Основи ТМФВ. Міністерство освіти І науки україни ужгородський національний університет кафедра теорії І методики фізичного виховання основи теорії та методики фізичного виховання (навчальний посібник)
 Скачать 0.55 Mb.
|
|
а)словесний; б)наочної дії. Мета розучування - навчити техніці виконання рухових дій у грубій формі. Послідовність проведення розучування включає виконання рухової вправи: у спрощеному варіанті; з попереднім акцентом на окремих деталях техніки; в цілому у грубій формі. Пріоритетні методи: а)в цілому; б)по розділам; в)по частинам; г)з допомогою; д)з допомогою підготовчих вправ; ж) з допомогою спеціальних пристроїв. Мета вдосконалення - вдосконалити техніку виконання та довести її до автоматизму, суцільності і стійкості. Послідовність проведення вдосконалення: багаторазове виконання у звичайних умовах з поступовим усуненням середніх і дрібних помилок; багаторазове виконання з поступовим ускладненням умов. Пріоритетні методи: а)фізичної вправи; б)ігровий: в)змагальний. 11.2. Особливості контролю та оцінки Педагогічний контроль у процесі вивчення фізичних вправ – це діяльність педагога та учнів, спрямовані на отримання інформації під час формування знань, рухових умінь і навичок для управління процесом навчання. Педагогічний контроль дозволяє: 1. перевірити правильність та рівень засвоєння знань, умінь і навичок; 2. визначити ефективність засвоєння шляхом порівняння показаного результату з нормою, рекордом, зразком, із запланованим результатом. 3. перевірити адекватність фізичного навантаження завданням уроку та спроможностям учнів. Способи контролю за процесом ознайомлення: 1. спостереження; 2. опитування; 3. оцінювання. Способи контролю засвоєння вправи: 1. виявлення зайвих рухів; 2. грубих помилок. Основні причини грубих помилок: 1. недостатня фізична підготовленість; страх, зайва обережність; 3. недостатнє розуміння рухового завдання та способу його виконання; 4. недостатній самоконтроль та самоаналіз; 5. помилки у виконанні попередніх дій; 6. стомленість; 7. недостатні зібраність, сконцентрованість, вмотивованість; 8. недооцінка складності, самовпевненість; 9. негативне перенесення попередньо засвоєних навичок; 10. несприятливі умови виконання. Способи контролю на етапі вдосконалення техніки виконання вправ: а)оцінювання кінематичних, динамічних та ритмічних параметрів рухів; б)співставлення результатів виконання. Способи контролю за фізичним навантаженням: Фізичне навантаження буває: допороговим, тренувальним та стресовим. Допорогове фізичненавантаження – це настільки мале фізичне навантаження, яке не може викликати помітних зрушень в адаптаційних системах організму, отже не може використовуватися як тренувальний чинник. Тренувальне фізичне навантаження викликає позитивні зрушення в організмі за рахунок механізмів адаптації. Воно має: загальні верхню і нижню межі оптимальності та індивідуальні межі оптимальності. На практиці вчителі переважно керуються загальними межами оптимальності навантаження, що підходять переважній більшості учнів, за винятком індивідуальних завдань. Величина фізичного навантаження визначається за показниками інтенсивності та об’єму. Для вимірювання інтенсивності навантаження та його об’єму використовують прийняті показники відповідні шкали. Інтенсивність фізичного навантаження - це швидкість чи темп фізичної роботи. Найпоширенішими серед показників вимірювання інтенсивності - є частота сердечних скорочень (ЧСС) за хвилину. Так, 120-140 уд.⁄хв рахується малою інтенсивністю, 140-160 уд.⁄хв – середньою, 160-180 уд.⁄хв – великою, більше 180 уд.⁄хв – максимальною. Об’єм фізичного навантаження - це тривалість роботи чи кількість повторень рухів (вправ). Найпоширенішими серед показників вимірювання об’єму навантаження є наступні: загальна щільності заняття (ЗЩЗ); моторна щільності заняття (МЩЗ). Остання має більше практичне значення у фізичному вихованні і спорті. МЩЗ визначається: МЩЗ = (Tвик./Tзаг.) x 100%, де, Твик.