Господарське право (Вінник Оксана Мар'янівна). Навчальний посібник (2ге видання, змінене та доповнене) київ правова єдність всеукраїнська асоціація видавців 2008 вступ
 Скачать 2.91 Mb.
|
|
ТЕМА 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ 1. Поняття, роль та основні принципи економічної конкуренції. 2. Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень. 3. Правові засади державного регулювання економічної конкуренції. 4. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. 5. Компетенція антимонопольних органів щодо регулювання економічної конкуренції. 1. Поняття, роль та основні принципи економічної конкуренції Запровадження в економіку України ринкових форм господарювання зумо- вило розвиток конкуренції - неодмінного елементу ринку як основного його ре- гулятора, що забезпечує поліпшення якості товарів, збільшення їх асортименту, зменшення ціни з метою збільшення кола споживачів і, відповідно, прибутку від реалізації товарів. У перекладі з латинської мови «конкуренція» означає зіштов- хуватися, тобто суперництво у боротьбі за досягнення результатів будь-якої ді- яльності. На ринку (у сфері господарювання) діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції регулюючої, яка полягає у встановленні таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт, послуг; стимулюючої, що проявляється в спонуканні учасників конкуренції вдоско- налювати виробництво (щодо якості, ціни, кількості, асортименту товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій) з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку; контрольно-сигналізаційної, основне спрямування якої полягає у здійсненні контролю учасників конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукцію, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідності вдосконаленні виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів - про недоцільність встановлення з ними договірного зв'язку. Основними учасниками ринкової конкуренції є виробники та споживачі, ін- тереси яких взаємопов'язані: виробники задовольняють свої інтереси щодо отри- мання прибутку від своєї діяльності за рахунок задоволення інтересів споживачів у товарах певного асортименту, відповідної якості та в необхідній кількості. Од- нак на ринку, попри юридичну рівність усіх учасників відповідних правовідносин, реальними можливостями щодо задоволення своїх інтересів мають економічно сильніші з учасників. Відтак малі та середні виробники (підприємці), більшість споживачів опиняється в залежності від ставлення до них крупних виробників. Зловживання останніми своїми можливостями призводить до порушення закон- них інтересів інших виробників (щодо доступу на ринок та дотримання їхніх прав і врахування законних інтересів з боку конкурентів) та споживачів (щодо безпеки, кількості, асортименту, якості, ціни товарів). Економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників і публічних інтересів - щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад щодо екологічної безпеки виробництва тощо. Лише за цієї умови, що вимагає від усіх учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у сфері господарювання, можлива реальна конкуренція і, відповідно, її позитивний вплив на економіку та добробут громадян-споживачів. Проте частина учасників економічної конкуренції з метою отримання максималь- ного рівня прибутку ігнорують і навіть грубо порушують права та законні інтер- еси інших осіб - як публічні, так і приватні (окремих учасників відносин у сфері економічної конкуренції). Зазначена обставина зумовлює необхідність регулювання економічної конкуренції з подвійною метою: з одного боку, для стимулювання конкуренції як економічного регулятора господарського життя, а з іншого - для забезпечення її цивілізованості, тобто врахування публічних інтересів та законних інтересів окремих учасників конкуренції від проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань. Подібне поєднання приватних і публічних інтересів спроможна здійснити лише держава завдяки наявності у неї владних повноважень, що забезпечують відповідний вплив на всіх учасників господарського життя в суспільстві. 2. Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень Економічна конкуренція (як її визначає законодавець у ст. 1 Закону «Про за- хист економічної конкуренції») - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають мож- ливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт госпо- дарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Учасниками відносин у сфері економічної конкуренції є кілька категорій осіб: • виробники продукції, товарів, робіт, послуг; • споживачі; • особи, що регулюють відносини у сфері конкуренції. Розрізняють дві категорії таких осіб: 1) ті, що мають відповідні повноваження та діють з метою підтримання конкурентного середовища, попередження та недопущення негативних проявів конкуренції та монополізму, накладення на порушників передбачених законом санкцій; 2) особи, що, маючи ринкову владу, диктують іншим учасникам ринку та споживачам свої умови доступу на ринок та/або реалізації товарів. Перша категорія осіб (зазвичай уповноважені органи держави) діє в інтересах суспільства, друга - у власних інтересах і нерідко на шкоду економічній конкуренції, що зумовлює встановлення відповідних обмежень. Конкуренція має позитивну і негативну сторони (прояви). Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною тощо. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їх якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки приносить підвищення життєвого рівня та сприяє прогресові в економіці. Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції, конкурентній боротьбі досить виснажлива. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них почи- нають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конку- ренцію називають недобросовісною, непорядною. Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учас- ників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту; дозоляє отримувати незароблений прибуток. Якщо нечесна конкуренція призводить до монополізації ринку підпри- ємцем, що її застосовує, то виникає монополізм. Буквальне значення слова «монополізм» (в перекладі з грецької «продаю один») можна визначити як домінування окремого підприємця або групи підпри- ємців на ринку певного товару. Монополістичними (антиконкурентними) вважа- ють дії чи бездіяльність суб'єктів господарювання або органів влади та управління, спрямовані на обмеження, недопущення або припинення конкуренції. Відповідно до ст. 12 Закону «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон) суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє ринковою владою, завдяки тому що (1) на ринку немає жодного конкурента або (2) він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом монопольним (домінуючим) визнається становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монополістом може бути визнано кожного з кількох суб'єктів господарювання: (і) двох і більше - якщо стосовно певного товару між ними немає конкуренції чи є незначна конкуренція і, крім них, на ринку немає жодного конкурента або вони, разом