов’язання із відшкодування шкоди. Закон України «Про міжнародне приватне право» в якості основної колізійної прив’язки закріплює правило про те, що права та обов’язки за такими зобов’язаннями визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Водночас Закон України «Про міжнародне приватне право» передбачає також можливість застосування права іншого, ніж право держави, на території мав місце юридичний факт завдання шкоди. Ч. 2 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що права та обов’язки за зобов’язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, визначатимуться правом тієї держави, місце проживання або місцезнаходження в якій мають обидва зі сторін даного зобов’язання – потерпілий і заподіювач. Іншими словами, якщо, наприклад, громадянин України А., перебуваючи у Франції, в результаті ДТП завдав шкоди здоров’ю громадянину України Б., за чинним Законом України «Про міжнародне приватне право» до їхніх правовідносин застосовуватиметься законодавство України саме внаслідок наявності у них спільної національної належності і незважаючи на те, що факт завдання шкоди мав місце на території іноземної держави. Крім того, важливість загальних норм, що регулюють правовідносини щодо завдання шкоди з іноземним елементом обумовлена тим, що ними встановлюються засади обмеження застосування іноземного права. Як відомо, основний принцип обмеження застосування іноземного права випливає із змісту норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», за якою право, що підлягає застосуванню згідно колізійних норм, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв’язок з визначеним правом і мають більш тісний зв’язок з іншим правом. Для деліктних зобов’язань обмеження у застосуванні визначеного колізійними нормами іноземного права відтворюється у правилі ч. 3 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якого право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною. Доцільність такої норми не викликає жодних сумнівів, адже якщо вітчизняне законодавство не визнає конкретне діяння правопорушенням, сама можливість вирішення питання про відшкодування шкоди нівелюється a priori. Також обґрунтуванням впровадження ч. 3 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» може слугувати той факт, що вона є своєрідним прикладом застосування застереження про публічний порядок (ст. 12 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Інститут відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) в чинному ЦК України регулюється окремими нормами глави 82 про відшкодування шкоди (ст. ст. 1209–1211), а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів». Виділення Законом «Про міжнародне приватне право» зазначених норм у особливий масив правового регулювання викликано специфікою суб’єктного складу та невідповідністю в багатьох випадках права держави місця укладення споживчого договору про придбання товарів, замовлення робіт (послуг) та права держави, де виникли негативні наслідки у зв’язку з недоліками товарів, робіт (послуг). Законом України «Про міжнародне приватне право» встановлюються альтернативні прив’язки, які застосовуються на вибір потерпілого, а саме він може обрати для застосування до вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг): а) право держави, у якій знаходиться місце проживання або основне місце діяльності потерпілого; б) право держави, у якій знаходиться місце проживання або місцезнаходження виробника або особи, яка надала послугу; в) право держави, у якій споживач придбав товар або у якій йому була надана послуга (ст. 50 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Останній вид недоговірних зобов’язань, врегульованих Законом України «Про міжнародне приватне право» – набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 51 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Основною прив’язкою, якою визначатиметься потрібне право, є право держави, на території якої такі дії мали місце. Разом з для сторін встановлено і диспозитивну норму, в силу якої вони мають право обрати право держави суду у будь-який час після виникнення даного зобов’язання. Завдання Завдання № 1 З метою проведення частини відпустки і відзначення п’ятирічного ювілею укладення шлюбу подружжя з Німеччини (чоловік – громадянин Німеччини, дружина – громадянка України) придбали у ЗАТ «Укрінфотур» ваучер на п’ятиденну поїздку до м. Києва. Згідно з умовами, які містилися у ваучері, туроператор ЗАТ «Укрінфотур» зобов’язувався зустріти подружжя в аеропорту, поселити їх в люкс-номері готелю «Дніпро», організувати екскурсії в старовинні місця міста Києва, а також забезпечити квитками до Національної опери України на балет «Ромео і Джульєтта». Усі умови договору, крім останньої, були виконані. Неможливість виконання останньої умови представник ЗАТ «Укрінфотур» пояснив тим, що трупа, яка танцює балет «Ромео і Джульєтта», в даний час знаходиться на гастролях, запропонувавши одночасно або взяти квитки на інший балет до Національної опери або на балет «Ромео і Джульєтта» в одному з інших театрів м. Києва. Від зазначеної пропозиції подружжя відмовились і, достроково