Правознавство. 1 Поняття і ознаки держави
 Скачать 186.97 Kb.
|
|
32 Суб′єкти цивільного права,їх загальна характеристика Дієздатність до 15 років – мінімальна, з 15 до 18 – часткова, з 18 – повна (згідно ЦК). Обмежену дієздатність мають особи, що зловживають спиртними напоями та наркотичними засобами. Підстави визнання громадянина безвісті відсутнім та оголошення громадянина померлим та юридичні наслідки цих дій визначаються у ст.18-22 ЦК. Визнання громадянина безвісті відсутнім настає в наступних випадках: 1) відсутність громадянина місті постійного місця проживання більш одного року; 2) відсутність відомостей про місцеперебування громадянина; 3) всі заходи по виявленню місцезнаходження громадянина не дали позитивних наслідків. В разі визнання судом особи без вісті відсутньою над її майном встановлюється опіка, особа, яка управляє майном, має право витрачати його лише на погашення боргів безвісті відсутньої особи, строк погашення яких настав. Іншим правовим наслідком визнання громадянина безвісті відсутнім є право на спрощений порядок розірвання шлюбу. Якщо особа відсутня більш трьох років за таких же обставин, вона оголошується померлою з усіма правовими наслідками (спадщина і т.ін.). 33 Фізичні особи як суб’єкти цивільног права України Фізична особа – це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24 ЦК). Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30 ЦК). Дієздатність юридично забезпечує активну участь фізичної особи у цивільному обороті, реалізації її майнових та особистих немайнових прав. Види цивільної дієздатності фізичних осіб:
Повна цивільна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами, тобто тими, хто досяг 18 років (ст. 34 ЦК). Цей віковий ценз може бути зниженим у двох випадках:
Шлюбний вік, встановлений для чоловіків – 18 і жінок – 17 років (ст.22 СК), може бути знижений за рішенням органів місцевого самоврядування до 16 років за наявності поважних причин. Перелік таких причин законодавство не містить але до них зазвичай відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо. Ст.23 СК допускає також за виняткових обставин можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років. Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні особи набувають дієздатності у повному обсязі. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація ) згідно зі ст.35 ЦК можливе:
Підстави і порядок емансипації визначають наступним чином:
У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається. Часткову цивільну дієздатність мають малолітні особи, тобто фізичні особи, які не досягли 14 років (ст.31 ЦК). Часткова дієздатність малолітньої особи обмежується можливостями:
Всі інші правочини, вчинені малолітніми особами, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним, якщо він вчинений на користь цієї особи. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Це пояснюється тим, що малолітні особи ще не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення. Відповідальність за дії малолітніх покладається на їх батьків, усиновлювачів, опікунів, винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей. Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто фізичні особи віком від 14 до 18 років (ст.32 ЦК). Неповнолітня особа має право:
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі правочину, вчиненого зазначеними особами. У разі заперечення проти правочину того з батьків, із ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. 34 Визнання особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та наслідки Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. 2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. 3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. 1. У випадку тривалої відсутності фізичної особи за місцем її постійного проживання і невідомості місця її перебування виникає юридична невизначеність, наслідками якої може стати порушення прав інших учасників цивільних відносин. Кредитори цієї особи не мають можливості задовольнити свої вимоги щодо виконання зобов'язань; у невизначеному становищі опиняються суб'єкти, яким дана особа надавала матеріальну допомогу тощо. Не захищені й інтереси самої відсутньої особи, може бути завдана шкода її майну, яке залишено без догляду; можуть зникнути, збанкрутувати або померти її боржники за зобов'язаннями тощо. Для розв'язання цих проблем існують інститути визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення фізичної особи померлою. 2. