Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
3.2. Договір підряду на проведення проектних і дослід жувальних робіт Будівництву об'єкта має передувати його проектування (включає розробку передпроектних документів, що обґрунтовують техніко-економічні показники об'єкта будівництва, та проектно-кошторисної документації) і проведення досліджувальних робіт (наприклад, щодо дослідження геологічних, гідрогеологічних умов будівельного майданчика). Проведення подібних робіт зазвичай здійснюється на підставі відповідного договору - підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт. За цим договором підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором роботи (проектні, досліджувальні), а замовник зобов'язується надати необхідні для виконання таких робіт відомості та/або документацію (дозволи), прийняти та оплатити їх (ст. 324 ГК). Регулювання відносин, які виникають у процесі виконання проектних та досліджу вальних робіт, може здійснюватися із застосуванням відповідних положень ст. 318 ГК, а також інших нормативно-правових актів, що визначають особливості проведення таких робіт: законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про планування і забудову територій»; постанов Кабінету Міністрів України: від 25 листопада 1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів», Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 р. № 1269 та ін. На підрядника за цим договором покладається обов'язок відповідальності за недоліки проекту. Якщо останні стосуються питань, що відповідно до ч. 1 ст. 8 і ст. 15 Закону «Про інвестиційну діяльність» підлягають обов'язковій державній експертизі (санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, архітектурних вимог), то вони за- звичай виявляються у процесі проведення такої експертизи і відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 483 такий проект не може отримати позитивного висновку комплексної державної експертизи, без якого він не повинен затверджуватися та реалізовуватися. Відтак, вчасне усунен- ня підрядником таких недоліків необхідне для реалізації інвестицій і, відповідно, для укладання договорів з виконавцями будівельних і пов'язаних з ними робіт. Виявлені в процесі реалізації проекту та експлуатації побудованого за даним проектом об'єкта недоліки, що не були зафіксовані в процесі проведення комплексної державної експертизи, також підлягають усуненню підрядником. Переробка проекту з метою усунення виявлених недоліків здійснюється підрядником за власний рахунок, що не звільняє його від обов'язку відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту. Тривалість строків позовної давності для подання позову про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, залежить від ступеня тяжкості негативних наслідків реалізованого проекту. За загальним правилом, строк позовної давності становить 10 років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підрядника, що призвели до руйнувань, аварій, обрушень, - ЗО років (ч. 5 ст. 324 ГК). Перебіг строку позовної давності починається з дня прийняття побудованого об'єкта. 3.3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції застосовується зазвичай при здійснення інноваційної діяльності, тому положення про цей договір (ст. 331) містяться в главі 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності». Відповідно до цього договору одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх. Предметом цього договору є науково-технічна продукція, в тому числі її мо- дифікація. До категорії такої продукції належить й інноваційний проект. Інно- ваційним проектом вважається комплект документів, який визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту - результату науково-дослідної та/або дослідно- конструкторської розробки, що відповідає встановленим законом вимогам (ст. 1 Закону «Про інноваційну діяльність»). Науково-технічною продукцією (результатом виконання договору на створення та передачу науково-технічної продукції) відповідно до ч. З ст. 331 ГК визнаються завершені роботи та/або послуги науково-технічного характеру: науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні, а також створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення науково- дослідних або дослідно-конструкторських робіт згідно з установленими вимогами (тобто відповідно до стандартів, будівельних норм і правил та умов договору). Стороною-виконавцем за цим договором може бути суб'єкт господарювання (науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні установи та організації, а у разі наявності відповідних повноважень - також науково-дослідні та конструкторські підрозділи підприємств, установ і організацій). Предметом договору може бути весь комплекс науково-технічних (дослідних) робіт, його частина або навіть вся сукупність робіт, що забезпечують завершений технологічний цикл - від проведення досліджень до впровадження їх результатів (науково-технічної продукції) у виробництво і навіть подальше технічне супроводження (обслуговування) виробництва. Виготовлення науково-технічної продукції може мати місце за ініціативою відповідної організації, що виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та пов'язані з ними роботи. Реалізація такої продукції здійснюється на підставі договору про їх передачу, включаючи (у разі необхідності) надання послуг на її впровадження та освоєння. 4. Транспортні договори 4.1. Поняття та види транспортних договорів Різновидом договорів за критерієм економічного змісту та правових ознак є транспортні договори. Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покликана задоволь- няти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг. Єдину транспортну систему України становлять: • транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, міський електротранспорт); • промисловий залізничний транспорт; • відомчий транспорт; • трубопровідний транспорт; • шляхи сполучення загального користування. За своїм значенням та широким використанням провідне місце в транспорт- ній системі Україні належить транспорту загального користування. Він є склад- ною господарською системою, до якої входять: органи, що забезпечують організацію певного виду транспорту; шляхи сполучення; транспортні підприємства; спеціалізовані господарські організації, що забезпечують функціонування транспорту (машинобудівні, ремонтні, конструкторські тощо). Функціонування єдиної транспортної системи та її складових значною мірою забезпечується через транспортні договори. Транспортні договори - це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів та надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов'язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, що спеціалізуються на перевезеннях. Транспортні договори класифікуються за різними ознаками: 1) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на транспортні договори: на залізничному транспорті; морському транспорті; на внутрішньому водному транспорті; на повітряному транспорті; на автомобільному транспорті; на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (ч. З ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох видів транспорту (в тому числі змішані перевезення); 2) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елемен- тів на: (а) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (б) договори про надання транспортних послуг; 3) за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: а) договори перевезення вантажів та організованих груп пасажирів (якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою); б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзерка- люють специфіку певного виду транспорту). Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узго- дження обсягів перевезень і забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. 