Вступ до педагогічної професії_Фіцула М.М.. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти

• Название: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти
• Анкор: Вступ до педагогічної професії_Фіцула М.М..doc
• Дата: 09.03.2017
• Размер: 0.8 Mb.
• Имя файла: Вступ до педагогічної професії_Фіцула М.М..doc
• Тип: Навчальний посібник; #3583
• страница: 9 из 12

Тема 3. Організація професійного самовиховання майбутніх педагогів

Досвід навчально-виховної діяльності вищих педагогічних закладів освіти переконує: ефективно вирішити питання підготовки майбутніх учителів можна лише за умови, що в цьому процесі братимуть активну участь самі студенти. Професійне самовдосконалення майбутнього педагога — це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійно-педагогічної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної педагогічної діяльності і власної програми розвитку. В основі цього процесу лежить психологічний механізм постійного подолання внутрішніх суперечностей між наявним рівнем професіоналізму ("Я — реальне професійне") і деяким уявним його станом ("Я — ідеальне професійне"). Професійно-педагогічне самовдосконалення майбутнього педагога відбувається у двох взаємопов'язаних формах — самоосвіті і самовихованні, які взаємно доповнюють один одного. Основним змістом самоосвіти, як зазначалося вище, є удосконалення наявних у студента знань, умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійно-педагогічної компетенції. Самовиховання виступає як активна, цілеспрямована діяльність студента із систематичного формування і розвитку в собі позитивних та усунення негативних якостей особистості.'

Самовиховання проходить інколи непомітно для самої людини. Вона розвиває сильні сторони своєї натури, долає недоліки і не завжди усвідомлює, що займається самовихованням. Зрозуміло, що таке неусвідомлене самовихо­вання, зазвичай, має епізодичний характер, відбувається без чіткого плану і розгорнутої програми, що не може не знизити його результативності. Набагато вищою ефективністю характеризується цілеспрямоване усвідомлене самовиховання.

Вивчення 92 студентів першого курсу факультету іноземних мов Терно­пільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка показало, що самовихованням певною мірою займаються 84,8 % студентів, але систематично і цілеспрямовано — тільки 42,3 %. Першокурсники, які займаються самовихованням, намагаються сформувати в себе такі позитивні риси, як цілеспрямованість — 38,5 %, дисциплінованість — 32,1 %, упевне­ність —16,6%, працьовитість —15,4%, доброту —14,1%, наполегливість — 11,5 %, чесність— 10,3 %, витримку— 10,3 % та інші позитивні якості.

Майбутні педагоги намагаються позбутися таких негативних рис: ліні — 50,0 %, невпевненості — 23,6 %, упертості — 20,5 %, нервозності —16,6 %, по

¹ Див.: Психология и педагогика. Учебное пособие / Под ред. К.А. Абульхановой. — Москва: Совершенство, 1998. —С.232

5,1 % студентів працюють над подоланням неуважності, нестриманості, бай­дужості до людей, егоїзму та інших негативних рис.

Серед прийомів роботи над собою студенти першого курсу називають: самокритику — 12,8 %, самопримус — 12,6 %, самоаналіз — 6,4 %, самосхвалення — 6,4 %. Якщо зважити, що в арсеналі процесу самовиховання є понад два десятки спеціальних прийомів, то студенти першого курсу використовують заледве четверту частину з них. При такій скромній обізнаності з прийомами самовиховання важко говорити про його інтенсивність та ре­зультативність.

Організовуючи процес самовиховання студентів першого курсу, викладачі спираються, передусім, на той факт, що для них є характерним займатися само­аналізом, самооцінкою, самовихованням, але практика засвідчує, що, зазвичай, це проходить нецілеспрямовано щодо майбутньої професії. Щоб самовиховання стало професійно усвідомленим та цілеспрямованим, майбутній педагог повинен відчути, оцінити свою придатність до педагогічної професії.'

Основні завдання вищого педагогічного закладу освіти щодо самовихо­вання майбутніх учителів:

— показати значення, актуальність процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості людини;

— допомогти студентам в адекватній самооцінці своєї особистості;

— пробудити бажання зайнятися професійним самовихованням;

— допомогти розробити програму самовиховання, шляхи та засоби її реалізації;

— стимулювати у студентів потребу до організації самовиховання школярів у своїй подальшій практичній діяльності.