узяті, не зазнають значної конкуренції (ч. 4 ст. 12); (2) не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать більші частки, а сукупна їхня частка на ринку перевищує 50%, а також (3) не більше ніж п'ять суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, а сукупна їхня частка на ринку перевищує 70%, і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону (ч. 5 ст. 12). Монополізм, як і конкуренція, також має позитивну і негативну сторони. Негативний прояв монополізму полягає в обмеженні конкуренції з боку мо- нополіста, який бажає неподільно панувати на ринку певного товару, диктуючи умови реалізації своїх товарів. Це призводить до зниження якості товарів, змен- шення їх асортименту та підвищення цін на товари. Такі прояви монополізму не- бажані для споживачів і суспільства в цілому. Однак монополізм може виконувати й позитивну функцію. Зокрема це стосується випадків, коли монопольне становище одного або групи підприємців виникає у результаті використання новітніх технік і технологій, які дозволяють випускати принципово нову продукцію (товари) або продукцію з принципово новими властивостями. Подібний монополізм є сприятливим для ринку, оскільки не послаблює, а підвищує конкуренцію з боку інших підприємців, які мобілізують свій економічний, науковий і технічний потенціал, аби знайти своє місце на ринку нового товару. Прикладом такого монополізму є японська фірма «Соні», американська «Майкрософт», успіх яких у галузі відповідно побутової аудіо-, відеотехніки та комп'ютерних технологій викликав появу ринків нових товарів, активізацію діяльності інших компаній на цих ринках, а згодом - посилення конкуренції та подолання монополізації зазначених ринків. Позитивними є також природні монополії на зразок підприємств водо-, газо-, електропостачання, залізниці тощо. Такі природні монополії забезпечують найнижчу собівартість продукції, робіт, послуг, проте потребують контролю з боку держави та встановлення низки обмежень з метою запобігання зловживань своїм монопольним становищем на ринку. Таким чином, для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополізму. В зв'язку з цим держава втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції. 3. Правові засади державного регулювання економічної конкуренції Здійснюючи господарську діяльність, і монополісти, і конкуренти прагнуть до одного - забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому ринку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні ін- тереси окремих учасників ринкових відносин. Меті забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання. Державне регулювання конкуренції та монополізму здійснюється на таких засадах (принципах): • з метою задоволення потреб населення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками; • забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та продажу товарів з метою розширення їх асортименту, покращення якості тощо; • сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності. Разом з тим держава з метою захисту національних чи інших категорій пу- блічних інтересів може вживати заходи, що певною мірою обмежують свободу конкуренції. Це стосується випадків захисту національного товаровиробника від недобросовісних дій зарубіжних виробників на ринках України (демпінговий або субсидований імпорт). Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з: • нормативно-правового регулювання; • надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концентрацію та/або узгоджені дії (у разі якщо позитивний ефект від цього є біль- шим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси; • контролю за станом ринку й дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попе- редження порушень, відновлення стану ринку в разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів; • застосування до порушників передбачених законом санкцій. Нормативне регулювання здійснюються насамперед Верховною Радою України шляхом прийняття відповідних законів: Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106, голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України); Господарського кодексу України - глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монопо- лізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конку- ренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за по- рушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257). Проте слід зазначити, що ГК містить менш ґрунтовні положення щодо антимонопольно- го регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»; Цивільного кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно- конкурентного законодавства; «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. і встановлює основні засади регулювання економічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види таких порушень та засоби попередження монополізації товарних ринків; «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність за певні види та прояви недобросовісної конкуренції; «Про Антимонопольний комітет» від 26 листопада 1993 р. визначає правове становище антимонопольних органів на чолі з Антимонопольним комітетом України, його склад, порядок призначення керівних працівників комітету, його основні функції, компетенцію; «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., закріплюючи рів- ність правового становища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України, з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників пе- редбачає можливість застосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідь на аналогічні дії урядів їх країн щодо українських ви- робників (ст. 29); «Про природні монополії» від 20.04.2000 р., який (1) визначає поняття природної монополії (стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва На одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари/послуги), суб'єкта природної монополії/монопольного утворення (суб'єкт господарювання зі статусом юридичної особи будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії); (2) визначає сфери діяльності природних монополій (ст. 5) та суміжні ринки (ст. 6); (3) встановлює основні засади державного регулювання діяльності природних монополій (уповноважені органи, що здійснюють таке регулювання; ліцензування діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; предмет регулювання діяльності природних монополій; принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та обов'язки останніх; відповідальність суб'єктів природних монополій, їх посадових осіб та органів, які регулюють їх діяльність); блок законів, спрямованих на захист національного товаровиробника від зловживань іноземних виробників на ринках України (від 17.07.1997 р. «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», а також три закони від 22.12.1998 р.: «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»); «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарю- вання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних сис- тем зчитування» від 17.01.2002 р.; іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих зако- нів, у тому числі указами Президента (від 19.11.2001 р. № 1097/2001 «Про