Основи ТМФВ. Міністерство освіти І науки україни ужгородський національний університет кафедра теорії І методики фізичного виховання основи теорії та методики фізичного виховання (навчальний посібник)

• Название: Міністерство освіти І науки україни ужгородський національний університет кафедра теорії І методики фізичного виховання основи теорії та методики фізичного виховання (навчальний посібник)
• Анкор: Основи ТМФВ.pdf
• Дата: 08.03.2018
• Размер: 0.55 Mb.
• Имя файла: Основи ТМФВ.pdf
• Тип: Навчальний посібник; #16395
• страница: 7 из 8

17.3. Шляхи збільшення аеробних та анаеробних можливостей організму

Головними завданнями у розвитку витривалості є збільшення аеробних та анаеробних можливостей
організму. Шляхи збільшення аеробних можливостей:
1) підвищення максимального рівня споживання кисню;
2) розвиток здібності підтримувати рівень споживання кисню тривалий час
3) збільшення швидкості дихальних процесів.
Основні методи: рівномірної, безперервної, повторної і перемінної вправи. Шляхи збільшення анаеробних можливостей:
1)
удосконалити функціональні можливості фосфокреатинового механізму
(алактатної витривалості);
2)
удосконалити гліколітичний механізм (лактатної витривалості).
Основний метод повторно-прогресуюче використання інтервальної вправи на скорочених відрізках.
17.4. Особливості виховання спеціальної витривалості
Література:
1.
Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 226-246. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред
Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 209-228.
3.
В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 313-328.
18. ГНУЧКІСТЬ ТА МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ
18.1. Гнучкість як фізична якість
Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь
рухливості його ланок.
Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів. Її, зазвичай, подають у кутових чи лінійних одиницях вимірювання, тобто в градусах від 0° до 180° або в см. Для вимірювання гнучкості використовуються кубометри або звичайні лінійки.
Види гнучкості: активна (яка проявляється в результаті м’язових зусиль) і пасивна (яка проявляється в результаті прикладення до рухомих частин тіла зовнішніх сил – сил тяжіння, зусиль партнера …).
Чинники, від яких залежить гнучкість:
1)
еластичність м’язів та зв’язок;
2)
збудженість м’язів; температура середовища;
4)
стомленість м’язів; силам язів
6)
вік людини (відносна залежність).
18.2. Методика виховання гнучкості
Основні правила методики виховання гнучкості:
1)
досягнення оптимуму гнучкості (гіпергнучкість так само може бути шкідливою, як її недостатність;
2)
розвиток запасу гнучкості (амплітуда рухів повинна бути трохи меншою від максимальної величини);

частота повторень (тривалість роботи над гнучкістю – не менше 12 хвилин; тривалість відпочинку
– не менше 24 годин, краще 3 рази надень
4)
попереднє розігрівання (до появи поту вистачає на 10 хв);
5)
кращий період для розвитку гнучкості – 11-14 років.
Засоби виховання:
1)
активні та пасивні вправи;
2)
однофазні та пружні вправи;
3)
махові та фіксовані рухи;
4)
вправи з обтяженнями таз вагою власного тіла.
Література:
1.
Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 246-259. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред
Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 229-244.
3.
В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 257-259.
19. КОРЕКЦІЯ ПОСТАВИ ТА МЕТОДИКА РЕГУЛЮВАННЯ МАСИ ТІЛА
19.1. Типи постави, причини її порушення, методи виправлення Постава - це звичне для кожної людини вертикальне положення тіла. Іншими словами, це комплекс якостей та навичок, які забезпечують доцільну для життєдіяльності загальну позу і положення тіла у просторі. Правильною поставою вважається така, при якій основне положення тіла (стоячи, чи під час ходьби), має позу, яка сприяє збереженню статичної або динамічної рівноваги і складає сприятливі умови для функціонування організму.
Формування раціональної постави, її закріплення та удосконалення – одне із головних завдань фізичного виховання.
Значення та ознаки раціональної постави. З правильною поставою пов’язані гармонічне здоров’я і фізичний розвиток. Крім того, вона є складовою тілесної краси людини і у деякій мірі, говорить про риси поведінки (почуття гідності, впевненості, зібраності…).
Основними антропометричними ознаками постави є
1)
взаємне розташування частин тіла (голови, тулуба, ніг) в сагітальній площині;
2)
профіль хребта (величина згинів у шийному, спинному і грудному відділах).
Чинники, які визначають поставу
1)
побудова скелету сила опору зв’язкового апарату активним м’язовим силам
3)
м’язово-рухова та шкіряна здатність відчувати положення тіла та його ланок; стан тонічних та установочних рефлексів.
Типи постави: прямого виду прогнутого виду лордози; сутулого виду
4)
нахиленого виду
5)
вигнутого виду
6)
лівосторонні та правосторонні кіфози. Причини порушення постави:
1)
вроджені відхилення;
2)
патології внаслідок травм
3)
загальна фізична слабкість;
4)
порушення професійні та набуті в наслідок невірного виховання;
Основи методики виховання:
1)
формування правильної уяви про поставу та її ролі у житті;

