Правознавство. 1 Поняття і ознаки держави
 Скачать 186.97 Kb.
|
|
9 Нормативно-правовий акт - основне джерело правасучасної держави. У ньому міститься більшість правових норм, що регулюють найбільш соціально значимі суспільні відносини. Нормативно-правовий акт має общерегулятівний характер, а правові норми, що містяться в ньому, на відміну від інших джерел права, є конкретними, досить визначеними і носять, як правило, загальний характер. Нормативно-правовий акт - це офіційний акт правотворчості, що представляє собою владне припис, що містить норми права. Відмінні ознаки нормативно-правового акта, що виражають його сутність і значення: 1) особливий порядок створення нормативно-правового акта. Нормативно-правовий акт створюється в результаті правотворчої діяльності і являє собою офіційний акт правотворчості. Правотворча діяльність - здійснюється в установленому законом порядку компетентними державними органами (законодавчими, виконавчими, судовими) і безпосередньо народом (референдум) діяльність по підготовці, встановлення, зміни та скасування норм права; 2) нормативно-правовий акт має общерегулятівний характер. У нормативно-правових актах містяться тільки норми права, що володіють державної обовязковістю. Нормативно-правові акти необхідно відрізняти від індивідуальних правових актів. Індивідуальний правовий акт поширює свою дію на конкретних субєктів права, розрахований на одноразове застосування і припиняє свою дію з реалізацією конкретного права або обовязки (наприклад, вирок суду по конкретній кримінальній справі); 3) нормативно-правовий акт являє сосбой офіційний державний документ; має обовязкові атрибути: назва акта (закон, указ, постанова); найменування органу, що прийняв акт (парламент, президент, уряд і т. д.), номер та дату прийняття та ін .; 4) нормативно-правовий акт завжди має внутрішню структуру, за допомогою якої норми права групуються по певним структурним утворенням: розділам, главам, статтям. Всі нормативно-правові акти можуть бути умовно розділені на кілька груп. 1.   За обсягом дії нормативно-правові акти поділяються на: • загальнодержавні, що поширюють свою дію на всю територію держави; • регіональні, що поширюють свою дію на той чи інший регіон, округ; • місцеві, що діють в межах окремої місцевості. 2. За характером дії нормативно-правові акти поділяються на: • акти загальної дії; • акти надзвичайного дії, що діють тільки у разі настання виняткових обставин. 3. По колу осіб, які виступають субєктами конкретних правовідносин, які регулюються тим або іншим нормативно-правовим актом, вони можуть бути поділені на: • загально-правових актів, що поширюють свою дію на всіх осіб, які перебувають на території даного держ ства; • спеціальні правові акти, що поширюються на строго певний контингент осіб, що знаходяться на даній території (законодавчі акти про статус військовослужбовців, про державну реєстрацію юридичних осіб та. т. д.). 4. За змістом нормативно-правові акти можуть бути розподілити на: • галузеві нормативно-правові акти, які містять у собі норми лише однієї галузі права (наприклад, Трудовий кодекс РФ); • комплексні, містять у собі норми кількох галузей права (наприклад, Земельний кодекс РФ). 5. За основними субєктам державного правотвор пра ці нормативно-правові акти поділяються на: • акти законодавчої влади (закони); • акти виконавчої влади; • акти судової влади. 6. Найбільш важливою є класифікація нормативно-правових актів, в основі якої лежить їх юридична сила. По юридичній силі всі нормативно-правові акти поділяються на: • закони; • підзаконні акти. Закон - нормативно-правовий акт, прийнятий вищим представницьким органом держави або волевиявленням народу (в порядку референдуму) і регулює найбільш важливі суспільні відносини. Закон складає основу правової системи сучасної держави; має вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. Найважливішим принципом правової держави в звязку з цим виступає верховенство закону у регулюванні суспільних відносин. Найважливіші ознаки закону, що відрізняють його від інших нормативно-правових актів: 1) закон приймається вищими законодавчими органами (держави або субєкта федерації) або населенням країни в результаті референдуму; 2) предметом правового регулювання законами виступають найбільш значущі в соціальному плані суспільні відносини; 3) для закону характерний особливий порядок прийняття - спеціальна законотворча процедура, що складається з наступних стадій: • законотворча ініціатива; • обговорення законопроекту; • прийняття закону; • опублікування закону. 4. Закони можуть бути скасовані або змінені лише органами законодавчої влади. Закони єдині по способу формування, положенню в правовій системі і ролі в регулюванні суспільних відносин. Вони поділяються на: Конституційні закони - закони основоположні, що видаються з питань, що регулює основи конституційного та суспільного ладу держави, правове становище особи і т. д. Федеральні конституційні закони Російської Федерації - закони, що видаються з питань, прямо зазначеними в Конституції РФ 1993 р. Звичайні закони - закони, що видаються в суворій відповідності з конституційними законами, що регламентують окремі сфери суспільних відносин. Підзаконні акти - нормативно-правові акти, що містять норми права, видані компетентними органами держави на основі та на виконання законів і не суперечать їм. Найважливіші підзаконні акти: 1) укази глави держави (наприклад, Президента РФ); видаються з питань, не