Главная страница
Навигация по странице:

  • Деякі правила ведення дискусії

  • мозкового штурму

  • ответы украинский. Мова, суспільство, людина. Походження й розвиток української мови, її місце серед інших мов світу


    Скачать 194.16 Kb.
    НазваниеМова, суспільство, людина. Походження й розвиток української мови, її місце серед інших мов світу
    Анкорответы украинский.docx
    Дата02.02.2017
    Размер194.16 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаответы украинский.docx
    ТипДокументы
    #1820
    страница9 из 10
    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

    Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано

    термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається

    термінологічна лексикографія. Розроблення загальної класифікації документів є одним із провідних

    напрямків документознавства, класифікація термінологічних словників розглядається в колі

    проблематики термінографії.

    Видова класифікація термінологічних словників передбачає строгий поділ документів за

    законами логіки: єдність ознак, співрозмірність членів ділення, їх взаємовилучення, неперервність

    ділення. Перший з них – найважливіший і вимагає, щоб весь обсяг поняття словник було розділено

    за однією з ознак. Оскільки в документа таких ознак багато, то обсяг поняття треба ділити за

    кожним із них. Видова класифікація – це диференціація словників за однією найсуттєвішою ознакою.

    Цю сукупність словників групують у вид. В основу видової класифікації словників покладено три

    блоки ознак відповідно до різних характеристик: інформаційного та матеріального складників

    документа, умов існування документа в зовнішньому середовищі (див. схему). Кожен із блоків є

    критерієм для побудови класифікаційного ряду за пріоритетними ознаками. Ці ряди утворюють

    багаторівневу структуру класифікаційної схеми термінологічних словників.

    Типологізація пов’язана з групуванням словників на основі їх відповідності певній

    узагальненій моделі – типу, тобто найсуттєвішим рисам, властивим певній групі документів.

    Типологія словників – належність документа до певного типу за сукупністю ознак. Найсуттєвіші

    типоутворювальні ознаки для класифікації словників визначають за їхнім цільовим і читацьким

    призначенням.

    У системі типологічної класифікації термінологічні словники належать до довідкових документів,

    оскільки містять короткі відомості наукового або прикладного змісту, викладені, оформлені й

    розміщені в порядку, зручному для їх швидкого знаходження. Характеризують високим ступенем

    узагальнення інформації шляхом стислого викладу відомостей у вигляді готових висновків.

    Водночас інтеграція ознак, властивих термінологічним словникам, зумовлює значно ширше їхнє

    функційне призначення і використання. Це дає підстави визначати їх належність не тільки до

    довідкових документів, але й інших типів. Термінологічні словники можна класифікувати як

    наукові документи, оскільки вони містять результати теоретичних або експериментальних

    досліджень у вигляді наукових понять та їх номінативних одиниць. Головною їхньою функцією є

    документне забезпечення науковою довідковою інформацією різних сфер діяльності суспільства:

    науки, виробництва, освіти, культури, управління. Певну частину термінологічних словників можна

    класифікувати як науково-популярні документи, оскільки вони містять відомості про теоретичні

    або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, техніки у формі, доступній читачеві- неспеціалісту. Їх цільове призначення як науково-популярних видань полягає в розповсюдженні й

    популяризації наукових та інших спеціальних знань у сфері науки, техніки, виробництва, зокрема їх

    історії. Вони містять відомості наукового або прикладного характеру, але не у всьому обсязі, а

    тільки у вигляді основних понять, знання яких необхідне суспільству загалом. Такі словники

    містять популярний виклад в систематизованому вигляді змісту лексичних одиниць певної галузі

    знання. Вони забезпечують орієнтацію неспеціалістів в поняттєвому апараті галузі знання.

    Передусім до них належать ілюстративні термінологічні словники. Частину термінологічних

    словників можна класифікувати як виробничі документи, призначені для використання на

    виробництві та в інших сферах практичної діяльності, що містять матеріали прикладного характеру,

    розраховані на фахівців різної кваліфікації. Їх цільове призначення полягає в забезпеченні

    довідковою інформацією всіх сфер практичної діяльності, зокрема виробництва. З’являється новий

    різновид лексикографічних праць – термінологічні словники як навчальні посібники для

    забезпечення навчального процесу. До навчальних належать словники, які відображають

    термінологію певної навчальної спеціальності чи ще обмеженішої тематики – курсу. Виходять

    словники, які відображають поняттєво-термінологічний апарат певної наукової теорії. Цей різновид

    словників, як правило, розвивають вищі навчальні заклади для забезпечення навчального процесу.

    Термінологічні словники, особливо тлумачні та тлумачно-перекладні, використовують у навчальному

    процесі як довідкову базу.

    Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене

    функційне призначення – відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й

    техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерії відбору

    термінологічного матеріалу за читацькою адресою. Термінологічні лексикографічні праці

    призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної

    спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації,

    учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок

    спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців.

