Основи ТМФВ. Міністерство освіти І науки україни ужгородський національний університет кафедра теорії І методики фізичного виховання основи теорії та методики фізичного виховання (навчальний посібник)
 Скачать 0.55 Mb.
|
Матвеева. – М Физкультура и спорт, 1983. – 128 сил. 2. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 41-42; 46-51. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физкультуры Под общей ред. Л. П. Матвеева и АД. Новикова. Изд. е, испр. и доп. (В х т. М Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1 - с 46-63. 5. ЗАСОБИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ Система фізичного виховання має мету та завдання. Мета досягається а завдання вирішуються при умові дотримання загальних та спеціальних принципів, що передбачають доцільне та оптимальне використання засобів, методів і форм фізичного виховання. До засобів фізичного виховання належать: фізичні вправи; оздоровчі сили природи; гігієнічні чинники, а також спортивні прилади і тренажери, комп’ютерна техніка, спеціальні майданчики, приміщення та інше, що використовується для процесу фізичного виховання. 5.1. Фізичні вправи – основний засіб фізичного виховання Існує багато визначень, що таке фізичні вправи, наприклад: 1. Фізичні вправи - це рухові дії, які виконуються так, як це необхідно для реалізації завдань фізичного виховання; 2. Фізичні вправи - це є рухова активність, організована у відповідності із закономірностями процесу фізичного виховання. Рухові дії дуже різноманітні. Через них, вважав І.М.Сеченов, людина реалізує свою мозкову діяльність (емоції, мотиви ...). Алене всі рухові дії можуть бути названими фізичними вправами, вони стають такими тоді, коли їм надаються форми, що відповідають завданням фізичного виховання. Наприклад, рубка дров може бути названа фізичною вправою тоді, коли вона буде виконуватися з метою розвитку певних фізичних здібностей при дотриманні спеціальних умов інтенсивності, тривалості роботи тощо. Фізичних вправ надзвичайно багато. Для орієнтування у тому, які вправи краще підходять для конкретних обставин, необхідно знати їх сутність та зміст. Зміст фізичної вправи - це сукупність рухів, з яких складається вправа, а також процеси, що відбуваються в організмі під їх дією. Процеси, що відбуваються в організмі під дією вправи складні та багатогранні. Вони охоплюють психологічну, фізіологічну, біохімічну та інші сфери організму людини. У психологічному аспекті - фізичні вправи розглядаються як довільні рухи, які управляються розумом та волею, тобто їм передує завжди свідома настанова на досягнення конкретного результату, на відміну від рефлекторних рухів, які протікають машинально. У фізіологічному аспекті - фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений порівняно із спокоєм рівень функціональної активності. Діапазон переходу може бути різним в залежності від мотивації, рівня підготовленості тощо. У педагогічному аспекті - фізичні вправи цікаві для нас як спосіб реалізації тих, чи інших освітньо-виховних завдань, так як фахівців цікавлять не тільки біологічні зрушення, які завжди мають місце у процесі фізичного виховання, але й зміни у психічній сфері, поведінці, свідомості. Таким чином, наукове розуміння суті фізичної впраи не сумістимо з однобокою оцінкою його значення чи то для удосконалення біологічних функцій, чи суто для духовної сфери людини. Від особливостей змісту вправи залежить її форма. Форма фізичної вправи - це внутрішня та зовнішня структура рухів. Внутрішня структура - це взаємодія внутрішніх процесів функціонування організму (процеси нервово-м’язової координації з вегетативними функціями тощо); Зовнішня структура - це їх видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових та динамічних параметрів рухів. Між формою та змістом фізичних вправ є діалектичний взаємозв'язок. Будь яка зміна форми вправи веде до зміни її змісту і навпаки. Наприклад, піднімання штанги різними способами змінює характер навантаження а також впливає на фізіологічні процеси, що протікають в організмі. 5.2. Класифікація вправ Класифікувати фізичні вправи означає подати їх як деяку упорядковану сукупність з поділом на групи та підгрупи в залежності від спільності ознак. Класифікація потрібна для правильного підбору комплексу вправ для вирішення педагогічного завдання. Систематизації знань тощо. Провідні види класифікацій: 1. За фізичними якостями або здібностями: швидкісно-силові, на витривалість, координацію тощо. 2. За формою у біомеханіці розрізняють: циклічні, ациклічні і комбіновані, поступальні, обертальні, махові. 