Правознавство. 1 Поняття і ознаки держави
 Скачать 186.97 Kb.
|
|
21 Правопорушення: поняття, ознаки та види Правопорушення — це суспільно небезпечне винне проти правне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність. Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конк ретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певно му місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення. До основних ознак правопорушення належать: 1) суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків за конним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізич ною); 2) правопорушенням може бути тільки діяння — тобто у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездія льності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги). Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властиво сті особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть висту пати як підстави юридичної відповідальності; 3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права. Діяння, не врегу льовані чинним законодавством не вважаються правопорушен ням; 4) винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчинено го суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умис лу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа по винна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам; 5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює харак тер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також мо же нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа по винна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші об ставини), то не буде і правопорушення; 6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачаєть ся певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального харак теру; 7) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами. Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розгляда ти діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналі зуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відпові дало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення". Склад правопорушення — це сукупність закріплених у за коні об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспіль но небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням. Склад правопорушення включає чотири елементи: 1) об'єкт; 2) об'єктивну сторону; 3) суб'єкт; 4) суб'єктивну сторону. Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, які охоро няються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення. Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішнє вира ження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопору шення. Прийнято розрізняти обов'язкові і факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушення. До обов'язкових ознак нале жать протиправність діяння, а також причиннонаслідковий зв'язок між діянням і його шкідливими наслідками. До факультативних ознак відносять місце, час, спосіб, обстави ни здійснення правопорушення і які набувають юридичного значення лише тоді, коли вказані в гіпотезі відповідної правової норми. Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Не кожна особа визнається правопору шником, а лише та, що є деліктоздатною, тобто спроможна відповіда ти за свої діяння. Рівень деліктоздатності фізичної особи, на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх ство рення, визначається законом з урахуванням їх віку та психічного ста ну здоров'я. Фізичні особи поділяються на громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства. Існують також поняття "приватна особа", "по садова особа", "службова особа", "спеціальний суб'єкт". Суб'єктами деяких видів правопорушення можуть бути не тіль ки фізичні особи, а й держані органи та громадські організації, але во ни не можуть бути суб'єктами злочинів. Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішнє психі чне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчине не правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета. Вина може існувати у формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала сус пільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкід ливих наслідків своєї протиправної поведінки. Непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки. Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що пра вопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки. Розрізняють два види необережної форми вини — протиправна самовпевненість та протиправна недбалість. Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа пе редбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не перед бачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити. Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопору шення є мотив — тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета — тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння. Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки пра вопорушення поділяють на злочини і проступки. Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єк том злочину. Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, влас ність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян. Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріа льний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діян ня); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбаче них законом). За цими критеріями злочини поділяються на: злочини невеликої тяжкості; злочини середньої тяжкості; тяжкі злочини; особливо тяжкі злочини. Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має ме ншу ступінь суспільної небезпеки. Проступок — це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує при писи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права. Проступки поділяються на такі основні види: 1) конституційні — це правопорушення, які посягають на поря док організації та діяльності органів державної влади і управлін ня, конституційні права і свободи громадян; 2) адміністративні — це правопорушення, які посягають на гро мадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління; 3) дисциплінарні — це правопорушення, які дезорганізують нор мальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін; 4) цивільні — це правопорушення, що виникають у сфері майно вих та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин. 22 Склад правопорушення:поняття та зміст його елементів. Правопорушення-поведінка суб'єктів, яка порушує правові приписи. Склад правопорушення - це сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопорушення. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи бездіяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та ситуацію скоєння правопорушення. Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юридична особа, державний орган, громадська та інші організації, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень. Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника. Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини. 23 Юридична відповідальність: поняття, мета і принципи Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності. Вона с реакцією держави і суспільства на вчинені правопорушення та проявляється у застосуванні до правопорушника заходів державного впливу й у зв’язку з цим зазнанням винним втрат особливого, організаційного чи матеріального характеру. Юридичну відповідальність розглядають у двох аспектах: позитивна відповідальність — виражається в активній життєвій позиції, свідомому виконанні обов’язків: ретроспективна юридична відповідальність — має реальний характер і застосовується за вчинення протиправних діянь. Ознаки юридичної відповідальності (ретроспективної): 1. Завжди наступає тільки за наявності правопорушення. 2. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. 3. Передбачається нормами права як один із видів державного примусу. 4. Завжди передбачає суворе нормування міри державного примусу (розмір штрафу, термін виправних робіт та інше). 5. Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється спеціально уповноваженим на те колом посадових осіб відповідно до норм процесуального права. 6. Полягає у примусовому терпінні правопорушником позбавлення відповідних благ (попередження, штраф, конфіскація тощо). 7. Завжди пов’язана з відповідними юридичними наслідками (наприклад, судимість). 8. Пов’язана з можливістю звільнення особи від юридичної відповідальності (за наявності реабілітуючих підстав). Для з’ясування сутності юридичної відповідальності необхідно визначити принципи, на яких вона базується. У юридичній науці розрізняють такі принципи юридичної відповідальності: законність; справедливість; доцільність; невідворотність; індивідуалізація покарання; відповідальність за вину; неприпустимість подвоєння і.окарання. Принцип законності— означає реалізацію юридичної відповідальності згідно з вимогами, які передбачені чинним законодавством. Головна вимога законності полягає в тому, що притягувати до юридичної відповідальності можуть лише компетентні органи у вста- новленому законом порядку і на передбачених законом підставах. Принцип справедливості юридичної відповідальності знаходить своє відображення в такій системі вимог: 1) закон, який встановлює відповідальність або посилює її, не має зворотної сили; 2) за одне порушення можливе лише одне покарання; 3) відповідальність несе лише той, хто вчинив правопорушення; 4) вид і міра покарання залежать від тяжкості правопорушення; 5) якщо шкода, нанесена правопорушенням, має зворотний характер, юридична відповідальність повинна забезпечити її відшкодування. Принцип доцільності передбачає відповідальність, обрану стосовно правопорушника, міри впливу меті юридичної відповідальності. Доцільність також означає індивідуалізацію караючих заходів залежно від тяжкості здійсненого правопорушення, властивостей особи правопорушника, обставин здійснення правопорушення. Принцип доцільності означає можливість заміни юридичної відповідальності іншими мірами впливу, якщо мета юридичної відповідальності може бути досягнута без її здійснення (наприклад, міри суспільного впливу, звільнення від покарання внаслідок амністії тощо). Принцип невідворотності юридичної відповідальності означає її неминучість. Жодне правопорушення не повинно залишатися не- розкритим і безкарним. Якщо за здійснене діяння передбачено настання юридичної відповідальності, то без законних підстав ніхто не може бути звільнений від цієї відповідальності за будь-яких умов (суспільне становище, родинні зв’язки і т. ін.). Принцип індивідуалізації покарання полягає в тому, що відповідальність за здійснене правопорушення може наставати лише за наявності вини правопорушника. Якщо ж особа є невинною, то, не дивлячись на тяжкість діяння, вона не може бути притягнута до відповідальності. У виняткових випадках норми цивільного права допускають відповідальність без вини. Принцип неприпустимості подвоєння покарання полягає в тому, що неприпустимим є поєднання двох і більше видів юридичної відповідальності за одне правопорушення. Це не означає, що за злочин не можна призначити основне і додаткове покарання (наприклад, позбавлення волі та конфіскацію майна). Однак за одне порушення винний може бути покараний лише один раз. 24 Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності. В юридичній науці є двохаспектне розуміння юридичної відповідальності: • позитивна (перспективна або заохочувальна) відповідальність — передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки; • негативна (ретроспективна або охоронна) відповідальність — передбачає покарання за правопорушення. Юридична (ретроспективна) відповідальність — це особливий вид соціальної відповідальності. Юридична (ретроспективна) відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення. Ознаки юридичної відповідальності: • це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів; • це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні; • виникає тільки за наявності правопорушення; • здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення; • має зовнішній характер; • здійснюється компетентним органом відповідно до закону та при дотриманні певного процедурно-процесуального порядку та форм; • виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру. Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності: • кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи; • адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін); • цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація); • дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.; • матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків; • конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту. |