Навчальний посібник за редакцією Д. І. Рижмань Для студентів аграрних вищих навчальних закладів
 Скачать 4.61 Mb.
|
|
Таблиця 7.9. Ефективність виробництва сільськогосподарської продукції в господарських формуваннях сільськогосподарських підприємств України, 2008 р. Організаційно- правова форма господарюван- ня Кі ль кі сть п ід пр иємс тв , од. П ло щ а с - г. уг ід ь, на 1 го сп од ар ств о, га Вал ова пр од ук ці я н а 10 0 га с- г. угі дь , ти с. гр н На 100 га с- г. угідь, тис. грн Рентабельність, % Валовий дохід Прибуток без до та ці й із до та ці ям и без до та ці й із до та ці ям и без до та ці й із до та ці ям и Господарські товариства 5062 2095 285 77,2 105,4 33,2 61,4 12,9 23,9 316 Організаційно- правова форма господарюван- ня Кі ль кі сть п ід пр иємс тв , од. П ло щ а с - г. уг ід ь, на 1 го сп од ар ств о, га Вал ова пр од ук ці я н а 10 0 га с- г. угі дь , ти с. гр н На 100 га с- г. угідь, тис. грн Рентабельність, % Валовий дохід Прибуток без до та ці й із до та ці ям и без до та ці й із до та ці ям и без до та ці й із до та ці ям и Приватні підприємства 2928 1652 178 59,1 75,4 31,2 47,4 18,2 27,6 Кооперативи 710 1624 171 61,9 82,0 19,7 39,8 12,2 24,8 Колективне підприємство 34 813 173 82,1 101,9 22,2 42,1 12,8 24,3 Державні підприємства 271 2345 161 58,2 76,4 1,1 19,3 0,7 12,2 Інші 279 3254 280 74,3 97,5 20,7 43,9 8,5 18,1 Разом в Україні 9284 1957 244 70,6 94,5 30,1 54,0 13,4 24,1 Таким чином, висновки про переваги тієї чи іншої форми господарювання робити передчасно, оскільки недостатнім є період їх діяльності, а також не враховано фактор господаря-керівника, від якого значною мірою залежить успіх справи. Слід зазначити, що у процесі реформування аграрного сектору на практиці виникли певні проблеми, до яких слід віднести: - зволікання у 1995-1999 рр. із створенням нових господарських структур ринкового спрямування, що призвело до втрати управління сільськогосподарськими формуваннями та контролю за збереженням у них основних засобів виробництва й іншого майна; - сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) було визначено як сертифікат на право на земельну частку (пай), що не забезпечувало громадянам юридичного права приватної власності та спонукало їх до обміну сертифікатів на державні акти. Це викликало кампанію суцільної заміни документа і призвело до зайвих витрат, а з організаційної точки зору створило перешкоди формуванню нових господарських структур і не дало змоги зберегти цілісність земельних масивів у сільськогосподарських підприємствах. Проблема ускладниться при вирішенні питання купівлі- продажу землі; - не створено запропонованого міграційного фонду землі, що дало б можливість переселення селян у віддаленіші від районних центрів та інших більш людних пунктів; - індексація грошової оцінки не відповідає змінам в економіці сільськогосподарських підприємств; - орендна плата не відповідає її науково обґрунтованому розміру. Донедавна вона становила 1,5% від грошової оцінки, а на практиці була 1-1,1%; 317 нині - 3%. Переважна кількість нових господарських структур продовжує виплачувати орендну плату за попередньою нормою (1,5%), до того ж орендарі не завжди своєчасно і в повному обсязі розраховуються з орендодавцями; - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) ще не можуть безперешкодно позбавитися неефективного господаря-орендаря; - органи землевпорядної служби продовжують вимагати від селян необгрунтовано високу плату за видачу державних актів на землю. Прийняте рішення Кабінету Міністрів України про безплатне проведення цієї роботи значною мірою прискорить приватизацію земельних ділянок, визначену ще у 1992 році. Процес реформування для них зведено до видачі державних актів, спочатку на землю, а потім на земельну ділянку, і все це через створені комерційні структури; - у багатьох випадках не дотримуються технологічні умови використання землі; - недостатньо розвиваються процеси інтеграції і кооперації. Не виконуються норми Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" в частині залучення сільськогосподарських товаровиробників до процесів приватизації переробних підприємств із наданням їм 51% акцій. Як наслідок, переробники мають прибутки, а сільськогосподарські виробники сировини - збитки. Це змушує сільськогос- подарських виробників створювати власні переробні підприємства, що недоцільно з точки зору окупності інвестицій; - оплата праці в сільському господарстві є нижчою, ніж в інших галузях економіки України. За 2008 р. у промисловості середня заробітна плата становила 2017 грн на місяць, тоді як у працівників рослинництва - 823, а тваринництва - 869 грн; - недостатньо уваги приділяється розвитку спеціалізації виробництва та забезпеченню раціонального рівня його концентрації. З переходом до ринкових відносин нами 1 опрацьовано методику грошової оцінки сільськогосподарських угідь, яку затвердив Кабінет Міністрів України, а на виробництві здійснено її оцінку. Селяни, які працювали в колгоспах, радгоспах, колективних сільськогосподарських підприємствах, у результаті паювання стали власниками землі, одержавши земельну частину (пай) і документ - сертифікат на право на земельну частину (пай), який замінено (замінюється) на державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Проте вказані недоліки, які підлягають виправленню, не змінюють позитивного відношення до реформування в сільському господарстві. Таким чином, у сільському господарстві земля має вартість і поряд з іншими основними засобами є капіталом, який бере участь у виробництві й вимагає відтворення. Машинно-тракторний парк, будівлі та споруди відтворюються шляхом акумуляції амортизаційних відрахувань і прибутків, які на них припадають. Зараз коштів не вистачає