2)
поетапне освоєння рухів кінцівок: постановка ступ повне розгинання колін; розгинання в кульшових суглобах; постава верхніх ланок хребта
3)
формування та закріплення навичка основної стійки, сприятливої до функціонування рухового апарату і внутрішніх органів;
4)
виконання контрастних завдань на поставу
5)
утримання раціональної поставив ускладнених умовах.
19.2. Методика регулювання маси тіла
Вимоги до вправ, які сприяють збільшенню м’язової маси.
1)
застосування тягарів достатньої ваги (розпад білків повинен перевищувати їх синтез, що з часом забезпечить суперкомпенсацію);
2)
рівень м’язових напружень неповинен бути гранично високим, так як сумарна кількість роботи не буде достатньо великою
3)
тривалість виконання вправ в окремому занятті повинна бути невеликою, щоби забезпечити анаеробний ресинтез АТФ накачка окремих груп м’язів проводиться почергово;
5)
спеціальне харчування. Одним із популярних методів є, так званий, “флашинг” (flusch – прилив, суть якого в активізації кровообігу. Методика вправ для зниження ваги тіла. У тучних людей тривалість життя на 8-56% менша (У.Філіпс, 1961)
Розрізняють дві форми ожиріння:

ендогенну (наслідок захворювання);

екзогенну (наслідок невідповідності між харчуванням та енерговитратами).
Ендогенне ожиріння слід лікувати, екзогенне - можна попередити та коректувати з допомогою фізичних навантажень. Головне правило – мало інтенсивна але тривала фізична робота з участю більшості м’язових груп. Дуже ефективні плавання, туризм, тривалий біг, велосипедні подорожі.
Слід остерігатися адаптації до холоду, що веде до накопичення жирових клітин, які виконують захисну функцію.
Фізичні вправи слід виконувати на фоні зменшення часу на сон, особливо після їди, а також з дотриманням дієтичного харчування.
Слід остерігатися швидкої зниження ваги, якщо до цього нема звички. У спортсменів можна “зганяти” вагу у тому випадку, якщо у клітинах є достатньо кількості води і жиру. У цьому випадку зниження ваги веде до зростання відносної сили.
Література: Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред
Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 229-244.
2.
В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 257-259.
20. ФОРМИ ПОБУДОВИ ЗАНЯТЬ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ
20.1. Основи структури занять
Кожне відносно завершене заняття фізичними вправами є ланкою процесу фізичного виховання. Загалом заняття є різними – прогулянки ранкова зарядка, спортивні змагання, купання, туристичні походи … Але всі вони будуються на загальних закономірностях, які визначають їх форму та зміст.
Під формою занять розуміють відносно стійкий спосіб об’єднання елементів його змісту: тривалість, структура (складові частини та елементи), спосіб керування, порядок використання засобів фізичного