6 Закону України «Про транспорт»). В ор- ганізаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не перед- бачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо. Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником і вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо. Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематич- них перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний - на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва «довгостроковий договір» застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 36 Статуту автомобільного транспорту, ст. 128 Кодексу тор- говельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, по- рядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майно- ва відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг. Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на 5 років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до госпо- дарського суду з заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні зобов'язуються за плату переміщувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпе- чення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів. Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними транспортними договорами у сфері господарювання є: • договори перевезення вантажів; • договір транспортного експедирування; • договори на подачу і прибирання вагонів; • договори на експлуатацію залізничної під'їзної колії; • договори буксирування; • договір чартеру (фрахтування); • договори каботажу; • та ін. 4.2. Транспортне законодавство Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодек- сом України (гл. 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», статті 306- 316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законо- давства. Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на тран- спорті. До системи цього законодавства входять: • транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.; • закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.; «Про трубопро- відний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р.; «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р.; • акти Уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затв. постановою РМ СРСР від 15.10.1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту У PCP, затв. постановою РМ У PCP від 27.06.1969 р. № 401; Статут залізниць України, затв. постановою КМУ від 06.04.1998 р. № 457); • відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорт України від 14 жовтня 1997 р. № 363; Положення про порядок підготовки і надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін. Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень і листів Вищим господарським судом (його Президією), в тому числі: Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Пре деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом»; Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01- 6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею»; Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць»; та ін. 4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту Участь у договірних відносинах у сфері транспорту беруть різні категорії осіб, які мають необхідний для цього обсяг правосуб'єктності. Учасників договірних відносин у сфері транспорту умовно можна поділити на дві категорії: 1) безпосередні учасники (як сторони відповідних договорів); 2) опосередковані учасники (здійснюють регулювання договірних відносин, коор- динацію дій безпосередніх учасників договірних відносин). Безпосередніми учасниками договірних відносин у сфері транспорту є 1) транспортні підприємства (індивідуальні підприємці, що здійснюють перевезення та надають інші транспортні послуги); 2) суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, на користь та/або на замовлення яких надаються відповідні транспортні послуги. Відповідно до ст. 6 Закону України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт» перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюється залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. У ч. З ст. 306 ГК України згадується, крім вищезазначених організацій, космічний, трубопровідний транспорт та інші види транспорту. Транспортні організації (індивідуальні підприємці - у випадках, не заборонених законом) повинні мати відповідні ліцензії на здійснення перевезень відповідним видом транспорту, порядок отримання яких регулюється Законом України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Опосередкованими учасниками транспортно-договірних відносин є органи державної виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у галузі транспорту До складу системи цих органів входять: • Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) як головний (провідний) орган цієї системи; • підпорядковані Мінтрансзв'язку: Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укразалізниця); Державна авіаційна адміністрація, Держав- ний департамент автомобільного транспорту, Державний департамент морського і річкового транспорту, Державна спеціальна служба транспорту. Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, (затверджено постановою КМУ від 06.06.2006 р. № 789), основними завданнями Мінтрансу України є: - участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення суд- ноплавства, торговельного мореплавства; - організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту; - забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України; - участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства; - здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем; - здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства; - організація і контроль відповідно до законодавства за діяльністю морських і річкових портів; - виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстраційних функцій у сфері забезпечення безпеки руху, торговельного мореплавства та судно- плавства на внутрішніх водних шляхах; - забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незакон- ного втручання в її діяльність. Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань: • здійснює державне управління в галузі транспорту, у сфері використання і обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства; • вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів, інфраструктури транспортного комплексу України; • здійснює відповідно до законодавства заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової, соціальної політики та політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства; • розробляє і реалізує заходи щодо налагодження взаємодії та координації діяльності всіх видів транспорту; • організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів, вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціонування транспорту на довкілля та за- безпечує екологічну безпеку на транспорті; • здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки торговельного мореплавства, руху, відповідно, на морському та річковому, залізничному та автомобільному транспорті; • контролює впровадження автоматизованих систем управління, зв'язку, інформаційного та навігаційного забезпечення національної транспортної системи України і національної мережі міжнародних транспортних коридорів; • забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання аеропортів і шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства; • здійснює загальне управління проведенням державної реєстрації суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, забезпечує діяльність лоцманської, гідрографічної служби та служби регулювання руху суден; • виконує відповідно до законодавства функції із забезпечення перевезення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом; • здійснює інші повноваження, визначені вищезгаданим Положенням, та виконує інші функції, що випливають з покладених на нього (Мінтрансзв'язку) завдань. |