Осно- вні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки та ін.), постановами Уряду (в тому числі від 28.02.2002 р. № 219 «Про затвердження Порядку надання Кабі- нету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господа- рювання»); міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (норми таких договорів мають пріоритет перед нормами націо- нального законодавства, якщо останнє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила). Спеціальним відомством, на яке покладається здійснення державної полі- тики у сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет, що виконує складні функції, в тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і в межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції, контрольну, спрямовану на забезпе- чення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учас- никами встановлених державою в цій сфері правил, розслідувально-юрисдищійну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової від- повідальності, що віднесення до компетенції антимонопольних органів. На виконання регулятивних функцій Антимонопольним комітетом України прийнята низка нормативно-правових актів: Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України: розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами; Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законо- давства про захист економічної конкуренції: розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р; Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію): розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 33-р; Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії): розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 26-р; Про затвердження Типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання: розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р; Про Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України: розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р; Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) ста- новища суб'єктів господарювання на ринку: розпорядження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р; та ін. Правовий статус антимонопольних органів визначається вищезгаданими законами, насамперед Законом України «Про Антимонопольний комітет України» та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 23-р. До системи антимонопольних органів входять: • Антимонопольний комітет України, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи років Президентом за погодженням з Верховною Радою України, та десяти державних уповноважених, з числа яких призначається перший заступник та три заступники Голови. Формами роботи АМК є засідання як вищий колегіальний орган і постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії АМК, що створюють для розгляду окремих справ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державних уповноважених та голів територіальних відділень; • створені АМК територіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (у разі необхідності можуть створю- ватися і в інших адміністративно-територіальних одиницях); забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставі затверджених АМК положень. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного Гербу та свого найменування. Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольно- конкурентного законодавства на засадах рівності суб'єктів господарювання пе- ред законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення Порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування антимонопольно- конкурентного законодавства; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього за- вдань: контролює дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства: • у процесі економічної концентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількох суб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-яким іншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток (акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майнових комплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набутті будь-яким іншим способом контролю господарської діяльності); • при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання, насамперед монополістами та монопольними утвореннями, та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання; • здійснює інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольно- конкурентного законодавства відповідно до встановлених повноважень; розробляє й організовує виконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства; розглядає справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; звертається до суду (господарського суду) з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дає рекомендації органам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та їх об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на: а) обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; б) запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного за- конодавства шляхом усунення причин їх вчинення та умов, що їм сприяють; в) припинення дій (бездіяльності), що містять ознаки порушень антимонопольно- конкурентного законодавства; г) усунення наслідків цих порушень у визначені АМК строки; дає роз'яснення та висновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктів господарювання (на підставі наданої ними інформації) положенням Закону «Про захист економічної конкуренції» (статей 6, 10 та 13) з метою запобігання порушенням антимонопольно-конкурентного законодавства, підвищення передбачуваності його застосування; бере участь: а) у розробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки з метою їх внесення у встановленому порядку на розгляд відповідних органів; б) в укладанні міждержавних угод; в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України; узагальнює практику застосування антимонопольно-конкурентного законо- давства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення; затверджує кошторис доходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень; систематично інформує населення України про свою діяльність. Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право: • визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому; • видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольно-конкурентного законодавства та про відновлення початкового становища на ринку, про примусовий поділ монопольних утворень; • видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання; • вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольно-конкурентного законодавства; • накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; • приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань: антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку; дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю; надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання; провадження у справах про порушення антимонопольно- конкурентного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання; контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування; • здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України. |