- час, потрачений на виконання всіх вправ; Т заг. – тривалість заняття. Шкала оцінки МЩЗ дозволяє встановити величину об’єму навантаження до 50% - незначний об’єм навантаження; 50-75% - середній; більше 75% - великий. Крім означених для вимірювання об’єму фізичного навантаження також застосовуються показники сумарної кількості вправ за одне тренування, сумарної кількості піднятих тягарів, тощо. Стресове навантаження – це навантаження, до якого організм повністю адаптуватися не може. Стресове навантаження призводить до зриву компенсаторних можливостей організму, ушкодженню його функціональних систем (Гаркаві Л.Х., Квакіна Є.Б., Уколова МА, 1979). Слід пам’ятати, що одне й теж навантаження може бути для одних учнів - оптимальним для других – стресовим. Отже важливою умовою побудови уроку є відповідність фізичного навантаження фізичним можливостям тих, хто займається. Для ефективної дії навантаження доцільна певна форма його динаміки протягом уроку на початку воно повинно бути невисоким; в основній частині – наростати аж до пікових показників; у заключній частині - плавно знижуватися. Але бувають і винятки, так, при проведенні уроків в умовах понижених температур для попередження переохолоджень рекомендується швидке зростання навантаження на початку заняття. Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 162-174. Теория и методика физического воспитания. / Под ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2003. – Т. 1. - с. 161-188. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 141-168. 4. В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 180-193. 12. СИЛА ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ ЛЮДИНИ 12.1. Сила як фізична якість; види силових здібностей Загальні поняття Під поняттям "сила" розуміють механічну силу - як фізичну величину, а також силу людини - як фізичну якість. Під силою людини розуміють її здібність долати зовнішній опір або перешкоджати його дії за допомогою м’язових напружень. При долаючій роботі під силами опору розуміють сили, які направлені проти руху, а при уступаючій - сили, які діють заходом руху. М’язи проявляють силу за таких умов без зміни своєї довжини (статичний або ізометричний режим роботи); при скорочені м’яза (концентричний, біометричний режим роботи); при розтягуванні м’яза (ексцентричний, поліметричний режим роботи); Так, як при цих трьох режимах силової роботи характер рухів різний, то цей поділ можна прийняти за класифікацію основних видів силових здібностей. Залежність сили від умов роботи Характер силових зусиль залежить від маси, яка переміщується, та від швидкості її переміщення. Силу (F) можна виміряти величиною переміщуваної маси (m). F = m Збільшуючи масу тіла, яка переміщується у просторі, ми тим самим збільшуємо величину силових зусиль (наприклад, до штанги прикладається більша сила, ніж до кулі). Але ця прямолінійна залежність має свою критичну межу, пов’язану з фізіологічними можливостями м’язового апарату. Сила (F) і швидкість руху (V) мають обернено пропорційний зв’язок, який має вигляд у графічному зображені екпоненційної кривої. Різні спортивні вправи належать до різних відрізків кривої: а) власне-силові - вправи з максимальним навантаженням близьким до ізометричного, швидкість скорочення м’язів наближається до нуля б) швидкісно-силові - при навантаженні 40-70% від максимальної потужності (швидкість скорочення м’язів - середня); в) швидкісні - при переміщеннях маси менше 40% від максимальної ізометричної сили. Види силових зусиль В залежності від зв’язку "сила-швидкість-маса" розрізняють наступні силові зусилля: Власне-силові - у статичному режимі роботи та повільних рухах при переміщенні великої маси; Швидкісно-силові - динамічна сила у швидких рухах (амортизаційна, вибухова (штовхання кулі, старту спринті, удар пом ячу, стрибки у довжину та висоту). Для оцінки вибухової сили існує формула швидкісно-силового індекса: І = Fmax/t, де І - швидкісно-силового індекс; Fmax - максимальна величина проявленої сили; t - тривалість м'язової роботи. Вікова динаміка розвитку сили 9-10 років – початок загального розвитку сили у дівчат; 10-11 років – початок загального розвитку сили у хлопчиків; 10-12 років – найбільш високі темпи приросту абсолютної сили у дівчат; 12-14 років - найбільш високі темпи приросту абсолютної сили у хлопчиків; 15-17 років – повторне зростання розвитку відносної сили; 25-30 років – прогресивний природний розвиток силових здібностей. 