Правознавство. 1 Поняття і ознаки держави
 Скачать 186.97 Kb.
|
|
Інститут права — це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Інститути права поділяються на галузеві, які регулюють певні відносини в межах однієї галузі права (наприклад, в межах конституційного права можна виділити інститут президента, Верховної Ради тощо), та міжгалузеві, які регулюють відносини, що є предметом різних галузей права (наприклад, інститут власності, норми якого містяться в конституційному, цивільному, кримінальному, земельному та ін. галузях права, інститут відшкодування шкоди тощо) . Поняття системи законодавства і її співвідношення з системою права. Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Структура системи законодавства — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. Структура системи законодавства має два основних різновиди: 1. горизонтальна, тобто галузева (розподіл НПА за предметом правового регулювання); 2. вертикальна, тобто субординаційна або ієрархічна (розподіл НПА за певними групами залежно від юридичної сили (закони і підзаконні НПА). Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на законодавство суб’єктів федерації та федеральне законодавство. Cистема права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу. Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає: 1. Первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис. 2. Система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. 3. Система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну, а у федеративних державах і федеративну структуру. 4. Галузі законодавства не завжди співпадають з галузями права. Можливі три варіанти: 1) галузь права є, а галузі законодавства немає (фінансове право, право соціального забезпечення). Такі галузі не кодифіковані, а діючі у цій сфері нормативний матеріал розкиданий по різних НПА, що потребує систематизації. 2) галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). 3) ідеальний варіант, коли галузь законодавства співпадає з галуззю права (трудове, цивільне, кримінальне право). 5. Норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності, оскільки розподіляються за предметом і методом правового регулювання. Галузі законодавства виділяються тільки за предметом правового регулювання і не мають єдиного методу. 4. Поняття та види систематизації законодавства. Наявність значної кількості нормативно-правових актів, які складають систему законодавства, розбіжність у часі їхнього прийняття та суб'єктах, що приймають їх, обумовлюють необхідність діяльності з їхнього впорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація законодавства — це діяльність з впорядкування чинних нормативно-правових актів у єдину узгоджену систему, з метою забезпечення ефективного правового регулювання. Систематизація спрямована на: 1) досягнення внутрішньої єдності юридичних норм, тобто на усунення колізій і прогалин, в результаті чого підвищується ефективність законодавства; 2) впорядкування правового матеріалу, розміщення його за певними розділами і рубриками, тобто класифікацію, що забезпечує зручність користування законодавчим масивом. Систематизація здійснюється трьома способами: інкорпорацією, кодифікацією та консолідацєю. Інкорпорація — це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту. Види інкорпорації: 1) За юридичною значимістю:
2) За обсягом: загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі права). 3) За критерієм об'єднання нормативно-правових актів: предметна, тобто за предметом регулювання; хронологічна (за часом видання нормативно-правових актів); суб'єктна (залежно від органу, який видав акти). Кодифікація — це змістовна переробка, узгодження й об'єднання певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, з відміною одних і прийняттям інших норм права, що можливе лише у процесі правотворчості. В результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.
1) За обсягом:
2) За формою виразу: основи (головні засади) законодавства; кодекси; положення; статути. Консолідація — вид систематизації в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі. В процесі консолідації правотворчим органом створюється новий НПА, який повністю замінює попередні; усі нормативні положення раніше прийнятих актів об’єднуються в ньому без змін, хоча, як правило здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори тощо. В країнах романо-германської правової системи консолідація виконує лише допоміжну роль (усуває множинність НПА, їх надзвичайну роздробленість, дублювання). Проте, вона активно використовується у країнах загального права. 14 Поняття і форми реалізації права Реалізація — термін латинського походження (realis) і означає речовий. Поняття реалізація права розуміється різними науковцями неоднозначно. Деякі вчені реалізацію права визначають як процес здійснення правових приписів через поведінку суб'єктів (право реалізується у поведінці людини та забезпечується гарантіями з боку держави). Інші під реалізацією права розрізняють як зовнішній прояв правового регулювання, так і кінцевий результат правового регулювання. Реалізація права — це складний процес, що включає: 1) механізми реалізації права; 2) форми реалізації права. Юридичний механізм реалізації права залежить від типу та особливостей правової системи тієї чи іншої держави. У романо-германській правовій системі процес реалізації права відбувається на певних етапах. На першому етапі відбувається процес закріплення природних прав, даних людині від народження позитивним правом. Права людини є складовим елементом природного права. Для реалізації цих прав