навіть на просте відтворення існуючої слабкої технічної бази (менше половини потреби). Проблема ускладнюється ще й тим, що з 1990 р. ціни на сільськогосподарську продукцію зросли у 8 разів менше, ніж на використовувані галуззю матеріально-технічні 318 ресурси. Тому доцільно, щоб у ціноутворенні прибуткоутворювальним фактором була не амортизація, а повна вартість основних засобів виробництва. Це стосується і вартості землі, що означає включення її в економічний оборот, за якого прибуток також слід обчислювати на її повну вартість. Отже, ціна на сільськогосподарську продукцію має відшкодовувати затрати на її виробництво і забезпечувати прибуток на весь авансований у виробництво основний капітал, включаючи вартість землі, а також оборотний капітал, за винятком амортизації основних фондів та орендної плати, відповідно до норми прибутку з урахуванням терміну його обороту. Участь вартості землі в економічному обороті є першою умовою ринкової економіки. Другою - купівля-продаж землі, як основна вимога ринкової економіки. Проте при існуючому диспаритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію й недостатній ефективності аграрного виробництва впровадження купівлі-продажу земельних ділянок, одержаних у результаті паювання чи земельних часток (паїв), за надто низької ціни на сільськогосподарську продукцію неминуче набуде спекулятивно-тіньового характеру, що призведе до швидкого обезземелення більшості селян. Крім того, значна частина коштів буде направлена не на розвиток виробництва, а на купівлю землі. При цьому наявність у селян коштів за продану землю призведе до небаченої інфляції й знецінення, а землю вони втратять. Отже, на даному етапі доцільною є оренда земельних ділянок і земельних часток (паїв). Вона сприятиме руху землі до ефективнішого господаря, який забезпечує одержання селянами-власниками належної орендної плати, а також прибутку на неї. Проте з чогось потрібно починати. Є земельні ділянки, власники яких померли, а спадкоємців немає. Є власники земельних ділянок, одержаних в результаті паювання, яким вкрай необхідно вирішити питання продажу цієї власності (стан здоров'я, похилий вік і відсутність спадкоємців; спадкоємці не проживають в даній місцевості; зміна місцепроживання власника землі тощо). Маючи значний капітал у вигляді вартості землі, вони живуть бідно і використати його у майбутньому в них не буде можливості. Тому в перелічених випадках слід надати право на придбання таких ділянок, у т.ч. в розстрочку виключно державі та використання їх на державні потреби, або для передачі в оренду, що значною мірою забезпечить поповнення державного бюджету. Такий підхід вимагає законодавчого врегулювання. Найбільш впливовим фактором, що призводить до низької ефективності виробництва, є недосконалість економічного механізму господарювання. При переході до ринкових відносин для всіх галузей економіки було створено умови вільного ціноутворення, а для сільського господарства запроваджено орієнтовні ціни, які зростали значно нижчими темпами, ніж на товари і послуги, споживані сільським господарством, що викликало диспаритет цін. За 1991-1993 роки не на користь аграріїв склався диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і матеріально-технічні засоби у 3,2 рази, а на продукцію м'ясної і молочної промисловості відповідно у 10,2 і 10,6 рази (табл. 7.10). За рахунок одержаних від такої акції надприбутків харчовиками були викуплені підприємства, які запровадили порядок оренди підприємств із 319 подальшим викупом. Отже, несприятливий старт дала аграріям не орга- нізаційна, а економічна реформа. Незважаючи на те, що з 1994 року темпи приросту цін не на користь сільського господарства були значно меншими, диспаритет наростав як снігова лавина і досяг у 2008 році восьмиразового рівня. Сільськогосподарський товаровиробник постійно втрачав купівельну спроможність. Якщо у 1990 році він міг придбати за певну суму коштів 8 одиниць техніки, то тепер лише одну одиницю. Сільське господарство за цей період недоодержало 1,2 трлн грн. Таблиця 7.10. Наростаючі індекси цін на продукцію галузей економіки України за 1990-2009 роки Показник 1993 1999 2008 2009 тис. разів % тис. разів % тис. разів % тис. разів % 1. Індекс цін реалізації с.-г. продукції сільськогосподарськими підприємствами 1,4 100 95,8 100 294,3 100 313,2 100 у т.ч.: продукції рослинництва 1,9 136 132,1 138 366,7 125 400,1 127 продукції тваринництва 1,2 83 80,8 84 286,3 97 290,0 93 2. Індекс цін продукції харчової промисловості 13,3 957 360,4 376 995,4 338 1197,4 382 у т. ч.: м'ясної-промисловості 14,2 1019 289,7 302 1073,7 365 1152,1 368 молочної промисловості 14,7 1057 389,1 406 1151,7 391 1433,9 458 3. Матеріально-технічні ресурси промислового походження, що споживаються сільським господарством 4,5 321 592,7 618 2356,9 801 2623,2 837 Причина криється не в паюванні земель, за якого селянам повернули землю після вилучення її у них під час колективізації, а в порушенні закону вартості, за якого ціни на продукцію здебільшого навіть не відшкодовували затрат на її виробництво. Отже, існує невідкладна потреба застосувати новий підхід до формування цін на сільськогосподарську продукцію. Не можна погодитися з міркуваннями окремих економістів, які стверджують, якщо у промисловості рівень рентабельності нижчий, ніж у сільському господарстві, то на селі краща економічна ситуація й селяни одержують більше прибутку для забезпечення розширеного відтворення виробництва. Однак, це - ілюзія. Тут криються прорахунки економістів і загальноекономічної служби країни. Вони полягають у тому, що при визначенні ціни застосовується показник рівня рентабельності, за якого основні засоби виробництва у собівартості продукції враховуються в розмірі амортизаційних відрахувань, а не показник норми прибутку, за якого прибуток утворюється всією вартістю основних засобів, а в сільському господарстві - ще й вартістю землі. 