регламентованих законами. У випадку, якщо те чи інше суспільне відношення має достатню значимість, але при цьому законом не відрегульовано, воно може стати предметом правового регулювання президентського указу; 2) акти урядів (наприклад, постанови Уряду РФ); видаються на основі законів і указів Президента з метою більш детальної регламентації окремих питань, встановлених вищезазначеними нормативно-правовими актами; 3) відомчі нормативно-правові акти - накази, інструкції, розпорядження, видані окремими міністерствами, відомствами, департаментами з питань, що регулює обмежену сферу суспільних відносин, що знаходиться в компетенції цих органів; 4) місцеві підзаконні акти - нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади на місцях, що видаються місцевими органами представницької влади та органами місцевого самоврядування (мером, префектурою, муніципалітетом і т. д). 10.Межі дії нормативно-правових актів: в просторі , участі, за колом осіб Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує норми права та розрахований на багаторазове використання. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов’язкове правило поведінки загального характеру і є основною формою для багатьох правових систем сучасності. Поширеність саме цієї форми права можна пояснити рядом переваг: можливість чітко сформувати зміст прав та обов’язків, швидко довести його до відома адресатів, створити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови для правильного розуміння суті норм; забезпечити умови швидкого відшукання потрібної норми, оперативної її зміни чи скасування, здійснення упорядкування, погодження, систематизації всієї кількості юридичних норм. Дія нормативно-правових актів – це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; (про неї буде йтися в наступному питанні) б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки. Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами. Усі нормативно-правові акти мають визначені часові та просторові межі свого існування і дії, а також поширення на певне коло осіб. Для НПА в просторі пов’язана з поширенням його на території всієї держави або визначену його частину (Автономно Республіка Крим).Територія України включає в себе: земну територію, внутрішній водний простір, надра; територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір у межах кордонів держави (на висоті 35 кілометрів); території посольств і консульств; повітряні та морські судна військового і цивільного флоту, які перебувають у відкритому морі або в повітрі під прапором і гербом держави та ін. Територіальні межі дії нормативних актів закріплюють суверенітетом держави і його юрисдикцію. Дія за колом осіб обумовлена тим, що нормативно правові акти діють на всіх адресатів-суб’єктів у рамках територіальної сфери (які знаходяться на даній території). Адресатами нормативно-правових актів можуть бути всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства або визначені групи населення, всі посадові особи або окремі їхні категорії, юридичні особи, підприємства, установи організації. Разом з тим існують спеціальні нормативні акти, які поширюються тільки на окремі категорії громадян. Також існує принцип екстериторіальності, відповідно до якого частина території держави визначаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, які знаходяться на території тієї держави, чиє посольство розміщене в конкретному приміщені або чиїми представниками вони фактично є. Дія НПА в просторі відбувається у відповідності з територіальним і екстериторіальним принципами. Територіальний принцип – це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися: а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів); б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів); в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій). 11 Систематизація законодавства: поняття, значення, форми Систематизація законодавства - це діяльність із впорядкування і зведення нормативно-правових актів (або їхніх елементів) у цілісний комплекс. Систематизацію законодавства здійснюють з метою полегшення встановлення й усунення дефектів, внесення коректив у законодавство; підвищення ефективності законодавства; забезпечення зручності користування ним, полегшення відшукання юридичної 158 норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації; сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню. Формами систематизації законодавства є: > інкорпорація - це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в одному збірнику, не вносячи ніяких змін у зміст норм права цих актів; > консолідація - це поєднання багатьох нормативно-правових актів з одного питання різних епох і зведення їх в один акт, а також пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Зміст правовідносин при консолідації не змінюється; > кодифікація - це спосіб систематизації законодавства, який полягає у змістовній переробці й узгодженості певної, пов'язаної спільним предметом регулювання, групи юридичних норм та об'єднанні їх в єдиному нормативно-правовому акті. Отже, така систематизація завжди має офіційний (правотворчий) характер; > звід законів - це такий вид систематизації, який поєднує в собі всі види систематизації, а також процес прийняття нових актів. > Інкорпорація буває: > за юридичним значенням: а) офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або уповноваженими за їх рішенням організаціями збірників чинних нормативно-правових актів); неофіційна (підготовка