Основні причини, які ускладнюють організацію процесу самовиховання першокурсників,—поверхове знання змісту і специфіки педагогічної професії, вимог, які вона ставить до вчителя; відсутність достатніх знань про професійне самовиховання, про методику його здійснення; відсутність допомоги в організації професійного самовиховання з боку викладачів.

Процес самовиховання майбутніх учителів можливий тільки за умови, що до них ставитимуться вимоги, дещо вищі від їх можливостей. Важливою умовою є відношення студентів до поставлених вимог. Зрозуміло, що тільки при усвідомленому прийнятті цих вимог студент відчуватиме потребу у самовихованні. Оскільки процес самовиховання є неперервним, то і його

¹ Див.: Васильченко В.И. Формирование у будущих учителей потребности к самовоспитанию змпатийности как необходимого злемента педагогической культури. // Психология педагогического общения. — Кировоград, 1990. — С. 124.

мета, і поняття про ідеал постійно змінюються, а вимоги до студента мають постійно зростати.

Структурно процес самовиховання майбутніх педагогів можна умовно поділити на такі етапи:

— самоусвідомлення і прийняття рішення зайнятися самовихованням;

— планування і розробка програми самовиховання;

— безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань в роботі над собою;

— самоконтроль і самокорекція цієї діяльності.

Початок роботи майбутнього педагога із самовиховання — етап самопізнання, яке дозволяє виявити свої здібності і можливості, рівень розвитку потрібних якостей особистості.

Самопізнання відбувається у таких напрямках: самопізнання себе в системі соціально-психологічних стосунків в умовах навчальної діяльності і тих вимог, які ставить до студентів ця діяльність; самопізнання рівня компетентності і якостей власної особи, що здійснюється шляхом самоспостереження, самоаналізу своїх вчинків, поведінки, результатів діяльності; критичний аналіз висловлювань на свою адресу, самоперевірка себе в різних конкретних умовах діяльності; самооцінка, яка виробляється на основі співставлення наявних знань, умінь, якостей особистості з поставленими вимогами. Обов'язковою умовою об'єктивності самопізнання виступає адекватна самооцінка, на основі якої забезпечується критичне ставлення майбутнього педагога до своїх досягнень і недоліків.

На основі самопізнання і самооцінки у майбутнього педагога формується рішення про необхідність самовиховання, створюється модель майбутньої роботи над собою. Рішення про самовиховання конкретизується на другому етапі — етапі планування і розробки програми самовиховання. Планування самовиховання передбачає: визначення мети і основних завдань як на перспективу, так і на певні етапи життя і діяльності студента; розробку програми (плану) особистого розвитку; визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів вирішення завдань у роботі над собою).

Добре спланована робота над удосконаленням своєї особистості є запо­рукою результативності самовиховання шляхом систематичної цілеспрямованої діяльності. На цьому етапі самовиховання (безпосередня практична діяльність з реалізації поставлених завдань у роботі над собою) план і програма самовиховання вирізняються конкретністю змісту та послідовністю їх виконання. Для цього етапу характерні систематичні вправи і тренування в собі необхідних професійних якостей, усунення недоліків. Педагогічне керівництво на цьому етапі здійснюється у формі консультацій і порад.

Ефективність самовиховання майбутнього педагога значно підвищується за умови, що він докладе достатньо зусиль і на етапі самоконтролю та самокорекції. Суть діяльності студента на цьому етапі в тому, що він контролює роботу над собою, повністю тримає її в полі своєї свідомості (рефлексії) і на цій основі своєчасно виявляє або попереджує можливі відхилення реалізованої програми самовиховання від заданої, планової, вносить відповідні корективи до плану подальшої роботи. З цією метою студентам пропонують вести щоденник, в якому методом самозвіту відображати зміст, характер роботи над собою за день, тиждень, місяць.'

Зрозуміло, що ефективність роботи із самовиховання майбутніх учителів залежить від того, наскільки вони володіють прийомами самовиховання. Саме тому студентів слід ознайомити з тими прийомами самовиховання, які можна використовувати на кожному етапі самовиховання.

Так, на етапі самопізнання доцільно використовувати самоспостереження, самоаналіз, самооцінку.

Самоспостереження — спостереження за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Воно є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

Самоаналіз — роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками. Його використання допомагає студентам розкрити причини своїх успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самооцінка — судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком.

На етапі планування роботи над собою використовують самозобов'язання, особистий план роботи над собою, програму самовиховання, девіз життя.