320 Крім усієї вартості фондів, як прибутковоутворювального фактора, необхідно також враховувати оборотність капіталу. Якщо в промисловості виробничий цикл становить 3 місяці, а у торгівлі - місяць, то в сільському господарстві - 12. Маючи, наприклад, у кожній галузі по мільйону гривень коштів, при 10% рентабельності, в сільському господарстві за рік одержать 100 тис. грн прибутку, тоді як у промисловості -400, а в торгівлі - 1200 тис. грн. Тому при визначенні цін на продукцію необхідно застосовувати показник норми прибутку, який враховує оборотність капіталу. Ціна в цьому випадку має відшкодовувати затрати і забезпечувати прибутки на середньорічний авансований у виробництво основний і оборотний капітал, а в сільському господарстві включаючи вартість землі. Ряд економістів у галузі макроекономіки й деякі аграрники при визначенні ціни на продукцію, роботи й послуги не бачать різниці між нормою прибутку і рівнем рентабельності, не піднімають питання про те, що сільське господарство опинилося в нерівних економічних умовах з іншими галузями економіки країни. Отже, ціна має відшкодовувати нормативні затрати і забезпе- чувати прибутки на авансований у виробництво капітал, з урахуванням терміну його обороту. Пізніше була внесена пропозиція про включення до складу капіталу вартості землі, і нині ціна на продукцію, роботи і послуги має забезпечити відшкодування затрат (без амортизації) та створити прибуток на середньорічну вартість капіталу, включаючи вартість землі, як специфічного основного засобу виробництва. Крім ціни на продукцію, ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від обсягу державної підтримки аграрного сектора, яка широко застосовується в усіх країнах світу, що цілком справедливо, адже сільське господарство має сезонний характер виробництва й уповільнений тер- мін обороту капіталу. Це усвідомлювали і за радянських часів, коли у 1990 р. державна підтримка тваринництва в сільськогосподарських підприємствах становила 5,5 млрд крб на рік, що при середньому співвідношенні карбованця до гривні як 1:8 дорівнює 44 млрд грн. Політика держави щодо підтримки аграрного виробництва коливалася від цілковитої відмови від неї до поновлен- ня. У 2008 році сільськогосподарські підприємства одержали підтримку на виробничі цілі 4,3 млрд грн. Таким чином, створені господарські формування з теоретичної і практичної точок зору є ефективними структурами, які слід удосконалювати в напрямі поєднання інтересів господарів-виробників і селян-власників землі, яку вони передали в оренду, а удосконалення економічних відносин, за яких мають бути створені однакові умови реалізації виробленої іфодукції, - через науково обгрунтовані ціни. За таких умов успіх справи буде беззаперечним. 321 7.15. Особливості формування регіональних агропромислових кластерів Дедалі більшої актуальності в сучасних умовах господарювання, обумовлених процесами глобалізації, набувають питання комплексного соціального-економічного розвитку підприємств, галузей та територій. Як науковий аналіз, так і світова практика свідчать, що удосконалення окремих складових частин господарського механізму призводить лише до часткових змін, що не дають суттєвого кінцевого результату. Тому й виникає необхідність пошуку нових можливостей використання в Україні, насамперед, вже існуючих у світі кращих зразків систем господарювання. Для цього необхідно аналізувати з погляду системного підходу основні напрями перетворень господарського механізму агропромислових підприємств, галузей, територій - важливих лайок економіки держави. З метою досягнення узгодженості цілей їхньої діяльності має бути сформована певна системна концепція, яка б сприяла такому розвитку. Ця концепція повинна давати методологічні й структурні основи щодо комплексного соціально-економічного розвитку регіонів. Головною ідеєю цієї концепції (на погляд авторів згідно з сучасними вимогами) стає орієнтація діяльності підприємств на кінцевий результат: ступінь задоволення ринкових потреб послугами чи продукцією, яка випускається їх виробництвами, та впливу їхньої діяльності на всебічний розвиток територій і ріст добробуту населення. Зазначені проблеми є загальними для переважної більшості підприємств та галузей нашої держави, в тому числі й в агропромисловому виробництві. Отже, виникає необхідність визначення основних напрямів вдосконалення механізму господарювання агропромислових підприємств і ланок в умовах ринку, обґрунтування шляхів формування систем із таких підприємств, щоб вони (системи) сприяли забезпеченню реалізації процесів розвитку сільських територій. Як показує світовий досвід, у наш час під вплив глобалізації підпадає дедалі більша частина території планети, що інтенсивно змінює конфігурацію сучасної світової економіки, в тому числі й аграрної, і хоча є процесом із внутрішніми протиріччями, але змушує формувати нові, ефективніші економічні структури. Все ширше для економічних перетворень застосовується кластерна система організації виробництва. Це спрямування знаходить відгук і в Україні'. Адже, як вважають провідні вітчизняні вчені, суттєвою перешкодою економічному розвитку агропромислового виробництва в нашій країні є недостатня інтеграція, слабкість зв'язків між виробниками сільськогосподарської сировини, переробними підприємствами і науковими установами. В розвинутих країнах це долається шляхом створення кластерів - об'єднань з урахуванням галузевих ознак. На ринку в даному випадку конкурує не окреме підприємство, а їх комплекс - кластер. Кластери зарекомендували себе як активні «точки