12.2. Механізми прояву та регулювання м’язової сили Максимальну силу (МС) проявляють в ізометричному режимі м’язової роботи при дотриманні х наступних умов 1. активність всіх моторних одиниць (м’язових волокон 2. досягнення режиму повного тетануса у всіх рухових одиницях; 3. незначним скороченням м’язів по відношенню до спокою (розтягнута м’яза не здатна проявити максимальну силу. МС м’язу залежить від кількості м’язових волокон та їх товщини, інакше кажучи, від площі поперечного січення м’язи або м’язових волокон. Поперечний розріз м’язи називають анатомічним поперечником ВС = МС/АП, де ВС - відносна сила МС - максимальна сила АП - анатомічний поперечник. Поперечний розріз м’язи, проведений перпендикулярно ходу волокон називають фізіологічним поперечником АС = МС/ФП, де АС - абсолютна сила МС - максимальна сила ФП - фізіологічний поперечник вимірюється н’ютонами см, або кг/см². Абсолютна сила завжди більша відносної. В ТМФВ для порівняння сили людей різної ваги користуються власним поняттям відносної сили - ВС = АС Вагу тіла. Чим важча людина, тим більша її абсолютна сила і менша відносна. Вимірювання м’язової сили проводиться в умовах довільного скорочення м’язів при намаганнях максимально їх скоротити. Тому, коли йде мова про силу людини, користуються показником максимальної довільної сили (МДС). МДС залежить від двох чинників: 1) м’язових - плече сил, кут прикладання сили, довжина та товщина м’язи, співвідношення швидких та повільних волокон тощо; 2) координаційних (центрально-нервових) - фізіологічні механізми управління м’язами. Різниця між МС та МДС називається силовим дефіцитом (СД). СД залежить від трьох чинників: 1) морально-психологічного стану людини; 2) кількості одноразово активованих волокон і м’язових груп; 3) ступеня досконалості нервового управління м’язами. Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 178-184. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 189-191. 3. В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 265-299. Спортивная физиология. Уч. для инстит-в ф.к./Под ред. Я.М.Коца.- М ФиС,1986. - с. 13. ВИХОВАННЯ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ 13.1. Характеристика основних методичних напрямів Мета силової підготовки - в продовж багаторічного виховання сили, забезпечити її всебічний розвиток і можливості максимального прояву у різних видах рухової діяльності (спортивної, трудової ...). Загальні завдання: 1) надбання та удосконалення здібностей до всіх видів силових зусиль: статичних, динамічних, долаючих, уступаючих, власне-силових, швидкісно-силових; 2) гармонійне зміцнення всіх м’язових груп рухового апарату; 3) виховання здібності доцільно використовувати силу в різних умовах. (Існують також специфічні завдання у вихованні сили в залежності від виду діяльності). Засоби виховання силових здібностей: 1. Вправи із зовнішнім опором: а) вагою предметів; б) протидією партнера в) опором пружних предметів; г) опором зовнішнього середовища. 2. Вправи з власною вагою тіла (статичні та динамічні). Переважне використання для розвитку сили важких предметів приводить до напруження м’язів тільки в окремих фазах руху. Основні проблеми методики У вихованні сили є дві основні методичні проблеми: 1) вибір величини опору 2) вибір оптимальної швидкості або темпу виконання силової вправи. Таблиця. Шкала величин опру № Величина опору Кількість можливих повторень водному підході 1 2 3 4 5 6 7 На межі Біля межі Великий Помірний Середній Малий Зовсім малий 1 2-3 4-7 8-12 13-18 19-25 більше 25 Вирішення проблеми вибору величини опору залежить від розуміння наслідків використання різних за величною навантажень. У силовій підготовці розрізняють три основних види навантажень: 1) не достатньо потужні; 2) з різною концентрацією зусиль у просторі та часі (з прискореннями, сповільненнями, напруженнями, розслабленнями); 3) довгі та достатньо потужні. Перший вид навантажень - не викликає відчутної афекторної імпульсації. Активність рухових одиниць (РО) носить виражений змінний характер. Втомлені м’язи виключаються з роботи, їх місце займають інші. Відбувається зростання в більшій мірі витривалості, в меншій - сили; Другий вид навантажень з напруженнями, які постійно змінюються, - не викликає достатнього тренувального ефекту, та може сприяти закріпленню негативної роботи м’язів-антагоністів; Третій вид