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється за судовим рішенням на підставі встановлення кількох юридичних фактів: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; 2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами; 3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи. Порядок обчислення зазначеного строку залежить від того, чи можливо в становити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи. Якщо такий день можна встановити (отримання листа; телефонна розмова; від'їзд з місця постійного або тимчасового проживання тощо), початок перебігу річного строку починається з дня, наступного за днем одержання таких відомостей (ст. 253 ЦК). У випадку можливості встановити місяць одержання останніх відомостей про зниклу особу, річний строк починається з першого числа наступного місяця. Якщо і місяць залишається невідомим, цей строк починає спливати з 1 січня наступного року. В цивільно-правовій доктрині склалося кілька думок про юридичну сутність підстав визнання особи безвісно відсутньою: 1) в основу такого визнання покладається презумпція смерті особи. З таким поглядом важко погодитись, адже в такому випадку усувається межа між визнанням особи безвісно відсутньою і оголошенням її померлою; 2) підставою безвісної відсутності вважається презумпція життя, оскільки немає достатніх даних вважати, що особи немає в живих. Цей погляд уявляється найбільш прийнятним, оскільки особа оголошується безвісно відсутньою для того, щоб усунути невизначеність у регулюванні цивільних відносин, в тому числі і з метою охорони і захисту прав та інтересів самої особи, що зникла. Зокрема, опікун, призначений над майном безвісно відсутнього, має виконувати свої повноваження на його користь до моменту скасування судового рішення або появи особи (ст. 44 ЦК); 3) судом констатується лише факт неможливості вирішення питання про життя або смерть фізичної особи. Очевидно, що судове рішення не має на меті встановлення відсутності наведених юридичних фактів, а, навпаки, має грунтуватись на доведенні низки вищеперерахованих юридичних фактів. 3. Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються в порядку окремого провадження на підставі ст. ст. 246 - 250 ЦПК. У заяві обов'язково має бути обгрунтовано, для якої мети заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою (ст. 247 ЦПК). Закон не зобов'язує заінтересованих осіб здійснювати розшук відсутнього. Суддя при підготовці справи до розгляду з'ясовує, які особи можуть надати відомості про відсутнього, а також робить запит до відповідних органів за останнім відомим місцем проживання (міліції, ЖЕО, місцевого самоврядування) і роботи відсутнього про наявність відомостей щодо цієї фізичної особи (ст. 248 ЦПК). Суд розглядає справу за участі заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд визнає за потрібне допитати (ч. 1 ст. 249 ЦПК). 4. Ст. 43 ЦК не встановлює переліку правових наслідків визнання особи безвісно відсутньою, проте зміст інших норм цивільного та сімейного законодавства дає можливість виділити такі наслідки, зокрема: 1) нотаріус за останнім місцем проживання такої особи встановлює над її майном опіку. Опікун управляє майном в інтересах особи, яка визнана безвісно відсутньо, в тому числі надає утримання особам, яких був зобов'язаний утримувати безвісно відсутній; 2) чоловік або дружина безвісно відсутнього одержують право розірвати шлюб у спрощеному порядку в органі РАЦС (пункт 1 ч. 1 ст. 107 СК); 3) припиняються зобов'язання, нерозривно пов'язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, зазначені у п. 6 ч. 1 ст. 248, п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). 35 Оголошення особи померлою: підстави, порядок та наслідки Крім визнання фізичної особи безвісно відсутньою, законодавство передбачає правові підставі для оголошення фізичної особи померлою. Такий інститут передбачений нормами ЦК України, оскільки інколи довготривала відсутність особи дає підстави припускати, що такої особи вже немає в живих. Відповідно до норм цивільного законодавства фізична особа може бути оголошена померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців. При цьому під відсутністю відомостей слід розуміти як прояви самої фізичної особи, так і виписки з готелів або інших місць можливого перебування такої особи, а також показання осіб, які бачили громадянина в тому чи іншому місці. До обставин, що загрожували смертю фізичній особи, що відповідно скорочують строк, протягом якого вона може бути оголошена померлою, слід віднести землетруси, різного роду стихійні лиха. До обставин, що дають підстави припускати загибель фізичної особи від нещасного випадку, відносять різного роду катастрофи, пожежі, вибухи, терористичні акти та інше. Так, наприклад, якщо фізична особа здійснювала авіапереліт у літаку, який зазнав аварії, і така особа не була знайдена живою, а також тіло її не було знайдено серед загиблих, то така особа може бути оголошена померлою протягом шести місяців на підставах, що дають можливість припускати її загибель від нещасного випадку. Крім того, фізична особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Даний строк встановлений з тієї причини, що воєнні дії забирають життя багатьох людей, а крім того, під час таких дій існують певні перепони щодо встановлення місця знаходження фізичної особи. Саме з огляду на це законодавство встановлює строк для оголошення фізичної особи померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Законодавство виділяє ряд підстав, за наявності яких громадянин може бути оголошений померлим. До таких підстав належать: - відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, визначених законодавством, - протягом шести місяців; - неотримання відомостей про місце перебування фізичної особи протягом визначеного законодавством часу; - неможливість встановити, чи є живою фізична особа. Для оголошення фізичної особи померлою