зростання» економіки. При функціонуванні кластерів проявляється синергетичний ефект від взаємодії підприємств, які взаємозв'язані з випуском певного виду продукції. В 322 кластері передусім забезпечується об'єднання зусиль підприємців, органів управління, суб'єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на певній території, що дає переваги у конкурентній боротьбі, сприяє впровадженню інновацій і раціональній організації постачання, виробництва й збуту, завдяки підвищенню конкурентоспроможності продукції, проведенню гнучкої політики, необхідної в умовах сучасної ринкової кон'юнктури. Можливість одержання кращих економічних результатів у кластері досягається за рахунок використання переважно горизонтальних зв'язків, спеціалізації та комплементарності учасників (структурно-функціональної взаємодоповнюваності їх у виробничому процесі). Ряд вчених відносять до кластерних систем і кооперативно-господарські об'єднання малого, середнього та великого бізнесу з радіальною структурою, для яких характерним є: наявність великого підприємства-лідера, яке визначає господарську, інноваційну та інші стратегії розвитку, стійкість господарських зв'язків учасників системи у рамках її виробничих програм, чітко виділений інтегруючий фактор (продукт чи послуга). Переваги кластерного утворення для його учасників мають об'єктивний характер, тобто не залежать конкретно від жодного з них, що робить кластер стійкішим порівняно з об'єднаннями іншого типу. В цілому ж, вищеперераховані переваги функціонування кластерних утворень у світовому масштабі дають підстави для запровадження даної форми організації та управління виробництва і в нашій державі. Створення кластерів особливо актуально, коли реформування агропромислової сфери дедалі більше торкається рівня територіальних громад, економічна самостійність яких на даному етапі розвитку підвищується, що породжує нові, складніші задачі, які вимагають і нових шляхів розв'язання. У кластери об'єднуються сільгоспвиробники й промислові підприємства, передусім переробні, та торговельні фірми. На практиці спостерігається також формування великих агропромислових кластерів, куди входять не тільки вищезазначені учасники, але й підприємства з виробництва сільгосптехніки й устаткування, а також із переробки, зберігання та збуту сільгосппродукції. Характерними рисами агропромислових утворень кластерного типу є: об'єднання ресурсів сільського господарства та промисловості; взаємодія аграрної й індустріальної технологій у єдиному виробничому циклі; адаптація ринкової інфраструктури до потреб аграрних, промислових і торговельних господарюючих суб'єктів; посилення виробничих зв'язків. При цьому агропромислові підприємства одержують можливість: використовувати нові технології, енергетичні засоби, інженерні споруди; долати тимчасовий розрив у фінансуванні витрат між збиранням урожаю і початком періоду його переробки; сприяти поліпшенню якості продукції, яка без додаткових заходів могла б швидко зіпсуватися; обробляти продукцію для закладання на збереження, організовувати повніше завантаження робочої сили в період міжсезонних робіт. Як показує світовий досвід функціонування аграрного сектору, виробники сільськогосподарської продукції можуть нормально існувати лише за наявності зовнішньої підтримки. В умовах жорсткого диспаритету цін на 323 продукцію сільського господарства, на засоби виробництва та на продукцію підприємств харчової і комбікормової промисловості, таку підтримку можуть надавати збутові, переробні підприємства та державний бюджет. Крім того, взаємодія всіх учасників об'єднання дає можливість підвищити ефективність і масштабність інвестиційного процесу за рахунок диверсифікації ризиків та розширення способів інвестування, реалізувати ті проекти, здійснення яких поодинці було б неекономічним і недоцільним. Тому державна політика має бути спрямована на підтримку й сприяння розвитку процесів концентрації, інтеграції, кластеризації в агропромисловому виробництві. Звідси і постає питання про необхідність обґрунтування та розробки моделей агропромислових кластерів області з наступною їх апробацією в кількох областях нашої держави і після відпрацювання - впровадження по всій Україні на місцевому, регіональному та національному рівнях. На початку цієї роботи постає необхідність у проведенні кластерно- економічного аналізу з питань: а) обґрунтування схем тих економічно- ефективних кластерів, які доцільно сформувати на території тієї чи іншої області країни; б) визначення ланок, які варто формувати при створенні того чи іншого кластера для виробництва певного виду агропромислової продукції. Як показує аналіз, у Вінницькому регіоні доцільно вести десять агропромислових кластерів (рис. 7.7). В інших же регіонах України склад кластерів може бути іншим. Наприклад, у південних областях, як правило, доцільно формувати кластер виноградарства, в північних льонарства (льону та коноплі) і т.п. Виходячи з того, що до кластера входить велика кількість учасників, це може суттєве знижувати оперативність їхньої роботи. Тому пропонують формувати в складі кластера технологічні підкластери, в які входять члени кластера, що беруть участь в його роботі з більш-менш однотипними, замкнутими сукупностями робіт чи операцій. Так, розглядаючи зерновий кластер області необхідно зазначити, що до його складу входять такі підкластери: 1) зерновиробництва; 2) переробки зерна (виробництво борошна, круп та комбікорму), зберігання та реалізації зерна і зернопродукції 3) харчового виробництва (де основним компонентом є борошно) - хлібобулочне, макаронне й бісквітне виробництва. Із зерновим кластером також тісно взаємодіють кластери - споживачі продукції зернового кластера: молокопродукції, м'ясопродукції, птахівництва, рибний і т.