ответы украинский. Мова, суспільство, людина. Походження й розвиток української мови, її місце серед інших мов світу
 Скачать 194.16 Kb.
|
|
15. Числівник у ділових паперах Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство "Нікос" планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук. Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів. Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання. Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км. Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови. Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів тежобстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну. Форма множини рекомендується при однорідних членах речення. Наприклад: / вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо. Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів. Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери. Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку. Слід запам'ятати наголошення числівників одинадцять, чотирнадцять. 16. Мова і професія. Професійна лексика. Місце професіоналізмів в офіційних писемних документах. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери. У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією. Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою. Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися. Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах. Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики: - вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка; - юристи: позов, судове засідання, апеляція; - металурги: мартен, домна, вагранка; - журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж; - моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір; - військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея. Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями. Місце професіоналізмів в офіційних писемних документах. Професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства –шкода від них невелика (псується мова лише тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного в напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа. У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, або просто неприпустиме. На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів тощо. Отже: Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнитинауково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. Особливості професійної лексики На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичайабстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сфероюдіяльності відповідного фаху, для прикладу:
Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити:
17. Терміни й канцеляризми в професійному спілкуванні. Нормування, кодифікація й стандартизація термінів. Термін - це слово чи словосполучення, що вживається для точного ви раження поняття з будь-якої галузі знання - науки, техніки, суспільно політичного житmя. Термін позбавлений емоційно-ексnресивноzo забарв лення. Кожній галузі властиві свої терміни, серед яких багато запози чених слів, наприклад, віза, кліше, реквізиm, академія, міліція, держава, право, особова справа, покарання, науково-дослідна установа, адміні стративні правопорушення, юридична техніка тощо. Словом термінологія позначають сукупність термінів певної галузі науки або всі терміни даної мови. Найважливішою ознакою термінів є Їх однозначність. Усі носії мови повинні вживати терміни з одним і тим самим значенням. Проте, іноді буває так, що в одній галузі знань той самий термін має одне значення, а в іншій - інше. Наприклад, операція (у медицині, фінансових справах, військових); криза (у політиці, у медицині - переломний момент у хворобі) тощо. Найбільше у мові термінів спеціальних, які характерні для певної га лузі науки, знання (юридичні: опікун, особа, підсудність, позов, побутова травма, покарання). Канцеляризми - слова та мовленнєві звороти, що позбавляють об разності, яскравості та індивідуальності стилю, надають йому нейтраль ного, офіційного та шаблонного значення. Канцеляризми здебільшого вживаються у ділових паперах. Напри клад: взяти до уваги, здій снити контроль, приділити увагу, надати матеріалыly допомогу, вжити заходів тощо. Мають місце канцеляризми, що вживаються із прийменниками: згід ноз, відnовідно до, з метою nосuлення контролю, прошу вас, зважаючи на, у зв'язку з, з боку керівництва, незважаючи на та ін. у діловому мовленні такі конструкції називаються кліше і сприй маються однозначно, тобто допомагають лаконічно передати будь-який зміст документа. А це полегшує створення документа і сприйняття ін формації, тобто сприяє результативності ділового спілкування. Саме тому ці слова та мовленнєві звороти у діловому мовленні є доречними. Та коли канцеляризми вживаються в усно му діловому мовленні, Їх над мірне вживання знижує ефективність спілкування. Кодифікація і нормування термінів- це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють. Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом: 1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять; 2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел); 3) поділ термінів на групи: а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни); 4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”); 5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів; 6) формулювання українською мовою означення поняття; 7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем. У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову: — назва поняття українською мовою; — скорочена форма терміна; — недозволений (нерекомендований) синонім; — родове поняття; — видове поняття; — еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами; — дефініція (означення); — формула або схема. 18. Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів у науковому стилі. ДІЄПРИКМЕТНИК Дієприкметник - це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати - виконуючий, написати - написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером - написаний пером, пошити із шкіри - пошитий із шкіри). Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку. За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають). АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий батько, зів'яле листя, осиротілі діти. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач- (-яч-) для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: правлять - правлячий, відпочивають - відпочиваючий, догоряють - догоряючий, лежать - лежачий, ревуть - ревучий. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка. Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- І родових прикметникових закінчень: одерев'яніти - одерев'янілий, збідніти - збіднілий, дозріти - дозрілий. Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприк-метники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг. ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику: "На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля ха-тини прихилився зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик" (О. Довженко). Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів. Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Російські дієприкметники перекладаються дієприкметниками: пожелтевший - пожовклий, покрашенный - пофарбований прикметниками: царящий- панівний, тормозящий- гальмівний іменниками: поступающий- вступник, работающий- працівник, нападаючий- нападник підрядними означальними реченнями: знающий - що знає, охватывающий - що охоплює, желающий- що бажає дієприслівниками: Во время обсуждения доклада все выступающие коллеги указали на важность затронутого вопроса. - Під час обговорення доповіді усі колеги, виступаючи, зазначили важливість порушеного питання. Особливості перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий Часто можна натрапити на таке оголошення: "Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі". Форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити? Можна вдатись до описової конструкції: "Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії"; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий - він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: "В козацькому таборі по-старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою" (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: "Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі". Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи "У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів". У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: "У цьому будинку дуже кепсько організовано розваги відпочивальників: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів". Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: "...розваги тих, що відпочивають". Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: "Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию"? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: "Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви...", - або дієприслівником: "Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники...", Відстаючий - що (котрий, який) відстає - відсталий "У нашому колективі не повинно бути відстаючих!" Можна виправити на описову форму: "У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають", але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: "У нашому колективі не повинно бути відсталих". Захоплюючий - що (котрий, який) захоплюв, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знaдлuвuй, принадний "Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі" Можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: "Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі", - або скористуватись одним із прикметників - захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: "Особливо знадними й привабливими є подорожі...". 3наючий - що (котрий, який) знається, (розуміється тямить), тямущий (тямучий), тямовuтuй, тямкий "Тут треба знаючої людини" неправильний переклад з російської "3десь нужен знающий человек". Можна було б замінити описовою формою: "Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)", а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: "Тут треба тямущої (тямyчoї, тямовитої, тямкої) людини". Пануючий чи панівний? "У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному - пануючими вітрами" "Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри" Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо. Подорожуючий - що (котрий, який) подорожує - подорожній "В руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожуючих". Цю фразу слід писати так: "У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують", - або скористувавшись прикметником подорожній: "Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх". Працюючий - що (котрий, який) працює - трудящий, тpyдiвник, трудар, трудовик, пpaцiвник Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника ("Працюючий на новому верстаті робітник небув добре обізнаний із його властивостями"), прикметника ("Велика увага пpидiляється навчанню працюючої молоді") та іменника ("Літо - найкраща пора для відпочинку працюючих"). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: "Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями"; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: "Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями". 19. Особливості усного й письмового професійного спілкування. Культура писемного ділового мовлення. Етикет професійного спілкування. Професійна комунікативна компетенція. Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною фор мою існування мови. Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких діло вих контактів - у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конферен ціях, з'їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку та вдосконалення усної літературної мови. Недостатній рівень культури усного ділового мовлення може стати причиною значних економічних втрат. Неодмінною умовою успіху є дотримання загальних вимог, які ви значають рівень культури усного ділового мовлення:
7. Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Цілком очевидно, що ці вимоги мають базуватися на: а) бездоган ному знанні норм літературної мови, передусім тих, що реалізуються в усній формі; б) чутті мови як здатності людини відчувати належ ність слова до певного стилю, доречність чи недоречність його вжи вання в певній ситуації. Вони пов'язані з: а) ерудицією і світоглядом людини; б) культурою мислення; в) ступенем оволодіння технікою мовлення; г) психологічною та комунікативною культурою мовця. Усне літературне професійне мовлення - це різновид розмовно-літе ратурного мовлення, яке близьке до писемного. Однак існують специфіч ні елементи та правила, що виявляються лише в ньому і дотримання яких зробить усне мовлення правильним, виразним, доступним і зрозумілим. Важливим елементом усного мовлення є інтонація. За допомогою інтонації у текст вносять різні смислові та емоційні відтінки. Фраза, проказана „перехідною інтонацією", здається непереконливою та ма-лозначущою. Правдивість, природність інтонації забезпечить можли вість мовцеві не тільки сказати, але й бути почутим. Інтонаційна виразність усного мовлення передбачає вміння вико ристовувати різні види наголосу, враховувати темп мовлення, робити паузи, змінювати висоту тону. |