повернувшись до Німеччини, пред’явили позов до агента ЗАТ «Укрінфотур» про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Позов був задоволений судом м. Гамбурга, а згодом в порядку регресу відповідні кошти були стягнені з ЗАТ «Укрінфотур». Яке право, на Ваш погляд, підлягає застосуванню при відшкодуванні шкоди в даному випадку: право місця укладення договору чи право держави, де було завдано шкоди подружжю? Завдання № 2 Підприємець, громадянин України Віктор Іваненко, перебуваючи у Франції з діловою поїздкою, уклав з французькою фірмою договір купівлі-продажу промислового обладнання. Переговори проводились через перекладача, наданого Іваненку українським агентством перекладів «Логос», французькою мовою. Відповідно до умов укладеного договору Іваненко сплатив після поставки товару згідно за надісланими йому рахунками. Лише згодом він помітив, що в рахунки були вписані товари, які йому не потрібні. Іваненко звернувся до продавця з вимогою повернути йому кошти в обмін на повернення непотрібних товарів. Французька фірма – продавець відмовила у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на те, що в договорі купівлі-продажу зазначені товари перелічені серед його предметів. Яке право підлягає застосуванню до даних правовідносин і яким чином український підприємець може домогтися задоволення своїх вимоги? Завдання № 3 Громадянка України Олена Петренко протягом багатьох років з чоловіком і 25-річним сином проживає в Німеччині. Її дочка, також громадянка України, два роки тому одружилась і повернулась в Україну. У 1999 р. О. Петренко разом з сином приїхала у гості до дочки на власному автомобілі, зареєстрованому в Німеччині. Під час однієї із поїздок з дітьми машина під керуванням О. Петренко внаслідок значного перевищення нею встановленої швидкості потрапила у кювет. Результатом аварії стало одержання дітьми серйозних ушкоджень здоров’я. І син, і дочка О. Петренко звернулися з вимогою про відшкодування шкоди з німецької страховки своєї матері. Право якої країни є компетентним у відношенні цих вимог, якщо вказані особи звернулися з позовом до німецького суду? Завдання № 4 Громадянка Білорусі, знаходячись у відрядженні в Москві, придбала косметичний засіб, виробником якого є відома західноєвропейська компанія, яка здійснює торгівлю в ряді країн СНД. Застосування засобу у суворій відповідності до інструкції призвело до завдання шкоди її здоров’ю. Згідно з цивільним законодавством Білорусі до вимог про відшкодування шкоди, яка була заподіяна споживачеві у зв’язку з купівлею товару, на вибір споживача застосовується: а) право країни, де знаходиться місце проживання споживача; б) право країни, де знаходиться місце проживання або місце знаходження виробника; в) право країни, де споживач придбав товар. Згідно Закону РФ «Про захист прав споживача» шкода, заподіяна внаслідок недоліків товару, підлягає відшкодуванню продавцем або виробником товару – на вимогу потерпілого. Як свідчить практика, стосовно імпортних товарів доцільним є пред’явлення відповідних вимог продавцеві. Виключення складають претензії щодо товарів великих і відомих фірм, зокрема, з країн Західної Європи, з Японії та США. Вибір права якої країни є найбільш доцільним для споживача в даному випадку? Завдання № 5 На сторінках російського інтернет-видання була вміщена інформація стосовно приїзду на гастролі в Російську Федерацію відомого українського співака П. Інтернет видання повідомляло, що П. співає виключно під фонограму, є наркоманом, людиною з нетрадиційною сексуальною орієнтацією і неодноразово звинувачувався у розбещенні малолітніх. Довідавшись про цю інформацію, П., посилаючись на важкий емоційний стан, що настав внаслідок розповсюдження про нього відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь і гідність, скасував гастролі. В результаті цього фірма – організатор гастролей П. в Російській Федерації, зазнала збитків, вимогу про відшкодування яких вона пред’явила до П. в суді м. Москви. Представник П. відмовився задовольнити зазначені вимоги, вважаючи, що збитки настали внаслідок неправомірних дій інтернет-видання. Чи може П. бути визнаний належним відповідачем у справі за позовом організатора гастролей? Чи вправі П. пред’явити позов до російського інтернет-видання в українському суді? Право якої країни може бути застосовано при розгляді цих позовів? Тести 1. Якою є основна колізійна норма, що застосовується до недоговірних зобов’язань: А) право держави, де мала місце відповідна дія або подія, яка стала підставою для виникнення недоговірного зобов’язання; Б) право держави, де настали негативні наслідки для потерпілого; В) право держави, де потерпілий пред’являє вимогу про захист своїх прав; Г) право держави, обране за домовленістю між потерпілим та порушником. 2. За правом якої держави визначатимуться права та обов’язки за зобов’язанням про відшкодування шкоди, завданої громадянином Німеччини громадянинові Німеччини в результаті бійки, що відбулася в м. Одеса: А) Німеччини; Б) за вибором сторін; В) за рішенням суду; Г) України. 