п. (рис. 7.8). Технологічнийпідкластер переробки, зберігання та збуту зерна і зернопродукції включаєтривидивиробництва - борошна, комбікормів, круп, а також постачальників відповідногообладнання (борошномельного та комбікормового). Даний підкластер займається питаннями зберігання й реалізації зерна і зернопродукції. І, нарешті, останній, третій технологічний підкластер - харчовий, який включає виробництва продуктів харчування на основі борошна: хлібобулочне, макаронне, бісквітне. В склад зернового кластера також входять такі організації: навчальні заклади, наукові установи, сховища, склади, збутова мережа, транспорт, тара-упаковка, реклама і т. і. 324 Рис. 7.7. Агропромислові кластери Вінницького регіону У ході розробки схем, формування та функціонування кластерних агропромислових утворень потрібно брати до уваги нижчезазначені суттєві фактори з обов'язковим урахуванням тенденції, їх змін. Стрижнем змін у сучасній економіці, відповіддю на розширення процесів глобалізації є процес кластеризації. В 90-ті роки минулого століття високорозвинуті країни світу активно розпочали перехід на форми господарювання за новою моделлю, коли виробництва організовуються шляхом формування кластерних структур. Організація і управління виробничими об'єктами за «старим» принципом «піраміди» на 90-ті роки почали давати збої. За високої концентрації власності контроль на всіх ступенях управління по вертикалі виявився неефективним, або й зовсім непрацездатним. Переваги за нових підходів до організації та управління економікою перейшли до тих, хто раніше за інших зайняв міцніші позиції на ринку, хто в змозі оперативніше оцінювати ситуацію та ефективніше розв'язувати проблеми, що виникають на ринку. Крім того, в традиційній економіці частка нематеріальних витрат є суттєвою і їх, як правило, відносять до витрат на взаємодію. Потреба в зниженні витрат також підштовхує до об'єднання зусиль у межах кластерів. 325 Рис. 7.8. Узагальнена схема зернового кластера (на прикладі Вінницького регіону) Особливо важливим на початкових етапах кластеризації є застосування з боку органів державної влади законодавчого й адміністративного впливу, спрямованого на забезпечення спільності інтересів для створення умов щодо прояву ініціативи керівництва регіону, місцевих підприємницьких структур і наукових організацій аграрної галузі з метою активізації підприємницької діяльності, а також підтримка ініціативи регіону про формування кластерних структур керівництвом вищих рівнів та підприємцями регіону. Передача частини повноважень на регіональний рівень, що дає можливість ефективніше розробляти й реалізовувати територіальні програми, тобто відбувається сприяння розвитку самоврядування території за рахунок кластерів. Наявність національних програм державного інвестиційного фінансування чи спеціальних проектів розвитку територій і регіонів. Підтримка становлення кластерів банківськими структурами за сприяння, передусім, економічного, органів влади. Значний розрив у цінах реалізації сировини товаровиробниками і цінах реалізації готової продукції. Наявність специфічних довготривалих регіональних проблем, на розв'язання яких у центральних органах влади, як правило, «не доходять руки». 326 Велика різниця в економічному становищі регіонів при однакових можливостях і потенціалі. Як добре відомо, багато кластерів були створені та ефективно розвивалися в тому чи іншому регіоні світу завдячуючи певним історичним умовам. Це частіше було наслідком доступності до одного або ряду ресурсів, наявності особливих навичок у населення, використання зручного географічного положення, історичного накопиченого певного досвіду і т.п. Важливою передумовою при створенні агропромислових кластерів є забезпеченість кваліфікованою робочою силою. І тому суттєвим фактором є близькість створюваних кластерів до навчальних аграрних закладів, до місць компактного проживання сільськогосподарських робітників (до сільських поселень з необхідною для кластера людністю). Це дає можливість більш широкого дослідження процесів що відбуваються в кластері, та своєчасного впровадження результатів. Збільшується можливість формування кваліфікованого кадрового складу - як рахунок випускників навчальних аграрних закладів, так і, на базі останніх, підвищення кваліфікації працівників, тобто збільшується можливість реалізації інтелектуального потенціалу регіону. Також набуває більшого розвитку ринок праці, створюються нові робочі місця. При створенні агропромислових кластерів важливе значення має стан інфраструктура. Особливо важливим є рівень розвитку соціальної інфраструктури (житлові умови, охорона здоров'я, навчальні заклади відповідного профілю, громадський транспорт, безпеки життя тощо). Суттєвим є й питання комплексного розвитку всієї інфраструктури, насамперед, сільських територій регіону для залучення кваліфікованих спеціалістів на роботу. Адже удосконалення того чи іншого сектора економіки країни залежить від стану відповідної інфраструктури. Як добре відомо, нині досить великі капіталовкладення робляться в різні види інфраструктури, в т.