3. За потужністю у фізіології розрізняють: максимальної, субмаксимальної, високої, помірної, малої; аеробні, анаеробні, змішані. 4. За методом виконання: ігрові, суворо-регламентовані, довільно-регламентовані тощо. Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 69-76. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2003. – Т. 1. - с. 72-91. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физкультуры Под общей ред. Л. П. Матвеева и АД. Новикова. Изд. е, испр. и доп. (В х т. М Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1. - с. 64-86. 4. Основи теорії і методики фізичного виховання. / За ред. М. Є. Догіна. Посібник для студентів фак. Фіз. Виховання пед. ін-тів. К Рад. Школа, 1967. – с. 57-76 6. ТЕХНІКА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ 6.1. Техніка виконання фізичних вправ У кожної вправи є рухове завдання, тобто мета та спосіб її досягнення (наприклад, подолання висоти за допомогою прямого чи косого розбігу). Серед безлічі способів досягнення мети рухового завдання є найбільш раціональні. Способи виконання фізичних вправ, які вирішують рухове завдання найбільш раціонально, з найкращою ефективністю, називають технікою фізичної вправи. Техн" - корінь грецького слова, означає - майстерність. Отже техніка фізичної вправи - є не що інше як найбільш раціональна форма її виконання. Розрізняють основу техніки, її визначальну ланку та деталі. Основа техніки - це сукупність ланок динамічної, кінематичної та ритмічної структури рухів, без яких неможливе вирішення рухового завдання (послідовність м’язових зусиль, траєкторія рухів, узгодженість у просторі і часі). Визначальна ланка - найбільш важлива частина у руховому завданні (наприклад, для метань - фінальне зусилля). Деталі техніки - цене основні частини рухового завдання, які можуть виконуватися по різному (наприклад, розбіг при стрибках може виконуватися під різним кутом до планки. Для кращого освоєння техніки вправу ділять на фази: підготовчу, основну, заключну. Підготовча фаза - слугує для створення умов кращого виконання вправи. Основна фаза - направлена безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. Заключна фаза - слугує для пасивного сповільнення або для активного гальмування з метою урівноваження тіла. Крім фаз виділяють елементи рухів - рухи окремих частин тіла. Елементи рухів однієї вправи пов’язані між собою. Вони усвою чергу складаються із деталей, які пов’язані у єдину структуру. Структура рухів - це закономірний стабільний зв’язок всіх складових рухового акту як єдиного цілого. Розрізняють кінематичну, динамічну та ритмічну структуру рухів. Кінематична структура - це просторово-часові характеристики руху. Динамічна структура - це взаємодія внутрішніх та зовнішніх сил. Ритмічна структура - це комплексна взаємодія внутрішніх і зовнішніх силу просторі і часі. Основним принципом побудови правильної техніки фізичної вправи є принцип повноцінного і доцільного використання активних та пасивних сил при одночасному зменшенні гальмівних сил 6.2. Характеристика рухів До просторових характеристик фізичної вправи належать положення тіла, та його частин, траєкторія руху тіла та його частин, амплітуда рухів. До часових характеристик фізичної вправи належать тривалість, темп і частота. До просторово-часових характеристик фізичної вправи належать швидкість рухів і прискорення. До динамічних характеристик фізичної вправи належать: а) внутрішні сили: активна силам язів пасивна сила опорно-рухового апарату; реактивна сила взаємодії окремих ланок тіла; б) зовнішні сили: сила ваги тіла; сила реакції опори; сила опору зовнішнього середовища. До ритмічних характеристик фізичної вправи належить ритм - відносно правильно організований розподіл зусиль у просторі і часі, у якому з однаковими проміжками часу чергуються напруження та розслаблення м’язів. До загально-кількісних характеристик належать точність, економічність енергійність, плавність, еластичність. Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 76-85. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2003. – Т. 1. - с. 72-91. 