3. Право якої держави не може бути застосоване до зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару – продукту харчування виробництва Китаю, придбаного громадянином України, який постійно проживає в Україні, у Франції, за Законом України «Про міжнародне приватне право» за умови, що шкода (харчове отруєння) настала на території Швейцарії: А) право Китаю; Б) право Франції; В) право Швейцарії; Г) право України. 4. Яке з наведених тверджень не відповідає чинному законодавству з питань недоговірних зобов’язань з іноземним елементом: А) за загальним правилом до зобов’язань, які виникли із завдання шкоди, застосовується право держави, у якій мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди; Б) підставою для незастосування в Україні права іноземної держави до зобов’язань із завдання шкоди є його істотна невідповідність законодавству України; В) сторони зобов’язання із завдання шкоди мають право у будь-який час після його виникнення обрати право держави суду; Г) сторони зобов’язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави мають право у будь-який час після виникнення даного зобов’язання обрати право держави суду. 5. Колізійні норми якого з перерахованих видів недоговірних зобов’язань відсутні у Законі України «Про міжнародне приватне право»: А) зобов’язань про відшкодування шкоди; Б) зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави; В) зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг); Г) зобов’язань з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Контрольні питання 1. Які колізійні прив’язки застосовуються у відношенні зобов'язань із завдання шкоди і яка з них є основною? 2. Які критерії покладені в основу поняття “місце вчинення делікту”? 3. Яким чином визначається право, що підлягає застосуванню до правовідносин із завдання шкоди іноземцям в Україні? 4. Правом якої країни визначаються зобов’язання сторін при заподіянні шкоди за кордоном, якщо обидві сторони правовідношення (заподіювач шкоди і потерпілий) є українськими громадянами і українськими юридичними особами ? 5. На яких засадах регулюються відносини, що виникають у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави? 6. Правом якої країни регулюється відшкодування шкоди у разі, коли місце заподіяння шкоди або місце настання негативних наслідків не співпадають? 7. Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної особі шляхом публікації завідомо неправдивих свідчень про неї у засобах масової інформації, в тому числі і в мережі Інтернет? 8. Які особливості колізійних прив’язок, що регулюють умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)? 9. Яким чином слід регулювати ті недоговірні зобов’язання з іноземним елементом, які не безпосередньо не врегульовані Законом України «Про міжнародне приватне право» та міжнародними конвенціями? Тема 16. Авторське право та суміжні права в міжнародному приватному праві Питання для обговорення
Нормативні акти Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Паризький акт від 24 липня 1971 р., змінений 2 жовтня 1979 р. // Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. – Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – Т.1: Право інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. – С.186-224. Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р. // Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. – Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – Т.1: Право інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. – С.243-262. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. // Інтелектуальна власність. – 2001. - №2. – С.71-75. Конвенция об учреждении Всемирной организации интеллектуальной собственности от 14 июля 1967 г. // Интеллектуальная собственность: нормативно-правовые акты / Под общ. ред. А.Д.Святоцкого, В.П. Петрова. – Т.2. – К.: Ин Юре, 1999. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р. // Авторське право і суміжні права. Законодавство та судова практика. – Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.171-174. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS). // Інтелектуальна власність. – 1999. - № 5, 6, 7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40-44. - Ст.356. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону України від 11 липня 2001 р.) // Відомості Верховної Ради. – 2001. - №43. – Ст. 214. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. - № 1. - Ст.1. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 43. Закон України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 114. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» від 23 березня 2000 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 5-6. - Ст. 46. Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» від 17 січня 2002 р. // Офіційний вісник України. - 2002. - № 7. - Ст. 276. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок їх виплати» від 18 січня 2003 p., № 71 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 4. - Ст. 129. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» 18 січня 2003 p., № 72 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 4. - Ст. 129. Постанова Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 р. № 1756 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 52. — Ст. 2369. Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 10 червня 2004 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з захистом прав інтелектуальної власності». // Юридическая практика. - 2004. - № 26. Література Авторськеправо і суміжні права. Європейський досвід: У 2-х книгах / За ред. А.С.Довгерта. — Книга 1: Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / Уклад. Р. В. Дроб'язко. — К.: Ін Юре, 2001. — 520с. — Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. В. С. Дроб'язко. - К.: Ін Юре, 2001. - 460 с. Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности. Торговые аспекты. – К.: Ин Юре, 2000 – 164 с. Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Т.2 Особенная часть: Учебник. – 2 - изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 656 с. Богуславский М.М.Вопросы авторского права в международных отношениях. — М.: Наука, 1973. — 336 с. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1999. – 408 с. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб: Питер, 2001 – 414 с. Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей. М.: «Статут», 2003 – 416 с. Дюма Ролан.Литературная и художественная собственность. — М., 1993. Захист прав інтелектуальної власності: досвід Сполучених Штатів Америки. – Зб. Документів, матеріалів, статтей / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий центр «Ін Юре», 2003. – 368 с. Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 2001. – 686 с. Інтелектуальнавласність в Україні: проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. — 424 с. Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права). Учебник. М.: Из-во НОРМА, 2000 – 480 с. Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. - М., - 1987. Матвеев Ю.Г. Международные конвенции по авторскому праву. - М. - Межд. отношения. - 1978. Международное частное право: Учебник. / Отв.ред. Г.К.Дмитриева. – 2-е изд. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004 – 688 с. Мэггс П.Б., Сергеев А.П. Интеллектуальная собственность – М., Юристь, 2001. Основи інтелектуальної власності. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 578 с. Оценка интеллектуальной собственности: Учеб. Пособие / Под ред. С.А.Смирнова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 352 с. Право інтелектуальної власності. Академ. курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д.Святоцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004 – 672 с. Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підручник / О.П.Орлюк, Г.О.Андрощук, О.Б.Бутнік-Сіверський та ін., За ред. О.П.Орлюк, О,Д.Святоцького. – К .: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2007 – 696 с. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. Учебник. 2-е изд. –М.: Проспект, 2001. – 752 с. Методичні вказівки Невід’ємною складовою системи регулювання приватноправових відносин за участю іноземного елементу є положення міжнародного приватного права, присвячені охороні результатів інтелектуальної, творчої діяльності, тобто праву інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності можна розглядати у двох аспектах: в об’єктивному як систему правових норм, що формують інститут міжнародного приватного права та суб’єктивному як комплекс належних суб’єкту прав. Право інтелектуальної власності в об’єктивному значенні втілюється в нормах національного законодавства та положеннях міжнародних угод про авторське право і суміжні права та право промислової власності. Зміст даного права у суб’єктивному значенні охоплює особисті немайнові та майнові права, що належать автору (виконавцеві, винахіднику тощо) та їх правонаступникам. Міжнародний рівень охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності формують три групи міжнародних угод. До першої належать універсальні конвенції у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності. Це, насамперед, Стокгольмська конвенція про заснування ВОІВ 1967 р. та Угода ТRIPS 1993 р., що поширюють свою дію на охорону всіх або переважної більшості об’єктів інтелектуальної власності. Другу групу становлять міжнародні угоди у сфері охорони авторського права та суміжних прав. Міжнародно-правове регулювання авторських прав здійснюється на підставі положень Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів 1886р. та Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право 1952 р. До міжнародних конвенцій у сфері суміжних прав належать Римська конвенція про охорону інтересів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р., Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р. Третя група конвенцій забезпечує міжнародно-правову охорону об’єктів промислової власності. До них належать Паризька конвенція про охорону промислових власності 1883 р., Договір про патентну кооперацію 1970 р., Євразійська патентна конвенція 1995 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р. та інші. Слід ще раз наголосити на відмінностях, що існують між правовим механізмом інтелектуальної власності та правом власності. Різниця між даними інститутами