ч. й інфраструктуру агропромислового виробництва. І це особливо характерно для кластерних структур, які досить ефективно розвивають виробництво, забезпечують його високу рентабельність. Разом із тим, враховуючи світовий досвід, необхідно зазначити, що створення основної спеціалізованої інфраструктури, як правило бере на себе держава. А на вже підготовленій базі значно легше створювати кластерні структури. Особлива роль відводиться інфраструктурам, що використовуються сумісно. Це дає можливість досягати вищого рівня спеціалізації і на цій основі - ефективності виробництва. При застосуванні кластерної моделі агропромислового виробництва в країні дедалі більше інвестицій вкладаємося в інфраструктуру основних сфер регіону з метою поліпшення добробуту населення. До основних інфраструктур регіону належать: а) виробнича інфраструктура; б) інфраструктура соціально-культурної сфери; в) інфраструктура духовної сфери; г) інфраструктура рекреаційної сфери. Нині має місце й така проблема, як формування елементів інфраструктури щодо підтримки розвитку підприємництва на селі. Виникла нагальна необхідність у створені локально-регіональних центрів підтримки розвитку підприємництва. До компонентів інфраструктури, яка потрібна для розвитку аграрного 327 підприємництва в регіоні, належать також технопарки та бізнес-інкубатори, що сприяють створенню кластерів. Неабияке значення при створенні й подальшому функціонуванні агропромислових кластерів має доступність специфічних місцевих природних ресурсів. Наявність та ефективніше використання природних ресурсів є одним із найважливіших факторві, завдяки чому виникла більшість потужних кластерів. Особливо важливим фактором при створенні агропромислового кластера є як територіально близьке розташування його виробництв та інших структур, так і близькість до постачальників ресурсів та до споживачів. Це пояснюється: а) всезростаючою вартістю перевезень, котра стає вагомою складовою витрат на виробництво сільгосппродукції; б) постійною взаємодією з постачальниками ресурсів; в) постійними контактами споживачами. Близькість до ресурсів значно підвищує ефективність закупівель, знижує ризики при проведенні останніх. Цьому також сприяє наявність у регіоні можливості вибору постачальників і ресурсів більш високої якості. Ті підприємства, які випускають таку ж продукцію, що й кластер, будуть поступово витіснені останнім із ринку. До співпраці з кластером можуть залучатися й іноземні фірми. Участь у кластері дає змогу оперативніше розширяти доступ до нових методів роботи, до передових технологій, що особливо важливо для агропромислових виробництв. Суттєвим у функціонуванні агропромислових кластерів є й наявність у регіоні постачальників засобів виробництва. Вагомим фактором, який впливає на створення та подальший розвиток кластерів, що особливо важливо в агропромисловій сфері, є ефект масштабу у виробництв Важливо додати ще й те, що посилення ефекту масштабу виробництва шляхом кластеризації, не тільки дає можливість, при необхідності, розширення агропромислового виробництва, але також і більш «м'якого» входження в ринок. Кластерний підхід до організації та управління агропромисловим виробництвом дає можливість підвищити продуктивність учасників кластера завдяки спрощенню взаємодії в сумісному використанні факторів виробництва за рахунок комплементарності учасників кластера - взаємо-доповнення при виконанні ними різних видів діяльності. Така взаємодоповнюваність при виробництві сільгосппродукції дає можливість поліпшення її якості та інших параметрів (характеристик) підвищення за рахунок цього попиту на неї. Такий же ефект спостерігається при наданні різнобічних послуг. Крім зазначеного, суттєвим є взаємопідтримка, підвищення рівня виробництва у тих учасників кластера, які на це здатні, та реструктуризація нездатних: Важливим є й розширення можливостей продукування та впровадження інновацій. Це досягається за рахунок територіальної близькості організацій одна до одної, кооперативних засад у відносинах у кластері та безпосередніх повсякденних контактів між працівниками кластера. Генерація, розповсюдження й реалізація інноваційних ідей, як технологічних, так організаційних, досягається за рахунок збереження учасниками кластера певної власної автономності. За рахунок розширення інноваційних процесів додатково 328 підвищується продуктивність праці. Важливе значення при проведенні суттєвих економічних і організаційних перетворень відіграє урбанізація. Більша частина населення нашої держави проживає є містах, із сільських територій до міст іде постійна міграція сільського населення. Ці процеси потрібно враховувати при формуванні агропромислових кластерів. Як відомо із світового досвіду, глобалізація призвела до того, що вищезазначені поселення (міста на сільських територіях і великі сільські поселення) стали локальними центрами агропромислового підприємництва. В них місцевій владі вдалося сконцентрувати всі ресурси в єдиний комплекс і досягти значного розвитку сільських територій. Поштовхом до такого процесу стала політична й економічна децентралізація владних повноважень. Вона надала територіям додаткові обов'язки, але нерідке не надавала ресурсів для їх виконання. Тому місцеве управління і було змушене розробляти стратегії розвитку своїх територій. Такі території (населені пункти) змогли, стати центрами кластеризації на селі. Вони досягли економічно більшої конкуренто- спроможності на своїх сільських територіях. Центром формування агропромислових кластерів в Україні повинні стати великі сільські поселення (агромістечка або навіть міста, що розташовані на території області у безпосередній близькості до певного агропромислового виробництва). Для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку кожне агропромислове підприємство вишукує в себе можливості як організаційні, так і фінансові. В умовах глобалізації агропромисловим підприємствам доводиться працювати не лише над зниженням витрат за рахунок скорочення працюючих, але, за необхідності, й шляхом росту виробництва, а також збільшення прибутку. Для аграрної сфери України дуже актуальним питанням залишається зниження собівартості виробництва сільгосппродукції та вартості трансакцій, що значно підвищує конкурентоспроможність. Досягти ж значних результатів у зниженні вартості трансакцій при виробництві різних видів сільгосппродукції можливо й завдяки тому, що члени кластера функціонують, маючи досить часті взаємні контакти. Це дає можливість зменшити витрати на різного роду домовленості (трансакції) та на контроль процесу їх виконання. Цей ефект, як правило, посилюється ще й дружніми відносинами між членами кластера, довірою і т.