3. Основи теорії і методики фізичного виховання. / За ред. М. Є. Догіна. Посібник для студентів фак. Фіз. Виховання пед. ін-тів. К Рад. Школа, 1967. – с. 57-76 7. ОЗДОРОВЧІ СИЛИ ПРИРОДИ ТА ГІГІЄНІЧНІ ЧИННИКИ 7.1. Оздоровчі сили природи До оздоровчих сил природи належать: сонячна радіація, повітряне середовище, водні процедури. У процесі фізичного виховання оздоровчі сили природи використовуються у двох напрямах: як супутні умови; як спеціально організовані процедури. Головна мета використання оздоровчих сил природи - загартування організму, підвищення опірності до негативних чинників навколишнього середовища, збільшення функціональних резервів організму. Одне із головних завдань фізичного виховання – формування основних знань про вплив на організм сил природи, а також практичних навичок їх використання у самостійних заняттях. Методика використання природних сил спирається на дослідження закономірностей про єдність організму і середовища, впливу середовища на організм людей. Розумне поєднання фізичних вправ і оздоровчих сил природи дозволяє підсилити загартування організму до несприятливих природних факторів: холоду, спеки, сонячної радіації, загазованості чи запиленості середовища, підвищених шумів, заколисування у наземному, повітряному чи водному транспорті інш. Загартування дає можливість зберегти здоров’я і працездатність, тому його слід проводити з самого раннього віку послідовно і невпинно. 7.2. Гігієнічні чинники До гігієнічних чинників належать: гігієна праці, відпочинку, харчування, занять фізичними вправами та спортом. Особливе значення має оптимізація режиму навантажень і зовнішніх умов занять (чистота, вентиляція, освітленість, зручність інвентарю та приладів) а також умов, що сприяють відновленню фізичних сил після занять (душ, сауна, масаж тощо). До гігієнічних чинників належать також якість та безпечність навчальних пристроїв, що використовуються в інтересах фізичного виховання. До навчальних пристроїв належать: комп’ютерна техніка та спеціальні комп’ютерні програми; відеотехніка; спортивні та навчальні тренажери різної складності і призначення; спортивні прилади, інвентар та обладнання; спеціальні приміщення, майданчики, басейни тощо. Навчальні пристрої не є основними засобами фізичного виховання але їх застосування здатне значно підвищити ефективність використання основних засобів фізичного виховання – фізичних вправ. Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 85-86. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физкультуры Под общей ред. Л. П. Матвеева и АД. Новикова. Изд. е, испр. и доп. (В х т. М Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1. - с. 64-86. 3. Основи теорії і методики фізичного виховання. / За ред. М. Є. Догіна. Посібник для студентів факул. фіз. виховання пед. ін-тів. К Рад. Школа, 1967. – с. 57-76 8. МЕТОДИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ 8.1. Структурні основи методів фізичного виховання Дія будь-якого засобу фізичного виховання залежить від методу його застосування. Метод фізичного виховання - це спосіб використання навчально-виховних засобів в інтересах фізичного виховання. В ТМФВ використовують специфічні методи фізичного виховання, тобто, методи фізичної вправи, а також педагогічні-ігрові, змагальні, методи слова та наочної дії. Головним методом фізичного виховання є метод фізичної вправи. Але жодне навчання та виховання не мислиме без методів, пов’язаних з використанням всезагальних педагогічних методів - слова та сенсорно- образної дії (наочності). Причому у фізичному вихованні ці методи мають свої особливості. Отож для якісного та швидкого досягнення мети фізичного виховання необхідно користуватися у повній мірі як методом фізичної вправи, так і методами "слова" та "наочності". Основою структури методів фізичної вправи є спосіб регулювання навантаження та відпочинку. Навантаженням - називають величину дії фізичної вправи на організм, а також ступінь подолання об’єктивних та суб’єктивних труднощів, тобто це є кількісна міра дії фізичної вправи Дія навантаження на організм прямо пропорційна його об’єму та інтенсивності. Об’єм фізичного навантаження - це тривалість дії фізичної вправи на організм або сумарна кількість роботи. Об’єм вимірюється такими показниками: тривалістю фізичної роботи в тих чи інших одиницях часу сумарною кількістю виконаних вправ в гімнастиці, або сумою піднятих тягарів у важкій атлетиці, або кілометражем у легкій атлетиці і т.д. Інтенсивність фізичного навантаження - це сила дії фізичної вправи на організм за одиницю часу або швидкість виконання вправи. Інтенсивність вимірюється такими показниками: піковою ЧСС, моторною щільністю заняття, швидкістю подолання дистанції і т.