простежується у наявності: 1) різних об’єктів правової охорони (матеріальне благо – для права власності та немайнове благо – для інтелектуальної власності); 2) у суб’єктах (речовому праву не відома фігура «автора (винахідника)»; 3) змісті прав (особисті немайнові та майнові права у сфері інтелектуальної власності); 4) межах дії прав (майнові права інтелектуальної власності обмежені у часі та просторі); 5) спеціальних механізмах судового захисту (віндикаційний та негаторний позов у галузі речових прав, не притаманних праву інтелектуальної власності) тощо. Тому закріплення терміну «інтелектуальна власність» для позначення групи інститутів, що забезпечують правову охорону результатів інтелектуальної творчої діяльності обумовлюється, насамперед, історичною традицією та зручністю використання даної категорії для ідентифікації особливостей результатів творчості. Охорона творів літератури, науки та мистецтва забезпечується у системі права інтелектуальної власності через інститут авторського права. Підготовка студентів до практичних занять по даній темі передбачає наявність знань основних норм, що містяться у положеннях національного законодавства (книги 4 ЦК України, Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 11.07.2001 р., Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23.03.2000 р.) та міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 р.), Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 р. вчиненої в м. Римі, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 р., Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, 1996 р.). Слід пам`ятати, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. Об’єктом авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Охороні, зокрема, підлягають: літературні письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп`ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; твори архітектури; фотографії; та інші. При цьому, слід зазначити, що даний перелік не є вичерпним. Твір визнається об`єктом авторського права якщо він втілений в певну форму (усну, письмову, чи будь-яку іншу), при цьому він може бути як обнародуваний, так і необнародуваний. Охороні підлягає як в цілому твір, так і частина твору, яка може використовуватися самостійно, включаючи і оригінальну назву твору. Національним законодавством та міжнародними договорами визначається перелік творів, які не підпадають під охорону авторським правом. Зокрема, не визнаються об`єктом авторського права повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості (фольклор), видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України тощо. Водночас, проекти офіційних державних символів і знаків, а також грошових знаків, до їх офіційного затвердження охороняються як твори. Студентам необхідно відрізняти поняття «автор твору» і «суб`єкт авторського права». Автором може бути лише фізична особа, творчою працею якої створено твір. Суб`єктом авторського права може бути як сам автор, так і інші фізичні або юридичні особи. Автору належить комплекс особистих та майнових прав інтелектуальної власності. До перших належить вимагати визнання свого авторства, згадування його імені у зв'язку з використанням твору, забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім (вигадане ім’я) у зв’язку з використанням твору; протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора; на обнародування твору. Особисті (немайнові) права автора не можуть бути передані іншим особам, проте згідно законодавства можуть належати іншим особам (наприклад, спадкоємця автора). Автору або іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Передача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляються відповідним договором. Основними міжнародними угодами у сфері охорони авторських прав є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р. та Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 р. Бернська конвенція ґрунтується на трьох принципах: 1) принципі «національного режиму», відповідно до якого створені в одній із країн-учасниць Бернського Союзу твори повинні отримувати в усіх інших країнах-учасницях Союзу таку саму охорону, яку ця країна надає своїм громадянам; 2) принципі «автоматичної охорони», відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надається у міру факту створення твору і не обумовлюється реєстрацією тощо; 3) принципі «незалежності охорони», відповідно до якого володіння авторськими правами та їх реалізація не залежать від надання охорони в країні походження твору. У 1952 р. з метою гармонізації англо-американської та континентальної системи охорони авторського права в Женеві була підписана Всесвітня конвенція про авторське право. Наступним етапом у розвитку системи міжнародної охорони інтелектуальної власності стало підписання у 1961 р. Римської конвенції, якою вперше закріплені принципи охорони суміжних прав, тобто прав виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій ефірного і кабельного мовлення. Таким чином, об'єктом суміжних прав можуть бути будь-які способи виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; запис будь-якого виконання