Самозобов'язання — письмово оформлені зобов'язання перед собою за певний період часу домогтися сформування у себе конкретних позитивних якостей чи позбутися якихось недоліків. Вони можуть бути оформлені і у вигляді власних правил поведінки.

Самозобов'язання чи правила власної поведінки можуть стати основою для складання плану роботи над собою і програми самовиховання. Особистий план роботи над собою передбачає систему заходів діяльності студента, яка має сприяти формуванню у нього особистісних якостей, необхідних майбутньому педагогу. Програма самовиховання передбачає розкриття змісту роботи студента над удосконаленням своєї особистості на тривалий період. Девіз життя — це влучно сформульовані життєва ціль та життєве кредо, які визначають повсякденну поведінку її автора.

¹ Див.: Психологи* и педагогика. Учебное пособие. — Москва, 1996. — С. 236.

На етапі реалізації програми самовиховання можна використати такі прийоми самовиховання, як самопереконування, самонавіювання, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самоосуд та інші.

Самопереконування полягає в тому, що студентові у певній конкретній ситуації пропонують знайти аргументи і за допомогою них переконатися в тому, правильно чи неправильно він вчинив. Самопереконування застосовується у тих випадках, коли людина сприйняла якусь пропозицію, вказівку, наказ, але у неї не вистачає рішучості діяти відповідно до них.

Самонавіювання — психічний вплив людини на саму себе. Цей прийом передбачає вплив на самого себе шляхом повторення подумки чи вголос певних суджень до повного оволодіння собою ("Я зможу спокійно вислухати зауваження").

Самозаохочення застосовують у випадках, коли студент, долаючи труднощі, виконав складне завдання. До нього вдаються, коли необхідно подолати негативні риси характеру.

Самоосуд — прояв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою.

Докори сумління пробуджують свідомість, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед іншими. Самоосуд викликає бажання позбутися недоліків у своїй поведінці.

Самонаказ — прийняття особистістю твердого рішення ніколи не відс­тупати від власних принципів, завжди поводитись тільки належним чином.

На етапі контролю і регуляції використовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки та інші.

Самоконтроль—у психології один із видів усвідомленої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, висунутим вимогам, правилам, зразкам.

Самозвіт — звітування особистості подумки перед собою про виконання взятих зобов'язань, плану самовиховання, програми самовиховання. Самозвітом можна займатися і щоденно, відзначаючи, що зроблено протягом дня у плані вдосконалення своєї особистості.

З методикою використання цих та інших прийомів самовиховання можна познайомитись у посібнику з педагогіки.

Педагогічне керівництво процесом самовиховання майбутніх педагогів здійснюється у таких напрямках:

— постійне вивчення індивідуальних особливостей студентів і досвіду процесу їх самовиховання, поширення кращого досвіду роботи студентів над собою;

— пояснення майбутнім учителям вимог сучасної школи до особистості

вчителя;

— роз'яснення студентам суті і значення професійного самовдоскона­лення і постановка конкретних завдань із самоосвіти та самовиховання;

— ознайомлення майбутніх педагогів з ефективними прийомами роботи над собою;

— формування позитивної громадської думки, стимулювання процесу самовиховання;

— контроль і допомога майбутнім педагогам в роботі над удосконаленням своєї особистості;

— залучення студентів до різноманітніх видів діяльності, які сприяють інтенсифікації процесу самовиховання;

— створення необхідних умов для систематичної цілеспрямованої роботи майбутніх педагогів над собою.¹

Змістовим орієнтиром для систематичної роботи над удосконаленням своєї особистості майбутньому педагогові може слугувати розроблений І. Чорнокозовим "Кодекс професійної етики вчителя".² Пропонуємо студен­там ознайомитися з його змістом.

1. Ставлення вчителя до своєї праці.

Ставлення до педагогічної праці як до головного сенсу свого життя, діяльності великого соціального значення, засобу реалізації своїх здібностей і соціальних ідеалів.

— Вибирати професію вчителя свідомо, відповідно до педагогічного покликання.

— Любити педагогічну працю, прагнути до творчості в ній, викорис­товувати прогресивні методи виховання і навчання.

— Сприяти поліпшенню умов педагогічної праці, боротися з усім, що заважає вихованню підростаючого покоління.

— Піклуватися про якісне поповнення професійної групи вчителів за рахунок здібної до педагогічної праці молоді.

2. Ставлення вчителя до учнів.

Моральна відповідальність учителя за всебічний розвиток особистості учня. —Ставитись до учня як до особистості, поважати і підтримувати найцінніші її особистісні якості, сприяти розвитку.