д. Об’єм та інтенсивність мають зворотній непрямолінійний зв’язок (спринтерська швидкість не може зберігатися довго). Точне визначення показників фізичного навантаження - поки що не повністю вирішена проблема. Так, існує багато математичних формул, які дозволяють тільки з певною точністю визначити фізичне навантаження, наприклад: 1) ФН К . І . Т де ФН - фізичне навантаження; К - коефіцієнт; І - інтенсивність фізичного навантаження; Т - тривалість дії фізичного навантаження. 2) ФН ЧСС роботи - ЧСС спокою. У фізичному навантаженні розрізняють: внутрішню та зовнішню сторони (реакція організму на навантаження та кількість виконаної роботи); стандартне та перемінне фізичне навантаження; безперервне та інтервальне фізичне навантаження. Розрізняють такі інтервали відпочинку: пасивний та активний відпочинок; відпочинок з інтервалами: а) ординарними з гіпервідновленням сил для повторної роботи); б) жорсткими з майже повним відновленням сил); в) екстремальними ( продовження роботи на фоні часткового відновлення). Таким чином структуру методів фізичної вправи визначають величини фізичного навантаження, порядок повторення фізичної вправи, тривалість та характер відпочинку. 8.2. Методи фізичної вправи 1. Метод суворо-регламентованої вправи - це такі методи, які передбачають виконання рухів за заданою програмою таз точно дозованим навантаження (гімнастичні вправи). Ці методи включають: а) метод подільної вправи (гімнастичні комбінації); б) метод цілісної вправи (стрибки у висоту). 2. Метод стандартно-повторної вправив режимах безперервного чи інтервального навантаження, якими передбачено багаторазове повторення рухів без особливих змін їх структури та параметрів навантаження (рівномірний біг з інтервалами відпочинку чи без них. 3. Метод перемінної вправив режимах безперервного чи інтервального навантаження - це спрямована зміна параметрів навантаження заходом вправи (зміна інтенсивності, складності, темпу, зовнішніх умов і т.д., приклад - рухливі ігри тощо). 4. Комбіновані методи, при яких параметри навантаження та відпочинку періодично змінюються. До цих методів належать: а) повторно-прогресивної вправи; б) з убуваючим чи зростаючим інтервалами відпочинку; в) стандартно-варіативної вправи. 5. Метод суворо-регламентованої вправи при комплексному змісті заняття - це так зване „колове тренування” з такими ключовими словами символ колового тренування" - це схема вправи та послідовність її виконання; "станції" - це місця виконання вправи; "завдання" - це зміст вправи, дозування навантаження та тривалість і форма відпочинку. 8.3. Ігрові та змагальні методи Основу ігрового методу становить підпорядкована ігрова рухова діяльність відповідно до обраного сюжету (задуму, плану грив якому передбачається досягнення певної мети багатьма дозволеними способами в умовах постійної та значною мірою випадкової зміни ігрової ситуації. Під поняттям ігрового методу розуміють методичні особливості гри (особливості організації, керівництва, способу досягнення мети тощо). При цьому ігровий метод зовсім не обов’язково пов'язаний з загальноприйнятими іграми: футболом, волейболом. Його основу можуть складати будь-які вправи. Ігровий метод характеризується такими властивостями: Сюжетною організацією - тобто цілісним задумом змісту та плану дій, якими передбачено досягнення певної мети. Ігровий сюжет або позичається із життя та трудової діяльності (полювання, війни), або спеціально створюється. Різнобічністю способів досягнення мети - це головна відмінність ігрового методу від методу фізичної вправи. Як правило, сюжетом передбачаються обмеження у способах досягнення мети та рівність вимог до учасників, але в рамках цих обмежень дається широка самостійність гравцям у виборі шляху до мети. Самостійністю та ініціативою у способах досягнення мети - це одне із завдань ігрового методу, що сприяє вихованню здібностей до прояву ініціативи у вирішенні проблемних ситуацій. Підвищеною емоційністю та моделюванням міжособистісних стосунків – ця властивість в першу чергу проявляється у моделюванні конкуренції між гравцями. Суперництвом та співпрацею – це протиріччя є основою ігрового методу. Означені процеси повинні бути максимально керованими, так як впливають на процеси регулюванні фізичного навантаження і його дії на організм. Відносною керованістю навантаження - в ігровому методі важко керувати дією навантаження так, як гравці мають різні рівні темпераменту та мотивації; ця властивість ігрового методу вимагає відстежувати зовнішні ознаки надмірного навантаження: зміною кольору обличчя, порушенням координації тощо. |