Правознавство. 1 Поняття і ознаки держави
 Скачать 186.97 Kb.
|
|
1 Поняття і ознаки держави Держава - це політико-територіальна організація влади найбільш впливової частини соціально неоднорідного суспільства, яка через апарат управління і примусу реалізує власну політику і водночас виступає офіційним представником усього суспільства та виконує загально-соціальні справи на основі правових норм, котрими забезпечує узгодження соціально-групових, індивідуальних і суспільних інтересів. Отже, держава являє собою організацію публічної влади, необхідну як для досягнення інтересів і потреб окремих станів (класів), так і для виконання загальних справ, що випливають із природи будь-якого суспільства. Сформулювати загальне поняття держави, яке відображало б усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з його періодів у минулому, сьогоденні і майбутньому, неможливо. Водночас будь-яка держава має набір таких універсальних елементів, що існують на всіх етапах її розвитку. Такими елементами є територія (матеріальна основа держави), населення (соціальна основа держави), публічна влада (здатність державних органів і уповноважених осіб за допомогою системи засобів вступати у владовідносини з підвладними суб'єктами на принципах компетентності, законності, відповідальності). Загальні ознаки держави: 1) масу своєму розпорядженні територію у певних межах (державних кордонах). Територія - матеріальна основа існування держави. Сама територія (обмежена частина поверхні планети Земля) не породжує державу. Вона тільки утворює цілісний недоторканний зовні простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що тут проживає; 2) поєднує населення, що проживає на певній території, за ознакою громадянства (населення - соціальна основа держави). Громадянство - правовий зв'язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи; 3) має публічну владу, публічність якої виявляється в тому, що вона офіційно виступає від імені всього суспільства (народу), управляє його справами через спеціальний апарат управління - систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління - та опирається на апарат примусу (в разі потреби), якими є органи і установи примусового характеру (збройні сили, поліція, органи державної безпеки, тюремні, виправно-трудові та інші пенітенціарні установи); 4) має суверенітет - верховенство всередині країни, незалежність і рівноправність у зовнішньополітичних зносинах. Сам суверенітет держави первинний щодо державної влади, він і є "право на владу"; 5) має правову основу своєї діяльності, яку становлять нормативно-правові акти, нормативно-правові договори та інші джерела (форми) права, що є обов'язковими для виконання; забезпечує реалізацію норм права як загальнообов'язкових правил поведінки: охороняє і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території. Без права, законодавства держава неспроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень; 6) має фінансово-економічну основу своєї діяльності - єдину грошову систему, офіційну систему оподатковування і фінансового контролю; 7) має формальні реквізити - офіційні символи: прапор, герб, гімн. Слід врахувати, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, у яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 р., сучасний Ватикан з 11.02.1929). Серед теократичних держав найчисленними є ісламські республіки, де при виборі глави держави враховується воля вищої церковної влади: Афганістан, Іран, Коморські острови, Мавританія, Пакистан і деякі інші. 2 Характеристика форм державного правлыння ФОРМА ДЕРЖАВИ – сукупність найбільш загальних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади. Існують три основних категорії, які розкривають форму держави: – “форма державного правління” (інституціональні характеристики організації влади); – “форма державного устрою” (територіальні характеристики організації влади); – “політичний режим” (функціональні характеристики організації влади). Аналіз форм держави має особливо важливе значення, оскільки дає ключ до розуміння конкретних форм організації державної влади і здійснення політики. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – спосіб організації державної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління – монархія і республіка. Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. Відомі дві форми правління: монархія і республіка. Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.). Монархія буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються. Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі). У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом. Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані. У парламентських республіках: - президент обирається парламентом; - уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; - уряд підзвітний парламентові; - парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. У президентській республіці: - президент обирається всенародне або за особливою процедурою; - президент є главою держави і здійснює виконавчу владу; - законодавча влада належить представницькому органові (парламентові); - президент має право відкладного вето та інші права (скажімо, право розпустити парламент). У змішаній республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм правління (скажімо, в Україні). Форма територіального устрою - національно-територіальна та адміністративно-територіальна організація державної влади. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ). Теорія права розрізняє просту й складну форми державного устрою. Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо. Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія. Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація). Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію. Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. Державно-правовий режим - сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний і недемократичний режими. Основними ознаками демократичного режиму є: - проведення виборів державних органів у центрі і на місцях та органів місцевого самоврядування; - плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей; - рівноправність людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов'язків; - демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо. Отже, демократичний правовий режим - це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні. Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина. Авторитарний режим - така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство. За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо. 3 Характеристика форм державного устрою та політичного правління Форма держави - це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Традиційно форму держави розуміють як триєдине поняття таких складових: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму. Умовно ці три поняття можна визначити в такий спосіб: 1) форма державного правління - "хто здійснює владу"; 2) форма державного устрою - "де здійснюється влада"; 3) форма державного режиму - "як здійснюється влада". Форма державного правління - це законодавчо визначений порядок утворення і діяльності вищих органів держави. Форма правління будь-якої держави визначається правовим статусом глави держави. Главою держави у монархії є монарх, у республіці - президент. Крім того, главою держави може бути колегіальний орган, хунта, вождь племені тощо: а) колегіальний глава держави є в Швейцарії. У ст. 95 Конституції Швейцарії 1999 року зазначено, що "вища розпорядча і виконавча влада здійснюється Федеральною Радою, до складу якої входить сім осіб". Головує у Федеральній Раді Президент і його заступник віце-президент Федеральної Ради, які призначаються парламентом. Отже, Федеральна Рада за Конституцією Швейцарії є не лише виконавчим органом влади, а й виконує функції глави держави; б) хунта - це одноособовий або колегіальний глава держави, який приходить до влади незаконно, найчастіше через військовий переворот, наприклад, у Чилі (1973 p.); в) вождь племені - найоригінальніший легітимний глава держави, наприклад, у Західному Самоа функції глави держави довічно виконує вождь Маметоа Танумафілі II. Видова множинність глав держав не впливає на кількість форм державного правління, оскільки їх є тільки дві: монархія і республіка. Понад 150 країн світу мають республіканську форму державного правління, решта - монархічну. Історія знає нетрадиційні республіки, які за організацією державної влади наближені до монархій. Це суперпрезидентські, президентсько-мілітаристські, теократичні республіки. За формою державного правління Україна є республікою, що визначено у ч. 1 ст. 5 Конституції України. Республіка (від лат. respublica - суспільна справа) - це форма державного правління, де вища державна влада здійснюється загальнонаціональним представницьким колегіальним органом державної влади - парламентом, обраним громадянами держави на певний строк. В Україні таким органом є Верховна Рада України. Главою Української держави є Президент України. Ознаки республіканської форми державного правління: 1) главою держави є президент; 2) народ є єдиним джерелом влади у державі, який здійснює управління державними і суспільними справами як безпосередньо, так і через своїх уповноважених представників - парламент, главу держави, самоврядні органи; 3) державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; 4) функціонування законодавчо закріпленої системи стримувань і противаг між різними гілками влади; 5) можливість притягнення до юридичної відповідальності представників державної влади, у тому числі й глави держави; 6) наявність державно-владних повноважень у всіх без винятку органів державної влади; 7) загальнообов'язковість рішень законодавчої влади для всіх інших державних органів і громадян. Традиційно розрізняють три види республіки: президентську, парламентську і змішану (президентсько-парламентську і парламентсько-президентську). Вид і назва республіки залежить від того, у кого із вищих органів державної влади більше повноважень. Президентська республіка - це форма державного правління, за якої глава держави (президент) наділений значним обсягом повноважень. Значення політичного режиму Історії відомі найрізноманітніші політичні режими: деспотичний, теократичний-монархічний, аристократичний (олігархічний), демократичний, абсолютистський, клерикально-феодальний, мілітаристсько-поліцейський, «освіченого абсолютизму», бонапартистський, військово-поліцейський, фашистський, фашізмоподобний, маріонетковий, авторитарний, тоталітарний та ряд інших. Проте в науковому обігу категорія «політичний режим» з'явилася порівняно недавно - в 60-і рр.. нинішнього сторіччя. В даний час в політології дана категорія використовується в трьох значеннях. У першому значенні політичний