на фонограмі та відеограмі; сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах. Суб’єктами суміжних прав є виконавці, виробники фоно- і відеограм та організації мовлення. Важливим аспектом реалізації виконавцями своїх прав є передумова дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм і організації мовлення повинні дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватись прав виробників фонограм, авторів і виконавців. Важливе значення для посилення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної діяльності відіграє Всесвітня організація інтелектуальної власності, заснована у 1967 р. у Стокгольмі, а з 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи ООН. Основні завдання ВОІВ полягають у поліпшенні взаєморозуміння і розвитку співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності; заохоченні творчої діяльності, сприянні охороні інтелектуальної власності в усьому світі; модернізації і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів держав, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів. Результатом нормотворчої діяльності ВОІВ стала розробка Договору про авторське право та Договору про виконання і фонограми, що мають на меті удосконалити систему захисту правоволодільців та поширити правову охорону творів та об’єктів суміжних також на випадки їх використання у Всесвітній мережі. Завдання Завдання № 1 1. У 2006 р. громадянин України – А. опублікував в Україні свій роман, який мав великий успіх. Інший громадянин України – С. переклав роман А. на ряд іноземних мов і опублікував його в ряді зарубіжних країн (США, Великобританії, Німеччини) без згоди А та без виплати винагороди. Дізнавшись про закордонні публікації, А звернувся до відповідних закордонних видавництв з вимогою припинення несанкціонованого випуску його роману. У своїх відповідях зарубіжні видавництва відзначили, що, навіть якщо громадянин А дійсно є автором твору, його авторське право не діє за кордоном, оскільки саме громадянин С. є власником авторських прав на роман на території відповідних країн як особа, що вперше випустила його у світ на іноземній території. Як А. може захистити свої порушені авторські права? Де та за яких умов будуть розглянуті його позовні вимоги? Які міжнародні угоди укладені між Україною і зазначеними державами з питань захисту авторських прав і чи поширюються вони на дану ситуацію? Завдання № 3 На концерті відомим українським виконавцем Д. у 2008 році було виконано ряд пісень зарубіжного співака на музику іноземного композитора. Концерт транслювався у прямому ефірі телекомпанією «А - ТВ», яка отримала дозвіл на трансляцію у продюсера виконавця Д – громадянина М. Протягом місяця запис концерту також транслювався телеканалами «Б-ТВ» та «С-ТВ». Запис концерту також був розміщений у мережі Інтернет на сайті каналу «С-ТВ». Випадково про виконання пісні українським виконавцем та про її трансляцію дізнався зарубіжний композитор, який заявив до українського суду позов про порушення авторських прав телекомпанією «С-ТВ». Оцініть ситуацію з точки зору чинного законодавства України та міжнародних договорів України? Чи існують процесуальні підстави для пред’явлення позову до українського суду? Норми якого законодавства повинен застосувати суд для вирішення цієї справи? Які міжнародні угоди можуть бути використані судом? Хто буде відповідачем за даним позовом телекомпанія «С-ТВ», «А-ТВ», український виконавець, продюсер виконавця? Вирішіть справу. Завдання № 4 Громадянин України А під час перебування у туристичній поїздці в США придбав компакт-диск з ліцензійною версією комп’ютерної програми. А. встановив комп’ютерну програму на домашній комп’ютер та, будучи програмістом, змінив її інтерфейс з метою кращого функціонування. У подальшому громадянин А. також встановив комп’ютерну програму на робочому комп’ютері та використовував її при виконанні службових завдань у процесі трудової діяльності в компанії «Оріон». Через три місяці представниками компанії – виробника програмного забезпечення на території України був поданий позов до господарського суду про порушення авторських прав компанією «Оріон» та відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням програмного забезпечення. У відзиві на позов компанія «Оріон» зазначила, що не несе відповідальність за дії своїх працівників, які були вчинені під час відпустки. Крім того, громадянин А. законно придбав комп’ютерну програму та при її інсталяції на робочому комп’ютері погодився з умовами ліцензійного договору, текст якого висвітлювався на екрані при інсталяції прогарами, а тому набув прав інтелектуальної власності на програму. Як охороняються права іноземних виробників на території України? Якими міжнародними договорами встановлена правова охорона компютерних програм? Які права на комп’ютерну програму, передбачені національним законодавством України? Хто буде відповідачем за даним позовом громадянин А чи компанія «Оріон»? Вирішіть справу. Завдання № 5 До Вас за юридичною консультацією звернувся директор одного з регіональних телеканалів. Він пояснив, що хотів би придбати документальний фільм французького