і видання збірників нормативно-правових актів неправомочними органами держави або будь-якими іншими організаціями чи особами); > за обсягом: а) загальна (генеральна); б) галузева; в) міжгалузева; г) спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства); > за критеріями об'єднання нормативно-правових актів: а) предметна; б) хронологічна; в) суб'єктна (залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти) та ін. Існує також кілька видів кодифікації: > за обсягом: а) галузева; б) міжгалузева; в) спеціальна; > за формою вираження: а) основи законодавства; б) кодекс; в) статут; г) закон; д) положення та ін. 12 Поняття галузі права та правові інститути Правова система — це сукупність наступних складових: юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових поглядів, гіпотез, ідей, правової культури, тобто сукупність узгоджених і пов'язаних юридичних засобів, за допомогою яких держава справляє нормативний вплив на суспільні відносини. Таким чином правова система охоплює нормативну, організаційну, концептуальну, культурну сторони правової реальності. Обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку держави й суспільства правова система відіграє провідне місце при характеристиці права, стану законодавства тощо. Структура правової системи - це її внутрішня будова, яка характеризується єдністю, цілісністю та взаємозв'язком складових елементів. Система права, на відміну від правової системи, є сукупністю впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову, складовим елементом правової системи. Серед ознак, що характеризують систему права необхідно виділити наступні: — це обумовлена об'єктивним розвитком суспільних відносин внутрішня структура права; — дієвий нормативний регулятор, здатний здійснювати багатосторонній вплив на суспільні відносини; — зміст характеризується цілісністю й структурованістю взаємопов'язаних між собою норм права, поділених за інститутами, підгалузями та галузями права; — норми права взаємоузгоджені між собою, знаходяться у відносинах внутрішнього підпорядкування та взаємовпливу. Системність суспільних відносин надає праву системних властивостей та зумовлює його структуру, яка є цілісним об'єднанням відносно самостійних, але пов'язаних між собою елементів — норм права, основним призначенням яких є регулювання суспільних відносин. За змістом суспільні відносини можуть бути майновими та немайновими, фінансовими, земельними, сімейними тощо. Кожен із цих видів суспільних відносин регулюється визначеною групою норм права, які відбивають їх характерні особливості та відповідну соціальну спрямованість. Традиційним у теорії права, як і зазначалося вище, є розгляд у якості складових елементів системи права норм права, інститутів права, підгалузей та галузей права. Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, за невиконання або неналежне виконання якого настає юридична відповідальність. Норма права як елемент системи права відбиває основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість. Змістом норм права є суб'єктивні права та юридичні обо-в'язки, які надаються та покладаються на суб'єктів суспільних відносин з метою їх врегулювання. За різними критеріями (за змістом, сферами дії, характером приписів тощо) норми права класифікуються на види. Хоча необхідно зазначити, що окремо взята норма права не може врегулювати суспільні відносини. Зазначені вище групи суспільних відносин регулюються відповідними групами правових норм, які створюють самостійні елементи системи права — галузі права, підгалузі та інститути права. Інститут права — це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. Тобто, норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правового регулювання, він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише їх окремі сторони (наприклад, галузь конституційного права — має такі інститути як інститут громадянства, президента, виборчого права тощо; галузь екологічного права має інститути природокористування, охорони навколишнього природного середовища тощо). Як певна сукупність норм права інститут права характеризується певними властивостями: регулятивністю (норми за змістом мають регулятивний характер), предметністю (присвячений регулюванню визначеного предмета — суспільних відносин) та галузевістю (створюється із норм, що належать лише до певної галузі права). У теорії права існує певна класифікація інститутів права: 1) загальні — ті, що формулюють загальні принципи та положення (з них сворюються загальні частини кодифікованих нормативно-правових актів); 2) змішані — ті, що створюються на межі галузей права (наприклад, інститут спільної власності подружжя існує на межі цивільного і сімейного права); 3) комплексні — ті, що є складовими елементами комплексних галузей права. Крім того, виділяють інститути конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального тощо права, матеріальні та процесуальні. У межах певних галузей права утворюються підгалузі. Підгалузь права — є складовим елементом системи права і являє собою сукупність правових інститутів, які регулюють взаємопов'язані однорідні відносини у межах однієї галузі. Наприклад, у межах цивільного права (галузь права) існують підгалузі зобов'язального права, спадкового права; у межах фінансового права - банківська, бюджетна тощо. За певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права виділилось житлове право. Підгалузь права як складовий елемент притаманний не всім галузям права. |