режим повністю ототожнюється з формою держави, є її синонімом і з цієї точки зору включає в себе форму правління і форму державного устрою. У другому значенні політичний режим розглядається не тільки і не стільки як государствоведческое поняття, скільки як явище багато в чому зумовлює особливості функціонування політичної системи суспільства в цілому. У третьому значенні політичний режим використовується для характеристики різних способів, прийомів і методів здійснення державної влади в суспільстві. Це вузьке значення даної категорії, в якому вона використовується, насамперед, в юриспруденції в якості особливого третього елемента, що характеризує форму держави, поряд з формою правління і формою державного устрою. Особливість даної форми держави полягає в тому, що вона має певну самостійність і напряму не залежить від інших форм. Так, у державах з монархічною (крім абсолютної монархії) і республіканською формою правління може існувати один і той же політичний режим. Більш того, в цілому ряді сучасних обмежених монархій існує значно більш демократичний режим, ніж в окремих сучасних республіках. Ще меншою мірою політичний режим детермінований тією або іншою формою державного устрою. Можна з упевненістю стверджувати, що ні в одній державі світу не існує і не існувало абсолютно ідентичних політичних режимів. Кожен з них має свої особливості, свою специфіку, що обумовлюються впливом величезної кількості соціально-економічних, суспільно-політичних, класових, релігійних, моральних та інших чинників. Слід звернути увагу і на те, що відносна стабільність зазначених чинників призводить до відносної стабільності політичного режиму конкретної держави в конкретний історичний період часу. І навпаки, їх зміни призводять до тих чи інших модифікацій даної форми держави. Види політичних режимів У навчальній літературі з теорії держави і права політичні режими зазвичай поділяють на дві основні різновиди: демократичні і антидемократичні. Демократичному політичному режиму притаманні: наявність в державі демократії, тобто такої форми влади, яка заснована на визнанні народу в якості джерела влади; виборність і змінюваність вищих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; конституційне визнання, закріплення і реальне гарантування основних особистих, економічних, політичних і інших прав і свобод людини і громадянина, (обмеження прав і свобод допускається лише на підставі та відповідно до закону); захищеність особистості від свавілля і беззаконня, можливість реально захищати свої права, свободи і законні інтереси від будь-яких зазіхань, у тому числі державних органів та посадових осіб; існування низки політичних, в тому числі опозиційних, партій; невтручання держави в приватне життя громадян; гласність у діяльності держави 5. Антидемократичний режим є протилежністю демократичного і характеризується зворотним набором ознак. Особливе значення має підрозділ даного різновиду політичного режиму на власне антидемократичні та псевдодемократичні. Для останніх характерно формальне визнання і конституційне закріплення найбільш значущих демократичних інститутів і цінностей, з одного боку, і їх повне або часткове ігнорування - з іншого. Типовими прикладами псевдодемократичних режимів є режими, що існували в колишньому СРСР і ряді інших країн соціалістичної співдружності. В даний час подібні режими існують в Корейській Народно-Демократичній Республіці та на Кубі. Залежно від ступеня обмеження демократії антидемократичні режими поділяються на авторитарні, тоталітарні і фашистські. Авторитарний режим характеризується порушенням принципу поділу влади, обмеженням ролі виборних державних органів і посиленням ролі виконавчих органів, концентрацією величезних владних повноважень в руках глави держави чи уряду, зведенням ролі парламенту та інших органів державної влади до положення суто формальних інститутів і як наслідок - незаконним обмеженням прав і свобод громадян, можливістю заборони політичних партій та інших організацій. Тоталітарний режим відрізняється повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, одержавленням громадських організацій, втручанням держави в приватне життя громадян, пануванням однієї політичної партії або руху, забороною або істотним обмеженням діяльності опозиційних партій, наявністю однієї «офіційної» ідеології, переслідуванням за інакомислення, значним обмеженням прав, свобод і законних інтересів особистості. Фашистський режим - це тоталітаризм у його найбільш відвертій формі. Апарат державної влади досягає величезних розмірів і створюється за типом піраміди, на вершині якої стоїть одноосібний правитель, що володіє необмеженими повноваженнями. Фашистський режим повністю ліквідує демократичні права і свободи, знищує всі опозиційні організації та установи, спирається в своїй діяльності на масовий ідеологічний і фізичний терор. Фашизм - це явище XX ст. Вперше він виник в 1919 р. в Італії, де після захоплення влади в 1922 р. фашистами встановилася відповідна диктатура, яка проіснувала до 40-х років. У 1920 р. в Німеччині була організована національно-соціалістична робоча партія на чолі з А. Гітлером, яка в 1933 р. перемогла на загальних виборах, тобто отримала владу демократичним шляхом і після цього встановила режим кривавої фашистської диктатури. В даний час відверто фашистських режимів але існує, але це аж ніяк не означає, що вони не можуть виникнути. |