потрібна наявність ряду умов, зокрема: 1) відсутність громадянина в місці його проживання; 2) довготривала відсутність відомостей про місце перебування такої фізичної особи; 3) звернення зацікавлених осіб до суду; 4) рішення суду про оголошення громадянина померлим. Слід зазначити, що оголошення громадянина померлим базується на презумпції смертності (тобто на припущенні, що громадянин, який відсутній, - мертвий)1. Цивільний кодекс України встановлює три строки для оголошення фізичної особи померлою: 1) загальним є строк у три роки; 2) за певних обставин законодавство встановлює строк у шість місяців; 3) а також строк у два роки у випадку, коли фізична особа зникла у зв'язку із воєнними діями. У Російській Федерації строки передбачені такі самі, окрім загального строку, в сусідній державі він становить п'ять років. При оголошенні фізичної особи померлою обчислення строків здійснюється за правилами, які встановленні для строків визнання фізичної особи відсутньою. Так, якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком перебігу строку для оголошення особи померлою вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Як уже зазначалось, фізична особа може бути оголошена померлою лише в судовому порядку. Такі справи розглядаються судами в порядку окремого провадження. Так само, як і при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою, заява про оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. В такій заяві повинно бути обов'язково зазначено мету, задля якої необхідно оголосити фізичну особу померлою, а також послатися на обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. При цьому фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим орган РАЦСУ видає свідоцтво про смерть. Оголошення громадянина померлим тягне за собою ті самі наслідки, що і смерть фізичної особи, зокрема відкривається спадщина, відбувається перехід майна до правонаступників. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. Необхідно зауважити, що оголошення фізичної особи померлою не означає, що ця особа позбавляється правоздатності та дієздатності, якщо вона фактично жива. Однак цивільне законодавство позбавляє спадкоємців такої особи відчужувати її майно протягом п'яти років. Така заборона вноситься до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заборона встановлюється з метою забезпечення інтересів і збереження майна фізичної особи, яка оголошена померлою, у випадку якщо вона насправді жива і з'явиться у місці свого проживання, або ж буде отримано відомості про таку особу. При цьому слід зауважити, що для оголошення фізичної особи померлою законодавство не вимагає попереднього визнання її безвісти відсутньою. В той же час слід звернути увагу на те, що в порядку окремого провадження також передбачено розгляд справ про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Такий вид справ слід відрізняти від оголошення фізичної особи померлою. Основною відмінністю цих двох видів справ є те, що оголошення громадянина померлим базується на презумпції його можливої смерті і відсутності яких-небудь доказів щодо цього, а встановлення факту смерті - на доказах його смерті. Крім того, при оголошенні громадянина померлим днем його смерті вважається день набуття чинності рішенням суду, а в деяких випадках - день його ймовірної загибелі. При встановленні факту смерті днем смерті вважається день фактичного її настання1. Так, якщо буде встановлено, що особа, яка зникла, була пасажиром судна, що затонуло, але при цьому її не було знайдено ні серед загиблих, ні серед тих, хто вижив, то ЇЇ слід оголошувати померлою. Але якщо за таких самих обставин є свідки загибелі особи, тоді слід встановлювати факт смерті. 36 Поняття та ознаки юридичної особи Поряд з фізичними особами, юридичні особи - суб'єкти приватноправових відносин, тобто приватного права (цивільного права). Юридична особа - це організація, що має відособлене майно, може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному суді або в третейському суді (ст.23 ГК України). Ознаки юридичної особи: Наявність відособленого майна, тобто приналежного винятково юридичній особі, відособленого від майна яких-небудь інших осіб (наприклад, засновників юридичної особи). Наявність організаційної єдності, тобто організаційної цілісності юридичної особи: існування й участь у цивільному обороті як єдиного цілого закріплених в уставі (положенні) юридичної особи його різного роду органів, структурних підрозділів. Участь у цивільному обороті від свого імені, тобто не від імені яких-небудь інших осіб (наприклад, засновників юридичної особи). Керівники філій і представництв юридичних осіб діють на підставі доручення, отриманої ними від юридичної особи до складу якого вони входять. Юридична особа завжди має своє найменування, що індивідуалізує (персоніфікує) його в загальній масі інших юридичних осіб. Самостійна майнова відповідальність, тобто юридична особа відповідає за своїми обов'язками винятково своїм майном (відособленим від майна інших осіб), а не майном, наприклад, його засновників. Правоздатність і дієздатність юридичних осіб здобуваються одночасно, виникають із моменту державної реєстрації юридичної особи. |