необхідне визнання їх державою. Тобто, необхідно надати правам людини форми закону, що відбувається шляхом їх конституційного закріплення та деталізації у поточному законодавстві. На другому етапі закон через певні механізми набуває певної форми, яка закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Такими механізмами є конкретизація закону в підзаконних актах; пояснення норм права у актах офіційного тлумачення; наявність процесуальних норм, які регулюють порядок прийняття, застосування та виконання закону; наявність різноманітних актів застосування права. На третьому етапі відбувається власне реалізація права, безпосереднє втілення правової норми в діяльності суб'єктів права. У англосаксонській правовій системі механізм реалізації правових приписів більш простий. Природне право набуває форми позитивного права шляхом діяльності судових органів. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу, виносить судове рішення на основі прецеденту, встановлюючи тим самим права та обов'язки сторін. Отже, механізм реалізації права — це діяльність суб'єкта права, зобов'язаної сторони, законотворчого органу, правозастосовчого органу та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність. Складовою частиною механізму реалізації права виступає механізм юридичної відповідальності. Створення правової норми не є самоціллю. Її призначенням є забезпечення регулювання суспільних відносин, що досягаються у процесі реалізації правових приписів. Реалізація — це втілення приписів правової норми у діяльності суб'єктів права. Різноманітність суспільних відносин та правових норм визначається різноманітністю форм їх реалізації. Залежно від характеру та змісту норми розрізняють три основні форми реалізації права: — використання — це форма реалізації уповноважуючих норм, змістом якої є активна поведінка суб'єктів, що вчиняється за їх власним бажанням. (Наприклад: реалізація права на освіту, договір дарування, заява про звільнення з роботи, права власності); — виконання — це форма реалізації зобов'язуючих норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичними приписами, тобто виконання покладених обов'язків. (Наприклад: виконання батьками обов 'язків по утриманню неповнолітніх, сплата податків, договірні зобов'язання); — дотримання — це форма реалізації забороняючих норм, змістом якої є утримання суб'єкта від порушення заборон, які містяться у правових нормах. (Наприклад: не порушувати правила дорожнього руху.) Принципи, на яких ґрунтується реалізація норм права: 1. Законність — неухильне дотримання державними органами та посадовими особами закону в процесі реалізації норм права. Цей принцип передбачає такі основні моменти: — прийняття рішення повинно здійснюватись правозастосовуючими органами чи посадовими особами у межах тих повноважень, які закріплені для них у законі (підвідомчість, підсудність справ); — прийняття рішення відповідно до процедури, встановленої законом; — прийняття рішень з дотриманням певної форми (ухвала, вирок, рішення, указ, наказ тощо); — правильна юридична кваліфікація та застосування саме тієї норми, яка необхідна у даному випадку; — винесення рішення у суворій відповідності приписам диспозиції чи санкції правової норми. 2. Обґрунтованість — прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріалів справи; логічний аналіз доказів, перевірка достовірності юридичних фактів. 3. Доцільність — у правозастосовному акті повинен знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових вимог. (Наприклад: вирок не може бути надто суворим, чи м'яким, при його прийнятті повинно визначатись тяжкість заподіяного, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи погіршують становище обвинуваченого.) 4. Принцип соціальної справедливості — діяльність державних органів чи посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суспільства в цілому, а не врахування становища чи рангу окремої особи чи групи осіб. 15 Застосування права як особлива форма його реалізації Застосування норм права - це форма реалізації норм права компетентними суб'єктами щодо вирішення конкретної справи, що має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється у встановленому процедурному порядку і завершується виданням правозастосовного акта. Якщо дотримання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами. Громадяни не можуть застосовувати норми права. У випадку, коли державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Застосування норм права має місце там, де адресати норм права не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів чи посадових осіб. Випадки, коли виникає необхідність у застосуванні норм права: - коли передбачені нормами права суб'єктивні права і юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без владного рішення компетентного органу чи посадової особи. Наприклад, для реалізації права на освіту необхідно видати наказ ректора про зарахування конкретної особи на навчання; для реалізації обов'язку громадянина на проходження дійсної військової служби в Збройних Силах також потрібен наказ про призов його на службу; - коли правові відносини, що виникають на підставі норми, є настільки важливими, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів цих відносин. Наприклад, приватизація житла громадянином, видача посвідчення водія тощо; - якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не можуть самостійно виробити узгоджене рішення про наявність або обсяг суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Наприклад, поділ майна між подружжям у випадку розлучення, вирішення спорів між учасниками цивільного