— Прагнути, щоб ставлення до учня було не просто діловим, офіційним, але й мало людський, товариський характер.

¹ Див.: Психология и педагогика. Учебное пособие /Подред. К.Абульхановой и др. — Москва: Совершенство, 1998. — С. 239.

² Див.: Чернокозов И.И. Профессиональная зтика учителя. —К.: Рад. школа, 1988. — С. 210-215.

— Любити дітей, бути уважним до кожної дитини, ставитись до її думок і вчинків як до значущих фактів.

— Вивчати внутрішній світ учнів, умови їх життя і діяльності для того, щоб, приймаючи рішення, передбачати педагогічні і соціальні наслідки своїх дій.

— Бути вимогливим до учня, бачити в мірі вимогливості міру поваги до нього. Вимогливість має бути педагогічно і соціально доцільною — доб­розичливою, реальною, обґрунтованою, що сприяє всебічному розвитку учня.

— Нести моральну відповідальність за характер моральних відносин у системі "учитель — учень", бути свідомим організатором цих відносин і перетворювати їх у засіб прилучення учнів до моралі.

— Підходити до кожного учня з оптимістичною гіпотезою: вірити у великі можливості духовного і фізичного удосконалення учня, підтримувати його прагнення стати хорошою людиною.

— Бути витриманим з учнями, вміти терпляче вислуховувати і виправляти будь-які їхні помилки.

— Зміцнювати свій авторитет як людини і професіонала в очах дітей, вважати себе відповідальним не тільки за свою поведінку і висловлені думки, але й за правильне їх розуміння учнями.

— Не принижувати людської гідності дитини, бути нетерпимим до подіб­них дій своїх колег.

3. Ставлення вчителя до учнівського колективу. Повага до учнівського колективу як важливого чинника всебічного розвитку учня.

— Спиратися на учнівський колектив у будь-якій педагогічній справі, рахуватися з його думкою.

— Сприяти формуванню, розвитку і зміцненню учнівського колективу і колективістських якостей учнів.

— Використовувати учнівський колектив як важливу умову і засіб впливу на особистість учня.

— Рахуватися з правом учнівського колективу вирішувати свої внутрішні справи.

— Бачити рівень розвитку учнівського колективу і вклад окремих учнів у його розвиток.

— Бути непримиренним до помилкових форм колективізму, до прояву індивідуалізму, що руйнує колектив учнів.

4. Ставлення вчителя до батьків учнів.

Піклування про організацію педагогічної співпраці з батьками учнів.

— Усвідомлювати моральну відповідальність перед батьками учнів за якість навчання і виховання їхніх дітей.

— Шукати педагогічні контакти з батьками учнів, бути відповідальним за доброзичливість стосунків з ними, домагатися єдності педагогічного впливу обох сторін.

— Сприяти формуванню в учнів поваги до своїх батьків.

— Нести відповідальність за педагогічні погляди батьків учнів, сприяти їх удосконаленню.

— Бути педагогічно вимогливим до батьків учнів щодо виховання дітей, ставити до них вимоги тільки обгрунтовані, педагогічно доцільні.

— Не ображати батьківської любові до дітей, терпляче і поважливо ставитись до критичних зауважень батьків, бачити в їхніх діях ділову форму допомоги у вихованні дітей.

5. Ставлення вчителя до своїх колег.

Повага до колеги як товариша по роботі, підтримка його авторитету як важливого фактора спільного педагогічного впливу на дітей.

— Бути поважливим і тактовним з кожним учителем, незалежно від статі і віку, індивідуальних особливостей і педагогічної майстерності.

— Не прагнути піднести авторитет свого предмета за рахунок принижен­ня інших навчальних предметів.

— Бути уважним і доброзичливим до колег, які шукають нові шляхи і засоби виховання й навчання, допомагати їм своїми знаннями і досвідом.

— Бути особливо уважним до майстра педагогічної праці, допомагати створенню сприятливих умов для його творчості, переймати й поширювати його досвід.

— Допомагати молодшим і менш досвідченим колегам в удосконаленні їхніх педагогічних умінь і навичок, не допускати чванства своїм педагогічним досвідом та майстерністю.

— Бути непримиримим до фактів антипедагогічної поведінки своїх колег.

6. Ставлення вчителя до педагогічного колективу. Відповідальність учителя за педагогічну ефективність діяльності педагогічного колективу.