навантажень – є універсальним, так як створює найкращі умови для розвитку загальних силових здібностей. Що стосується вибору оптимальної швидкості або темпу виконання силової вправи, вирішення цієї методичної проблеми залежить, в першу чергу, від завдань силової підготовки. Так наприклад, для зростання загальної сили максимальний та повільний темпи силових рухів менш ефективні, ніж середній темп чи середня швидкість; для вдосконалення „вибухової сили” – кращим є максимальний темп рухів. Характеристика основних методичних напрямів Розрізняють три основних методичних напрями: 1. Долання сталого опору з необмеженим числом повторень. Цей шлях передбачає так звану роботу "до межі". Доведено, що така робота не дуже ефективна, боне сприяє утворенню тонкої нервової координації. Однак цим напрямом не слід нехтувати, так як він викликає найбільші зміни в обміні речовин і не такий травмонебезпечний; 2. Використання опору на межі та біля межі. Цей напрям нерідко вважається основним для кваліфікованих спортсменів. Зловживання цим напрямом приводить до звикання та зупинки у розвитку сили. 3. Використання ізометричних напружень. Розглядають як допоміжний засіб. Його перевага у тривалій та контрольованій роботі м’язів на відміну від попередніх двох, де м’язи напружуються максимально тільки в окремих моментах руху. Загальні методи виховання силових здібностей Ізометричний - виконання силових вправ при нерухомому положенні суглобів без зміни довжини м’язів ("кут на брусах", ...); Концентричний - з акцентом на долаючий характер роботи (підтягування,...); Ексцентричний - з акцентом на уступаючий характер роботи ("опускання на гімнастичних кільцях з упору в вис Пірометричний - використання кінематичної енергії тіла, набутої при падінні з висоти (ловля медицинбола,...); Ізокінетичний - постійна швидкісна робота у всіх положеннях (кутах) суглобів з напруженням біля межі (окремі вправи на тренажерах ...);. Перемінних вправ - новий метод, який передбачає використання складних тренажерів з комп’ютерним управлінням, що дозволяє у різних фазах руху задавати власне напруження. Крім загальних методів виховання силових здібностей існує багато спеціальних. Спеціальні методи розглядаються теорією та методикою обраного виду спорту. 13.2. Супутні умови ефективного виконання силових вправ У методиці силової підготовки велике значення мають супутні умови виконання силових вправ, до яких належать: попередня розминка; концентрація та розподіл зусиль у просторі і часі; правильне регулювання дихання; вибір зручного положення тіла; самонастанова; використання допоміжного інвентарю (талька, магнезія, еластичні бінти, пояс штангіста інш.) Література: 1. Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 185-204. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 189-191. 3. В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 265-299. Спортивная физиология. Уч. для инстит-в ф.к./Под ред. Я.М.Коца.- М ФиС,1986. - с. 14. ШВИДКІСТЬ ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ 14.1. Характеристика швидкості Швидкість - це фізична якість людини, що об’єднує комплекс її функціональних властивостей, що забезпечуючують виконання рухових дій в мінімальний час (Л.П.Матвеєв и АД. Новиков, 1976). Бистрота – це здатність людини до термінового реагування на подразники і до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутністю значного зовнішнього опору (М.М.Булатова, М.М.Линець, В.М.Платонов, 2008). Фактори, що обумовлюють прояви швидкості: Динамічність нервових процесів; Потужність і ємність креатин фосфатного джерела енергії та буферних систем організму; Рівень розвитку швидкісної і вибухової сили; Степінь розвитку гнучкості; Концентрація вольових зусиль. Вікова динаміка природного розвитку швидкості: 7 - 12 років - найбільш сприятливий період для розвитку швидкості рухових реакцій і частоти рухів; 14-15 років - у дівчат прогресують всі види швидкісних здібностей; 15-16 років - у юнаків прогресують всі види швидкісних здібностей; У більшості рухах, які виконуються з максимальною швидкістю, розрізняють 2 фази: 1) розгону (збільшення швидкості); 2) відносної стабілізації Ці фази незалежні одна від одної. Можна мати хорошу стартову швидкість і погану дистанційну, або навпаки. |