договору; - коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність, або навпаки - відсутність юридичних фактів або конкретних документів. Наприклад, установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу; - коли вчинено правопорушення і особа притягується до юридичної відповідальності, в процесі якої необхідно визначити відповідну міру покарання правопорушника. У цьому випадку вступає в дію санкція забороняючої норми, що сама по собі автоматично не може призвести до негативних юридичних наслідків відносно правопорушника, а тому для цього потрібна додаткова дія державного органу, або посадової особи. Наприклад, обвинувальний вирок суду відносно особи, яка вчинила злочин; - при вирішенні питань про статуси об'єднань. Наприклад, реєстрація уповноваженим органом громадської організації. Застосування норм права має особливі ознаки: - державно-владний характер означає, що правозастосування є одним з видів діяльності держави, яку здійснюють державні органи та посадові особи. Владний характер проявляється в тому, що застосування норм права здійснюється за одностороннім волевиявленням уповноважених суб'єктів, а не за згодою сторін. Правозастосовні акти, що видаються в процесі застосування, є обов'язковими для виконання та забезпечуються державою; - визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права у формі дотримання, виконання і використання здійснюють як державні органи та посадові особи, так і громадяни, то застосуванням громадяни займатися не мають права. Вони лише можуть або ініціювати застосування права, або надавати допомогу компетентним особам у цій діяльності; - здійснюється в межах повноважень компетентного суб'єкта а також у встановленому процедурному порядку, що регламентує цей процес; - здійснюється на підставі норм права, носить творчий, інтелектуальний характер; - завершується виданням правозастосовного акта, що має державно-владний характер і породжує, змінює або припиняє конкретні правові відносини; Форми застосування норм права: оперативно-виконавча - не пов'язана з правопорушеннями. Наприклад, наказ ректора Національної академії внутрішніх справ про зарахування конкретної особи на навчання; - правоохоронна-спрямована на попередження, припинення правопорушень, відновлення порушених прав, покарання винуватих осіб. Цю форму реалізують органи держави. Наприклад, постанова слідчого про порушення кримінальної справи. Загальновідомо, що однією з провідних функцій держави є забезпечення охорони прав і свобод громадян, фізичних та юридичних осіб віл протиправних посягань, забезпечення принципу законності, а також охорони встановленого в державі правопорядку. Кожне з цих завдань виконується за допомогою правоохоронної діяльності, що реалізується відповідними державними органами. Правозастосовна правоохоронна діяльність - це сукупність дій правоохоронних органів держави, посадових осіб по створенню індивідуально-правових приписів, що є засобом застосування норм права відповідно до конкретних життєвих ситуацій, пов'язаних з охороною і захистом прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Ознаки правозастосовної правоохоронної діяльності: - виявляється на практиці як владна, творча правоохоронна діяльність державних органів щодо реалізації функцій держави; - пов'язана з реалізацією охоронної функції права; - у процесі її реалізації відбувається втілення в життя охоронних норм права; - здійснюється в процесі охоронних правовідносин. Носій суб'єктивного права в охоронних правовідносинах виступає як потерпілий, а носій юридичних обов'язків - як правопорушник. Окрім того, в охоронних правовідносинах є ще один суб'єкт (третя сторона) - орган держави, що наділений повноваженням застосовувати санкцію відносно правопорушника; - здійснюється шляхом видання охоронних правозастосовних актів з приводу реалізації конкретних охоронних норм права. Одержаний під час юридичної кваліфікації висновок знаходить свій вираз у вигляді правозастосовного акта та виступає кінцевим результатом правоохоронної форми правозастосовної діяльності; - пов'язана з повсякденним вирішенням різнопланових питань охорони правопорядку; - проявляється і у попереджувальній охороні встановлених законом прав і свобод членів суспільства; - у процесі її здійснення уповноважений орган позбавлений права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих йому повноважень. У процесі правоохоронної правозастосовної діяльності можуть бути використані лише офіційні та правомірні засоби впливу на юридичну або фізичну особу; - в переважній більшості випадків невід'ємною складовою правоохоронної правозастосовної діяльності є правовий примус; - у деяких випадках може здійснюватись і за допомогою добровільних заходів. Зокрема в трудовому праві можливе добровільне відшкодування працівником збитку, що був завданий ним підприємству, установі чи організації; - чіткі вимоги щодо процесуального оформлення правоохоронної правозастосовної діяльності; - виступає одним із засобів надійності та ефективності функціонування правоохоронного механізму в цілому. Застосування норм права складається з трьох стадій: 1. Встановлення фактичних обставин справи. Наприклад, слідчий прибуває на місце вчинення злочину та організовує роботу слідчо-оперативної групи з метою встановлення таких фактичних обставин: - чи відома особа, яка вчинила злочин і якщо так, то дані про неї (вік, стать, місце проживання чи можливого перебування, місце роботи чи навчання, коло спілкування, особисті якості, прикмети тощо); - місце та час вчинення злочину; - спосіб вчинення злочину; - можливі мотиви злочину тощо. Вищезазначені