— Узгоджувати свої педагогічні погляди і дії з діями своїх колег, домагатись єдності педагогічних вимог і впливів на учнів.

— Вчитись у колективу, збагачувати свої педагогічні знання і вміння позитивним досвідом усього колективу.

— Узгоджувати свої зусилля у пошуках нових методів і засобів педа­гогічного впливу на учнів із зусиллями всього колективу заради успіху спільної справи навчання й виховання, засуджувати прагнення працювати одинцем.

— Робити свій внесок до педагогічного досвіду колективу, пропонувати колективу все краще, чим володіє вчитель, не допускати будь-яких педаго­гічних "секретів і таємниць" від членів свого колективу.

— З повагою ставитись до традицій колективу, які мають педагогічну цінність, боротися з традиціями і звичаями, морально і педагогічно недо­цільними.

— Нести відповідальність за рівень розвитку педагогічного колективу як суб'єкта педагогічної дії.

— Боротися з антипедагогічними поглядами і діями в колективі, бути особисто відповідальним за все, що здійснюється в ньому.

— Залишатися непримиренним до всіх форм лжеколективізму та індивідуалізму, що підривають можливості навчально-виховного процесу.

7. Ставлення вчителя до себе.

Постійна робота вчителя над собою, удосконалення себе як особистості, що є головним фактором педагогічного впливу на учнів.

— Піклуватися про свою моральність, ідейно-теоретичний та інтелекту­альний розвиток, про підвищення рівня своєї культури як необхідної умови

едагогічного впливу особистості і підвищення її педагогічної майстерності.

— Бути прикладом для учнів, здійснювати постійний контроль за зральною стороною своєї поведінки, керувати своїми емоціями.

—Піклуватися про свій авторитет—важливий фактор педагогічного впливу і учнів.

— Бути самокритичним і вимогливим до себе, тверезо оцінювати відпо­відність своїх знань, умінь і навичок потребам виховання й навчання підростаючого покоління.

8. Ставлення вчителя до керівника школи.

Практичне сприяння керівнику школи у поліпшенні організації навчально-виховного процесу.

— Дотримуватись дисципліни педагогічної праці, бути готовим підкори­тися волі керівника колективу у процесі роботи.

— Нести відповідальності за стиль, зміст і методи діяльності керівника школи, активно протистояти неправильним у педагогічному і соціальному смислі поглядам і діям керівника.

— Прагнути до справедливої оцінки діяльності керівника учительського колективу, не перебільшувати його заслуг.

—Не допускати підлабузництва і угодовства щодо керівника педагогічного колективу, бути непримиренним до прояву цих якостей у своїх колег.

Запитання і завдання.

1. Дайте психолого-педагогічну характеристику сучасного студента вищого педагогічного закладу освіти.

2. Назвіть права та обов'язки студента вищого закладу освіти.

3. Охарактеризуйте зміст і методику самостійної роботи студента вищого закладу освіти.

4. Розкрийте місце наукової роботи студента в його самостійній роботі.

5. Покажіть роль самовиховання у підготовці майбутнього педагога.

6. Охарактеризуйте етапи процесу самовиховання.

7. Розкрийте зміст основних прийомів самовиховання.

8. Складіть план самовиховання на семестр і обговоріть його з однокурсниками, викладачем кафедри педагогіки чи психології.

9. Уважно прочитайте "Кодекс професійної етики вчителя" і, проаналізувавши позитивні та негативні сторони своєї особистості, продумайте програму роботи над удосконаленням своєї особистості на перспективу.

10. Складіть коротку програму самостійної позааудиторної роботи з підвищення своєї педагогічної культути. До неї можна включити такі пункти:

а) вивчення науково-методичної літератури з питань навчання й виховання;

б) ознайомлення з передовим педагогічним досвідом;

в) оволодіння технологією педагогічної майстерності (за допомогою спеціальних вправ у процесі безвідривної практики);

г) формування якостей особистості вчителя-вихователя.

ІІІ. Рекомендована література

1. Введение в специальность/Под. ред. Л.И. Рувинского. —Москва: Просвещение,

1988. —208 с.

2. Выдрин В.М. Введение в специальность. — Москва: Физкультура и спорт, 1980. —118 с.

3. Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя. — Москва: Просвещение, 1986. — 143 с.

4. Педагогика и психология: Учебное пособие /Под ред. К.А. Абульхановой. — Москва: Совершенство, 1998. — 298 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник. — К.: ВЦ "Академія", 2001. — 546 с.
Розділ VІ. Система освіти в Україні.