    Запропоновані диференційні ознаки є найсуттєвішими для поділу термінологічних словників,

    а репрезентована класифікаційна система охоплює найрізноманітніші типи словників. Кількість

    диференційних ознак можна збільшити з появою нових типів термінологічних словників.

    Класифікація документів створює основу для подальшої диференціації документів, дозволяє

    встановити специфіку кожного виду й типу документа, допомагає орієнтуватися в документній

    інформації та ефективно її використовувати.

    7Ведення дискусії (діалог, полілог). Інші форми фахового спілкування.
    Дискусія – це: 1) спір, суперечка окремих осіб, співрозмовників;

    2) широке публічне обговорення якогось суперечливого питання на зборах, у пресі тощо.

    Метою дискусії є з’ясування і зіставлення різних поглядів на ту чи іншу проблему, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення спірного питання. В такому спорі ретельно відбирають і аналізують докази, зважено оцінюють позиції і погляди протилежної сторони, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Звичайно, така дискусія можлива тільки між компетентними людьми, які знають певну проблему, зацікавлені в її вирішенні.

    Характер дискусії визначається і соціальною значущістю проблеми, що обговорюється. Предметом спору можуть бути питання, що відбивають загальнолюдські інтереси, порушуватися можуть і національні інтереси, інтереси певних соціальних прошарків суспільства тощо.

    Деякі правила ведення дискусії

      Потрібно чітко розмежовувати питання, які є предметом дискусії і які не слід обговорювати.

      Не допускати перетворення дискусії у з’ясування особистих стосунків.

      Можна переконувати, але не можна принижувати опонентів.

      Зберігати спокій і врівноваженість у спорі.

      Критикувати без роздратування і злості, але й не вибачатися за критику, тому що це вияв невпевненості у своїй правоті.

      Програвати і перемагати гідно. При поразці не сердитися, і не бути розгубленим. При перемозі залишатися спокійним і скромним.

    На завершення дискусії ведучий характеризує стан питання, відзначає найбільш переконливі виступи, формує варіант погоджувальної позиції.

    Діалог- це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

    Висловлювання у діалозі називаються репліками(комунікативними кроками).

    Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

    · безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

    · швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

    · ситуативна залежність реплік;

    · можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

    · використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

    · зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

    · важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

    Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

    - залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

    · високий рівень непідготовленості;

    · істотне значення правил ведення полілогу;

    · більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

    Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

    Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

    ü безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

    ü посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

    Найбільш поширеним та типовим є метод "мозкового штурму", який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається "штурмом" подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. У процесі мозкового штурму учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, використовують певні ідеї для розвитку інших, комбінують їх.

    На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції. На цій стадії перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей. На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них.

    9. Лексичний склад сучасної української літературної мови.

    Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

    1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

    2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вживання (слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них).

    Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика використовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, голова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, білий, думати, сьогодні, повільно, два, десять тощо).

    Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.

    Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, мистецтво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: благовісний, благословенний, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, ясир; поетичні слова:блакить, злотокосий, живо, дайний та ін. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищенням освітнього рівня, зі змінами в житті народу слова, колись книжні, стають загальновживаними.

    До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення (під’юджувати, репетувати, мастак; роздзвонити — «проговоритися», розплатитися — «помститися»).

    Діалектизми— це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етнографія).

    Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літературної мови. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Проте без потреби вживати діалектну лексику не слід, оскільки невмотивовано й невдало використані діалектизми засмічують літературну мову, роблять її незрозумілою, важкою для сприймання.

    Терміни— це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

    З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого боку, при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної га граматичної структури, її самобутнього обличчя.

    11.Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до змісту та оформлення наукової статті.
    Наукова стаття – один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

    Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.

    Оптимальний обсяг наукової статті – 6 –12 сторінок (0,5– 0,7 друк. арк.).

    Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

    Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поділяється на розділи і підрозділи.

    Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи.

    1. Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5–10 рядків);

    2. Основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали);

    3. Формулювання мети статті (постановка завдання) – висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5 –10 рядків).

    4. Виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5 – 6 сторінок).

    5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

    Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

    • у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

    • назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (якомога менше слів, краще – до п'яти);

    • ініціали ставлять перед прізвищем;

    • слід уникати стилю наукового звіту чи науково-популярної статті;

    • недоцільно ставити риторичні запитання; мають переважати розповідні речення;

    • не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

    • у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє :на першому етапі та другому етапі та ін.;

    • цитати в статті використовуються дуже рідко; необхідно зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати прізвище автора, який уперше її висловив;

    • усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

    • стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

    Рукопис статті підписується автором(ами) і подається до редакції у двох примірниках. У разі необхідності до неї додається дискета.

    Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України. Обов'язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відображення в них основних наукових результатів дисертації, а також наявність в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) не більше однієї статті здобувача за темою дисертації.

    1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


    написать администратору сайта