виробництва, знятого відомим італійським режисером про дику природу Африки. У зв’язку з цим його цікавить: - якими міжнародними та національними актами регулюються відносини по придбанню документальних фільмів? - які існують договірні форми придбання кінофільмів? - які істотні умови та форма таких договорів? - чи потрібні дозволи державних органів України, Франції, Італії або країн Африки для показу такого фільму на території Україні? Завдання № 6 У 2005 році перекладач українського видавництва «Райдуга» Денисенко на підставі трудового завдання роботодавця переклав фантастичне оповідання маловідомого польського автора під назвою «Добрі наміри». На Батьківщині автора публікація залишилася непоміченою, а представники українського видавництва виявили цікавість у перекладі цього твору на українську мову та його виданні. Більше того, внаслідок цікавого сюжету оповідання та його яскравого та майстерного перекладу українським перекладачем, оповідання стало користуватися великою популярністю і добре продавалося. Згодом оповідання було перекладено з української на російську та англійські мови та надруковано у Російській Федерації та Великій Британії. В Україні оповідання виходило під псевдонімом, а в інших країнах - під справжнім іменем автора. У 2008 році по мотивам оповідання Одеська кіностудія зняла науково-фантастичний фільм. Чи порушені права польського автора? У кого виникло право першого видання твору? Хто має право на переклад твору? Чи можливе опублікування в Україні твору іноземного автора під псевдонімом? Чи буде підлягати охороні оповідання польського автора у Великій Британії та Російській Федерації? Завдання № 7 У 1957 році міланським видавництвом Фелтрінеллі на італійській мові було вперше опубліковано відомий роман знаменитого російського письменника Б. Пастернака «Доктор Живаго». Оскільки на батьківщині автора – у Радянському Союзі панувала думка про те, що роман носить явно антирадянський характер і його публікація з ідеологічних мотивів була неможливою, автор вирішив самостійно перекласти його та опублікувати в Італії, країні, яка входить до Бернського союзу. Після цього переклади роману публікувалися також в інших державах – учасницях Бернського союзу (більш ніж на 20 мовах). Права видавництва Фелтрінеллі, яке вперше опублікувало роман, після цього неодноразово визнавались у ході судового розгляду у ряді держав. Яка країна буде виступати в якості «країни походження» твору у даному випадку? Чи буде надаватися конвенційна правова охорона роману «Доктор Живаго» і якщо буде, то на підставі яких положень? Чи підпадають під охорону на підставі положень Бернської конвенції твори радянських авторів, опубліковані до приєднання до Бернської конвенції? Чи підлягає конвенційній правовій охороні авторський переклад твору у тих випадках, коли сам оригінал твору не користується охороною у країнах – учасницях Бернської конвенції? Тести 1. Право інтелектуальної власності - це: А) право власності на річ; Б) право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності; В) право особи на одержання дивідендів за результатами діяльності; Г) право на одержання майна у порядку універсального чи сингулярного правонаступництва. 2. До права інтелектуальної власності належать: А) авторське право і суміжні права; Б) речове право; В) деліктне право; Г) патентне право. 3. На міжнародному рівні охороною інтелектуальної власності займається: А) ІКАО; Б) ВОІВ; В) ТРІПС; Г) ЮНЕСКО. 4. Авторським правом охороняються: А) аудіовізуальні твори; Б) твори ужиткового мистецтва; В) комп'ютерні програми; Г) винаходи; Д) виконання; Е) твори фольклору. 5. Для іноземних осіб і осіб без громадянства у сфері реалізації авторських прав встановлений: А) режим найбільшого сприяння; Б) недискримінаційний режим; В) національний режим; Г) діє принцип взаємності. 6. Знаком охорони авторського права є: А) латинські літери «ТМ», обведені колом; Б) латинська літера «С», обведена колом; В) латинські літери «Р», обведена колом; Г) в Україні відсутній знак охорони авторського права. 7. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір згідно Бернської конвенції становить: А) 50 років; Б) 70 років; В) протягом всього життя автора та 50 років після його смерті; Г) протягом всього життя автора. 8. До основних міжнародних конвенцій, що регулюють відносини по охороні суміжних прав належать: А). Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886 р. Б) Римська конвенція про охорону інтересів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961 р. В) Паризька конвенція про охорону промислових власності 1883 р. Г) Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм 1971 р. Д) Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право 1952 р. 9. До суб’єктів суміжних прав відносяться: А) виконавець; Б) композитор; В) виробник фонограми; Г) видавництво; Д) організація мовлення; 10. Суміжні права виникають: А) з моменту першого виконання чи вироблення фоно- чи відеограми; Б) з моменту першого використання спеціального знаку суміжних прав; В) з моменту державної реєстрації цих прав у компетентному державному органі або ВОІВ. |