п. Моральні санкції для порушників тут найсуворіші, безповоротні. З тими, хто завинив, ніхто із членів кластера не матиме справи. В кластерних утвореннях має місце розповсюдження неформальних відносин, довіра між його членами, що значно прискорює процеси, які протікають у кластерах. Однією з найважливіших функцій в сучасному агропромисловому виробництві є інформаційне обслуговування системи забезпечення його конкурентоспроможності. Ефективність агропромислового виробництва залежить від достовірності інформації, на основі якої приймаються обґрунтовані управлінські рішення. Як відомо, інформація повинна бути достовірною, своєчасною, комплексною, актуальною, адресною та конкретною. Причому для прийняття ефективних рішень вона повинна мати високу достовірність та невисоку ступінь ризику. Достатня якість та кількість 329 інформації безпосередньо впливає на конкурентоспроможність агропромислового виробництва. Важливе значення в ефективному функціонуванні агропромислового виробництва мають і такі питання, як графік руху автотранспорту, викиди в атмосферу відпрацьованих газів, доступ до Інтернету, наявність у тракторах і самохідних сільгоспмашинах бортових комп'ютерів тощо. У найближчому майбутньому все це буде необхідним в агропромисловому виробництві. На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки. Створення й розвиток кластерів у нашій країні стримують: низький рівень узгодженості дій різних ланок агропромислового виробництва; недостатня розвиненість територіальних кооперативних структур; занадто тривале виконання, недовиконання, а то й невиконання окремих пунктів, розділів планів і програм різного рівня щодо соціально-економічного розвитку територій. Перед агропромисловим виробництвом регіонів стоїть складна задача – визнання ефективного шляху подальшого розвитку відповідно до тих напрямків, які вибрані, розвиваються і вже перевірені часом у країнах - лідерах світової економіки. Практика розв'язання даних проблем бачиться у переході від все ще існуючого централізованого управління агропромисловим виробництвом до впровадження нових виробничих систем на регіональному рівні. Тому організація і управління розвитком сільських територій на основі створення територіальних агропромислових кооперативно-комплементарних структур (партнерств, холдингів, альянсів, мереж, і нарешті кластерів) має надзвичайно актуальне значення й вони в змозі значною мірою розв'язати проблеми економічного та соціального розвитку регіонів. Особливо важливим є формування ринку праці, нових робочих місць у регіонах. Завдяки формуванню кооперативно-комплементарних структур у регіоні створюється значна кількість нових робочих місць. Випровадження кластерних мереж у сферах виробництва продукції та надання послуг дасть змогу в регіоні повніше розв'язати економічні й соціальні проблеми даних територій, раціонально використати природні ресурси, робочу силу, науковий, освітянський і культурний потенціали, зберігати та оздоровлювати навколишнє природні середовище. При створенні кластерів необхідно орієнтувати їх на інноваційність у своєму розвитку, на використання досягнень інформаційних і комунікаційних технологій, розвитку майстерності, підприємницької активності, інтелектуального потенціалу та робочої сили. Особливий ефект матиме впровадження нових виробничих систем на регіональному рівні, якщо це здійснювати одночасно з проведенням адміністративно - територіальної реформи. Кластерна та інші кооперативно - комплементарні моделі діяльності й розвитку як виробництва, так і інших сфер у регіонах значно сприятимуть поліпшенню виконання програм соціально - економічного сталого розвитку територій. 330 7.16. Логістика в управлінні якістю аграрної продукції. На сучасному етапі становлення логістики пропонуються десятки визначень даного терміна, що пояснюється різними аспектами розгляду проблематики. Те саме стосується й аграрної логістики. Найбільш широке трактування визначає аграрну логістику як науку та практику управління потоковими процесами в аграрній економіці. Управління будь-якими з об'єктів передбачає спочатку прийняття рішення, а потім його реалізацію. Разам із тим для прийняття рішень необхідні відповідні знання, а їхня практична реалізація потребує конкретних дій. Отже, слід розрізняти аграрну логістику як науковий напрям і як сферу бізнесу, як функцію господарського управління та як чинник сталого розвитку, а також як перспективний напрям підготовки менеджерів- логістів для аграрного сектора економіки (рис. 7.9). Рис. 7.9. Сфери застосування аграрної логістики Аграрна логістика як наука розробляє наукові принципи, методи, математичні моделі, що дають змогу планувати, контролювати й управляти транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, що виникають у процесі: доведення сировини та матеріалів до аграрного підприємства; організації виробничого процесу; доведення аграрної продукції до споживача відповідно до його вимог; передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Як сфера бізнесу аграрна логістика трактується як сукупність транспортно-експедиторсько-складських операцій з метою виробництва та постачання аграрної продукції певного виду й якості в певній кількості певному споживачеві в певне місце на певний час із оптимальними витратами. У 331 сучасних умовах глобалізації процесів подання, виробництва, збуту інструментарій аграрної логістики є важелем зменшення логістичних витрат у