виховання, тощо і т.д. Розрізняють урочні (урок, заняття, тренування) і неурочні форми (прогулянки, купання, самостійні заняття).
Під змістом розуміють сукупність елементів заняття, в першу чергу, сукупність фізичних вправ з
визначеним напрямом їх дії на організм. Форма занять повинна відповідати змісту і звичайно впливати на нього. Наприклад, зміст уроку фізичного виховання відрізняється від спортивного тренування.
Побудова заняття у значній мірі визначається типовими змінами (динамікою) працездатності учнів.
Працездатність має різну величину у різних частинах заняття. Тому оцінка працездатності протягом заняття є предметом особливої уваги. Про працездатність учнів судять зазвичай по зовнішнім ознакам – кольору шкіри, частоті дихання, потовиділенню. Для більш точних вимірювань використовують об’єктивні прямі і опосередковані показники. Доперших належать - темп, швидкість, якість роботи (тремор, електропровідність шкіри, швидкість реакції); до других, - показники реакції організму на навантаження (артеріальний та венозний тиск, фізіологічна або пульсова крива, тощо).
Кожний керівник повинен вміти визначати та оцінювати динаміку працездатності у відповідності із специфікою занять та особливостями контингенту учнів. У відповідності з динамікою працездатності протягом заняття виділяють 4 зони: до робочих зсувів або передстартовий стан
2.
впрацювання;
3.
відносно стійкого стану
4.
зниження працездатності.
20.2. Урочні форми занять
Найбільш суттєвою ознакою урочної форми заняття є провідна та організуюча роль керівника-спеціаліста у проведенні заняття чи тренування. Як правило, урок проводиться у системі занять за розкладом чи планом. Урочним формам притаманні постійний склад учнів, їх вікова однорідність. Уроки фізичним вправам будуються у відповідності із загально-педагогічними та методичними принципами. Ці принципи, стосовно уроку, доповнюються такими вимогами:
1.
Дія уроку має бути всебічною – освітньою, виховною та оздоровчою;
2.
Навчання та виховання повинні здійснюватися протягом всього уроку – з першої до останньої хвилини. В уроках, так само як і в інших формах занять, варто уникати методичних шаблонів та обмежень у засобах тренування;
4.
Необхідно широко залучати учнів до навчального процесу;
5.
Доцільно для уроку класти конкретні завдання, які є зрозумілими для всіх і можливими у виконанні протягом уроку. Таким чином, рекомендується для кожного уроку формулювати до чотирьох основних завдань:

Вивчення, удосконалення чи контроль конкретних фізичних вправ;

Формування конкретних рухових навичок;

Розвиток конкретних фізичних здібностей;

Виховання конкретних моральних, вольових, естетичних та розумових якостей. Структура уроку Структура уроку передбачає його побудову з трьох основних частин, які поділяються на розділи. Кожна частина уроку та розділ вирішує свої завдання, об’єднані загальною метою.
Підготовча частина - 7-10 (15-25) хв, вирішує такі завдання: організує учнів, готує організм до роботи в основній частині.
Основна частина – 30-35 (60-70) хв, вирішує завдання у вивчені, вдосконаленні чи контролі виконання вправ, а також у формуванні рухових навичок розвитку фізичних здібностей, вихованні моральних, естетичних, вольових та розумових якостей. Як правило, основна частина від двох до чотирьох розділів та комплексне тренування загальної дії. Послідовність відпрацювання розділів зумовлена динамікою працездатності: спочатку вивчаються нові вправи, потім вдосконалюються вже освоєні, наприкінці заняття виконуються вправи насилу та витривалість. Для психологічної розрядки у заключному розділі основної частини доцільно планувати рухливі ігри.

Заключна частина – 2-3 (3-5) хв може складатися з декількох підрозділів і вирішувати такі завдання: повернення організму у відносний стан спокою; прибирання місць занять підведення підсумків; домашнє завдання. Методика регулювання навантаження Методика регулювання навантаження означає забезпечення його оптимального об’єму та інтенсивності. Проблема оптимізації навантаження не обмежується його дозуванням. Сила дії на учнів залежить також від
інших компонентів: пояснень, демонстрації, методів організації. Силу корисної дії заняття на учнів часто вимірюють показником загальної щільності.
Загальною щільністю уроку називають відношення часу, яке педагогічно виправдане, до загальної
тривалості уроку Моторною щільністю уроку називають відношення часу, яке потрачено на виконання вправ, до тривалості уроку. Як моторна так і загальна щільність уроку вимірюється відсотками. У кожному конкретному занятті є своя оптимальна величина щільності, яка залежатиме від завдань уроку, рівня підготовленості учнів, їх статі тощо. Для загальної інтенсифікації уроку викладач повинен добре володіти прийомами організації усіх видів діяльності учнів Дозування інтенсивності самих вправ досягається прийомами прямого (усні вказівки щодо кількості повторень і т.д.) та опосередкованого ( біг по піску…) регулювання. Методика організації учнів
Розрізняють три основних метода організації учнів:

Фронтальний – всі учні виконують одне завдання;

Груповий – учні розділені на групи, кожна з яких виконує власне завдання;

Індивідуальний – кожний учень отримує своє завдання.
Розрізняють два допоміжних метода організації учнів:

Поточний – всі учні виконують одне завдання послідовно через задані проміжки часу чи відстаней;

Колового тренування – учні виконують серію завдань в заданій послідовності, переміщуючись від станції до станції;
Важливе значення для організації має місце розташування викладача і учнів, яке повинно відповідати наступним вимогам:
1.
Забезпечувати викладачу та учням можливість добре бачити і чути все, що відбувається на уроці;
2.
Відповідати правилам гігієни;
3.
Виключати можливість травм та перешкод.
Страхування та допомога На урочні форми припадає до 80% травм.
Страхування – спеціальні дії, які передбачають контактну підтримку учня тільки під час падіння або
зриву.
Допомога – спеціальні дії викладача, які передбачають контактну підтримку або проводку учня під час
вправи.
Різноманітність урочних форм занять За основним напрямом: Уроки загальної фізичної підготовки;

Спортивно-тренувальні уроки Уроки професійно-прикладної фізичної підготовкою За характером навчальної роботи:

Освоєння нового матеріалу;

Удосконалення та закріплення;

Контрольні уроки.
Педагогічна оцінка уроку
(варіант плану)
1.
Правильність визначеної мети та завдань;
2.
Оцінка структури уроку
3.
Відповідність застосованих засобів завданням уроку
4.
Ефективність використаних навантажень та методик виховання;

5.
Міра участі учнів у навчально-виховному процесі.
6.
Порушення заходів безпеки.
7.
Ступінь досягнення мети уроку. Неурочні форми занять Для оптимальної життєво важливої фізичної активності людини потрібно крім урочних форм занять ще 70% занять фізичними вправами. Недостаток компенсується неурочними формами, до яких належать:

Індивідуальні заняття (велосипедні та пішохідні прогулянки, ранкова гімнастика, теренкур тощо);

Самодіяльні групові заняття (рухливі ігри, купання, туристичні походи тощо);

Групові заняття з зачатками офіційної організації.
Література:
1.
Теорія и методика фізичного виховання / Під ред. ТЮ. Круцевич (В х т. К Олимпийская литература, 2008. – Т. 1. - с. 296-319. Теория и методика физического воспитания. Учеб. Для инст-тов физкультуры. Под общ. ред
Л.П.Матвеева и АД. Новикова. Изд. е испр. и доп. й т. М ФиС, 1956.- С. 267-297.
3.
В.Н.Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Учебник. К Олимпийская литература, 1997. – с. 343-350.
21. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
21.1. Основні аспекти морального, розумового, естетичного та трудового виховання
Фізичне виховання є невід’ємним від інших видів виховання: морального, розумового, естетичного і трудового. В основі цієї єдності лежить єдність фізичного та духовного розвитку людини.
Моральне виховання
Моральне виховання – це формування моральної свідомості, почуттів, поглядів, норм поведінки, морально- вольових якостей.
Специфіку та зміст моралі як суспільної форми свідомості складають категорії етики – добро, честь, совість, справедливість, гідність та ін. Ці категорії охоплюють всі стосунки між людьми у суспільному житті, а також у фізичному вихованні. У фізичному вихованні і спорті мораль матеріально втілена у спортивній етиці, яка визначає наступні вимоги:

Бути завжди дисциплінованим, наполегливим і працелюбним;

Ніколи не зраджувати національним інтересам, високо тримати знамено українського спорту на міжнародних змаганнях, бути патріотом свого колективу;

Укріплювати дружбу та братерство;

Бути скромним, чесним, справедливим, поважати товаришів по команді, наставників, суперників, суддів; Бережно відноситися до матеріальних та культурних цінностей. У моральному вихованні виділяють такі завдання:
1.
формування моральної свідомості та досвіду;
2.
виховання моральних почуттів: патріотизму, колективізму, дружби;
3.
виховання морально-вольових якостей як постійних рис характеру сміливості, наполегливості, рішучості, стійкості, чесності та ін.
Інтелектуальне виховання В процесі фізичного виховання передбачено збагачення учнів спеціальними знаннями і на цій основі розвиток їх пізнавальної активності та розумових якостей.
Завдання інтелектуального виховання:

1)
озброїти учнів спеціальними знаннями, систематично поглиблювати їх та розширяти;
2)
навчити користуватися цими знаннями для об’єктивної оцінки набутого досвіду, його аналізу та раціонального використання;
3)
сприяти розвитку пізнавальної активності і творчості у руховій діяльності.