фактичні обставини можуть бути виражені в речових доказах, документах, свідченнях і т. і. 2. Вибір і аналіз норми права. Наприклад, після збору фактичних обставин справи слідчий повинен здійснити юридичну кваліфікацію. Остання представляє собою оцінку обставин справи шляхом співвіднесення конкретного випадку з нормами права1. Слідчому необхідно встановити: - в якій статті (чи її частині), якого закону міститься норма права, що визначає вчинене діяння як заборонене; - чи діє ця норма права на конкретній території, в даний момент та чи поширюється її дія на осіб, пов'язаних з цією справою. При цьому слід керуватися останньою редакцією офіційного видання закону з усіма змінами і доповненнями на день застосування норми права та дотримуватись положення ст. 58 Конституції України за яким "закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи"; - як необхідно розуміти норму права, виражену в конкретній статті (цей процес мас назву - тлумачення норм права (дане питання висвітлене у темі 2.1.7). 3. Вирішення справи, що закінчується прийняттям правозастосовного акта. Прикладом цієї стадії може бути прийняття слідчим рішення про необхідність порушення кримінальної справи за конкретною статтею Кримінального кодексу та видання відповідної постанови, що і буде правозастосовним актом. Вимоги до застосування норм права: - законність - означає, що при вирішенні конкретної справи суб'єкт правозастосування повинен діяти точно у відповідності зі змістом норми права, яку він застосовує, в межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому суб'єкт правозастосування повинен діяти за принципом - дозволено робити лише те, що прямо передбачено в законі. Наприклад, слідчий при вирішенні кримінальної справ вивчає обставини в такому вигляді, в якому вони існували фактично, не допускаючи помилкових уявлень і дотримується тим самим вимоги законності; - обґрунтованість - означає, що правозастосовні акти повинні бути мотивованими. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінальної справи є недотриманням цієї вимоги. Для прийняття обґрунтованих рішень суб'єкт правозастосування повинен глибоко вивчити конкретні факти та обставини справи та здійснювати правозастосування лише за наявності достатніх підстав; - доцільність - це співвідношення між метою, що міститься р нормі права і діяльністю суб'єкта щодо реалізації цієї норми. Правозастосування повинно здійснюватись оптимальним шляхом; - справедливість передбачає застосування рівної міри за юридично однакові діяння. Необхідно також враховувати індивідуальні особливості особи та конкретні обставини справи. Наприклад, справедливий вирок суду сприяє як виправленню злочинця, так і попередженню злочинів. Особливості правозастосовної діяльності працівників міліції: - формування позитивної суспільної думки про стан правопорядку та роботу міліції - пріоритетний напрям правозастосовної діяльності міліції. Остання повинна здійснюватись за принципом: "міліція і народ - надійні партнери" і зводитись до надання послуг населенню; - для успішного виконання вищезазначених завдань здійснюється ретельний відбір людей, які готові після одержання відповідної освіти ефективно здійснювати застосування норм права; - здійснюється на підставі наступних нормативно-правових актів: Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України "Про міліцію", Закону України "Про дорожній рух", Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та інших. Зміст вищезазначених нормативно-правових актів відомий далеко не всім пересічним громадянам; - виходячи зі ст. 2. Закону України "Про міліцію" ("Основні завдання міліції") правозастосовна діяльність займає основне місце при здійсненні міліцією своїх функцій і здійснюється у сфері специфічного кола завдань; - працівники міліції як суб'єкти правозастосування спрямовують та організовують поведінку інших учасників правовідносин. Суб'єктом правозастосування в міліції є компетентні та уповноважені на те посадові особи. Не всі працівники міліції здійснюють правозастосовну діяльність. Наприклад, працівники управління ресурсного забезпечення МВС правозастосуванням не займаються; - у взаємовідносинах з особами більшість правозастосовних актів приймаються у зв'язку правопорушеннями (адміністративно-правова та кримінально-правова діяльність) або у зв'язку з проханням осіб сприяти реалізації їх суб'єктивних прав (наприклад, одержання особою паспорта, надання дозволу на користування мисливською чи газовою зброєю тощо); - якщо при застосуванні норм адміністративного права працівники міліції переважно самі приймають правозастосовні рішення, то під час застосування кримінального та кримінально-процесуального права вони виступають лише як один із суб'єктів правозастосовної діяльності. В останньому випадку працівники міліції готують необхідні матеріали для правозастосовної діяльності інших органів, зокрема суду; - правозастосування часто здійснюється в екстремальних ситуаціях. Наприклад, підчас повеней, масових безпорядків, епідемій тощо; - правозастосування часто здійснюється при досить інтенсивній протидії зацікавлених осіб1. Наприклад, підозрюваний під час допиту відмовляється давати показання або свідомо перекручує факти; - застосування права спрямоване на суспільні відносини, які складають частину правопорядку у сфері діяльності правоохоронних органів; - правозастосування здійснюється відповідно до певної процедури; - здійснюється з використанням специфічних форм і засобів (наприклад, арешт, затримання, застосування зброї тощо): - правозастосовна діяльність часто супроводжується роз'ясненням змісту норм права. |