процесах матеріального забезпечення виробничого процесу, виробництва, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. Отже, аграрна логістика є критичним чинником успіху в агробізнесі й тому представляє важливе джерело конкурентної переваги на ринку. Як функцію господарського управління якістю аграрної продукції аграрну логістику визначають як форму управління рухом і зберіганням сировини, матеріалів, напівфабрикатів та готової продукції в господарському обігу від первинного джерела сировини до кінцевого споживача сільськогосподарської продукції, а також пов'язаною із зазначеними операціями інформацією. Вищенаведена функція аграрної логістики підтверджує її важливе значення для державного регулювання ринкового господарства, його процесів і товарних потоків. Крім того, саме контроль товарних потоків дає змогу державі цивілізованими методами вести боротьбу з економічними злочинами. Слід також зазначити, що існує й міжнародний аспект використання аграрної логістики як функції господарського управління. В сучасних умовах розвитку світового господарства та формування відкритої економіки, яка передбачає розширення господарських зв'язків між країнами й міжнародної економічної кооперації, спостерігається постійне зростання транснаціональних і транскордонних потоків вантажів та міжнародного транзиту товарів. Оцінка аграрної логістики як чинника сталого розвитку розкриває дуже важливий аспект взаємозв'язків екології та логістики, а також впливу останньої на екосистеми регіону, країни, світу. На вагомість такого впливу вказує той факт, що в планах розвитку й річних звітах західних логістичних компаній в обов'язковому порядку передбачено розділи щодо заходів із охорони навколишнього середовища, а найбільша в Європейському Союзі транспортно- логістична компанія «Scheker-BTL» (ФРН - Швеція) розробила і запровадила екологічну програму глобального масштабу, що одержала назву «зелена логістика» (Green Logistics). Як перспективний напрям підготовки менеджерів - логістів аграрна логістика являє собою високоліквідний фах в умовах XXI ст., на який вже сьогодні існує значний попит на українському ринку праці. У майбутньому в зв'язку з інтеграцією України у Європейське та світове господарство цей попит зростатиме. Всі наведені тлумачення аграрної логістики не суперечать її концептуальній сутності та є закономірним явищем-становлення нового науково-практичного напряму. Враховуючи те, що об'єктом аграрної логістики є потокові процеси, аграрна логістика розглядається як наука і практика управління потоковими процесами в аграрному секторі економіки. А саме, потоковими процесами фінансового, кадрового, інформаційного, матеріального та енергетичного забезпечення аграрного сектора і виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. Метою аграрної логістики є впровадження раціональних форм 332 матеріального забезпечення аграрних підприємств, виробництва та доведення сільськогосподарської продукції до ринків збуту. Відповідно до мети повинні бути сформовані задачі аграрної логістики: задоволення потреб виробників сільськогосподарської продукції в матеріальних ресурсах і споживачів аграрної продукції в потрібних товарах та послугах у потрібний час, у потрібному місці, в потрібних обсягах, асортименті й якості; оптимізація логістичних витрат за максимального корисного ефекту сільськогосподарської діяльності; оптимізація економічних потоків у логістичних ланцюгах і системах; ресурсозбереження в потокових процесах; екологічна та соціально-етична орієнтація аграрної логістики. Досягнення мети аграрної логістики потребує дотримання виконання складових ефективності логістики (рис. 7.10). Термін постачання - фундаментальна компонента ефективності логістики. Недотримання терміну постачання призводить до втрат сільськогосподарської продукції, додаткових витрат і знижує фінансові показники аграрного підприємства (табл. 7.11). Готовність до постачання - свідчить про узгодженість термінів виконання замовлення, пов'язаних із вимогами клієнта - аграрного підприємства за умов його матеріально-технічного забезпечення або споживача аграрної продукції за умов її реалізації. Дотримання умов постачання - виступає оцінкою зобов'язаності постачальника, мірою надійності та довіри. Рис. 7.10. Компоненти ефективності логістики 333 Таблиця 7.11 Наслідки недотримання терміну постачання За умов постачання Проміжний наслідок Кінцевий результат Матеріально- технічних ресурсів Одержання меншої кількості продукції та зниження якості через несвоєчасно проведені сільськогосподарські роботи Втрати прибутку Сільськогосподарської продукції Витрати, пов'язані із зберіганням сільськогосподарської продукції. Втрати продукції через псування Втрати прибутку Якість постачання - визначається часткою замовлень, виконаних без дефектів відповідно до замовлення клієнта. Наприклад, за умов матеріально- технічного забезпечення, точність виготовлення матеріально-технічних ресурсів згідно із вимогами замовлення, технічними параметрами, необхідною кількістю, а також постачання до місця призначення. Гнучкість - здатність підприємства реагувати на зміни відповідно до прийнятих зобов'язань. Виміряти гнучкість підприємства досить складно. Вихідним моментом гнучкості щодо логістики є відношення числа побажань клієнта стосовно необхідності внесення змін до загального числа первісних характеристик у межах визначеного терміну постачання. Інформаційна готовність - визначається здатністю підприємства надавати клієнтам відомості стосовно будь-якої стадії виконання замовлення. Міра виміру інформаційної готовності визначається відношенням числа швидких і вичерпних відповідей стосовно запитів по відношенню до загального числа запитів за визначений проміжок часу. |